13.1. Сутність, призначення і види фінансового посередництва

Фінансове посередництво – це специфічний вид діяльності на грошовому ринку, що полягає в акумуляції його суб?єктами в обмін на свої зобов?язання вільних грошових капіталів і розміщення їх від свого імені в дохідні активи. Унаслідок цієї діяльності:

на ринку з’являються нові фінансові інструменти і загальний асортимент їх значно розширюється, що посилює стимули для формування вільних грошових капіталів;

урізноманітнюється трансформація грошового капіталу, що сприяє кращій адаптації його руху до потреб розширеного відтворення;

скорочуються витрати економічних суб?єктів на забезпечення руху свого грошового капіталу.

Суб?єкти грошового ринку, які займаються фінансовим посередництвом, називаються фінансовими посередниками, які поділяються на дві групи: банки та небанківські фінансово-кредитні установи.

Небанківські фінансово-кредитні установи – це різноманітні установи, які акумулюють тимчасово вільні кошти і розміщують їх у формі кредиту.

Економічна відмінність між ними полягає в тому, що суб?єкти другої групи є чистими посередниками, вони не можуть розмістити в активи більше коштів, ніж самі акумулювали. Банки ж є не тільки звичайними посередниками, а й творцями кредиту, оскільки виконують емісійну функцію. Тому правомірно розглядати банки не тільки як простих посередників, а ще й як підприємства кредитної сфери. Певною характерною рисою небанківських кредитних установ є досить вузька спеціалізація, яка чітко регламентується державою.

Поява цих інститутів обумовлена низкою причин:

- постійно посилюється інвестиційна активність населення, що обумовлено зростанням їх доходів;

- з боку суб’єктів господарювання зростає потреба в інвестиціях;

Усі фінансові посередники функціонують на єдиному грошовому ринку з одним і тим же об?єктом – грошовими коштами, однаково відчутно впливають на кон?юнктуру цього ринку, можуть не тільки конкурувати між собою, а й взаємодіяти у вирішенні багатьох економічних та фінансових завдань. Тому дослідження фінансового посередництва як самостійного економічного явища має важливе теоретичне і практичне значення, особливо в сучасних умовах України, коли тільки формується грошовий ринок, його інфраструктура і механізм регулювання.

Фінансове посередництво істотно відрізняється від брокерсько-дилерської діяльності, оскільки брокери і дилери не створюють власних вимог і зобов?язань, а діють за дорученням клієнтів, одержуючи дохід у вигляді комісійної плати (брокери) чи різниці в курсах купівлі і продажу (дилери). Фінансові посередники діють на ринку зовсім інакше – від свого імені і за власний рахунок, створюючи власні зобов?язання і власні вимоги. Тому їх прибутки формуються як різниця між доходами від розміщення акумульованих коштів і витратами, пов?язаними з їх залученням.

Фінансові посередники відіграють важливу роль у функціонуванні грошового ринку, а через нього – у розвитку ринкової економіки. Їх економічне призначення полягає в забезпеченні базовим суб?єктам грошового ринку максимально сприятливих умов для їх успішного функціонування (рис. 13.1) [31].

Конкретні переваги фінансового посередництва виявляються у [14;31]:

• можливості для кожного окремого кредитора оперативно розмістити вільні кошти в дохідні активи, а для позичальника – оперативно мобілізувати додаткові кошти, необхідні для вирішення виробничих чи споживчих затрат і так само оперативно повернути їх на початкові позиції;

• скорочені витрат базових суб?єктів грошового ринку на формування вільних коштів, розміщенні їх у дохідні активи та запозиченні додаткових коштів;

• послабленні фінансових ризиків для базових суб?єктів грошового ринку, оскільки значна частина їх перекладається на посередників;

• збільшенні дохідності позичкових капіталів, особливо зосереджених у дрібних власників, завдяки зменшенню фінансових ризиків, скороченню витрат на здійснення фінансових операцій та відкриттю доступу до великого, високодохідного бізнесу;

• можливості урізноманітнити відносини між кредиторами і позичальниками, наданням додаткових послуг, які беруть на себе посередники.

Становлення та розвиток фінансового посередництва в Україні відбувається дуже повільно, що пов’язано з такими проблемами:

- недосконале правове поле, в межах якого функціонують ці установи й відсутність нормативних актів прямого впливу;

- великий рівень недовіри населення до дії багатьох установ цієї системи;

- сфера їх діяльності слабо контролюється державою, що значно підвищує ступень ризику всіх учасників цього процесу.

У зв’язку з цим між комерційними банками і небанківськими кредитно-фінансовими закладами йде гостра боротьба за залучення грошових коштів та у сфері кредитних операцій. При цьому конкуренція носить неціновий характер. Нецінова конкуренція – конкуренція за кредитні ресурси та кредитні вкладення між спеціалізованими кредитно-фінансовими інститутами, що виконують неоднакові операції, за якими не можна порівняти ціни. Порівняльна характеристика діяльності банків та небанківських фінансово-кредитних інститутів наведена в табл. 13.1. [26].

Розвиток нових інформаційних технологій, зміни у державному регулюванні банківських систем, усунення так званих вхідних бар’єрів на ринок банківських послуг породили виразну тенденцію до посилення позицій небанківських фінансово-кредитних установ в конкурентній боротьбі з банками за клієнтів.

Серед нових суперників банків – супермаркети, роздрібні торгові мережі, великі корпорації. Вони успішно конкурують з банками, за рахунок значно вигіднішої структури витрат і доходів, високої якості, зручності, а головне – нижчої вартості банківських послуг, пропонованих клієнтові.

< Назад   Вперед >
Содержание