Генеза украiнськоi нацiональноi мови

.. На москалiв не вважайте, нехай вони собi пишуть по-своiму, а ми по-своiму. У iх народ i слово, i у нас народ i слово. А чиi краще, нехай судять люди.

Тарас Шевченко

Зародження украiнськоi мови та писемностi

Говорити про мову протоукраiнських племен можна лише гiпотетично. Адже писемних памтАЩяток, якi дiйшли до нас, ще не достатньо для повноцiнного дослiдження мови. Тому будь-якi хронологiчнi вiхи виникнення i первiсного розвитку украiнськоi, як i взагалi будь-якоi iншоi мови, встановити неможливо. Безперечно лише, що украiнська мова i однiiю з найдавнiших iндо-iвропейських мов. Про це свiдчить i наявнiсть архаiчноi лексики, i деякi фонетичнi та морфологiчнi риси, якi зберегла наша мова протягом вiкiв. Давнiсть украiнськоi мови доводили ряд вiтчизняних та зарубiжних учених: Павел Шафарик, Михайло Красуський, Олексiй Шахматов, Агатангел Кримський та iн.

Про давнiсть украiнськоi мови свiдчать i релiктовi фольклорнi твори, особливо календарно-обрядовi пiснi.,Наприклад, украiнський мовознавець Олександр Потебня стверджував, що веснянка тАЬА ми просо сiялитАЭ iснувала в Украiнi вже у РЖ тисячолiттi до н.е. Невже вона спiвалась якоюсь iншою мовою? А колядки про сотворення свiту птахами (тобто ще з дохристиянських часiв) навряд чи перекладалися з якоiсь давнiшоi мови на украiнську, адже християни не мали в тому потреби.

Багато наукових дискусiй викликаi також питання про iснування писемностi в украiнських землях. Археологiчнi знахiдки засвiдчують наявнiсть писемних знакiв на глиняному посудi, пряслицях, зброi тощо, ще за трипiльськоi доби. Чи це було фонетичне, чи iiроглiфiчне письмо тАФ певноi вiдповiдi дослiдження поки що не дали.

Свою писемнiсть мали племена трипiльськоi, катакомбноi культури бронзовоi доби, зарубинецькоi та черняхiвськоi культур. Стародавнi автори свiдчать, що це було грецьке або руське письмо. Так iранський письменник Марварудi констатуi, що у тАЬхозар i також письмо, що походить вiд руськоготАЭ, i що воно схоже на грецьке.

Дослiдженнями найдавнiших систем письма в Украiнi займалися Микола Суслопаров, Валентин Даниленко та iн. Проте ще не встановлений звтАЩязок мiж трипiльськими i скiфо-сарматськими та раннiми словтАЩянськими знаковими системами.

Висловлюються припущення, що писемнiсть на територii Украiни мала кiлька варiантiв. Наприклад, Пiвнiчне ПричорномортАЩя користувалося абеткою, iдентичною грецькiй або римськiй (латиницi), а схiднi райони (особливо скiфо-сармати) мали свою оригiнальну писемнiсть, вiдому в науцi як сарматськi знаки, що були схожi на вiрменськi й грузинськi письмена.

Те, що памтАЩяток стародавньоi писемностi обмаль, можна пояснити тогочасним способом писання: повсякденнi записи вiрогiдно робилися на навощених деревтАЩяних дощечках або на берестi тАФ матерiалi, який погано зберiгаiться. Проте, знаходять чимало писарських iнструментiв, так званих стилiв. Добре збереглися графiто, накресленi на свiжiй, ще не обпаленiй глинi. Горщики з написами часто мають вигляд речей повсякденного вжитку, простих, лiплених вручну, що свiдчить про iхнi мiсцеве походження. Деякi з цих графiчних зображень вважають за тавра або тамги (знаки власностi) майстрiв.

Чимало дискусiй у науковому свiтi викликала дiяльнiсть Кирила i Мефодiя, з iменами яких повтАЩязують створення словтАЩянськоi абетки. ТРрунтовне дослiдження абетки, яку умовно названо кирилицею, зробив украiнський фiлолог, вiдомий також як Митрополит РЖларiон. Його праця тАЬСловтАЩянське письмо перед КостянтиномтАЭ1 переконливо доводить правдивiсть оповiдi ченця Храбра, який писав, що Костянтин (Кирило) знайшов у Херсонесi Таврiйському РДвангелii i Псалтир тАЬруськими письменами писанiтАЭ. Ця подiя датуiться зимою 860тАФ861 pp. Якщо це вже була сформована писемнiсть, то що ж тодi створив Кирило? Це питання не даi спокою вченим ось уже протягом кiлькох столiть.

Коротку iсторiю дослiджень цiii проблеми подаi Михайло Брайчевський у працi тАЬПоходження словтАЩянськоi писемностiтАЭ2.

Збереглося тАЬЖитii КирилатАЭ, написане, як вважають, його братом Мефодiiм. З нього дiзнаiмося, що просвiтницька мiсiя Кирила полягала насамперед у проповiдi християнства серед словтАЩян. Це були часи, коли християнство вже вiдчувало теологiчнi суперечностi мiж Римом i Констянтинополем.

Дiяльнiсть мiсiонерiв, якi проповiдували християнство латинською мовою, успiху не мала. Тодi Моравський князь Ростислав звернувся до Констянтинопольського патрiарха з проханням надiслати проповiдникiв, котрi б знали словтАЩянськi мови. В цей час Кирило повернувся з хозарськоi мiсii, де намовив кагана охрестити всiх бажаючих. Такий успiх, а також знання словтАЩянських мов стали вирiшальними при виборi кандидатури Кирила для проповiдi християнства серед словтАЩян, а також перекладу для них богослужебних книжок.

