История Украины (2)

62. Пiднесення украiнського нацiонального руху на початку XX ст. Утворення нацiональних полiтичних партiй.

Розвиток i активiзацiя нацiонального руху в Украiнi викликали потребу створення украiнських полiтичних партiй. На початку 70-х рр. ХРЖХ ст. центром нацiонально-визвольного руху став Киiв, Але з часом украiнськi надднiпрянськi дiячi звернули своi погляди на Галичину, де в умовах конституцiйного режиму Угорщини були ширшi можливостi для нацiонального руху. На початку 70-х р. заходами i коштами надднiпрянських украiнцiв у Львовi було засноване наукове товариство iм. Т. Г. Шевченка. З Киiва приiздить до Львова тодi ще молодий професор Грушевський i починаi видавати свою багатотомну iсторiю Украiни.

Прихильники та послiдовники iдей М. Драгоманова в Галичинi у 1890тАФ1891 рр. органiзували полiтичну радикальну партiю. Провiдними дiячами ii були РЖ. Франко, М. Павлик, О. Терлецький. На першому установчому з'iздi в 1890 р. було прийнято програму партii, витриману в традицiях утопiчного соцiалiзму. А на з'iздi 1895 року радикальна партiя "проголошуi iдею полiтичноi самостiйностi Украiни.

1899 року у Львовi вiдбулася нарада з питань консолiдацii украiнства, що завершилася заснуванням нацiонал-демократичноi партii. РЖнiцiаторами скликання наради були М. Гру шевський, РЖ. Франко та iн. Програмою цiii партii передбачалося об'iднання земель Галичини й Буковини, розв'язання економiчних питань, пов'язаних з викупом великоi земельноi власностi i подiлом землi мiж селянами.

У кiнцi XIX тАФ на початку XX ст. активiзуiться полiтичне життя у Схiднiй Украiнi. У 1891 р, група молодих патрiотiв (В. Боровик, РЖ. Липа, М. Кононенко, В. Степаненко, В. Самiйленко, РД. Тимченко, М. Мiхновський, М. Коцюбинський та iн. ), вiдвiдавши Тарасову могилу в Каневi, органiзували ВлБратство ТарасiвцiвВ», яке ставило своiм завданням захищати iнтереси украiнського народу. Але вже в 1893 р. , пiсля арешту кiлькох членiв товариства, воно припинило свою дiяльнiсть. З iнiцiативи членiв цього товариства 1900 року у Харковi формуiться Революцiйна украiнська партiй (РУП). ii засновниками були Д. Антонович, М. Русов, Л. Мацiiвич та iн. У Харковi, Киiвi, Полтавi, Чернiговi, Львовi та деяких iнших мiстах партiя мала своi осередки, що називалися Влвiльними громадамиВ». РУП видавала журнал ВлГаслоВ», газету ВлСелянинВ», поширювала вiдозви, листiвки, прокламацii, в яких лунали заклики до революцii. Вже на початку своii дiяльностi РУП висунула iдею самостiйностi Украiни. За своiм складом РУП була неоднорiдною i в умовах наростання революцiйного руху розкололася. Вiдверто шовiнiстичнi елементи на чолi з харкiвським адвокатом М. Мiхнонським вийшли з РУП i заснували Народну украiнську партiю (НУП).

У груднi 1904 р, iз РУП вийшла група, очолювана М. Меленевським, яка створила Украiнську соцiал-демократичну спiлку (ВлСпiлка).

Вона стала на меншовицькi позицii i потiм влилася до складу меншовицького крила РСДРП як автономна украiнська секцiя.

Члени РУП, що залишилися пiсля виходу з неi груп Махновського та Меленевського, у груднi 1905 р. на своiму з'iздi перейменували РУП на Украiнську соцiал-демократичну робiтничу партiю (УСДРП). ii лiдерами стали В. Винниченко, С. Петлюра, М. Порш, Л. Юркевич, УСДРП висловлювалася за автономiю Украiни в складi росiйськоi держави, проголошувала подiл соцiал-демократичноi партii за нацiональною ознакою. УСДРП разом з Украiнською партiiю соцiалiстiв-революцiонерiв вiдiгравала важливу роль у створеннi украiнськоi держави в 1917 р.

Однiiю з дрiбнобуржуазних партiй в Украiнi була Украiнська партiя соцiалiстiв-революцiонерiв (есерiв). Тi було створено в 1906 р. колишнiми рупiвцями. Проте установчий з'iзд, на якому офiцiйно було затверджено програму партii, вiдбувся лише в квiтнi 1917 р.

Напередоднi першоi росiйськоi революцii в Украiнi дiяло майже 25 бiльшовицьких груп. Украiнськi соцiал-демократи (бiльшовики) поряд з вимогами соцiального захисту проголошували право народiв на самовизначення, скасування всiх обмежень щодо мови i культури украiнського та iнших народiв.

Початок XX ст. характеризувався активiзацiiю дiяльностi й лiберальних сил украiнськоi буржуазii. 1904 року в Киiвi з лiберальних елементiв було органiзовано Украiнську демократичну партiю (УДП). ii лiдерами були О. Лотоцький, РД. Тимченко та РД. Чикаленко. Восени цього ж року частина членiв партii вийшла з неi i заснувала Украiнську радикальну партiю (УРП) на чолi з Б. Грiнченком та С. РДфремовим. Обидвi цi партii були нечисленними, обстоювали в основному iдею автономноi Украiни та виступали з вимогою вiльного користування украiнською мовою в школах i адмiнiстративних установах.

