"РЖсторiя РусiвтАЭ тАУ виразник полiтичних поглядiв автономiстiв

Реферат виконав студент МТм-11 Кубай Олег

Мiнiстерство Освiти Украiни

Львiвський Нацiональний Унiверситет iм.РЖ.Франка

тАЮРЖсторiя РусiвтАЭ до цього часу таiть в собi багато загадок для дослiдникiв i, в першу чергу, загадку про те, хто ж був його автором. Серед можливих авторiв "РЖсторii Русiв", окрiм вже згадуваного вище В. Лукашевича, дослiдники називають Г. Полетику, його сина В. Полетику, О. Безбородька, М. Рiпнiна, О. Лобисевича, РЖ. Ханенка, А. Худорбу. Авторство ж Г. Кониського, чиi iмтАЩя було поставлено на титульнiй сторiнцi при першiй публiкацii заперечувалось вченими практично одразу з часу появи книжки.

Час написання "РЖсторii Русiв" також i не розгаданою до сьогоднi загадкою, виясненню якоi присвячено багато спецiальноi лiтератури. Не вдаючись в деталi, зазначимо крайнi часовi межi ii написання, тАФ вiд 1769 року (останньоi дати зазначеноi в роботi) до початку 20-х рокiв XIX сторiччя, коли зтАЩявились першi письмовi свiдчення про ii iснування. У всякому разi, Й. Бодянський 1846 року видав ii вже як iсторичну памтАЩятку, що дозволило уникнути надто прискiпливого нагляду iмперськоi цензури.

Ще до своii друкованоi появи "РЖсторiя Русiв" була поширювана в списках у колах украiнськоi, i не тiльки, iнтелiгенцii з початку 20-х рокiв XIX сторiччя. Вона справила великий влив на появу симпатiй до украiнськоi справи у середовищi прогресивних росiйських мислителiв. Так настроi та iдеi "РЖсторii Русiв" прослiдковуються в поемi "Войнаровський" поета-декабриста К. Рилiiва, який опоетизував самостiйницькi змагання мазепинцiв, у "Полтавi" О. Пушкiна. М. Томенко зазначаi, що ".. Олександру Пушкiну Михайло Максимович подарував "РЖсторiю Русiв" як дуже популярну в Украiнi книгу. Невдовзi Пушкiн публiкуi свою поему "Полтава", навколо якоi в 1829 роцi розгорiлася дискусiя про iсторичнiсть зображення тих чи iнших персонажiв. Особливий iнтерес викликала постать РЖвана Мазепи, яку, на думку багатьох критикiв, поет описав неправдоподiбно" [268, с. 83].

Вiд початку своii публiчноi появи "РЖсторiя Русiв" розглядалась як iсторичний документ написаний за аналогiiю з козацькими лiтописами Самовидця, Грабянки та iм подiбним документам. Однак з середини XIX столiття, як украiнськi, так росiйськi i польськi дослiдники цього твору, почали звертати увагу на те, що анонiмний автор "РЖсторii Русiв" досить вiльно "трактував" вiдомi iсторичнi факти, деякi замовчував i приводив такi, що не знаходили пiдтвердження в iнших джерелах. Вже в серединi XIX ст. "РЖсторiю Русiв" починають розглядати не як своiрiдну хронiку украiнськоi iсторii, а як твiр полiтично заангажований, що прагне за допомогою тенденцiйного пiдбору iсторичних фактiв захистити певну полiтичну позицiю. Саме з цiii позицii, розумiючи необхiднiсть захисту твору вiд нападок украiнофобiв, М. Драгоманов писав: "На цей твiр необхiдно дивитись як на памфлет на користь прав i вольностей русiв, тобто малоросiян, памфлет, мiсцями надзвичайно iдкий i навiть художнiй .. а не як на зовнiшньо фактичну iсторiю, тодi вiн складе незамiнний памтАЩятник стану просвiченостi i полiтичних iдей Малоросii в половинi XVIII ст." [84, с. 24].

Саме як полiтичний памфлет "РЖсторiя Русiв" вiдiграла значну роль в iсторii полiтичноi думки Украiни i зайняла в нiй почесне мiсце, як твiр, що не лише висловив у концентрованiй формi полiтичнi погляди попередньоi доби та сучасникiв автора, а й в значнiй мiрi вплинув на обгрунтування державницько-самостiйницьких прагнень украiнцiв.

В. Мiяковський, говорячи про мiсце i значення "РЖсторii Русiв" писав: "Мусимо також вiдмiтити, що iдеi передового украiнського суспiльства знайшли свiй вислiв у знаменитiй "РЖсторii Русiв", книзi, яка для цiлого XIX вiку була джерелом патрiотичного натхнення i вiдомостей про Украiну для прихильних до неi росiян. З неi черпав змiст для своiх дум поет Кiндрат Рилiiв, вона дала матерiал Шевченковi для його iсторичних творiв i тих iдеалiзуючих украiнську iсторiю образiв, що такi характернi для романтичного перiоду його творчостi. .. "РЖсторiя Русiв" була надихана гарячим нацiональним почуттям, вона клала iдеi украiнськоi державности, украiнськоi самостiйности, вона пiдносила нацiональну гордiсть украiнця, i в цьому був ii великий органiзуючий i формотворчий вплив. Вiдси можна починати розвиток украiнськоi громадськоi думки XIX вiку" [178, с. 60].

