Трипiлля та слов'янство

лля та слов'янство

Виконав студент групи М-31 Полiшко Валентин

Киiв 2004ВаВа

Трипiльська культура.

На територii Украiни Трипiльська культура була поширена у Лiсостепу тАФ вiд Верхнього Днiстра на Заходi до Середнього Днiпра на Сходi. Час ii iснування: друга половина шостого тАФ перша чверть третього тисячолiття до Христа. На землях Украiни нинi вiдомо близько 2000 трипiльських памтАЩяток: поселень, могильникiв, курганiв. Понад сто рокiв дослiджують цю давню цивiлiзацiю археологи, здобувши пiд час розкопок важливий матерiал для вiдтворення давньоi iсторii, вiдкривши тисячi шедеврiв давнього мистецтва.

Розселення людностi Трипiльськоi культури на теренах Лiсостепу сприяло зростанню ii чисельностi та добробуту. Не всi вiдомi нам трипiльськi поселення iснували одночасно, адже iх мешканцi перiодично переносили своi поселення на нове мiсце. Тому iдея циклiчностi, повторюваностi набула особливого змiсту i значення у свiтоглядi давнiх землеробiв краю. На полях вони вирощували плiвчастi пшеницi, ячмiнь, горох, бобовi. Посiви, на думку палеоботанiкiв, були чистими, а поля використовували тривалий час. Врожай збирали серпами з кремiнними вкладениками.

Споро-пилковi аналiзи дозволили вiдтворити рослинний свiт, який оточував трипiльськi поселення шiсть тисячолiть тому. Бiля хат та на стежках рiс подорожник, далi тАФ кропива. Схили балок вкривало буйне рiзнотравтАЩя, червонiли мальви, бiлiв втАЩюнок та рожевiли дикi гвоздики. На полi, серед пшеницi, синiли волошки. Над струмками та рiчечками росли верби, вiльха, кущi лiщини. В байраках росли дубовi та грабовi лiси. В лiсах було багато зубрiв, оленiв, кабанiв, водилися ведмедi, вовки, лиси та зайцi.

Тисячi дерев камтАЩяними та мiдними сокирами зрубали трипiльцi, щоб збудувати своi будинки. Спочатку iхнi поселення були невеликими тАФ вiд семи до чотирнадцяти будiвель, а з часом виникли справжнi мiста з тисячами споруд. Будинки мали каркасно-стовпову конструкцiю. Стiни робили з дерева або плели з лози, а потiм обмащували глиною з домiшками полови. Цей тип житла виник в трипiльськi часи i iснуi в лiсостепу Украiни донинi.

Збереглися зробленi трипiльськими майстрами глинянi моделi жител та храмiв. Серед них i двоповерховi. РЖснування у трипiльцiв кiлькаповерхових споруд засвiдчуiться також розкопками залишкiв мiських кварталiв. Мiжповерховi перекриття робилися з дерева та обмащувалися глиною, як i стiни. Другий поверх звичайно був житловим, а перший тАФ господарчим. Пiдлогу i стiни фарбували в червоний i бiлий кольори, вкривали геометричним орнаментом, який мав оберiгати мешканцiв вiд ворожих сил. Житловi кiмнати опалювали вiдкритими вогнищами та печами, по-чорному. Вздовж однiii з стiн робили довгу глиняну лаву тАФ на неi ставили посуд. Поруч часто робили глинянi ночви, в якi вмонтовували каменi для розтирання зерна на борошно.

Навпроти iдиного округлого вiкна, яке звичайно робили у протилежнiй до входу стiнi, зводили глиняний жертовник тАФ у планi округлий або хрестоподiбний. Вiвтар фарбували в червоний колiр та прикрашали ритим спiральним орнаментом. Загальна площа трипiльських жител становила вiд 60тАФ100 до 200тАФ300 кв. м. Крiм жител, вiдомi також, повторимо, храми та iншi громадськi споруди.

