Антична культура: Давнiй Рим

Реферат з курсу: тАЬУкраiнська та зарубiжна культуритАЭ студента I-го курсу 1-оi групи вiддiлення МЕВ Гапiiва Дмитра Сергiйовича

Киiвський нацiональний унiверситет iменi Тараса Шевченка

РЖнститут мiжнародних вiдносин

Киiв тАУ 1999

Вступ

Культура римськоi цивiлiзацii маi тисячолiтню iсторiю. РЗi значення для свiтовоi цивiлiзацii важко переоцiнити. Латинська мова, яка була носiiм цiii культури, справила вплив на цiлу групу мов, так званих романських. Ще два-три столiття тому вона була мовою фiлософii, науки, медицини, юриспруденцii, релiгii i лiтератури багатьох iвропейських народiв. Ще й сьогоднi бiльшiсть наукових, медичних, юридичних термiнiв тАУ латинського походження. Таке ж значення мають досягнення римлян в архiтектурi, образотворчому мистецтвi, в системi державного i приватного права, адмiнiстративного управлiння та форм органiзацii суспiльного життя. Вивчення iсторii античноi, i зокрема римськоi, культури даi змогу зрозумiти закономiрностi розвитку багатьох соцiальних та культурних феноменiв, робить можливим бiльш грунтовний пiдхiд до вивчення й розумiння сьогоднiшнiх соцiальних i культурних процесiв. Подii та героi римськоi культури та iсторii осмислюються у звтАЩязку з цим як культурнi символи, що допомагають глибше розумiти сучаснiсть.

РЖсторiю Римськоi держави традицiйно подiляють на три великих перiоди: раннiй Рим, або царський перiод, Римська республiка та Римська iмперiя. Вони мають ще i внутрiшнi членування. У перiодi раннього Риму видiляють етруську епоху й суто царську, тим бiльше, що деякi римськi царi були етрусками за походженням. Римська республiка знала три епохи: рання республiка (кiнець 6 столiття тАУ 256 рiк до нашоi ери), епоха великих завоювань (256 тАУ 130 роки до нашоi ери), епоха громадянських воiн та кризи республiки (133 тАУ 31 роки до нашоi ери). В iсторii римськоi iмперii вичленовуються двi епохи: рання iмперiя, або принципат (31 рiк до нашоi ери тАУ 2 столiття нашоi ери), i пiзня iмперiя (3 столiття нашоi ери тАУ 476 рiк).

На мою думку, саме у звтАЩязку з iсторичними подiями тих часiв слiд розглядати культуру Римськоi держави, адже хiд iсторii даi поштовх розвитку (чи занепаду) культури. Отже, коротко розглянувши основнi вiхи iсторичного розвитку Риму, перейдемо до опису культурних процесiв, повтАЩязаних з цими подiями.

РЖсторiя Риму

Рим зтАЩявився як один iз землеробських полiсiв на пiвденнiй периферii етруського свiту. На протязi 6 столiття до нашоi ери вiн був пiд владою етрускiв. Невелика кiлькiсть памтАЩяток цього перiоду i складовою частиною цивiлiзацii етруського типу. Потiм почалася повiльна, але тривка експансiя Риму, що знаходився на кордонi двох великих iталiйських цивiлiзацiй: етрускiв i Великоi Грецii. Ця експансiя привела Рим не тiльки до визволення, але й дозволила йому зайняти ключовi позицii в Центральнiй РЖталii.

Частиною Римськоi культури, безперечно, i легенда про заснування Риму. До нас дiйшли твердження, що Рим був заснований мiж 754 i 753 роками до нашоi ери латинськими колонiстами зi стародавнього мiста Альба Лонга[1]
. За легендою, римляни повтАЩязували заснування Рима з Троянською вiйною. Легенда розповiдаi, що коли загинула Троя, деякi троянцi на чолi з Енеiм повтiкали на кораблях до РЖталii. Вони прибули в Лацiй, де заснували мiсто Альба, в якому й зацарював Еней. Його нащадок, цар Альби Нумiтор[2]
, був повалений своiм братом Амулiiм. Побоюючись помсти дiтей або онукiв Нумiтора, Амулiй примусив його дочку Рею Сiльвiю[3]
стати весталкою[4]
. Жрицi богинi Вести, берегинi домашнього вогнища, не мали права виходити замiж. Однак у Сiльвii вiд бога Марса народилися два сини-близнюки, Ромул i Рем. Амулiй наказав кинути iх у Тибр. Але малюки врятувалися: хвиля викинула кошик iз дiтьми на берег, де iх вигодувала молоком вовчиця. До речi, саму капiтолiйську вовчицю у 6 тАУ на початку 5 столiття до нашоi ери римляни зобразили у виглядi бронзовоi скульптури, яку встановили на Капiтолii. Вона вiдома й по сьогоднiшнiй день. Потiм братiв виховував царський вiвчар. Врештi-решт Ромул i Рем довiдались про своi походження, вбили Амулiя, повернули царську владу своiму дiдовi i, зiбравши дружину, заснували нове мiсто на Палатинському пагорбi, на березi Тибру. За жеребом мiсто дiстало назву Рим[5]
вiд iменi Ромула. Пiд час побудови мiськоi стiни мiж братами виникла сварка, Рем загинув вiд руки брата. А Ромул став першим римським царем. Вiн подiлив громадян на патрицiiв i плебеiв, усе населення тАУ на курii i створив вiйсько.

