Хрущовська тАЬвiдлигатАЭ та рух шiстдесятникiв

Реферат виконавВа студент групи 300 ЕЗ-Б Андрiйчук Сергiй

Киiвський електромеханiчний технiкум залiзничного транспорту iм. М.Островського

Киiв 2000

Вступ.

Три десятирiччя пiсля смертi Сталiна можна подiлити на два перiоди, що мають суттiвi вiдмiнностi мiж собою. Якщо перший (його називають тАЬвiдлигоютАЭ) був спробою хоч частково реформувати тоталiтарну радянську систему, то другий став часом полiтичноi да iдеологiчноi реакцii, прогресуючого занепаду та розкладу радянськоi системи.

Нас цiкавить саме перiод тАЬвiдлигитАЭ з його змiнами суспiльно-полiтичного та культурного ладу. Перебуваючи протягом бiльш, нiж чвертi столiття пiд тоталiтарним контролем, радянське суспiльство, а разом з ним i Украiна з iнтересом та ентузiазмом сприйняли початок реформацii. Хрущов, отримавши посаду головного секретаря, розумiв, що , не вносячи змiн в теперiшню систему, вiн не зможе втримати владу в своiх руках. Для пiдвищення власного авторитету i сили треба було вiдрiзнити i чiтко вiдокремити минуле та сучасну реальнiсть. Перед новим радянським керiвництвом постала проблема масового культу вже мертвого тАЬвождя всiх народiвтАЭ, тому тiльки кардинальнi змiни могли допомогти Хрущову не стати тiнню тАЬвеликоготАЭ Сталiна.

В першу чергу тАЬвiдлигатАЭ цiкава нам реконструкцiiю централiзацii. Спроба надати бiльш широкi права та повноваження мiсцевому керiвництву могла дати значний поштовх в економiчному прогресi. Завдання тАЬназдогнати та перегнати ЗахiдтАЭ вимагало розвтАЩязання рук владi тАЬна мiсцяхтАЭ, яка тепер сама могла розпоряджатись своiми ресурсами. Такий розвиток подiй був в цiлому сприятливим для покращення радянськоi економiки. Однак основна проблема системи тАУ ii централiзацiя тАУ залишилась нерозвтАЩязаною. Вiдбулася спроба реформи сiльського господарства. Хоча i були намагання покращити життя колгоспникiв, збiльшити iм платню, проте збiльшення розмiрiв колгоспiв, екстенсивний спосiб ведення господарства, гонка за показниками, авантюрнi тАЬкукурудзянi епопеiтАЭ тощо призвели до спаду виробництва i змушеного iмпорту продовольства.

Найпомiтнiшi змiни вiдбулися у сферi культурного життя. Таке послаблення тоталiтарного впливу, посилення влади на мiсцях, спроби децентралiзацii суспiльства призвели до виникнення усiляких рухiв, що мали вiдверту нацiоналiстську забарвленiсть. Звичайно, термiн тАЬнацiоналiзмтАЭ вжито у кращому розумiннi цього слова. Поширення впливу захiдноi культури, розвиток та визнання украiнськоi призвели до змiни поглядiв нового поколiння, зростання iх спрямованостi на самостiйнiсть та розкутiсть, подолання власноi вiдсталостi. Перiод тАЬвiдлигитАЭ позначився бурхливим розвитком лiтератури, науки, мистецтва. На горизонтi зтАЩявилися новi iмена, новi патрiоти своii Батькiвщини.

1. Спроби децентралiзацii радянськоi системи

Першим кроком до започаткування реконструкцii сталiнiзму стало закрите засiдання ХХ зтАЩiзду КПРС, на якому перший секретар ЦК партii виголосив таiмну доповiдь, що була присвячена культовi Сталiна. РЖ хоча ця промова не стала вiдома для широких кiл населення, камiнь з мiсця було зрушено. Перед партiйними керiвниками була зображена реальнiсть з усiма ii неприiмними сторонами. Було пiддано жорстокiй критицi культ Сталiна, системи насаджуваних десятилiттями цiнностей, iдола десяткiв мiльйонiв людей, символу iдностi i могутностi радянськоi системи. Це i була точка вiдлiку ланцюговоi реакцii звiльнення радянського суспiльства вiд найбiльш реакцiйних рис, що гальмували його розвиток. Результатом стала часткова лiбералiзацiя деяких сфер життя, передусiм духовноi.

