Архiтектор М. В. Риков

Реферат виконав: студент групи Е-996 Микульський Олександр

Украiна

Нацiональний аграрний унiверситет

Киiв

1999

В. М. Риков був дуже цiкавим i своiрiдним архiтектором-художником, творчiсть якого позначена нескiнченними шуканнями. Це людина з великим творчим потенцiалом, широкоi ерудицii, вiдмiнний фахiвець будiвельноi справи.

Народився Валерiан Микитович Риков у 1874 роцi в мiстi Тифлiсi в сiм'i педагога. Пiсля закiнчення Тамбовського реального училища вiн iде до Петербурга, де успiшно складаi вступнi екзамени на архiтектурний вiддiл Академii мистецтв.

Професiйне вивчення архiтектури вiн проходить у майстернi вiдомого росiйського архiтектора, професора, педагога Леонтiя Миколайовича Молодому Рикову було чому повчитися, адже Бенуа мав величезний досвiд з будiвництва, багато будував у Петербурзi, Москвi, Киiвi, Варшавi та iнших мiстах. Тут Риков вперше познайомився з роботами старих майстрiв, навчився iх розумiти i любити.

Професiйне вивчення архiтектури i першi роки своii творчоi дiяльностi В. М. Риков почав в умовах складного суспiльного життя.

Останнi роки XIX i початку XX столiть були роками iнтенсивного розвитку капiталiзму, перiодом загострення соцiально-економiчних протирiч в Росii. В цей час швидко почали будуватися залiзницi, великi промисловi пiдприiмства, жилi прибутковi та рiзнi торговельнi будинки, спецiальнi навчальнi заклади та iн. Разом з цим рiс i розвивався росiйський пролетарiат.

Ще студентом архiтектурного вiддiлу Петербурзькоi Академii мистецтв Валерiан Микитович починаi свою професiйну роботу архiтектора.

В 1897тАФ1899 роках вiн працюi помiчником архiтектора в Петербурзi, пiзнiше займаi посаду помiчника архiтектора в мiстi Одеса виконуючи ряд архiтектурних проектiв, в тому числi проект оформлення залу в приватному будинку Фалц Фейна, проект i робочi креслення банку на колишнiй Херсонськiй вулицi, проект огорожi i ворiт для Одеського водогону та iн.

З 1900 по 1901 рiк вiн працюi технiчним контролером на спорудженнi будинкiв Полiтехнiчного iнституту в Киiвi, бере участь в архiтектурному життi мiста

У 1902 роцi Валерiан Микитович Риков закiнчуi з вiдзнакою архiтектурний вiддiл Академii мистецтв i одержуi звання архiтектора. Пiзнiше за конкурсний проект ВлСинодальне подвiр'я для ПетербургаВ» йому присвоюють звання архiтектора-художника.

Пiсля закiнчення Петербурзькоi Академii мистецтв В. М. Риков з 1902тАФ1904 рр. працюi архiтектором на станцii Жмеринка Пiвденно-Захiдноi залiзницi, де в спiвдружностi з архiтекторами 3. РЖ. Журавсь запроваджувались новi, ефективнi на той час будiвельнi матерiали тАФ метал i бетон. В будiвельнiй практицi Киiва почали застосовувати спецiальну цеглу для облицювання стiн, рiзнокольоровi керамiчнi плитки та майолiку. З використанням вiдкриттiв i винаходiв у будiвельнiй технiцi був зроблений великий крок вперед у створеннi побутових вигод для мешканцiв мiст (санiтарне та побутове обладнання).

Не дивлячись на посилений вплив модерну i декадансу на початку XX столiття, частина архiтекторiв при створеннi бiльш значних i вiдповiдальних споруд незмiннi поверталась до вивчення кращих пам'ятникiв свiтовоi i росiйськоi архiтектури, як основи творчих шукань. Тому в цей перiод серед антихудожнiх архiтектурних споруд можна зустрiти будiвлi з високими художнiми якостями.

Пiд впливом модерну були майже всi зодчi того часу. Не уникнув цього i В. М. Риков. Однак вiн не втратив реалiстичноi основи своii творчостi, йому все ж вдалося зберегти певну строгiсть в архiтектурi, до якоi вiн завжди прагнув. В. М. Риков незмiнно стояв за модернiзацiю класики.

