Гражданско-процессуальные правоотношения

Змiст

Перелiк умовних скорочень 3

Правовiдносини 4

Змiст цивiльно-процесуальних правовiдносин 9

Процесуальнi права та обовтАЩязки сторiн 13

Неналежна сторона у справi 15

Процесуальне правонаступництво 17

Процесуальна спiвучасть 19

Цивiльна процесуальна правоздатнiсть та цивiльна процесуальна дiiздатнiсть як умови правосубтАЩiктностi у цивiльному процесi . 21

СубтАЩiкти, що ведуть справу 24

ОбтАЩiкти цивiльно-процесуальних правовiдношень 27

Пiдстави виникнення та припинення цивiльно-процесуальних правовiдносин 28

Висновок 32

Лiтература 33

Перелiк умовних скорочень

Конституцiя тАУ Конституцiя Украiни

ЦПК тАУ Цивiльний процесуальний кодекс Украiни

ЦК тАУ Цивiльний кодекс Украiни

Правовiдносини

Правовiдносини тАУ це врегульованi нормами права суспiльнi вiдносини, учасники яких мають субтАЩiктивнi права та обовтАЩязки.

Цивiльно-процесуальними правовiдносинами i суспiльнi вiдносини, учасники яких повтАЩязанi правами та обовтАЩязками на основi цi вiльно-процесуального права.

Цивiльно-процесуальнi правовiдносини регулюють тiльки суспiльнi вiдносини, що виникають у процесi здiйснення судочинства по справах однiiю з сторiн у яких i громадянин. Такi правовiдносини не можуть iснувати без правового врегулювання, без нього вони не мають правовоi форми. Правовий характер та загальнообовтАЩязковiсть iм надаi саме законодавче врегулювання. Однак не означаi, що будь яке вiдношення, що виникаi у процесi розгляду цивiльноi справи маi бути передбачене правом.

Усi види процесiв реалiзуються через вiдповiднi процесуальнi правовiдносини. Процесуальнi правовiдносини зумовлюють динамiку матерiальних правовiдносин, вони i похiдними вiд останнiх, носять по вiдношенню до них службовий характер. Це визначаi специфiку i характер складу процесуальних правовiдносин.

Стан, коли матерiальне право маi своi процесуальнi форми i обтАЩiктивно зумовленим.

Що стосуiться змiсту процесуальних правовiдносин, то його характеризують процесуальнi суб'iктивнi права i процесуальнi обов'язки.

Ми вже говорили, що стан, коли матерiальне право маi своi процесуальнi форми, i об'iктивно зумовленим.

Дiяльнiсть органiв правосуддя, всiх органiв слiдства i дiзнання урегульована процесуальними нормами. Цi процесуальнi норми регулюютьцiлком всi процесуальнi дii i дiяльнiсть усiх учасникiв процесу, незалежновiд iх правового положення. При цьому основна функцiя процесуальнихнорм у традицiйному процесi полягаi у тому, щоб встановити iстину,причому у атмосферi найбiльшого сприяння безпосередньо зацiкавленимучасникам процесу здiйснити своi права: позивачу, потерпiлому,вiдповiдачу, третiм особам, звинуваченому чи пiдсудному. По вiдношеннюдо iнших учасникiв, тобто суб'iктiв, що виконують службовi обов'язки уюридичному процесi, призначення норм процесуального права полягаi утому, щоб забезпечити оптимальнiсть iх дiй, найбiльшу ефективнiсть одержання юридичних результатiв, при додержаннi режиму законностi. Звiдсистаi зрозумiлою загальна природа i призначення процесуального права:

воно похiдне вiд матерiального права РЖ обслуговуi потреби ефективноiреалiзацii останнього.

При дослiдженнi природи процесуального права i визначеннi його мiсцяу загальнiй структурi украiнського права традицiйно визнавалось, що йогопрактичне призначення повнiстю вичерпуiться регулюванням суспiльнихвiдносин, якi i характерними для процесу примусового здiйснення прав iобов'язкiв, що встановлюються нормами матерiальних галузей права.Проте у загальнотеоретичнiй i галузевiй юридичнiй лiтературi отрималапоширювальну i була обгрунтована думка, що процесуальнi норми у галузiпозитивноi дiяльностi Украiнськоi держави i не менш значущi, нiж у галузiюриспруденцii. Справа у тому, що окрiм кримiнально-процесуального iцивiльно-процесуального права у системi украiнського права i багаточисельнi процесуальнi норми i iнститути, що не пов'язанi з примусовоюреалiзацiiю вiдповiдних норм матерiального права, за допомогою i наТСрунтi яких здiйснюiться правозастосувальна дiяльнiсть по реалiзацii матерiальних приписiв. У зв'язку з цим вiрною i думка про присутнiсть вукраiнському правi державно-процесуальних, адмiнiстративно-процесуальних i iнших процесуальних галузей права. Такий пiдхiд бiльшправильний, оскiльки встановлення, закрiплення i дотримання процесуальноi форми найбiльш повно вiдповiдаi тим чи iншим матерiальним нормам права, допомагаi удосконаленню правових норм, бiльш успiшному здiйсненню завдань подальшого змiцнення законностi i дисциплiни.

Схема спiввiдношення тут така: матерiальне право - процес - процесуальне право. Де матерiальне право визначаi процес, а процесуальне право закрiплюi процесуальнi форми, що i необхiдними для реалiзацii норм матерiального права, регулювання вiдносин, що складаються в областi iх застосування.

Отже, процесуальна система права - це вiдносно самостiйна вiд системиматерiального права, об'iктивно зумовлена, збалансована i внутрiшньонесуперечлива сукупнiсть процесуальних норм, що диференцiюються нагалузi, iнститути i норми.

Головними ознаками системи процесуального права i:

1. вiдносна самостiйнiсть вiд системи матерiального права:

2. об'iктивна зумовленiсть, тобто незалежнiсть ii iснування вiд якоi-небудь волi;

3. збалансованiсть, що означаi послiдовнiсть у регулюваннi суспiльних вiдносин;

4. внутрiшня несуперечливiсть, тобто безконфлiктнiсть ii галузей, пiдгалузей, iнститутiв i норм;

5. диференцiацiя на складовi елементи, тобто галузi, iнститути i норми.

До недавнього часу бiльшiсть процесуалiстiв визнавали предметом правового регулювання тiльки тi суспiльнi вiдносини, що складаються у процесi здiйснення судом правосуддя по цивiльних справах. Проте, у наш час, виходячи перед усiм з iдностi предмету правового регулювання цивiльного, матерiального i процесуального права, а також загальностi iх принципiв, цiлей i задач, стверджуються деякими вiтчизняними вченими, що розумiння цивiльно-процесуального права повинно бути бiльш широким, таким, що охоплюi не тiльки судову дiяльнiсть, але i аналогiчну дiяльнiсть арбiтражних, третейських судiв, рiзних органiв i органiзацiй тощо.