Пiсля кiлькох походiв Аскольда на грекiв у Киiвськiй Русi було вже чимало християн. Тому й не дивно, що Кирило знайшов i християнськi книги, написанi по-руськи. Якою ж абеткою вони писалися?

Якщо поглянути навiть на сучасну украiнську абетку, то очевидно, що бiльшiсть ii лiтер схожi на грецькi, але i кiлька цiлком словтАЩянських. Може, це iх додав Кирило до грецькоi абетки? Але ж у тАЬЖитiiтАЭ повiдомляiться про створення ним абсолютно нового алфавiту. Слiд зауважити, що поряд з кирилицею i одночасно з нею iснувала iнша абетка, яка вiдома пiд назвою глаголицi i мала незвичайний характер завиткiв. РЗй вченi не знаходять аналогiв. Це дало пiдставу для тверджень, що глаголиця i штучним витвором однiii людини, на вiдмiну вiд кирилицi, яка маi природний органiчний характер i давнiшi прототипи.

Отже, дослiдники (РЖван Огiiнко, Михайло Брайчевський, Олександр Мельничук та iншi) вважають, що Кирило створив саме глаголицю тАФ штучний алфавiт, який проiснував недовго, бо не знайшов загального визнання через свою ускладненiсть. Назва ж тАЬкирилицятАЭ закрiпилась за нашою та деякими iншими словтАЩянськими абетками (напр. болгарською) ще з давнiх часiв через плутанину, або просто для уславлення видатного мiсiонера.

РЖснування ж цiii абетки ще до Кирила доведено знахiдками графiто на стiнах Софii Киiвськоi; лiтери визнано протокирилицею. Дослiдженнями цих написiв займаiться Сергiй Висоцький, який, крiм текстiв, вiдкрив саму абетку, записану, мабуть, давнiм книжником для памтАЩятi. Адже йому, напевно, доводилось працювати зi стародавнiми книгами з Ярославовоi книгозбiрнi, якi були написанi такою азбукою.

Чим же вiдрiзнялася ця абетка вiд пiзнiшого варiанту кирилицi? Вона простiша тАФ мас 27 лiтер, серед яких 23 грецьких i 4 словтАЩянськi (Б, Ж, Ш, Щ). Моравська ж кирилиця у своiму ранньому варiантi мала 38 лiтер, а в пiзнiшому тАФ 43. Частина цих букв просто дублювала вже наявнi, тому в пiзнiших руських книгах такi знаки як (юси, глухi голоснi, омега) та iншi поступово зникали як зайвi.

Звичайно, багато незручностей для дослiдникiв староi украiнськоi мови створило саме запровадження церковнословтАЩянськоi мови як лiтературноi. Це не була природна мова, якою розмовляв народ. Проте становище не таке вже безнадiйне, як це здаiться на перший погляд. Орфографiя, а часом i лексика стародавнiх книжок може ще подарувати сумлiнним дослiдникам стiльки цiкавих вiдхилень вiд норм церковно-словтАЩянськоi мови! РЖ саме такi помилки лiтописцiв чи писарiв можуть бути безцiнними перлинами, витягнутими на поверхню з украiнського мовного моря, з того середовища, в якому жив, до якого належав автор цих помилок.

Украiнська мова в Киiвськiй Русi

РЖсторiя кожноi мови вивчаiться в нерозривному звтАЩязку з iсторiiю народу, який i носiiм цiii мови, ii творцем. Отже, i перiодизацiя украiнськоi лiтературноi мови тiсно повтАЩязана з iсторiiю украiнського народу.

Довгий час серед мовознавцiв точилася гостра полемiка щодо перiодизацii iсторii украiнськоi мови. Чимало запропонованих схем перiодизацii виявилися спiрними, адже вони грунтувалися на принципi змiни суспiльних формацiй: мова феодалiзму, мова капiталiзму, мова соцiалiзму. Така схема, звичайно, не могла вiдобразити всiх етапiв розвитку украiнськоi лiтературноi мови, оскiльки сама по собi змiна формацiй не вiдбилась нi на звуковiй системi, нi на граматичнiй будовi украiнськоi мови. Украiнська лiтературна мова розвиваiться i збагачуiться насамперед за допомогою новоi лексики, вироблення чiтких граматичних i правописних правил, розширення лiтературних стилiв, засобiв вираження думки тощо.

Нинi потребуi перегляду i така ортодоксальна формула, як iдина тАЬдавньоруськатАЭ мова, спiльна для тАЬтрьох братнiх народiвтАЭ.

Ця iдеологiчна догма навтАЩязувалася всiм, без винятку, науковим iнститутам саме за радянськоi доби i мала слугувати iмперським iнтересам СРСР. Науковi факти, дослiдженi неупередженими вченими ще на початку цiii доби, iгнорувалися або проголошувалися шкiдливими. Так, академiки Олексiй Шахматов та Агатангел Кримський писали:

тАЬСпiльноруська прамова розпалася на окремi нарiччя ще за доби передiсторичноi, наприкiнцi VРЖРЖРЖ чи на початку РЖХ вiкутАЭ 1.