Виклад iсторичних подiй служить для анонiмного автора "РЖсторii Русiв" засобом утвердження його власноi полiтичноi концепцii, захисту честi i гiдностi власного народу, його прав на самобутнiсть i самостiйне державно-полiтичне iснування. Як пiдкреслюi В. В. Кравченко ".."РЖсторiя Русiв" створювалась з патрiотичною метою: утвердити право свого народу на гiдне мiсце у свiтовiй iсторii, захистити його вiд справжнiх та уявних iнсинуацiй з боку iнших, у першу чергу, iноетнiчних або iноземних авторiв" [130, с. 31].

Виходячи саме з патрiотичних мотивiв та необхiдностi створення концепцii украiнськоi iсторii, автор "РЖсторii Русiв", у передмовi до роботи, зазначаi, що його головним завданням i дослiдити "РЖсторiю Малоi Росii" (тобто Украiни), яка i i "iдина iсторiя Росiйська": "бо ж вiдомо, що початок сеi iсторii, разом з початком правлiння Росiйського, береться вiд Князiв i Князiвств Киiвських, з прилученням до них лише одного Новгородського князя Рюрика, i триваi до навали Татар безперервно, а вiд сього часу буття Малоi Росii в Загальнiй Росiйськiй РЖсторii ледве згадуiться; по визволенню ж ii вiд Татар Князем Литовським Гедемiном i зовсiм вона в Росiйськiй РЖсторii замовчана" [110, с. 33]. Вiн прагне продемонструвати тяглiсть та неперервнiсть державницькоi традицii украiнського народу на його власнiй землi i тим самим обгрунтувати його право на самостiйне полiтико-державне iснування.

"Сутнiсть цього трактату тАФ доведення, що саме Украiна, а не Росiя i прямою наступницею Киiвськоi Русi, що украiнцi i окремий вiд росiян народ, зi своiми традицiями (передусiм без того рабства, що "в найвищiй мiрi пануi серед московського люду"), а тому Украiна маi всi права вiдновити самоврядування" [47, с. 255].

В обТСрунтування своii позицii автор "РЖсторii Русiв" у передмовi зазначаi, що вiн при написаннi книжки спирався як на вiтчизняне лiтописання, так i архiвнi документи, що збереглись не лише в Украiнi, а також на iнформацiю, взяту "iз лiтописiв i записок Бiлоруських, як краiни одноплемiнноi, сусiдньоi i од руiн Малоросiйських вiддаленоi" [110, с. 34]. Пiдтвердження ж викладених ним iсторичних фактiв i в iсторiях iноземних народiв i держав, якi викривають тенденцiйнiсть "творцiв байок i критикiв" славного минулого украiнського народу.

Намагаючись утвердити "звтАЩязок часiв", автор, у дусi традицiйного лiтописання, починаi вiдлiк iсторii свого народу, словтАЩянства взагалi, вiд бiблiйних часiв i Яфета, сина Ноя. Слiдом за автором "Повiстi минулих лiт", вiн пiдкреслюi, що словтАЩяни i автохтонним населенням Схiдноi РДвропи i прийшли на береги Днiпра вiд часiв Вавилонського змiшання мов i фактичного утворення перших етносiв i нацiй. Перераховуючи рiзнi словтАЩянськi племена, Що мешкали на територii Схiдноi РДвропи, автор "РЖсторii Русiв", серед iнших, вдiляi "за родоначальниками iхнiми, нащадками Афетовими, так називали: по князю Русу тАФ Роксоланами i Россами, а по Князю Мосоку, кочiвниковi над рiчкою Москвою, що дав iй цю назву, тАФ Московитами i Москами, вiд чого згодом i царство iхнi дiстало назву Московського i нарештi Росiйського" [110, с. 38]. Не заперечуючи словтАЩянських коренiв московитiв, автор "РЖсторii Русiв" все ж вважаi, що iх етногенез i вiдмiнним вiд етногенезу "Русакiв", тобто етнiчних украiнцiв. При цьому вживання назв "Русаки", "Руси" замiсть етнонiма "украiнцi" проводиться ним послiдовно з метою пiдкреслити нерозривнiсть звтАЩязку та спадкоiмностi Козацькоi держави i Киiвськоi Русi.

Описавши коротко в самих загальних рисах iсторiю перiоду Киiвськоi Русi та ii занепаду пiд ударами орд Батия, автор переходить до вирiшення свого головного завдання тАФ довести, що Украiна (Малоросiя) не втратила свого державно-полiтичного iснування i в пiзнiшi часи. Так говорячи про входження украiнських земель до складу Литовськоi держави вiн наголошуi на добровiльному характерi цього процесу та на тому, що украiнськi i бiлоруськi землi зберегли своi традицiйнi форми управлiння, а Литва перейняла вiд них систему законодавства i зробила "письмо Руське" державним на всiх просторах держави.