Одна з таiмниць Трипiльськоi культури тАФ знайденi археологами рештки тисяч спалених будiвель. Серед руiн тАФ десятки, а iнодi й сотнi посудин, статуетки людей та тварин, iнструменти, кiстки тварин, а деколи i людей. На початку вивчення цiii культури В.Хвойка розглядав цi рештки як тАЬбудинки мертвихтАЭ. РЖншi археологи доводили, що це звичайнi житла. Сучаснi дослiдження свiдчать, що i сенс поiднати цi висновки. Справдi, тривалий час цi споруди служили людям як будинки, комори, храми. Та надходив певний час, i всi цi споруди ставали житлами мертвих тАФ пристанищами для душ предкiв, яким належали багатi пожертви тАФ весь цей чудовий посуд, реманент, мтАЩясо жертовних тварин. Такий будинок, все селище належало спалити i спокiйно переселитися на iнше мiсце, до нових полiв та угiдь, лишивши старi ниви предкам. РЖ так тривало понад двi тисячi рокiв тАФ доки iснувала Трипiльська цивiлiзацiя на землях вiд Карпат до Днiпра. Освячений тисячолiтньою традицiiю, землеробський цикл трипiльцiв полягав у будiвництвi кожнi 60тАФ80 рокiв нових поселень.

Найбiльшi з трипiльських мiст iснували у V тисячолiттi до Христа. РЗхнi розмiри вражають: сотнi гектарiв площi, тисячi жител, чисельнiсть мешканцiв тАФ до 10тАФ15 тисяч чоловiк. Потужнi укрiплення, якi зводилися по колу у кiлька рядiв i складалися iз сотень щiльно прибудованих одна до одноi дво- i навiть триповерхових споруд, надiйно захищали своiх господарiв. Населення мiст займалося переважно сiльським господарством, проте були там i ремiсники тАФ гончарi, ковалi, ткачi.

Коли шукають коренi народiв, якi жили на землях Украiни, так чи iнакше звертаються до Трипiльськоi цивiлiзацii. Трипiлля тАФ це перший хлiб, перший метал, початок планетарного землеробського свiтогляду на теренах, якi нинi називаються Украiною. Творцi Трипiлля стояли бiля витокiв цивiлiзацii РДвропи i зробили дуже вагомий внесок у формування сучасноi культури Украiни.

Схiднi слов'яни в давнину. Культура. Свiтогляд.

Слов'яни виникли з автохтонного iндоiвропейського населення Схiдноi РДвропи. Бiльшiсть учених додержуiться думки, що прабатькiвщина слов'ян охоплювала пiвнiчнi схили Карпат, долину Вiсли та басейн Прип'ятi. Звiдси на початку VII ст.вони стали розселятися в усiх напрямах: на пiвнiчному сходi заглибилися в землi угро-фiннiв до Оки та верхньоi течii Волги; на заходi iхнi поселення сягали р. Ельбиу Пiвнiчнiй Нiмеччинi. Та найбiльший потiк колонiзацii пiшов на пiвдень, на Балкани, куди слов'ян, наче потужний магнiт, притягували родючi землi, багатi мiста й теплiший клiмат. Якщо порiвнювати цей процес iз мiграцiiю кочовикiв, то розселення слов'ян являло собою повiльний рух iз праслов'янських земель, у процесi якого зберiгалися зв'язки з прабатькiвщиною. Внаслiдок цього вiн охопив великi територii. Цiкавою рисою цiii експансii був ii мирний характер. За винятком окремих сутичок на кордонах з Вiзантiiю слов'яни просувалися на новi землi головним чином як колонiсти, а не загарбники. Проте, розселяючись, вони водночас i розпорошувалися. Дослiдження визначного росiйського вченого Олексiя Шахматова доводять, що на початок VI ст. iз спiльноi мови слов'ян сформувалися три пiдгрупи: захiднослов'янська, з якоi згодом розвинулися такi мови, як польська, чеська та словацька; пiвденнослов'янська, з якоi постали болгарська, македонська та сербохорватська; схiдно-слов'янська, що з неi розвинулися украiнська, росiйська та бiлоруська мови.