Легенда розповiдаi,що першими жителями Рима були юнаки тАУ супутники Ромула та його дружина. Сусiднi общини з недовiрою ставилися до нових поселенцiв i не хотiли одружувати з ними своiх дочок. Тодi Ромул улаштував свято, на яке запросив сусiдiв-сабiнiв. Пiд час бенкету римляни викрали дiвчат-сабiнянок. Сабiни пiшли вiйною на Рим, але сабiнянки зумiли помирити своiх батькiв i чоловiкiв. Як наслiдокВа злиття латинськоi i сабiнськоi общин утворилась iдина Римська держава, в якiй стали спiльно правити два царi тАУ Ромул i сабiнянин Тит Тацiй.

Другий римський цар, сабiнянин Нума Помпiлiй, затвердив культи богiв i зорганiзував жрецькi i ремiсничi колегii. Наступний цар, Тулл Гостiлiй, зруйнував Альбу Лонгу i переселив ii жителiв до Рима. Його спадкоiмець Анк Марцiй побудував мiст через Тибр i заснував у гирлi рiчки першу римську колонiю тАУ Остiю.

Потiм, за римською традицiiю, в Римi правили ще три царi, етруски за походженням. Тарквiнiй Давнiй побудував у Римi перший цирк, храм на Капiтолii i пiдземний стiчний канал тАУ Велику клоаку, що iснуi дотепер. Його наступник Сервiй Туллiй провiв важливi соцiальнi реформи i встановив довкола мiста мiцну камтАЩяну стiну. Останнього, сьомого, царя Тарквiнiя Гордого вигнало з Рима повстале населення. Вiд цiii подii 510 року бере початок iсторiя Римськоi республiки.

Спецiальне вивчення легенд про раннiй Рим i зiставлення iх iз результатами археологiчних та лiнгвiстичних дослiджень привели вчених до висновку, що вiдомостi античних письменникiв у цiлому заслуговують на довiру. Тепер визнано, що антична традицiя мiстить поряд iз вигадками iВа спомин про реальнi iсторичнi подii та особи. Наприклад, достовiрнi у своiй основi вiдомостi про етнiчний склад населення на територii майбутнього Рима, звтАЩязок цього населення зi Схiдним СередземномортАЩям ( греки, фiнiкiйцi, етруски ), приблизний час виникнення Рима, звтАЩязок перших римських поселенцiв з Альбою Лонгою, злиття латинськоi i сабiнськоi общин у Римi, загальнi уявлення про дiяльнiсть перших римських царiв, про етруське правлiння в Римi наприкiнцi царського перiоду тощо.

На протязi 3 столiття до нашоi ери Рим утверджуiться як головна сила, що пiдпорядкувала собi весь Апеннiнський пiвострiв, включаючи i Етрурiю, яка на той час вже вичерпала свiй iсторичний потенцiал, та бiльшiсть полiсiв Пiвденноi РЖталii. До кiнця 3 столiття до нашоi ери Рим стаi великою середземноморською державою. Пiдкоривши в останнiй чвертi 3 та в першiй половинi 2 столiття до нашоi ери Карфаген, Рим став керiвною силою в Центральному та Захiдному СередземномортАЩi. В 2 та 1 столiттях до нашоi ери Рим пiдкоряi собi багатi землi еллiнiстичноi Грецii, РДгипту i Малоi Азii.

Рим зростав, будуючи легендарнi дороги i починаючи торгiвлю з сусiднiми краiнами. Життя в ньому було досить гiдним, але жителi Риму прагнули бiльшого. Вони створили величезнi легiони, щоб пiдкорити собi новi землi. РЖмперiя ставала сильнiшою, i нiхто вже не мiг зупинити Рим. Захопленi у полон вiйська противника ставали рабами, яких купували багатi мiщани, насолоджуючись усiма радощами життя в Римi. Але не кожен римлянин жив у такiй розкошi. Це призводило до повстань голодних нижчих класiв. Але Рим вижив. Як доказ його величi, були збудованi величезнi арени, де проходили захоплюючi небезпечнi змагання (битви гладiаторiв, кiнний бiг, поiдинки рабiв з левами тощо). Все це було неодмiнними атрибутами римського побуту.

На протязi 1 столiття до нашоi ери складаiться велика римська латиномовна лiтература, закладаються основи власного римського образотворчого мистецтва й архiтектури.

На рубежi староi i новоi ери Рим перетворюiться на величезну свiтову державу. Старий полiсний устрiй вступаi у непорозумiння з тими завданнями, якi необхiдно було розвтАЩязувати у рабовласницькiй краiнi. На змiну полiсному республiканському устрою приходить iмперiя. Так з 1 столiття нашоi ери починаiться заключний етап розвитку античного СередземномортАЩя.

