1.8. Потоки капіталу та міжнародна торгівля

Розвиток світової економіки в 2009-2020 роках відбуватиметься в умовах високої конкуренції на ринку міжнародних інвестицій. У середньостроковій перспективі потреба в інвестиціях багато в чому визначатиметься вибуттям і заміною потужностей, створених в останній чверті ХХ ст. Враховуючи глобальну економічну кризу, економічні системи входять у стадію дефіциту капіталу, це негативно вплине на економічне зростання найближчих років.

Головним джерелом ПІІ залишаються ТНК розвинутих країн, на які припадає 84 % загальносвітового вивозу ПІІ. Не зважаючи на збільшення ПІІ зі Сполучених Штатів, практично половина потоків вивезених ПІІ в світі брали свій початок в країнах Європейського союзу (ЄС), в першу чергу у Франції, Іспанії та Великобританії.

Якщо розвиток світової економіки у другій половині ХХ ст. відбувався за умови зростання частки нагромадження основного капіталу у ВВП, то протягом 2009-2010 роках очікується її зниження. Закономірним буде певне зниження частки нагромадження у ВВП країн, що розвиваються, перш за все у Китаї, оскільки вона вдвічі перевищує рівень нагромадження розвинутих країн. У цілому протягом 2009-2010 років частка інвестицій у світовому ВВП знизиться, що обумовлено негативними явищами на фінансовому ринку та завершенням довгої хвилі економічного розвитку (1980 – 2010 роки).

Прогнозується зростання нагромадження основного капіталу протягом 2015-2020 років як однієї із складових входження економічної системи у нову довгу хвилю економічного розвитку.

Забезпеченість світової економіки капіталом багато в чому визначатиметься величиною корпоративного прибутку, оскільки, внаслідок випереджаючого зростання продуктивності праці порівняно із заробітною платою, частка прибутку у національному доході розвинутих країн досягла рекордного рівня. В основі цього процесу, з одного боку, підвищення фондоозброєності праці і ефективності капіталовкладень у розвинутих країнах, з іншого – загострення конкуренції на світовому ринку праці. Швидке перенесення виробничих потужностей і використання аутсорсінгу в країнах з низьким рівнем оплати праці, а також імміграція з країн, що розвиваються, негативно впливають на рівень заробітній плати в розвинутих країнах.

Розширення притоку іноземних інвестицій на ринки, що розвиваються, обумовлене вірогідним перетворенням виробничих активів цих країн в основне джерело прибутку та зростання капіталізації найбільших ТНК. Разом з тим, приток коштів на ринки країн, що розвиваються, буде нерівномірним, що становить загрозу для виникнення кризових ситуацій і вже проявляється на ринках капіталу.

Концепція “глобального надлишку заощаджень” полягає у зростанні ”надмірних” заощаджень, особливо країн, що розвиваються. Крім Азії, цю проблему загострюють країни – експортери нафти, включаючи Росію. В останні роки заощадження Китаю та інших країн Азії, як і золотовалютні резерви цих країн, акумулювались у активи – в основному у державні облігації США та інших розвинутих країн.

Якщо світова економіка дійсно функціонує так, то країни, що розвиваються, – постачальники енергоресурсів, зокрема, Росія, є важливою складовою основної проблеми розвитку світової економіки, а якщо це так, то вони можуть та повинні стати складовою її вирішення. В цьому контексті потенційна роль Росії у “вісімці” постає у новому світлі. Росія – не єдина країна в G8 з “надлишком заощаджень”, але вона єдина економіка, що розвивається, до того ж великий постачальник енергоресурсів.

На початку ХХІ ст. відбулися зміни тенденцій розвитку міжнародної торгівлі товарами, які позначилися на її географічній та товарній структурі, умовах торгівлі країн, залежності національних економік від кон’юнктури на світових товарних ринках тощо. Обумовлені ці зміни інтенсивним розвитком ряду азійських країн, що вплинуло на глобальні тренди. В новій географічній структури світової торгівлі, все більшу роль відіграють країни Азії.