Олексiй Шахматов тАФ один з небагатьох росiйських вчених, який вiдстоював права украiнськоi мови ще у 1905 р. У 1916 p. вiн присвятив дослiдженню украiнськоi мови працю тАЬКороткий нарис iсторii малоруськоi (украiнськоi) мовитАЭ. Агатангел Кримський тАФ украiнський енциклопедист, мовознавець, дослiдник украiнськоi та схiдних культур, поет, переслiдуваний i вiдлучений вiд науковоi працi в 30-х роках i вивезений в ешелонi заарештованих у 1942 р. до Казахстану, де й помер. Його працi з украiнського мовознавства цiннi для нас, сучасних украiнцiв, котрi будують свою незалежну державу, насамперед своiю правдивiстю, науковою виваженiстю та сумлiннiстю.

У своiй працi тАЬУкраiнська мова, звiдкiля вона взялася i як розвиваласятАЭ (1922) 1 Агатангел Кримський дослiдив украiнськi мовнi риси Х тАФ ХРЖ ст. (РЖзборник Святослава, 1073 p.), простежив розвиток пiвденноруськоi мови XIV ст., яка вже була близькою до сучасноi украiнськоi мови, а також мову лiтературних творiв ХV тАФ ХРЖХ ст. в ii розвитку. Вчений також вказав на необхiднiсть обтАЩiднання обох лiтературних мов (надднiпрянськоi та надднiстрянськоi) на основi украiнськоi мови центральноi Украiни.

Риси украiнськоi мови чiтко помiтнi у давньоруських памтАЩятках. Це насамперед украiнська лексика: гребля, стрiха, лагодити, лiнощi, дивуiмося, лiпший, яруга, туга, гримлять, полоняник, повiнь, баня (рос. тАЬкуполтАЭ церкви) та iн.

Для уважного читача давньоруських памтАЩяток вiдкриваiться ряд фонетичних рис украiнськоi мови: нiмая, сiмтАЩя, стiни (пор. з рос. немая, семья, стены); перехiд Е в О пiсля шиплячих: жона, чоловiк, нiчого, замiсть жена, человек, ничего; кiнцева лiтера В у дiiсловах там, де в росiйськiй мовi Л; ходив, косив, брав. Цi явища академiк А. Кримський знайшов у збiрнику Святослава 1073 p. Досить часто в памтАЩятках староруського письменства зустрiчаються такi суто украiнськi мовнi явища як чергування приголосних Г-3, К-Ц, Х-С в давальному вiдмiнку: дорозi, дiвцi, кожусi (пор. рос. дороге, девке, кожухе). Або споконвiчнi украiнськi форми займенникiв: тобi, собi (рос. тебе, себе) тощо.

Багатий матерiал для дослiдникiв даi така граматична категорiя як дiiслово. Тут знаходимо стiльки украiнських форм, що самий лише перелiк iх переконливо засвiдчуi: пiвденноруськi памтАЩятки писалися лiтописцями украiнського походження. Це мтАЩяке закiнчення 3-оi особи: носить, косить (пор. рос. носит, косит) або зникнення флексii -ть: i (замiсть есть), бере (замiсть береть), буде (замiсть будеть). Цiкаво, шо в украiнськiй мовi збереглась бiльш архаiчна форма майбутнього часу порiвняно з росiйською: знатиму, читатиму, робитиму (пор. буду знать). У давнину ця форма мала такий вигляд: знати + имамь (де имамъ тАФ допомiжне слово, яке загубило початкове И i видозмiнилося в сучасну украiнську форму). Дуже давня також кiнцiвка -МО в дiiсловах: знаiмо, ходимо (пор. рос. знаем, ходим).

Агатангел Кримський стверджуi: тАЬ..порiвняльно-iсторичнi мiркування показують, що оце -МО далеко старiшетАЩ навiть вiд доби Киiвськоi державитАЭ. У своiй працi тАЬУкраiнська мова, звiдкiля вона взялася i як розвиваласятАЭ вiн робить висновок: тАЬМова Надднiпрянщини i Червоноi Руси часiв Володимира Святого та Ярослава Мудрого маi здебiльшого вже всi сучаснi малоруськi особливостiтАЭ1. Про сучасну росiйську мову вiн писав: тАЬПiвнiч витворила своi власнi язиковi риси, чужi для ПiвднятАЭ2.

Першi словники

Для вивчення iсторii мови велике значення маi лексикографiя тАФ галузь мовознавства, яка займаiться укладанням словникiв та вивченням iхньоi iсторii. Першi лексикографiчнi спроби були вже за часiв Киiвськоi Русi. Так, тАЬПовiсть времтАЩяних лiттАЭ мас кiлька мiсць, якi можна назвати тлумаченням iмен: пояснення iменi Феодосiй, назви мiста Переяслав. У Збiрнику Святослава i цiлий роздiл, де подано пояснення незрозумiлих слiв з РДвангелiя та iнших книг. .На сторiнках церковних книг трапляiться чимало так званих тАЬпроiзвольникiвтАЭ тАФ записiв, зроблених тими, хто, читаючи, сам вписував на полях пояснення слiв, незрозумiлих iншим читачам. Все це свiдчить про те, що потреба у словниках iснувала ще за часiв Киiвськоi Русi.

У Новгородському списку Кормчоi книги зберiгся словник тАЬРёчь жидовскаго языка преложена на роускоую, неразоумно на разоумътАЭ, де так пояснювалися давньоiврейськi iмена: Сара тАФ приди, Ревекка тАФ радость, Рахиль тАФ присёщенii; а також деякi географiчнi назви та деякi грецькi iмена. Всього тут пояснено 174 слова, а в ХV ст. переписувачi додали ще 350 слiв. Другим вiдомим в Украiнi словником був словник 1431 p. пiд назвою тАЬТлёкованiс неудобъ познаваемомъ въ писаныхъ речемъ..тАЭ, в якому пояснювались слова грецькоi, сербськоi, болгарськоi та словенськоi мов.

