Личность
ВСТУП
Сучасний мiнливий i багатогранний свiт ставить новi вимоги до спецiалiста у будь-якiй сферi професiйноi дiяльностi. Ускладнення функцiй, необхiднiсть швидкоi адаптацii, постiйне перенавантаження викликають потреби наполегливо поповнювати своi знання, аналiзувати i творчо використовувати iх на практицi. Це особливо стосуiться фахiвцiв, якi працюють або працюватимуть з людьми: вони повиннi бути свiдомими тiii ролi, яку беруть на себe.
Гуманiзацiю визнали прiоритетним напрямком i принципом розвитку вищоi освiти в Украiнi, а тому в учбовi плани вищих навчальних закладiв економiчного спрямування ввели цикл психолого-педагогiчних дисциплiн. Одразу виникли новi проблеми. Одна з них - недостатня кiлькiсть навчальноi лiтератури. Тому iдею створення посiбника одностайно пiдтримали автори, якi збирали i використовували необхiднi матерiали при пiдготовцi лекцiйних курсiв.
Запропонована книга не претендуi на вичерпнiсть i повноту викладу матерiалу. Книга подiлена на три роздiли. Кожний роздiл, що складаiться з лекцiй, рекомендованоi лiтератури i додатковоi науково-популярноi iнформацii пiсля кожноi теми може бути використаний автономно або вивчатися цiлком самостiйно. План, ключовi поняття i термiни, питання для самоконтролю i, у деяких випадках, конкретнi практичнi завдання дають можливiсть перевiрити себе, закрiпити тему, сформулювати вiдповiдi. Словник-довiдник даi змогу глибше засвоiти психологiчнi термiни, а також ознайомитися з ширшим колом питань i понять.
Послуговуючись досвiдом науковоi i педагогiчноi дiяльностi, автори прагнули охопити якомога бiльше теоретичних i прикладних аспектiв психологii, викласти матерiал цiкаво i доступно. З цiiю метою використано рiзноманiтнi схеми, малюнки, таблицi, дiаграми.
Даний посiбник i першою спробою спiвпрацi авторського колективу, впевненого в актуальностi та необхiдностi виходу в свiт саме такоi книги. Автори сподiваються через посiбник позитивно опосередковано впливати на ситуацiю, що склалася.
Обговорюючи останнiй варiант рукопису, робоча група вирiшила зберегти авторськi стилi та особливостi, щоб не втратити iх, але утворити зворотний зв'язок з читачами -студентами економiчних спецiальностей вищих навчальних закладiв, слухачами магiстратури, аспiрантами, яким, в основному, адресована ця праця.
Усвiдомлюючи, що посiбник потребуi обговорення i широкоi апробацii, автори заздалегiдь вдячнi за всi зауваження та побажання i запрошують до активноi спiвпрацi над його вдосконаленням.
Авторський колектив висловлюi подяку студентам i студенткам Тернопiльськоi академii народного господарства, спiвпраця з якими стала поштовхом до написання даноi книги.
Наступна подяка адресуiться рiдним, друзям, колегам, якi пiдтримували iдею пiдготовки посiбника та сприяли ii втiленню.
ОСОБИСТРЖСТЬ У СВРЖТЛРЖ ПСИХОЛОГРЖЧНИХ ТЕОРРЖЙ ТА ПРЖДХОДРЖВ
РЖндивiд, особистiсть, iндивiдуальнiсть -найбiльш загальнi поняття, якi характеризують людину в цiлому, поiднуючи багато ii якостей. Вiдмiннiсть полягаi в обсязi i змiстi цих понять. Наявнiсть та iснування багатьох визначень -наслiдки багатогранностi феномену особистостi.
Кожне визначення особистостi, яке зафiксоване в рiзних джерелах (якщо воно включене в розроблену теорiю i пiдкрiплене дослiдженнями), заслуговуi на те, щоб врахувати його у пошуках глобального визначення. У багатьох визначеннях i зерно iстини, тому в цiлому збагнути, як психологи розумiють особистiсть, можна тiльки проаналiзувавши та узагальнивши iснуючi визначення, представленi в рiзноманiтних теорiях i пiдходах до психологii особистостi.