Пiдсумовуючи сказане, зауважимо, що в кiнцi XIX ст. , особливо в переддень революцii 1905тАФ1907 рр. в Украiнi загострилися соцiально-економiчнi та полiтичнi суперечностi, значно активiзувався украiнський рух. У боротьбi за соцiальне i нацiональне визволення все чiткiше вимальовувалися програмнi вимоги основних полiтичних сил, спроби вирiшення економiчних, полiтичних та нацiональних проблем Украiни. по сутi варiантом царського манiфесту вiд 17 жовтня 1905 р. в Росii. Як i в Росii, такий маневр урядових кiл викликав полiтичне розмежування в краiнi.

63. Загострення мiжiмперiалiстичних суперечностей на початку ХХ ст.

Створення у РДвропi двох ворожих воiнно-полiтичних союзiв. Розкриваючи справжнi причини першоi свiтовоi вiйни, необхiдно усвiдомити, що внаслiдок нерiвномiрного економiчного розвитку рiзних капiталТРстичних краiн, змiнилося спiввiдношення сил у свiтовiй економiчнiй системi. Нiмеччина пiсля 70-х р. XIX ст. розвивалася у ЗтАФ4 рази швидше, нiж Англiя i Францiя, а Японiя тАФ разiв у 10 швидше, нiж Росiя. Особливо високого ступеня розвитку капiталiзму досягли С1РЖРЖА, внаслiдок чого США i Нiмеччина, якi ранiше вiдставали в економiчному розвитку, на зламi XIXтАФXX ст. вийшли на 1-е та 2-е мiсця по випуску промисловоi продукцii, вiдсунувши Англiю i Францiю. Це стало причиною виникнення гострого суперництва мiж цими краiнами за полiтичне панування у свiтi, за передiл ринкiв сировини i збуту.

На той час важливу роль у боротьбi за полiтичне й економiчне панування у свiтi вiдiгравала наявнiсть чи вiдсутнiсть колонiальних володiнь. До початку XX ст. подiл свiту мiж великими державами в основному був завершений. Колонiальнi iмперii створили головним чином Англiя та Францiя, натомiсть у Нiмеччини, США та Японii бракувало колонiальних володiнь. Намагання передiлити колонii i сфери впливу було однiiю з головних причин першоi свiтовоi вiйни.

розподiльчих пунктах Гомеля i Кременчука, де формувалися частини для вiдправки на фронт, заворушення солдат у Харковi тощо.

До руху робiтникiв i селян приiдналися нацiональнi меншостi Росii. Рiзке пiдвищення революцiйноi активностi мас, якi не хотiли жити по-старому, свiдчило про Влкризу низiвВ».

РЖз зростанням революцiйного руху поглиблювалася i Влкриза верхiвВ». Вiйна з особливою силою виявила всю глибину суперечностей мiж царським режимом i дiйсними потребами економiчного i суспiльного розвитку краiни. На початку 1917р. краiна опинилася перед загрозою загальноi господарськоi розрухи. Кожен день вiйни коштував росiйському народу близько 50 млн. рублiв. Режим самодержавства наскрiзь прогнив. За перiод вiйни змiнилося 4 голови Ради мiнiстрiв, б мiнiстрiв внутрiшнiх справ, 4 вiйськових мiнiстри, З мiнiстри iноземних справ. Поразки царськоi армii на фронтi розладнали весь старий урядовий механiзм, озлобили проти нього всi класи населення.

Армiя ставала все менш надiйною. Факти свiдчили, що вже другiй половинi 1916 р. армiя почала перетворюватись iз захисника царизму на його ворога, а на початку 1917 р. вона вже стала силою, готовою до повстання. Як же складалась ситуацiя в Украiнi у цi роки?

Вiйна негативно вплинула на стан промисловостi i сiльського господарства Украiни. Вже в першi мiсяцi вiйни було закрито майже 400 промислових пiдприiмств, а в 1915тАФ1917 рр. тАФ понад 1400. На десятках i сотнях заводiв i фабрик обсяг промислового виробництва скоротився на 30тАФ50 i навiть на 75%. Розвалювався транспорт, що викликало загострення продовольчоi кризи. Зросли цiни.

У сiльському господарствi не вистачало робiтникiв, реманенту, робочоi худоби. Посiвна площа у 1916 р. скоротилась на 1 млн. 900 тис. десятин, валовий збiр зерна у порiвняннi з 1913 р. впав на 200 млн. -пудiв.

Подiлена мiж ворогуючими державами тАФ Росiiю й Австро-Угорщиною тАФ Украiна вже вiд початку першоi свiтовоi вiйни зазнала великих руйнувань. Майже 3 млн. украiнцiв воювали у складi росiйськоi армii, 250 тис. тАФ у складi австрiйськоi. Вони боролися i вмирали за iмперii, що не лише iгнорували iхнi нацiональнi iнтереси, але й активно намагалися знищити iхнiй нацiональний рух. Найгiршим було те, що украiнцiв змушували вбивати один одного.

На Схiднiй Галичинi та Пiвнiчнiй Буковинi, що стали ареною жорстоких боiв мiж вiйськами австро-нiмецького блоку i царськоi Росii, посилився соцiальний i нацiональний гнiт. Як австро-угорська, так i росiйська адмiнiстрацii нехтували найелементарнiшими правами украiнцiв.

