Философские аспекты культуры /Укр./

Фiлософськi аспекти сучасноi культури

Якщо порiвнювати визначення культури в рiзноманiтних словниках, працях фiлософiв i вчених, то можна виявити iстотнi розходження мiж ними. РЖ це не випадково. Культура - надзвичайно багатопланове явище, що охоплюi всi сфери життя особистостi i суспiльства. Вiдповiдь на питання: що таке культура, - передбачаi i вiдповiдь на питання: як вона виникла i чому iснують рiзноманiтнi, а в рядi вiдношень несумiрнi культури.

Термiн тАЬкультуратАЭ походить вiд латинського cultura тАЬоброблення, виховання, утворення, розвиток, шануваннятАЭ i вказуi на те, що спочатку пiд культурою розумiвся цiлеспрямований вплив на природу: оброблення тАЬкультивуваннятАЭ грунти, а також виховання людини. У пiзньоримськiй iмперii, а потiм i в епоху середньовiччя поняття культури асоцiюiться з мiським укладом життя i пов'язаними з ним благами цивiлiзацii. У епоху Вiдродження культура визначалася як ознака особистоi досконалостi. У цей перiод виникаi тенденцiя ототожнення культури з рiзноманiтними областями духовноi дiяльностi: наукою, що зароджуiться, мораллю, мистецтвом, фiлософiiю, релiгiiю. Культура розглядаiться як сукупнiсть зразкiв поведiнки, як продовження античноi традицii духовноi дiяльностi. У названому значеннi поняття культури проiснувало аж до XVIII сторiччя, коли воно узвичаiлося соцiальнiй думцi.

Фiлософи Просвiтництва розглядають культуру як якусь специфiчну автономну i самоцiнну сферу людськоi дiяльностi. Найважливiший аспект культури в iхньому розумiннi - прагнення спорудити храм Розуму. Розум покликаний зруйнувати панування довiльних думок, поставити перед людством унiверсальнi значимi цiлi i пiдпорядкувати собi соцiальнi змiни. Просвiтництво виробило систему критерiiв, вiдповiдно до яких вiдбиралося те, що можна вважати культурою. Культурна дiяльнiсть повинна бути iнтелектуальною, творчою, продуктивною, новаторською, тобто не просто вiдтворювати, але постiйно розширювати сферу людських можливостей. На змiну поняттю оригiнального в традицiйному змiстi тобто висхiдного до початкiв споконвiчно древнього, котрому слiд наслiдувати як зразку, приходить поняття оригiнальностi як новаторства. Але реальна суть культури ii специфiка обмежувалася рамками духовноi дiяльностi як якоiсь абсолютноi свободи людського розуму.

Кант розрiзняi культуру умiння i культуру дисциплiни. Умiння припускаi спроможнiсть реалiзувати цiлi, а дисциплiна - спроможнiсть ставити осмисленi цiлi i звiльняти нашу волю вiд деспотизму бажань, що позбавляють нас можливостi зробити розумний вибiр. Кант обмежуi поняття культури межами науки i мистецтва. У науцi концентруiться законодавча сила мистецтва, у мистецтвi - продуктивна сила уяви. Вони протилежнi також, як об'iктивне знання i суб'iктивне почуття. Проте вiдношення науки i мистецтва Кант розглядаi як вiдношення додатковостi.

У XIX сторiччi в культурi стали бачити насамперед систему цiнностей i iдей, що рiзняться по iхнiй ролi в життi i самоорганiзацii суспiльства того або iншого типу. Гегель розглядаi культуру як початкове i завершальне тАЬфiлософiятАЭ ланка самопiзнання абсолютноi iдеi. Гегелiвська, а слiдом за нiй i марксистська теорiя iдиноi лiнiйноi еволюцii були пiдданi критицi в рядi концепцiй культури XIX-XX стст. зокрема, у концепцii тАЬлокальних цивiлiзацiйтАЭ Шпенглер розглядав культури народiв як замкнутi , самодостатнi, неповторнi органiзми, що проходять у своiму розвитку стадii виникнення, розквiту, надламу, а потiм занепаду i загибелi. РЖдея множинностi культур виводиться Шпенглером iз факту своiрiдноi переривчастостi iсторичного процесу.

