Боротьба УПА з нiмецько-фашистськими окупантами (1942-1944рр.)

Користуючись складним мiжнародним становищем, польсько-шляхетнi вiйська при пiдтримцi Англii i Францii вторглися на територiю Украiни. 6травня 1920 р. вони окупували ii столицю мiсто Киiв. Але не витримавши нежданого згуртованого опору вiйськ радянськоi Росii, у червнi того ж року змушенi були поспiшно вiдступити. Пiд Варшавою iнiцiатива наступу знову перейшла до польських вiйськ. Знесиленi в тяжких боях противники погодилися на укладення миру, який i було пiдписано у мiстi Рига 18 березня 1921 р.

Вiдповiдно до домовленостi, Польща зберегла за собою територiю Захiдноi Украiни. Польський уряд гарантував украiнському населенню право на свободу, на розвиток рiдноi культури, мови i вiросповiдання. Однак цi гарантii лишилися тiльки на паперi. До завойованих народiв польський уряд проводив жорстоку колонiальну полiтику. Недаремно всi помисли украiнського населення, яке опинилося пiд його владою, були зверненi в бiк СРСР, керiвництво якого постiйно твердило, що лише у складi СРСР всi пригнобленi можуть добитися повноi незалежностi. Украiнське населення, не довiряючи радянськiй пропагандi стежило також i за розвитком подiй у фашистськiй Нiмеччинi, лiдер якоi, Гiтлер, покоривши майже всi краiни РДвропи, вирiшив пiдпорядкувати своiй владi i Польщу, яка була звтАЩязана договiрними вiдносинами з Англiiю i Францiiю. Боючись самостiйно з ними розвтАЩязати вiйну, Гiтлер для одержання пiдтримки з боку iншого диктатора 23 серпня 1939р. посилаi в Москву мiнiстра iноземних справ Рiббентропа. Останньому без труднощiв удалося пiдписати з кремлiвськими володарями договiр про дружбу i ненапад, а також заключити таiмний акт про розподiл сфер впливу в РДвропi. Територiальнi володiння, якi, згiдно з актом, вiдходили до СРСР, приваблювали i найбiльшого тирана ХХ ст. Сталiна, який навiть пiдняв келих за здоровтАЩя свого однодумця в Берлiнi. 1-го вересня 1939 р. фашистська Нiмеччина напала на Польщу, а ранком 17-го вересня 1939р. радянськi вiйська вступили на територiю Захiдноi Украiни, населення якоi з хлiбом i сiллю зустрiчало iх, вважаючи, що вони принесли йому звiльнення вiд ярма польського фашизму. Але ця радiсть знедоленого люду розквiтала недовго. Приiмнi i бажанi плани безхмарного життя, якi змальовувалися в уявi на майбутнi скоро були замiненi визволителями планами побудови безкласового комунiстичного суспiльства. Пiд маркою класовоi пильностi i лiквiдацii куркульства як класу вже в кiнцi 1939 р. почалися арешти безневинного населення, запанував дикий терор, якого не знала жодна краiна в своiй iсторiй. Радянський тоталiтаризм виявився набагато тяжчим за польський фашизм. Населення не знало спокою нi в день, нi в ночi. Енкаведисти в ролi будiвникiв майбутнього ходили по хатах, забирали безневинних людей i, як злочинцiв, кидали в тюрми або вiдправляли вагонами в Сибiр чи Казахстан, звiдки вже нiхто не вертався живим. Так до кiнця 1940 р. було знищено 10% населення Захiдноi Украiни. Ця середньовiчна гiцельська полiтика новоi влади знищила в населення найменше бажання перебувати у складi СРСР. Вона й примусила його шукати порятунку в Нiмеччинi, вважаючи гiтлеризм набагато кращим за комунiстичну диктатуру. Одночасно вони гадали, що Гiтлер дозволить йому створити незалежну Украiну, про яку вони мрiяли все життя. Переконання в цьому вселили iм приклади окремих народiв Захiдноi РДвропи. Адже у Францii Гiтлер зробив главою режиму у Вiшi маршала Петена, у Норвегii на чолi уряду був поставлений Квiслiнг, президентом марiонетковоi Словаччини став Тiссо, главою хорватськоi держави тАУ Певелич. Схилившись на бiк Нiмеччини керiвники ОУН розраховували, що нiмецький уряд не пiде на конфронтацiю з украiнським населенням, погодитися з проголошенням незалежноi украiнськоi держави. Але гiтлерiвцi дивилися на Украiну по-iншому. Родюча i багата Украiна, заявляли вони, повинна стати нiмецькою колонiiю, територiiю, заселеною селянами iз Захiдноi Нiмеччини i Саксонii.

