2.13.2. Ризики макроекономічної дестабілізації через відкритість

2.13.2. Ризики макроекономічної дестабілізації через відкритість фінансово-монетарної та інвестиційної сфери

Досягнення цілей транскордонного переміщення фінансово-капітальних ресурсів може бути істотно ускладненим цілою низкою факторів. Зокрема, потенційно можливе невиконання або несвоєчасне виконання боржником зобов’язань, які він узяв на себе у будь-якій формі. Так, макроекономічна нестабільність або будь-які інші ускладнення в країні, що отримала кредит (прийняла інвестиції), можуть завадити виконанню нею боргових зобов’язань або забезпеченню прав інвестора. Подібні «помилки» при вкладанні власних коштів за кордон пов’язані з недостатньою обізнаністю донорів з економічними та нормативними особливостями об’єктної країни.

Так само і проведення макроекономічної політики для країни-реципієнта може бути ускладненим саме фактором фінансово-кредитної відкритості, можливістю вільного надходження фінансових коштів з-за кордону. Подібні ускладнення можуть негативно відбиватися на результативності зусиль щодо поліпшення якості суспільно-господарського розвитку, на здатності уряду ефективно проводити ті або інші регулятивні дії.

Як на макро-, так і на мікроекономічному рівні мають місце валютні ризики, внаслідок чого можуть несприятливо змінитися обсяги реальних боргових зобов’язань за одних і тих самих номінальних показників стабільних валют через коливання курсів інших валют відносно них.

Для реципієнта зовнішні надходження портфельних інвестицій можуть стати причиною як хвилеподібних припливів, так і інколи панічних відпливів фінансових ресурсів, причому останнє стало особливо характерним феноменом останніх років, зокрема часів азійської кризи.

Особлива стаття щодо цього — так звані гарячі гроші, тобто ті суто спекулятивні капітали, які переміщуються з однієї країни до іншої відповідно до кон’юнктурних, зокрема кризових, коливань на національних, субрегіональних, регіональних та світовому ринках.

Це — якщо вести мову про потенційні суто економічні небезпеки, які пов’язані з відкритістю національних господарських систем. Але проведення виваженої та завбачливої міжнародної економічної стратегії як для донорів, так і для отримувачів фінансових ресурсів неможливе без урахування ризиків політичного характеру. Для кредиторів (інвесторів) подібні ризики — це передусім можливість втрати коштів через війни, міжнародні санкції, порушення внутрішньої стабільності об’єктної країни, соціальні заворушення, насильницькі події, пов’язані з націоналізацією та реквізиціями майна. І, навпаки, країна—отримувач закордонних коштів може потрапити у зовнішню залежність, приймаючи ті або інші політичні та господарські рішення. Інколи, коли має місце внутрішня суспільна напруженість, навіть сам факт подібного співробітництва може спровокувати небезпечні для державного устрою країни-реципієнта сплески ксенофобії.

У свою чергу, усі перелічені та інші економічні і політичні небезпеки, а також ускладнення можуть додатково погіршити кон’юнктуру, посилити дію певних негативних чинників або породити нові джерела нестабільності. Ними можуть стати розбалансованість фінансових систем, втрата урядом, центральним банком країни здатності проводити цілеспрямовану політику відносно ключових грошових параметрів, банківського процента, орієнтирів у реальному, соціальному секторах тощо.

Усе це переконливо підтверджують події, пов’язані з фінансовою кризою другої половини 90-х років та початку ХХІ ст. Це і глибокі фінансові потрясіння, які призвели до довгострокових негативних наслідків активної структурної промислово-технологічної політики не тільки в багатьох країнах Азії, а й у Бразилії, Аргентині, а також російський дефолт, від якого постраждало чимало з найбільш «оптимістичних» зарубіжних інвесторів.

Отже, комплексний аналіз потенційних як позитивних, так і негативних наслідків міжкраїнової міграції фінансових ресурсів не дає змоги вважати «ступінь інтегрованості» до системи світогосподарських зв’язків самостійним, тим більше домінантним показником взаємодії із зарубіжними країнами та спеціалізованими міжнародними банківсько-кредитними інститутами. Натомість кардинальне значення має оцінка конкретних потенційних переваг і витрат з урахуванням як економічних, так і соціально-політичних факторів. І якщо розглядати суто економічні критерії фінансової стратегії, то понад усе має значення динаміка реального зростання виробленого ВВП порівняно зі ставкою процента за боргами, комплексна та динамічна оцінка внутрішніх і зовнішніх можливостей мобілізації фінансових ресурсів як з урахуванням макро-, так і мікроекономічних джерел.

Важливим елементом валютно-фінансової політики держави є страхова підтримка учасників міжнародної торгівлі, і передусім національних експортерів. Подібна підтримка є традиційним інструментом опікування урядами національним експортом. Страхова та правова підтримка в широкому сенсі стосується як компенсації конкретної страти, так і упущеної вигоди, що постає підставою для залучення арбітражних, судових органів. В Україні здійснено лише перші кроки в напрямку стимулювання та організаційного сприяння тим виробникам, які формують спеціалізаційний профіль національної економіки.