Марксистська концепцiя культури базуiться на принципах матерiалiстичного розумiння iсторii, найважливiшими засадами якоi i економiчний детермiнiзм i теорiя суспiльно-економiчних формацiй. З цього погляду кожноi формацii вiдповiдаi свiй тип культури, а класовi протирiччя i причиною подiлу iдиноi культури на тАЬдвi культуритАЭ, що вiдповiдають двом основним класам формацiй. Класовий пiдхiд до пояснення та оцiнцi культурних явищ абсолютизуiться. Проте це не означаi тотального заперечення спадкоiмностi культурного процесу, що носить виборчий характер. Не заперечуi марксизм i загальнолюдського змiсту культури, але вважаi, що воно пiдпорядковано класовому початку. На вiдмiну вiд сформованоi в iсторii фiлософii традицii марксизм включаi в змiст культури не тiльки духовну, але i матерiальну культуру. У рамках формацiйного пiдходу до iсторii марксизм формулюi своi уявлення про закономiрностi буття культури: залежнiсть культури вiд економiчного базису, стихiйнiсть, нерiвномiрнiсть культурно-iсторичного процесу в антагонiстичних формацiях, тенденцiя до витиснення культурою панiвного класу духовноi дiяльностi мас, посилення культурноi поляризацii суспiльства в мiру загострення класовоi боротьби, нацiональна форма культури.

У XX сторiччi вивчення культури здiйснювалося головним чином у рамках етнографii i соцiальноi антропологii. В другiй половинi XX сторiччя одержують розвиток уявлення про комунiкативнi властивостi культури, поширюються ii герменевтичного розумiння. Звiдси й iнтерес до мови як основи для вивчення будови i особливостей культури.

Структури культури.

Такий далеко не повний огляд рiзноманiтних концепцiй, що сформувалися протягом iсторii. У них даiться характеристика найважливiших особливостей культури. Сучасне розумiння культур вбираi в себе названi характеристики. Поняття культури маi своiм змiстом систему матерiальних i духовних цiнностей, засобiв iхнiй створення, формування людини, спроможнiсть освоювати досвiд попереднiх поколiнь та сучасникiв i використовувати його для створення нових цiнностей. Культура цiлiсна i незвiдна не до одного з названих елементiв. Вона маi складну будову, елементи якого видiляються за рiзних пiдстав. Всяка культура мiстить у собi стiйкi елементи, тобто культурнi унiверсалii, i елементи перехiднi, виникаючi та зникаючi в конкретних iсторичних умовах.

До культурних универсалiй вiдносяться всi родовi, загальнолюдськi форми громадського життя: суспiльне виробництво, праця та гра, дозвiлля i спiлкування, суспiльний порядок i порядок управлiння, освiта та виховання, духовне життя тАЬправова i моральна свiдомiсть, мистецтво i т.д.тАЭ. Вони споконвiчно складаються як дiяльнiсть по перетворенню природного середовища i як форми творення нового. РЖснують i елементарнi культурнi унiверсалii: догляд за тiлом, виховання дiтей, готування iжi, упорядкування житла, поховання мертвих i т.д. Цi форми життiдiяльностi в специфiчному виглядi притаманнi способовi життя всiх цивiлiзованих суспiльств протягом iхньоi iсторii.

РЖсторично перехiднi елементи характернi конкретним типам культури, що виникають i зникають в процесi еволюцii суспiльства. Тип культури не вiддiльний вiд свого соцiально-психологiчного пiдгрунтя, менталiтету населення, цивiлiзацii, яка його породила. Властивий типу культури спосiб життя цiннiснi орiiнтацii пiдтримуються наступнiстю традицiй. Змiни, яким схильна культура, обумовленi спадкуванням нових ознак, що виникають необхiдно або випадково. Внутрiшня iднiсть багатющого спектра рiзноманiтних явищ конкретного типу культури виявляiться в мовi i логiчних процедурах, психiчних стереотипах i художнiй стилiстицi, ритуалах i етикетi, що вiдрiзняють його вiд iнших типiв культури. Антична, середньовiчна, культура вiдродження i т.д. РЖсторично попередня культура не завжди зникаi, а переноситься в наступнi епохи, так що поряд iз вiдмiнностями (iнодi iстотними) мають мiсце риси подiбностi, що свiдчать про культурну спiльнiсть народу протягом його багатовiковоi iсторii. У свою чергу, конкретно-iсторичний тип культури мiстить у собi субкультури, тобто частини, обумовленi етнiчною, регiональною або релiгiйною специфiкою.

Внутрiшньо будова всякоi культури обумовлена особливостями ii функцiонування. Буття культури забезпечуiться специфiчною дiяльнiстю суб'iкта, що створюi особливу культурну предметнiсть, у якiй утiлений досвiд людства. Вiдповiдно в культурi можна видiлити в якостi найважливiших такi компоненти: суб'iкт культури, людська дiяльнiсть, культурна предметнiсть, комунiкацiя мiж людьми, пов'язана з реалiзацiiю основноi функцii культури - збереженням, передачею i засвоiнням духовного досвiду поколiнь.

