Науково-технiчний прогрес тАУ основа розвитку виробництва

Курсова робота з предмету розмiщення продуктивних сил

Пiдготувала студентка 1-го курсу факультету тАЬОблiк та аудиттАЭ групи БД-101 залiкова книжка №16

Мiжгалузевий iнститут управлiння

Кафедра менеджменту i iнформацiйних технологiй

Киiв - 2001

Вступ

Науково-технiчний прогрес тАУ еволюцiйний i поступовий розвиток науки i технiки. Довгий час наука i технiка розвивались вiдокремлено. РЗх зближення почалося при мануфактурному виробництвi, а завершилося пiд час першоi промисловоi революцii кiнця XVIII тАУ початку XIX ст.ст. До цього матерiальне виробництво розвивалось здебiльшого завдяки нагромадженню емпiричного досвiду. Паралельно йшов поступовий прогрес наукових знань про природу. Крупне машинне виробництво стало визначатись перш за все прогресом науки i вiдкрило великi можливостi для ii технологiчного застосування. Тим самим наука i технiка стали органiчно повтАЩязаними, взаiмостимулюючи розвиток.

Революцiйний етап НТП починаiться з середини 50-х рокiв ХХ ст. i отримав назву НТР (науково-технiчна революцiя). Наука при цьому перетворюiться у безпосередню продуктивну силу, постiйно революцiонiзуючи розвиток технiки. Характерною рисою сучасного науково-технiчного прогресу i те, що вiн охопив всi сторони життiдiяльностi суспiльства.

1. Сутнiсть виробництва.

1.1.Загальнi форми економiчного життя.

Осмислення сучасних економiчних проблем через призму свiтового досвiду становлення, розвитку товарного виробництва i ринкових вiдносин маi суттiве значення для теорii i практики ринковоi трансформацii економiки Украiни.

Суспiльство знаi два основних типи органiзацii економiки: натуральне го сподарство i товарне господарство. РЗм вiдповiдають двi основнi форми господарювання: натуральна i товарна. РЖсторично першим типом економiчноi органiзацii суспiльного виробництва, який панував протягом тривалого часу, було натуральне господарство, за якого продукти працi як результат виробництва використовувались для задоволення особистих потреб безпосереднiх виробникiв i членiв iх родин, тобто для використання в межах господарськоi одиницi тАУ роду, племенi, патрiархальноi сiмтАЩi, общини тощо як рiзновидiв. В основному натуральну форму господарювання мали й великi маiтки традицiйного типу.

Натуральне господарство характерiзувалося суспiльним подiлом працi в зародковому станi, замкнутiстю органiзацiйно-економiчних звтАЩязкiв, розтАЩiднанiстю, вiдiрванiстю господарюючих субтАЩiктiв один вiд одного, примiтивною технiкою та технологiiю виробництва, малопродуктивною ручною працею. Тому прогрес у розвитку продуктивних сил i суспiльства був дуже повiльним. Усi звтАЩязки натурального господарства обумовленi лише особливостями процесу працi та виконання тих чи iнших операцiй у тiсних межах окремих господарських одиниць. При цьому робоча сила позбавлена мобiльностi, вона виробничо та терiторiально закрiплена. В натуральному господарствi виробничi вiдносини виявляються в нематерiалiзованому виглядi як прямi вiдносини мiж учасниками створення благ. Продукти працi розподiляються безпосередньо. Вони без участi ринку надходять в особисте й виробниче споживання.

З розвитком продуктивних сил натуральне господарство стаi перешкодою соцiально-економiчному прогресу. Властивi йому господарська замкнутiсть, примiтивнiсть, вiдособленiсть, патрiархальнiсть, слабкiсть внутрiшнiх стимулiв розвитку не вiдповiдають потребам обмiну продукцiiю мiж виробниками, який все бiльше поширюiться у звтАЩязку з зростанням продуктивностi працi. Всезростаючий вплив на суспiльне виробництво товарних звтАЩязкiв в епоху пiзнього Середньовiччя вже можна назвати революцiйним. Натуральне господарство перестало бути пануючим типом суспiльного виробництва, вiдбувся перехiд до загального товарного господарства.

Однак це ще не означало повного зникнення натурального господарства. Воно ще й сьогоднi розповсюджене в краiнах, що розвиваються. В серединi ХХ ст. в iх натуральному i напiвнатуральному виробництвi було зайнято 50 тАУ 60 вiдсоткiв населення. Деякi його прояви мають мiсце i в умовах розвинутоi економiки (наприклад, натуральне пiдсобне господарство). В несприятливих для суспiльства умовах (наприклад, вiйна, полiтика автаркii тощо) може зтАЩявитися тенденцiя до натуралiзацii виробництва.

1.2.Умови виникнення та еволюцiя товарного виробництва.