Якщо i далi розвивати думку про дiалектичний взаiмозв'язок матерiального i процесуального права, як спiввiдношення змiсту i форми, топереконуiшся, що визнання у системi вiтчизняного права тiльки двох процесуальних галузей зроблено без урахування того, що формування галузейпроцесуального права маi об'iктивну основу. Це однаково стосуiться яккримiнального, цивiльного матерiального i процесуального права, так iпроцесуальних норм, що складають з матерiальними нормами одну галузь.Спiввiдношення мiж матерiальними i процесуальними нормами державного, адмiнiстративного, земельного, сiмейного i iншого права у своiй основiадекватно спiввiдношенню мiж матерiальними i процесуальними нормамикримiнального i цивiльного права. Рiзниця лише у тiм, що останнi видiленiу самостiйнi процесуальнi галузi, зосередженi у одному законодавчомуактi, а iншi - об'iднанi у однiм нормативнiм актi, разом з нормами матерiального права.

Аналогiчним чином у залежностi вiд матерiальних правовiдносин формуiться природа i сутнiсть процесуальних правовiдносин, що i процесуальною формою, похiдною вiд галузей матерiального права.

Поряд з об'iктивним критерiiм (предметом регулювання) до числа фак-торiв формування процесуальних галузей необхiдно вiднести кiлькiсне на-копичення процесуального правового матерiалу, яке дасть можливiстьвирiшити питання про те, чи заданих умов сукупнiсть процесуальних нормможе претендувати на статус самостiйноi галузi, що здатна обслуговуватиматерiальну галузь права.

До того ж, у справi встановлення i розвитку процесуальних галузей дужеважливу роль вiдiграi i такий суб'iктивний фактор, як воля держави, iiсоцiальна спрямованiсть, бажання встановити чи помiняти форми правотворчоi чи правозастосувальноi дiяльностi з урахуванням економiчних,полiтичних i iнших факторiв на рiзних етапах розвитку суспiльства.

У всякому разi, з нашоi точки зору, шлях на побудову правовоi, демократичноi, соцiальноi держави в Украiнi означаi, що держава повинна бажати i добиватись подальшого удосконалення процесуальних форм правового регулювання. На наш час вимагаi для здiйснення бiльш ефективного правового регулювання суспiльних вiдносин встановлення бiльш детальноi процедури реалiзацii законодавства, особливо практики його застосування.Якраз цьому сприяi процесуальне право, що регулюi всю сукупнiстьсуспiльних вiдносин, що виникають у процесi реалiзацii норм всiх галузейматерiального права, всiма його суб'iктами. Розвинуте i повноцiнне процесуальне право, застосоване на демократичних засадах i принципах, iнеодмiнним елементом мiцного правопорядку i законностi.

Норми процесуального права вiдрiзняються вiд норм матерiального права за своiм змiстом, що виявляються у своiрiдностях приписiв, що мiстятьсяу процесуальних нормах, особливостях ii адресату i деяких моментах iiструктурноi побудови. Це обумовлюiться перед усiм характером функцiйпроцесуальних норм, iх призначенням. Якщо функцii норм матерiальногоправа полягають у безпосередньому регулюваннi поведiнки людей, iх колективiв, держави i ii органiв i складають сам змiст, "робочий механiзм"правового регулювання, то функцii норм процесуального права iсвоiрiдною надстройкою над нормами матерiального права. РЗх призначення- регулювання суспiльних вiдносин, що складаються у процесi застосування норм матерiального права при наявностi обставин, що вимагають цьогозастосування, i мають загальну мсту - сприяти одержанню результату, щопереслiдуiться нормою матерiального права. Вказанi функцiональнiособливостi процесуальних норм i визначають своiрiдний характер самихприписiв, що мiстяться у них.

Змiст цивiльно-процесуальних правовiдносин

Змiст цивiльно-процесуальних правовiдносин складають субтАЩiктивнi права та обовтАЩязки його учасникiв.

СубтАЩiктивне цивiльно-процесуальне право i мiра дозволеноi поведiнки субтАЩiкта цивiльно-процесуальних правовiдносин. Це складне юридичне утворення, що маi особистий змiст та складаiться з юридичних можливостей, що наданi субтАЩiкту. Юридичнi вимоги як складовi частини змiсту субтАЩiктивного цивiльно-процесуального права мають назву право можливостей.

За умов великого рiзноманiття субтАЩiктивних прав можливо видiлити три основнi можливостi:

можливiсть вимагати, що складаi з себе можливiсть вимагати вiд зобовтАЩязаного субтАЩiкта виконання покладених на нього обовтАЩязкiв;
можливiсть на власнi дii, що означаi можливiсть самостiйного здiйснення субтАЩiктом фактично та юридично значущих дiй;
право на захист, а саме можливiсть виконання чи вимоги використання державно-примусових заходiв у випадку порушення субтАЩiктивного права.

СубтАЩiктивний цивiльно-правовий обовтАЩязок тАУ мiра необхiдноi поведiнки учасникiв цивiльно-процесуального правовiдношення. Сутнiсть обовтАЩязкiв складаiться з необхiдностi здiйснення субтАЩiктом вказаних дiй чи утримання вiд будь-яких дiй.

В цивiльно-правових правовiдношеннях iснуi два типи обовтАЩязкiв тАУ пасивний та активний.

ОбовтАЩязки пасивного типу виходять з цивiльно-процесуальних заборон та за своiю природою означають юридичну неможливiсть здiйснення дiй, що порушують iнтереси правомочних субтАЩiктiв.

ОбовтАЩязок активного типу мiстить вимогу до субтАЩiкта здiйснити дiю. Вимога, що мiститься в обовтАЩязку та складаi ii змiст, означаi для зобовтАЩязаного субтАЩiкта необхiднiсть дiяти в iнтересах правомочного субтАЩiкта, бо воно забезпечено санкцiiю за невиконання обовтАЩязку.

Структура цивiльно-процесуального правовiдношення може бути простою та складною. У першому випадку, одному правомочному учаснику протистоiть один зобовтАЩязаний, у другому тАУ одному правомочному тАУ декiлька зобовтАЩязаних.

СубтАЩiктивнi права та обовтАЩязки, що iх мають учасники цивiльно-процесуального правовiдношення складають його правову форму. Особливiстю субтАЩiктивних цивiльно-процесуальних прав та обовтАЩязкiв i iх немайновий характер.

В процесi цивiльно-процесуального регулювання суспiльних вiдносин iх учасники набувають прав та обовтАЩязкiв, якi у подальшому й обумовлюють поведiнку учасникiв в рамках iснуючих мiж ними правовiдносин. Як i будь-яке iнша суспiльна правовiдносин встановлюiться в результатi взаiмодii мiж особами. В правовiдношеннi взаiмодiя його учасникiв проходить у вiдповiдностi до субтАЩiктивних прав та обовтАЩязкiв що вони мають.

СубтАЩiкти цивiльно-процесуальних правовiдносин.

Сторонами у цивiльному процесi називаються особи, вiд iменi яких ведеться процес та матерiально-правовий спiр, який маi вирiшити суд. Сторонами в цивiльному процесi тАУ позивачем та вiдповiдачем можуть бути громадяни, громадяни тАУ пiдприiмцi, державнi пiдприiмства та установи, суспiльнi органiзацii та iншi субтАЩiкти, що мають права юридичних осiб. Сторонами можуть виступати iноземнi громадяни та фiрми, особи без громадянства.