1. Психоаналiз
Найбiльш докладну теорiю людськоi особистостi - теорiю психоаналiзу - розробив Зiгмунд фрейд, яку надалi розгорнули Карл Густав Юнг, Альфред Адлер, Карен Хорнi, Харрi Саллiван та Ерiх фромм.
Ми не будемо детально розглядати всю теорiю, а лише тi ii аспекти, якi можуть бути корисними в процесi професiйноi дiяльностi.
Психоаналiз грунтуiться на двох базових гiпотезах.
Перша гiпотеза, ii ще називають доктриною психiчного детермiнiзму, вказуi на те, що кожне психiчне явище маi свою причину. Так, фрейд доводив: змiст сновидiнь, якi почасти здаються дивними i далекими вiд реальностi, вiдтворюi не що iнше, як неусвiдомленi iмпульси та бажання людини. У снi збуваються прагнення, якi не фiксуються свiдомiстю. Наприклад, працiвник, який нiбито поважаi свого керiвника, бачить його у снi звiльненим з роботи. Це, згiдно з теорiiю психоаналiзу, неусвiдомлена неприязнь працiвника до свого керiвника: в реальному життi вiн буде радiти його звiльненню. Фрейд також вважав помилковi вислови, описи не просто випадковостями, а ознаками неусвiдомлених бажань та прагнень, якi вiдображають справжнi надii та почуття людини.
Друга базова гiпотеза психоаналiзу полягаi в тому, що неусвiдомленi процеси у формуваннi мислення та поведiнки вiдiграють важливiшу роль, нiж свiдомi. Людина часто не знаi своiх iстинних мотивацiй i бажань. Щоб виявити iх, фрейд застосував метод вiльних асоцiацiй, згiдно з яким дослiджуваний мiг говорити все, що спало йому на думку протягом двох хвилин, яким би дивним i недоречним це не здавалось.
Подальший розвиток iдей привiв фрейда до розробки "структурних гiпотез" органiзацii психiки. Згiдно з цiiю гiпотезою, структура психiки людини складаiться з трьох основних психiчних iнстанцiй:
7. "РЖд" (id) -"воно ".
2. "Его" (ego) - "Я".
3. "Суперего" (Superego) - "Над -Я"
"РЖд" - джерело людських бажань - i двох видiв: лiбiдо i танатос. Енергiя лiбiдо (енергiя життя) - це сексуальнi бажання людини. Енергiя танатос маi агресивний характер i названа фрейдом енергiiю смертi. "РЖд" керуiться принципом насолоди i прагне до негайного задоволення бажань.
"Его" пiдпорядковуiться принципу реальностi i шукаi можливостi для задоволення бажань "РЖд", враховуючи при цьому зовнiшнi фактори. "Его" i своiрiдним посередником мiж "РЖд" i реальним свiтом, вибираi ефективнi засоби спiлкування iз зовнiшнiм свiтом i постiйно коливаiться мiж бажаннями "РЖд" i об'iктивною реальнiстю.
"Суперего" - свiдомiсть людини, ii моральнi принципи, якi визначають для неi прийнятнiсть того чи iншого способу поведiнки залежно вiд ситуацii. Ось приклад, який продемонструi роботу всiх трьох iнстанцiй одночасно: на вулицi молодий чоловiк зустрiчаi привабливу жiнку. Вiн отримуi вiд "РЖд" iмпульс, його "Его" шукаi реальну можливiсть задовольнити бажання, а "Суперего" гальмуi i утримуi вiд агресивних дiй. Чоловiк говорить собi приблизно так:
"Стоп! У мене вдома не менш приваблива дружина i двоi дiтей". Зрозумiло, що постiйне гальмування енергii "РЖд" призводить до тривоги i занепокоiння, i коли з'являiться загроза психiчного дискомфорту людини, "Его" намагаiться пом'якшити небезпеку або за допомогою свiдомого вирiшення проблеми, або ж шляхом викривлення ситуацii. Таке явище називаiться захисним механiзмом. РЗх iснуi кiлька.
Захиснi механiзми:
Витiснення. Захисний механiзм, за допомогою якого страх i тривога, щоб не шкодити нормальному життю, витiсняються зi свiдомостi в пiдсвiдомiсть, оскiльки усвiдомлене переживання суперечить уявленням iндивiда про добро i зло.