тАЬВiдлигатАЭ не була викликана тiльки-но особистими бажаннями Хрущова. Розвиток захiдного свiту з його науково-технiчною революцiiю вимагав змiн. тАЬЗмагання двох системтАЭ потребувало нових темпiв у розвитку радянського суспiльства, прискорення економiчного поступу, пiдвищення життiвого стандарту. Для збереження тоталiтарноi системи необхiдно було вдатися до ii реструктуризацii, звiльнення вiд почуття надцентралiзму, майже повноi самоiзоляцii та духовноi скутостi. До цього треба ще додати амбiцiйнi прагнення партiйно-державноi бюрократii розширити межi власноi компетенцii шляхом усунення вiд влади висуванцiв сталiнськоi епохи; прагнення технократiв, якi набирали силу завдяки свiтовим економiчним тенденцiям; нарештi тАУ мiркування боротьби за владу мiж прибiчниками Хрущова та ортодоксальними сталiнiстами у тАЬверхахтАЭ.

Розгорнулася тАЬдесталiнiзацiя по вертикалiтАЭ: ланцюгове засудження тАЬкульту особитАЭ всiма партiйними та iдеологiчними структурами. На украiнi цей процес вiдбувався повiльнiше, нiж у центрi. Статтi у пресi в тАЬдусi рiшень ХХ зтАЩiздутАЭ стали зтАЩявлятися пiзнiше. Змiст та тон критики були стриманiшими. Змiни переважно стосувалися сфери культурного життя.

Треба пiдкреслити початок процесу реабiлiтацii жертв сталiнських репресiй. На кiнець 50-их рр. Органами КДБ було переглянуто справи 5,5 млн. чол., якi перебували на облiку репресивних органiв. З цього облiку було знято (фактично реабiлiтовано) 58% справ. Це одночасно свiдчить про жахливi масштаби репресiй та про обмеженiсть процесу реабiлiтацii iх жертв. Поза законом залишились бiльшiсть жертв репресiй 20 - початку 30-х рр., дiячi ОУН-УПА та iн. Можна простежити в цьому закономiрнiсть: з реабiлiтацiйного процесу викреслювався той, хто був звинувачений у тАЬнацiоналiзмiтАЭ.

Найкричущим парадоксом тАЬвiдлигитАЭ було те, що процес реабiлiтацii сталiнських репресiй супроводжувався новими полiтичними репресiями. На ХХРЖ зтАЩiздi КПРС (сiчень 1959) М.Хрущов заявив, що в СРСР немаi фактiв притягнення до судовоi вiдповiдальностi за полiтичнi злочини. Це було абсолютною брехнею. Протягом 1954-1959 рр. в Украiнi було притягнено до судовоi вiдповiдальностi i пiддано iншим формам переслiдувань за антирадянську дiяльнiсть близько 3,5 тис.чол. Репресii продовжувались i пiд час пiку тАЬвiдлигитАЭ. Зокрема, в Украiнi була репресована група львiвських юристiв, якi збиралися агiтувати за конституцiйний вихiд Украiни зi складу СРСР (вiдповiднi статтi конституцiй Союзу i Республiки давали таке право). Членiв групи (Л.Лук'яненка, РЖ.Кандибу, С.Вiруна та iн.) звинуватили у тАЬзрадi БатькiвщинитАЭ i засудили на максимальнi строки ув'язнення. Того ж року КДБ тАЬвикривтАЭ у Львовi пiдпiльну органiзацiю тАЬУкраiнський нацiональноi центртАЭ. Не припинялись й утиски та переслiдування учасникiв збройноi боротьби ОУН-УПА. Населення захiдних областей Украiни стало об'iктом масовоi iдеологiчноi обробки у дусi боротьби з тАЬнацiоналiзмомтАЭ.