Суб'iкт культури - iндивiд (особистiсть), соцiальна група або суспiльство в цiлому. Культура формуiться i стаi можливою лише як розгортання потенцiалу людини, його здiбностей, умiнь i навичок. Вона виражаi цiлiсну характеристику соцiальних якостей, розуму, волi, прагнень людини, ii ставлень до iнших людей i до самого себе, природи i суспiльства. Культура - натхненна дiяльнiсть людини, вона характеризуi мiру розвитку його пiзнавальних здiбностей, знань i емоцiйноi чуйностi, здатностi розумiння i естетичного смаку, вольових якостей i здатностей до творчостi, що вiдповiдаi iдеалу досконалостi i краси. Але головним, стрижневим початком культурноi людини i моральнiсть. Нiмецький письменник Г. Гессе охарактеризував мiсце моральностi в культурi лаконiчною формулою: тАЬкожне класичне самовираження культури i свiдчення певноi етики, i доведений до пластичноi промовистостi прообраз людськоi поведiнкитАЭ.

Оскiльки суб'iктом культури i окремий iндивiд або соцiальна група, розрiзняються рiзноманiтнi форми груповоi й iндивiдуальноi культури.

Пiд груповою культурою розумiiться нацiональна, мiсцева (культура малого, великого мiста або мегаполiсу, села, селища); культура класу, професiйноi групи i т.д. Пiд впливом конкретних умов групова культура змiнюiться, виникають ii новi форми. Примiром, у сучасному суспiльствi особливе мiсце займаi масова i елiтарна культура.

Елiтарна культура виступаi як пошук i твердження особистiсного начала. Вона складна, серйозна, вишукана, маi новаторський характер. РЗi продукцiя розрахована на витончену й iнтелектуальну елiту суспiльства, спроможну зрозумiти й оцiнити майстернiсть, вiртуознiсть новаторського пошуку ii творцiв. Виникненню масовоi культури сприяв розвиток засобiв масовоi комунiкацii - газет, популярних часописiв, радiо, грамзапису, кiнематографу, телебачення, магнiтноi i вiдеомагнiтного запису. Завдяки цим засобам на ринок хлинули численнi бойовики, тАЬмильнi оперитАЭ i бестселери. Названi процеси оцiнюються неоднозначно. З одного боку, вони призвели до демократизацii культури, вiдкривши до неi доступ широкоi аудиторii. З iншого боку, комерцiалiзацiя засобiв масовоi iнформацii обумовила використання ряду прийомiв, що знижують ii творчий потенцiал, що опошлюють високу культуру.

РЖндивiдуальна культура - мiра соцiальностi людини. Яка людина, така i ii культура. Вона характеризуiться в поняттях рiвня культури, ii наявностi або вiдсутностi. РЖндивiдуальна культура може мати бiльш-менш системний характер, але може бути i тАЬмозаiчноютАЭ, що складаiться пiд впливом безлiчi випадкових розрiзнених чинникiв. Людина - не тiльки витвiр, але i творець культури. Вона культурна, оскiльки освоюi i реалiзуi вищi цiнностi суспiльства, перетворюi iх у своi внутрiшньо духовне надбання. Про людину можна судити не тому, якi в неi судження про культуру, а тому, як вона реалiзуi цi уявлення. Культура i реалiзована, утiлена людською дiяльнiстю iндивiдуальна i суспiльна свiдомiсть, iдеали i смаки, моральнi установки i полiтичнi устремлiння, тому найважливiшим елементом культури i культурна дiяльнiсть.

Культура - це свiт людини, тiльки iй властивий засiб дiяльностi, у процесi якого вона одухотворяi утворюванi нею предмети, олюднюi природу. Культурна дiяльнiсть свiдомо i цiннiсно орiiнтована. У нiй гармонiчно сполучаються схильнiсть нормам i вiдносна самостiйнiсть вiд них, доцiльнiсть i внеутилiтарнiсть. У етнiчнiй або регiональнiй формi вона виражаi загальнолюдськi iдеали i цiнностi. Дiяльнiсть людини в сферi культури визначаiться ii потребами, але не зводиться до них. У нiй i елементи, необхiднi для досягнення цiлi i надлишковi. Поняття надмiрностi означаi наявнiсть у явищах культури елементiв, що перевершують деякий необхiдний мiнiмум. У культурi створюються цiнностi, несумiрнi з утилiтарною доцiльнiстю. Хоча культура i пiдвладна впливу бiологiчного, фiзичного, соцiальних, технiко-економiчного й аналогiчних чинникiв, вони одержують у нiй варiативне, багатозначне втiлення. Це свiдчить про свободу i можливостi породження принципово новоi предметностi.