Першою необхiдною умовою для виникнення товарного виробництва i суспiльний подiл працi, в результатi якого проявляiться необхiднiсть обмiнювати продукти, виготовленi у рiзних видах виробництва. РЖсторично першим великим суспiльним подiлом працi був подiл мiж тваринництвом i землеробством. Але одного суспiльного подiлу працi для того, щоб виробництво стало товаром, ще недостатньо. Необхiдно щоб суспiльний подiл працi був доповнений правом iндивiдуального привласнення результатiв працi та розпорядження ними. Тобто повинна мати мiсце економiчна вiдособленiсть товаровиробникiв.

Економiчна вiдособленiсть товаровиробникiв тАУ це таке становище, за якого вони самостiйно вирiшують питання господарськоi дiяльностi: що виробляти, якими засобами, якi ресурси використовувати тощо. Вона передбачаi самостiйне розпорядження виробленою продукцiiю, володiння нею, ii вiдчуження i використання вiдповiдно до власних iнтересiв. Тому економiчне вiдособлення не вiддiльне вiд власностi на засоби виробництва i вироблювану продукцiю.

Товарне виробництво рабовласницького суспiльства. Товарне виробництво ще в первiснiй общинi досягаi розвитку рабовласницького суспiльства. ОбтАЩiктивнi умови розвитку суспiльства поступово розкривали кордони натурального виробництва, втягуючи його в новi економiчнi звтАЩязки, якi набували товарноi форми.

З розширенням товарних вiдносин збiльшувалася праця та витрати зi збутом товарiв. Все це в кiнцi кiнцiв привело до того, що в середовище товаровиробникiв почали видiлятися особи, якi взяли на себе посередництво в збутi. Так в рабовласницькому виробництвi виникаi купецький капiтал. З появою класу купцiв, якi займалися лише торгiвлею, вiдбувся третiй великий суспiльний подiл працi.

Товарне виробництво в феодальному суспiльствi. Розпад рабовласницького ладу й перехiд суспiльства до феодалiзму на перших порах дещо загальмував розвиток товарно-грошових вiдносин i цим самим затримав процес витiснення натурального господарства. Проте економiчний процес товарних вiдносин вже зупинити було неможливо, особливо цi процеси поширювались в результатi переходу у взаiмовiдносини мiж феодалами та крiпосними селянами. Торгiвельнi звтАЩязки мiж селом i мiстом, мiж рiзними краiнами поступово стають бiльш широкими та бiльш регульованими. Спiльний поштовх в розвитку торгiвлi був даний великими географiчними вiдкриттями (Америка, РЖндiя). Феодальна органiзацiя ремiсничого виробництва в формi цехового ладу, його суворою регламентацiiю обсягу та технологi виробництва i послiдовного прогресу технiки виробництва збiльшення обсягiв товарноi продукцii - все це обмежувало можливостi значного i послiдовного прогресу.

Виникаi потреба в лiквiдацii феодальних виробничих вiдносин i замiни iх новими, якi б вiдповiдали рiвню i характеру зростаючих продуктивних сил.

Висновки:

товарне виробництво, ринок iснували не завжди, вони виникають лише на певному етапi розвитку людського суспiльства;

товарне виробництво, ринок не i породженням капiталiстичного ладу. Вони виникли задовго до нього, зародились та iснували в первiсному, рабовласницькому та феодальному суспiльствах;

товарне виробництво, ринок самi по собi не породжують капiталiстичних вiдносин. Для цього необхiднi певнi додатковi умов

2. Характеристика товарного виробництва.

2.1. Загальнi ознаки та типи товарного господарства.

Основнi загальнi ознаки товарного виробництва не залежать вiд специфiки економiчноi системи. До них належать:

суспiльний подiл працi;

економiчна вiдособленiсть виробникiв;

еквiвалентнiсть вiдносин;

ринковий звтАЩязок мiж виробниками та споживачами;

визнання суспiльного характеру працi через ринок;

здiйснення економiчних процесiв у товарно-грошових формах шляхом купiвлi-продажу;

виробництво для обмiну i в розрахунку на вигоду;

конкуренцiя.

Серед них також вiдкритiсть систем вiдносин, iснування таких категорiй як товар, вартiсть, мiнова вартiсть тощо, i законiв товарного виробництва та обiгу. Цi ознаки мають такий самий обтАЩiктивний характер, як i товарне виробництво та обiг.

Специфiка товарного виробництва насамперед повтАЩязана з iснуванням рiзних його типiв. По-перше, товарне виробництво подiляiться на просте i пiдприiмницьке (тобто розвинене, розширене). Просте товарне виробництво грунтуiться на особистiй працi власникiв засобiв виробництва i i вихiдною формою товарного виробництва. Воно невелике за своiм обсягом, характерiзуiться безпосереднiм i добровiльним поiднанням виробника з засобами виробництва, вiдсутнiстю купiвлi-продажу робочоi сили як товару. В товарнiй формi виступають лише речовi фактори виробництва та готова продукцiя.

