Використання наведених методів дослідження, джерел інформації (законодавства, наукових праць, статистичних даних) дало можливість виявити нові проблеми юридичного аналізу складу злочину «Хуліганство» та запропонувати власні пропозиції їх вирішення.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дипломантом було проведене комплексне дослідження юридичних ознак складу злочину «Хуліганство», відповідальність за вчинення якого передбачена ст.296 КК України, та зроблено особистий внесок у наукову розробку цих проблем, що полягає в обґрунтуванні нових положень, уточненні змісту і значення окремих юридичних ознак, термінів (термінологічних зворотів) та понять (понятійних зворотів), що має значення для науки кримінального права, правозастосовної практики та вдосконалення як норми, що передбачена у статті 296 КК України, так і деяких інших норм КК України. Проведено порівняльно-правове дослідження вказаної проблематики.

Практичне значення одержаних результатів. Викладені у роботі положення можуть бути використані у практичній діяльності правоохоронних органів та судів при застосуванні кримінального законодавства; у науково-дослідницькій діяльності для подальшого вивчення питань, пов’язаних з кримінально-правовою характеристикою хуліганства; у навчальному процесі при викладанні курсу з Особливої частини кримінального права України, відповідних спецкурсів, при проведенні занять з підвищення кваліфікації та професійної підготовки слідчих, прокурорів, адвокатів, суддів; у законотворчості – з метою вдосконалення редакції ст.296 КК України.

Структура дипломної роботи та послідовність її частин обумовлені об’єктом, метою та завданнями дослідження. Дипломна робота складається зі вступу, чотирьох розділів, які охоплюють шість підрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Повний обсяг дипломної роботи становить 97 сторінок, обсяг основного тексту – 81 сторінка, списку використаних джерел (61 найменування) – 5 сторінок.

Звернемося ж ближче до самої теми роботи і спробуємо з’ясувати найбільш двозначні, суперечливі на даний час питання.

Розділ 1. Поняття та юридичний аналіз складу хуліганства

Стаття 62 Конституції України встановлює: «Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду».[3]

У відповідності до статті 2 Кримінального кодексу України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.[4] Отже, підставою кримінальної відповідальності є наявність передбачених кримінальним законом об’єктивних і суб’єктивних ознак, які характеризують певне суспільно небезпечне діяння як злочин. Сукупність таких ознак має назву «склад злочину».

Для вирішення багатьох питань застосування кримінального закону, кваліфікації злочинів, а також з навчальною метою наукою кримінального права визначено риси, притаманні складові будь-якого конкретного злочину. На цій основі будується узагальнена абстрактна модель складу злочину. Ця модель, хоча вона й є науково-теоретичною, водночас має важливе практичне значення – вона вказує на обов’язкові (універсальні) елементи складу будь-якого злочину. Такими елементами є: 1) об’єкт злочину; 2) об’єктивна сторона злочину; 3) суб’єктивна сторона злочину; 4) суб’єкт злочину.[5]

Зазначені елементи складаються з обов’язкових і факультативних ознак. Ознаки складу злочину – це характерні риси, які визначають кожен елемент складу злочину. Обов’язкові ознаки – це ті, які властиві будь-якому складу злочину і без яких взагалі відсутній склад злочину. Обов’язкові ознаки складу злочину мають значення і беруться до уваги при кваліфікації злочинів.

До обов’язкових ознак складу будь-якого злочину належать:

1) ознаки, що характеризують об’єкт злочину: суспільні відносини, на які здійснено посягання;

2) ознаки, що характеризують об’єктивну сторону злочину: суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність), яке заподіює шкоду або створює загрозу її заподіяння об’єкту, для матеріальних складів злочину обов’язковими ознаками, поряд із суспільно небезпечним діянням, є суспільно небезпечні наслідки і причинно-наслідковий зв’язок між діянням і наслідком;

3) ознаки, що характеризують суб’єктивну сторону злочину: вина (умисел або необережність);

4) ознаки, що характеризують суб’єкт злочину: фізична особа, досягнення віку кримінальної відповідальності, осудність.

Факультативними визнаються ознаки, які не є обов’язковим для всіх складів злочинів. Вони не впливають на кваліфікацію, але враховуються при призначенні покарання. У випадку, якщо факультативні ознаки передбачені в диспозиції норми Особливої частини КК України, то вони стають обов’язковими і їх встановлення є обов’язковим.[6]

Визначення складу злочину шляхом встановлення в законі його об’єктивних і суб’єктивних ознак є однією з найважливіших гарантій обґрунтованого притягнення особи до кримінальної відповідальності.

Юридичний аналіз складу хуліганства, як і будь-якого іншого злочину, здійснюється, виходячи із законодавчої характеристики його делікту. Диспозиція частини 1 статті 296 Кримінального кодексу України визначає цей злочин наступним чином: «Хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом».

1.1 Об’єкт хуліганства

Правильне вирішення питання про об’єкт злочину має важливе теоретичне і практичне значення. Саме об’єкт дає змогу визначити соціальну сутність злочину, з’ясувати його суспільно небезпечні наслідки, сприяє правильній кваліфікації діяння, а також відмежуванню його від суміжних суспільно небезпечних посягань. Об’єкт має істотне значення також для визначення самого поняття злочину, значною мірою впливає на зміст його об’єктивних і суб’єктивних ознак, є вихідним при кваліфікації злочинів, побудові системи Особливої частини КК. Усе це дозволяє зробити висновок про те, що проблема об’єкта злочину є однією з основних у науці кримінального права.[7]

Перед тим, як розкривати поняття об’єкта хуліганства, необхідно розкрити зміст взагалі об’єкта посягання.

Об’єктом злочину прийнято вважати те, на що посягає злочин. В науковому розумінні об’єктом злочину є суспільні відносини, на які посягає злочин, яким він спричинює шкоду, наносить збитки і які захищаються нормами кримінального закону.[8]

Однак, як зазначає Є.Л.Стрельцов, визнання суспільних відносин об’єктом злочинного посягання ще не дає підстав вважати дану проблему до кінця вирішеною. Проблема об’єкта злочину не є новою в теорії кримінального права, і особливо останнім часом, у підручниках та інших роботах з кримінального права дедалі частіше висловлюються сумніви в тому, що об’єктом злочину дійсно у всіх випадках є суспільні відносини.[9] Так, А.В.Наумов стверджує, що в ряді випадків теорія об’єкта злочину як суспільних відносин не спрацьовує. Об’єктом злочину, на його думку, слід визнати ті блага, інтереси, на які посягає злочинне діяння і які охороняються кримінальним законом.[10]

Проте, спроба відходу від визнання об’єктом злочину суспільних відносин поки що не втілилась у розгорнуту нову теорію об’єкта злочину. Тому, саме на положеннях про те, що об’єктом злочину є суспільні відносини, побудовані позиції практично всіх вчених України.[11]

В науці кримінального права розроблена класифікація об’єктів злочинів на загальний, родовий і безпосередній. Така класифікація має не тільки пізнавальне, але й кодифікаційне і правозастосовне значення.

Загальним об’єктом злочину виступають всі суспільні відносини, які охороняються нормами кримінального закону. Цей об’єкт є сталим, але до тих пір, поки не зміниться сам кримінальний закон (криміналізація, декриміналізація).[12]

Родовий об’єкт – це група схожих (однорідних) суспільних відносин та соціальних благ, на які посягає відповідна група злочинів. Розміщення злочинів у розділах в Особливій частині КК провадиться, як правило, саме за родовим об’єктом.[13]Родовий об’єкт більш детально конкретизує об’єкт посягання, він є частиною загального об’єкту. )