Надмiрнiсть культури пояснюiться тим, що вона породжуi суб'iктивнi цiнностi переживання, що маi глибоко особистiсний змiст. Вона виявляiться навiть на рiвнi природних потреб людини, що задовольняються вiдповiдно до найпростiших культурних унiверсалiй. Культура одухотворяi потреби людини, надаi iм естетичноi форми, оточуi символiкою, найчастiше дуже вiддаленою вiд самоi природноi потреби. Культура у вiдомому змiстi протилежна природi, знаменуючи видiлення людини зi свiту природи. Навiть самi простi, вiтальнi потреби людини як живоi iстоти (потреба в iжi, продовження роду, захисту вiд небезпек i т.п.) опосередкованi етикетними формами поведiнки. Культура - специфiчний людський засiб задоволення потреб. Вiдступ вiд ii норм - прояв безкультур'я, здичавiння людини. Але культура не суперечить природi, як стверджували Руссо, Фрейд та iншi, а i ii продовженням.

Культура плiдно розвиваiться лише в iдностi продуктивноi i репродуктивноi, творчоi i рутинноi, новаторськоi i традицiйноi дiяльностi. Значення будь-якого культурного феномена, його смисл об'iктивно заданi суб'iкту, оскiльки нове поколiння застаi явища культури в готовому виглядi. У цьому смислi його дiяльнiсть носить репродуктивний, рутинний характер. Але оскiльки змiст явища культури не збiгаiться з його значенням, остiльки культурна дiяльнiсть i областю творчостi, створювання нового, небувалого i невiдомого. Новаторськi пошуки в сферi культури здiйснюються в рiзноманiтних формах, але сама можливiсть iнновацiй корениться у фундаментальнiй властивостi культури - ii надмiрностi.

Культурна дiяльнiсть не обмежуiться потребами, тому що ii регулятором i мотиви, iдеали, цiнностi, тобто духовнi орiiнтири. Вони спонукають людини керуватися у своiх дiях не тiльки власними потребами. Але враховувати особливостi предмета, що перетвориться людиною. Тварина лише споживаi природу, людина бачить у будь-якому предметi не тiльки власну цiль, але i його особливi властивостi. Споживче вiдношення до природи - симптом здичавiння, варваризацii людини. Становлення культури пов'язане з усвiдомленням i урахуванням ритмiв природи, зберiганням можливостей ii вiдтворення. Всесвiтньо вiдомий дiяч культури А.Швейцер (1875-1965) у своiй роботi тАЬКультура й етикатАЭ пiдкреслюi, що в основi новоi етики повинний лежати принцип благоговiння перед життям у будь-яких ii проявах.

Визначаючи культуру як засiб, технологiю дiяльностi, можна видiлити культурний бiк рiзноманiтних явищ громадського життя: культуру працi, побуту, мислення, виробництва, полiтичну, правову, культуру соцiальних вiдношень i т.д. Вона i засiб людського буття i кожного прояву соцiальностi.

Людська дiяльнiсть - найнеобхiднiший елемент культури, що представляi ii як процес виробництва цiнностей. Будучи реалiзованим, втiленим у дiяльностi свiдомiстю, культура мiстить у собi культурну предметнiсть, що робить можливим передачу наступним поколiнням соцiального досвiду, засобiв i програм дiяльностi. Культурна предметнiсть - гранично широке поняття, у якому мислиться усе те, у чому втiлюються знання, умiння, норми, цiнностi суспiльства. Вона мiстить у собi матерiальну культуру. Культурна предметнiсть охоплюi також духовну культуру, втiлену в мовi i мовленнi, у моральнiй поведiнцi i творах мистецтва, правовiй i полiтичнiй поведiнцi, наукових працях i релiгiйнiй обрядностi i т.п. Матерiальна i духовна культура пов'язанi мiж собою. Цей зв'язок виражаiться в наступному: по-перше, суспiльнi iдеi й уявлення втiлюються в матерiальнiй, предметнiй формi (формi мови, символiв, творiв мистецтва i т.п.). По-друге, у будь-якому предметi матерiальноi культури з необхiднiстю втiлене деякий духовний змiст (проект, задум, настрiй, знання i т.п.). У цiлому змiстом культури i духовний свiт людини, втiлений у трудовiй i iншiй дiяльностi. Тому культурна предметнiсть маi знакову природу: у речах, творах мистецтва, жестах i т.д. як би тАЬзакодованатАЭ думка людини, що створила цi предмети. Ця особливiсть пояснюi яким чином при сприйняттi будь-яких предметiв культури ми як би тАЬпрочитуiмотАЭ iхнiй задум i одержуiмо iнформацiю про iхнiх творцiв.