Просте й пiдприiмницьке товарне виробництво маi як спiльнi риси, так i суттiвi вiдмiнностi. Спiльним i те, що вони iснують за умови панування приватноi власностi на засоби виробництва, ринковоi форми звтАЩязку мiж виробниками i споживачами, конкуренцii мiж товаровиробниками тощо. Вiдмiнностi полягають у тому, що при простому товарному виробництвi виробник i власник засобiв виробництва i продуктiв працi тАУ це одна особа, тодi як при пiдприiмницькому виробництвi виробник вiдокремлений вiд засобiв виробництва i продуктiв працi. В умовах простого товарного виробництва процес виробництва здiйснюiться на основi iндивiдуальноi працi. Вiн спрямований на задоволення особистих потреб виробника та членiв його сiм'i. Пiдприiмницьке виробництво передбачаi спiльну працю найманих робiтникiв заради прибутку власника господарства. Просте товарне виробництво засноване, як правило, на нескладнiй техницi, а пiдприiмницьке тАУ на великiй машиннiй iндустрii, автоматизованих системах тощо.

Сьогоднi просте товарне виробництво i характерним для краiн, що розвиваються. В розвинених краiнах воно маi залишковий характер i виступаi у виглядi дрiбного товарного господарства ремiсникiв, фермерiв, роздрiбних торгiвцiв та iн. Останнi набуваi все бiльше пiдприiмницькоi спрямованостi як дрiбний бiзнес, породжений вже iснуючою економiчною системою.

Розрiзняють ще два типи товарного виробництва: перший тАУ iз стабiльною, другий тАУ з безперервно оновлюваною номенклатурою товарiв. РЖсторiя першого охоплюi перiод вiд глибокоi давнини до другоi половини ХХ ст. РЖсторiя другого типу розпочалась у другiй половинi ХХ ст. Так, машинобудiвна промисловiсть Великобританii протягом усього ХРЖХ ст. використовувала в основному лише два матерiали тАУ чавун i сталь, а текстильна виробляла лише чотири види тканин тАУ бавовнянi, вовнянi, ллянi, шовковi. У другiй половинi ХХ ст. спостерiгаiться безперервне поновлення номеклатури товарiв. Наприклад, в електроннiй промисловостi Японii це вiдбуваiться кожнi 5 тАУ 6 рокiв. РД пiдстави вважати, що на рубежi ХХ тАУ ХХРЖ ст.ст. процес безперервного поновлення номеклатури товарiв буде домiнуючим в економiцi.

2.2. Джерело рушiйних сил товарного виробництва.

Сучасне ринкове господарство i практичною реалiзацiiю рушiйних сил та економiчних законiв товарного виробництва. Що це за сили? В чому iх сутнiсть? За якими законами управляють товарним виробництвом? За яких умов воно розвиватиметься? Вiдповiдi на цi запитання сприятимуть грунтовному розгляду проблем сучасного ринкового господарства, якому нинi немаi альтернативи при всiх його економiчних i особливо соцiальних суперечностях.

Товарному виробництву властивi особливi сили розвитку, якi виявилися в зародковiй формi вже на початкових етапах виникнення елементiв товарноi системи, що протягом тисячолiть перетворилася на загальну форму виробництва. До них належать сили руху та постiйного розвитку i вдосконалення виробництва, сили саморозвитку, саморегулювання. Якщо економiка тiii чи iншоi краiни повтАЩязана з товарним виробництвом, то держава (центр) не може зупинити розвиток виробництва, продуктивних сил, а може стати лише гальмом чи, навпаки, сприяти цьому розвитковi. Вклинившись до економiчноi системи, якiй не властивий такий тип виробництва, товарне виробництво поступово розламуi цю систему. Спроби зупинити його руйнiвну силу супроводжуються соцiальними катаклiзмами i, врештi-решт, i безрезультатними.

Для визначення механiзму функцiонування рушiйних сил, що втiленi в товарному виробництвi, необхiдно врахувати закон дiалектики про суперечностi як джерело i рушiйну силу розвитку, який i ядром дiалектики. В товарному виробництвi такою суперечнiстю i суперечнiсть, втiлена в товарi, що становить основу суспiльного багатства в елементарнiй формi. Це суперечнiсть мiж конкретною та абстрактною працею. Двоiста, суперечлива природа працi, яка створюi товар, i основою всiх iнших, похiдних суперечностей товару i виявляiться передусiм у суперечностi мiж споживною вартiстю та вартiстю, а також мiж iндивiдуальним i суспiльно необхiдним часом, витраченим на виробництво товару.

Суперечностi, втiленi в товарi, - це iднiсть протилежностi тобто iх взаiмодiя. Постiйне розвтАЩязання i вiдтворення суперечностей товару i внутрiшнiм змiстом розвитку виробництва.

Незалежно вiд суспiльноi форми виробництво i визначальною умовою iснування людства. Його метою i задоволення потреб людини тАУ споживання. В рiзних суспiльних системах звтАЩязок мiж виробництвом i споживанням здiйснюiться по-рiзному. РозвтАЩязання суперечностей товарной форми повтАЩязано з пошуками найефективнiших способiв звтАЩязку мiж виробництвом i споживанням. Цей звтАЩязок опосередкований формами обмiну та розподiлу, якi також мають товарний характер.