У кожнiй справi позовного провадження двi сторони. Позивач тАУ особа, на захист прав та iнтересiв якоi порушуiться цивiльна справа. Порушити цивiльну справу може сама зацiкавлена особо, це може зробити прокурор, а у випадках, передбачених законом, справу може бути порушено за iнiцiативою органiв державного управлiння, профспiлок, пiдприiмств, колгоспiв та iнших суспiльних органiзацiй, а також окремих громадян (ст.102 ЦПК). Вказанi особи можуть бути iнiцiаторами процесу тiльки тодi, коли закон, положення, устав i т.д. про цi органiзацii передбачаi це. Стосовно громадян законодавство також маi передбачати iх право порушувати справу в iнтересах третiх осiб (наприклад заява про визнання громадянина обмежено дiiздатним чи недiiздатним, ст.256 ЦПК).

Само по собi слово тАЬпозивачтАЭ походить вiд слова тАЬзватитАЭ шукати захисту. Позовну сторону прийнято називати активною, оскiльки дii на захист ii прав та iнтересiв тягнуть за собою виникнення процесу. Однак не завжди субтАЩiктивна активнiсть тiльки позивача. Якщо справу порушено прокурором чи органiзацiями чи громадянами, що мають на це право вiдповiдно до ст.4 ЦПК, зацiкавлена особа маi бути сповiщена про це та брати участь у справi як позивач (ст.104 ЦПК).

Вiдповiдач тАУ особа, що залучаiться до вiдповiдi за позовом, оскiльки на нього вказано у позовi як на порушника права. В багатьох випадках причиною предтАЩявлення позову i дii чи бездiяльнiсть самого вiдповiдача (несплата боргу у встановлений строк, оспорювання права авторства, нанесення шкоди i т.д.). однак у окремих випадках вiдповiдач може сам нiяких дii, що наносять шкоду iнтересам позивача не здiйсняти (власник джерела побiльшеноi небезпеки, малолiтнiй наслiдувач, до якого предтАЩявлено позов про визнання заповiту недiйсним i т.д.), але обтАЩiктивно стати субтАЩiктом спiрного матерiального правовiдношення на так званому пасивному боцi.

Спiрне матерiальне правовiдношення тАУ обтАЩiкт процесу по конкретнiй цивiльнiй справi, а його субтАЩiкти i сторонами. Питання про iснування чи не iснування цього правовiдношення, його змiстi, про те чи дiйсно порушено i в якiй мiрi права позивача та чи повинен за це вiдповiдати вiдповiдач, будуть вирiшенi судом тiльки пiсля розгляду справи за суттю. Однак вже у момент порушення справи очевиднi наступнi суттiвi ознаки сторiн:

вiд iменi сторiн ведеться процес по справi, вони персонiфiкують цивiльну справу. Це маi важливе практичне значення, тому що закон забороняi предтАЩявлення та розгляд вже вирiшеного позову мiж тими самими сторонами, про той самий предмет та на тих самих засадах.;
стосунки мiж сторонами в результатi предтАЩявлення позову набувають офiцiйного спiрного характеру. Завдання суду полягаi в тому, щоб цi стосунки врегулювати;
сторони тАУ субтАЩiкти спiрного матерiального правовiдношення тАУ мають у справi матерiально-правову зацiкавленiсть. Судове рiшення вплине на iх матерiальнi права, вони або набудуть якi-небудь матерiальнi блага, або позбудуться iх.;
вступивши до процесуальних вiдносин з судом, сторони мають в справi процесуальну зацiкавленiсть, що складаiться з можливостi захисту своiх прав, у намаганнi отримати позитивне рiшення та реалiзувати його;
сторони, являючись головними учасниками процесу, мають нести всi судовi витрати;

Усi разом, вищенаведенi ознаки притаманнi лише сторонам i саме поiднання цих ознак дозволяi вiдмежувати сторони вiд iнших осiб, що приймають участь у справi. Поняття сторiн застосовуiться у справах позовного провадження. Учасниками справ особливого провадження, а також справ, що виникають з адмiнiстративних правопорушень, i заявники, скаржники та зацiкавленi особи. Цi особи користуються правами сторiн за окремими винятками, що встановленi законом.

Процесуальнi права та обовтАЩязки сторiн

Закон встановлюi, що сторони користуються однаковими процесуальними правами (ст.103 ЦПК). Вiдповiдно вони несуть й рiвнi процесуальнi обовтАЩязки. Всi процесуальнi права сторiн походять з встановленого Конституцiiю Украiни права на судовий захист своiх iнтересiв. Вся система цивiльного судочинства i, по сутi, конкретизацiiю цього конституцiйного положення, реальною гарантiiю його виконання.

Процесуальнi права сторiн рiзноманiтнi, i отже необхiдно провести тiльки iх загальний огляд. Сторони, перед усiм, мають право не безпосередню участь у справi. Вони можуть приймати участь в усiх судових засiданнях по справi, брати участь при здiйсненнi процесуальних дiй, знайомитися з матерiалами справи, робити виписки з них, знiмати копii. Сторони мають право попередньо оцiнювати безпристраснiсть членiв суду тАУ iх надано право заявлення вiдводiв. Сторони, являючись матерiально зацiкавленими особами, можуть самостiйно визначити обсяг захисту своiх прав та iнтересiв, а також вносити змiни до заявлених позовних вимог. Так, позивач може вiдмовитися вiд позову, а вiдповiдач визнати позов. Мiж сторонами може бути укладена мiрова угода. Позивач може змiнити пiдставу та предмет позову, i т.д.

Широкi права сторiн по використанню процесуальних засобiв судового захисту. Сторони мають право надавати докази та приймати участь у iх дослiдженнi, ставити запитання iншим особам, що беруть участь у справi, а також свiдкам та експертам, заявляти рiзнi клопотання, надавати своi аргументи та заперечувати на аргументи iншоi сторони. Вiдповiдач маi право крiм заперечень на позов, використовувати як захист зустрiчний позов.

Сторони мають право домагатися перевiрки законностi та обТСрунтованостi рiшення. Вони можуть оскаржити рiшення в касацiйному . Пiдiймати питання про перегляд рiшення по сутi в апеляцiйному порядку. Вони можуть звертатися до вiдповiдних посадових осiб з проханням про перегляд рiшення в порядку нагляду. Остаточна реалiзацiя рiшення (його виконання) залежить вiд здiйснення сторонами iх права вимагати примусового виконання рiшення. Сторони мають цiлий ряд iнших процесуальних прав : можуть вести справу особисто або через представникiв, прохати про забезпечення позову, вимагати вiдшкодування судових витрат та iн.

Процесуальнi обовтАЩязки сторiн подiляються на загальнi та спецiальнi. В рядi загальних обовтАЩязкiв важливе мiсце займаi добросовiснiсть. Маючи широкi процесуальнi права, сторони зобовтАЩязанi добросовiсно iх використовувати (ч.2 ст.99 ЦПК). В бiльшостi випадкiв цей обовтАЩязок виконуiться добровiльно, однак на сторону, що недобросовiсно заявила безпiдставний позов чи спiр проти позову або систематичне протидii правильному та швидкому розгляду та вирiшенню справи, суд може покласти сплату на користь iншоi сторони винагороди за фактичну втрату робочого часу вiдповiдно до середнього заробiтку, але не бiльше 5% вiд задоволеноi частини позову (ст.77 ЦПК).