Перiод з 1 по 5 столiття нашоi ери тАУ епоха останнього розквiту античноi культури. У 476 роцi нашоi ери могутня Римська iмперiя впала пiд натиском напiводягнених голодних варварiв, ставши жертвою своii власноi необачностi, надмiрноi вишуканостi та багатства. А до культури варварам дiла не було тАУ грандiознi палаци, монументи та скульптури, колони та форуми, сенати та префектури були знищенi при взяттi Рима. Загибель Риму означаi i загибель великоi античноi культури в цiлому. Як образно вiдмiтив Т.Момзен: тАЬНад греко-латинским миром опустилась историческая ночь, и отвратить ее было не в силах человеческих, но Цезарь дал все-таки измученным народам доживать вечер своего развития в сносных условиях. А когда, после долгой ночи, занялся новый исторический день и новые нации устремились к новым, высшим целям тАУ у многих из них дало пышный цвет семя, посеянное еще Цезарем, и многие именно ему обязаны своею национальной самобытностьютАЭ[6]
.

Критика Римськоi культури

У римськоi культури завжди було багато як прихильникiв, так i противникiв. Дiйсно, багато хто не мiг пробачити римлянам войовничiсть iх менталiтету, що ii вони успадкували вiд етрускiв. Особливо не сприймали культуру Риму греки, що iх римляни пiдкорили. Еллiни перемагали своiм генiiм, а римляни досягали успiху лише завдяки фортунi. Але Рим зробив те, чого не вдалося зробити еллiнам. Вiн обтАЩiднав народи та запровадив порядок на землях, принiс iм мир. Кожен мiг, будучи в безпецi вiд нападу, працювати, сiяти, збирати врожай, мандрувати землями краiни та торгувати. За щитом Риму еллiни зi своiми поглядами на життя могли нескiнченно довго сперечатися на фiлософськi теми. Можливо, Рим не перевершив грекiв у галузях фiлософii та скульптури, але вiн добре налагодив перекидання вiйськ з одного кiнця держави в iнший та встановив справедливi закони. А це вже i i культурою. Рим на той час був унiверсальною iдеiю. Досягнення в тих галузях культури, в яких римлянам не вдавалося створити щось особливе, були цiлком запозиченi у iнших народiв, у тих же самих грекiв. Але в будь-якому випадку римська культура не просто цiкава тАУ вона грандiозна, без неi не можна уявити давнiй свiт, як i не можна уявити Рим без впливу на нього грецькоi культури.

Культура Вiлланови у Пiвнiчнiй та Центральнiй РЖталii. Культура етрускiв

1000 рокiв до нашоi ери. Початок колонiзацii РЖталii етрусками. Приблизно в цей час, за пiдрахунками вчених, починаiться перiод залiзного вiку на територii майбутнього Риму. Вiдбуваiться перехiд вiд апеннiнськоi культури та культури террамар (тАЬжирна землятАЭ), вiд яких залишилась велика кiлькiсть господарських вiдходiв у виглядi керамiки, залишкiв бронзових виробiв на свайних поселеннях бiля водних просторiв рiк та озер. Субапеннiнський перiод став перехiдним, вiн визначаiться появою нових племен на територii сучасноi РЖталii, цi племена принесли особливу культуру, зокрема, вони померлих ховали на спецiальних полях-кладовищах. Змiнився обряд захоронення, поширюiться кремування. В Пiвденнiй Етрурii продовжуi iснувати культура террамар. В Пiвнiчнiй i Центральнiй Етрурii в результатi великих етнiчних перемiщень встановлюiться основний тип культури цього перiоду, що маi назву культура Вiлланови. По сутi це землеробська культура. Схематично видiляють чотири етапи цiii культури, коли удосконалюiться технiка виготовлення бронзових виробiв, новi форми бронзових речей побуту, дещо прогресуi залiзообробка, не дивлячись на обмеженiсть запасiв залiзноi руди в РЖталii. Тiльки в 6 столiттi до нашоi ери помiчаiмо перевагу в кiлькостi залiзних знарядь працi над бронзовими. В археологiчному асортиментi зтАЩявляються новi форми фiбул. Значним кроком вперед у розвитку технологiчних навичок i виготовлення гончарного посуду. Археологiчно можна iнтерпретувати знайденi вироби як предмети торгiвлi племен. Сюди вiдноситься грецька керамiка, фiнiкiйське скло, предмети з золота й срiбла, слоновоi кiстки. Складнiше сприймаються етнiчнi перемiщення населення. Згаданi террамари, як i оволодiння металом, повтАЩязують з iндоiвропейським елементом, частковим його проникненням, можливо, морем, по територii РЖталii шляхом колонiзацii. Домiнуючу масу носiiв iндоiвропейських мов склали племена iталiкiв, що проникають в РЖталiю з кiнця 2 тисячолiття до нашоi ери i, як вважають, створюють культуру типу Вiлланови.

Вiдкрита бiля поселення Вiлланова у передмiстi Болоньi в серединi 19 столiття культура знаходить аналоги в культурi залiзного вiку Лiгурii (Голасекки), Венецii (Есте), Бруттii (Торре Галлi). Культура Вiлланови проявляiться в центрах Пiвденноi Етрурii, Лацii (Альбанськi гори), у вiдповiдних прошарках римського поселення.

Пiднесення етрускiв у 8 столiттi до нашоi ери в Середнiй та Пiвнiчнiй РЖталii i закономiрним розвитком попередньоi культури Вiлланови. Проблема етруськоi мови породжуi все новi й новi версii, якi грунтуються на 9 тисячах етруських надписiв, що збереглися. Весь масив етруського матерiалу дозволяi оцiнити мовний запас, змiст епiтафiй, текстiв-присвят та подарункових творiв.