У VII ст. схiднi слов'яни зосереджувалися на правому березi Днiпра. Намагаючись установити якомога найдавнiший родовiд слов'янського населення Украiни, радянськi вченi обстоюють думку, що схiднi слов'яни (чи iхнi прямi предки тАФ анти) були корiнним населенням регiону. Захiднi ж спецiалiсти, вказуючи на брак доказiв цiii теорii, сходяться на думцi, що схiднi слов'яни переселилися сюди свого часу. Протягом VII та VIII ст. схiднi слов'яни продовжували розселятися. Згодом вони налiчували близько 14 великих племiнних союзiв, що заселяли землi Украiни, Бiлорусii та Росii. Найважливiшими серед них були поляни, що жили в Центральнiй Украiнi на берегах Днiпра. До iнших схiднослов'янських племен Украiни належали древляни тАФ на пiвнiчному заходi, сiверцi тАФ на пiвнiчному сходi, уличi й тиверцi тАФ на пiвднi. У захiднiй частинi краiни жили волиняни та дулiби.

Схiднослов'янських поселень iснувало багато, хоч за розмiрами вони були невеликими. Села будувалися за одну-двi милi одне вiд одного i налiчували вiд 4 до 70 дерев'яних жител. Кожна нова група поселень виростала на вiдстанi 30тАФ40 миль. У центрi зводилися гради, тобто укрiпленi фортецi, що служили для захисту, проведення племiнних сходiв i культових обрядiв. Схiднослов'янськi землi ряснiли сотнями таких обнесених частоколом населених пунктiв. Тому скандiнави називали цi землi ВлГардарiкiВ», що значить Влкраiна укрiпленьВ».

Про полiтичну органiзацiю схiдних слов'ян вiдомо небагато. Очевидно, вони не мали верховних правителiв чи якоiсь централiзованоi влади. Племена й роди, на чолi яких стояли патрiархи, об'iднувало поклонiння спiльним богам, а важливi питання життя вирiшувалися шляхом загальноi згоди. Хоч пiзнiше й з'явився клас племiнноi знатi, або князiв, соцiально-економiчне розшарування племенi було незначним, а земля й худоба вважалися спiльною власнiстю численних сiмей. Схiднi слов'яни були знанi як непохитнi й загартованi воiни, здатнi витримувати морозi спеку, споживати мiнiмум iжi. Вiдчуваючи себе невпевнено на вiдкритих рiвнинах, вони вважали за краще воювати у лiсах i байраках, де часто влаштовували засiдки. Впертiсть i витривалiсть були iхнiми найбiльшими перевагами як у вiйнi, так i пiд час миру.

Торгiвля у схiдних слов'ян розвивалася слабко. Проте у VIII ст. iй дали поштовх купцi зi Сходу й зокрема араби-мусульмани, що стали проникати у схiднослов'янськi землi. В обмiн на дорогоцiннi метали, тонкi сукна, ювелiрнi вироби схiднi сло- в'яни могли запропонувати традицiйнi плоди своii землi: мед, вiск, хутра, а також рабiв. Останнiй товар араби цiнили над усе. Торгiвля ця процвiтала наприкiнцi VIII ст., коли у зносини зi схiдними слов'янами ввiйшли тюркськi племена хозарiв, котрi заснували унiкальну торговельну iмперiю в пониззi Волги та на Каспiйському узбережжi й пiзнiше прийняли iудаiзм. Деякi слов'яни, зокрема сiверцi, вятичi та поляни, були змушенi сплачувати хозарам данину. Дедалi бiльше виходячи з iзоляцii, схiднi слов'яни вступали у нову важливу добу своii iсторii.