Те, що Украiна зберiгала своi державно-полiтичне iснування пiдтверджуiться автором також i тим, що при створеннi польсько-литовськоi держави Речi Посполитоi".. й Малоросiя, пiд давньою назвою Русi обтАЩiдналася тодi разом з Литвою в Королiвство Польське на трактатах i умовах, що рiвномiрно всiм трьом народам служили, в яких мiж розлогих засад головна полягала в памтАЩятних словах: "Приймаiмо i зтАЩiднуiмо, яко рiвних до рiвних i вiльних до вiльних". Ту постанову час вiд часу кожний Король при коронацii потверджував пiд назвою Пакта Конвента; i на пiдставi того за тогочасною урядовою формулою встановленi в трьох нацiях три рiвнi Гетьмани з правом намiсникiв Королiвських i Верховних воiначальникiв i з iмтАЩям: одного тАФ коронного Польського, другого тАФ Литовського, а третього тАФ Руського" [ПО, с. 43].

Ця теза автора "РЖсторii Русiв" не вiдповiдаi iсторичнiй дiйсностi. РЖдея перетворення Речi Посполитоi з дуалiстичноi на триiдину державу засновану на конфедеративному принципi у складi Польщi, Великого князiвства Литовського i Великого князiвства Руського могла зтАЩявитися в украiнських полiтичних колах ще в часи укладання Люблiнськоi унii, однак в правових документах вона чiтко зафiксована лише в Гадяцькому трактатi. Однак автор "РЖсторii Русiв", думаiться, свiдомо йде на певну фальсифiкацiю iсторii, намагаючись таким чином посилити свою систему обгрунтування права Украiни на державно-полiтичну самостiйнiсть.

РЖдея добровiльностi союзу украiнцiв з литовцями та поляками, як основи козацьких домагань, проводиться в "РЖсторii Русiв" досить послiдовно. Так, зокрема, описуючи виступ козакiв пiд поводом Наливайка i Лободи, автор цитуi листа козакiв до польського короля: "Народ Руський, бувши в поiднаннi спершу з Князiвством Литовським, а згодом тАФ i з Королiвством Польським, не був нiколи вiд них завойований i iм рабоплiнний, але, яко союзний i iдиноплемiнний, од iдиного кореня словтАЩянського, альбо Сарматського, виниклий по добрiй волi зтАЩiднався на однакових i рiвних з ними правах та привiлеях, договорами й пактами урочисто затверджених, а протекцiя i зберiгання тих договорiв i пактiв i самий стан народу дорученi сим помазаникам Божим, Найяснiшим Королям Польським, яко же i Вашiй Королiвськiй Величностi, що поклялися в тому в час коронацii перед самим Богом, який тримаi в десницi своiй всесвiт i його царiв та царства" [110, с. 74-75].

Першi десятирiччя iснування трьох народiв описуються в майже iдилiчних фарбах тАФ королi пiдтверджують стародавнi права козакiв, а тi iм вiрно служать у справi захисту спiльноi батькiвщини вiд зовнiшнiх зазiхань. Ситуацiя змiнюiться корiнним чином коли "На мiсце Скалозуба року 1592-го обрано Гетьманом iз Осавулiв Генеральних заслуженого у вiйську Малоросiйському природного шляхтича Польського Федора Косинського, i в його пору почалася та знана епоха жаху i вигублення для обох народiв, Польського i Руського, епоха, замовчана по iсторiях або ледве в них описана, але яка, струсивши Польщу аж до основ i розхитуючи ii упродовж понад столiття, скинула, нарештi, в безодню нiкчемства, а народу Руському давши випити найгiркотнiший келих, що його з днiв Нерона та Калiгули не всi християни скушували, перетворила його на iнший вид i стан" [110, с. 70-71].

Спричинило цi трагiчнi подii укладення православними iiрархами Украiни i Бiлорусi унii з Римом. Автор "РЖсторii Русiв" приводить досить вагомi аргументи прихильникiв унii на виправдання iх кроку: попадання схiдних патрiархiй у залежнiсть вiд влади мусульманськоi Туреччини, падiння авторитету священикiв та зниження рiвня iх освiти, вiдступ московського християнства вiд iстинного православтАЩя, зараження його "розколом Стригольщини" та рiзними iншими iресями. Однак зовсiм не це вiн вважаi головним мотивом, що рухав лiдерами унiатiв. Вони, на його думку, прагнули перш за все забезпечити своi майновi iнтереси: наданням iпископам i монастирям сiл, а священикам по птАЩятнадцять дворiв у крiпосну залежнiсть з числа iх парафiян. "Духовенство Руське, спокусившись закрiпаченням для себе аж такого числа своiх спiвотчичiв та чад духовних i не турбуючись анiтрохи про обовтАЩязки соi перед Богом, перед спiльною Церквою i перед народом, що iх обрав, пiдписали згоду на Унiю i присягою те ствердили" [110, с. 71].

Унiя, вiдзначаi "РЖсторiя Русiв", пiдтримана збройною силою польськоi держави, поставила украiнцiв у принижене становище: украiнських православних депутатiв вiдлучено вiд загальнодержавного сейму, лицарство тАФ вiд виборiв та посад урядових та судових, позбавлено рангових маiтностей i названо "холопами", а всiх, хто не прийняв унiю тАФ схизматиками.