Нацiональне питання й надалi залишалося однiiю з найскладнiших проблем суспiльно-полiтичного життя. З одного боку, певна iдеологiчна лiбералiзацiя сприяла плюралiзацii деяких проблем, наприклад мовноi. У 1963 р. в Киiвi вiдбулася конференцiя з питань культури украiнськоi мови, яка продемонструвала досить серйозне незадоволення iнтелiгенцii становищем украiнськоi мови та культури. Дедалi частiшими стали висловлювалось незадоволення провiнцiйнiстю украiнськоi культури i науки. Партiй не керiвництво почало вживати заходи, щоб подолати цi тАЮокремi недолiкитАЭ. У другiй половинi 50 тАФ першiй половинi 60-х рр. було розпочато видання фундаментальних наукових праць для пiдвищення престижу украiнськоi науки i культури (тАЮУкраiнська Радянська ЕнциклопедiятАЭ, тАЮРЖсторiя украiнськоi лiтературитАЭ, багатотомний словник украiнськоi мови тощо). Проте цi заходи, здiйсненi повнiстю у рамках офiцiйноi iдеологii, значною мiрою нiвелювалися iншими. Зокрема, за загальносоюзним законом про зв'язок школи з життям, спрямованим на докорiнну реформу системи середньоi освiти, батьки не мали права вiдмовитися вiд вивчення iхнiми дiтьми росiйськоi, англiйськоi чи нiмецькоi, однак могли вiдмовитися вiд украiнськоi. В результатi на поверхню випливала непрестижнiсть украiнськоi мови та культури, iхня непотрiбнiсть для життя. Закон викликав велике незадоволення та протести проти впровадження його тАЮмовноготАЭ пункту в Украiнi.

2. Економiчнi змiни

Паралельно з тАЮвiдлигоютАЭ в галузi суспiльно-полiтичного i культурного життя розгорталась широка програма реформування економiки. Завдання тАЮназдогнати й перегнати АмерикутАЭ, а також обiцянки громадянам краiни за 20 рокiв побудувати комунiзм, змушували М.Хрущова вдаватися до серii економiчних експериментiв.

Одним з найрадикальнiших заходiв була спроба частково децентралiзувати керiвництво економiкою. Вiд центральних вiдомств мiсцевим радам народного господарства (раднаргоспам) було передано право планування й розпорядження мiсцевими ресурсами. Внаслiдок цього Украiна несподiвано отримала небачену досi економiчну самостiйнiсть, до якоi здебiльшого не була готовою партiйно-господарська бюрократiя республiки. Втiм ця економiчна тАЮнезалежнiстьтАЭ не означала, що Украiна могла сама оперувати своiми економiчними здобутками. Тiльки у 1959тАФ1961 рр. вона вiддала до загальносоюзного бюджету близько 14% свого нацiонального доходу, якi нiчим не були вiдшкодованi. Проте, Украiна не мала змоги скористатися можливостями цiii тимчасовоi децентралiзацii, оскiльки економiчна система працювала за старими правилами.

Багато обiцяли нововведення в сiльському господарствi. В цiй галузi треба звернути увагу на лiквiдацiю машинно-тракторних станцiй i передачу iх майна колгоспам. Цим було скасовано зайву ланку громiздкоi системи управлiння сiльськогосподарським виробництвом. Позитивним було пiдвищення заробiтноi платнi колгоспникам. Цi покращення все ж таки програвали iншим тенденцiям. Можна згадати хоча б тАЮкукурудзяну епопеютАЭ, коли за рахунок засiву мiльйонiв гектарiв землi кукурудзою намагалися вирiшити проблему кормiв для тваринництва. Справжнiм лихом для сiльського господарства стали карикатурнi м'яснi й молочнi кампанii, спрямованi на те, щоб пiдвищити обсяги здачi цiii продукцii державi. Такi експерименти майже нанiвець звели попереднi досягнення в галузi сiльського господарства i поставило його у кризовий стан. З 1950 по 1958 р. обсяг валовоi продукцii сiльського господарства республiки зрiс на 65%, а в 1958тАФ1964 рр. тАФ на 3%. Краiна стала iмпортувати зерно. Спроби реформ у сiльському господарствi були приреченi саме на такий результат. Залишалась недоторканною колгоспно-радгоспна система, бiльше того, вона спрямовувалась на суто адмiнiстративно-бюрократичнi методи керiвництва. Зазнали адмiнiстративного тиску пiдсобнi господарства колгоспникiв. Як i ранiше, найдрiбнiшi питання сiльськогосподарського виробництва вирiшувались у центрi, iнiцiатива на мiсцях була нульовою. Таким чином тогочаснi реформи та методи iх впровадження були авантюрою, яка дорого обiйшлася не тiльки Украiнi, а й самому Хрущову.