Культура маi власну мову, що i носiiм знань, цiнностей значень. Засiб культурноi комунiкацii мiстить у собi не тiльки мову мiжособистiсного спiлкування, але i мови науки, полiтики, пропаганди, управлiння, релiгii. Сюди входять також невербальнi засоби культурноi комунiкацii - жести, мiмiка, одяг, ювелiрнi прикраси, зачiска, рубцювання i татуiровка i т.п. Культурна предметнiсть - результат осмисленоi дiяльностi, i кожний елемент культури i носiiм змiсту, у ньому як би закодованi думка, цiль людини , що створила його, а в культурi в цiлому вiдбитi надii i розчарування, знання i сумнiв, страждання i радостi багатьох поколiнь людей. Цим пояснюiться значимiсть культури для суспiльства, утрата цiнностей яка перериваi зв'язок поколiнь, вiдкидаi суспiльство назад, несучи загрозу його загибелi.

Функцiонування культури.

Реалiзацiя багатств культури припускаi iхнi освоiння, тобто перетворення в духовне i практичне надбання особистостi i суспiльства. Тому найважливiшим компонентом культури i дiяльнiсть по трансляцii, сприйняттю, осмисленню названоi вище предметностi. Будь-який предмет культури нагадуi текст, що необхiдно комусь прочитати, що б вiн став думкою, а не випадковим i безглуздим набором знакiв. Взаiмообмiн знаннями, досвiдом, оцiнками - необхiдна умова буття культури. При свiдомостi культурноi предметностi людина тАЬопредмечуiтАЭ, тАЬперетворюi в предметтАЭ своi духовнi сили i спроможностi. А при освоiннi культурного багатства людина тАЬрозпредмечуiтАЭ, виявляi духовний змiст культурноi предметностi i перетворюi його у власне надбання. Тому буття культури можливо лише в дiалозi тих, хто створив, i тих , хто сприймаi явище культури. Смислове значення предмета культури мертве, якщо воно iзольоване вiд суспiльства, а народ вiдчужений вiд культури. Дiалог культур i формою взаiмодii, розумiння й оцiнки культурноi предметностi i знаходиться в центрi культурного процесу.

Поняття дiалогу в культурному процесi маi широкий змiст. Це дiалог творця i споживача культурних цiнностей, це i дiалог поколiнь, i дiалог культур, як форми взаiмодii i порозумiння народiв. Культурнi розходження - закономiрний наслiдок неповторноi iсторii народiв свiту, джерело рiзноманiття iсторичного процесу. В мiру розвитку торгiвлi, добросусiдства, мiграцii населення взаiмодiя культур неминуче розширюiться. Вона служить джерелом iхнього взаiмозбагачення i розвитку. При цьому iстотне значення маi вiдповiдь на питання, яка форма взаiмодii культур, його спрямованiсть. Найбiльш продуктивною i безболiсною i взаiмодiя культур, що iснують у рамках спiльноi для них цивiлiзацii. А взаiмодiя культур, що належать рiзним цивiлiзацiям, не завжди i благом. Наприклад, взаiмодiя iвропейських i неiвропейських культур, культур Сходу i Заходу може здiйснюватися вiдповiдно до рiзних сценарiiв: поглинання захiдною цивiлiзацiiю схiдних, проникнення захiдноi цивiлiзацii в схiднi, спiвiснування обох цивiлiзацiй (Японiя).

Бурхливий розвиток науки i технiки iвропейських краiн, потреба в забезпеченнi нормальних умов життя для населення земноi кулi поставили з усiiю гостротою проблему модернiзацii традицiйних цивiлiзацiй. Проте спроби модернiзацii для багатьох краiн закiнчилися невдачею. Особливо катастрофiчними були наслiдки модернiзацii традицiйних iсламських культур. Нав'язування чужорiдних принципiв, руйнацiя традицiйного побуту життя, урбанiзацiя, несумiснiсть культурних орiiнтацiй iз тАЬмеркантильноютАЭ економiкою Заходу викликали психологiчну напруженiсть у населення.

Це не означаi, що дiалог культур у принципi не можливий або що модернiзацiя традицiйних цивiлiзацiй несе населенню тiльки цiннiсну дезорiiнтацiю i тотальну кризу свiтогляду. Необхiдно вiдмовитися вiд уявлення, нiби iвропейська цивiлiзацiя покликана бути стандартом для свiтового культурного процесу, i риси iнших культур, що не укладаються в iвропейську модель, i помилковими або випадковими. Але не повинна абсолютизуватись i специфiка рiзноманiтних культур. Зберiгаючи своi культурне ядро, кожна культура постiйно пiддаiться зовнiшнiм впливам, по-рiзному iх адаптуi. Захист прав людини, поширення передових технологiй, що забезпечують людей необхiдними матерiальними благами, поширення медичного обслуговування, розвиток iнститутiв освiти i культури, iнтенсивний культурний обмiн - усе це - свiдчення зближення рiзноманiтних цивiлiзацiй.