Суперечностi, втiленi в товарi, розвтАЩязуються тодi, коли товаровиробник його реалiзуi. Отже, споживна вартiсть перетворюiться в свою протилежнiсть тАУ грошову форму. Цим самим праця, витрачена товаровиробником, одержуi суспiльне визнання. Кориснiсть блага тАЬтоварутАЭ визнаi споживач. Товаровиробник ставиться в певнi умови: виробництвом певного виду товару зайнято багато товаровиробникiв, оскiльки суспiльнi потреби щодо будь-якого товару досить великi. Тому взаiмовiдносини мiж товаровиробниками мають характер конкурентноi боротьби, тобто боротьби виробника за споживача, за вигiднi умови реалiзацii своii продукцii.

Перетворення споживноi вартостi в свою протилежнiсть тАУ вартiсть здiйснюiться в процесi реалiзацii товару на ринку через посередництво цiни тАУ грошового вираження вартостi, втiленоi в товарi тАЬпрацятАЭ. Власне через грошову форму розвтАЩязуються суперечностi товару. Цiна, за якою реалiзуiться товар на даний момент, виражаi рiвень суспiльно необхiдних витрат на його виробництво, зiставленими з суспiльною кориснiстю цього товару. Проте праця товаровиробника вiдособлена: кожний виготовляi товар за власний рахунок, тобто витрати, що мають iндивiдуальний характер, рiзнi за своiю величиною. Ринок через цiну визначаi лише рiвень суспiльно необхiдних витрат працi на виробництво товару, тобто витрат, якi вважаються суспiльно нормальними (типовими, пересiчними). Це i законом товарного виробництва, вiдомим як закон вартостi.

Виробникi товарiв, у яких iндивiдуальнi витрати збiгаються iз суспiльно необхiдними, при реалiзацii iх за ринковими цiнами вiдшкодовують витрати на iх виробництво та одержують надлишок тАУ прибуток. В особливо сприятливих умовах працюють тi товаровиробники, iндивiдуальнi витрати яких нижчi за суспiльно необхiднi. РЗх прибуток зростаi на величину рiзницi мiж суспiльно необхiдними та iндивiдуальними витратами. В гiршому становищi знаходяться тi виробники, якi виготовляють товари при iндивiдуальних витратах, вищих, нiж суспiльно необхiднi. При досягненнi певноi межi цього розриву виробництво товару стаi економiчно невигiдним, товаровиробникi розорюються.

Боротьба за досягнення приватного економiчного iнтересу, зростання прибутку тАУ мета товаровиробникiв.Останнi потрапляють в неоднакове економiчне становище за сумами доходiв. Чим бiльший обсяг товарiв, необхiдних споживачу, виробляiться, чим меншi витрати виробництва, тим у вигiднiшому становищi знаходиться товаровиробник, тим стiйкiше його мiсце в системi суспiльного подiлу працi.

Перетворення споживноi вартостi товару на вартiсть, перетворену форму ii тАУ цiну зумовлюють вiдповiднi, обовтАЩязковi вимоги до товаровиробника. Дотримання цих вимог i необхiдним для нього, якщо вiн хоче залишитися товаровиробником. Увага до якостi товарiв, iх асортименту, вивчення попиту та пропозицii товарiв на ринку з наступними висновками щодо обсягу виробництва, реклами, пошуку ринку, зменшення витрат на виробництво товарiв тАУ цi та iншi вимоги постiйно турбують виробника.Вiд нього вимагаються пiдприiмництво, заповзятливiсть, енергiйнiсть у сферi виробництва та реалiзацii товарiв.

Рушiйнi сили розвитку, внутрiшньо властивi товарному виробництвi, визрiвали протягом тисячолiть. Продуктом розвитку суперечностей товару i грошова форма вираження суспiльно необхiдних витрат працi. Перехiд вiд однiii суспiльно-економiчноi системи до наступноi зумовлювався розвитком продуктивних сил, поглибленням на цiй основi суспiльного подiлу працi. Зростала кiлькiсть продуктiв для обмiну. Процес вимiру та визначення iндивiдуальноi працi, втiленоi в товарi, як суспiльноi з часом надто ускладнився. Суперечностi товарного виробництва (мiж конкретною та абстрактною працею, споживною вартiстю та вартiстю, мiж iндивiдуальною та суспiльною працею), iх розвиток визначили специфiчний товар тАУ золото, який почав виконувати функцiю загального еквiвалента тАУ грошей.