Вiдповiдним чином змiнювався стан справ у промисловостi, ii розвиток в Украiнi характеризувався значним збiльшенням капiталовкладень у важку промисловiсть, уповiльненням темпiв розвитку легкоi i загальним зниженням темпiв зростання.

Отже, тАЮвiдлигатАЭ сприяла певному прогресивному розвитковi Украiни. Але непослiдовнiсть, суперечливiсть торкнулася тiльки окремих сторiн життя радянського суспiльства. Змiни, що вiдбувалися, призвели до того, що задуми iнiцiаторiв стали перетворюватися на свою протилежнiсть. До того ж межi тАЮвiдлигитАЭ були занадто вузькими, аби довести реформи до логiчного кiнця й докорiнним чином оздоровити суспiльство.

3. Лiбералiзацiя культурного життя

Найпомiтнiше атмосфера змiн, новизни далася взнаки в духовному життi. Першою ластiвкою пробудження стала публiкацiя в червнi 1955 р. в тАЮЛитературной газететАЭ статтi О.Довженка тАЮМистецтво живопису i сучаснiстьтАЭ. У нiй мiстився заклик тАЮрозширювати творчi межi соцiалiстичного реалiзмутАЭ. Вiн сприймався як сигнал нових можливостей для вiльного творчого пошуку.

Першим на нову ситуацiю зреагували письменники. З позицiй тАЮрозширенного трактування методу соцiалiстичного реалiзмутАЭ написанi автобiографiчна повiсть О.Довженка тАЮЗа ширмоютАЭ, поеми тАЮРозстрiляне безсмертятАЭ, тАЮМазепатАЭ та повiсть тАЮТретя ротатАЭ В.Сосюри, Л.Первомайського тАЮДикий медтАЭ, роман Гр.Тютюнника тАЮВиртАЭ. У поезii та прозi активно виступали В.Симоненко, М.Руденко, Л.Костенко, Д.Павличко, М.Вiнграновський, Р.Лубкiвський, Ю.Мушкетик, РЖ.Чендей, РЖ.Драч, В.Шевчук. Лiтературну критику представляли РЖ.Дзюба, РД.Верстюк, РЖ.Свiтличний, В.Чорновiл, В.Мороз та iн.

Полiтична тАЮвiдлигатАЭ привела до новоi хвилi тАЮукраiнiзацiiтАЭ. Знову було вiдкрито поставлено питання про збереження украiнськоi мови та розширення сфери ii вживання. На захист украiнськоi мови виступили М.Рильський, Л.Дмитренко, Н.Рибак, С.Крижанiвський та iн. Письменник М.Шумило, вiйськовий кореспондент пiд час вiйни, у журналi тАЮСменатАЭ за липень 1956 р. писав: тАЮНа жаль, ще i люди, якi нехтують мовою украiнського народу. Декому з них здаiться, що украiнська мова недовговiчна. Мине, мовляв, небагато часу, i украiнська мова зникне, а ii замiнить мова росiйська. Це нащадки великодержавних нацiоналiстiв типу Суворiна, що видавав газету тАЮНовое времятАЭ, i Шульгiна- видавця такоi ж реакцiйноi назети тАЮКиевлянинтАЭ. Це абсолютно ворожi нам, радянським людям, думки. Нiяка мова не повинна витискувати iншу мову. В тому суть i рiвноправностi нацiй. РЖз зникненням мови зникаi, гине i нацiятАЭ. Перiод тАЮвiдлигитАЭ був характерний i певним вiдновленням iсторичноi справедливостi тАФ поверненням украiнськiй культурi iмен незаслужено забутих або несправедливо репресованих. Значну роботу провели створенi в 1956 р. комiсii щодо впорядкування посмертноi спадщини. Вони, зокрема, опрацювали твори В.Чумака, В.Еллана-Блакитного, а також репресованих сталiнщиною письменникiв тАФ Б.Бобинського, О.Досвiтнього, Г.Косинки, М.РЖрчана, М.Кулiша та багатьох iнших. Ряд письменникiв було поновлено у правах членiв Спiлки украiнських письменникiв. Серед них: Н. Забiла, Г.Епiк, Б.Коваленко, В.Полiщук, Г.Овчаров, Г.Хоткевич, Е.Шехтман, О.Сорока, В.Гжицький. Того ж 1956 р. були реабiлiтованi Б.Антоненко-Давидович, А.Костенко, П.Кононенко, П.Колесник, А.Петрусь-Карпатський, Ю.Шкрумеляк. Пiсля довгих репресiй повернулися в 1957 р. до лiтератури М.Андрущенко, М. Годованець, М.Гаско, М.Доленго, О. Журлива, М.Марфiiвич. У жовтнi 1957 р. був поновлений у письменницькому товариствi репресований О.Ковiнька, а в груднi тАФ В.Мисик.