Алфавiт використовувався грецький. Однак для дослiджень великим недолiком i одноманiтнiсть надписiв епiграфiки, мала кiлькiсть текстiв на широкi теми. Короткi етруськi надписи зустрiчаються на урнах, глечиках, дзеркалах, геммах.

У 8 тАУ 7 столiттях до нашоi ери етруски проживають на бiльшiй частинi сьогоднiшньоi РЖталii, займаються землеробством, утримують худобу. Високий рiвень землеробства дозволяв проводити селекцiiю тАУ було отримано етруський сорт полби, вперше почали вирощувати культурний овес. Льон йшов на пошиття одягу, вiтрил для човнiв. Цей матерiал використовувався для запису рiзноманiтних текстiв (пiзнiше це досягнення використали римляни). РЖснують свiдчення антикiв про мiцнiсть ниток з льону, за допомогою яких етруськi ремiсники виготовляли панцирi (гробниця 6 столiття до нашоi ери, Тарквiнiя). Досить широко етруски застосовували штучне зрошення, дренаж, регулювання течiй рiчок. Вiдомi археологiчнiй науцi давнi канали знаходилися бiля етруських мiст Спiна, Вейi, в районi Коди.

Наведенi факти високого рiвня агрономiчноi культури, прикрашенi пережитками давньоi магii, свiдчать про великий вклад етрускiв у культуру РЖталii в давнинi.

В iнших галузях дiяльностi, наприклад в ремiсництвi, етрускам властивi високий рiвень та значнi результати. Наявнiсть чисельних виробiв з металу в гробницях 8 столiття до нашоi ери в Етрурii асоцiюiться з адекватним рiвнем рудноi справи та металургii. В некрополi Сан-Чербоне одна знахiдка з мiдi була iнкрустована залiзними мiнiатюрними квадратиками тАУ метод, характерний при роботi з дорогоцiнними матерiалами. Взагалi, з залiза виробляли металевий посуд, засоби виробництва для рiзних галузей промисловостi. Широкого поширення набули посудини буккеро, бронзовi статуетки, етруськi форми гробниць (типу гробниць Цере), металiчнi прикраси, склянi буси, амулети, скарабеi. РЖнтенсивна торгiвля прямо впливала на рiвень суднобудування. Етруски використовували запаси лiсу не лише Тирренii, а й масиви Лацii, Умбрii. З дерева робили килi тАЬтирренських кораблiвтАЭ. Етрускам була вiдома форма торговельного корабля з двома мачтами, чого не знав грецький торговий флот.

Важливим етапом в розвитку етруського суспiльства було складання мiськоi структури, що вiдповiдала рiвню рабовласницького ладу, зовнiшньою ознакою якого було жваве мiстобудування. Мiста мали мiцний пояс укрiплених стiн з камтАЩяних блокiв, пiзнiше спостерiгалося чiтке розташування кварталiв в шахматному порядку та планування вулиць, якi перетиналися пiд прямим кутом. Аналог етруським забудовам тАУ мiсто Мiса[7]
бiля Болоньi (датуiться 6 тАУ 4 столiттями до нашоi ери) мало свiй центр тАУ акрополь з храмовими будiвлями та перпендикулярно розмiщеними вулицями, фонтан з басейном, птАЩять храмiв-святилищ (за етруським ритуалом, вони мали вхiд з пiвдня та були орiiнтованi по частинах свiту, птАЩятий храм знаходився в центрi). Найбiльшi вулицi мали ширину до 10 тАУ 15 метрiв. У мiстi iснувала система каналiзацii, водопровiд з глиняних труб. Храмовi побудови проводились розумно, з урахуванням сейсмiчностi, на камтАЩяних фундаментах. Усе мiсто оточувалося фортифiкацiйною стiною шириною 2 метри, що складалася з великих суцiльних блокiв. Мiсцевий побут, заснований на розвинутому господарствi, ставав усе бiльше спецiалiзованим у певнiй галузi. Популонiя орiiнтувалася на видобуток i обробку металiв, Клузiй спецiалiзувався в сiльськогосподарському виробництвi, мiсто Цере тАУ на ремеслах i торгiвлi.

За Варроном, 753 р. до нашоi ери вважаiться роком заснування Риму.

У релiгiйному життi панував полiтеiзм давньогрецького типу. Лише iмена етруських богiв вiдрiзнялися вiд грецьких. Головним богом був Тин (грецький Зевс, римський Юпiтер), iншими визначними богами тАУ Унi, Менрва[8]
(римська Мiнерва), Марис (Марс). Мiфологii етрускiв властивi були також i давнi культи тотемного характеру: добрих i злих демонiв (Хару, Тухулха, Лаза).

Цiкавими з точки зору розумiння життя етрускiв i iх малюнки й фрески в гробницях. Так, зображенi сюжети дозволяють припустити, що iснували ритуальнi вбивства рабiв в ходi поiдинкiв та травля iх хижими тваринами. В той же час рабiв зображували спiваючими, граючими на музичних iнструментах, танцюючими.