Слов'ян пiд назвою венедiв згадували старогрецькi та римськi письменники вiдВа VII в. до Р. X.: Гесiод, Геродот, Софокл, Скiлан, Корнелiй Непот, Плiши, Тацiт, Птоломей.Ва Дехто зв'язував iх з Балтiйським узбережжям. ТРогський iсторик Йордан писав, що Вланти найхоробрiшi мiж ними (венедами), живуть над луком Чорного моря, вiд Днiстра до ДнiпраВ», але за iншими вiдомостями, в тому числi Павла Диякона, можна зробити висновок, що в V ст. держава антiв охоплювала значно ширшу територiю тАФ вiд Дону, Чорного моря до рiк Висли, горiшнiх Варти та Одри i частини Богемii.

Жили анти иiваяикими поселеннями по беретах рiчок та озер, займалися скотарством та хлiборобством. Могильники iх нагадували чернахiвськi, але мали вони й окремi тАФ для воiнiв, яких ховали зi зброiю. Мали укрiплення не в кожвому селi, а спiльнi тАФ для кiлькох поселень.ВаВаВа М. Ю. Врайчевський приписуi ахтам т. зв. Змiiвi або Трояковi вали, якi тягвуться на десятки кiлометрiв по рiчках Красна тАФ Стугва, Рось тАФ Трубiж, Сула. Аналогiчнi були в Поднiстров'i; вони сягали 10 метрiв заввишки. Найбiльше антських речей у басейнi р. Роси; лучевi фiбули, пiдвiски, лунницi, дзвоники, прорiзнi бляшки тАФ всi цi речi О. Спщия та В. РибакВ» вiдносять до антiв i всi вони згодом вiдбилися в украiнських речах. Треба сказати, що з археологiчного погляду пам'ятки авхiв ще мало дослiдженi.

Характер об'iднання антiв викликаi рiзнi гiпотези. Однi вважають антську державу за племiнний союз. Ключевський називав Й ВлДулiбський союзВ». РЖншi бачать короткотермiнове об'iднання для боротьби з ворогом (Бож тАФ з готами, Мезамир тАФ з аварами i т. д.).

У всякому разi, факт об'iднання антiв дуже важливий як перша вiдома нам спроба предкiв украiнського народу створити державне об'iднання з органiзованим вiйськом та участю населення у полiтичному життi.

Держава антiв протривала три сторiччя тАФ вiд кiнця IV до початку VII ст. Вона впала пiд навалою аварiв.

Одночасно з антами починають вживати назву слов'ян. Вони разом з гунами посуваються на захiд. У РЖРЖРЖ-VРЖ ст. ст. захiднi та пiвденнi слов'яни опанували вже тi землi, на яких застала iх iсторiя, а в VII ст. назва ВлантиВ» остаточно зникаi, ii замiняi iм'я слов'ян.