Суперечностi товару як рушiйноi сили розвитку активно виявилися в перiод великого машинного виробництва, коли створювалася матерiально-технiчна основа виробничого пiдприiмницького господарювання капiталу. Товарне виробництво набувало загального характеру. Суперечностi товару стали властивими товару тАЬробоча силатАЭ. Перетворення споживноi вартостi робочоi сили як здатностi створювати бiльшу вартiсть, нiж вона варта, в цiну поставило ii носiя в специфiчнi умови. Пiд час аналiзу пiдприiмництва як системи розвинутого ринкового господарства головна увага зверталась на ту обставину, що перетворення робочоi сили в товар повтАЩязане з експлуатацiiю найманого працiвника, виробництвом та присвоiнням додатковоi вартостi. Все це так, але в тiнi залишаiться iнший бiк проблеми.

Продаж робочоi сили, перетворення споживноi вартостi ii в цiну перетворювали ii носiя тАУ працiвника в соцiально активну особу. Прагнення одержання та пiдвищення рiвня загальноосвiтнiх знань, квалiфiкацii, пiдвищення якостi працi, перемiна останньоi стали нормою життя. З цим повтАЩязанi зростання цiни робочоi сили, диференцiацiя в оплатi, створення належних умов вiдтворення ii, формування нового способу життя в умовах соцiально орiiнтованого ринку з усiма складностями та суперечностями. Ринку працi, як i ринку товарiв, властива конкуренцiя. Боротьба за робочi мiста, збереження iх i додатковими стимулами високопродуктивноi, якiсноi працi. РЖнакше можна залишитися без роботи. Суперечностi товару тАЬробоча силатАЭ, розвтАЩязання iх i важливими стимулами прискорення науково-технiчного прогресу.

Перетворення робочоi сили на товар зумовило виникнення багатьох соцiальних форм боротьби за створення сприятливiших умов продажу та використання ii, конфлiктних ситуацiй мiж роботодавцями та продавцями робочоi сили. Власники робочоi сили вiдстоювали право на використання цих форм. При цьому не завжди досягались необхiднi результати, але товаровиробник вимушений був зважувати, що його приватний економiчний iнтерес повтАЩязаний з певними соцiальними межами, переступати якi небажано, а iнодi й небезпечно.

Рушiйнi сили товарного виробництва спонукають виробника до безперервних якiсних змiи, тому системи господарювання, основою яких i товарне виробництво, виявилися найсприятливiшими до використання досягнень науково-технiчного прогресу.

2.3.Економiчнi закони та категорii.

Товаровиробники, якi неспроможнi освоiти нову технiку та технологiю, працюють в гiрших умовах, у них немаi переспективи iснування.

Закон вартостi позбавляi товаровиробника права вибору: виробляти чи не виробляти якiснi товари; знижувати чи не знижувати витрати на iх виробництво; впроваджувати чи нi нову технiку та технологiю; поводити себе активно чи пасивно у виробництвi та реалiзацii продукцii. Якщо вiн хоче залишитися товаровиробником, то повинен виробляти, знижувати, впроваджувати, активiзувати свою дiяльнiсть, ризикувати.

Виробництво та реалiзацiя споживноi вартостi сприяли формуванню стiйких господарських звтАЩязкiв мiж товаровиробниками, заснована на жорсткiй матерiальнiй вiдповiдальностi, обовтАЩязковостi та взаiмнiй довiрi.

У поiднаннi iз законами попиту та пропозицii, через вiдхилення цiн вiд вартостi закон вартостi виконуi функцiю регулятора суспiльного виробництва та розподiлу суспiльних ресурсiв мiж рiзними сферами виробництва. З пiдвищенням попиту на окремi товари зростають цiни на них, а отже, i прибуток товаровиробникiв. На розширення виробництва цих товарiв спрямовуються ресурси товаровиробникiв iнших галузей, де виробляiться надмiрна кiлькiсть товарiв, якi не поглинаються попитом, i на них знижуються цiни. В епоху вiльноi конкуренцii закон вартостi i стихiйним регулятором суспiльного виробництва.

В сучасних умовах у рiзних господарських системах регулюванням суспiльного виробництва, як правило, займаiться держава. Зростаi значення планомiрностi, проте при цьому функцii закону вартостi як регулятора не усуваються. Очевидно, формування структури виробництва, змiна ii неможливi без певних втрат. Врахування попиту та пропозицii, рух цiн i важливими орiiнтирами розподiлу капiталiв, засобiв виробництва та робочоi сили мiж рiзними галузями виробництва. РЖнших надiйнiших економiчних орiiнтирiв поки ще не знайдено.

Важливо пiдкреслити ще одну обставину: врахування попиту та пропозицii, вiдхилення цiн i змiни в виробництвi товарiв пiд iх впливом означають не що iнше, як пiдпорядкування виробництва задоволенню платоспроможних потреб членiв суспiльства. В розвинутих економiчних системах, заснованих на використаннi законiв товарного виробництва, подолано таке негативне явище, як хронiчний дефiцит товарiв. Товар шукаi грошей, а не навпаки. Сучаснi методи вивчення ринку, спираючись на концепцiю маркетингу, дають змогу iстотно наблизити обсяги виробництва товарiв та платоспроможнього попиту на них. Це сприяi формуванню та пiдтриманню пропорцiй суспiльного виробництва.

