Епістемічні оператори сигналізують рух мовленнєвої особистості в напря­му істини, де повне знання може супроводжуватися імпульсами розуміння (Aber im Innersten wusste er natürlich, dass der Krieg verloren war /Der Spiegel/), віра – корелюватися з опінією високого ступеня переконаності (Glaube ↔ Ge­wissheit ↔ Überzeugung), невіра – із сумнівністю, тобто з опінією низького сту­пеня (Glaube leidet keinen Zweifel; Zweifel ist des Glaubens Feind), а незнання – із нерозумінням (Du weißt nicht, wie schön die Insel ist /Einblicke/).

Епістемічний компонент знаходить своє втілення практично на всіх рівнях мовної системи – на фонетичному (інтонація, модуляція, впевнене / невпевнене проголошення тощо), на морфологічному (деякі види умовного способу як по­кажчики неповного знання), на лексичному (епістемічні дієслова з наголошен­ням різних видів епістемічного стану – типу ahnen, annehmen, denken, glauben, kennen, meinen, vermuten, wissen, модальні дієслова dürfen, können, mögen, müs­sen, sollen, wollen, модальні слова offenbar, sicher, wahrscheinlich, zweifellos etc., епістемічні іменники Glaube, Kenntnis, Meinung, Vermutung, Wissen etc. та епі­стемічні прикметники типу ahnungslos, glaubhaft, kennerhaft, verständlich), на синтаксичному (структура речення та порядок слів як специфікатори модально­сті). Крім того, засоби кодування метазнання можуть набувати й міжрівневого характеру у вигляді лексико-граматичних (слова-релятиви як виразники різних нюансів метазнання) та прагмасемантичних (імпульси сумніву чи незнання в мовленнєвому акті “квеситив”) елементів.

У комплексі зазначених засобів одне із чільних місць посідають епістеміч­ні лексеми (ЕЛ). Саме вони є чи не найпродуктивнішим компонентом у палітрі мовних одиниць, що спеціалізуються на вираженні „метазнаннєвої” оцінки про­позиційного змісту висловлення. З одного боку, ЕЛ фіксують у своїй семантич­ній структурі та у своїй граматичній „упаковці” той лінгвокогнітивний алго­ритм, що скеровує шляхи і способи національно-культурної інтерпретації знан­ня в мовній картині світу, а з іншого, – вживання таких лексем дозволяє homo loquens вибудовувати той когнітивно-дискурсивний каркас повідомлюваного, що є адекватним його епістемічному стану в певний час і в певному місці, тобто не тільки здійснювати дискурсивні замальовки, але й маркувати та оціню­вати епістемічну якість цих замальовок.

У другому розділі („Лінгвокогнітивний потенціал епістемічної лексики сучасної німецької мови”) досліджуються когнітивно-семантичні та когнітив­но-граматичні параметри ЕЛ, що передбачає вивчення лексико-семантичних особливостей репрезентації метазнання, морфологічних (у т.ч. й частиномов­них) властивостей відповідних лексичних одиниць, їх словотвірного потенціалу та валентнісних характеристик.

Широкий спектр одиниць із епістемічним значенням у лексичному фонді сучасної німецької мови свідчить про досить розвинений потенціал засобів сиг­налізування метазнання. Основною когнітивно-семантичною властивістю цього лексичного корпусу є передача „знання про знання” – оцінки суб’єктом якості того позамовного знання, що ним „омовлюється”. Масив ЕЛ становить собою квазісинонімічний корпус гіпо-гіперонімічного типу, ядром якого виступає епі­стемічний інваріант (ЕІ) – інтегральна ознака ’перебування фрагмента привлас­неної інформації у свідомості, оціненого з позицій його пізнаності’. Три основ­них гіпоніми – достовірність, розуміння, віра – є своєрідними фільтрами сві­домості, через які пропускається інформація позамовного порядку.

Кожен із цих трьох гіпотаксонів співвідноситься з чітким набором епісте­мічних величин і лексичних засобів як їх виразників. Із когнітивної точки зору, гіпонім достовірність влаштовано у градуальний спосіб (дві крайні полюсні точки ’повне знання’ і ’незнання’ з широким діапазоном проміжних можливо­стей ’неповного знання’), а розуміння й віра – в бінарно-опозиційний (’розу­міння’ – ’нерозуміння’, ’віра’ – ’невіра’).