В V ст. слов'яни вибираються в походи на Балканський пiвострiв, переходять Дунай, нападають на границi Вiзантiйськоi iмперii. Щоб захиститися вiд слов'ян, Вiзантiя будуi низку фортець по Дунаю, на пiвнiч вiд Балканського хребта. Проте, вона не була в силах зупинити рух слов'ян. У 40тАФ50-х роках VI. ст. слов'яни починають оселятися за Дунаiм. Там у VII ст. застали iх болгари. Пiд тиском народiв, якi проходили з Азii на захiд, слов'яни приходять у рух i подаються на пiвнiч, на захiд. Частина iх осiдаi в смузi лiсiв Подiлля, Киiвщини, Волинi, Чернiгiвщини. Частина подаiться далi на Карпати, на горiшню р. Тису. М. Грушевський зазначив, що з кiнця VI ст. Прикарпаття було вже зайняте украiнськими племенами. Срезневський писав, що на схилах Карпат, в Ужгородi, населення мовою, народнiстю тАФ рiднi брати ВлмалоросiянВ». Звiдти на пiвнiчний схiд сягають вони Галичини, Буковини. Частина Семигороддя була заселена украiнцями. У ХШ ст. семигородськi документи згадували гору Русь, Руський торг. Про рух украiнських слов'ян з пiвдня на пiвнiч свiдчить, мiж iншим, назва притоки Днiпра тАФ ВлДеснаВ», себто ВлправаВ». Якби вони йшли з пiвночi на пiвдень, Десна була б з лiвого боку, вони не могли б назвати ii ВлправоюВ». ВлПовiсть временних лiтВ» подаi перелiк слов'янських племен так, як вони жили в XI столiттi. ВлСе бо токмо словенеск язьiк в Руси, поляне: деревляне, ноугородци, полочане, дретовичи, север, бужане, зане седоша по Бугу, после же вельшянеВ». Кiлькома рядками вище читаiмо: ВлПоляном же жиущем особе якоже рекохом, сущим от рода словенска, й нарекошася поляне, а деревляне от словен же, й нарекошася древляне; радимичи бо й вятичи от ляхов. Бяста два брата в лясех, тАФ Радим, а другий Вятко, тАФ й приведеша седоста Радим на Сожю, а прозвашася радимичи, а Вятко седе с родом своим по Оце, от него же прозвашася вятичи. Й живяху в мире поляне, й деревляне, й север, й радимичи, вятичи й хрвате. Дулеби живяху по Бугу, где ньше вельшяне, а улучи й тиверци седяху по Днестру, приседяху к Дунаеви.В»

В iншому мiсцi ВлПовiстьВ» каже так: усi племена мали своi княжiння тАФ Влв полях, а в деревлях своi, а дреговичи своi) а словене своi в Новегороде, а другое на Полоте полочане. От них же кривичи, иже седят на верх Волги, й на верх Двиньi й на верх Днепра, их же град iсть Смоленск; туде бо седят кривичи. Таже север от нихВ».

У цьому списку подано племена, вiд яких походять: украiнський народ (поляни, сiверяни, деревляни, дулiби, що звуться пiзнiше бужани та волиняни, уличi, тиверцi та хорвати), бiлоруський народ (дреговичi, кривичi, полочани та радимичi) i великоруський (словени та в'ятичi). Сiверяни жили на Лiвобережжi тАФ по Деснi та Сейму, поляни тАФ по середньому Днiпру, деревляни тАФ по Тетереву, Ужу та Горинi, на Волинi тАФ дулiби або бужани, Влде нинi волиняниВ», на долiшньому Возi. Вони ж звуться бужанами, бо живуть по р. Возi, та волинянами. Можливо, що то були три окремi племена. Уличi жили понад Днiстром та Богом, а тиверцi тАФ мiж Богом та Прутом. Щодо хорватiв, то очевидно тут лiтопис маi на увазi бiлих хорватiв, в XI ст. входили до складу Велико-Моравськоi держави i вiд к походять украiнцi схiдноi та захiдноi Галичини. У той же час назви окремих племен зустрiчаються в творах рiзних чужинецьких письменникiв. В IX ст. анонiмний автор, якого цитуi теж анонiмний баварський географ IX ст., перелiчував племена тАФ волинян, бужан, сiверян, уличiв. В Х ст. Константин Порфiрородний теж перелiчував племена: кривичiв, дреговичiв, сiверян, древлян, уличiв, вербiян. Останнi двi назви незрозумiлi. У тому ж Х ст. Аль Масудi писав, що одне з племен тАФ волiнана, i називав iхнього царя Маджака. Таким чином, iм'я слов'ян, якi в VII сторiччi замiнили назву антiв (останнiй раз слово ВлантиВ» зустрiчаiться в 602 роцi), зникаi в РЖХ-Х ст. ст. Його замiняють назви окремих племен.

В Х-ХРЖ сторiччях залишилися натяки на пересунення племен. Збереглися назви долiшнього Днiпра тАФ Бiлобережжя i частини чорноморського побережжя тАФ ВлЛукомор'яВ».