РозвтАЩязання суперечностей, дiя економiчних законiв товарного виробництва повтАЩязанi з використанням системи вартiсних категорiй. Крiм уже згаданоi вище цiни до них слiд вiднести собiвартiсть продукцii (iндивiдуальнi витрати виробництва), прибуток, кредит i вiдсоток, земельну ренту, заробiтню платню та iнше. Цi категорii i нормами використання законiв товарного виробництва. Крiм того, вони i формами прояву сутi (вартостi), але вiдбивають цю суть у перетвореному, модифiкованому виглядi. В своiму русi цi категорii вiдособлюються вiд сутi, набувають нових рис. В економiчнiй науцi цi форми одержали назву перетворених.

Вартiсть як категорiя не може бути безпосередньо використана як iнструмент у господарськiй практицi. Поки що немаi можливостей облiчувати та вимiрювати витрати суспiльно необхiдноi працi на виробництво товару в одиницях робочого часу. Для цього потрiбнi iншi матерiально-технiчна та соцiальна основи. В практицi узагальненим представником вартостi i ii грошова форма тАУ цiна. Особливiстю руху цiни i здатнiсть ii вiдхилятися вiд вартостi товару. На практицi це оптова цiна пiдприiмства (цiна виробництва), монопольна цiна, роздрiбна та iн. Роздрiбна цiна, якщо на ii величину iстотно не впливаi економiчна полiтика, i найближчою до вартостi. Додатковий продукт як частина вартостi в грошовiй формi i частиною цiни i цiлим набором категорiй, потреба в яких викликана господарською практикою. До них належать передусiм прибуток як перетворена форма додатковоi вартостi. Прибуток, у свою чергу, виступаi в рiзних формах. Перетворенi форми надто гнучкi, пристосованi до рiзних економiчних ситуацiй. Цi властивостi iх апробованi протягом багатовiковоi практики. Нинi процес виробництва товару та його реалiзацiю не можна уявити поза використанням кредиту, з яким повтАЩязана виплата вiдсоткiв. Це саме стосуiться торгового капiталу i торгового прибутку.

Використання перетворених форм вартостi повтАЩязане зi створенням рiзноманiтних установ, системи облiку. Прикладом можуть бути розгалужена банкiвсько-кредитна система, товарнi бiржi.

З урахуванням законiв товарного виробництва та вартiсних категорiй побудовано метод господарськоi дiяльностi товаровиробника тАУ комерцiйний розрахунок. Через нього i реалiзуються рушiйнi сили товарного виробництва, визначаiться результативнiсть використання iх зiставленням витрат та результатiв господарювання кожного товаровиробника. Комерцiйний розрахунок грунтуiться на конкуренцii товаровиробникiв, вiдхилення цiн вiд вартостi, постiйних змiнах попиту та пропозицii товарiв, визначаi лiнiю поведiнки товаровиробникiв: постiйна рацiоналiзацiя виробництва, технiчне удосконалення його матерiальноi бази, пiдвищення рiвня нормування й облiку витрат працi, удосконалення органiзацii виробництва та працi, економiя матерiальних витрат i, врештi-решт, зниження iндивiдуальних витрат на виробництво товарiв, зближення iх з рiвнем суспiльно необхiдних витрат.

Комерцiйний розрахунок зумовлюi функцiонування вiдособлених форм капiталу (торгового, банкiвського), сфери послуг. Вiн сприяi реалiзацii закону економii часу, який визначають першим економiчним законом, що примушуi товаровиробника економити ресурси. РЖнакше не можна залишатися товаровиробником, реалiзувати свiй економiчний iнтерес. Вимагаються пiдприiмливiсть, постiйний ризик, пошуки резервiв виробництва та шляхiв використання iх.

В умовах комерцiйного розрахунку кругооборот ресурсiв товаровиробника передбачаi iх зростання. Початково авансована грошова сума збiльшуiться. Якщо цього не вiдбуваiться, авансування коштiв товаровиробником, виробництво та реалiзацiя товару позбавленi сенсу.

Господарювання на основi комерцiйного разрахунку неможливе без стабiльноi грошовоi одиницi. В умовах iстотного коливання ii орiiнтири пiдприiмницькоi дiяльностi втрачають стiйкiсть. Руйнуiться основа комерцiйних розрахункiв товаровиробника. Виявом нестабiльностi грошовоi одиницi i надмiрне, таке, що не пiддаiться комерцiйним прогнозам, коливання на ринку цiн не тiльки на товари, якi виробляi та реалiзуi товаровиробник, а й на засоби виробництва, комерцiйноi дiяльностi. Розрахунки, зробленi сьогоднi, можуть втратити будь-яке значення завтра.