З кiнця 6 столiття до нашоi ери етруська конфедерацiя починаi розпадатися. В 524 роцi до нашоi ери етруски програли грекам битву при Кумах. Вiдповiдно, занепадаi i культура. Хоча, занепадаi етруська культура, а загалом уся римська культура переходить на нову орбiту свого розвитку. Почали етруски з фiбули з гробницi Черветерi (близько 650 р. до нашоi ери) i канопи з маскою (близько 600 р. до нашоi ери), а останнiм чисто етруським досягненням в культурi, безперечно, було спорудження храму Юпiтера на Капiтолiйському холмi в Римi. Це сталося в перiод правлiння етруських царiв Тарквiнiiв (знайденi пiд час археологiчних розкопок монети iз зображенням храму допомагають уявити зовнiшнiй вигляд цiii величноi будiвлi). Слiд мати на увазi, що Юпiтер в пантеонi тодiшнiх богiв супроводжував Менрву й Унi тАУ етруських жiночих божеств, а крiм того, й сам Юпiтер був спочатку також етруським богом на iмтАЩя Тин. Саме в цiй своiй етруськiй iпостасi Юпiтер i став, як вважаiться, патроном новоi римськоi держави. Усерединi храму розмiщувалась величезна статуя Юпiтера, виготовлена з золота й пластинок слоновоi кiстки. Авторство цього твору, рiвно як i квадриги на храмовому фронтонi, приписують майстру Вулке з мiста Вей. Завершено зведення храму було в 509 р. до нашоi ери.

У тому ж таки 509 роцi до нашоi ери останнiй цар так званого царського перiоду Тарквiнiй Гордий був вигнаний з Рима. 509 р. до нашоi ери вважаiться традицiйною датою заснування республiки та запровадження консульськоi влади у Римi.

Культура Риму епохи республiки

500 рiк до нашоi ери. Рим починаi експансiю в РЖталii. В 474 роцi до нашоi ери етрускiв, вiд яких римська культура взяла так багато, було витiснено римськими вiйськами з Кампанii. 444 рiк до нашоi ери став роком запровадження вiйськового трибунату з консульською владою. А в 377 роцi до нашоi ери навколо Рима була збудована стiна для захисту вiд ворогiв[9]
, якi нагадали про себе захопленням та спаленням мiста.

Говорячи про подальший розвиток римськоi культури, не можна не згадати про прокладення знаменитоi Аппiiвоi дороги, що розпочалося в 312 роцi до нашоi ери, акведук Аппiя Клавдiя тощо. Але зупинимося на бiльш тАЬсвiтськихтАЭ речах, що i буде вирiзняти культуру Риму епохи республiки вiд культури попереднiх етапiв розвитку.

Перетворення Риму на велику середземноморську державу справило вплив на iдеологiчне життя римського суспiльства. У вищих колах римського суспiльства набуваi широкого вжитку грецька мова. Разом з мовою в Римi зтАЩявляiться грецька освiченiсть; знання грецькоi лiтератури стаi ознакою гарного тону, створюються риторичнi школи, керованi греками. Все бiльший вплив справляють на побут i образ життя римськоi знатi еллiнiстичнi звичаi. Однак широкi кола римського суспiльства вороже ставилися до iноземних нововведень та звичаiв i чинили iм стiйкий опiр.

Вплив грецькоi культури сприяв поширенню освiченостi у верхнiх шарах суспiльства й загальному культурному зростанню. Навколо одного з найбiльших полiтичних дiячiв того часу тАУ Сцiпiона Емiлiана створюiться гурток, до складу якого входять фiлософи й письменники. Серед них найпомiтнiше мiсце належить знаменитому грецькому iсторику Полiбiю та грецькому фiлософу Панетiю. Обидва вони проповiдували вчення стоiкiв, пристосовуючи його до потреб i запитiв римського суспiльства.

В 1-му столiттi до нашоi ери спостерiгаiться ще бiльш широке поширення еллiнiстичних впливiв, причому в фiлософii та мистецтвi вони стають домiнуючими. Одночасно з цим в римському суспiльствi йде процес iх творчоi переробки. Саме в цей перiод виникаi латинська лiрична поезiя, досягаi найвищого розквiту ораторське мистецтво, зтАЩявляються прозаiчнi твори, написанi класичною латинською мовою.

Для популяризацii рiзних течiй еллiнiстичноi фiлософii особливо багато зробив Цiцерон, який виклав в рядi творiв досить зрозумiло основи рiзних фiлософських систем i розробив латинську фiлософську термiнологiю.

Лукрецiй, один з найвiдомiших фiлософiв давнини, в своiй поемi тАЬПро природу речейтАЭ поширював та пропагував матерiалiстичне вчення Епiкура, намагаючись позбавити людей забобонного страху перед богами i потойбiчним життям. Заперечуючи всяке втручання богiв у життя людей, Лукрецiй давав наукове пояснення походження i розвитку всесвiту й людства. Вiн стверджував, що все складаiться з неподiльних тАЬначалтАЭ, тобто атомiв, якi не створюються i не зникають, а за певним законом зтАЩiднуються i формують все живе. Тому всесвiт вiчний i нескiнченний.