Украiнська мова ХРЖРЖРЖ тАФ ХVРЖ ст.

Феодальна роздробленiсть i татаро-монгольська навала завдали нищiвного удару по культурi й всьому життю давнiх украiнцiв. Значних руйнувань та знищення зазнали мiста, горiли бiблiотеки i документи. Списки творiв письменства Киiвськоi Русi збереглися головним чином у Новгородськiй та Псковськiй землях, якi не зазнали повного розгрому. Найбiльшому спустошенню пiддалися Киiвська, Чернiгiвська, Переяславська землi. Але, незважаючи на жорстокi часи, культурне життя на завойованих землях не припиняiться. Писемнi памтАЩятки цього перiоду: тАЬГалицько-Волинський лiтопистАЭ, тАЬСлово о погибелi Руськоi землiтАЭ, тАЬКиiво-Печерський патериктАЭ. Для мови творiв цього перiоду характерна образнiсть, урочистiсть стилю, на-. родно-поетичнi вислови, афоризми.

Ослабленi пiвденноруськi та захiдноруськi землi в XIV ст. потрапляють у нову залежнiсть: Киiвщина, Чернiгово-Сiверщина, Переяславщина (Полтавщина), Подiлля, Волинь аж до ХVРЖ ст. перебувають пiд владою Великого Литовського князiвства; Галичина з 1387 p.тАФ пiд Польщею, Закарпаття тАФ з XIV ст. входить до складу Угорщини, а Буковина тАФ до Молдавського князiвства. Рiвень культури держави-завойовницi був нижчим, нiж на завойованих нею землях. Тому, незважаючи на велику вiйськову могутнiсть, Литовське князiвство не змогло обiйтися без руськоi мови, яку було визнано за державну. Про це свiдчать памтАЩятки дiлового письменства, грамоти XIV тАФ ХVРЖ ст., тАЬСудебниктАЭ Казимира Ягайла 1468 p., тАЬЛитовський статуттАЭ 1566, 1588 pp.

Ось що написано в тАЬЛитовському статутiтАЭ про мову:

тАЬА писар земський маiть по-руску лiтерами i словы руськими вси листы, выписы и позовы писати, а не иным языком и словытАЭ1.

У рукописному примiрнику тАЬЛитовського статутутАЭ вмiщено вiрш Яна Казимира Пашкевича про руську мову:

Полска квитнет лациною,

Литва квитнет русчизною,

Без той в Польше не пробудешь,

Без сей в Литве блазнем будешь.

Свiтськi i релiгiйнi книги в Литовськiй державi писалися також руською мовою: тАЬЛитовський лiтопистАЭ, тАЬЛюцидарiйтАЭ, тАЬЧетья-МiнеятАЭ.

Люблiнська унiя 1569 p. проголосила утворення однiii федеративноi держави (польсько-литовськоi) тАФ Речi Посполитоi. У цей перiод у мовi украiнських грамот зтАЩявляiться чимало полонiзмiв i запозичених через посередництво польськоi мови германiзмiв: маршалок, канцлер, чинш, голдаваньi (у знач. тАЬприсягатАЭ) тощо, а також латинiзмiв: маистат, привильi тощо. Однак кiлькiсть лексичних запозичень була незначною. Основа термiнологiчноi лексики складалась iз слiв давньоруських, успадкованих вiд дiлового письменства Киiвськоi Русi. Вплив польськоi мови на морфологiю та фонетику був також незначним, оскiльки iснувало паралельне вживання як польських, так i украiнських форм: король тАФ круль, волость тАФ влость, добровольне тАФ добровульне та iн. Найбiльш стiйким залишився синтаксис, вiн зберiгав порядок слiв живоi украiнськоi народноi мови та памтАЩяток Киiвськоi Русi.

Отже, польська мова, яка з XIV тАФ ХV ст. користувалася латиницею, а мова дiловодства була виключно латинською, не могла значно вплинути на мову украiнських памтАЩяток, як це може здаватися на перший погляд.

Молдавське письменство вiдчувало вплив староi украiнськоi актовоi мови, адже молдавськi господарi мали писарiв (канцлерiв) украiнського походження з числа буковинцiв. Ось для прикладу зразок мови молдавськоi грамоти: тАЬ.. Герге, уставши ся з добрыми людьми, перепросиль пана Костю, абы его простиль на тое село и на домы, и пань Косте ся смиловаль на него..тАЭ1

Боротьба православтАЩя з католицтвом певною мiрою впливала на розвиток писемних памтАЩяток. Оборонцi православтАЩя вважали, що треба писати старословтАЩянською, а католики ганьбили старословтАЩянську як непридатну для церковного письма. Так Петро Скарга, завзятий пропагандист католицтва, писав: тАЬiз словтАЩянською мовою не можна стати вченим. Та й що це за мова, якоi тепер нiхто не розумii i не розумii писаного нею. Цiiю мовою немаi нi граматики, нi риторики i бути не може.. Звiдси загальне неуцтво i помилковi поглядитАЭ. У вiдповiдь на його книгу тАЬПро iднiсть церкви БожоiтАЭ виникаi багато творiв полемiчноi лiтератури, якi захищають православну церкву i старословтАЩянську мову: це твори Христофора Фiлалета, РЖова Борецького, Захарii Копистенського, РЖвана Вишенського та iн. Потреба зберегти старословтАЩянську мову в культово-релiгiйному письменствi, а отже, штучне обмеження сфери вжитку простоi народноi украiнськоi мови стало причиною гальмування розвитку украiнськоi мови.