Переконавшись у ворожому ставленнi гiтлерiвськоi влади до украiнського населення, керiвники ОУН на Всенародних Зборах якi вiдбулися у Львовi в будинку тАЬПросвiтатАЭ 30 червня 1941 р., заявили, що вони не вiдступали вiд плану проголошення незалежностi Украiни. На зборах були присутнi представники украiнськоi громадськостi Львова й околиць: церковнi постойники, вченi i iнтелiгенцiя, робiтники, селяни, учасники пiдпiльноi i визвольноi боротьби.

На цих зборах проголошено Акт про вiдновлення незалежностi украiнськоi держави, створено уряд. Керiвники ОУН вiдзначали, що коли нiмецький уряд вороже вiднесеться до вiдновлення украiнськоi держави, вони проведуть наступнi заходи: 1) Доведуть до свiдомостi украiнського народу, що Нiмеччина несе Украiнi нове поневолення, нацiонал-соцiалiстичне рабство, таке саме, як росiйсько-бiльшовицьке; 2) Розкриють фальшивiсть нiмецькоi полiтики так званого визволення вiд бiльшовикiв; 3) Не допустять участi украiнцiв у вiйнi на боцi нiмцiв; 4. Будуть зривати всi економiчнi плани допомоги Нiмеччинi.

Дiзнавшись про рiшення Всенародних зборiв гiтлерiвцi не тiльки не визнали iх законним заходом народу, але й повели проти них рiшучу боротьбу, вважаючи себе повелителями Украiни. Насамперед, вони наказали органiзаторам зборiв скасувати акт 30-го червня i нiкому не згадувати про це зiбрання, щоб вони вiдiйшли в забуття. Керiвництво ОУН категорично вiдмовилося виконати це розпорядження. РЖ тАЬвизволителi вiд бiльшовизмутАЭ як називали вони себе, вiдразу скинули своi маски i дали зрозумiти всiм, хто вони такi i чого прийшли на Украiну, що вони не визволителi а поневолювачi. 15 вересня 1941 р. тiльки протягом одного дня гiтлерiвцi схопили i кинули за ТСрати понад 2 тис. прибiчникiв ОУН-бандерiвцiв. Тисячi патрiотiв було страчено в Освенцiмi. По звiрячому було закатовано Василя й Олександра Бандерiв, рiдних братiв Степана. Каральна акцiя нацистiв знищила 80% досвiдчених керiвникiв i активiстiв ОУН. Тi, що залишились у живих члени ОУН вiдразу порвали будь-якi стосунки з нiмецькими окупантами. РДдиною силою на Украiнi в цей час, яка б могла згуртувати украiнський народ на знищення варварських планiв та iх творцiв, була ОУН, яка звалила на своi плечi це тяжке завдання. У вереснi 1941 р. вiдбулася перша конференцiя ОУН, постанови якоi закликали активно вести пропогандистсько-розтАЩяснюючу роботу по пiдготовцi до активноi боротьби з нiмецькими окупантами, розкривали план поневолення i колонiзацii Украiни [4]. Члени ОУН закликали населення Волинi i Полiсся згуртовано i незаперечно органiзовано переходити до загальноi згуртованоi боротьби проти ненависних нiмецьких окупантiв. Провiдник ОУН РЖван Климiв тАЬЛегендатАЭ розповсюдив серед населення листiвки, в яких наголошував, що гiтлерiвська Нiмеччина i новим окупантом Украiни, тому украiнський народ повинен згуртовано розпочати збройну боротьбу проти нього [1, 52].