Реабiлiтацiя давала право на видання деяких творiв письменникiв, визнаних найкращими. Ряд творiв письменникiв, якi були репресованi за сталiнського режиму, опублiковано в тАЮАнтологii украiнськоi поезiiтАЭ та збiрнику тАЮРеволюцiйнi поети Захiдноi УкраiнитАЭ. В газетах i журналах друкувалася велика кiлькiсть статей про реабiлiтованих. З'явилися лiтературознавчi працi про них. Реабiлiтованi дiячi культури, якi лишилися живими, поступово втягнулися в культурне життя народу, хоча не всi зберегли життiвi сили й могли так само енергiйно й настирливо вiдстоювати його iнтереси, як ранiше.

тАЮВiдлигатАЭ породила i таке явище суспiльно-культурного життя, як шiстдесятництво тАФ рух творчоi молодi, яка сповiдувала оригiнальну тематику, новi думки, вiдмiннi вiд офiцiйних, i стала центром духовноi опозицii режиму в Украiнi. Характеризуючи шiстдесятництво, один iз його представникiв В.Мороз пiдкреслював: тАЮТо було молоде поколiння, яке пiшло в унiверситети, яке могло уже подумати про щось iнше, а не тiльки про елементарнi умови iснування.. Чорновiл, наприклад, був редактором комсомольськоi загальноукраiнськоi газети. Дзюба був одним з найважливiших критикiв у Спiлцi письменникiв Украiни. Стус був аспiрантом в РЖнститутi лiтератури в Киiвi. Одним словом, люди на найвищих щаблях.. якi в комунiстичному iстеблiшментi могли далеко пiти. Але це були найкращi люди в розумiннi моральному.. Вони вiдчували, що проповiдувати те, в що не вiриш, просто робити кар'iру, дивитись, як твiй нарiд росiйщать, тАФ це багно. Значить, у тих людей виникло природне бажання вирватись з багнатАЭ.

Важливим документом новоi хвилi вiдродження стала праця РЖ.Дзюби тАЮРЖнтернацiоналiзм чи русифiкацiятАЭ. З позицiй тАЮрозширеного трактування соцiалiстичного реалiзмутАЭ автор розглядав проблему права нацiй на самовизначення, доводив, що Ленiн вкладав у поняття тАЮнацiоналiзм поневоленоi нацiiтАЭ позитивний змiст. Саме цю працю Б.Антоненко-Давидович назвав референдумом поколiння.

Стрiмко ввiйшла в украiнську лiтературу в кiнцi 50-х рр. Лiна Костенко РЗРЗ першi збiрки написанi пiд час тАЮвiдлигитАЭ, тАЮПромiння землiтАЭ, тАЮВiтрилатАЭ, тАЮМандрiвки серцятАЭ засвiдчили непересiчний талант поетеси, ii здатнiсть глибоко, фiлософськи осмислювати дiйснiсть, генерувати новi, оригiнальнi думки, подаючи iх у чудовiй поетичнiй формi.

Бiльш плiдною й багатою в новiй суспiльно-культурнiй атмосферi була творчiсть композиторiв як офiцiйного, традицiйного, так i нетрадицiйного напряму в музицi. Украiнське музичне мистецтво збагатилося творами Б.Лятошинського, Анатольського, С.Людкевича, братiв Г. i П. Майбород, Ю.Меитуса, А.Штогаренката iн. Новаторством позначена була авангардна музика композиторiв - тАЮшiстдесятникiвтАЭ Л.Грабовського, В.Годзяцького. В.Сильвестрова, В.Загоруiва.