Оскiльки старословтАЩянська мова уже в РЖХ ст. не зазнавала змiн, фактично була мертвою мовою i застосовувалася тiльки в релiгiйнiй лiтературi, вона дедалi бiльше ставала незрозумiлою народовi. Тому зтАЩявляються словники, якi подають переклад з старословтАЩянськоi на украiнську народну мову. Так у ХVРЖ ст. був написаний тАЬЛексись с толкованiсмь словенскихъ словъ простотАЭ невiдомого автора, в якому пояснено 776 слiв, 121 слово тАФ без пояснення. Це була вже лексикографiчна спроба украiнськоi мови. Ось приклади перекладiв: абиi тАФ заразъ, бращася тАФ боролися, возискаю тАФ шукаю, благодару тАФдякую, лщерьтАФ дочка, заемлю тАФ позичаю, усп^>ю,тАФ устигну тощо.

Першим друкованим словником став тАЬЛексись сиреч речення, въкратце собраны и изъ словенскаго языка на просты рускiй дiялект истолкованытАЭ Лаврентiя Зизанiя, який вийшов 1596 р. Тут пояснено всього 1061 слово:

авва тАФ тато, отсцъ; баснъ тАФ казка, слово, байка; юноша тАФ парубок, младенець; виновны тАФ тот, который iсть чему причиною тощо.

Видатною памтАЩяткою староукраiнськоi мови с тАЬПересопницьке iвангелiiтАЭ, написане в 1556тАФ1561 pp. Його мова маi виразний народний колорит, насичена фразеологiзмами з живоi народноi мови, живописними заставками, орнаментами в староукраiнському стилi. Переклали книгу Михайло Василевич та архiмандрит Пересопницького монастиря Григорiй.

Протестантськi рухи ХVРЖ ст. сприяли тому, що до писемноi мови все бiльше залучалися слова з простонародноi украiнськоi мови. Взагалi епохи Ренесансу та Бароко в Украiнi внесли живомовний струмiнь у лiтературну мову. Загальнонародна розмовна лексика проникла i в книжно-церковну, i в актову, i в художню мову украiнського письменства.

РЖван Франко вважав, що ця епоха була тАЬпорою, в котрiй у нас народилася i почала гарно розвиватися перша всеукраiнська, дiйсно нацiональна лiтературатАЭ, коли писали тАЬмовою, зрозумiлою по всiх усюдах Русi-УкраiнитАЭ 1.

РЖ хоча лiтература Украiни перiоду майже трьох столiть була багатомовною (старословтАЩянська, латинська, польська, росiйська), вже зтАЩявлялися твори, написанi близькою до народноi украiнськоi або книжною украiнською мовою.

За свiдченням сучасникiв тодi iснувало безлiч рукописних збiрникiв народних пiсень або вiршiв, написаних простою народною мовою. Якщо церква прагнула якомога довше зберiгати церковнословтАЩянську мову як лiтературну, то свiтська лiтература, особливо поезiя, тяжiла до вживання народноi та близькоi до народноi украiнськоi мови. Про це, наприклад, писав РЖван Жоравницький (1575 p.)1. Отже, як бачимо, РЖван Котляревський та Григорiй Квiтка-ОсновтАЩяненко починали не на порожньому мiсцi. РЖ цiлком зрозумiлою с думка РЖвана Франка, що тАЬЕнеiдатАЭ Котляревського тАЬне була абсолютно новим явищем в руському письменствi як з погляду мови, так i в планi лiтературного методу.. Котляревський був продовжувачем староi руськоi лiтературноi традицiiтАЭ 2.

Дiлова мова украiнських сотенних канцелярiй наближалась до народноi, хоча й мала традицiйнi риси тогочасного дiловодства. Писарi зберiгали фрази-стереотипи з Литовського статуту та iнших правописних кодексiв. Цiннi зразки мови дають судовi документи, якi фiксують живе мовлення свiдкiв i пiдсудних, адже для точностi документiв була потреба в дослiвному записi свiдчень. Тому в них спостерiгаються мовнi риси рiзних соцiальних верств украiнського народу.

У другiй половинi ХVРЖ ст. в Острозi утворився значний культурний осередок, який очолив князь Костянтин Острозький.

Тут видаються книжки й формуiться книжна украiнська мова, яку розвивали письменники ХVРЖРЖ ст.

Але не всi освiченi люди цього часу розумiли необхiднiсть вживання народноi мови як лiтературноi. Хитання у виборi мови для писання творiв тАФ характерне для ХV тАФ ХVРЖ ст. явище. Так гетьман Ходкевич у 1568 р. писав у передмовi до тАЬУчительного iвангелiятАЭ, що вiн хотiв перекласти цю книгу зрозумiлою для народу мовою, але тАЬмудрi людитАЭ застерегли його, вказавши, що при перекладi тАЬздавных пословиць на новые, помилка чиниться немалаятАЭ.

Ось як про це писав Павло Житецький: тАЬМова ця звучала неоднаково в рiзних краях Литовськоi держави; це була то украiнська, то бiлоруська мова, а то й iнша i собi подiлялась на багато окремих говiрок. Тим то й можна уявити собi, на якi труднощi натрапив би письменник, якби вiн наважився говорити чистою народною мовою, заздалегiдь не вивчивши народнi нарiччя, що в ХVРЖ вiцi неможливо було не тiльки у нас, а й у РДвропiтАЭ1.

Отже, рiзноманiтнiсть украiнських говiрок стримувала письменникiв у застосуваннi народноi мови як лiтературноi. Тому вони й намагалися знайти ту книжну мову, яка була б зрозумiлою для всiх. Проте часто iхнiй вибiр зупинявся на латинськiй, польськiй, або, в кращому випадку, словтАЩянськiй.