Також відбулася зміна регіональних лідерів. В Азії на перше місце за часткою у світовій торгівлі вийшов Китай; в Європі втрачають свої позиції лідери початку другої половини минулого століття – Великобританія, Німеччина, Франція; відчутно зменшилася частка США у світовому експорті товарів.

Значне збільшення попиту на сировину та товари, виробництво яких потребує низько кваліфікованої робочої сили з боку азійських країн, що інтенсивно розвиваються, і обумовлена цим динаміка цін на різні товарні групи, вплинули на переструктурування світової торгівлі. Відбуваються значні коливання цін на сировинні ресурси, включаючи зернові, насіння олійних культур та інші.

Значним стрибком цін на зернові відзначився 2005 рік (зростання на 21 %). Останнє різке підвищення цін на сільськогосподарську продукцію спостерігалося наприкінці 2007 року – початку 2008 року (ціни на насіння олійних культур зросли майже вдвічі, на зернові – на 76 % до відповідного періоду попереднього року). З серпня 2008 року ціни різко знизилися.

Протягом 2004–2007 років серед країн, що розвиваються, значно покращилися умови торгівлі країн – основних експортерів нафти та країн – експортерів корисних копалин, у той час як у країн – експортерів продовольства вони залишилися незмінними, а у країн –експортерів трудомісткої продукції значно погіршилися.

У регіональному розрізі серед країн з перехідною економікою та країн, що розвиваються, найбільше умови торгівлі покращилися в країнах західної Африки, країнах з перехідною економікою, африканського континенту, Латинської Америки та Карибської затоки. Хоча збільшення частки промислових товарів в загальній структурі експорту відбувалося в усіх регіонах, що розвиваються, основна роль у товарній диверсифікації експорту належить, так званим, новим індустріальним країнам Східної та Південної Азії.

Упродовж другої половини ХХ ст. обсяги торгівлі зросли у 17 разів, тоді як світовий ВВП тільки у 4 рази. Висока результативність лібералізації міжнародної торгівлі в рамках ГАТТ у цей період у частині, що стосується промислових товарів, призвела до зниження середньої ставки тарифів у країнах світу з 40 % до 4 %.

Створення системи багатосторонніх угод дало змогу врегулювати багато аспектів, пов’язаних з торгівлею. Разом з тим, процеси лібералізації міжнародної торгівлі не отримали розвитку на початку ХХІ сторіччя. Ознаки, характерні для сучасного етапу, свідчать про можливість нового витка протекціонізму, або принаймні консервації попередньо досягнутих домовленостей. Розвиток найдинамічніше зростаючих економік світу все в більший мірі починає покладатися на внутрішній попит. Разом з тим, значна кількість країн зберігає залежність від попиту на зовнішніх ринках та цінової кон’юнктури на них.

На торгівлю між такими регіонами як країни Північної Америки, Європи та Азії припадає близько чверті всієї світової торгівлі. Зарубіжними вченими на базі стандартної гравітаційної моделі двосторонньої торгівлі товарами для 175 країн із застосуванням динамічних рядів даних за 1950–1999 роки емпірично доведено, що вирішальними чинниками розвитку двосторонньої торгівлі є відстань між країнами, рівень реального ВВП в обох країнах, спільні мова, історія, культура, валюта, в той час, як наприклад, членство обох країн у СОТ таким чинником не є.

Експорт первинних продуктів (а також однорідних товарів або так званих біржових, до яких, у тому числі, відносяться продукти, які пройшли первинну обробку, зокрема, рослинні олії, метали тощо) є нееластичним. У випадках, коли попит на такий продукт починає зростати, країни – експортери неспроможні відповісти на нього адекватною пропозицією, що призводить до зростання ціни і навпаки. В той час як зміни цінової кон’юнктури на ринках металів та металопродукції, мінеральних копалин, сировини для промисловості, енергії визначаються попитом на них і пов’язані з циклами ділової активності. Тобто зміни цін на продовольчу продукцію переважно визначаються обсягами пропозиції на світових ринках. Крім цього вагомим чинником цінових коливань є політична нестабільність у світі

< Назад   Вперед >
Содержание