VII Всесоюзний з’їзд Рад 5 грудня 1936 року одноголосно затвердив і ввів у дію нову Конституцію СРСР 1936 р.

Прийняття Конституції Союзу РСР вимагало нових республіканських конституцій, у тому числі й Конституції УСРР. Розробка проекту Конституції УСРР нагадувала процес, який вже відбувався на союзному рівні. 13 липня 1936 року Президія ЦВК УСРР утворила конституційну комісію, до складу якої увійшли державні та партійні провідники України: Петровський, Косіор, Постишев, Затонський, Любченко, Якір та інші. Наприкінці 1936 р. Президія ЦВК УСРР прийняла проект Конституції, запропонований конституційною комісією, за основу. Після всенародного “Обговорення” він був переданий на розгляд Надзвичайного XVI з’їзду Рад УСРР, який відкрився 25 січня 1937 р., 30 січня з’їзд Рад постановив: “Проект Конституції (Основного Закону) Української Радянської Соціалістичної Республіки в редакції, поданій Редакційною Комісією З’їзду, затвердити”. Одночасно з’їзд дав доручення ЦВК у відповідності з новою Конституцією УРСР розробити й затвердити положення про вибори, а також визначити строк виборів до Верховної Ради республіки.

Конституцію УРСР 1937 року побудовано у відповідності з Конституцією СРСР 1936 р. Вона майже повністю відбивала союзну Конституцію, відтворювала її принципи, копіювала основні положення. обидві Конституції мали демагогічний характер і були як би поза часом і простором. Численні положення Конституції УРСР, як і Конституції СРСР, особливо про права людини, насправді не діяли. Вони мирно співіснували з репресивною машиною, масовими арештами, розстрілами. Основний Закон за формою був демократичним, але повністю відірваним від реального життя.

Конституція УРСР 1937 р. складалася з 146 статей, об’єднаних у 13 розділів.

Розділ 1, присвячений суспільному устрою, був побудований на соціалістичних засадах. Україна визначалась як “соціалістична держава робітників і селян”, де політичну владу становлять Ради депутатів трудящих. Економічною основою УРСР визнавались соціалістична система господарства і соціалістична власність на знаряддя та засоби виробництва, яка мала форму державної або кооперативно-колгоспної власності.

Особливе значення мав розділ 2, присвячений державному устрою. Згідно зі ст. 13 Конституції УРСР “добровільно об’єдналася з іншими рівноправними Радянськими Соціалістичними Республіками” в союзну державу – СРСР. Конституція підкреслювала, що територія УРСР не могла бути змінена без згоди республіки. Найбільш важливим було положення про те, що “Українська РСР зберігає за собою право виходу з Союзу Радянських Соціалістичних Республік”. Проте, як свідчила практика, такі принципи об’єднання, як добровільність та рівність, були не декларацією, що не відповідала дійсності, а право виходу з СССР – фікцією. Реально діючими були лише статті Конституції УРСР 1937 року, де йшлося про те, що кожний громадянин України є громадянином СРСР і що !УРСР здійснює державну владу самостійно” тільки поза межами ст. 14 Конституції СРСР, де визначені права і компетенція вищих органів влади і управління СРСР.

В наступних розділах Конституції йшлося про структуру, порядок утворення, компетенцію та основні форми діяльності центральних і місцевих органів державної влади і державного управління.

3.2 Центральні та місцеві органи влади та управління УРСР

прийняту в 1937 році Конституцію УРСР (згідно з нею назва держави змінилася з Української Соціалістичної Радянської Республіки на Українську Радянську Соціалістичну Республіку) було створено відповідно до Конституції СРСР 1936 р., що й обумовило уніфікацією вищих органів державної влади союзних республік, фактично до розпаду в 1991 р. Союзу РСР.

За Конституцією Української Соціалістичної Радянської Республіки 1937 року вищим органом державної влади УРСР ставала Верховна Рада, яка обиралася громадянами України строком на 4 роки. Віднині це був єдиний законодавчий орган УРСР. Інші органи такого права вже не мали, як це було раніше. Верховній Раді належали всі права, які мала республіка: прийняття Конституції УРСР, встановлення адміністративно-територіального поділу республіки, видання законів, охорона державного порядку і прав громадян, затвердження народногосподарського плану і бюджету республіки.

