Встановлення хуліганських мотивів і цілей, констатація наміру вчинити хуліганство дає підстави для кваліфікації скоєного як одного з видів хуліганських проявів і, навпаки, якщо мотиви і цілі мають інший характер, а намір не пов’язаний з бажанням або свідомим допущенням вчинення дій, які грубо порушують громадський порядок і виявляють явну неповагу до суспільства, то наявний інший злочин (звичайно, коли є й інші ознаки, що його характеризують).

Аналіз судової практики показує, що найтиповішою помилкою, яка допускається при застосуванні кримінального закону, є поверхневе дослідження обставин справи, що в сукупності свідчить про дійсну спрямованість наміру винного, про зміст мотиву і мети його протиправних дій. В результаті, ці дії неправильно кваліфікуються як хуліганські, тоді як фактично скоєно злочин проти особи. Для розмежування хуліганства і злочинів проти особи важливе значення має оцінка дій винного в сукупності з чинниками, що підштовхували його до вчинення протиправного діяння. В основі злочинів проти особи лежить особисте ставлення і рушійними силами злочинної поведінки в таких випадках є корисливість, помста, ненависть, ревнощі тощо.

Практика свідчить, що дії винних у вчиненні злочинів проти особи завжди мають не тільки цілеспрямований характер, але й обмежені в часі. Як правило, ці особи, досягнувши мети, припиняють протиправне діяння. Спрямованість же і предмет посягання хуліганських дій не визначені. І вони нерідко відбуваються протягом тривалого часу, іноді з перервами, в різних місцях, характеризуються багаторазовим насильством щодо потерпілого.

Для розмежування розглядуваних складів злочинів важливим є аналіз і оцінка використаних при цьому знарядь. Той, хто має на меті образити будь-кого, заподіяти тілесні ушкодження, тобто вчинити злочин проти особи, користується такими предметами продумано, іноді заздалегідь їх готує. Хуліганство ж (що часто відбувається зненацька) супроводжується використанням предметів, які випадково виявилися у винного або на місці вчинення злочину (ножі, сокири, вили, молотки, ломи й інші інструменти і предмети домашнього вжитку, а також палиці, камені тощо), і нерідко використовуються непродумане, нецілеспрямовано, і не за прямим призначенням.[159]

Мотивом при хуліганстві завжди є грубе порушення громадського порядку і прояв явної неповаги до суспільства. Умисел при хуліганстві завжди прямий. Отже, ознаками, що визначають хуліганство, є вчинення дій, які грубо порушують громадський порядок (об’єктивна сторона), і усвідомлення того, що в діях, які вчиняються, проявляється явна неповага до суспільства, винятковий цинізм і передбачення грубого порушення громадського порядку (суб’єктивна сторона). Мотиви при вчиненні злочинів проти особи бувають різного характеру (особисті, помста, корисливі, ненависть тощо). Мета – досягнення злочинного результату шляхом заподіяння моральної шкоди, фізичного болю або майнової шкоди. Намір при вчиненні даного виду злочинів спрямований насамперед на життя, здоров’я, честь та гідність громадянина.

До того ж, хуліганство, вчинене групою осіб, слід відрізняти від масових заворушень (ст.294 КК України) і від групового порушення громадського порядку (ст.293 КК України). При масових заворушеннях дії завжди вчиняються натовпом, причому ці дії супроводжуються погромами, підпалами, руйнуваннями, нерідко збройним опором представникам влади. При груповому хуліганстві ці ознаки відсутні, а винні грубо порушують громадський порядок винятково з мотивів явної неповаги до суспільства. Групове порушення громадського порядку (ст.293 КК України), поєднане із вчиненням окремих дій, що грубо порушують громадський порядок, із мотивів явної неповаги до суспільства, становитиме сукупність злочинів (статті 293 і 296 КК України).[160]

Важливо також проводити розмежування між кримінально караним хуліганством і дрібним хуліганством, відповідальність за яке настає за Кодексом України про адміністративні правопорушення. У практичній роботі органів внутрішніх справ, суду та прокуратури іноді важко відмежувати ці два види хуліганства.[161]