Вiдбулися змiни в спрямованостi образотворчогомистецтва. З рухом тАЮшiстдесятникiвтАЭ тiсно пов'язане iм'я талановитоi художницi, ученицi Ф.Кричевського Т.Яблонськоi, яка на противагу тАЮсоцiалiстичному реалiзмутАЭ, що тяжiв фактично, до натуралiзму, демонструi новi рiшення для образiв, в яких яскраво вирiзняiться давня традицiя украiнського народного живопису. Т.Яблонська разом з В.Зарецьким та iншими художниками - тАЮшiстдесятникамитАЭ стала основоположницею й фундатором фольклорного напряму в украiнському образотворчому мистецтвi, що зберiгся й розвивався, хоч i з труднощами, в наступнi десятирiччя. Пожвавлення в нацiонально-культурному життi привело до зростання iнтересу в суспiльствi до театрального мистецтва: протягом 1958-1965 рр. кiлькiсть глядачiв у театрах республiки зросла з 14,3 млн. до 15,5 млн. на рiк.

З новими iдеями й творчими знахiдками влилися в потужний струмiнь суспiльно-культурного руху шiстдесятникiв десятки й сотнi вiдомих i менш вiдомих трудiвникiв i творцiв украiнськоi культури новiтнього часу. тАЮВiдлигатАЭ дещо розкрiпачила творчий потенцiал украiнського народу, сприяла пiднесенню нацiональноi гiдностi та самосвiдомостi, збереженню й примноженню духовних i моральних сил для подальшоi боротьби. Пiк тАЮвiдлигитАЭ для Украiни припав на кiнець 50 тАФ початок 60-х рр. Це видно особливо виразно на результатах книговидавничоi справи. Саме в цей перiод книжки украiнською мовою складали найбiльший вiдсоток вiд усiх книг, опублiкованих в Украiнi, порiвняно з iншими роками повоiнноi iсторii. В 1957 р. вони становили 53%, у 1958 тАФ 60, у 1960-му тАФ 49, але уже в 1965 р. цей показник опустився фактично до рiвня 1940 р. тАФ 41%. Далi тАФ лише неухильно зменшувався.

4. Рух шiстдесятникiв

Свiдомiсть цього поколiння зазнало меншого впливу радянськоi iдеологii з усiма ii викривленнями. Воно стало свiдком падiння культу особи Сталiна. У системi цiнностей цього поколiння з'явилися несподiванi для радянського морального кодексу iндивiдуалiзм, культ свободи самовираження, скептицизм, гуманiзм без сурогатних домiшок класового пiдходу, космополiтичнiсть культурних смакiв. Воно уособлювало собою суспiльно-культурне явище, течiю, духовний феномен тАФ шiстдесятникiв. Цей термiн активно вживався вже на початку 60-х рр.

Найважливiшим моментом у формуваннi свiтогляду шiстдесятникiв був вплив гуманiстичноi захiдноi культури. Рiзними стежками, здебiльшого через переклади, до Украiни потрапляли твори Е.Хемiнгуея, А.Камю, А.Сент-Екзюперi, Ф.Кафки та iн. Одкровенням стало iталiйське кiно епохи неореалiзму. Художники заново вiдкривали iмпресiонiстiв, Ван-Гога, Модiльянi, мексиканський монументальний живопис i скульптуру. Надбання захiдноi культури сприяли пiдвищенню статусу загальнолюдських цiнностей, модернiзацii свiдомостi молодшого поколiння iнтелiгенцii, посiяли вiдразу до тАЮсоцiалiстичного реалiзмутАЭ. Закономiрним наслiдком цих зрушень було вiдродження iнтересу до власноi культури, ii багатств. Врештi-решт зтАЩявилася потреба визначити свою культуру не в тiнi тАЬстаршого брататАЭ а в контекстi загальносвiтовоi культури. Нове поколiння iнтелiгенцii, крiм бiльшоi свободи та iнформованостi, мало в активi вищий культурний рiвень, талант i смак. Вiдбулася певна переоцiнка цiнностей: це поколiння вважало природним своi право на розкутiсть, щирiсть почуттiв, звернення передусiм до внутрiшнього свiту людини, прагнуло до вiдновлення чистоi естетики, культивувало красу, палко бажало новизни й подолання занедбаностi своii культури. В результатi творчiсть i громадська дiяльнiсть шiстдесятникiв стали справжнiм проривом у сформованiй монолiтнiй системi заiдеологiзованоi культури. Поетичнi вечори РЖ.Драча, Лiни Костенко, М.Вiнграновського та iн. збирали тисячнi аудиторii. Плеяда блискучих лiтературних критикiв повернули цьому жанровi звання лiтератури. Нову хвилю в кiнематографi представляли С.Параджанов, Ю.РЖллiнко, Л.Осика. Новi iмена, iдеi з'явилися в гуманiтарних науках: iсторii, археологii, лiтературознавствi, мистецтвознавствi. Звичайно, коло шiстдесятникiв було значно ширшим. До них горнулися молодi вченi, вчителi, студентство.