На долiшньому Днiпрi був торговельний осередок тАФ Олешя, пiзнiше тАФ Олепiки. Були украiнськi колонii в Криму, в Корсунi, при гирлi Кубанi, в Фанагорii. Тiльки iснуванням мiцного украiнського осередку можна пояснити появу в XI ст. Тьмутороканського князiвства. На iснування значного украiнського населення на Чорномор'i вказуi ВлПовiсть временних лiтВ». Про уличiв та тиверцiв лiтописець в XI ст. пише так: ВлУличи й тиверци седяху бо по Днестру, приседяху к Дунаеви. Бе множество их; седяху бо по Днестру оли до моря й суть градьi их до сего дня, да то ся зваху от Грек Великая СкуфьВ». Таким чином виявляiться, що вiд ВлмножестваВ» уличiв та тиверцiв залишилися тiльки городища, а вониВа подалися на пiвнiч. На пересунення племени полян вказуi пояснення ВлПовiстиВ» на походження назви полян вiд поля, степу, де жили вони ранiш, а за лiтописця жили вже в лiсовiй смузi. Останнiй рух, який зафiксувала ВлПовiстьВ» тАФ це прихiд iз Польщi, вiд ляхiв, двох братiв тАФ Радима та В'ятка з родами своiми й оселення iх тАФ Радима на Сожу, а В'ятка на Оцi.

Серед усiг цих украiнських племен провiдне значення набувають поляни, з iхнiм головним мiстом Киiвом, який вирiс на мiсцi, безперервно залюдненому, починаючи з часiв палеолiту (Кирилiвська стоянка, про яку згадувалося вище). Можливо, що тут був Данпртштадир готських часiв. У всякому ревi, вiд VI сторiччя тут уже було мiсто, як свiдчать аровеоиогiчиi дослiдження, а вiд VII от. мiсто це вже згадуiться вiрменським письменником пiд назвою Куяр.

Як свiдчать рештки поселень украiнцiв VРЖРЖ-VIII сторiч, жили вони здебiльшого великими гуртами. Житлами служили землянки з грубами, з дерев'яними стiнами, обмащеними глиною, або хати з сiньми та двома свiтлицями, що нагадують пляном сучаснi украiнськi хати. Бiля житла були глибокi ями для переховування продуктiв. Недалеко вiд поселень бували могильники з безкурган-ними могилами, з рештками трупоспалення. Подiбнi поселення зустрiчаються по всiй Украiнi. Цiкаво, що пiд вiвтарною частиною Десятинноi церкви в Киiвi знайдено рештки подiбноi хати, старшоi вiд Десятинноi церкви, кiнця Х столiття.

Украiнськi поселення мали укрiплення тАФ городища з високими земляними валами та глибокими ровами. Ровмiщалися вони переважно на високих берегах рiк, на рогах, якi з двох-трьох бокiв оточенi були рiчкою.

По всiх украiнських землях залишилося багато городило у Киiвщинi тАФ 400, на Волинi тАФ 350, на Подiллi тАФ 260, на Чернiгiвщинi тАФ 208, у Галичинi тАФ 100. Цi городища були рйного розмiру.

Серед цих мiст були великi, значнi вже в VIII ст. Киiв мав вулицi, майдани, палаци князiв. У ньому було багато ремiсникiв, ним мiг змагатися багатством Чернiгiв, де теж виробляли ювелiрнi речi. Галич, Луцьк (Лучеськ), Перемишль являли собою значнi торговельнi мiста.

Археологiчнi джерела дають можливiсть уявити собi головнi заняття населення. Це було рiльництво (на що вказуi хлiборобський iнвентар), скотарство (були корови, конi, свинi, вiвцi, птиця). Населення знало ганчарство, ткацтво, обробку залiза, iншi ремесла. Важливе мiсце посiдало полювання на дикого звiра. Тодi було турiв, зубрiв, лосiв, оленiв, а також тварин з дорогоцiнним хутром: бiлок, куниць, лисiв рiзних типiв, а головне тАФ бобрiв у рiчках. Крiм того, було багато диких бджiл, i здобування меду та воску вiдiгравало значну роль в життi.