Найбiльш цiнним в ВлмодернiстськомуВ» перiодi творчостi В. М. Рикова i те, що негативнi властивостi цього стилю зовсiм не торкнулися його цiлiсноi художньоi натури. Вiн сприйняв вiд модерну i розвинув лише те, що було найбiльш важливим i позитивним тАФ гострий подих сучасностi, почуття нових архiтектурних форм.

Споруди архiтектора вiдзначаються високою культурою архiтектурних деталей, що завжди вiдповiдали характеровi, пропорцiям та образовi будинку в цiлому.

Першою будовою, що виявила творче обличчя В. М. Рикова як дозрiлого майстра архiтектора-художника, i будинок ВлНародноi аудиторiiВ» по вулицi Бульварно-Кудрявськiй (нинi вулиця В. В. Воровського, № 26, де розмiщуiться Дiпроцивiльпромбуд).

Проект цього будинку розглядався на закритому конкурсi, органiзованому ВлКиевским обществом содействия начальному образованиюВ» у 1909 роцi i був схвалений журi як один iз кращих. Проект виконаний у стилi iталiйського ренесансу з частковим застосуванням елементiв стилю французького ренесансу.

В процесi самого будiвництва (1909 рiк) автор дещо переробив свiй початковий проект. Змiнилися деякi пропорцii будiвлi, майже заново були перерисованi та грунтовно переробленi окремi деталi.

Шукання архiтектурного образу в процесi самого будiвництва тАФ одна iз характерних рис у творчiй роботi Валерiана Микитовича. Цей напрям виявляiться i в наступнiй його архiтектурно-будiвельнiй практицi.

Цей перший архiтектурний твiр В. М. Рикова був свого роду заявкою на право творити у вибраному напрямку, тут автор продемонстрував основнi прийоми своii творчостi, вiд яких майже не вiдступав протягом наступноi архiтектурно-творчоi дiяльностi. В передреволюцiйнiй забудовi Киiва будинок ВлНародноi аудиторiiВ» можна вважати однiiю iз кращих споруд того часу. Тут в буденнi днi органiзовувались лекцii для дорослих, а в недiлю вiдбувались концерти. При будинку дiяли майстернi, В яких виготовлялись свiтловi картини для проекцiйних лiхтарiв.

Маючи на увазi громадсько-освiтнi значення ВлНародноi аудиторiiВ», В. М. Риков вiдмовився на користь цiii аудиторii вiд будь-якоi платнi, яка була йому нарахована за архiтектурний нагляд на будiвництвi та визначена журi як конкурсна премiя.

В цi ж роки Валерiан Микитович бере участь у конкурсi на складання проекту будинку публiчноi бiблiотеки в мiстi Киiвi. Представлений на конкурс проект був виконаний у стилi ренесансу i одержав премiю, але, на жаль, не здiйснений в натурi. Мiська дума прийняла для будiвництва проект архiтектора Е. Л. Клаве. Будинок публiчноi бiблiотеки збудований в 1911 роцi по вулицi Олександрiйськiй (нинi вулиця Кiрова).

У 1911 роцi Киiвське товариство ВлАполлоВ» вiдбудувало театр-сад по вулицi Меринговськiй, № 8 (нинi вулиця Заньковецькоi). Ця споруда своiм оздобленням зобов'язана мистецькому таланту архiтектора-художника В. М. Рикова.

Винахiд кiнематографа в кiнцi XIX столiття вимагав створення нового типу будинкутАФкiнотеатру. Першi такi будiвлi почали з'являтися у великих мiстах i використовувалися приватними особами у вузько комерцiйних цiлях.

У 1912 роцi в Киiвi на вулицi Хрещатику вiдбулося вiдкриття мiського кiнотеатру А. А. Шанцера, проектуванням i будiвництвом якого керував архiтектор-художник В. М. Риков.

В 30-х роках кiнотеатр А. А. Шанцера за проектом автора був переобладнаний пiд звуковий кiнотеатр, якому було присвоiно iм'я Карла Маркса. Це був перший звуковий кiнотеатр у мiстi Киiвi. Пiд час Великоi Вiтчизняноi вiйни його зруйнували фашистськi загарбники.

У 1912 роцi за дорученням Виставочного комiтету (комiтет по влаштуванню в 1913 роцi в мiстi Киiвi Всеросiйськоi виставки) В. М. Риков проводив консультацii проекту головного будинку виставки, який передбачалось спорудити на Троiцькiй площi, по сусiдству з Троiцьким народним будинком, в тiй ii частинi, яка знаходилась мiж вулицями Мало-Василькiвською i Прозорiвською.