З осенi 1915р. почалася евакуацiя органiзацiй та установ з Правобережноi Украiни. Киiвський унiверситет переведено до Саратова, полiтехнiчний iнститут тАФ до Воронежа. Було навiть порушене питання про евакуацiю Киiво-Печерськоi лаври з ii святинями. Вивозили бiблiотеки, музеi.

1916 р. в Украiнi був позначений страйками та заворушеннями, що вiдбувалися пiд гаслом тАЬГеть вiйну!тАЭ Керували ними пiдпiльнi соцiалiстичнi органiзацii. З цього приводу командувач Киiвськоi вiйськовоi округи повiдомляв до Ставки верховного головнокомандувача, що, незважаючи на репресивнi заходи, повстання спалахують то в одному, то в iншому пунктi i набирають великого поширення.

РЖмперiалiстична вiйна створила в Росii обстановку революцiйноi кризи i впритул пiдвела народнi маси до революцii. На початку 1917 р. у краiнi склалася революцiйна ситуацiя.

64. Лютнева буржуазно-демократична революцiя.

Лютнева буржуазно-демократична революцiя була пiдготована всiм попереднiм ходом соцiально-економiчного i полiтичного розвитку Росii. Всесильним ВлрежисеромВ» революцii, могутнiм прискорювачем революцiйного пiднесення стала перша свiтова вiйна. У ходi свiтовоi iмперiалiстичноi вiйни рiзко загострилися внутрiшнi суперечностi у всiх краiнах, що воювали. Особливо це далося взнаки у Росiйськiй iмперii . На початку 1917 р. Росiю охопила загальнонацiональна криза. Краiна впритул пiдiйшла до новоi революцii.

Важливо з'ясувати, якi полiтичнi сили дiяли напередоднi i в ходi Лютневоi революцii, якою була iхня платформа.

У цей перiод, як i в роки першоi росiйськоi революцii, дiяли три основнi полiтичнi сили. Перша тАФ сама монархiя, ii iдеологiя сформована вiдомими полiтиками,тАФК. Побiдоносцевим, М. Катковим, В. Мещерським, К-Леонтьiвим, С. Вiтте та iн. тАФ полягала в томутАЮ що у перiоди кризових ситуацiй влада повинна умiти маневрувати, уникаючи будь-яких полiтичних поступок. У цiлому урядовий курс напередоднi лютого 1917 р. можна оцiнити як спробу полiтичного маневрування мiж реакцiiю i буржуазно-дворянською опозицiiю. ДругатАФ буржуазiя, вплив якоi у перiод вiйни значно посилився, Вона намагалася посiсти панiвне становище у полiтичному життi краiни i консолiдувалась пiд егiдою кадетськоi партii. ТретятАФ пролетарiат. Незважаючи на його кiлькiснi та якiснi змiни у перiод вiйни, вiн все ж залишався вiдносно згуртованим.

Розстановку полiтичних сил у краiнi в значнiй мiрi вiдбивали i три партiйно-полiтичнi табори: 1) урядовий (монархо-помiщицький), до якого входили всi помiщицько-монархiчнi партii та течii;2) лiберально-буржуазний (кадети та iншi буржуазно-опозицiйнi партii);3)демократичний, який об'iднував бiльшовикiв, дрiбнобуржуазнi народницькi та соцiал-демократичнi партii.

Боротьба цих таборiв i визначила весь хiд i змiст Лютневоi революцii. Основна боротьба велася мiж урядовим i демократичним таборами. Опозицiя маневрувала мiж ними. Лютнева революцiя 1917 р. , як i революцiя 1905тАФ1907рр. За характером була буржуазно-демократичною, оскiльки передбачала розв'язана тих самих завдань, якi стояли перед першою революцiiю у Росii тАФ повалення царизму i встановлення демократичноi республiки, 8-год. робочого дня, лiквiдацiю залишкiв крiпосництва та РЖн.

Головною рушiйною силою Лютневоi революцii був пролетарiат. Вiн же виступав як вождь, гегемон революцii. Природним союзником робiтничого класу в революцii було багатомiльйонне селянство. Саме цi класи послiдовно боролися за повалення царизму, за лiквiдацiю залишкiв крiпосництва, за встановлення демократичноi республiки.

Щодо росiйськоi буржуазii, то вона приiдналася до революцii лише тодi, коли остання стала, перемагати.

Лiдер буржуазii Мiлюков чiтко заявив: ВлЯкщо перемога над царизмом вiдбудеться завдяки революцii, то я проти такоi перемогиВ». Пiзнiше, в емiграцii вiн писав: ВлМи не хотiли цiii революцii, ми особливо не хотiли, щоб вона прийшла пiд час вiйни. Ми вiдчайдушне боролися, щоб цього не сталосяВ».

Полiтичну платформу буржуазii виразно визначив другий ii лiдер. тАФ В. Шульгiн) який зазначав, що буржуазiя зустрiла революцiю вороже всi своi сили спрямувала в лютневi днi на те, щоб знищити революцiю, розшарувати ii, вирвати з ii рук силу.

Тому закономiрно, що така полiтична лiнiя буржуазii не могла забезпечити iй роль рушiйноi сили революцii. Але, коли революцiйний рух мас став перемагати, "буржуазiя приiдналася до революцii i тим самим сприяла ii прискоренню.