Стаття 173 КУпАП зазначає, що дрібне хуліганство – це нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян.[162]

При розмежуванні кримінально караного хуліганства і дрібного хуліганства потрібно всебічно враховувати такі обставини, як характер і розмір порушення громадського порядку (форма, тривалість), обставини скоєння хуліганських дій (час, місце та інші умови), наслідки хуліганських дій, кількість потерпілих, а також особу винного, мотив і мету його дій. При дрібному хуліганстві дії винного хоча і порушують громадський порядок, але не являють великої небезпеки для суспільства і не спричиняють суттєвої шкоди охоронюваним законом правам та інтересам. При кримінально караному хуліганстві порушення громадського порядку є грубим, що надає діям винного той ступінь суспільної небезпеки, який відрізняє хуліганство, каране в кримінальному порядку, від дрібного хуліганства, що є адміністративним проступком.[163]

Лише об’єктивне врахування всіх ознак, взятих у сукупності, дає можливість встановити, чи має вчинок характер дрібного хуліганства, чи характер суспільно-небезпечного. М.Л.Наклович справедливо зазначає, що нецензурна лайка, яка, в принципі, і вважається дрібним хуліганством, переростає в кримінально каране хуліганство, якщо буде довготривалою, і тому, надовго порушить спокій громадян.[164]

При дрібному хуліганстві дії за своїми об’єктивними якостями не можуть бути пов’язані з насильством, яким наноситься істотна шкода особі, тілесними ушкодженнями, муками. Також вони не можуть бути поєднані зі знищенням чи пошкодженням майна, що спричиняє значну шкоду, з опором представникові влади чи громадськості, що виконує обов’язки по охороні громадського порядку; не можуть бути визнані хуліганські дії адміністративним правопорушенням, якщо вони містять інші ознаки злісного і особливо злісного хуліганства. Визнання подібних дій адміністративно-правовим деліктом буде серйозним порушенням законності, а адміністративний вплив в цьому випадку не буде мати превентивного значення.[165]

Необхідно також зауважити, що при розмежуванні кримінально караного хуліганства і дрібного хуліганства в юридичній літературі немає єдиної думки. Так, В.Т.Калмиков вважає, що різниця полягає лише у різному ступені суспільної небезпеки. При чому, ступінь суспільної небезпеки є поняттям складним, що визначається за рахунок поєднання всіх об’єктивних і суб’єктивних ознак, що характеризують вчинене діяння. Наприклад, при визначенні суспільної небезпеки враховується, де і в якій обстановці було вчинене діяння, його характер, в чому воно проявилось, як довго тривало.[166] О.Шишов також зазначає, що відмінність дрібного хуліганства від кримінально караного варто шукати в ступені їх суспільної небезпечності, яка виявляється в неоднаковому характері злісності й інтенсивності прояву неповаги до суспільства[167]. З цією точкою зору не згідний М.Л.Наклович, який стверджує, що немає жодного законодавчого акту, в якому говорилось би, що адміністративні правопорушення наділені ознакою суспільної небезпеки. Роблячи спробу розділити адміністративний проступок і злочин за допомогою більшого чи меншого ступеня суспільної небезпеки, означає неправильно орієнтувати слідчо-судову практику в цьому важливому питанні.[168]

Даючи аналіз цим точкам зору, необхідно звернутись до ст.11 КК України та ст.9 КУпАП. Даючи поняття злочину, ст.11 КК України вказує, що злочином є суспільно небезпечне діяння. В ст.9 КУпАП вказівки на суспільну небезпеку, як ознаку адміністративного правопорушення, не дається. Тому, на мою думку, позиція М.Л.Накловича правильно відображає зміст діючого законодавства.

Насправді ж, дії адміністративного правопорушника не завдають суспільним відносинам, які охороняються законом, суттєвої шкоди і не мають, таким чином, суспільної небезпечності, а тому є просто суспільно шкідливими. Вони малозначимі і не містять ознак явної неповаги до суспільства, тому караються правовими нормами, що передбачають адміністративну відповідальність.[169] )