Пiд час функцiонування виставки цей будинок призначався для проведення з'iздiв, рiзних нарад, лекцiй, концертiв тощо. Його центральний зал вмiщував бiля 3 тисяч глядачiв. Вартiсть будiвництва визначалася в 100 тисяч карбованцiв. Головний будинок передбачалося побудувати за типом постiйних будов з таким розрахунком, щоб пiсля закiнчення роботи виставки його можна було використовувати для культурно-просвiтнiх цiлей.

У Всеросiйськiй виставцi виявила бажання брати участь Швецiя i надiслала проект свого павiльйону. Проект розглянуло правлiння виставки i визнало необхiдним переробити його, бо за рiшенням вiн не вiдповiдав стилю iнших павiльйонiв виставки (павiльйон був запроектований у стилi шведських сiльських будiвель). Переробку проекту було доручено В. М. Рикову, який за порiвняно короткий строк виконав його в строго класичному стилi. Потiм проект був надiсланий в Стокгольм, де його розглянув i затвердив спецiальний комiтет, очолюваний головою шведського риксдагу.

Однiiю з кращих дореволюцiйних будов (1913 р.) В. М. Рикова i будинок колишньоi лiкарнi ВлГромади сестер-жалiбниць червоного хрестаВ» по вулицi Марино-Благовiщенськiй (нинi вулиця Саксаганського, 75, де знаходиться Украiнський науково-дослiдний iнститут клiнiчноi медицини iменi академiка М. Д. Стражеска).

Будинок запроектовано в 3, 5 поверхи. На першому поверсi розмiщенi амбулаторii, зали для вiдвiдувачiв, кабiнети, кiмнати для лiкарiв, аптека та iн. На другому i третьому поверхахтАФприймальний зал, гуртожиток на 200 мiсць, двi великi аудиторii для курсiв з допомiжними примiщеннями. В пiвповерсi розмiщенi рiзнi пiдсобнi примiщення.

У цьому будинку, як i в попереднiх своiх будовах, автор застосував форми iталiйського ренесансу. На головному фасадi чiтко видiляiться середнiй ризалiт, оздоблений тричетвертними коринфськими колонами. На колонах тримаiться розкрепований антаблемент, на якому розмiщенi чотири алегоричнi фiгури роботи вiдомого скульптора Ф. П. Балевенського. Цi скульптури символiзують iдеi милосердя, любовi, медицини i життя. Боковi фасади вiдзначаються ритмом вiкон i деталей, що гармонiйно пов'язуi iх з головним фасадом.

У передреволюцiйнi роки (1909тАФ1914) Валерiану Микитовичу доводилося проектувати та будувати i в iнших стилях, якi iнодi нав'язували замовники. Зокрема, вiн будуi цiлий ряд жилих будинкiв (або як iх тодi називали ВлприбутковихВ» будинкiв) в формах своiрiдного еклектизму, де декоративнi елементи модерну пов'язувалися з елементами архiтектурноi класики.

На замовлення Пiвденно-Захiдного товариства заохочення кiннозаводства В. М. Риковим було складено проект i пiд його наглядом побудовано в одному з мальовничих куточкiв Печерська, по сусiдству з Печерською лаврою, бесiдку iподрому. Ця оригiнальна за своiми формами будiвля, як i будiвлi минулих рокiв, виконана в традицiйному стилi ренесансу. Проектування бесiдки велось в спiвдружностi з видатним скульптором Ф. П. Балевенським.

Слiд вiдзначити, що основнi будiвельнi роботи по спорудженню бесiдки здiйснювалися взимку, кладка цегли i бетонування виконувались на морозi.

Як вiдомо, в 30-х роках цей метод будiвництва був пiдтверджений спецiальними дослiдними роботами, проведеними науково-дослiдними iнститутами Украiни, пiсля чого вiн почав застосовуватися в будiвельнiй практицi.

