Рівень монополізації виробництва в сучасних умовах

У сучасних умовах класичні монополії у прямому розумінні зустрічаються рідко. Проте їх «сестри» — олігополії — дуже розповсюджене явище в будь-якій розвинутій країні. Так, процент обсягу продукції галузі, який припадає на чотири найбільших фірми в галузях промисловості США, такий (див.: Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Мікроекономіка: Пер. з англ. — Львів: Просвіта, 1999. — С. 303): автомобілі — 90; домашні холодильники і морозильники — 85; домашні пральні машини — 93; турбіни і генератори — 80; літаки — 72; пиво та ель — 87; телефони — 63.

Якщо чотири найбільших підприємства контролюють 40 % загального обсягу ринку і більше, то галузь уважається олігопольною. Це — юридично. А фактично така галузь є монополізованою, бо, як відомо, якщо в галузі лише декілька потужних корпорацій, то вони координують свої зусилля таким чином, щоб діяли умови, подібні до картельних угод.

Так, США розробляють проект щодо створення всесвітнього алюмінієвого картелю. Тепер адміністрація Буша має намір створити аналогічний сталевий картель. Ці дії характеризують той факт, що монополістичні тенденції в системі великого бізнесу існують і мовчазно, неформально втілюються в життя. Про це також красномовно свідчать справи про зловживання надпотужної компанії Microsoft у США.

Великі корпорації стрімко збільшують свої розміри, вторгаються в інші галузі, об’єднуються як на національному, так і на міжнародному рівні. Саме тому, щоб не перевищувати максимально допустимі обсяги контролювання частки ринку, нинішні монополії продовжують активно інтегруватися і завойовувати нові галузі економіки країни (країн). При цьому виграє як країна в цілому (адже хто б не хотів, щоб у малорозвинену, але досить перспективну галузь увійшло підприємство з величезною кількістю капіталу), так і окрема фірма, оскільки зростають ринки збуту, сфери впливу, а отже, і прибутки (Див.: Економіка України. — 2001. — №9. — С. 70—76).

Так, ще у 80-ті рр. ХХ ст. розпочалося масове вторгення автомобілебудівних фірм у сферу високих технологій. Американська фірма «Дженерал моторз» за п’ять років скупила більше десяти великих компаній і завдяки цьому проникла в галузі аерокосмічної промисловості, робототехніки, штучного інтелекту та ін. Німецька фірма «Даймлер-Бенц» протягом одного року вийшла на перше місце серед промислових гігантів країни і перетворилася у величезний технологічний концерн, при цьому встановила контроль над провідною моторобудівною фірмою «МТУ», яка випускає двигуни для літаків, танків та військових кораблів, захопила передову компанію «Дорньє» — лідера у виробництві авіакосмічної техніки та електроніки і включила до свого складу «АЕГ» — одну з провідних електротехнічних фірм.

Та сьогодні акценти зміщуються. Тепер без всяких вагань починають об’єднуватися і величезні корпорації. По-перше, об’єднуються всередині країни: або там, де взагалі не функціонує антимонопольне законодавство (прикладом цього може слугувати об’єднання китайських «алмазних» королів — у цій країні створено асоціацію виробників алмазів, куди ввійшли 15 компаній, які контролюють 90 % китайського алмазного ринку), або держава зацікавлена у такому об’єднанні (американські авіаційні компанії Northwest Airlines i American Airlines оголосили про намір об’єднатися — як стверджують фахівці, уряд США спеціально дав дозвіл на об’єднання, оскільки між Європою і США почалася конкуренція щодо виробництва літаків (Airlines та Boeing), і тому потрібен ринок для збуту своєї продукції), або об’єднуються фірми, що спеціалізуються на випуску різних груп товарів (корпорації United Technologies та Honeywell майже завершили переговори про злиття в одну компанію. В кінцевому результаті США отримають гігантський військово-промисловий і машинобудівний концерн, який забезпечить робочими місцями 260 тис. робітників.

По-друге, об’єднуються монополії, що базуються в різних країнах. Мета досить проста — контролювати, скажімо, 30 % ринку не в США, а у світі. Прикладів цьому теж багато. Найбільший в Японії виробник молочних продуктів оголосив про намір об’єднатися зі швейцарською Nestle. Виробники побутової електротехніки голландська компанія Royal Philips Electronics NV та корейська LG Electronics Inc уклали угоду про створення спільного виробництва дисплеїв для телевізорів і комп’ютерів. Прогнозовані обсяги світового ринку — 15—25 %. Об’єднуються також «пивні» королі: норвезький конгломерат Orkla і датська пивна компанія Carlsberg. Корпорація Intel та Mitsubishi Electric, світові лідери у виробництві різноманітного електронного начиння, оголосили про створення альянсу з виробництва компонентів для мобільних телефонів третього покоління та обладнання для бездротових комп’ютерних технологій. У цьому контексті слід назвати автовиробників, які тільки тим і займаються, що об’єднуються («Рено» із «Самсунг моторз», «Вольво» зі «Сканією» і т. д.).

Усе це свідчить про те, що процеси концентрації капіталу через механізми злиття та поглинання є розповсюдженими і на рубежі ХХІ ст. Великі фірми, як пише відомий американський економіст Д. Стігліц, «…неминуче прагнуть обмежити конкуренцію, оскільки в цьому разі вони можуть отримати більш високі при- бутки завдяки монополії, а не більш високої якості продукції… Монополії прагнутимуть посісти провідне становище на ринках шляхом «захоплення» уряду. За рахунок прибутків, отриманих завдяки монополії, можна купити вплив у високих урядових колах, — якщо не шляхом хабарів, то за допомогою великих внесків у виборчі кампанії» (див.: Стігліц Дж. Конкуренція не розкіш, а нагальна необхідність // День. — 2001. — 9 липня. — С. 3).

Монополія і конкуренція — це два протилежних і взаємопов’язаних процеси. Посилення одного призводить до послаблення іншого і навпаки. Зараз, на наш погляд, монополізація економіки продовжує бути провідною. Тому конкуренція залишається недосконалою і, можливо, її межі звужуються в приватному секторі економіки

< Назад   Вперед >

Содержание