Сторони зобовтАЩязанi пiдкорятися процесуальнiй регламентацii, виконувати процесуальнi дii у встановленi законом чи судом строки., своiчасно сплачувати витрати по справi, надавати процесуальнi документи по встановленi законом формi. Невиконання цих вимог позбавляi сторону права виконання вiдповiдних процесуальних дiй. Стосовно загального обовтАЩязку сторiн бути правдивою на протязi процесу, то на мiй погляд, цей обовтАЩязок маi моральний, а не правовий характер.

Спецiальнi процесуальнi обовтАЩязки покладаються на сторони у звтАЩязку з необхiднiстю вчинення окремих процесуальних дiй. Так, наприклад, закон встановив, що особа, яка заявляi клопотання перед судом про витребування письмового доказу вiд осiб, що беруть або не беруть участь у справi, повинно визначити цей доказ, вказати причини, що перешкоджають самостiйному його отриманню, та також пiдстави, за якими вона вважаi, що доказ знаходиться у даноi особи чи органiзацii (ст. 47 ЦПК).

Неналежна сторона у справi

Замiна неналежноi сторони. Право на судовий захист маi кожний громадянин. Цим правом можуть користатися iноземцi та особи без громадянства. Органiзацii, що мають цивiльну процесуальну правоздатнiсть та дiiздатнiсть, також мають це право. Таким чином, будь-яка правоздатна особа може зайняти процесуальне положення сторони. Однак, для участi в данiй справi необхiдно мати конкретну матерiально-правову зацiкавленiсть саме в цiй справi, а саме тАУ бути належною стороною. Якщо вiндикацiйний позов предтАЩявлено не самим власником чи законним користувачем предмету, а його сином (власник жив) тАУ такий позов предтАЩявлено неналежним позивачем.

ПредтАЩявляючи позов, позивач повинен надати суду данi, з яких було б видно, що вiн i належним позивачем, а особа притягнута iм до вiдповiдi i належним вiдповiдачем. Позивач повинен легiтимувати себе та вiдповiдача. Легiтимацiя (узаконення) маi цiллю чiтке визначення субтАЩiктного склад у учасникiв спору, правильну юридичну квалiфiкацiю спору. Легiтимацiя забезпечуi винесення рiшення стосовно дiйсно матерiально зацiкавлених осiб. Якщо позов предтАЩявлено прокурором або органiзацiями чи громадянами, що порушують справу в iнтересах третiх осiб, прокурор та цi органiзацii повиннi також легiтимувати позивача та вiдповiдача. Отже, належними сторонами в цивiльнiй справi i особи, стосовно яких i данi про те, що вони можуть бути субтАЩiктами спiрного правовiдношення.

Належна сторона визначаiться судом на пiдставi норм матерiального права. Вже при прийняттi позовноi заяви суд повинен встановити, чи маi позивач право вимоги та чи i вiдповiдач тiiю особою, яка повинна вiдповiдати за позовом. Участь у справi неналежного позивача чи неналежного вiдповiдача перешкоджаi законному та обгрунтованному вирiшенню справи. У звтАЩязку з цим виникаi проблема замiни неналежноi сторони.

Однак, справа не завжди порушуiться належним позивачем, а як вiдповiдаючий за позовом не завжди притягаiться належний вiдповiдач. Процесуальний закон не передбачаi вiдмови у прийняттi заяви вiд неналежного позивача чи вiдмови вiд прийняття позову, зверненого неналежному вiдповiдачу. Неналежний позивач чи вiдповiдач повиннi бути замiненi у належному порядку, встановленому ст.105 ЦПК. Однак замiна неналежних позивача та вiдповiдача може бути проведена тiльки зi згоди позивача.

Для замiни неналежного (первинного) позивача необхiдна не тiльки його згода на вихiд зi справи, а й згода належного позивача на вступ до справи. За наявностi iх взаiмноi згоди вiдбуваiться замiна. якщо позивач не згоден на замiну його на iншу особу, то ця особа може вступити до справи як третя особа, що заявляi самостiйнi вимоги на предмет спору, про що суд сповiщаi цю особу. Якщо первинний позивач згоден вийти зi справи, а належний позивач не бажаi до неi вступати, по справi зникаi позивач, тому суд повинен закiнчити провадження по справi в порядку ст.136 ЦПК. Вiдмова первинного позивача у вибуттi та вiдмова належного позивача у вступi до справи повиннi тягнути за собою розгляд справи за суттю та винесення рiшення про вiдмову у позовi.

Для замiни неналежного вiдповiдача також потрiбна згода позивача. При згодi на таку замiну суд звiльняi первинного вiдповiдача вiд участi у справi та залучаi нового вiдповiдача. В разi незгоди позивача на замiну вiдповiдача iншою особою суд залучаi цю особу як другого вiдповiдача (ч.3 ст.105 ЦПК).

Замiна неналежноi сторони вiдбуваiться в тому самому процесi, без зупинення чи призупинення провадження. Якщо замiна вiдбуваiться в засiданнi суду, останнiй може вiдкласти справу слуханням з тим, щоб надати час належнiй сторонi вступити у справу та пiдготуватися до захисту своiх iнтересiв. Пiсля замiни неналежноi сторони розгляд справи починаiться з початку, а саме зi стадii пiдготовки до судового розгляду. Замiна неналежноi сторони може вiдбуватися тiльки в судi першоi iнстанцii. Замiна неналежноi сторони маi проводитись судом у вiдкритому судовому засiданнi з обовтАЩязковим викликом всiх осiб, що беруть участь у справi.

Процесуальне правонаступництво

В ходi процесу по конкретнiй справi може виникнути необхiднiсть замiни осiб, що приймають участь у справi через правонаступництво, яке виникло в матерiальних правовiдносинах. Громадянин, що i стороною у справi може вмерти, залишивши своi майно наслiдувачу (по закону чи за заповiтом). Юридична особа може бути реорганiзована чи закiнчити своi iснування. Крiм такого загального (унiверсального) правонаступництва можливо правонаступництво у окремому правовiдношеннi (сингулярне). Сторона може передати право вимоги чи виконати переказ боргу. У будь-якому випадку, процесуальне правонаступництво можливо лише у тому випадку, коли вiдбулося правоприiмство матерiальне. Якщо матерiальнi правовiдношення та виникаюча на iх пiдставi зацiкавленiсть мають особистий характер (стягнення алiментiв, поновлення на роботi, вiдшкодування збиткiв, що нанесенi здоровтАЩю) неможливiсть матерiального правонаступництва обумовлюi й неможливiсть правоприiмства у процесi.

Матерiальне правонаступництво автоматично не тягне процесуального правоприiмства. Вступ до процесу правонаступника позивача залежить вiд його волевиявлення. Залучення до процесу правонаступника-вiдповiдача знову ж таки залежить вiд волi позивача чи iншоi особи, що приймаi участь у справi. Тiльки пiсля того як буде визначено правонаступника вилученоi особи, а вiд зацiкавлених осiб буде отримано вiдповiдну заяву, призупинене в результатi смертi громадянина чи лiквiдацii юридичноi особи провадження по справi може бути поновлено. В цьому суть диспозитивного характеру процесуальних прав сторiн.