Проблеми православних украiнцiв зумовлювались не лише бажанням вищого православного духовенства стати в один рiвень з католицьким, вони зросли також i у звтАЩязку зi зрадою шляхетського стану, опертою на прагненнi зберегти i примножити своi привiлеi: "Страждання i розпуки народу побiльшались новою нагодою, яка вчинила ще прикметнiшою всiй землi епоху. Чиновне Шляхетство Малоросiйське, що перебувало на вiйськових та земських посадах, не стерпiвши наруг вiд Полякiв i не змiгши перенести позбавлення своiх мiсць, а паче втрати рангових та набутих маiткiв, вiдкинулося вiд народу свого i рiзними пiдступами, обiцянками, дарунками закупило визначнiших урядникiв Польських i Духовних Римських, зладило i заприязнилось з ними i мало-помалу погодилось спершу на Унiю, а опiсля навернулося зовсiм в Католицтво Римське. Згодом те шляхетство, iднаючись з Шляхетством Польським посвояченням, родичанням i iншими обовтАЩязками, вiдреклось i вiд самоi породи своii Руськоi, а всiляко намагалося, спотвривши природнi назви, пiдшукувати та вигадувати до них Польську вимову i називати себе природженими Поляками" [110, с. 80-81].

Такi дii украiнськоi шляхти рiзко засуджуються автором "РЖсторii Русiв", тим бiльше, що подiбнi процеси для нього не були просто принизливим фактом минулого в iсторii власного народу тАФ кiнець XVIII-початок XIX столiття був часом, коли представники нового украiнського дворянства, на цей раз нащадки козацькоi старшини, повторювали дii своiх попередникiв майже один до одного тАФ змiнювали мову, прiзвища, а фактично тАФ зраджували Батькiвщину i свiй народ.

Зрада власного народу i його iнтересiв, задля збереження майна та станових привiлеiв, зробили з перекинчикiв ревних захисникiв iнтересiв загарбникiв. Вiдзначивши, що за зраду народу украiнськiй шляхтi було повернено маiтки, посади та зрiвняно у правах з польською, автор "РЖсторii Русiв" зазначаi: "У подяку за те прийняли й вони стосовно народу Руського всю систему полiтики Польськоi i, наслiдуючи iх, гнали преiзлиха сей нещасний народ. Головний полiтичний намiр полягав у тому, щоб знесилити вiйська Малоросiйськi i зруйнувати iхнi полки, що складалися з реiстрових Козакiв, в чому вони й досягай свого" [110, с. 81].

Зрада украiнцiв провiдною верствою, якою була до початку XVII столiття украiнська шляхта, стало постiйним фактором украiнськоi iсторii i причиною всiх головних лих украiнського народу. Описуючи подальшi iсторичнi подii, "РЖсторiя Русiв" неодноразово наголошуi на ганебнiй ролi шляхти, ii пiдступах i бажаннi шляхом зради народу забезпечити собi пiдтримку iноземних поневолювачiв у справi експлуатацii своiх одноплемiнникiв. Зрада стаi фактично способом iснування украiнськоi шляхти: "Шляхетство теi, бувши завжди серед найперших чинiв та посад в Малоросii i серед ii вiйськ, пiдводило пiд уряд ii чимало мiн пiдступами своiми, контактами i вiдвертими зрадами, задуманими на користь Польщi, а народовi дало випити найгiркiшу чашу запроданства i введення його у пiдозру, недовiртАЩя i в найбiльш тиранськi за те муки, урядом верховним по необачностi над ним вчиненi, бо всiм замiшанням, неладовi i побоiщам в Малоросii, що пiсля Хмельницького сталися, саме вони були причиною.." [110, с. 167].

Такi антишляхетськi настроi автора "РЖсторii Русiв" виглядають, на перший погляд, дещо дивно на фонi його постiйного бажання пiдкреслювати аристократичне походження козацтва та його старшини, коренi яких вiн виводить вiд часiв князя Володимира та "козарiв", яких Володимир Мономах перейменував у "козакiв". "РЖсторiя Русiв" постiйно наголошуi на князiвських титулах перших гетьманiв, на рiвнiсть полiтичного становища та прав козакiв i шляхти. Пояснити це можна тим, що симпатii автора однозначно знаходяться на боцi козацтва i для того, щоб виправдати його претензii на нацiональне провiдництво автор дозволяi собi в аналiзi деяких iсторичних фактiв "згущувати фарби". А роль традицii у обгрунтуваннi претензiй на владу для того часу залишаiться виключно великою, i тому постiйне нагадування про князiвсько-боярськi коренi козацтва i цiлком виправдане з точки зору полiтичноi спрямованостi твору. Крiм того, козацтво, на вiдмiну вiд шляхти, залишилось вiрним вiрi предкiв, а цей фактор був дуже важливий для автора i вiн наголошуi на ньому на протязi всього твору.

Зрада вищого православного духовенства та шляхти робить козацтво практично iдиним репрезентантом iнтересiв та захисником нацii. Тi з шляхти, хто залишився вiрним своiму народу i висвячене з допомогою козакiв нове вище православне духовенство тепер можуть виступати лише як помiчники у здiйсненнi iсторичноi мiсii козацтва. А мiсiя ця, як вважаi автор "РЖсторii Русiв" i, пiсля порушення умов "добровiльного обтАЩiднання Польщi, Литви i Малоi Росii", самоочевидною тАФ нацiональне визволення i вiдновлення iсторичноi справедливостi та державностi.