На цей заклик населення мiст i сiл Волинi та Полiсся сформувало вiддiли самооборони, озброювалося рiзноманiтною зброiю, яку могли дiстати i насамперед зброiю, яку залишали радянськi вiйська, поспiшно вiдступаючи вiд могутнього натиску нiмцiв. Другим джерелом озброiння повстанцiв була купiвля його у самих окупантiв. За твердженням партизан, у серединi червня 1943 р. нiмецькi солдати пiд Рiвним за сало i мтАЩясо продали населенню 6 гвинтiвок з патронами. Таке ж ставлення було i в Сарнах коли солдати продали 4 гвинтiвки з патронами.

Наступним джерелом озброiння був напад iх на нiмецьких окупантiв. За вказiвкою ОУН, першi повстанськi вiддiли на Полiссi почали формувати Сергiй Качинський (Остап), РЖван Перегiйняк (Довбешка) та iншi. Цi формування складалися, головним чином, iз селян, якi не були обiзнанi з вiйськовою справою, методикою ведення боротьби з противником. Для ознайомлення з цими науками ОУН органiзовуi в лiсах вiйськовi школи. Одна з таких шкiл-таборiв була органiзована на пiвднi Кременеччини пiд керiвництвом поручника Бiлого. З цього часу i розпочалася рiшуча визвольна боротьба населення Захiдноi Украiни. Але незважаючи на його рiшучiсть i героiзм, роздрiбненi сили не змогли очистити рiднi землi вiд окупантiв. До того ж кожен вiддiл повстанцiв, вiдповiдно до свого розумiння тоi чи iншоi обставини самостiйно вiв боротьбу з краще озброiним противником. РДдиного плану боротьби в них не було. Це послаблювало iхнi сили. Для успiшноi боротьби з противником потрiбно було обтАЩiднати iхнi зусилля, створити iдиний фронт, iдину монолiтну армiю. 14 жовтня 1942 р. iдина армiя була створена пiд назвою Украiнська Повстанська Армiя (УПА), яка, незважаючи на малочисельнiсть, перетворилась у грiзну силу для противника. В ходi боротьби, вiдповiдно до територii, яку займала та чи iнша ii частина, УПА подiлялася на чотири групи:

УПАтАУПiвнiч, яка дiяла на територii Волинi i Полiсся;

УПАтАУЗахiд, дiяла на територii Галичини, Буковини, Закарпаття;

УПАтАУПiвдень, на територii КамтАЩянець-Подiльськоi, Житомирщини, Вiнниччини i пiвденна частина Киiвщини;

УПАтАУСхiд, пiвнiчна частина Житомирськоi областi i пiвнiчна частина Киiвськоi областi й територiя Чернiгiвщини.

Тактичною вiйськовою одиницею УПА був курiнь, який мав три або чотири бойовi сотнi та потрiбнi технiчнi прилади. Сотня складалася iз чотирьох чот, а чота тАУ iз трьох роiв. Бойова сотня нараховувала 130тАУ200 бiйцiв. Командирами, вiдповiдно, були: ройовий, чотовий, сотенний i курiнний. Повстанська армiя складалася виключно з представникiв простого народу. В нiй нараховувалось 77,6 % селян, 18,2 % тАУ робiтникiв, 4,2 % тАУ iнтелiгенцii.

Першим командиром УПА був полковник Клячкiвський (псевдонiм Клим Савур), начальником штабу тАУ полковник Л. Ступницький (Гончаренко), начальником оперативного вiддiлу тАУ полковник М. Омелюсiк. Мiсцем дислокацii командування була Костопiльщина (Рiвненська область). Маючи елементарнi уявлення про ведення бою, бiйцi сформованих пiдроздiлiв, не знаючи навiть про сили ворога, тигром кидалися на нього в iмтАЩя Украiни. Уже 7 лютого 1943 р. сотня пiд командуванням Перегiйняка здiйснила успiшний напад на районний центр м.Володимерець. Гарнiзон нiмецьких вiйськ, що мiстився у мiстi, незважаючи на перевагу своiх сил, зазнав невдачi. Переможцi одержали велику кiлькiсть рiзноi зброi i трофеi. Окриленi цим успiхом бiйцi сотнi Перегiйняка успiшно вели боi i протягом наступних днiв. Але 22 лютого 1943 р. доля змiнила повстанцям. У тривалому бою бiля с.Висоцьке повстанцi зазнали поразки, а iх командир Перегiйняк загинув.

