По­друге, в Україні немає судів, які формувалися б за будь-якими наведеними специфічними ознаками (стать, національність, професія, соціальний статус тощо). Усі судові справи (за деякими винятками) розглядаються місцевими судами. Підсудність справ вищим судам, як правило, предметна, а не персональна, визначається тяжкістю злочинів або виключною важливістю справи. Наявність системи військових судів також не суперечить цьому принципу, оскільки вони застосовують ті ж матеріальні і процесуальні закони, що й загальні суди, тільки стосовно військовослужбовців. Дислокація військових формувань, яка визначає систему військових судів, не збігається з адміністративно­територіальним поділом України, що й обумовлює необхідність їх існування.

Рівний доступ до суду також означає, що громадяни в суді користуються однаковими процесуальними правами і до них застосовуються існуючі норми матеріального права й однакові правила судочинства. Користуються принципом рівного доступу до суду як громадяни України, так і іноземці й особи без громадянства, за винятками, встановленими Конституцією, законами або міжнародними договорами України.

До гарантій реалізації принципу доступності судової влади слід віднести:

— організаційно­правові: а) судоустрійні — територіальну наближеність судів до населення; добір висококваліфікованих фахівців для виконання судової діяльності; належне забезпечення судів матеріально­технічною базою; раціональну організацію роботи апарату суду тощо; б) судочинні — порядок порушення судового провадження; процедуру судового розгляду справи, що передбачає зменшення бюрократизму; спрощення процедури по нескладних справах; безперешкодну можливість реалізації процесуальних прав сторонами; розумні строки судового розгляду; можливість оскарження рішень суду; їх реальне виконання тощо;

— матеріальні (економічні): а) розумність судових витрат і створення процесуального механізму відстрочення або часткового чи повного звільнення від оплати судових витрат на користь держави; б) фінансування судової діяльності, що забезпечує її незалежність; в) надання кваліфікованої юридичної допомоги на пільгових умовах вразливим верствам населення.

2.6 Принцип незалежності судової влади

Структура незалежності судової влади може бути представлена двома рівнями — зовнішнім і внутрішнім.

Зовнішній рівень незалежності містить політичну й соціально­економічну незалежність. Рівень політичної незалежності зумовлено суспільно-політичним становищем, в якому реалізується судова діяльність. Реальна незалежність суду абсолютно виключає будь-який вплив політичних партій, громадських рухів чи їх лідерів на судову владу. Це положення набуває актуальності в умовах багатопартійності й політичного плюралізму. Указаний рівень незалежності знаходить своє відбиття у ст. 11 Закону України «Про статус суддів», яка закріплює, що всі державні органи, установи, організації, органи місцевого й регіонального самоврядування, громадяни та їх об’єднання зобов’язані поважати незалежність судових органів і не посягати на неї.

Забезпечення прогресивних перетворень у напрямку побудови правової держави потребує й соціально­економічної незалежності судової влади. Цей рівень незалежності гарантується особливим порядком фінансування судів, матеріальним і побутовим забезпеченням суддів та їх соціальним захистом.

Згідно зі ст. 44 та ст. 45 Закону України «Про статус суд­дів» суддям гарантується заробітна плата, яка складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та ін. Їм надається щорічна відпустка. Не пізніше ніж через шість місяців після обрання суддя, який потребує покращання житлових умов, забезпечується упорядкованим житлом — окремою квартирою або будинком. У разі незабезпечення судді житлом у вказані строки суд за рахунок Державного бюджету може придбати квартиру або будинок за ринковими цінами й передати судді в користування.

Суддя та члени його сім’ї мають право на безоплатне медичне обслуговування в державних установах охорони здоров’я.

Життя і здоров’я судді підлягає обов’язковому державному страхуванню за рахунок державного бюджету на суму десятирічного утримання за останньою посадою.