ПОСТАНОВА

від 17 серпня 1998 р. № 1280, м. Київ

Про впровадження механізму страхування експортних і кредитних ризиків

З метою зменшення ризиків держави при наданні Кабінетом Міністрів України гарантій повернення іноземних кредитів, посилення відповідальності позичальників таких кредитів і контролю за дотриманням умов відповідних кредитних угод Кабінет Міністрів України постановляє:

1. Установити, що питання про надання Кабінетом Міністрів України гарантій або інших зобов’язань стосовно забезпечення погашення заборгованості українських юридичних осіб за іноземними кредитами розглядаються Валютно-кредитною радою Кабінету Міністрів України в першочерговому порядку за наявності договору страхування відповідних кредитних ризиків держави.

2. Договори страхування відповідних кредитних ризиків держави приймаються на розгляд згідно з пунктом 1 цієї постанови, якщо вони укладені страховиками, які:

а) мають сплачений статутний фонд у розмірі, еквівалентному не менш як 500 000 екю;

б) отримали ліцензію Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю на страхування таких ризиків;

в) є членами фонду страхових гарантій, утвореного відповідно до цієї постанови.

3. Визнати за необхідне створити фонд страхових гарантій «Ексімстрах» (далі — Фонд) відповідно до статті 32 Закону України «Про страхування» (85/96-ВР) шляхом добровільного об’єднання страховиків.

Страхові гарантії членів Фонду визнаються Кабінетом Міністрів України, якщо установчі документи Фонду передбачають:

1) здійснення кожним із страховиків — членів Фонду грошового вступного внеску в розмірі, еквівалентному не менш як 400 000 екю;

2) наявність окремого централізованого гарантійного фонду в складі фонду страхових гарантій, джерелами формування якого є добровільні відрахування від страхових премій за договорами страхування експортних та кредитних ризиків. Порядок здійснення відрахувань, а також їх розмір визначаються установчими документами Фонду;

3) створення наглядової ради Фонду із залученням представників Міністерства фінансів, Міністерства економіки, Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі, Національного агентства з питань розвитку та європейської інтеграції, Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю та Державної митної служби.

Наглядова рада здійснює контроль за діяльністю Фонду, скликає у разі потреби збори членів Фонду з питань удосконалення його діяльності, здійснює інші функції, передбачені установчими документами Фонду.

Фонд залучається до провадження діяльності, передбаченої цією постановою, лише у разі надання Валютно-кредитній раді Кабінету Міністрів України протоколу засідання наглядової ради з висновком про відповідність установчих документів і правил страхування його членів вимогам цієї постанови, а також про затвердження положення про порядок взаємодії Фонду з апаратом Валютно-кредитної ради Кабінету Міністрів України;

4) здійснення Фондом (за згодою та дорученням страховиків — членів Фонду) таких функцій:

збирання та аналіз інформації, необхідної для всебічної оцінки страхових ризиків та застосування заходів, спрямованих на недопущення настання страхових випадків;

проведення додаткової експертизи угод, зобов’язання за якими підлягають страхуванню;

визначення на підставі наявної інформації ступеня ризику;

надання рекомендацій членам Фонду щодо доцільності взяття на себе конкретних експортних та кредитних ризиків і забезпечення проведення страховиками збалансованої перестрахувальної політики;

представлення на договірних засадах від імені та за дорученням позичальника його інтересів у Національному агентстві з питань розвитку та європейської інтеграції і Валютно-кредитній раді Кабінету Міністрів України, а також в інших державних установах і організаціях під час отримання відповідних кредитів чи гарантій;

оперативний розподіл страхових ризиків між членами Фонду;

здійснення контролю за цільовим використанням іноземного кредиту, повернення якого застраховано страховиками — членами Фонду;

управління централізованими резервами, створеними страховиками — членами Фонду;

вирішення питання про виплату за рахунок коштів Фонду страхового відшкодування або його частини у разі неспроможності його виплати страховиком — членом Фонду та організація наступного відшкодування таким страховиком належної суми.

Установчі документи Фонду можуть передбачати здійснення інших функцій.

Відповідно до вимог, зазначених у цьому пункті, страховики можуть утворювати й інші фонди страхових гарантій.

4. Міністерству фінансів, Міністерству економіки, Міністерству зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі, Національному агентству з питань розвитку та європейської інтеграції, Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю та Державній митній службі у двотижневий термін з дня державної реєстрації Фонду передбачити участь своїх повноважних представників у наглядовій раді Фонду.

5. Внести зміни та доповнення до деяких постанов Кабінету Міністрів України, що визначають порядок надання гарантій та інших зобов’язань Кабінету Міністрів України за кредитами, які залучаються юридичними особами — резидентами (додаються).

6. Ця постанова набирає чинності з дня її підписання.

< Назад Вперед >
Содержание