Будь-яке явище культури осмислюiться людьми в контекстi сучасного стану суспiльства, що може сильно змiнити його змiст. Культура зберiгаi незмiною лише свою зовнiшню сторону, у той час як ii духовне багатство мiстить можливiсть безкiнечного розвитку. Ця можливiсть реалiзуiться дiяльнiстю людини, здатною збагачувати й актуалiзувати тi неповторнi змiсти, що вона виявляi в явищах культури.

Культуру вiдрiзняi цiлiснiсть усiх ii структурних елементiв, що забезпечуiться ii системнiстю, наявнiстю iiрархii, ранжування, субординацii цiнностей. Найважливiшим iнтеграцiйним механiзмом культури i традицiя. Саме поняття культури припускаi наявнiсть традицii як тАЬпам'ятiтАЭ, утрата якоi рiвносильна загибелi суспiльства. Поняття традицii включаi такi прояви культури, як культурне ядро, ендогеннiсть, самобутнiсть, специфiка, культурна спадщина, культурна динамiка. Ядро культури - система принципiв, що гарантують ii вiдносну стабiльнiсть. Воно формуiться сторiччями i забезпечуi адаптацiйнi механiзми до змiн умов буття суспiльства. Ендогеннiсть означаi, що сутнiсть культури, ii системна iднiсть заданi зчепленням внутрiшнiх принципiв. Самобутнiсть - своiрiднiсть, унiкальнiсть, обумовлена вiдносною самостiйнiстю i вiдособленiстю розвитку культури. Специфiка - наявнiсть властивостей, притаманних культурi як особливому явищу громадського життя. Культурна спадщина - сукупнiсть цiнностей, створених попереднiми поколiннями i включених у соцiокультурний процес кожного суспiльства. На Всесвiтнiй конференцii з питань культури (Мехiко, 1983) традицiя визнана в якостi одного з рушiйних принципiв iсторii.

Функцii культури.

Як суспiльне явище культура виконуi численнi функцii. Вона мiстить у собi пiзнавальну дiяльнiсть людини, виконуi iнформативну функцiю, являючись засобом передачi соцiального досвiду й освоiння культури iнших народiв. Розвиток культури з необхiднiстю обумовлений ii комунiкацiiю з iншими культурами. Культура виконуi також нормативну функцiю: вона реалiзуi норми, сформованi в конкретнiй цивiлiзацii, а також створюi власнi норми i цiнностi, розповсюджуючи iхнiй вплив на всi сфери життя i дiяльностi людини. У соцiокультурному процесi суттiве значення мають цiнностi державного життя: iдеократична, теократична або полiтична держава спираються на iстотно рiзноманiтнi культурнi орiiнтири. Держава забезпечуi домiнування тих норм, що змiцнюють ii основи i витiсняють усе, що несе iй потенцiйну загрозу. У свою чергу, i культура здiйснюi вiдбiр, селекцiю суспiльного досвiду, закрiплення його в знакових системах.

Найважливiша функцiя культури - людинотворча: iндивiд стаi особистiстю в процесi оволодiння культурою. Оскiльки культура - нормативно регульована дiяльнiсть, вона предстаi як сфера виробництва цiнностей. Явища культури керують соцiальними змiнами, направляючи iх до реалiзацii соцiально значимих цiлей. Цiнностi культури виконують функцiю соцiальноi орiiнтацii i регулювання в даному конкретному суспiльствi. Культура обслуговуi систему соцiальних вiдносин, опосередковуi i пiдготовлюi змiни, що тут вiдбуваються, i зрушення, створюючи специфiчнi механiзми, що забезпечують регуляцiю поведiнки людини. Це може бути пряме, безпосереднi регулювання (право, мораль, табу). Це може бути i непряме регулювання, здiйснюване за допомогою розпорядження до здiйснення деяких дiй, що символiзують тi або iншi цiнностi i вимоги суспiльства. Так, етикет замiнюi пряму iнформацiю про ставлення людини до iншоi людини нейтральними формами ввiчливостi, що приховують iхнi правдивий змiст. Культура створюi розгалужену систему символiв, що свiдчать про мiсце людини в суспiльствi (одяг, побут, прикраси), а його релiгiйноi приналежностi або прихильностi до полiтичних поглядiв i органiзацiй. Найчастiше безпосередня приналежнiсть до названих груп або цiнностей замiнюiться символiкою: iндивiд не шукаi в релiгiйному ритуалi духовноi розради, але демонструi свою релiгiйнiсть; вiн не прагне до досягнення конкретних полiтичних цiлей, але заявляi про своi намiри i т.д. Проте i ритуальна практика, i пряме виконання суспiльних вимог забезпечують цiлiснiсть етносу, його соцiального, економiчного, полiтичного i культурного життя. Найважливiшi функцii культури - адаптацiйна i негентропiйна. Як галузь творчого пошуку вона знаходить новi можливостi вiдповiдi на тАЬвикликтАЭ iсторii i природи, для рiшення назрiлих у суспiльствi проблем. Культура забезпечуi адаптацiю суспiльства до змiн i взаiмодii з iншими цивiлiзацiями. Негентропiйна функцiя полягаi в збереженнi суспiльства як якiсно своiрiдного феномена. Культура протистоiть руйнiвним тенденцiям, оскiльки мiстить механiзми селекцii цiнностей, у результатi чого однi феномени цивiлiзацii, що мають обмежене iсторичне значення, iдуть у небуття, iншi включаються в скарбницю загальнолюдського надбання. На вiдмiну вiд цивiлiзацii, що вмiщаi в себе як утворювальнi, так i руйнiвнi явища, культура гуманiстична, позитивна, вона носiй творчого начала людськоi дiяльностi.