3 травня 1925 року громадськiсть мiста Киiва вiдзначила 25-рiчний ювiлей творчоi дiяльностi Валерiана Микитовича Рикова у Киiвському художньому iнститутi. Ювiляр пройшов багатий досвiдом шлях виробничоi i педагогiчноi дiяльностi, на якому вiн безперервно поiднував копiтку роботу архiтектора i громадського дiяча. За всю свою дiяльнiсть Валерiан Микитович досяг небувалоi для архiтектора цифри будов. Бiля 300 будов рiзного характеру побудованi за безпосередньою участю В. М. Рикова.

У 1925 роцi В. М. Риков бере участь у конкурсi на створення проекту кiнофабрики в мiстi Киiвi. На конкурс було подано 20 проектiв. Як вiдомо, журi конкурсу ухвалило до будiвництва проект В. М. Рикова

Будiвництво Киiвськоi кiнофабрики мало велике культурне i господарське значення.

У 1925тАФ1930 роках В. М. Риков працюi консультантом по будiвництву i ремонту кiнотеатрiв Украiнфiльму. Маючи тiсний зв'язок з цiiю органiзацiiю, вiн у 1928тАФ1929 роках проектуi ряд кiнотеатрiв для Украiни, зокрема для мiста Киiва (нинi дiючий кiнотеатр ВлОктябрьВ» на Подолi), для Харкова, Вiнницi, Кривого Рогу, Тульчина та iн.

Нестача жилоi площi, яка особливо вiдчувалась в першi пiсляреволюцiйнi роки, спонукала iнженерно-технiчних працiвникiв мiста Киiва в 1926 роцi органiзувати свiй житлово-будiвельний кооператив, який намiтив будiвництво жилого будинку по вулицi Пушкiнськiй, 7. Автор проекту будинку В. М. Риков за участю проф. В. Л. Обремського, архiтекторiв Зекцера i Карпова .

В 1929тАФ1930 роках В. М. Риков складаi проекти киiвськоi фотофабрики та зоотехнiчного корпусу для сiльськогосподарського iнституту в мiстi Киiвi. В цi ж роки вiн консультуi проекти Укржитлобуду по квартальнiй забудовi в районах Подолу, Куренiвки, Печерська та Шулявки.

В цей час виникаi необхiднiсть у надбудовi Держбанку (по вулицi Жовтневоi Революцii).

Як вiдомо, стара частина будiвлi була споруджена в 1902тАФ1905 роках. Тодi для будинкiв Державного банку найбiльш охоче використовувались готовi елементи палацовоi архiтектури iталiйського раннього Вiдродження. Таким був i будинок Держбанку в Киiвi архiтекторiв О. М. Вербицького i О. В. Кобелiва, фасад якого прикрасили полiрованi колони та багата орнаментика. В iнтер'iрi найвишуканiше оздоблено операцiйний зал. Особливе мiсце в його планiровцi займають касовi комори та сейфи, збудованi з залiзобетону. Фасади i внутрiшня обробка будинку виконувались iталiйськими майстрами.

Зробити надбудову в цiлком уже закiнченому архiтектурному творi тАФ iдея досить смiлива. Навiть у самого автора тАФ О. В. Кобелiва виникали сумнiви в кiнцевому результатi цiii роботи. Проте вiн погодився на складання проекту такоi надбудови.

Паралельно з О. В. Кобелiвим над цим проектом працював i В. М. Риков, який розробив декiлька цiкавих варiантiв. Загалом обидва архiтектори провели досить велику творчу роботу i досягли бажаних наслiдкiв.

До здiйснення був прийнятий варiант, розроблений в спiвробiтництвi архiтекторами О. В. Кобелiвим i В. М. Риковим. В представленому проектi надбудова головного фасаду прикрашалася 40 колонами висотою 6тАФ8 м, виготовленими з лабрадору. Найбiльш трудомiстким в надбудовi було цегляне мурування стiн з одночасним пiднiманням даху.

Коли надбудову було закiнчено i знято риштування (вересень 1934 року), то всi побоювання вiдпали. Вона була виконана так вдало, з такою майстернiстю, що не лише не порушила суцiльностi та гармонii всiii будiвлi, а, навпаки, надала iй бiльшоi архiтектурноi виразностi i монументальностi, а архiтектурно-художнi якостi споруди тiльки виграли вiд реконструкцii.