Украiнська мова ХVРЖРЖ тАФ ХVРЖРЖРЖ ст. Та правописнi шукання ХРЖХ ст.

До памтАЩяток письменства цього перiоду належить дiлова документацiя, художня лiтература, культурно-релiгiйнi твори, апокрифи, проповiдницька проза, свiтська поезiя та iн. Письменники-полемiсти, намагаючись писати народною мовою, не завжди могли обiйтися без книжних словтАЩянських виразiв та фразеологii. А тi, що хотiли писати церковнословтАЩянською не завжди досконало володiли нею. Отже, й виникла мова, середня мiж словтАЩянською i народною.

У Киiвi на початку ХVРЖРЖ ст. виник другий культурний осередок, який обтАЩiднав освiчених людей навколо Киiвськоi колегii. Петро Могила домагався, щоб у Киiвськiй колегii суворо дотримувалися орфографii старословтАЩянськоi мови. Крiм того, саме пiд його тиском колегiя переходить на викладання наук за зразками iзуiтських колегiй, а, отже, широко впроваджуiться латинська мова. Це, звичайно, вiдкинуло проблеми розвитку народноi мови далеко назад. У науцi на довгий час запанувала богословська схоластика, яка дуже зашкодила багатьом письменникам, витравивши з iхнiх творiв нацiональнi риси.

У 1619 p. вийшла друком книжка Мелетiя Смотрицького тАЬГрамматики словенския правилное синтагматАЭ. Як вказують мовознавцi, ця граматика була не стiльки словтАЩянською чи церковнословтАЩянською, скiльки близькою до спiльних властивостей руських дiалектiв. Не завжди знаючи, як вимовлялися звуки у словтАЩянськiй мовi, Мелегiй Смотрицький передавав iх по-руськи. Проте, це була перша граматика, якою користувалися в Украiнi, Бiлорусi й Росii ще кiлька столiть. Склалася ситуацiя, коли писали по-словтАЩянському, а читали (вимовляли) по-руськи, тобто народною украiнською. 1

Пiд впливом цiii граматики складалося чимало шкiльних пiдручникiв, якi сприяли поширенню грамотностi серед простого люду. Наприклад, граматика луцького iпископа Афанасiя Пузини, що була видрукувана в КремтАЩянцi 1638 p. За граматикою Мелетiя Смотрицького також укладалися й букварi ХVРЖРЖ тАФ ХVРЖРЖРЖ ст. Цiнним в його граматицi було спрощення надрядкових знакiв, якi утруднювали читання, введення лiтери ТР замiсть африкати КГ, яка вживалася в словах кгрунт, кганок i подiбне. Однак вiн залишив ще чимало вже тАЬнеживихтАЭ лiтер (ё, ы, ъ та iн.).

Найдосконалiшим серед словникiв цього часу став тАЬЛексиконъ славiноросскiй и имень тлёкование..тАЭ, що вийшов друком 1627 p. Його автор Памво Беринда вперше у схiднословтАЩянськiй фiлологii застосував наукову обробку словникового матерiалу, використав усi вiдомi на той час словники своiх попередникiв i навiть тАЬпроiзвольникитАЭ. тАЬЛексиконъ славiноросскiйтАЭ вiдiграв велику роль у нормалiзацii староукраiнськоi мови. Тут було застосовано кiлька типiв пояснення слiв; просто переклад слова, подача синонiмiв до слова, описовий спосiб, схожий з сучасним тлумаченням у словниках, i навiть статтi енциклопедичного типу, де подавалася коротка iсторiя якогось поняття: наприклад, нафта, граматика.

Украiнською книжною, народною або близькою до народноi мови писали у ХVРЖРЖ тАФ ХVРЖРЖРЖ ст. Семен Климовський. Лазар Баранович, Кулик, Онуфрiй, Климентiй Зiновiiв, Захар Дзюбаревич, Агапон, Григорiй, РЖван Панiковський, Стефан Петрушевич та iн. Деякi з них писали украiнською й польською мовами (РЖоаникiй Галятовський, Лазар Баранович). Дуже близькою до народноi украiнськоi мови користувався Антонiй Радивиловський. Було багато анонiмних поетiв, якi залишилися для нас невiдомими. Вони в своiх творах спiвчували народовi, поневоленому iноземними панами, i писали народною украiнською мовою. Тогочаснi тАЬсвiтськi пiснiтАЭ створювалися за зразками народних пiсень, з яких пiзнiше постали украiнськi романси.

Певну роль в утвердженнi народноi украiнськоi мови вiдiграла також творчiсть мандрiвних дякiв тАФ недовчених спудеiв, якi залишивши навчання, заробляли на прожиття лiтературно-театральними виставами. РЖнодi вони створювали високi зразки поезii, яка була названа тАЬнищинськоютАЭ за те, що обтАЩiктом iхнього зображення були тАЬнищi школьнiтАЭ (школярi, що вдавалися до старцювання). Ця поезiя часто вiдзначалася жартiвливим бурлескним тоном, який поiднувався з тАЬвисокимтАЭ стилем бiблiйних сюжетiв. Такi риси бурлескного стилю добре вiдомi з тАЬЕнеiдитАЭ РЖвана Котляревського.

Блискучi зразки тАЬнищинськоiтАЭ поезii залишив подiльський мандрiвний дяк Петро Попович-Гученський.

На початку ХVРЖРЖРЖ ст. украiнська мовна iднiсть була порушена реформами московського царя Петра. Його правописна реформа внесла певнi розбiжностi i в украiнськi правописнi норми. Схiдна Украiна, перебуваючи в складi Московськоi держави, прийняла петрову тАЬгражданкутАЭ (гражданський, тобто спрощений шрифт i алфавiт), а захiднi землi пiд Польщею продовжували користуватися кирилицею.