Дiзнавшись про мiсце знаходження нiмецькоi зброi в селищi Оржевi, Сергiй Качинський вирiшив заволодiти нею, оскiльки його воiни були недостатньо озброiнi. В нiч з 10 на 11 березня 1943 р. сотня повстанцiв напала на селище, в якому, крiм охоронцiв, змiстився великий загiн окупантiв, полiцейських сил. Жорстокий бiй тривав цiлу нiч. Повстанцi i на цей раз перемогли. В тяжкому бою окупанти були вибитi iз селища, залишивши в ньому 60 чоловiк убитими. Але i повстанцi втратили 4 чоловiки вбитими, а серед них тАУ Сергiя Качинського, який керував боiм [2, 4].

Вiддавши шану командиру, патрiоти Украiни продовжували наносити удари по вiдступаючих силах противника. Успiшно розвивали наступ вiддiли повстанцiв iнших районiв. РЖз Сарненщини повстанцi переможно рухалися на Костопiльщину (Пустомитiвськi лiси), в район КолкитАУСтепань i Кременеччину. Безпосереднiми операцiями в боях керувала ОУН. Вона давала конкретнi вказiвки при вирiшеннi того чи iншого бойового завдання або для зриву тих чи iнших заходiв окупантiв, про намагання iх вивезти з Украiни молодь у Нiмеччину. Вона закликала населення втiкати у лiси тощо. тАЬНiхто не повинен iхати до Нiмеччини. Нiхто не повинен iти на органiзованi нiмцями курси, оскiльки там цих людей переловлять i знищать. Нiхто не повинен iти на вiйськову службу. Ми не можемо боротися в рядах чужоi армii за чужi iнтереси. Ми будемо вступати тiльки в украiнську армiю яка бореться за суверенну Украiнську державу. Усi, де б ви не перебували, на яких би постах i посадах тАУ всi на службу УкраiнитАЭ.

Цi заклики ОУН сильно сколихнули украiнське населення. Залишаючи села, воно нiби по сигналу переходило в лiс, де i поповнювало ряди повстанцiв, робило iх енергiйнiшими i завзятiшими в подальшiй боротьбi за знищення ворогiв на рiднiй землi. 20 березня 1943 р. два вiддiли УПА пiд керiвництвом Олексiя Брися напали на мiсто Горохiв. Бiй тривав цiлу нiч. Сили окупантiв переважали в 6тАУ7 разiв. Наступного дня полiцiя, яка вiрно служила окупантам, перейшла на бiк повстанцiв. Це i вирiшило долю бою. Повстанцi здобули 31 кулемет (17 з них без замкiв), 70 автомобiлiв, 420 гвинтiвок, 20 пiстолетiв, бiльше 800 гранат, 20 тис. набоiв, 19 мотоциклiв, 80 роверiв, 90 коней, 50 возiв, 15 друкарських машинок, велику кiлькiсть друкарського паперу, чистих бланкiв для посвiдчень, багато бинтiв, йоду, вати, обмундирування, взуття, тощо. Повстанцi втратили в бою 8 чоловiк, окупанти тАУ 47 чоловiк i 100 було поранено[3,97].

Пiсля Горохiвськоi операцii гiтлерiвцi не смiли вже безкарно грабувати села, а мусили чимраз бiльше залишатись у бiльших мiстах i там укрiплюватись у грубих мурованих будинках. ПолумтАЩя народного повстання випирало окупантiв iз сiл. Проте залишати iх вони теж не хотiли, адже грабiж селян був для них легкою наживою, а селяни перетворювалися у злидарiв. Тому на захист iх i виступали завжди воiни УПА. Селяни цiнили своiх захисникiв як членiв сiмтАЩi, переживали за iх долю i благополуччя. Один iз воiнiв УПА, згадуючи про цi подii пiзнiше, писав: тАЬВ однiм селi Рiвненщини над рiчкою Случ заквартирував наш повстанський вiддiл. Селяни приймали та гостили нас радо. Уважали нас як своiх дiтейтАж Готували для себе i для нас обiдитАжтАЭ