Нестабiльна грошова одиниця перестаi виконувати функцiю мiри вартостi, бути надiйною формою економiчних звтАЩязкiв мiж вiдособленими товаровиробниками, ними та споживачами як засiб обiгу та засiб платежу. Вона не може забезпечити надiйний суспiльний вимiр iндивiдуальних витрат працi товаровиробникiв. Тим самим пiдриваiться дiя сил товарного виробництва. Збагачуються насамперед не тi, хто виробляi необхiднi суспiльству товари при менших витратах, а спекулянти, якi використовують постiйне коливання цiн. Спекуляцiя i невiдтАЩiмною рисою товарного виробництва, але не визначальною. Вона закладена в самому процесi перетворення споживноi вартостi в цiну, вiдособленнi торгового капiталу та торгового прибутку, повтАЩязана з рушiйними силами товарного виробництва, коливанням попиту та пропозицii на окремi товари. За певних умов вона може бути вiднесена до рушiйних сил товарного виробництва, стимулювати дiю iх. Проте коли спекуляцiя починаi брати верх, то це свiдчить про серйозний розлад в товарному виробництвi, його грошовiй системi внаслiдок знецiнення грошей, надмiрного випуску iх в обiг, iнфляцii. Суспiльне багатство не зростаi, навпаки, пiдриваються джерела його зростання внаслiдок хижацького перерозподiлу доходiв.

Отже, у товарному виробництвi важливе значення маi дотримання закону грошового обiгу. Суть його полягаi в тому, що кiлькiсть грошей, необхiдна для обiгу товарiв, повинна дорiвнювати сумi цiн усiх проданих товарiв, подiленiй на середнi число оборотiв однойменних одиниць грошей. При цьому вiд суми цiн товарiв треба вiдняти суму цiн товарiв, проданих у кредит, i суму погашуваних платежiв i додати суму платежiв, за якими настав час оплати.

3. Змiна мiсця i ролi людини у виробництвi в процесi наково-технiчного прогресу.

Науково-технiчний прогрес означаi формування нового технологiчного способу виробництва. Вiн вiдбуваiться поступово, але невпинно, адже йдеться про величезнi масштаби виробництва. РЖ сьогоднi ще поряд з високотехнiчним автоматизованим виробництвом iснують галузi, де застосовують ручну працю.

Одне з найважливiших не тiльки економiчних, а й соцiальних завдань тАУ зменшення частки фiзичноi ручноi працi у виробництвi. Це потребуi iстотних змiн в умовах життя i працi людини, вимагаi освоiння бiльш складних професiй, що можливо лише для людей з достатнiм культурним, освiтнiм та професiйним рiвнем.

Сьогоднi у наково-популярнiй i спецiальнiй лiтературi багато уваги придiляiться тАЬбезлюдним технологiямтАЭ, тобто таким автоматизованим, гнучким системам, якi нiбито повнiстю усувають людину з виробництва. Проте на практицi, хоч кiлькiсть персоналу, який обслуговуi таке устаткування, й знижуiться, роль людини у виробництвi не тiлькине зменшуiться, а, навпаки, значно зростаi. Звичайно, характер трудовоi дiяльностi людини при цьому iстотно змiнюiться: вона в основному виконуi функцii проектувальника, програмiста, налагоджуi всю технологiчну систему. До того ж тАЬбезлюдна технологiятАЭ у матерiальному виробництвi доповнюiться значним збiльшенням кiлькостi фахiвцiв, зайнятих розробками нових технологiчних систем та устаткування. Цi працiвники i практично учасниками кiнцевого виробництва. Так, на заводi в одну змiну можуть працювати лише 10 тАУ 20 чоловiк, а в кострукторському бюро при цьому заводi тАУ кiлька сотень.

Людина поiднуi i фiзичну, i розумову дiяльнiсть. Проте спiввiдношення мiж цими складовими працi рiзне. З розвитком суспiльного виробництва на основi новоi технiки i технологii у загальних витратах працi пiдвищуiться значення ii розумовоi частини. Виникаi багато професiй, якi все менше передбачають виконання фiзичних дiй i все бiльше тАУ розумових. Це наладчики електронного устаткування, оператори на автоматичних лiнiях, гiдро-, тепло- та атомних електростанцiях та iн.

На початку ХХ ст. набула поширення органiзацiя виробництва за методом американського iнженера Ф.Тейлора, що грунтувалася на функцiонуваннi робiтника як простого додатка до машини, який у виконаннi певноi операцii досягав автоматизму. Система Тейлора була характерною для масового потокового виробництва, вона приводила до значного зростання продуктивностi працi. Суть ii полягала в тому, що поiднувались в одне цiле людина i машина. Досягалося це насамперед рацiоналiзацiiю та прискоренням рухiв людини, приведенням ii дiй у вiдповiднiсть з роботою машин. Саме завдяки цьому виникла система тАЬлюдина тАУ машинатАЭ.