Взагалi, становлення украiнськоi лiтературноi мови в захiдноукраiнських землях .було складним. Пiсля майже 400-рiчного польського панування Захiдна Украiна в 1772 p. потрапила до складу Австрii, а пiзнiше Австро-Угорщини. Уряд не був зацiкавлений у тому, щоб народ Украiни навчався рiдною мовою, запроваджувалася нiмецька та польська мови. Щоправда, у Львiвському унiверситетi та Львiвськiй семiнарii вивчалася руська мова, але це тривало недовго. У 1833 р. у Львiвськiй семiнарii утворився гурток ентузiастiв пiд назвою тАЬРуська трiйцятАЭ:

Маркiян Шашкевич, Якiв Головацький, РЖван Вагилевич. Вони склали програму з народознавства, за якою збирали старi рукописи, грамоти, казки, легенди; записували назви сiл, рiчок, озер, одягу; складали описи свят Купала, Коляди, весiль, похоронiв; вивчали народнi промисли, господарство, ремесла тощо. У 1837 p. зтАЩявилась iхня перша книжечка тАЬРусалка ДнiстроваятАЭ, яка на повний голос заявила про iснування украiнськоi народноi мови, про нерозривний звтАЩязок тАЬзахiднихтАЭ украiнцiв зi тАЬсхiднимитАЭ. РЖ це в той час, коли мiж Захiдною i Схiдною Украiною пролягав кордон двох держав. Книги з Великоi Украiни потрапляли до Маркiяна Шашкевича та його друзiв з труднощами, але вони були провiдниками на шляху творення спiльноукраiнськоi мови. Австрiйський уряд намагався впровадити на украiнських землях латинську абетку тАФ тАЬабецадлотАЭ i рекомендував своiм пiдданим вивчати нiмецьку мову тАЬради iхньоi особистоi вигодитАЭ. тАЬРуська трiйцятАЭ виступила проти переведення руськоi мови на польське абецадло; Маркiян Шашкевич написав статтю тАЬАзбука i абецадлотАЭ, де обгрунтував неприпустимiсть такоi замiни. Вже з ХVРЖРЖРЖ ст. почалося непорозумiння з приводу украiнського правопису. Московити обурювалися, що украiнцi лiтеру Ъ вимовляють як i, а лiтеру И читають як Ы. Почався тиск на украiнську школу i церкву. Наприклад, за московським наказом замiсть тАЬСвiт Христов просвiщаiт всiхтАЭ мусили вимовляти тАЬСвiт Хрiстов просвiщаiт всiхтАЭ. Попи намагалися догоджати Москвi, а школа вчила читати всi лiтери так, як читають у Московii. Цi тАЬтрадицiiтАЭ насаджуванi кiлька столiть церквою i школою, виявилися такими живучими, що й нинi серед науковцiв давньоруськi тексти часто читаються по-росiйськи. Звiдси й помилкове враження, що давньоруська мова ближча до росiйськоi. Де ж тут довести украiнське походження староруських текстiв?

Серед письменникiв початку ХРЖХ ст. ще була жива узвичаiна украiнська вимова Ъ та И. По-украiнськи iх вживав РЖван Котляревський. Вiн користувався правописом, який мовознавцi назвали етимологiчним. Так писали i вченi-фiлологи Осип Бодянський, Михайло Максимович. Але школа, яка постiйно навчала читати Ъ як РД, остаточно знищила залишки украiнськоi вимови цих лiтер. Тому Григорiй Квiтка-ОсновтАЩяненко, РДвген Гребiнка, Тарас Шевченко перейшли на росiйську абетку (в росiйський вимовi) для передачi украiнських слiв: тАЬдобре робытАЭ, тАЬбилыйтАЭ, тАЬблызькыйтАЭ тощо. Це давало змогу простому людовi, який вчився в церковних школах, читати так, як йому було звичнiше, при тому розумiючи, що це украiнська мова.

Реформу такого правопису зробив Пантелеймон Кулiш. Його правопис був названий тАЬкулiшiвкоютАЭ. Вiн скасував лiтеру Ы, а замiсть Ъ впровадив РЖ, замiсть йотованого Е тАФ РД. Але лiтера Ъ не зразу була скасована, ii вживали для позначення роздiльноi вимови в серединi слiв (як сучасний апостроф) та в кiнцi слiв: тАЬбьiмьтАЭ (бтАЩiм). Для звука ЙО вживали запозичене зi шведськоi Ё (ёго, до нёго). Лiтери РЗ ще не було.

Корректива тАЬкулiшiвкитАЭ зроблена в 1870 p. Було вiдкинуто Ъ у кiнцi слова i залишено тiльки в серединi (для роздiльноi вимови), а також додано лiтеру РЖ.

Московський цар Олександр РЖРЖРЖ заборонив тАЬкулiшiвкутАЭ i наказав писати росiйськими лiтерами. Цей казенний правопис назвали тАЬярижкоютАЭ (вiд назви росiйськоi лiтери ы тАФ тАЬiрытАЭ). У 1905 p. ця заборона була скасована i украiнцi вiдмовилися вiд тАЬярижкитАЭ та повернулися до своii тАЬкулiшiвкитАЭ.