Переможнi боi повстанцiв викликали велику радiсть населення, яке iз задоволенням поповнювало ряди УПА. Щоб не викликати репресiй серед членiв сiмей з боку окупантiв, вступаючi в ряди повстанцiв вiдмовлялися вiд своiх прiзвищ i приймали новi клички, рiзнi псевдонiми. Поповненi новими силами, повстанськi вiддiли на початку березня 1943 р. розправилися не з одним вiддiлом нiмецькоi полiцii чи вiйськом СС в околицях або в оборонi таких мiст i сiл, як Постiйно, Яполоть, Чубан, Бiголь, Велика Любаша, РЖванова Долина тАУ на Костопiльщинi; Вереницi, Новостав на Кременеччиннi, Смига, Замчисько, Бiлогородка, Ступiнка тАУ на Дубенщинi, Цумань, Колки, Жукiв, Сергiiвка, Бугрин тАУ на Рiвенщинi; Турiйськ, Доротин тАУ на Ковельщинi; Дружнопiль, Горохiв. До цього перелiку можна додати десятки i сотнi iнших населених пунктiв на Волинi, Полiссi, Житомирщинi, КамтАЩянець-Подiльщинi.

У серединi березня 1943 р. вiддiли УПА напали на охорону нiмецьких втАЩязниць у Луцьку, Ковелi, Рiвному, Дубно, Кременцi i випустили втАЩязнiв. Усi вони поповнювали ряди УПА. РЖншi вiддiли майже одночасно зайняли Володимирець, Степань, Висоцьк, Дубровицю. В другiй половинi березня 1943 р. вiддiли УПА зайняли Деражне. В мiстi та околицi встановлено украiнську нацiонально-революцiйну владу. В кiнцi березня i на початку квiтня 1943р. вiддiли УПА пiсля боiв звiльнили вiд окупантiв Людвиполь, Олику i Цумань, Горохiв. Однак пiсля кiлькаденного перебування в них вони залишили iх.

На початку квiтня 1943 р. повстанцi напали на нiмецький табiр, який складався з кiльканадцяти пiдвiд, що везли пограбоване в селян майно. Нiмцi були знищенi, а майно повернули селянам [4, 19].

У перiод з 15 березня по 10 квiтня украiнськi повстанцi розбили табiр вiйськовополонених у Ковелi, Кiверцiвський збiрний пункт для вiдправки в Нiмеччину i концтабiр у Лобачiвцi (Горохiвський район). Цi успiхи надали повстанцям ще бiльшоi наснаги та енергii у боротьбi з окупантами. Пiд iх впливом один з вiддiлiв УПА в селi Смига (Вербський район) знищив фабрику металiв та лiсопильний завод. У ходi боiв було вбито 40 окупантiв, 15 узято в полон. Другий вiддiл УПА напав на базальтовi копальнi (РЖванова Долина бiля Костополя), якi охороняла велика кiлькiсть нiмцiв. У бою з повстанцями було знищено 100 окупантiв, узято велику кiлькiсть зброi та амунiцii. Територiю очищено вiд фольксдойчiв та нiмцiв, якi охороняли копальнi. В ходi бою 5 повстанцiв було вбито i 7 поранено [5, 15-17].