РЖ917 р. розпочався величезним полiтичним страйком 9 сiчня, у 12-тi роковини ВлКривавоi недiлiВ». У цей день страйкували i вийшли на демонстрацii робiтники Петрограда, Москви. Харкова, Катеринослава, Ростова-на-Дону, Нижнього Новгорода, Тули, Горлiвки, Макiiвки, Новочеркаська, Сiмферополя, Пермi та iнших пролетарських центрiв.

Протягом всього сiчня не припинялися революцiйнi заворушення мас. По всiй краiнi страйкувало близько 400 тис. чоловiк, причому майже половина з них брала участь у полiтичних страйках.

3 середини лютого 1917 р. кiлькiсть страйкiв рiзко зросла. Росiя вступила до нового, вищого етапу кризи. Розпочався процес переростання революцiйноi ситуацii в революцiю.

Початок Лютневоi революцii збiгся з Мiжнародним жiночим днем 23 лютого (ст. ст. ). У цей день тiльки у Петроградi величезнiй демонстрацii взяло участь майже 130 тис. трудящих, якi йшли з гаслами: ВлХлiба!В», ВлГеть вiйну!В».

24 лютого в Петроградi у масових страйках i демонстрацiях брало участь понад 200 тис. робiтникiв. А 25 лютого розпочався загальний полiтичний страйк, що охопив понад 300 тис чоловiк. Вiн супроводжувався мiтингами, демонстрацiями. У боротьбi з полiцiiю Демонстранти користувалися вже не тiльки камiнням, але подекуди i зброiю. З'явилися вбитi та пораненi. До демонстрантiв приiднувалися й солдати.

25 i 26 лютого вiдбулися засiдання Бюро ЦК РСДРП, яке визначило завдання перевести страйк у збройне повстання, залучивши до нього солдатiв гарнiзону.

День 27 лютого став вирiшальним у розвитку Лютневоi буржуазно-демократичноi революцii. В цей день на бiк повсталих робiтникiв почали масово переходити солдати Петроградського гарнiзону. Якщо вранцi 27 лютого до повсталого народу приiдналось 10200, вдень тАФ 25700^ то надвечiр - уже 66700 солдатiв столичного гарнiзону.

Було захоплено в'язницi i визволено полiтичних в'язнiв. Направленi, до Петрограда вiйська перейшли на бiк повсталого народу. Перемога революцii у Петроградi стала очевидною. В цi днi у столицi було вбито i поранено 1382 особи.

Слiдом за переможним повстанням у Петроградi, революцiя перемогла у Москвi, в iнших великих мiстах, а незабаром тАФ i по всiй краiнi.

Лютнева буржуазно-демократична революцiя маi велике iсторичне значення. Вона увiнчала перемогою багаторiчну наполегливу боротьбу народiв Росii. Лютнева революцiя докорiнно змiнила полiтичну обстановку в краiнi. Народ завоював полiтичнi свободи. РЖз в'язниць РЖ заслання повернулися тисячi революцiонерiв. Партii, що переслiдувалися за царату, стали легальними. Перемога Лютневоi революцii дала Росii передовий полiтичний устрiй. Проте Лютнева революцiя не здiйснила такi важливi вимоги народних мас, як впровадження 8-год. робочого дня, конфiскацiя помiщицьких земель, припинення РЖмперiалiстичноi вiйни.

65. . Охарактеризуйте розстановку полiтичних сил у Росii пiсля липневоi кризи 1917р.

Особливо необхiдно наголосити на третiй, липневiй полiтичнiй кризi. Вона була безпосередньо пов'язана з провалом наступу i великими втратами росiйських вiйськ на фронтi у червнi 1917 р. Криза почалася 3 липня стихiйними демонстрацiями у Петроградi проти Тимчасового уряду, а 4 липня уряд розстрiляв мирну пiвмiльйонну демонстрацiю робiтникiв, солдатiв i матросiв, якi йшли пiд гаслом ВлВся влада радам!В» (було вбито 56, поранено тАФ 650 чоловiк). Мсншовицько-есерiвський ЦВК не тiльки не перешкодив цьому, але й санкцiонував виклик вiйськ з фронту для придушення демонстрацiй. Пiсля липневих подiй полiтична обстановка в краiнi докорiнно змiнилася. Завершився перiод двовладдя: вся влада була захоплена буржуазiiю, яку представляли у Тимчасовому урядi кадети i пiдтримували меншовики та есери. 8 липня Тимчасовий уряд очолив есер О. Ф. Керенський. 24 липня був утворений другий коалiцiйний уряд з представникiв буржуазних i дрiбнобуржуазних партiй на чолi з Корейським. До складу цього уряду ввiйшли 8 мiнiстрiв-кадетiв або iхнiх близьких прихильникiв, 3 есери (Керенський, Авксентьiв i Чернов), 2 меншовики (Нiкiтiнi Соболiв) i 2 народнi соцiалiсти (Пеше-хонов i Зарудний).