На Захiднiй Украiнi реформу тАЬкулiшiвкитАЭ зробив у 1885 p. РДвген Желехiвський: вiн позначив лiтерою РЗ не тiльки йотоване i, але й вживав ii для помтАЩякшення приголосних, наприклад: тАЬдiлотАЭ, тАЬсiрийтАЭ тощо. Цей правопис був запроваджений з 1893 р. у школах Та офiцiйних установах Австрiйськоi Украiни. Подiбний правопис ми зустрiчаiмо в творах старших науковцiв початку ХХ ст., зокрема у Михайла Грушевського.

Остаточнi поправки до украiнського правопису зробив Борис Грiнченко. Вiн встановив чотири правила, щоб дiйти згоди з галичанами у правописних питаннях:

тАЬРЖ. Не треба писати дiд з двома крапками.

2. Не треба оддiляти ся в дiiсловах.

3. Треба вживати апострофа, щоб одрiзнити ртАЩя од ря, зтАЩя од зя i т. iн.

4. Не треба писати мтАЩякий знак у таких словах, як свiт (не треба писати сьвiт)тАЭ1.

Поступово й галичани визнали переваги такоi виправленоi тАЬкулiшiвкитАЭ. РЖ тепер украiнцi користуються цим правописом.

Украiнська мова пiд московським ярмом

Ставлення великоросiв до украiнськоi мови не було однозначним. На жаль, не всi вiдомi вченi Росii визнавали нашу мову повноцiнною нацiональною мовою. Михайло Ломоносов називав украiнську мову дiалектом; вiн, перебуваючи в Украiнi й навчаючись в Киiвськiй академii, нiяк не мiг звикнути, що мiсцевi спудеi розмовляли мовою, вiдмiнною вiд московськоi. Цариця Катерина повторювала слiдом за Ломоносовим, що тАЬмалороссийское наречиетАЭ тАФ це нi що iнше, як тАЬроссийское, на польский лад примененноетАЭ. Тому й приклад царицi наслiдували всi вченi Московii, як ii сучасники, так i пiзнiшi тАЬученые мужитАЭ Росii.

Упереджено ставився до украiнськоi мови i Микола Карамзiн, називаючи ii тАЬварварским языкомтАЭ. Формуванню негативного ставлення до украiнськоi мови сприяв також професор кафедри словтАЩянських мов Московського унiверситету Михайло Каченовський, який поширював такi думки серед своiх студентiв1.

Не змiг обтАЩiктивно оцiнити украiнськоi мови й лiтератури росiйський критик Вiссарiон Бiлiнський, який не бачив потреби в iхньому розвитку: тАЬмы, москали, немного горды, а еще более того ленивы, чтобы принуждать себя к пониманию красот малороссийского наречиятАЭ2.

Микола Чернишевський спочатку не сприйняв творчостi Тараса Шевченка, а його тАЬКобзартАЭ оцiнив лише пiсля смертi великого поета.

Справдi дружнi стосунки склались у Тараса Шевченка з Олександром Герценом, хоча вони нiколи не зустрiчалися. Герцен високо цiнував творчiсть самобутнього украiнського поета, прихильно ставився до украiнськоi культури, мови, iсторii. Вiн вмiстив у тАЬКолоколiтАЭ некролог на смерть Кобзаря, а також замiтку, написану про нього украiнською мовою Агапiiм Гончаренком, попросивши дуже уважно набрати цей текст i витримати точну коректуру3.

Значний внесок у вивчення iсторii украiнськоi мови зробив професор Казанського унiверситету О. Архангельський, який дослiджував давньоруськi памтАЩятки, захiдно-руську лiтературу. Ось що вiн писав у своiй працi тАЬИзь лекцiй по исторiи русской литературытАЭ (Казань, 1913.тАФ С. 493тАФ494): тАЬСобственные литературные силы Москвы на первыхъ порахъ крайне незначительны,тАФ вЪрнЪе сказать, ихъ совсем нет: и в области литературы до самого конца ХV века Москва живетъ чужимъ добромъ..тАЭ. Вивчивши i проаналiзувавши величезну кiлькiсть давньоруських памтАЩяток, проф. Архангельський дiйшов висновку, що киiвськi письменники на кiлька столiть випереджали московських: тАЬ.. не только въ XIV, но и въ ХV вв. въ отношенiи литературномъ Москва несравненно ниже Киева ХРЖРЖ вЪкатАЭ.

Росiйський уряд, керуючись великодержавними, шовiнiстичними принципами, протягом багатьох столiть неухильно проводив полiтику русифiкацii украiнських земель, заборони украiнськоi мови.

У 1784 p. Киiвськiй академii було приписано читати лекцii тАЬс соблюдением выговора, который наблюдается в ВеликороссиитАЭ, а також дотримуватися росiйського правопису. Для тих викладачiв, якi будуть проводити навчання украiнською мовою, було передбачено звiльнення з посади. Так поступово курс навчання в Киiвськiй Академii було повнiстю русифiковано.

Протягом столiть подiбних заборон та приписiв видавалося десятки, та найганебнiшим став тАЬВалуiвський циркуляртАЭ 1863 p. який мав пiдзаголовок тАЬСекретное отношение Министра внутренних дел к Министру народн. просв.тАЭ Як бачимо, росiйському урядовi було навiть соромно обнародувати такий вiдверто шовiнiстичний документ. Надрукований вiн був в украiнськiй пресi лише через 31 рiк пiсля виходу (тАЬПравдатАЭ, 1894).

Ось кiлька цитат з цього циркуляру: тАЬ.. Обучение во всех без изъятия училищах производится на общерусском языке и употребление в училищах южнорусского языка нигде не допущен

Вместе с этим смотрят:

9 сочинений для 9 класса /english/

A Farewell to Arms

A history of the english language

About England

Accommodation in St.Petersburg