Рацiоналiзацiя. РЖстиннi причини, що породжують неприiмнi вiдчуття, можуть бути настiльки гострими i болючими для свiдомостi, що iх потрiбно замiнити бiльш сприятливими. Наприклад, людина, яка погано справляiться iз завданням, буде запевняти себе, що працювати за заданим режимом - це понад людськi можливостi. Насправдi ж, iй просто хочеться, щоб весь колектив працював повiльнiше, тодi вона не вiдчувала б себе приниженою i непомiтною.
Заперечення. Коли реальна дiйснiсть для людини дуже неприiмна, вона "заплющуi на неi очi", заперечуi iснування цiii дiйсностi, намагаiться зменшити реальну загрозу.
Формування захисноi реакцii. Витiснення сильних iмпульсiв, що провокують тривогу, часто вiдбуваiться у супроводi протилежних тенденцiй - формування захисноi реакцii, формування захисноi реакцii може захистити людину вiд такоi поведiнки, яка неодмiнно призводить до виникнення тривоги, а також вiдвертаi антисоцiальну поведiнку. З другого боку, формування захисноi реакцii може мати i небезпечнi соцiальнi наслiдки. Поверховий пiдхiд до осмислення феномену формування захисних реакцiй спричиняi скептичний погляд на мотиви поведiнки людини, коли все виглядаi цiлком протилежно до того, що i насправдi. Як можна оцiнити справжнi причини в кожному даному випадку? Вiдповiдь на це питання полягаi в тому, що формування захисних реакцiй, як i будь-який захисний механiзм, виникаi тiльки за вiдповiдних умов. Потрiбно багато знати про людину i обставини, в яких вона перебуваi, щоб iз впевненiстю передбачати вплив iнтенсивного почуття на особливостi поведiнки як показник формування захисних реакцiй.
Проекцiя. Кожнiй людинi притаманнi такi якостi, якi вона визнаi, а деколи i зовсiм заперечуi. Механiзм проекцii проявляiться в тому, що здатнiсть до заперечення людина приписуi iншiй особi, як правило, перебiльшуючи iх.
Одним iз способiв захисту вiд тривоги, пов'язаноi з невезiнням чи провиною, i перекладання вини на когось iншого. Людина не вiдчуваi своi агресивнi iмпульси, проте спостерiгаi iх в iнших, якi нiбито ненавидять i переслiдують ii. Це i i проекцiя.
Напрямок проекцii не буваi випадковим: частiше спрямовуiться на об'iкти, реальнi якостi яких вiдповiдають спроектованим характеристикам.
РЖнтелектуалiзацiя. Це спроба вийти з емоцiйно загрозливоi ситуацii шляхом обговорення ii змiсту в абстрактних, iнтелектуалiзованих термiнах.
Замiщення. Воно виражаiться в частковому, другорядному задоволеннi неприiмного iмпульсу якимось iншим методом.
Таким чином, захиснi механiзми вiдiграють важливу роль у подоланнi тривог та стресiв i трансформують iх у бiльш сприятливу для свiдомостi форму.
Подальшу теорiю психоаналiзу розгорнув учень Фрейда Карл Густав Юнг. На вiдмiну вiд свого вчителя, який вважав, що людина живе лише бажаннями, Юнг стверджував, що поведiнка людини в цiлому залежить вiд прагнень i мети, а також вiд iсторii ii життя.
Свою теорiю Юнг назвав аналiтичною психологiiю. РЗРЗ суть виходить далеко за межi даного викладу. Загалом, його iдеi можна назвати бiльш мiстичними, тобто менш емпiричними, менш науково обгрунтованими, нiж теорiя Фрейда. Найбiльша заслуга Юнга в тому, що вiн класифiкував людей на екстравертiв та iнтровертiв. Обидвi тенденцii проявляються в однiй особистостi, але одна з них домiнуi, визначаючи iнтровертовану чи екстравертовану особистiсть. Для фахiвця-управлiнця це означаi, що люди контактують мiж собою i з навколишнiм середовищем так, як iм зручно, а значить, з ними варто поводитися по-рiзному.
На вiдмiну вiд фрейдiвського психоаналiзу та аналiтичноi психологii Юнга, Альфред Адлер висунув iдею про те, що основне прагнення людини - бути бажаним лiдером. Пiд лiдерством вiн розумiв не славу чи соцiальний статус, а максимальний розвиток потенцiйних можливостей особистостi. Теорiя Адлера отримала назву "РЖндивiдуальна психологiя ".