Контрреволюцiя перейшла у вiдкритий наступ проти робiтничого класу, селян, солдатiв i матросiв. Пiд загрозою опинилися демократичнi завоювання народу, здобутi внаслiдок перемоги Лютневоi революцii. Липневi подii сприяли викриттю антинародного характеру Тимчасового буржуазного уряду i поведiнки лiдерiв партiй меншовикiв та есерiв; цим самим вони прискорили перехiд трудящих мас на бiк соцiалiстичноi революцii, на бiк бiльшовикiв. Пiсля липневих подiй будь-якi сподiвання на мирний перехiд влади до рук пролетарiату стали неможливими. Владу можна було взяти лише шляхом збройного повстання, у вiдкритiй борнi. РЖ бiльшовики змiнили свою тактику: взяли курс на збройне повстання, яке було можливим лише за умови нового пiднесення революцii. Велику школу пiдготовки до збройного повстання пройшов робiтничий клас Росii у днi корнiловського заколоту (25тАФ31 серпня 1917 р. ). Захопивши у перiод липневих подiй всю владу, буржуазiя у згодi з меншовиками i есерами готувалась до встановлення вiдкритоi вiйськовоi диктатури. Роль диктатора мусив вiдiграти Верховний головнокомандувач генерал Л. Г. Корнiлов. 25 серпня Корнiлов зняв з фронту 3-й кiнний корпус пiд командуванням генерала Кримова i спрямував його на Петроград. Корнiловська авантюра викликала в народних масах вибух обурення i активну протидiю. РЖнiцiатором опору повсюдно виступав робiтничий клас. На всiх промислових пiдприiмствах Петрограда термiново створювались загони Червоноi гвардii, чисельнiсть якоi за кiлька днiв досягла 40 тис. Створювались загони для риття окопiв, обладнання укрiплених пунктiв, дротяних загороджень тощо. Разом з робiтниками на захист революцii виступили частини Петроградського гарнiзону i моряки Балтiйського флоту. Залiзничники блокували шляхи, якими Ставка могла б направити Кримову пiдкрiплення. Петроград був перетворений на неприступну фортецю. Загони Червоноi гвардii, революцiйнi вiйська Петроградського гарнiзону i Балтiйський флот перекрили вiйськовим частинам шлях до Петрограда. Генерал Кримов i його спiльники фактично опинилися в iзоляцii. Усвiдомивши повний провал цiii авантюри, 31 серпня Кримов застрелився. Корнiлова та iнших генералiв було заарештовано 1 вересня. Таким чином, корнiловщина була розбита робiтниками, революцiйними солдатами i матросами. Спроба перемогти революцiю силою зброi й встановити вiйськову диктатуру зазнала поразки. Боротьба з заколотниками пiднесла революцiйну активнiсть робiтничого класу, i широких солдатських i селянських мас. Боротьба з корнiловщиною активiзувала фабзавкоми, профспiлки, солдатськi комiтети, пожвавила дiяльнiсть рад, в яких швидко зростав бiльшовицький вплив. Отже, пiсля перемоги Лютневоi буржуазно-демократичноi революцii розстановка класових i партiйних сил в краiнi змiнилася. З поваленням самодержавства фактично зникли помiщицько-монархiчнi партii. У Росii залишилися лише буржуазнi i дрiбнобуржуазнi партii, а також пролетарська партiя (бiльшовики). Цим трьом типам партiй вiдповiдали три iдеологii, а до певного часу i три полiтики, три стратегiчнi i тактичнi лiнii. Мiж ними йшла боротьба за визначення шляхiв майбутнього розвитку Росii, за залучення до себе народних мас.

66. Завершення першоi свiтовоi вiйни та ii наслiдки для свiту.

Перша свiтова вiйна втягнула в свою орбiту 3/4 населення планети, призвела до нечуваного розорення господарства бiльшостi воюючих краiн. 74 млн чоловiк було вiдiрвано вiд продуктивноi працi й поставлено пiд рушницю. Пiд час вiйни вбито 8,7 млн, поранено 20,8 млн чоловiк (у всiх вiйнах, що сталися у свiтi за попереднi сто рокiв, кiлькiсть загиблих становила 1,6 млн). За iншими даними, людськi втрати становили 8,5 млн солдатiв i офiцерiв i 10 млн мирного населення. Загальнi збитки сторiн сягали 180,5 млрд дол. Найбiльших втрат зазнали: Росiя (2 млн 300 тис. чол. убитими й померлими з голоду), Нiмеччина (понад 2 млн чол. ), Австро-Угорщина (1,440 тис. чол. ), Францiя (1,383 тис. чол. ), Велика Британiя (743 тис. чол. ), РЖталiя (близько 700 тис. чол. ), Болгарiя (100 тис. чол. ), США (53 тис. чол. ), Туреччина (325 тис. чол. ).

Вiйна болiсно вдарила по промисловостi, транспорту, сiльському господарству воюючих краiн. На кiнець вiйни Росiя втратила 60% того, що мала перед вiйною, Австро-Угорщина тАФ 41%, Нiмеччина тАФ 33%, Францiя тАФ 31%, Велика Британiя тАФ 15%. Лише Японiя та США примножили своi багатства, оскiльки не брали активноi участi у вiйнi, iхнi територii не були ареною бойових дiй.