Порядок настання правонаступництва в процесi :

в разi настання обставин, що i пiдставою для унiверсального правонаступництва в матерiальному правi, провадження по справi маi бути обовтАЩязково призупинено;
у випадах сингулярного правонаступництва вступ до справи правонаступника вiдбуваiться без призупинення провадження по справi;
правонаступник повинен надати суду документи, що засвiдчують його правонаступництво в матерiальних правовiдношеннях (свiдоцтво про право на спадщину, документ про реорганiзацiю юридичноi особи та iн.)
Якщо правонаступництво в матерiальному правi наступаi стосовно декiлькох осiб, кожна з них може вступити до справи за своiм бажанням. Вступ одного з правонаступникiв до справи не звтАЩязуi iнших правонаступникiв, однак суд маi iх сповiстити про поновлення процесу;
правонаступництво можливо у будь-якiй стадii процесу;
для правонаступника всi дii, що вчиненi до його вступу до справи, обовтАЩязковi в тому обсязi, в якому вони були обовтАЩязковi для особи, яку правонаступник змiнив. Правонаступник не маi права вимагати переперевiрки доказiв, що в iх дослiдженнi брав участь його попередник;
при процесуальному правонаступництвi процес не починаiться знову, а поновлюiться з тiii стадii, на якiй був призупинений, або продовжуiться з тiii стадii, на якiй настало правонаступництво (сингулярне правонаступництво).

Таким чином процесуальне правонаступництво i особливим випадком замiни осiб в процесi. Вiд замiни неналежноi сторони правонаступництво вiдрiзняiться декiлькома суттiвими моментами: воно можливе у будь-якiй стадii виконання; воно тягне поновлення чи продовження процесу; воно тягне передачу правонаступнику всiх процесуальних прав та обовтАЩязкiв попередника; i останнi тАУ правонаступник нiколи не може приймати участь у справi разом з право попередником.

Процесуальна спiвучасть

Згiдно ст.104 ЦПК, позов може бути предтАЩявлено сумiсно декiлькома позивачами або до декiлькох вiдповiдачiв.

В лiтературi нерiдко спiвучасть на боцi позивача називають активною, а на боцi вiдповiдача тАУ пасивною, виходячи з того, що порушуiться справа та до у ньому залучаються вiдповiдачi з iнiцiативи позивача. Назва ця умовна та не означаi пасивностi вiдповiдача. Сторони в процесi мають рiвнi права та однаковi можливостi активно користуватися всiма наданими iм законом процесуальними засобами для захисту субтАЩiктивних прав та охоронюваних законом iнтересiв.

Спiвучасть може виникнути в разi предтАЩявлення позову декiлькома позивачами до декiлькох вiдповiдачiв.

Вiдповiдно, процесуальна спiвучасть можлива як на боцi позивача чи вiдповiдача, так й на обох сторонах одночасно. Структура сторiн при множинностi осiб не змiнюiться, в процесi i тiльки двi сторони, що i спiвпозивачами або спiввiдповiдачами.

Спiвучасники, звичайно не суперечать мiж собою. Але якщо навiть мiж ними виникають розбiжностi, наприклад про розмiр належноi частини, то iх вимоги як правило сумiснi та не виключають одна одну. Ця особливiсть i суттiвою ознакою спiвучастi.

Таким чином, процесуальна спiвучасть тАУ участь в однiй справi декiлькох позивачiв чи декiлькох вiдповiдачiв, iнтереси та вимоги яких не виключають одне одного.

Процесуальнi спiвучасники, як правило, i субтАЩiктами суперечного чи повтАЩязаного з ним правовiдношення, що пiдлягаi вирiшенню судом.

Процесуальна спiвучасть тАУ поiднання позовiв по субтАЩiктам процесу, тому ще маi назву субтАЩiктивного поiднання позовiв, на вiдмiну вiд обтАЩiктивного поiднання позовiв тАУ коли одна особа предтАЩявляi до iншоi декiлька позовних вимог. В такому провадженнi поiднання проводиться за обтАЩiктом процесу, в ньому немаi спiвучастi.

Пiдстави спiвучастi дiючим законодавством прямо не встановленi. Однак процесуальна спiвучасть допускаiться насамперед в тих випадках, коли це повтАЩязано з характером матерiальних правовiдносин. По змiсту закону процесуальна спiв участь можлива в таких випадках:

якщо предмет позову - загальне право ( наприклад позови з права загальноi власностi);
якщо позовнi вимоги походять з однiii тiii ж пiдстави (з сумiсного нанесення шкоди декiлькома особами);
якщо вимоги однорiднi, хоч i не тотожнi за пiдставою та предметом. (позов про сплату заробiтноi платнi до одного роботодавця декiлькох робiтникiв)

Залежно вiд характеру матерiально-правових звтАЩязкiв мiж субтАЩiктами суперечних правовiдносин розрiзняють два види процесуальноi спiвучастi тАУ необхiдне(обовтАЩязкове) та факультативне (можливе).

Необхiдна спiвучасть тАУ обовтАЩязкова участь у справi всiх субтАЩiктiв спiрного правовiдношення як позивачiв так i вiдповiдачiв. Воно повтАЩязано з особливостями спiрних матерiальних правовiдносин при множинностi iх субтАЩiктiв. Якщо позивач предтАЩявив позов не до всiх зобовтАЩязаних осiб, а вимоги його не можуть бути розглянутi окремо, то суд повинен залучити до процесу всiх цих осiб. Невиконання на практицi вимог про залучення спiввiдповiдачiв веде до винесення необТСрунтованих рiшень та до iх подальшоi вiдмiни.

Спiвучасть факультативна, якщо вимоги декiлькох позивачiв чи одного позивача к декiльком вiдповiдачам можуть бути розглянутi та здiйсненi незалежно одна вiд одноi. Наприклад позов батькiв до дiтей про стягнення алiментiв може бути предтАЩявлено як сумiсно (в однiй справi), так й окремо до кожного з дiтей або до всiх одночасно.

Факультативна спiвучасть дозволяiться як при матерiально правовому звтАЩязку мiж спiвучасниками так без нього, залежно вiд необхiдностi. Факультативна спiвучасть можлива лише за умов, коли воно вiдповiдаi вимогам процесуальноi економii, дозволяi скоротити витрати часу на розгляд справи, забезпечуючи швидке та правильне вирiшення суперечки. Якщо сумiсний розгляд вимог декiлькох позивачiв чи до декiлькох вiдповiдачiв ускладнюi процес, то суддя може видiлити одну чи декiлька вимог в окреме провадження.

Основна мета iнституту процесуальноi спiвучастi тАУ винесення iдино образного рiшення, його стабiльнiсть. Метою необхiдноi спiвучастi i винесення повних рiшень, що вичерпують всi можливi по справi питання.

Спiвучасники користуються правами та несуть обовтАЩязки сторiн в процесi (ст.104 ЦПК). Кожен з позивачiв та вiдповiдачiв стосовно iншоi сторони виступаi в процесi самостiйно та дii незалежно вiд iнших учасникiв процесу (вiн може наприклад самостiйно визнати позов чи вiдмовитися вiд нього). Спiвучасники можуть поручити ведення справи одному з них, навiть коли спiвучасник не маi загального права ведення стороннiх справ.