У квiтнi 1943 р. повстанцям вдалося повнiстю лiквiдувати нiмецьку адмiнiстрацiю в районах Мiзоч, Остер, Шумське, КремтАЩянець, Верба. Для вiдновлення влади у втрачених районах гiтлерiвське командування перекинуло на цi територii два угорськi полки, полк есесiвцiв i жандармерii. Пiсля триденних боiв вiйська противника були розгромленi. Пiсля нанесення окупантам тяжких ударiв, повстанцi створюють украiнську республiку у мiстi Колки. Вона iснувала з квiтня до кiнця жовтня 1943 р. Республiка була створена з частин сiл Кiверцiвського, Маневицького, Рожищенського, Цуманського, Ковельського районiв Волинськоi областi та Рафалiвського, Володимирецького, Дережнянського, Степанського, Березненського районiв Рiвненськоi областi. В Колках працювала цивiльна адмiнiстрацiя. В ходi боротьби ряди повстанцi не тiльки не зменшилися, а навпаки тАУ зросли. До них перейшла вся украiнська полiцiя Волинi й Полiсся. Цей органiзований перехiд з повним озброiнням i став серйозним ударом для окупантiв. Для формування новоi опори окупантам вдалося мобiлiзувати молодь з числа польських колонiстiв, переселених ще ранiше для ополячення населення захiдноукраiнських земель. РЖз цих же колишнiх полонiзаторiв нiмцям вдалося оформити загони карателiв, якi вiдзначилися дикою розправою i грабiжництвом населення. Незважаючи на змiцнення окупантських сил, украiнськi повстанцi не припинили вести боротьбу i продовжували наносити вiдчутнi удари. Одночасно вони нападали на нiмецькi лiгеншафти, якi були утворенi на базi радянських радгоспiв i були опорними пунктами нiмецькоi адмiнiстрацii та карателiв.

На початку травня 1943 р. на шляху Ковель тАУ Брест-Литовськ, в районi села Кортелiси, вiд нападу повстанцiв загинув начальник штурмових гiтлерiвських вiддiлiв СС, один з найближчих спiвробiтникiв Гiтлера Вiктор Лютце, який iздив з iнспекцiiю по Украiнi. У вiдповiдь посилився терор проти населення. Село Кортелiси було спалено. Посилилась i дiяльнiсть УПА. ЗтАЩявилися вiддiли УПА на правобережнiй Украiнi, якi активно дiяли на територii Житомирщини, Вiнниччини, Киiвщини, КамтАЩянець-Подiльщини. Всюди повстанськi загони лiквiдовували нiмецьку адмiнiстрацiю, полiцейських охоронцiв. На допомогу вiддiлам УПА Головне командування УПА посилило рейдуючi вiддiли, якi пiд час рейду, в свою чергу, завдавали ущiмлюючих ударiв окупантам. Один з таких вiддiлiв, що був направлений на Житомирщину та Захiдну Киiвщину, провiв 15 успiшних боiв з нiмецькими та полiцейськими частинами. Цей же вiддiл знищив полiцейську школу бiля Житомира, що налiчувала 260 полiцаiв.

Зазнавши великих втрат вiд УПА, окупанти постiйно поповнювали карнi загони все новими i новими силами. З Бiлорусii були перекинутi на Волинь вiйська СС пiд командуванням генерала Фон дем Баха, який вважався найкращим спецiалiстом по боротьбi з партизанами. Почалася шалена пропаганда, а потiм середньовiчний терор проти УПА i всiх, хто пiдтримував ii [6, 168].

Цi тАЬвдосконаленiшiтАЭ заходи окупантiв не лякали УПА. Вона безперебiйно наносила iм усе бiльш вiдчутних ударiв. На початку червня 1943 р. вiддiли УПА прогнали нiмецьку адмiнiстрацiю i встановили своi правлiння в Турiйську, Мацiiвi, Голобах, Селищi, Головне, Шацьку. Населення цих районiв надавало iм усебiчну допомогу як дiйсним господарям рiдноi землi.

Украiнськi патрiоти нападали на залiзницi, порушували план руху поiздiв, якими окупанти намагалися своiчасно доставляти вiйськову технiку i вiйськову силу для пiдкрiплення своiх сил на тiй чи iншiй дiлянцi фронту, де зазнавали невдачi. Так, у нiч з 23 на 24 червня 1943 р. було перервано залiзничну лiнiю мiж станцiями Немовичi-Малинськ по шляху Рiвне-Сарни. В переднiх вагонах iхало 150 гестапiвцiв карного загону. Вони верталися з погрому польських та волинських сiл, а в останнiх вагонах були гармати, танки, амунiцiя та всякi припаси. Заспанi гестапiвцi ще не встигли вiдчинити дверi своiх вагонiв, щоб довiдатися про причину зупинки поiзда, як у переднiх двох вагонах пролунали пострiли. Сотенний командир Ярема iз другом Дорошем стрiляли по карателях. Гестапiвцi пробували тiкати через вiкна, але влучнi пострiли не давали ворогам вирватися з пастки. ЗавтАЩязався бiй. Поранено Ярему та Дороша. Вранцi повстанцi зi зброiю та амунiцiiю повернулися в лiс [7,106].