Лукрецiй вважав, що пiсля створення землi з вологи й теплоти зтАЩявилися рослини, потiм тварини i, нарештi, людина. Завдяки досвiду й спостереженням людина навчилася отримувати вогонь, будувати домiвки, обробляти землю. Люди почали обтАЩiднуватись у сiмтАЩi, а сiмтАЩi почали формувати суспiльство. Це дало можливiсть розвинутися мовi, наукам, ремеслам, iдеям права й справедливостi. Але зтАЩявилися царi, найбiльш сильнi почали захоплювати й дiлити землю, що призвело до появи вiйн i злочинностi.

У грекiв римляни запозичили i науковi досягнення. Так, Цельс узагальнив досягнення еллiнiстичного лiкарського мистецтва. Астроном Сосиген з РДгипту виконав обчислення для проведеноi Цезарем реформи римського календаря. Але одночасно розвивалася й чисто римська наука. Найпомiтнiшим ii представником був Марк Теренцiй Варрон, який уклав енциклопедiю наук i виконав дослiдження римськоi побутовоi i релiгiозноi старовини, римського театру, латинськоi мови.

Старе римське право не зазнало корiнних змiн, а лише було вточнене й розширене преторами, якi перед вступом на посаду в спецiальних едиктах публiкували свою програму розвтАЩязання тих чи iнших юридичних казусiв. Значний вплив на римське право мало законодавство провiнцiй, з якими постiйно контактували римляни. Це призводило до спрощення ведення процесiв i порядку угод з купiвлi-продажу, займу, оренди, тощо. Були розширенi права власникiв на майно, яке не було iх власнiстю в старому римському смислi, наприклад, права римських громадян на захопленi провiнцiйнi землi. Розроблялося поняття юридичноi особи. Такими юридичними особами спочатку були визнанi мунiципii, а пiзнiше i колегii.

Ораторське мистецтво i риторика пройшли в Римi довгу путь i нараховували велику кiлькiсть яскравих представникiв, з яких найбiльш знаменитим був Цiцерон. Промови вiдомих адвокатiв розмножувались, iх читала широка публiка. Риторику вивчали у школах пiд керiвництвом вiльних грекiв у мiстах Грецii i Малоi Азii. Там римськi оратори запозичували простий i суворий аттичний стиль або зухвалий, театральний, гострий, критичний так званий азiанiзм. Азiанiзм, данину якому вiддав i Цiцерон, особливо процвiтав до 50-их рокiв 1 столiття до нашоi ери, пiсля чого популярнiшим став аттицизм, якого дотримувався Цезар. Велику увагу оратори звертали на пози, жести, iнтонацii голосу, на оригiнальнi звороти мови, на влучнi дотепи, якi могли образити або добити противника. Особливе значення мали полiтичнi промови, найбiльш яскравими зразками яких i промови Цiцерона проти Катiлiни.

Гострота полiтичноi боротьби вiдбилася i у записках Цезаря про галльську i громадянську вiйни. Оповiдання ведеться вiд третьоi особи для того, щоб створити iлюзiю найбiльшоi об'iктивностi. НасправдiВа тАЬЗаписитАЭ написанi Цезарем з метою виправдати своi дii, прикрасити успiхи i згладити, де це можливо, невдачi. Сучасникiв i нащадкiв захоплювала сувора простота, стислiсть i разом з тим виразнiсть стилю Цезаря, що писав своi твори в таборах i походах. Про свою полiтичну програму i справжнi намiри Цезар в цих творах умовчуi, дотримуючись офiцiйних версiй. Наприклад, вiйну з Арiовiстом вiн виправдовуi проханням жителiв Галлii допомогти iм, початок громадянськоi вiйни - своiм прагненням захистити народних трибунiв.

У творах iсторика Саллюстiя йде мова про вiйну з Югуртою, про змову Катiлiни. Йому належить також тАШ' РЖсторiя'', що охоплюi перiод з 78 по 67 р. до н. э. Яскравими фарбами змальовуi вiн ганебне запроданство знатi пiд час Югуртинськоi вiйни, ii розбещенiсть, що породила Катiлiну i iй подiбних. Але i римськi низи, на думку Саллюстiя, спотворились внаслiдок убогостi i неробства не менше за нобiлiтет. Цим тАЬнизамтАЭ вiн протиставляi справжнiй народ, який, як вiн вважаi, повинен складатися з вiльних, рiвних землевласникiв. Особливою його симпатiiю користувалися популяри типу Марiя.

Для ранньоi римськоi поезii характерне наслiдування класичним зразкам. Першим римським поетом вважаiться Лiвiй Андроник, за походженням грек з Тарента, привезений в 272 р. до нашоi ери бранцем до Рима. Вiн переклав латинською мовою тАЬОдiссеютАЭ сатурнiчним вiршем. Його молодшим сучасником був Гней Невiй,Ва автор епiчного твору про першу Пунiчну вiйну i ряду трагедiй. Пiсля другоi Пунiчноi вiйни з'явилися твори Еннiя, який довгий час користувався славою одного з найвидатнiших поетiв. Найбiльш вiдомим його твором були тАЬАнналитАЭ, написанi вперше введеним ним у римську лiтературу гекзаметром.