Здiйснити цю мiсiю доля обрала Б. Хмельницького. РЖ автор "РЖсторii Русiв" показуi, що гетьман зумiв вiдновити iсторичну справедливiсть вже на першому етапi нацiонально-визвольноi революцii. Для пiдтвердження цiii тези вiн приводить кiлька пунктiв Зборiвського договору, два з яких i найважливiшими для вияснення розумiння ним сутi полiтичного статусу козацькоi держави:

"1. Народ Руський з усiма його областями, мiстами, селами i всякою до них народною i нацiональною приналежнiстю увiльняiться, визволяiться i вилучаiться з усiх домагань та долеглостей Польських i Литовських на вiки вiчнi, яко з вiкiв вiльний, самостiйний i незвойований, а лише за самими добровiльними угодами i пактами до iдностi Польськоi i литовськоi приналежний..

3. Народ руський од цього часу i i маi бути нi вiд кого крiм себе самого i уряду свого, незалежним; а уряд той вибираiться i встановлюiться загальною радою, добровiльно вiд усiх станiв, i присудом старшини i товариства, за стародавнiми правами i звичаями Руськими, i нiхто iм в тому нехай не заважаi, не втручаiться нiяким колвек способом, нi тайним, нi явним, а найбарзiй насильством" [110, с. 138].

Цi пункти проголошують не створення новоi держави, а вiдродження колишньоi полiтичноi самостiйностi украiнцiв. Однак не лише вiдновлення iсторичноi справедливостi i пiдставою для збройного виступу козакiв. Вони прагнуть вирiшити не тiльки питання державно-полiтичного характеру, а й соцiального. Автор "РЖсторii Русiв" визначаi один з рушiйних мотивiв козацького повстання вустами Б. Хмельницького, який, пояснюючи реiстровим козакам причину свого виступу i нагадавши про порушення давнiх договорiв, зокрема, заявляi: "Ми пiдняли зброю не заради користолюбства якого або порожнього марнославства, а iдино на оборону вiтчизни нашоi, життя нашого i життя дiтей наших, а так само й ваших! Всi народи, що живуть на свiтi, завжди боронили й боронитимуть вiчно життя своi, свободу i власнiсть; i навiть найнижчi на землi тварини, якi суть звiрина, худоба i птаство, боронять становище своi, гнiзда своi i немовлят своiх до знемоги; i природа з волi Творця всiх i Господа дала iм для того рiзне знаряддя в самих членах iх. Пощо ж нам, браття, бути нечулими i волочити тяжкi кайдани рабства в дрiмотi й ганебному невiльництвi ще й по власнiй землi своiй?" [110, с. 104].

Соцiальний мотив боротьби козацтва досить послiдовно проводиться в "РЖсторii Русiв" тАФ порушення соцiальних прав украiнцiв, надмiрний визиск селянства, соцiальнi мотиви унii, розкриття iстинних причин суперечностей мiж магнатами i шляхтою та рештою народу, захисником якого виступаi козацтво тАФ все це висвiтлюiться автором з позицiй обТСрунтування справедливостi антипольскьких повстань козакiв i нацiонально-визвольноi революцii Б. Хмельницького зокрема.

Вирiшення соцiальних, нацiональних та релiгiйних проблем повинно було втiлитись, на думку автора "РЖсторii Русiв", у створеннi козацькоi держави, заснованоi на вiдродженнi i утвердженнi комплексу "вольностей", за якi козаки боролись послiдовно i в усi часи. Цi "козацькi вольностi" i соцiально-полiтичним iдеалом, який i обстоюiться в роботi. Як зазначаi В. В. Кравченко ".. автор "РЖсторii Русiв" добре уявляв собi поняття малоросiйських вольностей, якi для нього мали вигляд розвиненоi державностi з усiма належними iй атрибутами тАФ власною адмiнiстрацiiю, вищою судовою владою, державним скарбом, армiiю, столицею, державним архiвом, цивiльно-правовим кодексом i т.д. Автор зображував ii у виглядi козацькоi демократii, вищим органом влади якоi виступають збори виборних представникiв рiзних станiв суспiльства, або "чинiв та козакiв", "Чинiв i вiйська", названих в одному мiсцi просто "зборами", а в iншому тАФ Генеральним сеймом. До компетенцii цього органу влади автор вiдносив питання вiйни i миру, зовнiшньополiтичних прiоритетiв, вибори гетьмана, тобто всi найважливiшi проблеми життя краю" [130, с. 33]. Цей державницький iдеал базуiться на загальнодемократичних засадах в розумiннi того часу та перегукуiться з iдеями Гадяцького трактату та Конституцii П. Орлика.

Демократичнiсть козацьких вольностей пiдсилюiться автором "РЖсторii Русiв" оповiддю про те, що Б. Хмельницький у зенiтi вiйськовоi слави вiдмовився вiд пропозицiй сусiднiх монархiй отримати для свого роду право на спадкове володiння Украiною та вiд князiвського титулу. Гетьман i начальником, господарем землi Руськоi, але його право на це забезпечуiться вибором громадян держави. У той же час, автор "РЖсторii Русiв" постiйно наголошуi на тому, що гетьманом не може стати простий козак, а якщо таке i вiдбуваiться, то народ i державу чекають серйознi проблеми. Також пiдкреслюiться, що адмiнiстративнi посади в козацькiй державi посiдали "питомi русаки", що мали в нiй фамiльнi коренi та тривалу родову осiдлiсть.