Наслiдуючи Адлера, Карен Хорнi, Харрi Саллiван i Ерiх Фролiлi визнавали важливiсть соцiальних аспектiв для теорii особистостi. Всi вони розглядали особистiсть не лише як бiологiчний об'iкт, а як соцiальний.
Карен Хорнi встановила, що дитячi страхи можуть народжуватися на грунтi несприятливих стосункiв з батьками, i описала форму, в якiй цi страхи можуть трансформуватися у подальших взаiмовiдносинах з людьми. Наприклад, дитина, котру карали, зневажали i не додавали любовi, тепла та не придiляли достатньоi уваги, чи , навпаки, надмiрно опiкали, з часом, ставши дорослою, буде прагнути завоювати владу, обожнюватиме престиж, незалежнiсть або ж усiма силами намагатиметься досягнути визначних успiхiв.
Харрi Саллiван вивчав людськi взаiмовiдносини, якi формують особистiсть, i прийшов до висновку, що особистiсть -це результат мiжособистiсних зв'язкiв. Вчений Ерiх фромм дослiджував взаiмозалежнiсть мiж психiчними процесами i соцiальними умовами життя людини. Вiн зробив висновок, що деякi люди, не маючи можливостi задовольнити своi соцiальнi потреби, стають лiдерами-фанатиками. На основi цього вiн iнтерпретував ситуацiю, що склалася в гiтлерiвськiй Нiмеччинi.
2. Теорiя научiння, або бiхевiористичний пiдхiд
Як вiдповiдь на iдеi теорii психоаналiзу, а також в результатi розвитку психологii як науки, була розроблена теорiя научiння - бiхевiоризм, друга вiдома школа психологii, яку в своiх роботах представили РЖ.Павлов, Д.Уотсон, Б.Скiннер. Вони розгорнули своi iдеi про те, що важливим моментом у формуваннi людськоi поведiнки i неперервний вплив
соцiального оточення. На думку теоретикiв даного научiння, соцiальнi, i особливо сексуальнi ролi людей, а також бiльшiсть форм соцiальноi поведiнки формуються в результатi спостереження за такими соцiальними моделями, як батьки, вчителi, друзi, емоцiйно значимi люди i т.п.
Згiдно з теорiiю научiння, особистiсть - це результат взаiмодii iндивiда з навколишнiм середовищем, яке вiн хоче пiзнати, щоб визначити, в яких ситуацiях його поведiнка i адекватною i вiдповiдаi суспiльним нормам, а в яких нi
Таким чином, в основi теорii научiння лежить поведiнковий аспект. Вона пояснюi, як можна змiнювати поведiнку людей залежно вiд дiй в конкретних ситуацiях. Бiхевiоризм, або теорiя научiння в професiйнiй дiяльностi i, зокрема, в управлiнськiй системi, значно ефективнiший за психоаналiз. Одним з основних елементiв цiii теорii i концепцiя змiни людськоi поведiнки, пов'язаноi з умовними рефлексами. Концепцiя негативного i позитивного впливу на оперантнi реакцii маi безпосереднiй зв'язок iз проблемами менеджменту. Виграють тi управлiнцi, якi застосовують ii на практицi, попереджуючи небажану i стимулюючи бажану поведiнки. У професiйному середовищi iснуi багато факторiв, якi контролюються керiвником i мають як позитивний, так i негативний вплив.
РЖснують такi види впливу:
1) заробiтна плата;
2) прагнення працiвника зберегти робоче лiiсце;
3) престиж i статус;
4) зворотний зв'язок.
Усi перелiченi види впливу можуть контролюватися керiвником. Однак найбiльш корисним, ефективним i бажаним i останнiй вид впливу - зворотний зв'язок. Зазвичай вважають, що зворотний зв'язок здебiльшого iснуi серед людей, рiвних за статусом, але, якщо керiвник зумii налагодити його з пiдлеглими, вiн може стати чудовою зброiю, яка дозволить формувати та зберiгати позитивнi поведiнковi реакцii та попереджувати негативнi. Це, безумовно, матиме вплив на формування позитивного психологiчного клiмату у професiйнiй групi, адже вiдомо, як iнодi привiтна посмiшка керiвника чи дружнiй потиск руки викликаi у пiдлеглих бажання працювати краще. Зворотний зв'язок буваi позитивним та негативним. Вiдсутнiсть зворотного зв'язку вважаiться негативною стороною дiяльностi керiвника.