Вже у другiй половинi 3 ст. до нашоi ери розроблявся жанр римськоi комедii. Умбрiiць Тiт Макцiй Плавт був автором ряду комедiй, написаних надзвичайно живою, образною i простою народною мовою. До нас дiйшла 21 комедiя Плавта, найбiльш вiдомими з яких i тАЬАмфiтрiонтАЭ, КубишкатАЭ, тАЬХвалькуватий воiн тАЬ. У творах Плавта прослiдковуються соцiальнi мотиви, з позицiй плебеiв вiн виступаi проти лихварства, розкошi, розкладання патрiархального устрою сiм'i, проти легковажних тАЬгрецьких нравiвтАЭ. Комедii Плавта користувалися величезним успiхом у глядачiв.

Твори iншого автора комедiй карфагенянина Публiя Тернiцiя Африканця були розрахованi на освiчену публiку. Вiн написав всього 6 комедiй, найбiльш вiдомими з яких i тАЬДiвчина з АндросатАЭ, тАЬРДвнухтАЭ, тАЬСамогубецьтАЭ.

Гай Луцилiй був родоначальником цiлком нового лiтературного жанру, що в майбутньому мав стати специфiчним римським жанром тАУ жанром викривальноi сатири.

Лiрична поезiя зародилася у 1 ст. до нашоi ери в колi молодих поетiв, серед яких найбiльш талановитим був Катул. Вiн першим у латинськiй поезii запровадив вживання рiзних розмiрiв. До речi, грецькiй поезii цей метод був уже давно вiдомий. Найбiльш вiдомi його лiричнi вiршi присвяченi Лесбii - так Катул називав Клодiю, сестру народногоВа трибуна Клодiя. Клодiя була типовим представником свого часу, коли у вищих класах тАЬпогляди предкiв'' прийшли в повнийВа занепад, i стара непорушна римська сiм'я змiнилася тАЬлегковажним зв'язкомтАЭ двох осiб рiзноi статi. Любовнi пригоди Клодii були вiдомi всьому Риму. У присвячених iй вiршах Катул з дивовижною щирiстю i силою вiдобразив свою палку (хоча i змiшану з презирством) любов, болiснi ревнощi, гiркоту розривiв i щастя примирень. Цi вiршi стали не лише основою подальшого розвитку римськоi лiрики, але й кращими ii зразками.

Цирковi видовища користувалися в Римi великою популярнiстю з найдавнiших часiв. У 254 р. до нашоi ери вперше були влаштованi гладiаторськi iгри, якi з середини 2 ст. до нашоi ери стають улюбленою розвагою римлян. На влаштування iгор витрачаються вельми значнi суми грошей. Також серед широких верств населення користувалися успiхом короткi сценки й фарси, так званi аттелани i мiми, що виросли з чисто римськоi народноi гри. У них брали участь веселi персонажi: шахраi, нахаби, виводилися на сцену i простi ремiсники й селяни. Наприкiнцi перiоду республiки особливою популярнiстю користувалися мiми Сира, на основi яких пiзнiше створюються приказки i дотепи.

Подальший розвиток римськоi архiтектури й образотворчого мистецтва вiдбуваiться у 3 - 1 столiттях до нашоi ери У мiстах зводяться громадськi будiвлi абсолютно нового архiтектурного стилю тАУ базилики, на початку 2 ст. до нашоi ери з'являються монументальнi декоративнi споруди - трiумфальнi арки.

Безлiч статуй, якими сьогоднi прикрашенi римськi площi, громадськi й приватнi будiвлi, були привезенi з завойованих грецьких мiст у Рим в якостi воiнноi здобичi. Самi римляни створюють новий жанр скульптури, у якому вони досягають великоi досконалостi - реалiстичний скульптурний портрет. Слiд вiдмiтити також розвиток фрескових розписiв, якi з 2 ст. до нашоi ери починають застосовуватися головним чином для декоративних цiлей.

Населення РЖталii iде до Рима цiлими натовпами, в ньому живуть провiнцiали - головним чином греки, сирiйцi, iвреi. У мiстi зводяться прекраснi будiвлi. Форум перетворюiться на площу, прикрашену храмами, базиликами, портиками, арками, скульптурними статуями. Так, Помпей побудував перший кам'яний театр, Цезар - чудовий новий Форум, що став згодом зразком споруди такого типу.

Культура Римськоi iмперii в перiод найбiльшоi могутностi

Високий економiчний розвиток Римськоi iмперii призвiв до того, що мiсто Рим стало економiчним, культурним i полiтичним центром величезноi держави. Це було гiгантське багатонацiональне мiсто, яке у людей, що мешкали в ньому, створювало враження, нiби вони i мешканцями ойкумена - центра цивiлiзованого свiту. РЖ це твердження недалеке вiд iстини, оскiльки саме в межах Римськоi держави склалася древня цивiлiзацiя, яку називають античною культурою.

