КК встановив, що кара є заходом оборонним і повинна бути доцільною. Щодо найбільш небезпечних злочинів КК визначив найнижчу межу покарання, за яку суд не міг пом’якшувати його; по всіх інших злочинах вказувалася лише найвища межа покарання. КК встановив перелік видів покарання. Основними його мірами були: розстріл (вища міра), позбавлення волі, примусові роботи. Розстріл не застосовувався до неповнолітніх, вагітних жінок, а також коли з часу вчинення злочину минуло 5 і більше років. Максимальний строк позбавлення волі установлений в 10 років, мінімальний – 1 місяць.

Визначався порядок відбування покарання, умовно-дострокового звільнення засуджених до позбавлення волі або примусових робіт при умові, що засуджений виявляє виправлення.

КК встановив, що кримінальна відповідальність може мати місце лише за наявності вини особи, яка буває в 2-х формах: умисно (навмисності) і необережності (їх визначення співпадає з відповідним в діючому КК).

Вперше в радянському кримінальному законодавстві давалося визначення і взагалі з’явилось поняття аналогії закону: “В разі відсутності в КК прямих вказівок на окремі види злочинів, покарання або інші міри соціального захисту застосовуються згідно з статтями КК, які передбачають найбільш схожі за важливістю і родом злочини, з додержанням правил 34 цього Кодексу”. В радянській науці необхідність такої аналогії пояснювалась умовами “гострої класової боротьби і систематичних посягань повалених, але остаточно не знищених експлуататорських класів на основи радянського ладу і революційного правопорядку”1. Сучасні дослідники справедливо визнають, що це давало судам можливість широкого тлумачення закону, а звідси й порушення законності.

Особлива частина КК містила перелік видів злочинів, визначення їх складів, санкції за їх скоєння. Норми про види злочинів визначалися в такому порядку: державні (контрреволюційні і проти порядку управління); посадові, порушення правил про відокремлення церкви від держави; господарські; злочини проти життя, здоров’я, свободи і гідності особи; майнові; військові; порушення правил, що охороняють народне здоров’я, громадську безпеку і громадський порядок. Слід відмітити, що система покарань варіювалась від громадського осуду до вигнання за межі УСРР, а розстріл застосовувався виключно ревтрибуналами. Вперше була встановлена відповідальність за недонесення про державні злочини.

Загальна частина КК УСРР була повністю ідентична ЗЧК КК РСФРР. Особлива частина додатково містила 11 статей. У 1923, 1924 рр. було уточнено поняття контрреволюційних злочинів (таким вважалося також діяння, яке сприяло підриву радянського ладу), включено понад 20 нових складів злочинів.

Після створення СРСР 31 жовтня 1924 р. були затверджені “Основні начала кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік”, акт, що доповнював Загальну частину. 27 лютого 1927 р. прийняті “Положення про злочини державні” і “Положення про військові злочини”. Посилення кримінальної репресії визвало необхідність змін і доповнень КК УСРР.

8 червня 1927 р. приймається новий КК УСРР. В нього були включені названі Положення, інші нормативні акти. Новий КК давав таке визначення злочину: “кожна чинність або нечинність, що загрожує радянському ладові або ламає правовий порядок, що його завела влада робітників і селян на перехідний до комуністичного ладу період часу. Хибність у визначенні - не вказувалась нормативна основа ознака (передбаченність діяння в законі)1.

Новий КК доповнювався статтями про злочини проти порядку управління, які деталізувалися й уточнювалися; уточнені поняття службової особи і службового злочину. КК збільшував санкції за крадіжку майна громадян, підвищував відповідальність за злочини скоєні групою осіб. Включав уже 45 складів злочинів, які передбачали смертну кару. Передбачалась можливість кваліфікувати діяння за аналогією, а також застосування заходів соціального захисту до осіб хоча й невинних у конкретному злочинні, але визнаних соціально небезпечними внаслідок зв’язку із злочинним середовищем та попередньою злочинною діяльністю тощо.