При процесуальнiй спiвучастi суд виносить загальне рiшення, в якому визначаються права та обовтАЩязки кожного з спiвучасникiв. Це рiшення поiднане, в ньому маi мiститися вiдповiдь по кожнiй вимозi.

Цивiльна процесуальна правоздатнiсть та цивiльна процесуальна дiiздатнiсть як умови правосубтАЩiктностi у цивiльному процесi .

Цивiльна процесуальна правоздатнiсть тАУ встановлена законом можливiсть мати цивiльнi процесуальнi права та обовтАЩязки, а саме, бути учасником цивiльного процесу.

Закон надаi цивiльну процесуальну правоздатнiсть в рiвнiй мiрi всiм громадянам та юридичним особам (ст.100 ЦПК), маючи на увазi тiльки можливiсть iх участi у цивiльному процесi як сторiн та приведених до них осiб. В цьому розумiннi цивiльне процесуальне законодавство не припускаi нiяких обмежень процесуальноi правоздатностi.

Всi особи, що мають субтАЩiктивне матерiальне право, повиннi мати можливiсть звернення за його захистом, отже мати цивiльно-правову правоздатнiсть.

Цивiльна процесуальна правоздатнiсть повтАЩязана з правоздатнiстю в матерiальному правi (цивiльному, трудовому, сiмейному, земельному, адмiнiстративному), коли визначаiться можливiсть бути стороною чи третьою особою. Судовий захист передбачаi, що особа, яка звертаiться за ним може мати спiрне право. Тому цивiльна процесуальна правоздатнiсть виникаi одночасно з правоздатнiстю в матерiальному правi. Процесуальна правоздатнiсть громадян виникаi з моменту народження та припиняiться зi смертю. Але якщо правоздатнiсть в матерiальному правi виникаi з визначеного вiку (наприклад трудова, шлюбна), то вiдповiдно й процесуальна настаi з того ж моменту.

Юридичнi особи мають процесуальну правоздатнiсть з моменту виникнення. Припинення юридичноi особи веде до припинення його процесуальноi правоздатностi.

Однак за змiстом правоздатнiсть в матерiальному правi не тотожна процесуальнiй правоздатностi. Якщо правоздатнiсть в матерiальному правi тАУ можливiсть мати вiдповiднi матерiальнi права та обовтАЩязки (цивiльнi, трудовi, шлюбно-сiмейнi), то цивiльна процесуальна правоздатнiсть тАУ можливiсть мати цивiльнi процесуальнi права та обовтАЩязки, а саме бути стороною, третьою особою.

Всi громадяни та органiзацii надiленi законом однаковою процесуальною правоздатнiстю на вiдмiну вiд цивiльного права, що встановлюi, як правило, спецiальну правоздатнiсть юридичних осiб.

Для виконання процесуальних прав та обовтАЩязкiв в судi через виконання процесуальних дiй необхiдно мати процесуальну дiiздатнiсть.

Цивiльна процесуальна дiiздатнiсть тАУ можливiсть особисто виконувати своi права та передавати ведення справи представнику, а саме можливiсть особисто виконувати процесуальнi дii 9самому предтАЩявляти позов, укладати мiрову угоду, вiдмовитися вiд позову чи визнати позов, заявляти клопотання в процесi, доказувати i т.д.). в цьому вiдмiннiсть цивiльноi процесуальноi дiiздатностi вiд дiiздатностi в матерiальному правi (можливiсть особисто укладати угоди, отримувати власнiсть i т.д.).

Юридичнi особи мають процесуальну дiiздатнiсть з моменту виникнення. Процесуальнi права та обовтАЩязки юридичноi особи виконуються його органами безпосередньо чи через представникiв.

Повна процесуальна дiiздатнiсть громадян виникаi з досягненням повнолiття, а саме з 18 рокiв(ч.1 ст.101 ЦПК), а у випадку емансипацii тАУ з 16 рокiв. Права та iнтереси неповнолiтнiх у вiцi вiд 14 до 18 рокiв, а також громадян, визнаних обмежно дiiздатними, захищаються в судi iх законними представниками. Однак суд повинен у таких випадках залучати до участi у справi самих неповнолiтнiх чи громадян визнаних обмежено дiiздатними. Такi особи мають право виконувати всi процесуальнi дii. Будь тАУ яких обмежень процесуальноi дiiздатностi закон не дозволяi. Дii по розпорядженню матерiальним правом (вiдмова вiд позову, визнання позову) вони можуть виконувати тiльки за згоди законних представникiв.

У випадках, передбачених законодавством, по справам, що виникають з трудових та шлюбно-сiмейних право вiдношень, з угод, повтАЩязаних з розпорядженням отриманим заробiтком, а також у справах, що виникають з нанесення шкоди, неповнолiтнi мають право особисто захищати в судi своi права та iнтереси. Залучати законних представникiв до участi в справi у таких випадках не обовтАЩязково, вирiшення питання залежить вiд точки зору суду.

У випадках, коли законом дозволяiться вступ у шлюб до досягнення 18 рокiв, дiiздатнiсть в повному обсязi набуваiться з моменту вступу у шлюб. Це положення повнiстю спiвпадаi з цивiльною процесуальною дiiздатнiстю.

За осiб, повнiстю недiiздатних (малолiтнi, особи, що не досягли 14 рокiв та iн.), процес ведуть iх законнi представники.

Дii недiiздатного, в тому числi предтАЩявлений ним позов, можуть набрати чинностi у випадку пiдтвердження iх законними представниками. Законний представник може пiдтвердити всi дii недiiздатного чи деякi з них, не пiдтвердженi ним дii втрачають юридичне значення. Це стосуiться тiльки абсолютно недiiздатних осiб.

СубтАЩiкти, що ведуть справу

Серед безпосередньо зацiкавлених у результатах юридичного процесу субтАЩiктiв i група, що виконуi своi функцii для забезпечення реалiзацii тАЬчужихтАЭ iнтересiв, маючи своiю метою найбiльш ефективний розгляд юридичноi справи. Основним членом цiii групи i суд.

Ст.55 Конституцii Украiни каже:

Права та свободи людини та громадянина захищаються судом.

Кожному гарантуiться право на оскарження в судi рiшень, дiй чи бездiяльностi органiв державноi влади, мiсцевого самоврядування, посадових та службових осiб.

За цивiльно-процесуальним законодавством судом розглядаються справи :

по суперечках, що виникають з цивiльних, сiмейних, трудових та кооперативних правовiдношень, якщо хоча б однiiю з сторiн в спорi i громадянин, за винятком випадкiв, коли рiшення таких суперечок вiднесено до ведення iнших органiв;
справи, що виникають з адмiнiстративно-правових вiдношень, перелiчених в ст.236 ЦПК (деякi порушення закону про вибори, скарги на дii посадових осiб та iн.)
справи особливого провадження, перелiченi в ст.254 ЦПК (визнання громадянина беззвiтно вiдсутнiми чи померлими, всиновлення дiтей, встановлення фактiв, якi мають юридичне значення).

Можливiсть застосування судовоi влади для захисту прав, законних iнтересiв та свобод громадян та органiзацiй постiйно розширюiться, про що свiдчить встановлена пiдвiдомчiсть суду справ по трудових, земельним, державним, адмiнiстративним, фiнансовим правовiдношенням.