Усi цi природнi багатства притягувало увагу чужоземних купцiв i втягали люднiсть Украiни з далеких, часiв у торговельний вир.

Територiю украiнських племен перерiзували важливi рiчковi шляхи, якi зв'язували iх з культурними краiнами всього свiту. Перший великий торговельний шлях, що зв'язував краiни Сходу з Европою тАФ був Волзький.

У VII ст. арабський халiфат розгорнув широку торговельну дiяльнiсть i включив до свого кола фiнськi краiни схiдньоi Евройи, швкову Вiярмiю. В лiсах пiвнiчноi Европи водилося багато цiнного звiра: горностаiв, соболiв, куниць, чорнобурих лисiв та iн. Хутра цих звiрiв були у великiй модi на сходi, в краiнах арабського сходу, у Вiзантii та Европi.

Цi хутра етали вiд VII ст. головним дредметом експорту. Про розмiр цiii торгiвлi свiдчать скарби, якi складаiвться З дорогоцiнного схiднього срiбла та арабських диргемiв. Диргеми надзвичайно зручнi для датування знахiдок, бо були чиннi тiльки За життя халiфа, при якому iх карбовано, РЖД монетнi скарби охоплюють добу вiд VII до VIII сторiччя нашоi ери.

Крiм арабiв, торгiвля охоплювала РЖндiю, а далi тАФ Китай.

Волзький шлях проходив поза украiнською територiiю, але великi притоки Днiпра тАФ Десна, Сейм, Сула, Ворскла, Псьолта iншiтАФ зв'язували Днiпро з Сiверським Дiнцем, Доном, Волгою, Каспiйським .морем. Де волоком, де по рiчках, арабськi купцi потрапляли в басейн Днiпра, i свiдками iнтенсивноi торгiвлi з арабами залишалися великi скарби диргемiв. На островi ТСотляндi знайдено 67 000 дир-гемiв, в Киiвi тАФ кiлька знахiдок по 2-3 тисячi диргемiв у кожнiй, у Могилевi в однiй знахiдцi тАФ 1300 диргемiв, у с. Копiiвцi Вiнницькоi области тАФ 500 диргемiв i iн. Крiм арабських монет, знайдено захiдньоевропейськi: французькi, нiмецькi, англiйськi та iншi. Арабськi письменники багато оповiдали про слов'ян (украiнцiв), про торгiвлю з ними. Вони писали, що украiнськi купцi приходили й до Багдаду, Закавказзя, навiть до Олександрii. Арабськийписьменник кiнця VIII ст. Мохаммед бен РЖстак писав, що цi товари спрямовували до Тегерану.

Крiм Влвеликого шляху з варяг у грекиВ» iснували iншi: Двiнський тАФ вiд Ризькоi затоки Захiдньою Двiною на Днiпро, Нiмана Прип'яттю на Днiпро. В Гроднi був значний осевiд якого збереглися могильники, рештки княжого палацу. Одночасно з Влшляхами з варягiв у грекиВ» iснував шлях, який )етинав Украiну з сходу на захiд. Вiн iшов з Каспiйського моря ягою, волоком на Дiн. Сiверським Дiнцем, волоком до приток Днiпро тАФ Сейму, Десни, або через Псьол, Ворсклу. Перетинаючи Днiпро, РЖйiн вiв на захiд Прип'яттю або суходолом на Кракiв, Прагу. Цим шляхом везли на захiд схiднi товари, а з заходу тАФ зброю, металевий посуд, полотно.