Найбiльшi битви в ходi вiйни точилися на територii Францii. Впродовж понад чотирирiчних баталiй ii величезнi площi (11 департаментiв) зазнали жорстокоi руйнацii. Чудовi сiльськогосподарськi угiддя, переоранi мiльйонами артилерiйських снарядiв, перетворилися на непридатну пустелю, засiяну залiзяччям. Численнi ферми зруйновано або спалено. В солдатських казанах знайшли свiй кiнець тисячi голiв худоби. Понад 2 млн людей залишили своi помешкання, 3/4 з яких стали непридатними для життя. Така ж доля спiткала 23 тис. заводiв i фабрик, де цi люди працювали.

Для Бельгii вiйна почалася з наступу нiмецьких армiй, якi прагнули якнайшвидше перетнути ii терени i напасти на Францiю. Бiльшiсть ii територiй була окупована протягом 4 рокiв. Нiмцi вивезли з бельгiйських заводiв i фабрик все устаткування, щороку забирали збiжжя та iншi продукти харчування, переплавляли церковнi дзвони на гармати, розстрiлювали бунтiвникiв. Фландрiя, iдина неокупована частина Бельгii, була знищена повнiстю в ходi боiв, а ii найстарiше мiсто РЖпр лежало в руiнах. Понад 50 тис. бельгiйських солдатiв загинуло.

Велика Британiя зазнала менших втрат, нiж Францiя або Бельгiя, оскiльки жодноi частини ii територii ворог не захопив. Однак 743 тис. британських солдатiв полягли на полях вiйни, а ще 1,5 млн дiстали поранення, чимало з них лишилося калiками. Англiйський уряд заборгував величезнi суми: вiн витратив на вiйну 9 млрд ф. ст. i понад 1 млрд позичив у Америки.

РЖталiя теж постраждала вiд воiнних дiй. За 3 роки вiйни вона втратила 600 тис. своiх солдатiв. Пiсля поразки пiд Капоретто пiвнiчно-схiднi землi краiни було спустошено. Проте найбiльших втрат, як уже було сказано, зазнала Росiя. За Брестським мирним договором, австро-нiмецькi вiйська окупували територii Польщi, Бiлорусii, Прибалтику, Украiну, Дон, Кубань до самих Кавказьких гiр. Третина населення колишньоi Росiйськоi iмперii опинилася пiд нiмецьким управлiнням. Сама Нiмеччина теж зазнала величезних збиткiв й втрат вiд вiйни, хоча на ii територii майже не велися бойовi Дii i, отже, краiна не була так спустошена, як Францiя. Проте на полях боiв полягло 2 млн солдатiв. На 1917 р. краiна повнiстю вичерпала можливостi продовжувати вiйну. Ситуацiя ускладнювалася ще й тим, що британський флот навiть пiсля закiнчення ,вiйни блокував нiмецькi порти, перешкоджаючи ввозу товарiв. Найбiльше вiд того страждали не стiльки армiя, скiльки цивiльне населення, простий народ. Оскiльки пароплави з продуктами не могли.

67. . Полiтичне становище в Украiнi пiсля перемоги Лютневоi бурж. -демократичноi революцii в Росii.

Пiд впливом Лютневоi революцii по всiй Украiнi вiдбувались вибори до мiсцевих рад як органiв революцiйноi влади. У великих промислових, адмiнiстративних центрах, iнших мiстах були створенi ради робiтничих i солдатських депутатiв. У селянських радах значний вплив мали соцiалiсти-революцiонери (есери). На противагу радам, заможне селянство, козацтво i частина помiщикiв заснували свою органiзацiю тАФ Союз хлiборобiв-власникiв.

Полiтична ситуацiя в Украiнi ускладнювалась тим, що тут активно дiяли органiзацii загальноросiйських полiтичних партiй тАФ вiд монархiстiв до есерiв i соцiал-демократiв. На противагу iм широкого розмаху набираi нацiонально-визвольний рух, очолений саме украiнськими партiями. Навколо них гуртувались украiнськi демократи як соцiалiстичного, так i революцiйно-демократичного напряму. Був конче потрiбний центр, осередок i вiдповiдна програма дiй революцiйних сил. Започаткували дiяльнiсть осередку для координацii дiй украiнських громадсько-полiтичних органiзацiй Товариство украiнських поступовцiв (ТУП) пiд проводом РД. Чикаленка, С. РДфремова та Д. Дорошенка, украiнськi соцiал-демократи (iх очолював тодi Д. Антонович), згодом до осередку приiднались М. Ковалевський, П. Христюк, М. Шаповал, якi репрезентували украiнських есерiв, та iншi представники революцiйноi демократii.

68. . Створення УЦР, ii соц. база i програма дiяльностi.

ЦР тАУ носiй iдеi нац. Вiдродження Укр. Як тiльки до Киiва дiйшла звiстка про повалення самодержавства, члени керiвноi Ради тАЬТУПтАЭ прийняли рiшення створ. Загальну орг. , яка б обтАЩiднала б усi укр. нац. органiзацii i стала на чолi руху. 4(17) березня була утворена нова полiтична органiзацiя яку назвали Центральною Радою. Головою УЦР було заочно обрано вiдомого укр. РЖсторика, професора Михайла Грушевського.

До ЦР увiйшли представники всiх укр. Нацiональних партiй тАУ УСДРП,УПСР, УНП. Важливу роль у дiяльностi Всеукраiнськоi ЦР вiдiграли : В. Винниченко, С. РДфремов, Б. Мартос, С. Петлюра, РЖ. Сташенко, П. ХристюктАжЧленами центральноi Ради стали майже всi вiдомi украiнськi письменники, РЖсторики, юристи, дiячi кооперацii, представники вiйськових, студентських та iнших органiзацiй, громад i гурткiв, наукових осередкiв тАФ Украiнського наукового товариства, Товариства украiнських технiкiв та агрономiв, Украiнського педагогiчного товариства.