Низка лексичних одиниць виражає певний епістемічний модус у „чистому” вигляді (kennen, Kenntnis, wissen, Wissen, vermuten, vermutlich, verstehen, Ver­ständnis, glauben). У той же час сучасна німецька мова володіє значним лекси­ко-семантичним потенціалом на позначення не тільки загальної ідеї знання, віри, розуміння, але й на позначення окремих відтінків епістемічних станів, що досягається певним набором диференційних сем у значеннєвій структурі ЕЛ при збереженні ними ЕІ. Їх інвентар включає головні конституенти епістемічної ситуації: ЕІ + ‛суб’єкт’ (Experte, Gläubige, Ignorant, Kenner), ЕІ + ‛об’єкт’ (Aber­glaube, Bekannte, bibelfest, [an den Gott] gläubig); внутрішні та зовнішні атри­бути знання: ЕІ + ‛об’єм’ (allwissend), ЕІ + ‛детальність’ (vertraut sein), ЕІ + ‛ха­рактер’ (sattelfest, taktfest), ЕІ + ‛джерело’ (belesen), ЕІ + ‛ідентифікаційна озна­ка’ (/an etw./ kennen), ЕІ + ‛часова дислокація’ (vorauswissen, weiterwissen); ак­сіологічні та деонтичні параметри: ЕІ + ‛негативна оцінка [погано]’ (Analphabet, Banause, Ignoranz), ЕІ + ‛бажаність’ (Illusion), ЕІ + ‛необхідність’ (Unwissen­heit); участь у причинно-наслідкових зв’язках: ЕІ + ‛причина [епістемічного стану]’ (geläufig, griffig), ЕІ + ‛[епістемічний стан як] причина’ (anvertrauen, be­trauen) тощо.

Більше того, певне коло ЕЛ вирізняється стилістичною забарвленістю. До одиниць такого рангу належить знижена (gefressen haben, kapieren, tippen), під­несена (dünken, Evidenz, Wahn), рідковживана, застаріла й діалектна (kalkulieren / mutmaßen / geschnallt haben), вузькоспеціальна (Dubiosa, konjizieren, präsu­mieren, präsumtiv) лексика.

Наявність семантичних відношень полісемії, синонімії та антонімії між ЕЛ зумовлює їх відносну замкненість / автономність стосовно інших компонентів словникового фонду. У той же час семантичні зв’язки з одиницями інших лек­сичних угруповань (unverständlich → vertrackt → kompliziert; Unwissender → Ig­norant → Dummkopf) свідчать про відсутність чіткої демаркаційної лінії між ЕЛ та деякими іншими ЛСГ (наприклад, dicendi, sentiendi, mentalia). У такий спосіб корпус ЕЛ виявляється гармонійно вбудованим у лексико-семантичну підсисте­му німецької мови.

Поряд із окремими лексемами епістемічні значення можуть передаватися й більш складними мовними одиницями – сталими сполученнями та фразеологіз­мами, які, вирізняючись структурним розмаїттям, пов’язані відношеннями полі­семії, омонімії, антонімії, синонімії. Такі фраземи визначають когнітивно-се­мантичні параметри епістемічних величин – актуальність (auf dem Laufenden sein), щільність (wie die eigene Tasche kennen), темпоральність (der Wahn ist kurz, die Reu’ ist lang), об’єм (zwar weiß ich viel, doch möcht’ ich alles wissen), комбіна­торність знання (mit j-s Wissen und Willen) тощо, а також їх асоціативно-образні зв’язки в рамках наївної картини світу, де когнітивно релевантними стають артефакти (es liegt ein Schleier darüber), географічний простір (etw. kommt j-m spanisch vor), природні явища (wissen, aus welchem Loch der Wind pfeift), тварин­ний світ (wissen, wie der Hase läuft) та людська сутність – фізіологія (d/а/ran glauben müssen), персоналії (ungläubiger Thomas), родинні стосунки (das kannst du deiner Großmama erzählen), релігія (das wissen die Götter), відчуття (die Wahr­heit zu kosten bekommen), емоції (sich nicht mehr kennen), дієвість (ins Schwimmen kommen / geraten), деонтичні норми (nach bestem Wissen und Gewissen) тощо.

Епістемічні смисли передаються в німецькій мові лексичними засобами різної частиномовної належності, основними серед яких є автосемантичні класи слів (дієслова, іменники, прикметники, прислівники). Морфологічні категорії цих класів уможливлюють акцентування як самого епістемічного стану, так і його атрибутів (граматичний стан), конкретизацію носія знання (граматична особа), локалізацію епістемічного стану в топохроносі (граматичний час), наго­лошення його реальності / ірреальності (граматичний спосіб), існування оди­ничних і множинних епістемічних феноменів (граматичне число), конкрети­зацію чи абстрагування знання (означений / неозначений артикль), маркування інтенсивності епістемічної ознаки (ступені порівняння). )