3. Когнiтивний пiдхiд
Людина - це пасивне створiння, що перебуваi пiд контролем зовнiшнього середовища. Характер ii реакцiй на ситуацii, що виникають, найчастiше визначаiться тiiю когнiтивною iнтерпретацiiю, яку даi вона сама. За Роттером (1966 p.) - те, як людина сприймаi власну поведiнку та ii наслiдки, бiльшою мiрою залежить вiд особливостей ii особистостi. Наприклад, однi швидше всього будуть приписувати свiй образ внутрiшнiм чинникам, а iншi -зовнiшнiм обставинам. Роттер розрiзняi людей двох типiв:
"зорiiнтованих на внутрiшнi" i "зорiiнтованих на зовнiшнi". ГРЖершi впевненi, що в будь-який момент вони зможуть вплинути на довкiлля, i в кiнцевому результатi завжди беруть на себе вiдповiдальнiсть за те, що з ними сталось. Мова йде в даному випадку про активних та динамiчних людей, якi здатнi аналiзувати проблеми i вiдповiдати за своi вчинки, виявляти слабкi i сильнi сторони ситуацii, що склалася. У випадку невдач вони докоряють собi в тому, що приклали недостатньо сил i наполегливостi.
Люди, якi вiрять в iснування зовнiшнього контролю, впевненi, що в рiзних обставинах iх життя i в тому, як вони на них реагували, виннi iншi люди, удача або випадок. Мова, таким чином, йде про бiльш пасивних i менш працездатних особистостей, якi легко пояснюють своi невдачi браком здiбностей. Описаний пiдхiд дозволяi врахувати всю складнiсть взаiмозв'язку мiж людиною та ситуацiями, що виникають. Пiдхiд не пояснюi, чому одна людина схильна бачити причини своii поведiнки в самiй собi, а iнша - в iнших людях. На це питання дають вiдповiдь психодинамiчнi, гуманiстичнi i психосоцiальнi теорii. А саме когнiтивний пiдхiд лежить в основi подiлу керiвникiв на екстерналiв та iнтерналiв.
4. Теорiя росту
Теорiя росту висвiтлена такими психологами, як Абрахам Маслоу та Карл Роджерс. Даний напрямок, пiдкреслюi прагнення людини до досконалостi, реалiзацii свого творчого потенцiалу, самовираження. Маслоу розробив iiрархiю потреб, яка дозволяi краще зрозумiти прагнення працiвникiв i спрямовувати iх у потрiбне русло.
Значна кiлькiсть керiвникiв вважаi, що всi потреби людини задовольняються роботою, за яку вона отримуi грошi. На цi грошi вона може купити iжу, житло та одяг, щоб задовольняти фiзичнi потреби, або дорогу машину та меблi для задоволення соцiальних потреб, таких, як статус i престиж. Однак дослiдження показали, що для бiльшостi людей робота iснуi не лише як засiб для отримання матерiальноi винагороди, а й для задоволення iнших запитiв, не пов'язаних з грошима. Щоб домогтися ефективних виробничих дiй вiд кожного працiвника, керiвник повинен враховувати iх немеркантильнi iнтереси. Людина, яка отримуi достатньо велику платню i мас можливiсть щомiсяця вiдкладати значну суму грошей, але незадоволена своiю роботою, може бути поганим працiвником, який постiйно провокуi конфлiкти через нездiйснення своiх вищих iнтересiв. Такi iнтереси потрiбно виявляти та враховувати. Якщо керiвнику вдасться виявити, якi запити стимулюють роботу, i створити умови, в яких робiтник може задовольнити iх, це значно пiдвищить продуктивнiсть. Маслоу першим запропонував класифiкацiю потреб i взаiмозв'язку мiж ними. Вiн побудував iiрархiю, в якiй запити не стоять на першому планi, доки не задовольняться потреби нижчих рiвнiв.