Першi перемоги над поляками поставили перед козацтвом, вiдзначаi "РЖсторiя Русiв", питання про те, що робити далi. Устами Б. Хмельницького автор ставить питання про необхiднiсть пошуку зовнiшньоi пiдтримки молодоi держави та отримання протекцii з боку сильнiших держав. Необхiднiсть цього кроку пояснюiться наступним чином: "А що йдеться про протекцiю, то она нам не лише корисна, але майже неминуча, i розсудлива людина або досконалий полiтик з першого погляду запримiтить, що саме положення землi нашоi, вiдкритоi з усiх сторiн i незручноi для украплення, робить з нас гралище невiдомоi долi i слiпих випадкiв" [110, с. 142]. Подiбне використання в якостi аргументу геополiтичного становища Украiни зближуi "РЖсторiю Русiв" з iдеями, висловленими П. Орликом у "Виводi прав Украiни".

Тема вибору зовнiшньоi орiiнтацii i одним з провiдних полiтичних мотивiв "РЖсторii Русiв", автор до неi повертаiться неодноразово, прагне навести вичерпну аргументацiю на користь того чи iншого варiанту. Так описуючи ситуацiю пiсля укладення Зборiвськоi угоди та надходження пропозицiй про протекцiю з боку сусiднiх держав, "РЖсторiя Русiв" використовуi фабулу вiдомого лiтописного сюжету про вибiр вiри князем Володимиром тАФ посли Польщi, Туреччини та Московщини приносять козакам дари i пропонують союз i протекцiю. Оцiнка цих дарiв та iх прихованого сенсу даiться устами украiнського духовенства: ".. дари Польськi складаються з сукон, покритих килимом, то буде i народ, що з Поляками житиме, ходити в сукнах i мати килими; Турецькi дарунки одягнутi i покритi папером i шовком, то i народ, що з ними житиме, буде спроможний вдягти на себе шовковi та паперовi матерii; а Московськi дари суть всi в рогожах, то неминуче i народ, живучи з ними, доведений буде до такоi вбогостi, що вбереться вiн у рогожi i пiд рогожi" [110, с. 142].

Сам автор пiдкреслено вiдмежовуiться вiд таких висновкiв про можливi результати вибору тiii чи iншоi зовнiшньо-полiтичноi орiiнтацii, зазначаючи, що духовенство в переважнiй своiй частинi навернене з унiатства i таiмно жалкувало за втраченою владою над простим народом, що ii надали поляки. Однак варто зазначити, що автор "РЖсторii Русiв" досить часто використовуi таку манеру викладу думок, коли його власнi оголошенi позицii i симпатii в аргументацii явно програють висловлюванням його "iдейних опонентiв", цитованих ним же самим. Пояснити таку особливiсть можна з урахуванням особливостей царськоi цензури та наслiдкiв вiльнодумних висловлювань. Використовуючи ж апокрифiчний принцип викладення позицii, автор "РЖсторii Русiв" зберiгав не лише свою свободу, а й можливiсть розповсюдження свого твору. РЖ, можливо, саме це сприяло появi цiii книжки друком в умовах жорсткого тиску з боку росiйського самодержавства на будь-якi прояви "малоросiйського сепаратизму".

Засуджуючи начебто антимосковську позицiю духовенства, автор "РЖсторii Русiв" в тому ж мiсцi твору приводить яскравий публiцистичний виступ улюбленця рядового козацтва, блискучого полководця РЖ. Богуна. Говорячи про можливi наслiдки орiiнтацii на Москву той заявляi: ".. в народi Московському владарюi найнеключимiше рабство i невiльництво у найвищiй мiрi i що в них, окрiм Божого i Царського, нiчого власного нема i бути не може; i людей, на iх думку, створено нiбито для того, щоб в ньому не мати, а лише рабствувати. Самi вельможi та бояри Московськi титулуються звичайно рабами Царськими, i в просьбах своiх завжди пишуть вони, що бтАЩють йому чолом; стосовно ж посполитого народу, то всi вони вважаються крiпаками, начебто не вiд одного народу походять, а накупленi з бранцiв та невiльникiв; i тii крiпаки, або за iх назвою, кресьяни обох статей, себто чоловiки та жiнки з iхнiми дiтьми, за недовiдомими у свiтi правами та привласненнями, продаються на торжищах i в житлах од власникiв i господарiв своiх нарiвнi з худобою, а незрiдка i на собак вимiнюються, i проданi при тому мусять бути ще зумисне веселими i виказувати своiм голосом, добротою i знаннями будь-якого ремесла, щоб через те скорiше iх купили i дорожче заплатили. Словом сказати, зтАЩiднатися з таким неключимим народом i те саме, що кинутися з вогню в полумтАЩя" [110, с. 142-143].