У травнi i червнi 1943 р. вiддiли УПА в постiйних боях з гiтлерiвцями контролюють усе Полiсся i Волинь, обмежують володiння окупантiв лише на територiях головних шосейних шляхiв та залiзничних лiнiях. На початку серпня 1943 р. вiддiл УПА напав на непрошених гостей, якi грабували населення Гнiдави (Луцький район). У запеклому бою, що почався, повстанцi знищили грабiжникiв, а пограбоване майно було повернено населенню. Вночi з 19 на 20серпня вiдбувся напад повстанцiв на м. Камiнь-Каширський. Пiсля жорстокого бою повстанцi перемогли i здобули цiннi трофеi: понад 20 тис. набоiв, 5 кулеметiв, 4 машини, понад сотню пiстолетiв, 16 друкованих машинок, 4 радiоприймачi, 11 коней з сiдлами, 7 мотоциклiв, 1 легкову машину, 15 полонених i багато продуктiв. Ворог втратив 100 чоловiк вбитими.

У наступнi мiсяцi украiнськi повстанцi ще завзятiше вели боротьбу з окупантами, маючи на метi остаточно очистити своi землi вiд окупантiв. Про iх рiшучiсть вигнати окупантiв з украiнських земель свiдчить бiй, який вiдбувався бiля монастиря в с. Загорiв (Локачинського району) тАУ у вереснi 1943 р. окупанти грабували населення села Загорiв. Для боротьби з ними й оборони населення прибула чота Берези. Не встигла вона ще приготуватися до боротьби, як на неi рушила колона нiмецьких автомашин, наповнених нiмецькими окупантами. Недалеко монастиря колона зупинилася i нiмцi пiшли в атаку. Але шквальний вогонь повстанцiв зупинив атакуючих. Втративши в бою 40 чоловiк, окупанти вiдступили i почали закидати монастир смолоскипами, намагаючись запалити його. Але монастир не був з дерева. Нiмцi вiдкрили вогонь з кулеметiв, закидали повстанцiв гранатами. Тяжке пекло продовжувалося цiлу нiч. Ранком 10 вересня, побачивши, що до нiмцiв прибуло нове пiдкрiплення з Луцька, Горохова i Володимира, повстанцi вiдступили за стiни монастиря. Бiй не вщухав упродовж усього дня. Намагання нiмцiв зруйнувати стiни монастиря закiнчувалися невдало. Не досягши поставленоi цiлi, нiмцi знову пiшли на штурм. Але кулеметник Коцюба, який сидiв на дзвiницi, безперебiйним кулеметним вогнем вiдкидав навалу противникiв. Сiм нiмецьких танкiв обстрiлювали другу нiч повстанцiв, але зламати iх волю не змогли. Третього дня бiй продовжувався з новою силою. Згодом повстанцi, якi лишилися в живих, побачили, що iхнiй командир загинув, вирiшили прорватися через лiнiю вогню. О 5-й годинi ранку, користуючись густим туманом, вони кинули на позицii ворога гранати i в безладдi пiшли на прорив. Одного повстанця ворогам вдалося схопити i вiдразу повiсити. РЖншим вдалося вирватись з оточення. Кулеметнику Коцюбi, який лежав поранений на дзвiницi, пощастило також врятуватися, пiсля того, як затих бiй. Смертю героiв полягло 29 воiнiв УПА з чоти особливого призначення, якою командував чотовий Береза.

У цей же день вiдбулися ще два боi мiж повстанцями i гiтлерiвцями бiля с. Родовичi (Турiйського району), в яких було знищено 120 нiмецьких окупантiв [8, 227].

РЖз наближенням фронту в результатi вiдступу окупантiв, якi зазнавали поразки i на основнiй лiнii фронту, боi ставали все бiльш жорсткими. Украiнськi повстанцi також ставали бiльш рiшучими. 16листопада 1943 р. у Рiвному вночi вони напали на резиденцiю нiмецького генерала, вивезли його за межi мiста. Одночасно на вокзалi, в залi вiдпочинку для нiмцiв, було кинуто вибухiвку вiд якоi загинуло 70 нiмцiв i багато було поранено, а будинок було зруйновано.