За цих умов розумова дiяльнiсть людини обмежувалася, усувалася вiд виробничого процесу, оскiльки була непотрiбною. Це неминуче призводило до зниження ролi професiйних знань виробникiв, iх iнтелектуального рiвня, було реальним пiдпорядкування працi капiталу, спотворення особистостi людини.

У другiй половинi нинiшнього столiття можливостi зростання продуктивностi працi за рахунок найбiльш рацiонального використання фiзичних можливостей людини були вичерпанi. Завдання полягало в тому, щоб привести в рух можливостi розуму i духу людини. У звтАЩязку з цим виникло багато теорiй тАЬлюдських вiдносинтАЭ, тАЬсоцiального партнерстватАЭ та iнших, спрямованих на те, щоб довести, що пiдприiмцi та робiтники через купiвлю акцiй та участь у розподiлi прибутку i рiвноправними соцiальними партнерами. В рядi краiн (Японii, США та iнших, особливо в Скандинавських) цi теорii вдалося реалiзувати на практицi.

Людина з виконавця виробничих операцiй все бiльше перетворюiться у контролера i наладчика складного устаткування, автоматичних систем. Вiд рiвня ii овiти, культури, професiйноi майстерностi залежить iх функцiонування. Ускладнення матерiально-речових знаряддь виробництва стимулюi появу робiтника новоi якостi: вiльного, освiченого, культурного, розвиненого як фiзично, так i розумово, який користуiться благами виробництва i глибоко заiнтересований у його розвитку i вдосконаленнi. Тому, наприклад у США, мiнiмальна тривалiсть освiти виробникiв (враховуючи рiзного роду курси без вiдриву вiд виробництва) досягаi 14,5 року. Тут хотiлося б пiдкреслити, що в нашiй краiнi асiгнування на освiту не вiдповiдають вимогам науково-технiчного прогресу, що позначаiться на якостi пiдготовки спецiалiстiв, на розвитку науки i технiки.

Перехiд до широкого застосування обчислювальноi технiки, комптАЩютерiзацii багатьох сфер дiяльностi людини, створення розгалуженоi системи персональних комптАЩютерiв знаменував iнформацiйний переворот у свiтi, який внiс якiсно новi риси у працю i життя людини. Нинi докорiнно змiнюiться взаiмодiя нових поколiнь технiки i нових поколiнь людей. Новими поколiннями технiки вважаються такi вдосконаленi засоби працi, якi хоча б в одному або в кiлькох параметрах принаймнi в 2 раза перевищують попереднi за своiю ефективнiстю. Змiна поколiнь технiки супроводжуiться змiною поколiнь людей, безпосереднiх виробникiв. Вважаiться, що протягом столiття змiнюiться три поколiння людей.

Сучасна НТР внесла iстотнi змiни у суспiльно-економiчний розвиток: змiна поколiнь новоi технiки почала значно випереджати змiну поколiнь працiвникiв. Тепер за життя одного поколiння людей у передових галузях виробництва змiнюiться кiлька поколiнь технiки. Сучасна НТР охоплюi майже чотири десятирiччя. За цей невеликий iсторичний промiжок часу в електронiцi змiнилося чотири поколiння комп'ютерiв, створюiться п'яте, одне поколiння супутникiв зв'язку замiнюiться новим, в авiацii використовують реактивнi двигуни, створено надзвуковi лiтальнi апарати.

Це свiдчить про те, що не фiзично старiння машин, а моральне викликас замiну дiючоi технiки новою, що науковi знання, втiленi як в уречевленiй, так i в живiй працi, морально застарiвають. Швидкiсть цього процесу визначаiться часом, за який наявне знання, в тому числi й квалiфiкацiя робiтника, наполовину знецiнюiться.

Старiння знань з науки i технiки вiдбуваiться нерiвномiрно. Воно коливаiться в межах 5тАФ7 рокiв у галузях, що швидше розвиваються, 10тАФ12 рокiв у iнших i 10тАФ15 рокiв у деяких науково-прикладних та iнженерно-технiчннх галузях.

Ще на початку XX ст. людинi вистачало на весь перiод ii трудовоi дiяльностi знань, здобутих пiд час загального та професiйного навчання. НТР змiнила ситуацiю докорiнно.

Все ширшим стаi коло професiй i спецiальностей, знання у яких швидко старiють, а набута квалiфiкацiя знецiнюiться. Щоб пiдтримувати необхiдний рiвень знань, людина повинна перiодично пiдвищувати свою квалiфiкацiю. Система освiти перетворюiться на безперервну, гнучку, яка у разi потреби даi можливiсть пiдвищувати або змiнювати квалiфiкацiю працiвникiв з вiдривом i без вiдриву вiд виробництва: виховуi в людинi потяг до постiйного здобугтя нових знань, умiння оволодiвати iнформацiiю, сприймати соцiально-економiчнi, н

Вместе с этим смотрят:

Aerospace industry in the Russian province

Airbus Industries

AVR микроконтроллер AT90S2333 фирмы Atmel

Bachelor

Cкремблирование и дескремблирование линейного сигнала