Нижчий рiвень - це фiзiологiчнi потреби. Коли людина голодна, тобто, не просто вiдчуваi апетит перед снiданком, а довго страждаi вiд нестачi iжi, ii головна турбота - насититись. Заради цього вона пiде на ризик, не задумуючись про соцiальнi норми.
Коли задовольняються фiзiологiчнi потреби, виникаi прагнення сягнути наступного рiвня iiрархii - потреби в безпецi. На цьому щаблi людина прагне отримати гарантii забезпечення своiх фiзiологiчних потреб.
Отримавши цi гарантii, людина переходить до задоволення соцiальних потреб: хоче, щоб колеги по роботi та сусiди поважали ii, були на одному рiвнi з нею, i намагаiться забезпечити певний статус.
Нарештi, коли задовольняються всi соцiальнi та егоiстичнi потреби, людина турбуiться про самовираження i реалiзацiю особистiсного потенцiалу.
РЖiрархiя немаi нi механiчного, нi хронологiчного характеру;
скажiмо, iнколи людина може прагнути до самовираження, не чекаючи, поки отримаi визнання чи статус. Бiльше того, у деяких людей iiрархiя виявляiться хаотичною або зовсiм перевернутою. Наприклад: переможець автогонок ставить статус i визнання вище небезпеки, а дослiдник Арктики вважаi, що самовираження (самоактуалiзацiя) важливiше, нiж фiзичнi потреби.
Запропонована iiрархiя маi загальний характер i може бути корисною для управлiння.
Вважаючи невдоволенi потреби механiзмом, який дозволяi стимулювати роботу пiдлеглого, керiвник повинен пам'ятати, що задоволений запит втрачаi значення стимулу. Коли працiвник знаi, що без зусиль отримаi роботу в iншiй органiзацii чи установi, то гарантiя безпеки (збереження за ним мiсця) не пiдвищить результативностi працi.
Таким чином, керiвниковi слiд пам 'ятати, що задоволення потреб може суперечити iнтересам справи, однак ii можна вирiшити, якщо лшксилiально наблизити умови так, щоб задоволення власних потреб спiвпадало iз задоволенням потреб органiзацiйноi структури.
5. Теорiя мотивацiй Макклелланда - Аткiнсона
Девiд Макклелланд з Гарвардського унiверситету та Джон Аткiнсон з Мiчiганського унiверситету систематизували фактори, що стимулюють особистiсть i розробили спецiальну теорiю мотивацiй, яка маi важливе значення для вирiшення професiйних управлiнських проблем.
В основi лежить дулiка про те, що людину спонукають три фактори - прагнення:
1) до успiху;
2) до визнання;
3) до влади.
Прагнення до успiху можна розглядати як бажання рiзнитися, отримати доступ до певних життiвих стандартiв. Людина, яка прагне успiху, любить вирiшувати проблеми, за якi несе особисту вiдповiдальнiсть, ставить перед собою складнi завдання i хоче почути конкретнi вiдгуки про свою дiяльнiсть.
Прагнення до влади можна сприймати як бажання впливати на iнших, примушувати iх робити те, чого б вони за iнших умов не вчинили б. Людина, яка прагне до влади, хоче керувати iншими i впливати на них, насолоджуючись усвiдомленням своii могутностi.
Прагнення отримати визнання - це, перш за все, намагання встановити дружнi взаiмини та зв'язки з оточуючими. Така людина бiльше спрямована на особистiснi стосунки.
Всi три стимули дуже важливi для професiйноi дiяльностi.
Вини спiвзвучнi з iiрархiiю потреб Маслоу. Якщо виявиться, що працiвник пiд час роботи багато часу придiляi дружньому спiлкуванню з колегами, потрiбно пiдiбрати йому завдання, яке б вiдповiдало його прагненню.
Людина з надмiрним прагненням до успiху - знахiдка для будь-якоi органiзацii, оскiльки, реалiзовуючи свiй творчий потенцiал, вона буде приносити успiх органiзацii.
Теорiя мотивацiй Макклелланда-Аткiнсона пiдкреслюi, що керiвник повинен знати, як викликати у пiдлеглого бажання, яке б змусило задовольнити його в процесi продуктивноi працi. Наближення до бажаноi влади, успiху та визнання зроблять людину щасливою.