Не менш рiзкими i висловлювання рядових козакiв, якi вважають, що недопустимо, визволившись вiд польськоi залежностi, добровiльно запродатися в неволю, та ще й "такому народовi, котрий не подав iм жодноi допомоги в найлихiшу iхню годину, не подав навiть води промити кривавих уст наших, i лiпше нам бути у безперервних вiйнах за свободу, нiж накладати на себе новi ланцюги рабства та неволi" [110, с. 143-144]. При цьому вони пiдкреслюють, що iдиний аргумент на користь Московськоi держави тАФ належнiсть до однiii вiри тАФ не витримуi нiякоi критики: "А вiр у них стiльки, скiльки слобiд, а в них домiв, а нерiдко i в одному домi декiлька iх вмiщаiться, i одне сiмейство вiд рiзновiрства не може разом нi жити, нi iсти з одного посуду, а вся вiра складаiться у них в розборi образiв i хрестiв, i хто з них кращий, той i i достойнiший для почитання i сильнiший до помочi людськоi; для Бога ж, Творця i Господа, невiдомо що у них зостаiться. Отож коли з таким народом обтАЩiднатися нам, то або вони нас розпродадуть поодинцi, або переморять нас на вулицях своiх i розпуттях, бо нiхто не пустить в дiм свiй нiякого нашого перехожого.." [110, с. 144.].

Для виступу РЖ. Богуна i простих козакiв характерним i акцентування уваги саме на полiтичних та соцiальних вадах органiзацii суспiльного життя в Московськiй державi i наголошуiться на можливостi вкрай негативних наслiдкiв для украiнського народу у випадку союзу з цiiю краiною.

Давши таку картину загальнонародного спротиву самiй iдеi обтАЩiднатися союзом з Московською державою, автор "РЖсторii Русiв" зазначаi, що Б. Хмельницький змушений був вiдступити вiд неi на деякий час, зазначивши, що особливостi геополiтичного становища Украiни змусять все ж повернутися до iдеi про пошук зовнiшньоi опори i союзникiв.

Б. Хмельницький в цiлому зображений в "РЖсторii Русiв" традицiях тогочасноi росiйськоi iсторiографii тАФ визначний воiначальник, що прагнув до обтАЩiднання "двох Росiй" i послiдовно притримувався цiii iдеi. Вершиною його сподiвань стали Березневi статтi, укладенi в Переяславi. Правда "РЖсторiя Русiв" не iдеалiзуi ситуацiю i не говорить про одностайну пiдтримку цих дiй Б. Хмельницького: знову постаi питання вибору i знову гетьман використовуi як головний аргумент спiльнiсть вiри. Сам же автор "РЖсторii Русiв" пiдкреслюi, що Березневi статтi головним своiм змiстом мали пiдтвердити вiдродження стародавнiх прав i вольностей та украiнськоi державностi. З усiх статей вiн приводить тiльки три: про збереження всiх колишнiх козацьких привiлеiв, про збереження нацiонального судочинства на основi стародавнiх прав Руських та про невтручання московитiв у судовi справи в Украiнi.

Як пише В. В. Кравченко, вiдзначаючи специфiку трактування Березневих статей та повтАЩязаних з iх прийняттям подiй: ".. Переяславська угода та Березневi статтi потрактованi автором в дусi не надання, а пiдтвердження всiх тих прав i свобод, якi украiнцi, на його думку, мали з найдавнiших часiв. Украiна, стверджував автор, приiдналася до Росii так же як ранiше до Литви, а потiм до Польщi тАФ добровiльно, з власного вибору, як рiвна до рiвних та вiльна до вiльних, Не випадково вiн пiдкреслював, що текст Березневих статей був скрiплений присягою обох сторiн тАФ спочатку росiйськоi, а потiм украiнськоi. Таким чином, приiднання Украiни до Росii набувало вигляду союзноi угоди двох рiвноправних держав" [130, с. 86-87].