В. М. Риков спроектував i збудував будинок iподрому. Перший варiант проекту передбачав 1700 мiсць для сидiння i 2500 мiсць для стояння (пiд покрiвлею). У 1936 роцi будинок iподрому передбачалось збiльшити i з боку бiгових дорiжок спорудити залiзобетоннi трибуни, довiвши кiлькiсть мiсць для сидiння до 3000 i для стояння до 5000. В залах будинку розмiщався великий ресторан, буфети, каси та оркестровi балкони

Проектом передбачалося сполучення головного будинку з центральним полем через залiзобетоннi тунелi пiд дорiжками.

Архiтектура будинку iподрому витримана в стилi староi незруйнованоi частини будiвлi. Головний фасад маi два арочнi входитАФодин загальний, а другий парадний, що веде до урядових лож. Арки прикрашенi барельiфами та скульптурою на спортивнi теми.

До правоi i лiвоi сторiн головного будинку примикаi монументальна огорожа, що закiнчуiться скульптурою ВлЖокей на колiсницiВ».

Новий проект передбачаi одночасне випробування 300 коней, для чого запроектовано цiле мiстечко з спецiальними будовами. Тут передбаченi також жилi будинки для обслуговуючого персоналу в кiлькостi 450 чоловiк.

Запроектовано три бiговi грунтовi дорiжки. Спецiальне оброблення грунту дозволить зробити iх без пороху, еластичними, з водонепроникною поверхнею.

У 1936тАФ1937 роках пiд керiвництвом В. М. Рикова розроблено проект двозального кiнотеатру на 1200 мiсць, який розпочали будувати на Червоноармiйськiй вулицi, 19.

Досить вдало був вирiшений план кiнотеатру. Глядач з першого поверху широкими сходами вiльно пiднiмався на другий, де розмiщуються просторi фойi. РЖз фойi запроектованi входи до двох залiв (кожен на 600 глядачiв).

Автори проекту велику увагу звернули на внутрiшнi i зовнiшнi оформлення будинку, загальна кубатура якого складала бiля 35 тис. куб. м. Це був перший у Радянському Союзi двозальний кiнотеатр. Однак Вiтчизняна вiйна перешкодила закiнченню цього будiвництва. У 1952 роцi недобудовану споруду було перероблено на тризальний кiнотеатр ВлКиiвВ» тАФ тепер один з найбiльших у Киiвi.

У 1936 роцi В. М. Риков бере участь у конкурсi на складання проекту будинку Верховноi Ради Украiнськоi РСР.

У стильовому вiдношеннi проект добре пов'язаний з навколишнiми будовами. Досить вдало запроектований зал; в ньому компактно розмiщенi мiсця у виглядi амфiтеатру, що даi великi переваги в одержаннi найкоротшоi вiдстанi мiж мiсцями делегатiв i президiiю. Добре вирiшенi ложi для членiв уряду (бiля президii). Зручно розташованi ложi для преси i дипломатичного корпусу. Зал i примiщення, що до нього примикають, достатньо забезпеченi денним свiтлом.

Крiм безпосередньоi роботи над створенням рiзних архiтектурних проектiв, В. М. Риков брав участь у журi рiзних конкурсiв, спецiальних комiсiях, експертизах, технiчних консультацiях.

Так, з 1926 по 1939 роки В. М. РиковтАФчлен журi конкурсу на проект будинку Держпрому в мiстi Харковi; голова журi конкурсу на проект кiнотеатрiв у мiстах Киiвi та Харковi; член журi конкурсу на проект Киiвського кооперативного iнституту Укооппромспiлки та театру для мiста Тирасполя; член журi конкурсу на проект кiнотеатрiв для сiл Украiни, на проектування шкiл; голова журi по присудженню премiй за кращий проект i кращу будову на Украiнi; член журi конкурсу на продувати густу мережу робiтничих клубiв, театрiв, бiблiотек, створити iншi типи громадських будiвель.

Про широкий кругозiр В. М. Рикова в галузi архiтектури i будiвництва можна скласти уявлення, познайомившись з тематикою його лекцiй, доповiдей, з якими вiн виступав у Киiвi, Харковi та iнших мiстах Украiни.

В. М. Риков був не тiльки вiдомим архiтектором, але й талановитим художником. Вiн вважався першокласним рисувальщиком, добре володiв олiвцем, малював багато i з захопленням. Роботи Валерiана Микитовича з живопису, особливо його акварелi, вiдзначаються художньою майстернiстю, спостережливiстю, влучнiстю, здатнiстю бачити красу i легко, невимушене розповiдати про неi вiльними, упевненими рухами пензля.