Не всякий створений людиною предмет - явище культури, i не всяка людина культурна. Безкультур'я або низький рiвень культури означаi вiддiлення частини населення вiд своii культури. Неписьменнiсть, безморальнiсть, вiдсутнiсть навичок, що вiдповiдають культурним нормам поведiнки, спiлкування, працi, елементарних гiгiiнiчних навичок, бездумне ставлення до природи i тому подiбнi прояви низькоi культури - результат поганого культурноi полiтики або ii повноi вiдсутностi. Безкультур'я може бути i результатом свiдомiй полiтика, що можна назвати антикультурною. Загальновiдомо, наприклад, нiгiлiстичне ставлення до культури в Росii в пiсляреволюцiйний перiод. Воно виражалося в знищеннi храмiв, iкон, картин, забуттi або осудi праць видатних дiячiв культури. Непоправноi шкоди культурi принесло фiзичне винищування видатних учених фiлософiв, митцiв, служителiв церкви.

Але в яких би умовах не iснувала б культура, вона протистоiть хаосу i дезорганiзацii суспiльства. тАЬКультура i початок вiчностiтАЭ, - писав Н.А. Бердяiв у творах мистецтва, предметах побуту, у наукових працях i архiтектурних пам'ятниках, у всьому рiзноманiттi культури людський дух продовжуi життя, забезпечуючи безсмертя людського роду.

Культура охоплюi всi сфери людськоi дiяльностi, зв'язуi воiдино економiчну, соцiальну, полiтичну i духовнi пiдсистеми суспiльства. Але координати культурного процесу визначаються цивiлiзацiiю, ii нормами. Культура мiцно укорiнена в цивiлiзацii, вона ii плоть вiд плотi. Зв'язок i взаiмозалежнiсть культури i цивiлiзацii настiльки великi, що багато фiлософiв i вченi ототожнюють цi поняття. РЖ це не випадково: при нормальному станi суспiльства вони практично нерозрiзнених. Цивiлiзацiя i культура iдинi: не iснуi цивiлiзацii без своii культури, не iснуi i культури без цивiлiзацii. РЖ культура, i цивiлiзацiя мають нормативну природу. Розходження мiж ними складаiться в тому, що цивiлiзацiя створюi передумови культурного процесу, регламентуi його. У свою чергу, культура створюi умови розвитку цивiлiзацii, являючись творчiстю нового. Але культура не тотожна цивiлiзацii, як цивiлiзацiя не тотожна культурi. Культура i вiльна дiяльнiсть, що припускаi втiлення, реалiзацiю соцiальних норм, що предписуються цивiлiзацiiю. Вона складаi цiннiсне надбання суспiльства, сукупнiсть матерiальних i духовних благ

Як один з елементiв цивiлiзацii культура вiдповiдаi iй, але як елемент, здатний до самостiйного розвитку, вона може вступати в протирiччя з цивiлiзацiiю. Наявнiсть названого протирiччя - джерело розвитку i культури, i цивiлiзацii. Тотожнiсть мiж ними теоретично можливо лише як повне придушення цивiлiзацiiю культури. Це означало б ствердження панування технiко-механiчних, бездуховних форм життiдiяльностi, придушення творчоi iнiцiативи особистостi. Жорстка регламентацiя поведiнки людини у всiх сферах ii життя перетворюi суспiльство в царство застою. Воно втрачаi спроможнiсть адаптуватися до мiнливих умов. Тому смерть культури неминучо веде до загибелi всього соцiуму. Це неодноразово бувало в iсторii цивiлiзацiй, що лишили пiсля своii загибелi руiни культури, що нiколи процвiтала.

