Виключна важливість університетів полягає ще й у тому, що вони допомогли встановити транснаціональний характер правознавства на Заході, тому що протягом 300 років (з 1050 р. по 1350 р.) уся Європа становила єдиний культурний організм [7,с.66]. З другого боку, роль дієвого механізму згуртування передових представників держав континентальної Європи у згаданий культурний центр відіграло римське право, університетське викладання якого здійснювалося мовою, зрозумілою для вихідців з будь-якої європейської країни, тобто латиною. Римське право досить швидко завойовувало студентські аудиторії різних держав Європи і не лише континентальної її частини. Так, відомо, що один ломбард Вакарій вирушив до Англії близько 1149 р. і читав в Оксфорді лекції з римського права [8,с. 35]. У період Середньовіччя римське право, крім Франції та Англії, викладалося ще й в інших державах, наприклад Іспанії, Нідерландах, Росії, Німеччині.

Активний розвиток університетської освіти здійснювався на теренах Німеччини, яка була проголошена в 962 р. правонаступницею Стародавнього Риму і називалася «Священною Римською імперією германської нації». Німецькі монархи, вважаючи себе наступниками римських «августійших імператорів», активно сприяли відродженню римського права, з допомогою якого намагалися утвердити в державі абсолютну владу монарха. Вже за часів Болонської школи германці сприяли вивченню римського права в університетах. Випускники юридичного факультету університету м. Болоньї запрошувалися до Німеччини, де займали не лише важливі державні посади при імператорському дворі, а й були великими подвижниками римського права в університетах, активне заснування яких припадає на XIV ст.

Основною причиною виникнення вищих шкіл був соціально-економічний і політичний розвиток німецьких земель. Водночас кількість перших університетів у Німеччині була незначною через фактичну відсутність у них вихідців з інших держав. В інших європейських державах університетів було значно більше. Так, до середини XIV ст. в «Италии существовало 15 университетов, во Франции — 8, в Испании — 6» [9,с. 34].

Одним із провідних факультетів у німецьких університетах був юридичний. Перший німецький юридичний факультет засновано у Гайдельберзі 1385 р. [10,с. 140], на якому римське право вважалося провідною навчальною дисципліною. За таких умов авторитет професорів римського права був беззаперечним. Водночас діяльність останніх в університетських стінах має подвійне спрямування: науково-викладацьке та практичне. Крім ведення аудиторних занять у студентської молоді та здійснення наукових досліджень, результатом яких було написання монографій, підручників та інших праць, професори римського права активно займалися практичною діяльністю.

За участю професорів при університетах створювалися спеціальні комісії не лише з метою надання практичних рекомендацій місцевим суддям щодо застосування норм римського права при прийнятті ними юридичного рішення, але й для підготовки конкретного висновку у тій чи іншій життєвій справі. Зростанню ролі римського права сприяє створення в 1495 р. Загальноімперського суду Німеччини — Reichskammetrgericht, членами якого призначалися особи, які добре знали право Римської імперії. Більше того, в процесі практичної діяльності загальнодержавного судового органу перевага віддавалася нормам римського, а не німецького звичаєвого права.

Згодом із консультативних, тобто дорадчих, органів такі університетські комісії поступово перетворюються на судові колегії, членами яких стають переважно випускники юридичних факультетів німецьких університетів, які добре зналися на римському праві. Бездоганні знання з основ римського права, особливо в часи пізнього Середньовіччя, в Німецькій імперії зачасти були перепусткою до зайняття високих державних та суддівських посад. Безперечно, такий стан справ опосередковував непідробну зацікавленість німецької молодці до вивчення римського права в стінах університетів.

Висновки

Підсумовуючи, зазначимо: у процесі становлення та розвитку вищої юридичної освіти в країнах середньовічної Західної Європи визначальна роль належить римському праву, яке стало ключовою основою розвитку науково-освітньої та практичної юриспруденції; римське приватне право складало концентруючу вісь, навколо якої формувалася вся система вищої юридичної освіти в Європі; Болонський університет був першим вищим навчальним закладом у Європі, який мав світське спрямування, що дозволило професорам та студентам бути відносно вільними у своїй професійній діяльності від впливу католицької церкви, особливо у ХІІ-ХШ ст.

Використані матеріали

1. Хвостов В. М. Система римского права : учеб. — М. : Спарк, 1996. — 522 с.

2. Підопригора О. А. Римське приватне право : підруч. для студ. юрид. спец. виш. навч. закл. — 3-те вид., перероб. та доп. — К. : Вид. Дім «Ін Юре», 2001. — 440 с.

3. Правові системи сучасності. Глобалізація. Демократизм. Розвиток / В. С. Журавсыаш. О. В. Зайчук, О. Л. Копиленко, Н. М Оніщенко ; за заг. ред. В. С. ЖУравського. — К. : Юрінком Інтер. 2003. - 296 с.

4. Елманова В. К. Высшее образование за рубежом (США, Великобритания, Франция, ФРГ, Япония, КНР) : учеб. пособие. — Л.: Ленингр. ун-т, 1989. — 50 с.

5. Краткий политический словарь / сост. и обш. ред. Л. А. Оникова, Н. В. Шишлина. — М. :Политиздат, 1989. - 623 с.

6. Суворов Н. Средневековые университеты. — М. : Типогр. Товарищества И. Н. Кушнерев, 1898. — 245 с.

7. Порівняльне правознавство : підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / за ред. В. Д. Ткаченка. - X. : Право, 2003. - 274 с.

8. Маккензи. Римское право сравнительно с законами Франции, Англии и Шотландии / пер. с англ. — М. : Типография Л. И. Степановой, 1864. — 422 с.

9. Из истории университетов Европы XIII — XV веков : межвуз. сб. науч. тр. — Воронеж : ВГПИ.1984. - 96 с.

10. Мінченко О. Юридична професія у Німеччині : аналіз окремих питань // Право України. — 2006. - № 1. - С. 140-142.

)