Зупинимося на матерiальнiй культурi Римськоi iмперii в I - II столiттях нашоi ери В цей час велика кiлькiсть мiст у своiму архiтектурному стилi намагалися наслiдувати приклад столицi - Риму. РЗх прикрашали прекрасними храмами мiсцевих i загальноiмперських божеств, палацами, базиликами, портиками для прогулянок, а також громадськими будiвлями i будiвлями для розваг - театрами, амфiтеатрами, цирками. В амфiтеатрах проходили вистави - травля звiрiв, боi гладiаторiв, публiчнi страти. У цирках вiдбувалися перебiги на запряжених четвiрками коней колiсницях - квадригах. Амфiтеатри ж, окрiм вiдомого римського Колоссея (Колiзея), що був споруджений у 80 роцi та вмiщав до 50 тис. глядачiв, збереглися у Парижi, Арле, Воронi, Капуi, Помпеях, Пулi, Тобурi, Тунiсi тощо. Всi цi споруди i будiвлi прикрашалися витворами мистецтва - рельiфами, статуями тощо. В I - II столiттях. нашоi ери мiськi вулицi були вимощенi каменем, мали пiдземну каналiзацiю та гiгантськi водопроводи - акведуки. Центральнi площi всiх мiст (цi площi називалися агорами на Сходi й форумами на Заходi) були прикрашенi численними портиками, храмами й базиликами. На iнших площах споруджувалися трiумфальнi арки i кiннi статуi правителiв.

Зрозумiло, що особливою розкiшшю вiдрiзнявся сам Рим. Тепер вiн мав декiлька форумiв. До найдавнiшого форуму часiв республiки iмператори приiднали ще ряд нових. Найбiльш величним був форум Траяна. Величними спорудами були i тАЬВiвтар СвiтутАЭ, який було зведено в часи Августа, мавзолей Августа, величезний купольний храм тАЬвсiм богамтАЭ - Пантеон, побудований сподвижником Октавiана Августа Агрiппою i перебудований у часи правлiння Адрiана. Дiаметр купола Пантеону становить 43,2 м. Особливою розкiшшю вiдрiзняiться архiтектурний ансамбль iмперських палацiв на Палатинськом пагорбi.

У цей час у всiх мiстах iмперii поширюiться культ терм - громадських бань, у яких були басейни з теплою i холодною водою для плавання, гiмнастичнi зали, кiмнати для вiдпочинку. Особливими розмiрами вiдрiзнялися побудованi в Римi терми Септимiя Севера (на 2400 вiдвiдувачiв) i терми Каракалли.

Прагнули не вiдставати вiд столицi й iншi мiста РЖмперii. Значним розмахом i розкiшшю вiдрiзнялися будинки i споруди великих торгiвельних центрiв. Навiть iх розвалини, що дiйшли до нашого часу, вражають своiю величчю i розмiрами. Можна вiдмiтити колонади портикiв сирiйського мiста Пальмiра, храми Сонця в Баальбецi (Сирiя) тощо.Ва Також в РЖмперii велося активне прокладання дорiг. В II ст. у державi iснувало 372 мощенi каменем дороги загальною протяжнiстю близько 80 тис. км. Цi дороги, на зразок сучасного шосе, будувалися по прямiй лiнii, по боках iх були викопанi канави для стоку води, через рiки i глибокi яри перекидалися мости (деякi з них збереглися i використовуються й у нашi часи). Найбiльш вiдомим з них i мiст, побудований в часи iмператора Траяна через Дунай, цей мiст спорудив Аполлодор з Дамаску. Через кожну тисячу крокiв (тисячу крокiв називали мiлею) стояли кам'янi стовпи iз вказiвкою вiдстанi до найближчих населених пунктiв, до Рима. У самому Римi на форумi стояв стовп з позолоченим верхом, вiн вважався початком усiх дорiг Римськоi iмперii. Звiдси i приказка: тАЬВсi дороги ведуть у РимтАЭ.

У той же час римляни спорудили чудовi (як з практичного, так i з архiтектурного боку) порти в мiстах, що мали вихiд до моря. Тут споруджувалися кам'янi причали, комори для зберiгання вантажiв, гранiтнi набережнi.

Крiм статуй i барельiфiв, будiвлi i споруди прикрашалися iншими витворами малих архiтектурних форм. Так, пiдлоги i стiни храмiв, палацiв, базилик i навiть маiткiв багатих рабовласникiв були прикрашенi тонкими мозаiчними орнаментами. Мозаiкою викладалися цiлi картини. У пiвнiчних провiнцiях будинки мали опалення. По глиняних трубах з печей гаряче повiтря проходило пiд пiдлогою i всерединi стiн, створюючи всерединi примiщень теплий мiкроклiмат.

Образотворче мистецтво у I - II столiттях нашоi ери у Римськiй iмперii служило, в основному, для оформлення iнтер'iрiв будiвель i зовнiшнього оздоблення вулиць мiст. Так, стiни, стелi i пiдлоги громадських будiвель, iмператорських палацiв, будинкiв знатi прикрашалися розписом i мозаiкою. До нашого часу на Палатинськом горбi збереглася частина розписаних кiмнат Лiвii - дружини Октавiана Августа, а також розпису стiн багатих будинкiв в Помпеях i маiткiв у Пiвнiчнiй Африцi (в Тунiсi та Алжирi). Судячи по цих та iнших розписах, римляни прикрашали будинки орнаментами, в яких переважали рослиннi елементи (листя i гiлки рiзних рослин, квiти), iнодi виписувалися пейзажi. Подекуди митцi доповнювали такi картини рамкою, яка зображала дверi або вiкно. Дуже часто використовувалися сюжети з грецькоi i римськоi мiфологii

Вместе с этим смотрят:

9 сочинений для 9 класса /english/

A Farewell to Arms

A history of the english language

About England

Accommodation in St.Petersburg