При підготовці КК УСРР був використаний також КК РСФРР 1926 року. обидва кодекси співпадають в своїх основних принципах. КК УСРР мав свої особливості, які визначались місцевими умовами (різні визначення окремих складів злочинів).

КК відображав зміни в політичній обстановці та економіці країни, що відбулись з 1922 до 1927 рр. однак держава розвивалась і виникала необхідність в зміні й уточненні КК. Протягом наступних двох років на Україні було прийнято 56 законодавчих актів з питань кримінального права. Так, смертна кара могла вже застосовуватись тільки щодо державних і військових злочинів та при озброєному розбої. Загалом розвиток кримінального законодавства в УСРР визначався вищими державними органами СРСР, відзначався ідеологізованістю, підвищенням мір кримінальної репресії.

3.2 Перша кодифікація адміністративного законодавства України

Велика кількість не систематизованих в певному порядку законодавчих актів в області адміністративного права надзвичайно ускладнювало роботу вищих і місцевих органів влади й управління. Уже в 1922 році відчувалась необхідність створення Адміністративного кодексу.

В серпні 1924 року був підготовлений його перший проект, в основу якого був покладений Адміністративний статут РСФРР 1924 р. Над цим проектом до кінця 1925 року працювали 2 комісії. Через велику кількість норм не було можливості кодифікувати все адміністративне законодавство. В проект ввійшли лише акти, які відносились в основному до питань державної безпеки, охорони громадського порядку і діяльності міліції.

В зв’язку з тим, що за час роботи над проектом АК було створено багато нових актів в галузі адміністративного права (як союзних, так і республіканських), в січні 1926 року для розробки проекту кодексу була створена нова комісія. Вона переробила проект і включила в нього нове законодавство УСРР, перевіривши відповідність всіх республіканських актів союзному законодавству.

Після переробки проект АК був узгоджений з усіма відомствами. В грудні 1926 року РНК УСРР розглянув і затвердив проект Адміністративного кодексу, доручивши комісії остаточно відредагувати його і представити на розгляд ВУЦВК. Однак остаточне затвердження АК було тимчасово відкладене через те, що в той час готувались нові положення про місцеві Ради, з’їзди і виконкоми, які були прийняті в середині 1927 р.

Адміністративний кодекс був затверджений ВУЦВК 12 жовтня 1927 року на 2-ій сесії Х скликання і вводився в дію з 1 лютого 1928 року. В нього були включені найважливіші акти з адміністративного права, доцільність яких показало життя. В зв’язку з виходом Кодексу ряд законів, постанов і інструкцій, які регулювали адміністративну діяльність органів державного управління, втратили силу. Кодекс складався з 528 статей, що складали 15 розділів. Об’єднував норми, які встановлювали права і обов’язки органів державного управління як у взаємовідносинах між собою, так і у відносинах з окремими громадянами.

Коло питань, які регулювались Адміністративним кодексом, дослідники звичайно розділяють на такі основні групи:

1) взаємовідносини органів державного управління (розділ 2 – про адміністративні акти);

2) відносини органів державного управління з громадянами (розділи 3, 4, 13, 14 – про заходи адміністративного впливу; про нагляд адміністративних органів в області промисловості; про нагляд адміністративних органів за торгівлею);

3) відносини громадян з органами державного управління (розділ 15 – про порядок оскарження дій адміністративних органів)1.

АК регламентував також питання:

- громадянства УСРР, порядок його одержання і позбавлення;

- питання реєстрації і обліку руху населення; правила організації і діяльності товариств, союзів, клубів, з’їздів, зборів;

- правила про культ;

- правила про публічні видовища і розваги.

Обов’язки громадян визначались в розділі 5 – про трудову повинність, попередження стихійних лих і боротьбу з ними і розділі 6 – про охорону громадянського порядку. )