РДднiсть судовоi влади викликаi необхiднiсть унiфiкацii судовоi системи на основi створення iдиного та рiвного для всiх громадян та органiзацiй державного суду з покладенням на нього виконання функцiй правосуддя по справах, що виникають з правовiдношень, врегульованих нормами цивiльного, трудового, сiмейного, земельного, адмiнiстративного та iнших галузей матерiального права у обтАЩiднаному процесуальному порядку.

Виходячи з дiалектичного звтАЩязку цивiльного права з цивiльним процесуальним (iднiсть змiсту та форми), цивiльну процесуальну форму в ототожненнi з цивiльним судочинством можливо розглядати умовно в тому планi, що iй забезпечуiться життя (реалiзацiя, захист) цивiльного права (змiсту), однак слiд мати на увазi, що цивiльне судочинство маi свiй притаманний йому змiст та процесуальну форму.

Змiстом буде дiяльнiсть суду та учасникiв процесу (дii та правовiдношення), а цивiльною процесуальною формою тАУ обтАЩiктивний (зовнiшнiй) вияв створення, закрiплення та оформлення вiдповiдноi дiяльностi.

Наприклад, дiяльнiсть суду по розгляду справи складаiться з сукупностi дiй спрямованих на розгляд доказiв за допомогою визначених законом засобiв доказування. Така дiяльнiсть виконуiться у чiтко визначеному законом порядку, по встановлених правилах, у встановленiй процесуальнiй формi судового засiдання, безпосередньо, усно, а саме процесуальнi дii виконуються у визначенiй процесуальнiй формi та фiксуються у визначених процесуальних документах.

Таке розумiння процесуальноi форми вiдбиваiться у деяких нормах ЦПК : ст.137 тАУ позовна заява подаiться до суду у письмовому виглядi; ст.211 тАУ постановлене судом рiшення виноситься у письмовому виглядi; ст.159 тАУ розгляд справи проходить в судовому засiданнi; ст.160 тАУ розгляд справи проходить безпосередньо, усно та при незмiнному складi суддiв. Таким чином, пiд цивiльною процесуальною формою слiд розумiти встановлений цивiльним процесуальним правом зовнiшнiй засiб виконання процесуальних дiй, що виконуються по встановленим правилам, у встановленому порядку судом, органом судового виконання та всiма учасниками процесу при розглядi та вирiшеннi справи, перевiрцi законностi та обТСрунтованостi постановленого по ньому рiшеннi, а також закрiплення процесуальних дiй у передбачених процесуальних документах.

Цивiльна процесуальна форма обумовлена iснуючими в Украiнi суспiльними вiдношеннями та характеризуiться демократизмом, який базуiться на закрiплених в нормах цивiльного процесуального права принципах, оптимально поiднуючи в собi простоту та доступнiсть, необхiднiсть та доцiльнiсть, вона маi забезпечити як оперативнiсть так й результативнiсть виконання завдань, покладених на цивiльне судочинство.

Ось чому дiяльнiсть суду у цивiльному процесi чiтко регламентована ЦПК. Суд (суддя) не може виходити у процесi ведення справи за рамки прав та обовтАЩязкiв, що йому надано законодавством.

Кожна стадiя процесу чiтко обмежена нормами права для бiльш глибокого та правильного розгляду справи судом та винесення вiдповiдного, вiдповiдаючого нормам закону рiшення.

ОбтАЩiкти цивiльно-процесуальних правовiдношень

Рiзнi субтАЩiкти вступають у правовi вiдносини, преш за все, з метою задоволення певних своiх iнтересiв i потреб: матерiальних, полiтичних, духовних та iнших. Для досягнення поставлених цiлей субтАЩiкти, в рамках правових вiдносин, шляхом реалiзацii своiх прав та обовтАЩязкiв здiйснюють певнi дii, чим досягаiться результат, заради якого i вiдбулося правовiдношення i зветься вiн обтАЩiктом правовiдношення.

Таким чином, обтАЩiкт правовiдношення тАУ це матерiальнi, духовнi та iншi соцiальнi блага, що служать задоволенню iнтересiв i потреб громадян та iх органiзацiй, з приводу яких субтАЩiкти вступають в правовiдносини i здiйснюють своi субтАЩiктивнi права та юридичнi обовтАЩязки.

Коло можливих обтАЩiктiв правовiдносин визначаiться законом.

ОбтАЩiктом цивiльно-процесуального правовiдношення i суспiльнi вiдносини по захисту в судi порушеного матерiального права чи охоронюваного законом iнтересу.

Данi суспiльнi вiдносини виникають виключно з iнiцiативи субтАЩiктiв тАУ позивачiв, а набирають розвитку тiльки пiсля прийняття позову до розгляду судом (судiiю).

ОбтАЩiктом процесуальних правовiдносин слiд назвати iнтерес учасникiв процесу, безпосередньо зацiкавлених в його результатах. Що здiйснюють притаманнi iм функцii у межах своiх повноважень.

Пiдстави виникнення та припинення цивiльно-процесуальних правовiдносин

Виникнення, змiну або припинення правових вiдносин норми права повтАЩязують з конкретними життiвими обставинами тАУ юридичним фактами. Без юридичних фактiв правовiдносини неможливi. Отже, юридичнi факти, як i правосубтАЩiктнiсть i необхiдною умовою виникнення, змiни або припинення правовiдносин.

Виникнення субтАЩiктивних особистих та майнових прав громадян та органiзацiй, iх змiну та закiнчення закон завжди повтАЩязуi з настанням або змiною визначених обставин, а саме з юридичними фактами. У бiльшостi випадкiв пiдставою для виникнення цивiльно-процесуальних правовiдносин i подання громадянином, юридичною особою позову про захист свого порушеного матерiального права. Саме позов у цивiльному процесi i основною пiдставою для виникнення правовiдношення.

Право на судовий захист i засобом встановлення порушених субтАЩiктивних цивiльних, сiмейних, трудових прав. Вiдповiдно до ст.4 ЦПК будь-яка зацiкавлена особа може у порядку, встановленому законом звернутися до суду за захистом порушеного чи оспорюваного права чи охоронюваного законом iнтересу. Засобом такого захисту найчастiше i позов, зовнiшнiiю формою якого i позовна заява. Саме в ньому проявляються та втiлюються всi сторони позову. Таким чином, позов тАУ це звернена через суд до вiдповiдача матерiально-правова вимога про вiдновлення порушеного чи оспорюваного права.

Як i позов, поняття тАЬправо на позовтАЭ i складним, маi двi сторони : матерiально-правову та цивiльно-правову. Матерiально-правова сторона права на позов тАУ це право на його задоволення. Цивiльне процесуальне право визначаi процесуальну сторону права на позов, а саме на предтАЩявлення позову.

Право на предтАЩявлення позову мають всi громадяни та юридичнi особи. Якщо в субтАЩiктивних цивiльних правах можуть бути обмеження у встановлених законом випадках, то в правi на предтАЩявлення позову нiхто не може бути обмежений . Бiльш того, ст.4 ЦПК не дозволяi навiть самообмеження в цьому правi: вiдмова вiд права на звернення в суд недiйсна.

