Найчастіше мовленнєва особистість схиляється до наголошення неповного знання (50,8% у дискурсі, 36,73% у пареміокорпусі – табл. 1), проте, поруч із цим, досить активно вона використовує й маркери повного, істинного знання (28,87% і 31,93% відповідно). Рухливість епістемічної бази людини, постійне здійснення мовленнєвою особистістю процедур верифікації та фальсифікації, сигналізування про це засобами, що виражають повне й неповне знання, стиму­люється, передусім, пошуками істини та прагненням до неї як до кінцевої мети пізнавального процесу.

З іншого боку, динамізм зовнішнього середовища, недосконалість пам’яті, обмеженість пізнавальних можливостей людини нерідко спричиняють так звані „знаннєві” провали / лакуни в епістемічному світі індивіда стосовно того чи іншого стану речей. Останні викликають необхідність використання засобів маркування повного незнання (4,25% та 9,75% – табл. 1).

Таблиця 1.

Кількісний розподіл епістемічної лексики в дискурсі та пареміокорпусі

Проблемі віри та безвір’я присвячено значну кількість паремій німецької мови (15,74%), однак у „живому” мовленні проявляється доволі низька продук­тивність епістемічних маркерів такого роду (2,02%). Попри те, що, володіючи значним дидактичним потенціалом, ці епістемічні величини є вельми важливи­ми чинниками духовного розвитку особистості, у цілому вони є маловживани­ми (табл. 1). Нерідко віра „маскується” в мовленні під виглядом припустовості, що уможливлюється за рахунок використання лексеми glauben, семантична па­літра якої дозволяє „підміняти” віру неповним знанням, позбавляючи її само­стійного статусу. Однак у культурно-дидактичних максимах німецькомовної спільноти, зафіксованих у паремійних висловленнях, віра займає саме те місце, що їй належить за визначенням.

У той же час, кількісно слабка представленість епістемічних одиниць зі значенням ’розуміння’ / ’нерозуміння’ в пареміокорпусі (5,85%) відтіняється їх широкою вживаністю в дискурсі (14,06%). Їх периферійний статус у паремійній картині світу компенсується тим, що в дискурсі вони виступають рушійною си­лою пізнання, відіграючи роль доволі успішного „налагоджувача” інтерактив­ної взаємодії комунікантів, які прагнуть консенсусу (табл. 1).

Порівняно з лексико-епістемічним масивом мови набір ЕЛ, вживаних у ди­скурсі, значно звужується. Така дискурсивна редукція пояснюється прагненням homo loquens до когнітивно спрощеного оформлення своїх повідомлень та еко­номії мовленнєвих зусиль. При цьому спостерігається „прив’язка” певного типу ЕЛ до певного типу дискурсу, бо „арсенал” епістемічно активних маркерів є, як правило, дискурсивно специфічним.

Особливості вжитку ЕЛ в окремих типах дискурсу зумовлюються їх жан­рово-композиційною та функціонально-стилістичною специфікою. Дискурсив­но активна ЕЛ вирізняється в публіцистиці структурною простотою, покликана засвідчувати надійність поданої інформації, спонукати до її обмірковування та до формування адресатом власної точки зору (презумпція “я володію {+ нікому не нав’язую + спонукаю до формування} знання/м”).

У розмовно-побутовому дискурсі ЕЛ здатні структурно усікатися (Ich glaub’ schon /Alltag in Deutschland/), займати нестандартні синтаксичні позиції (Glaub’ ich nicht /T. Breitkreuz/), сприяти емоційній інтенсифікації (Das ist wirk­lich toll! /Alltag in Deutschland/), брати участь у фатичних формулах (Ob du es glaubst oder nicht; Verstanden; Verstehen Sie; Verstehst du; Weißt du; Weißt du was; Wissen Sie). Їх вживання регулюється презумпцією “я можу знати {+ можу не знати + маю право припускати}”. Цей дискурс вирізняється низьким ступенем використання епістемічних іменників і композитних утворень.

Епістемічно-лексичний корпус наукового дискурсу має забезпечувати до­ступність, об’єктивність, ясність і логічність повідомлюваного, сприяти аргу­ментативним тактикам мовця (презумпції “я зобов’язаний знати {+ обґрунтова­но припускати + презентувати} шлях формування знання” та “я пояснюю {+ підказую} тобі, як це слід розуміти”). Цей дискурсивний тип не допускає залучення епістемічних модусів, що формуються під впливом почуттєвої сфери. Наукові тексти характеризуються універбальними тенденціями, що позначається на великій кількості епістемічних композитів (Handlungswissen, Kenntnissystem, Sprachkenntnis, Textverstehen, Wissensbestände).

Складна, нелінійна, когерентна система дискурсу функціонує за синерге­тичними законами. Паттерн епістемічних відношень у дискурсі складає конфі­гурація „метазнання + знання”, а когнітивно-комунікативний дуалізм дискурсу сприяє адекватному відбору лексичних одиниць із епістемічним значенням, за­безпечує переборення ентропійних процесів і налагоджує його інформативний баланс, регулюючи гармонійне використання різновекторних епістемічних мар­керів, що, насамкінець, приводить текст до єдиного „метазнаннєвого” знаменника – епістемічного оптимуму, порушення якого може мати своїм на­слідком втрату довіри з боку адресата щодо евідентності повідомлюваного.

Епістемічний оптимум забезпечується специфічним механізмом керування дискурсом, який покликаний підтримувати систему трансферу інформації та оцінку її якості в атрактивному режимі спілкування. З метою підвищення ефек­тивності репрезентації знання мовець може послуговуватися такими синергетич­ними тактиками, як інтенсифікація (коректори absolut, durchaus, (felsen)fest, ganz, gar, genau, gut, keineswegs, restlos, sehr, überhaupt, voll, völlig, vollkommen) та мітигація (коректори nicht genau, nicht exakt, формули типу soviel ich weiß, паралінгвальний супровід), що дозволяє йому вирівнювати гносеоінформаційну складову тексту й забезпечувати її відповідність своїм когнітивним настановам і комунікативним інтенціям. Стратегія суворого дозування метаінформації – це запорука успішності мовленнєвого обміну, кінцевою метою якого є взаєморозу­міння, консенсус. )