Так через Украiну проходили двi магiстралi, що сполучали пiвнiч з пiвднем, захiд тАФ iз сходом, арабiв та Вiзантiю тАФ iз Скандинавiiю, РЖндiю та Китай тАФ з iмперiiю Карла Великого. Короля украiнських племен не була пасивною в цьому торговельному вирi. Вони не обмежувалися транзитною торгiвлею, а вносили насамперед тАФ хутра, на якi був однаковий попит i в Арабському халiфатi, i у Вiзантii, i в Захiднiй Евроггi. Вони експортували мед та вiск, на якi був теж великий попит, бо мед iшов на жякi солодощi та питво, а вiск тАФ на освiтлення церков та житла багатих людей. Поставляли вони й ВлчелядьВ» тАФ рабiв.

Релiгiйне життя украiнських племен було дуже складне. Перед запровадженням християнства кожне плем'я шанувало своiх богiв i мало власнi культи, але з процесом творення держави вiдбуваiться об'iднання цих богiв. Головнi були: Дажбог, бог сонця, Велес тАФ бог худоби, Сварог, Хоре, Стрибог, Мокоша, Смарагд та iншi. Згодом, коли наприкiнцi Х ст. Володимир прагнув об'iднати всi украiнськi племена, вiн встановив спiльний для всiх культ Деруна. З християнiзацiiю Украiни зникли вiдомостi про головних богiв поганського пантеону i залишилися тiльки натяки на iснування певних мiсць, де вiдбувалися ритуальнi дii. Очевидно, були ВлкапищаВ» тАФ на це вказують споруди з каменю бiля княжого двору в Киiвi. С. Я. Грабовський пише, що було знайдено в Киiвi рештки великого храму, неподалiк вiд Десятинноi церкви. Вiн згадуi i Влкультовий будинокВ» в Бiлгородi.

Наприкiнцi Х ст., за вiдомостями, мало мiсце нищення ВлкапищВ». Збереглися де-не-де статуi богiв. Статую Святовида, чи Свiтовида знайдено в р. Збручi. Вона мала обличчя пiд однiiю шапкою. На нижчому ярусi були барельiфи жiнок у хороводi та чоловiкiв у молитовних позах. Знайдено статую в с. Липицi бiля Рогатина, з 4 головами. У релiгiйних вiруваннях украiнцiв iснували двi течii: обожнення природи в рiаних формах та культ роду. Для украiнця вся природа була населена масою рiзних божеств: польовики, лiсовики, водяники, русалки, мавки та iiшii живуть,мовляв, у рiчках, болотах, у лiсах i мовкуть приймати образ тварин. Рослини уявляли як живi iстоти. У зв'язку з таким погаидом на природу iснували рiзноманiтнi обряди, свята, пов'язанi зi змiнами весни, лiта, осени, зими. Вони перейшли й до християнських свят у формi рiзних обрядiв: коляди, щедрування, ВлмаеленицяВ», весяянки, гагiлки, Купала тощо. У цих iмних вiдбиваiться втаровинний хлiборобський та скотарський побут. Другу групу становить культ роду. Цей культ заповнював усе життя. На козковому вiдчувалася присутнiсть предкiв, ВлдiдiвВ», зокрема пiд час народин, весiлля, смерти. РЖснувала вiра в життя пiсля смерти. Мерцiв палили або погребали, з ними покладали iжу, зброю. У заможних убивали коня, жiнку чи невiльницю. Насипали горбки,Ва iнодi дуже високi тАФ кургани. За рiк улаштовували тризну на могилi з великою учтою.

Прийняття християнства не знищило поганських обрядiв, навпаки тАФ багато з них перейшло до християнства, зберiгши свою внутрiшню суть, хоч вони були й пристосованi до християнських свят. Старi поганськi уявлення збереглися в масi пiсень обрядових, сезонових, пов'язаних з рiзними видами працi. Важливою рисою релiгiйних уявлень поганськоi доби була життiрадiснiсть, яснiсть. Украiнцi не мали у своiму пантеонi жорстоких, суворих богiв. Вони жили одним, спiльним життям з веселою, радiсною природою Украiни i вiдчували ii ласку.

Вместе с этим смотрят:

9 сочинений для 9 класса /english/

A Farewell to Arms

A history of the english language

About England

Accommodation in St.Petersburg