6. Теорiя самоузгодженостi
Ще одна концепцiя поведiнки особистостi, яка допоможе керiвнику розумiти людей - це теорiя самоузгодженостi, яку розробив Прескотт Лекi. Ця теорiя важлива для пояснення поведiнки людини, яку можна назвати саморуйнiвною. В основi теорii лежить теза про те, що нелогiчна поведiнка людини вважаiться логiчною з ii точки зору та вiдповiдаi ii уявленням про власну особистiсть. Власне кажучи, Лекi стверджуi, що кожен з нас вважаi себе розумною, гармонiйною, цiлiсною особистiстю.
Звичайно ж, зворотний зв'язок iз зовнiшнiм свiтом змiнюi нас i наше уявлення про себе. Вiн маi подвiйний характер. З одного боку, отримуючи сигнал з навколишнього свiту (думку оточуючих про нашi помилки i вчинки), однi люди змiнюють самооцiнку, а iншi вважають цi сигнали неправильними, причому останнi зустрiчаються значно частiше, i це добре, оскiльки в iншому випадку наше уявлення про себе постiйно б змiнювалося. Ми б втрачали вiру в себе, у своi здiбностi, не знали б думки оточуючих. Щоб уникнути такоi ситуацii i зберегти рiвновагу, самооцiнка повинна протистояти зовнiшнiм сигналам. Тому, помиляючись, ми завжди готовi звинуватити в усьому iнших людей або обставини.
Все ж, так чи iнакше, ми змiнюiмо думку про себе пiд впливом зовнiшнiх сигналiв зворотного зв'язку. Бiльшiсть людей не iгноруi ними, а намагаiться коректувати свою поведiнку. Тiльки неврiвноваженi люди продовжують нехтувати думку оточуючих. Чим бiльш неадекватна самооцiнка, тим бiльший опiр сигналам ззовнi.
Теорiя самоузгодженостi дуже корисна для керiвника. Помiтивши аналогiчну поведiнку пiдлеглого, керiвнику варто поставити себе на його мiсце i збагнути, як вiн реагуi на сигнали зворотного зв'язку. Якщо керiвник зможе зрозумiти поведiнку пiдлеглого, вiн отримаi можливiсть позитивно впливати на його роботу.
7. Теорiя поля
Однiiю з найперспективнiших для дослiдження поведiнки i теорiя поля, автор якоi - нiмецький психолог Курт Левiн. Суть ii полягаi в наступному: поведiнка людини - це функцiя поля, в якому вона проявляiться, поля, яке утворюiться взаiмозалежними факторами:
1) особистiстю;
2) зовнiшнiм середовищем.
Всi типи поведiнки завжди i результатом взаiмодii особистостi та середовища. РЗРЗ можна пояснити з точки зору цих факторiв. Так, наприклад, деякi теоретики дотепер вважають, що правопорушення пов'язане тiльки з особистiстю або тiльки з середовищем, тодi як воно i результатом впливу i того, й iншого.
Теорiя поля вiдкриваi керiвниковi двi широкi можливостi впливу на поведiнку пiдлеглих. По-перше, вiн може спробувати змiнити середовище або ситуацiю, в якiй перебуваi проблемна особистiсть. По-друге, впливати на неi. По-третi, випробувати комбiнацiю двох попереднiх можливостей. Оскiльки змiнити обставини значно легше, нiж саму особистiсть, перш, нiж впливати на неi, нарто розглянути всi можливi варiанти впливу, враховуючи характер взаiмин, фiзичний стан спiвпрацiвникiв, манеру спiлкування керiвника з людьми, запровадженi в органiзацii правила i традицii.
Отже, можна зробити висновок, що поведiнка людей -надзвичайно складний феномен, але на неi можна i потрiбно впливати, викликаючи бажанi реакцii, якi стимулюють ефективну професiйну дiяльнiсть. Завдяки певним уявленням про школи, теорii та концепцii поведiнки, справжнiй фахiвець зможе досягнути успiху у професiйнiй дiяльностi.
Використана лiтература:
1. Психологiя в менеджментi. С.Комiнко, Л.Курант, О.Самборська, Т.Федотюк, С.Нiколенко. Тернопiль, 1999.
Вместе с этим смотрят:
Личность преподавателя в вузеМедитация как особое психотехническое средствоМетодики экстренной психологической помощиМетоды манипуляции в рекламе