Введення в текст факту i акцентацiя уваги на начебто прийняттi присяги московськими полами вiд iменi царя використовуiться автором "РЖсторii Русiв" свiдомо, для пiдтвердження рiвноправностi сторiн, що уклали даний договiр. Хоча автора "РЖсторii Русiв" прийнято вважати прихильником автономiстичноi концепцii, постiйне пiдкреслення, нехай i вустами рiзних, часом негативних iсторичних персонажiв, на незалежностi держави Б. Хмельницького, на вiдродженнi державницьких традицiй, рiвноправностi Украiни як субтАЩiкта мiжнародного права з ii сусiдами, постiйно видаi його дiйснi бажання. При цьому, якщо вiн i приймаi iдею про можливiсть зовнiшньоi протекцii, то здiйснення ii з боку Московського царства викликаi найбiльше несприйняття у персонажiв книжки. Так дiзнавшись про укладення Переяславськоi угоди, Кримський хан звертаiться до Б. Хмельницького зi словами, що мають не лише "пророче" значення i не залишають каменя на каменi вiд офiцiйного обгрунтування вигод московськоi протекцii для Украiни, але й видають, у значнiй мiрi, бачення цього питання автором "РЖсторii Русiв": "..таке поiднання спричиняти буде вiчну ворожнечу до Козакiв i до Московii одо всiх сусiднiх держав, помiж котрими Малоросiя за становищем своiм i першим i повсякчасним зборищем, або плацом, зручним для нашестя ворожого, iхнiх баталiй i плюндрувань сього народу. Вiйни ж з Московiiю суть неминучi i безконечнi для всiх народiв, бо, не дивлячись на те, що вона недавно вийшла з-пiд влади Татарськоi iдино через мiжусобицi Татарськi, яким i нинi i данниця, не дивлячись, що в нiй всi урядники i народ майже неписьменнi i численнiстю рiзновiрств i химерних мольбищ подобляiться поганству, а лютiстю перевершують дикунiв, не дивлячись, кажу, на невiгластво i грубiянство, слiд нагадати iх причепливiсть за самi дрiбницi та вигадки, за якi вони вели безглузду i довголiтню чвару i вiйни зi Шведами i Поляками, зауваживши в листуваннi з ними щось у словах недоречне, за що i мiж собою вони безперестанно чубляться i тиранствують, знаходячи в книгах своiх i хрестах щось не до ладу i не по праву кожного. Пригадати варто жадобу iхню до властолюбства i домагань, за якими привласнюють вони собi навiть самi царства, iмперii Грецьку i Римську, викравши на той кiнець Державний герб тих царств, себто орла двоголового, що за спадком начебто Князевi iхньому Володимиру, що був зятем Царя Грецького Константина Мономаха, дiстався, хоча той Володимир насправдi був Князем Руським Киiвським, а не Московським, i походив од Скiфiв. Пригадаймо, нарештi, нестале правлiння iхнi царське i винищення самих царiв, котрих декiлька вони самi злочинно замучили, а одного продали Полякам на убiй. А доведено вже, що де немаi сталоi релiгii i добрих звичаiв, там i правлiння сталого бути не може, i Русаки вашi плазуватимуть помiж Москалями, як вiвцi помiж вовками" [110, с. 182-183].

Словами хана пiдкреслюiться, що вибiр московськоi орiiнтацii не забезпечуi Украiнi головного тАФ захисту вiд вторгнень iнших сусiдiв. Навпаки, пророкуiться, що вона стане ареною безперервних воiн, в яких Украiну чекають великi втрати, у тому числi навiть власного iменi та iсторичноi памтАЩятi. Таке "пророцтво" опиралось на подii сторiччя по укладеннi Переяславського договору i добре вiдомi авторовi з козацьких лiтописiв.

Для того щоб зняти проблему суперечностi мiж реалiями iсторii та героiчним образом Б. Хмельницького, який змальовуiться визначним державним дiячем i стратегом, автор "РЖсторii Русiв" вкладаi в уста гетьмана слова виправдання перед ханом та нащадками:".. коли народ Руський нинiшньою протекцiiю своiю вибрав собi зло, то, звичайно, помiж злом, що його оточуi, вибрав менше; коли вiн i нещасливий, то, повiр, нещасливий своiм сусiдством, яке без жодних причин завше його тривожило i ображало, а тепер за нього дбаi i мордуiться такою жалiстю, якою, буваi, аспидова над людською головою. Вiдомо ж бо з РЖсторiй, що народ сей з найдавнiших давен був у землi своiй самостiйним i самодержавним пiд управлiнням власних Князiв своiх, вельми славних великими своiми дiяннями i вiйнами. Але перше нашестя i спустошення Татарське з Ханом своiм Батиiм завело його в протекцiю Литовську, а опiсля тАФ i до злуки з Польщею. Тую злуку зруйнували самi Поляки нечуваним i тиранським своiм правлiнням, а свободу i вiльнiсть народну поновило правосуддя Боже, продвигнувши народ до неймовiрноi хоробростi i мужностi; i вiн, ставши у первiснiй своiй точцi самовладдя, мiг жити без допомоги чужоi. Але, видно, провидiння Боже, яке влаштовуi справи людськi завше на краще, вибрало злуку його з народом iдиновiрним та iдиноплемiнним за доброю та взаiмною згодою невимушеною, котрi руйнувати я вважаю за грiх смертельний i з тим жити i вмерти хочу" [110, с. 184].

З усiх аргументiв, що наводяться на користь союзу козацькоi Украiни та Московського царства головним i релiгiйний. Однак i вiн, як показано вище, не витримуi критики, так як i всi iншi тАФ геополiтичного становища, необхiдностi захисту, лiквiдацii магнатсько-шляхетського визиску широких мас населення. Всi вони блискуче розвiнчанi самим же автором, який, для власноi безпеки, вкладаi контраргументи в уста рiзних персонажiв своii книжки.

Серед аргументiв проти московськоi орiiнтацii важливе мiсце займають також i питання балансу полiтичних сил в тогочаснiй РДвропi. Так "РЖсторiя Русiв" вiдзначаi: "Поiднання Малоросii з Царством Московським занепокоiло всi майже двори РДвропейськi. Система про рiвновагу Держав починала уже тодi розвиватись. Царство Московське, хоча само по собi i не мало ще у сусiдiв важливого значення, яко зруйноване i принижене недавнiми жахами самозванцiв i мiжусобиць, одначе заздрiсть сусiдiв, якi знали простору розлогiсть Малоросii та ii велелюдство з таким хоробрим i мужнiм воiнством, не залишалась без своiх

Вместе с этим смотрят:

9 сочинений для 9 класса /english/

A Farewell to Arms

A history of the english language

About England

Accommodation in St.Petersburg