Цiлком логiчною стала занепокоiнiсть вищих партiйних органiв. зпочатку ii доводилося стримувати, оскiльки вона не збiгалося з вiяннями часу. Втiм довго чекати не довелося: сигнал було надано. 8 березня 1963 р. у Москвi вiдбулася зустрiч М.Хрущова з мистецькою iнтелiгенцiiю, змiст якоi послужив тАЮкерiвництвом до дiiтАЭ для маси апаратникiв усiх рiвнiв. Почалася чергова кампанiя на зразок iдеологiчного погрому 40-х тАФ початку 50-х рр.

У пресi, на зборах творчих спiлок почалося цькування шiстдесятникiв. Першими пролунали звинувачення у тАЮформалiзмiтАЭ, тАЮкосмополiтизмiтАЭ, вiдходi вiд тАЮмарксизму-ленiнiзмутАЭ. Словеснi атаки супроводжувались адмiнiстративними заходами. Спочатку почали обмежувати публiкацii шiстдесятникiв у лiтературних журналах (тАЮЖовтеньтАЭ, тАЮПрапортАЭ, тАЮВiтчизнатАЭ, тАЮРаноктАЭ, тАЮДнiпротАЭ та iн.), газетах тАФ скрiзь, де вони ранiше мали трибуну. Бiльшiсть шiстдесятникiв-поетiв тАЮпершоi хвилiтАЭ тАФ Л.Костенко, РЖ.Калинець, Г.Кириченко, Б.Мамай-сур, В.Голобородько та iн. перестали друкуватись саме пiсля 1963 р. Стали абороняти, а то й просто розганяти лiтературно-мистецькi вечори. Закрили клуби творчоi молодi.

Перекриваючи повiтря шiстдесятникам, влада сподiвалася, що таким чином вдасться пiдкорити iх, примусити дiяти суто за законами системи. Проте результат не вiдповiдав задуму. Частина шiстдесятникiв дiйсно досить швидко тАЮпереорiiнтуваласьтАЭ (серед таких були й дуже талановитi люди) i стала робити те, що вiд них вимагалося, частина вiдiйшла вiд громадськоi дiяльностi i поринула у суто фаховi проблеми. Однак певна частина нового поколiння не змогла вiдмовитися вiд своiх позицiй i пiшла на приховану або вiдкриту конфронтацiю з владою.

Невiд'iмною частиною суспiльно-культурного життя Украiни у першiй половинi 60-х рр. став сам-видав: цiла система розповсюдження не визнаноi офiцiйно або забороненоi лiтератури. Десятки лiтературних i публiцистичних творiв, яким був перекритий шлях до публiкацii в офiцiйних виданнях, передруковувались на машинках, перефотографовувались на фотоплiвку, надиктовувались на магнiтофоннi стрiчки, навiть переписувались вiд руки i читалися тисячами людей, здебiльшого iнтелiгенцiiю.

Поширювались твори Лiни Костенко, В.Симоненка, РД.Сверстюка та iн. Згодом самвидав став полiтизуватися. В 1964тАФ1965 рр. з'явилась цiла серiя анонiмних публiцистичних статей (тАЮЗ приводу процесу над ПогружальськимтАЭ тАФ вiдгук на пожежу в Центральнiй науковiй бiблiотецi у Киiвi, пiд час якоi згорiла безцiнна колекцiя украiнiки; тАЮПро сучасне i майбутнi УкраiнитАЭ, тАЮНацiоналiсти?тАЭ, тАЮ12 запитань для тих, хто вивчаi суспiльствознавствотАЭ) та iн. Статтi пiдiймали найактуальнiшi та найболючiшi проблеми сучасностi: пiдлегле становище Украiни в СРСР, стан украiнськоi мови i культури, русифiкацiя, злочини сталiнiзму тощо.