Верховна Рада УРСР обирала Президію – постійно діючий колегіальний орган у складі голови, його заступників, секретаря та членів. Президії надавались такі повноваження: скасовування рішень Раднаркому УРСР, рішень і розпоряджень обласних рад депутатів трудящих, звільнення з посад і призначення наркомів УРСР (в період між сесіями Верховної Ради). Компетенцію Президії Верховної Ради стало також надання прав громадянства, почесних звань, помилування громадян після судових ухвал. Слід зазначити, що усім більш-менш важливим актам вищезгаданих органів державної влади передували рішення відповідних партійних структур, які не тільки контролювали, а й часто заміщали державні органи, фактично здійснюючи їх функції.

Верховна Рада також утворювала уряд – Раднарком УРСР, який був найвищим виконавчим і розпорядчим органом державної влади. Він мав право видавати постанови і розпорядження “на основі і на виконання законів СРСР і УРСР, постанов і розпоряджень Ради Народних Комісарів СРСР” і перевіряти їх виконання.

До складу Раднаркому УРСР входили голова Раднаркому, його заступники, голова державної планової комісії УРСР, уповноважений комітету заготівель СРСР, начальник управління у справах мистецтв, уповноважені загальносоюзних наркоматів і 14 наркоматів УРСР, 10 з яких очолювали союзно-республіканські наркомати і тільки 4 – республіканські (освіти, місцевої промисловості, комунального господарства, соціального забезпечення). Така структура Раднаркому свідчила про дуже сильну централізацію в справах державного управління.

Місцевими органами державної влади в областях, округах, районах, містах і селах України були Ради депутатів трудящих, які “обиралися” населенням відповідних адміністративних одиниць строком на два роки.

Конституція УРСР 1937 р. не передбачала такого інституту влади, як з’їзди місцевих Рад. Відповідно до неї встановлювався сесійний порядок діяльності місцевих рад депутатів трудящих. На сесіях обиралися виконкоми (голова, його заступники, секретар та члени виконкому), затверджувався склад постійних комісій, утворювались органи управління господарським і культурно-політичним будівництвом на своїй території – відділи та управління. Такі органи підпорядковувались самій Раді, що їх утворила, та галузевій структурі Раднаркому УРСР.

Важливо зазначити, що місцеві органи радянської влади всіх рівнів діяли під постійним контролем територіальних структур правлячої партії, які повністю відповідали адміністративно-територіальному поділу і мали аналогічний орган у тій чи іншій адміністративній одиниці. Стратегія і зміст рішень місцевих органів радянської влади визначались саме ними.

Розділи 5 і 6 Конституції закріплювалися органам влади і управління Молдавської АРСР.

У розділі 19 Конституції закріплювалися основні права і обов’язки громадян УРСР, які отримували право на працю, відпочинок, матеріальне забезпечення в старості, а також в разі хвороби і втрати працездатності, на освіту та ін.

В ст. 124 Конституції йшлося про свободу слова, друку, зборів і мітингів, вуличних походів і демонстрацій, тобто про свободи, які були просто неможливі в умовах тоталітарної системи. В той час, коли провадились незаконні обшуки і арешти, здійснювались масові репресії, в Конституції урочисто проголошувалась недоторканість особи, житла та ін.

Конституція 1937 р. була побудована таким чином, що сама її структура абсолютизувала державу. Серед 13 її розділів розділ про права та обов’язки громадян займав лише десяте місце, до того ж мав декларативний характер. Всебічний розвиток особи в цій Конституції розглядався не як мета соціалістичного будівництва, а як засіб досягнення мети – побудови сталінської моделі соціалізму.

Усе це свідчило про те, що Конституція УРСР, як і Конституція СРСР, не забезпечувала втілення в життя багатьох своїх положень. Реальна практика сталінщини перекреслювала демократичність Конституції УРСР 1937 р. )