Наявнiсть чи вiдсутнiсть права на звернення до суду з позовом у кожному конкретному випадку у кожного конкретного субтАЩiкта залежить вiд визначених обставин, що мають назву передумов виникнення права на предтАЩявлення позову. Тому передумови права на позов можна визначити як обставини, з наявнiстю або вiдсутнiстю яких процесуальний закон повтАЩязуi можливiсть предтАЩявлення позову до суду.

Передумови можуть залежати вiд особи, що звертаiться до суду або не залежати. Тому iх можна подiлити на субтАЩiктивнi та обтАЩiктивнi. СубтАЩiктивною передумовою права на предтАЩявлення позову i правоздатнiсть особи, що звертаiться до суду з заявою. В лiтературi по цивiльному процесу часто стверджують, що наявнiсть правоздатностi треба перевiряти тiльки у органiзацiй: чи i вони юридичними особами. Для громадян це робити не треба, тому що правоздатнiсть у громадян виникаi з моменту народження, отже всi вони правоздатнi. Здаiться це неправильно. Перевiряти правоздатнiсть треба в усiх випадках, тому що стосовно юридичних осiб та громадян по конкретнiй справi перевiряти треба не наявнiсть взагалi цивiльноi процесуальноi правоздатностi, а правоздатностi по данiй справi, а саме особистоi юридичноi зацiкавленостi. В ст.4 ЦПК вказано, що будь-яка зацiкавлена особа може в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом порушеного чи оскаржуваного права чи охоронюваного законом iнтересу.

Передумови дiляться на позитивнi та негативнi, залежно вiд того з iх наявнiстю чи вiдсутнiстю закон повтАЩязуi можливiсть предтАЩявлення позову.

Позитивнi передумови тАУ це передбаченi в цивiльному процесуальному законi обставини, якi мають бути в даному випадку при предтАЩявленнi позову. Позитивних передумов двi.

Вiдповiдно до п.1 ст.136 ЦПК право на предтАЩявлення позову i та суддя повинен прийняти заяву якщо вона пiдлягаi розгляду в судi. Що таке пiдлягаi? Заява пiдлягаi розгляду в судi, якщо :

А) особа, що звертаiться з вимогою про судовий захист правоздатна, юридично зацiкавлена у цiй справi;

Б) ii вимоги пiдвiдомчi суду

В) захист даноi вимоги законом не забороняiться, наприклад закон забороняi подання заяви про розлучення чоловiком, коли жiнка вагiтна або маi дитину вiком до одного року;

Г) вимога не вiдноситься до фактично незначущих для права (деякi вимоги, що походять з шлюбних вiдносин).

Вiдповiдно до п.2 ст.136 ЦПК право на предтАЩявлення позову у звертающогося i та суддя повинен прийняти цю заяву, якщо позивачем додержано передбачений законом для даноi категорii справ порядок попереднього позасудового вирiшення справ.

Негативнi передумови тАУ це такi обставини, яких не маi бути, щоб суддя вiдповiдно до закону прийняв заяву. Вони передбаченi законом для того, щоб не дозволити винесення суперечливих та взаiмовиключаючих рiшень суду:

вiдповiдно до п.3 ст.136 ЦПК суддя приймаi заяву якщо немаi постанови, рiшення що набрала чинностi по тотожнiй суперечцi;
якщо у провадженнi суду немаi справи по тотожнiй суперечцi;
якщо немаi рiшення товариського суду по тотожнiй суперечцi;

ПредтАЩявлення позову виконуiться поданням позовноi заяви. Порядок ii подання визначаiться встановленими в законi умовами реалiзацii права на предтАЩявлення позову. Якщо аналiз суддiю передумов даi йому вiдповiдь на питання чи i право на предтАЩявлення позову, то аналiз умов даi вiдповiдь на питання, чи правильно реалiзуiться право на предтАЩявлення позову.

По наслiдках, що iх тягнуть встановленi законом умови, iх можна подiлити на двi групи. Порушення умов першоi групи тягне вiдмову у прийняттi позову так само, як й порушення правил про передумови. Але на вiдмiну вiд останнього вiдмова тут не i абсолютною перешкодою для нового звернення. До таких умов вiдносяться:

вiдповiдно до п.2 ст.136 ЦПК суддя вiдмовляi у прийняттi заяви, якщо зацiкавленою особою не додержано встановленого для даноi категорii справ порядок попереднього позасудового розгляду справ. На вiдмiну вiд недодержання правил про аналогiчну передумову п.2 ст.136 тАЬпрацюiтАЭ як умова, якщо ще не втрачена можливiсть поновлення даного пропуску, а саме не закiнчився ще строк звернення з претензiiю;
якщо справа не пiдсудна даному суду;
подано заяву недiiздатною особою ;
якщо вiд iменi зацiкавленоi особи заяву подано особою, що не маi повноважень на ведення справи.

Перелiк пiдстав для вiдмови в прийняттi заяви наведено у ст.136 ЦПК та вiн i вичерпним. [4]

При додержаннi всiх вимог, що визначають право на позов та порядок предтАЩявлення позову, суддя приймаi позовну заяву. Прийняття заяви тягне ряд матерiально-правових та процесуально-правових наслiдкiв.

Матерiально-правовi наслiдки:

перериваiться позовна давнiсть;
алiменти присуджуються з моменту подання заяви;
добросовiсному набувачу (вiдповiдачу) вiдшкодовуються витрати по утриманню спiрного майна у випадку його повернення;
майно стаi спiрним та обмежуiться в обiгу

Процесуально-правовi наслiдки:

порушуiться цивiльна справа;
виникають цивiльно-процесуальнi правовiдношення, а вiдповiдно й передбаченi законом процесуальнi права та обовтАЩязки.

Висновок

Вже зараз на Украiнi i у достатнiй кiлькостi теоретичний та практичний матерiал для того, щоб видiлити вивчення питань юридичноi технiки у спецiальну юридичну науку. Професiональнi знання юриста потрiбнi не тiльки, коли необхiдно застосовувати закон, вiдновити порушене право, притягнути до вiдповiдальностi винного, але й тодi, коли треба грамотно написати правовий акт, правильно виконати слiдчу дiю i зафiксувати ii результати.

Таким чином, значення процесуально правових норм, як у правотворчостi так i у застосуваннi полягаi в удосконаленнi дiяльностi рiзних органiв i органiзацiй, що приймають участь в управлiннi суспiльством. Процесуальне урегулювання цiii дiяльностi забезпечуi недоторканiсть законностi, пiдвищення вiдповiдальностi i дисциплiни у посадових осiб державних органiв.

Лiтература

Конституцiя Украiни, 1996 рiк.
Цивiльний процесуальний кодекс Украiни: Науково-практичний коментар.-Х.:Консум, 2000
Цивiльний кодекс Украiни: Науково тАУ практичний коментар.- Одеса:Одисей, 1999
Збiрка Постанов Пленуму Верховного Суду Украiни з цивiльних та кримiнальних справ.- К.:Освiта, 1999.
Колодiй А.М., Копiйчиков В.В. та iн. Теорiя держави та права.- К.:Юрiнформ, 1999.
Тертишнiков В.РЖ. Цивiльний процес.Учбовий посiбник.- Х.:Фiрма тАЬКонсумтАЭ, 2001.

Вместе с этим смотрят:

Гражданско-процессуальный кодекс. Исковое производство
Губернская реформа
Дееспособность и правоспособность
Дееспособность несовершеннолетних