Спочатку ЦР вiдiгравала роль киiвськоi органiзацii i не змогла вiдразу сформулювати полiтичну програму своii дiяльностi. У нiй точилася боротьба мiж автономiстами i самостiйниками.

Киiвських самостiйникiв на той час очолював М. Мiхновський тАУ один iз видатнiших пропагандистiв iдеi незалежностi Украiни, засновник УНП. Самостiйники ще 3 березня 1917 року оголосили про органiзацiю УЦР, яка мала перетворитися на орган тимчасового державного управлiння всiма сферами життя незалежноi Укр. З часом Рада повинна була скликати Укр. Парламент й сформувати пiдпорядкований йому уряд.

Таким чином, i самостiйники i поступовцi взяли участь у створеннi УЦР. Дiяльнiсть Ради була спрямована здебiльшого на розвтАЩязання нац. питання .

З розгортанням нац. Визвольного руху позицii автономiстiв перемогли. Гасло нац. Територiальноi автономii було основною стратегiчною метою УЦР.

Резиденцiiю ЦР став Педагогiчний музей у Киiвi. На мiсцях створювались губернськi, повiтовi й мiськi нац. Ради. Вони органiзовували видання газет i брошур укр. мовою, створювали культурно освiтнi органiзацii тАУ тАЬПросвiтитАЭ, народнi будинки, бiблiотеки , читальнi, драматичнi гуртки та хоровi колективи. Повний склад Ради восени 1917 року становив 822 членiв

19тАФ21 квiтня 1917 р. у Киiвi в примiщеннi Купецького зiбрання проходив Украiнський нацiональний конгрес. Делегатами його були 1500 осiб. Головою з'iзду було обрано М. С. Грушевського. Основними рiшеннями конгресу стали прийняття постанови про необхiднiсть домагання нацiонально-територiальноi автономii для Украiни i перебудова Росiйськоi держави на федеративну демократичну республiку; було обрано новий склад Центральноi Ради на чолi з М. С. Грушевським.

69. Чи були альтернативи жовтневоi революцii1921? .

Слiд вiдзначити, що дискусii про альтернативи, якi були у Росii в 1917- му або 192'1-му рр. , мають не лише наукове, але й велике практичне значення. Розробка проблеми iсторичних альтернатив орiiнтуi нас на пошук найсприятливiших форм i методiв суспiльних перетворень у сучасних умовах.

Серед суспiльствознавцiв та iсторикiв iдиноi думки з питання чи була у 1917 р. альтернатива Жовтню, немаi. Однi вважають, що не iснувало i не могло iснувати, тому що Жовтнева революцiя i перехiд до соцiалiзму були iсторичною неминучiстю. РЖншi стверджують, що альтерна тиви не виникло через реальне спiввiдношення суспiльних сил тАФ е осени 1917 р. вирiшальна перевага була на боцi бiльшовикiв.

Третi виходять з того, що тiльки повалення буржуазii i перехiд до соцiалiзму вiдкривали вихiд з глухого кута, в якому спинила Росiя 1917 року внаслiдок вiйни i розрухи, i дозволяли вирiшити iнтересах бiльшостi народу проблеми миру, землi, нацiонального визволення.

Якщо перша точка зору вiдтворюi минулi догматичнi стереотипи про ВлзалiзнуВ» непорушнiсть дii суспiльних закономiрностей, що виключають iншi варiанти, крiм революцiйного, то двi останнi залежать вiд рiзного розумiння iсторичноi альтернативи. За всiх обставин, категоричне твердження про вiдсутнiсть у 1917 р. альтернативи Жовтi не вiдповiдаi дiйсностi.

На нашу думку, альтернатива Жовтневiй революцii справдi була Боротьба класiв i полiтичних партiй за рiзнi шляхи розвитку Росii пiсля Лютневоi революцii.

Вiдомо, що пiсля поразки першоi росiйськоi революцii 1905- 1907 рр. мiж класами i полiтичними партiями цiле десятирiччя точилася боротьба навколо двох можливостей буржуазного розвитку: . Росiя шляхом реформ ВлзверхуВ» перетвориться на конституцiйну буржуазну монархiю, або нова революцiя ВлзнизуВ» повалить царизм.

Лiберальна буржуазiя, очолювана партiiю кадетiв, прагнула спрямувати розвиток краiни першим шляхом i тим запобiгти революцiйним потрясiнням. Своii мети вона намагалася досягнути шляхом подiлу влади з царизмом.

Проте Микола II i його оточення не бажали поступитися хоч би частиною влади, заблокували можливiсть проведення будь-яких реформ. Тому лютневий вибух був iсторично неминучим. А вiдтодi перед краiною постала альтернатива: або реформiстськi перетворення, якi очищали соцiальнi й економiчнi структури краiни вiд залишкiв феодалiзму i встановлювали демократичний суспiльний лад, або соцiалiстична революцiя. Отже, чому ж Росiя, не закiнчивши ще еволюцii до зрiлого й вiльного капiталiзму, не закрiпивши демократичного ладу, рiзко повернула в iнший бiк? Вибiр шляху розвитку Росii у 1917 р. залежав значною мiрою вiд розстановки класових та полiтичних сил. .