Поява полiтичноi публiцистики стала свiдченням зародження полiтичноi течii у шiстдесятництвi, певноi групи, яка прагнула обговорювати не тiльки суто культурницькi, а й важливi суспiльно-полiтичнi проблеми.

У системi розповсюдження самвидаву головними були два центри: Киiв (тут активно дiяли РЖ.Свiтличний, В.Чорновiл, РД.Пронюк) та Львiв (М. i Б.Горинi, РЖ.Гельта iн.). Саме тут писалися й передруковувалися самвидавчi статтi, саме звiдси вони розповсюджувались у мiстах Украiни. Це були головнi осередки духовноi опозицii та iнакомислення. У цьому ж середовищi виношувалась iдея органiзацii опозицiйного руху. 1964 р. з'явилися анонiмнi тези тАЮСтан i завдання украiнського визвольного рухутАЭ, в яких йшлося про колонiальне становище Украiни в складi СРСР, ставилися завдання органiзацii визвольного руху в Украiнi, котрий мав би дiяти легальними й нелегальними тАЮреволюцiйно-демократичнимитАЭ методами. Частина шiстдесятникiв стояла на порозi формування полiтичноi опозицii.

Проте в 1964 р. перiод тАЮмирноготАЭ спiвiснування системи з iнакомисленням закiнчився. В жовтнi цього року М.Хрущов, який остаточно заплутався у своiх планах, проектах i стосунках з партiйно-державною бюрократiiю, в результатi справжньоi змови був усунутий з посади першого секретаря ЦК КПРС. До влади прийшла консервативна частина партiйноi верхiвки на чолi з Л.Брежнiвим i М.Сусловим. Подальший хiд подiй в Украiнi, як завжди, був визначений поза ii межами. На змiну тАЮвiдлизiтАЭ приходила реакцiя.

Висновки.

Тепер можна дати коротку оцiнку результатам тАЬвiдлигитАЭ. Треба пiдкреслити, що цiлi, якi переслiдували реформи Хрущова, мали позитивну спрямованiсть для для радянськоi системи. Проте, тАЬвiдлигатАЭ торкнулася тiльки окремих сторiн життя суспiльства. Змiни, якi вiдбувалися, сприяли певному прогресивному розвитковi Украiни.Ва Але непослiдовнiсть, суперечливiсть цих змiн зрештою призвели до того, що задуми iнiцiаторiв стали перетворюватись у свою протилежнiсть. Неможна реформувати економiку, якщо ти у вирiшальний момент озираiшся, i починаiш сумнiватися у своiх дiях. Навряд чи радянськi керiвники постсталiнськоi епохи були готовi радикально змiнити ситуацiю. РЗх спроби штучно покращити становище лише призвели до того, що в широких колах все бiльш поширились вiяння свободи та почуття власноi самостiйностi.

До того ж межi тАЬвiдлигитАЭ були занадто вузькими, щоб довести реформи до логiчного кiнця й докорiнним чином оздоровити суспiльство, яке пiсля вiдставки Хрущова знову опинилося пiд тоталiтарним контролем Системи.

О.РЖ.Гуржiй, Я.Д. РЖсаiвич, М.Ф.Котляр та iн.; пiд ред. В.А.Смолiя, РЖсторiя Украiни: нове бачення - К., Альтернатива, 1997 тАУ 424с.

O. Субтельний: РЖсторiя Украiни, переклад з англ. Ю.Шевчука пiд ред. Ю.Г.Медюка тАУ Киiв, Либiдь, 1991.

Бойко О.Д. РЖсторiя Украiни: Посiбник для студентiв вищих навчальних закладiв. тАУ К.: Видавничий центр тАЬАкадемiятАЭ, 1999. тАУ 568с. (Гаудеамус).

Борисенко В.Й. Курс украiнськоi iсторii: З найдавнiших часiв до ХХ столiття: Навч. Посiбник. тАУ К.: Либiдь, 1996. тАУ 616с.

Вместе с этим смотрят:

9 сочинений для 9 класса /english/

A Farewell to Arms

A history of the english language

About England

Accommodation in St.Petersburg