Через декiлька днiв в iншому районi вiддiли повстанцiв звiльнили вiд нiмцiв районне мiсто Мiзоч i тримали його цiлу добу. Тут знищено багато нiмцiв, здобуто 150 крiсiв (рушниць), багато амунiцii та iншого матерiалу. Одночасно нiмецькi фашисти напали на село Облапи (бiля Ковеля) з метою пограбування його. Своiчасно прибулi повстанцi вступили з грабiжниками в бiй. 18 нiмцiв було вбито. Переможцi здобули кулемет, гранатомет i значну кiлькiсть гвинтiвок.

9-10 грудня 1943 р. по шляху Рiвне тАУ Ковель повстанцi розбили двi нiмецькi вантажнi автомашини, наповненi нiмцями. Було вбито 38 нiмцiв.

Героiчна боротьба воiнiв УПА зробила значний внесок у розгром нiмецько-фашистських окупантiв. Лише у липнi 1943 р. вони провели з ними 35 боiв, у серпi тАУ 24, у вереснi тАУ 15, у жовтнi i листопадi тАУ 47 боiв. Це лише великих боiв, а малих була незлiченна кiлькiсть. Узимку i весною 1944р. довелося вiддiлам УПА боротися в умовах прифронтовоi дiйсностi. В сiчнi 1944 р. Червона армiя зайняла бiльшу частину Рiвненськоi областi, а в перших днях лютого вона почала дальший наступ на захiд. Нiмцi в цей час змiнили тактику ставлення до УПА й украiнського населення. Не було вже карних полiцейських експедицiй i палiння сiл. Навпаки, нiмецькi фронтовi штаби почали шукати контактiв до вiддiлiв УПА з метою повтАЩязати спiвпрацю для спiльноi боротьби проти бiльшовикiв. Головне командування УПА було рiшуче настроiнi проти всякоi спiвпрацi з нiмцями. Ще в 1943 р. ГК УПА видало суворi накази проти спiвпрацi. Незважаючи на це, один з курiнних Сосенко (Порфир Антонюк) з Володимирщини почав переговори i спiвпрацю зi штабом 16 нiмецькоi танковоi дивiзii у Володимирi тАУ Волинському. Дiзнавшись про це, командир тАЬВовчактАЭ (Олексiй Шум) зняв його з курiнного i вiддав до польового суду. Суд засудив тАЬСосенкатАЭ до смертноi кари. 7березня 1944 р. рiшення суду було виконано [9, 133].

У результатi героiчних зусиль УПА i радянських вiйськ у 1944 р. Украiну було звiльнено вiд нiмецьких окупантiв. Але боротьба УПА продовжувалась, тiльки не з нiмцями, а з радянським суспiльним ладом, оскiльки вiн продовжував ту саму ганебну полiтику, яку вiн проводив i до початку вiйни 1941 р.

Центральний державний архiв громадських обтАЩiднань Украiни (далi ЦДАГОУ), ф. 1, оп. 22, спр. 77, арк. 52.

ЦДАГОУ. ф. 1, оп. 22, спр. 77, арк.4.

Лiтопис УПА. тАУ Т. 2. тАУ Торонто, 1985. тАУ 297 с.

Лiтопис УПА. тАУ Т. 8. тАУ Торонто, 1984. тАУ 320 с.

Центральний державний архiв вищих органiв влади та управлiння (далi ЦДАВОВУ), ф. 3893, оп. 1, спр.164, арк. 2-2а, 15-17.

Лiтопис УПА. тАУ Т. 2, кн. 2. тАУ Торонто, 1985. тАУ 272 с.

Лiтопис УПА. тАУ Т. 5. тАУ Торонто, 1984. тАУ 272 с.

Для подготовки данной работы были использованы материалы с сайта http://" onclick="return false">

Вместе с этим смотрят:

9 сочинений для 9 класса /english/

A Farewell to Arms

A history of the english language

About England

Accommodation in St.Petersburg