На традицiйних виставках, якi перiодично влаштовувались у мiстi Киiвi, часто можна було бачити художнi твори В. М. Рикова. Так, у 1914 i 1915 роках вiн виставляi своi акварелi i декоративнi панно-гобелени, якi потiм були проданi.

Велика виставка власних архiтектурних праць: рисункiв олiвцем i акварелей була влаштована в честь 25-рiчного ювiлею творчоi дiяльностi В. М. Рикова в Киiвському художньому iнститутi в 1925 роцi. Крiм того, його роботи можна було зустрiти i на iнших перiодичних виставках, зокрема на виставцi творчих робiт архiтекторiв Украiни, що вiдбулася в 30 роках та iн.

Значне мiсце в життi В. М. Рикова займала педагогiчна дiяльнiсть, яку вiн розпочав у першi роки пiсля закiнчення Петербурзькоi Академii мистецтв.

У 1904 роцi його запрошують у Киiвський полiтехнiчний iнститут на посаду викладача проектування, архiтектурного креслення i малювання на механiчному та iнженерному факультетах, де вiн без перерви працюi до 1910 року.

З 1910 по 1912 роки В. М. Риков займаi посаду штатного викладача архiтектури на вищих технiчних курсах професора Пермiнова.

З 1906 по 1919 рiк вiн безперервно працюi викладачем архiтектури, креслення, малювання i проектування в Киiвському художньому училищi, яке в той час було пiдпорядковано Петербурзькiй Академii мистецтв; тут же вiн значився членом Ради училища.

У 1917 роцi його обирають головою комiсii по розробцi статуту архiтектурного iнституту. Згодом вiн стаi ректором цього iнституту, а пiзнiше професором, викладаi курс проектування i будiвельнi конструкцii.

У 1924тАФ1934 роках у Киiвському художньому iнститутi В. М. Риков виконуi цiлий ряд обов'язкiв на архiтектурному факультетi: професора промисловоi i житловоi та проектноi майстерень, декана архiтектурного факультету, професора по курсу енциклопедii будiвельного мистецтва i технологii будiвельних матерiалiв, керуi проектуванням на механiчному i електричному факультетах Киiвського полiтехнiчного iнституту. В 1934тАФ1941 роках вiн працюi на посадi керiвника кафедри архiтектурного проектування i деякий час виконуi обов'язки директора Киiвського художнього iнституту, керуi архiтектурно-художньою навчальною майстернею цього ж iнституту.

В спецiальних учбових закладах Киiва пiд керiвництвом В. М. Рикова виховувались молодi кадри зодчих, якi захоплювались творчими iдеями свого учителя.

В своiй педагогiчнiй практицi В. М. Риков вимагав вiд студентських робiт яскравоi, образноi виразностi. Вiн не поривав з архiтектурою минулого, придiляючи особливо велику увагу вивченню класичноi архiтектурноi спадщини. Вiн прагнув пробудити у своiх учнiв iнтерес i любов до творчостi визначних майстрiв минулого; вимагав вiд студентiв не механiчного копiювання архiтектурних форм класики, а розумiння внутрiшньоi логiки iх побудови.

Вiдносився Валерiан Микитович до своiх учнiв завжди по-дружньому i тепло. Вiн вважав iх продовжувачами своii творчоi лiнii, своiх творчих iдей. Не шкодуючи нi часу, нi сил. Валерiан Микитович просиджував над iх кресленнями цiлими годинами.

В. М. Риков виховав цiлу плеяду архiтекторiв, якi в свiй час навчалися в Киiвському художньому iнститутi i Киiвському полiтехнiчному iнститутi . Багато з них своiми архiтектурними творами прикрасили мiста i села нашоi неосяжноi краiни. Деякi з них одержали звання професора або доцента, iншi працюють провiдними архiтекторами або керiвниками великих проектних органiзацiй тощо.

Всi вони тепло згадують свого учителя тАФ людину незгасаючого оптимiзму, який передавався тим, хто з ним зустрiчався. Великою повагою користувався вiн серед своiх колег як хороший спецiалiст i товариш.

Список литературы

Для подготовки данной работы были использованы материалы с сайта http://" onclick="return false">

Вместе с этим смотрят:

9 сочинений для 9 класса /english/

A Farewell to Arms

A history of the english language

About England

Accommodation in St.Petersburg