Внутрішній рівень незалежності судової влади містить три складники: по-перше, це процедура здійснення судової влади; по-друге, статусні гарантії суддів; по-третє, побудова судової системи. Характеризуючи цей рівень, відзначимо, що процедура здійснення судової влади має бути захищеною від будь-якого втручання, повинна мати необхідні умови для справді незалежного розгляду справ по суті.

Правовими гарантіями режиму незалежного здійснення судової влади є передусім Закон України «Про статус суддів», чинне цивільно, кримінально, господарсько, адміністративно­процесуальне та інше законодавство. Вони передбачають відповідальність за втручання в діяльність суду, таємницю нарадчої кімнати суддів і заборону вимагати її розголошення. Судді не зобов’язані давати будь-які пояснення по суті розглянутих справ або справ, які знаходяться в провадженні, а також давати їх для ознайомлення інакше як у випадках і порядку, передбачених процесуальним законом.

Норми цивільно, кримінально, господарсько, адміністративно­процесуального законодавства, що належать до загальних положень, а також регулюють провадження в судових стадіях процесу, закріплюють в тій чи в іншій мірі гарантії незалежності суддів. Усі вони забезпечують рух справи в раніше визначеному законом напрямку, виключають ексцеси, встановлюють процесуальні санкції за невиконання закону і тим самим створюють умови, що дозволяють суддям розглядати й вирішувати справи за внутрішнім переконанням, спираючись тільки на досліджені в суді докази, незалежно від будь-яких впливів.

Статусні гарантії суддів передбачають: (а) особливий порядок зайняття посади, переводу на іншу, звільнення з посади й вичерпний перелік підстав звільнення суддів; (б) особливий порядок їх притягнення до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності; (в) гарантії стосовно матеріального, побутового, житлового забезпечення суддів; (г) пільги щодо соціального й пенсійного їх забезпечення; (д) статусні гарантії суддів у відставці та ін.

Судоустрійні складники незалежності судової влади визначають принципи побудови судової системи, порядок і строки обрання та призначення суддів. Існуючий порядок формування суддівського корпусу є оптимальним. Він забезпечує незалежність носіїв судової влади й дозволяє виключити вплив на суддів з боку місцевих органів влади, органів місцевого самоврядування. Принцип незалежності судових органів вимагає від них забезпечення справедливого провадження судового розгляду й дотримання прав сторін.

2.7 Принцип безсторонності судової влади

Судовий розгляд справи повинен здійснювати суддя, який не має особистої заінтересованості у справі і спроможний виконати роль безстороннього арбітра, який вирішує юридичну справу незалежно, підкоряючись лише закону. Функції суду і сторін організаційно й функціонально розмежовані. Суд не повинен ставати на сторону учасника процесу, а має захищати закон і сприяти припиненню його порушення. Якщо суддя якось заінтересований у предметі судового розгляду, або знаходиться у будьяких стосунках з однією зі сторін, або існують інші підстави поставити під сумнів об’єктивність судді при розгляді судової справи, він особисто зобов’язаний заявити про свій відвід, і справа передається іншому судді. Право заявити відвід судді є в кожної сторони по справі. Судова справа повинна бути розглянута об’єктивно, на підставі закону, щоб жодні уподобання чи особисті погляди судді не змогли стати на заваді винесенню справедливого рішення.

2.8 Принцип процедурності судової влади

Судова влада функціонує в межах певної процедури, реалізується лише в спеціальній процесуальній формі. Судові рішення, прийнятті всупереч або з порушенням визначеної процедури, визнаються незаконними й повинні бути скасовані, а умисні дії судді з цього приводу мають стати підставою для притягнення його до відповідальності. Процедура здійснення судової влади передбачена цивільно, кримінально, господарсько, адміністративно­процесуальним законодавством і включає не лише права й обов’язки суду та суддів при провадженні судочинства, а й гарантії організації судового процесу (відкритість судового розгляду, участь представників народу в розгляді й вирішенні судової справи по суті тощо), процесуального статусу його учасників (рівність сторін перед законом і судом, рівність прав щодо надання доказів, заявлення клопотань, оскарження рішень суду, змагальність процесу тощо). )