Треба вiдзначити, що з такоi важливоi проблеми, як особливостi перегрупування класових i полiтичних сил пiсля Лютневоi революцii, теж немаi iдностi думок. Частина iсторикiв вважаi, що боролися не три, а два полiтичнi табори тАФ пролетарський i буржуазний. Такий погляд суперечить iсторичнiй дiйсностi. Пiсля Лютневоi революцii дiяли три основнi суспiльнi сили, три полiтичнi табори: 1) буржуазiя, 2) пролетарiат, 3) дрiбна буржуазiя, передусiм селянство.

70. Початок першоi св. вiйни, причини i характер.

Розкриваючи справжнi причини першоi свiтовоi вiйни, необхiдно усвiдомити, що внаслiдок нерiвномiрного економiчного розвитку рiзних капiталТРстичних краiн, змiнилося спiввiдношення сил у свiтовiй економiчнiй системi. Нiмеччина пiсля 70-х р. XIX ст. розвивалася у ЗтАФ4 рази швидше, нiж Англiя i Францiя, а Японiя тАФ разiв у 10 швидше, нiж Росiя. Особливо високого ступеня розвитку капiталiзму досягли С1РЖРЖА, внаслiдок чого США i Нiмеччина, якi ранiше вiдставали в економiчному розвитку, на зламi XIXтАФXX ст. вийшли на 1-е та 2-е мiсця по випуску промисловоi продукцii, вiдсунувши Англiю i Францiю. Це стало причиною виникнення гострого суперництва мiж цими краiнами за полiтичне панування у свiтi, за передiл ринкiв сировини i збуту.

До вiйни за передiл свiту готувалися всi, але основними конкурентами у боротьбi за свiтове панування стали Англiя i Нiмеччина, мiж якими виникли найгострiшi суперечностi. У своiх прагненнях до колонiальних загарбань Нiмеччина завжди натрапляла на протидiю Англii

Напередоднi вiйни дуже гострими були полiтичнi кризи i класовi боi в самих капiталiстичних краiнах. Вiдбувалися тривалi страйки робiтникiв у Англii, Нiмеччинi, РЖталii, почастiшали заворушення серед селян. Росiя переживала перiод нового революцiйного пiднесення, яке розпочалося влiтку 1910 р. Посилився нацiонально-визвольний рух пригноблених народiв РДвропи: iрландцiв тАФ проти англiйського гнiту; чехiв, хорватiв, сербiв та iнших слов'янських народiв тАФ проти австро-угорського панування; полякiв i ельзасцiв тАФ проти насильного понiмечення.

Отже, причинами першоi свiтовоi вiйни були як економiчнi (боротьба за передiл свiту, за ринки збуту), так i соцiально-полiтичнi тАФ намагання буржуазii зупинити революцiйний рух пролетарiату, вiдвернути увагу трудящих вiд революцiйноi боротьби i внутрiшнiх полiтичних криз.

71. Вiдношення до першоi св. вiйни рiзних класiв i партiй.

Могутня хвиля шовiнiзму охопила всю РДвропу. Не обiйшла вона i Росiю, у тому числi й ii опозицiйнi партii. Частина росiйськоi колонii у Парижi вирiшила навiть добровiльно вступити до французькоi армii тАЬдля захисту демократii i культури вiд варварстваВ». На 21 серпня 1914 р. до неi записалося 9 тис. росiйських емiгрантiв. Республiканський загiн, до якого увiйшли бiльшовики, соцiал-демократи, есери, бундiвцi та анархiсти, нараховував 70тАФ80 чоловiк, у тому числi 11 бiльшовикiв. Бiльшовицький комiтет закордонних органiзацiй у Парижi розпався.

У Росii бiльшiсть полiтичних партiй пiдтримала царизм в iмперiалiстичнiй вiйнi. Головнi партii росiйськоi буржуазii тАФ октябристи i кадети виступали iдиним фронтом з самодержавством i монархiчним дворянством. Вони без застережень схвалили зовнiшню полiтику царизму i проголосили гасло Влвiйна до переможного кiнцяВ».

Бiльшiсть есерiв i меншовикiв по сутi також стала на бiк самодержавства. Вiдверто шовiнiстичнi позицii зайняв Г. В. Плеханов. Вважаючи Нiмеччину основним винуватцем вiйни, Г. Плеханов всiляко захищав Францiю та Англiю i фактично вiдкидав агресивнi намiри царизму. У 1915 р. Плеханов прямо вимагав вiд меншовицьких депутатiв Думи голосувати за воiннi кредити.

Невелика група меншовикiв-iнтернацiоналiстiв на чолi з Марто-вим, а також Троцький, на словах виступали проти вiйни, а насправдi були у згодi з вiдвертими соцiал-шовiнiстами.

На пiдтримку iмперiалiстичноi вiйни виступили i полiтичнi партii краiни. На цi позицii стали Товариства украiнських поступовцiв (1908 р. ), частина Украiнськоi соцiал-демократичноi робiтничоi партii, яку очолював Симон Петлюра. Керiвники захiдноукраiнських нацiональних партiй з початку вiйни

Вместе с этим смотрят:

9 сочинений для 9 класса /english/

A Farewell to Arms

A history of the english language

About England

Accommodation in St.Petersburg