Але i радикальна розбiжнiсть культури i цивiлiзацii призводить до загибелi останньоi. Тому в цивiлiзацii i власнi механiзми соцiального контролю над культурою. Визначаючи i стимулюючи розвиток культури, цивiлiзацiя обмежуi його, пiдкоряi iнтересам цiлого. Життiвiсть, динамiзм цивiлiзацii залежать вiд здатностей ii механiзмiв пiдкоряти розмаiтостi культурних форм своiм iдеалам i взiрцям. Адже засобами культури вирiшуються проблеми розвитку цивiлiзацii, ii адаптацii до нового. У той же час iснування цивiлiзацii багато в чому залежить вiд того, чи здатна культура переборювати консерватизм обмежень, що зобов'язують ii притримуватися сформованих стандартiв, норм i правил. Культура по своiй природi - сфера творчостi, що не терпить рутини i шаблона. Якщо вона не зумii переборювати жорсткi нормативнi обмеження, то цивiлiзацiя може загинути, наприклад, вiд екологiчноi катастрофи або пiд тиском наростаючих протирiч мiж зростанням народонаселення i здатнiстю захистити його вiд масовоi загибелi, вiд голоду i хвороб. Тому протирiччя мiж культурою i цивiлiзацiiю i джерелом iхнього розвитку, а iхня тотожнiсть означаi застiй i загибель.

Цивiлiзацiя створюi спiльнi передумови культурного процесу, це явище глобального масштабу, що охоплюi величезнi регiони i континенти. Культура - конкретне втiлення цих передумов, вона iндивiдуалiзована, унiкальна, маi яскраво виражений етнiчний характер. Як вираження iндивiдуального начала кожного соцiуму культура обумовлюi вiдмiнностi мiж народами, що належать до однiii цивiлiзацii. Вона вiдбиваi в нормах поведiнки, навичках, духовного життя те, що специфiчно для даного народу, що складаi його етносоцiальну iндивiдуальнiсть: мову i iсторичну долю, релiгiю, контакти з iншими народами i т.д. Одна i та ж цивiлiзацiя створюi безлiч культур. Так, iвропейська цивiлiзацiя включаi французьку, нiмецьку, англiйську i т.д. культури.

Цивiлiзацiя вмiщаi в себе як позитивнi, стверджувальнi умови буття людини, так i негативнi. На вiдмiну вiд цивiлiзацiй культура представляi сферу цiнностей, вона або i, або ii немаi. Усе, що створено в рамках даноi цивiлiзацii, належить iй, i ii надбанням. Проте було б помилковим називати культурою усе, створене людством у сферi суспiльного виробництва. Не все цивiлiзацiйне i культурним. Так, засоби масового знищення людей - безсумнiвний продукт цивiлiзацii XX сторiччя. Але це не культура, це протистоiть культурi, представляючи реальну загрозу ii iснуванню.

Як сукупнiсть норм, правил, заборон, наказiв, цивiлiзацiя пiдкоряi собi, регламентуi дiяльнiсть людей. Культура - вiльна духовна i матерiальна дiяльнiсть вiдповiдно до цих норм. Але не всяка нормативно схвалена дiяльнiсть i культурною. Так, кам'яне знаряддя рiвною мiрою може бути названо предметом культури, а може бути засобом виживання. Оброблення грунту вiльним грецьким селянином може бути культурною дiяльнiстю, а ii обробка рабом , що пiдганяiться бичем наглядача, культурою називати не можливо, хоча раб виконуi тi ж правила землеробства, що i вiльна людина. Цивiлiзацiя XX сторiччя лишила пiсля себе гниючi штучнi моря, створенi людиною згiдно iнженерним розрахункам, у вiдповiдностi з будiвельними нормами i правилами. Вона знищила Аральське море, але переповнила Каспiй, у результатi чого вiдбуваiться затоплення об'iктiв культури. Пiдхiд, що втiлився у класичнiй формулi И.В. Мiчурiна: тАЬМи не можемо чекати милостi вiд природ, взяти iх у неi - наша задачатАЭ, мiг бути i багато в чому реалiзовувався як культурна дiяльнiсть (досягнення у селекцii рослин i тварин) Цей же принцип iснування цивiлiзацii породив гiгантський конфлiкт людини i природи з усiма наслiдками вакханалii безкультур'я.

Культура невiддiльна вiд людськоi дiяльностi, ii прогрес обумовлений участю iндивiдiв i соцiальних груп у культурно-iсторичнiй творчостi. А. Тойнбi пiдкреслюi: тАЬКультурний елемент являi собою душу, кров, лiмфу, сутнiсть цивiлiзацii. У порiвняннi з ним економiчний i тим бiльше полiтичний плани здаються штучними, несуттiвими, посереднiми створеннями природи i рушiйних сил цивiлiзацiiтАЭ. Цивiлiзацiя - незмiннiсть суспiльства , що самопiдтримуiться, носiй соцiальноi статики. Культура - носiй соцiальноi динамiки, вона формуi й одночасно формуiться сама творчою меншiстю особистостей, спроможних дати тАЬвiдповiдьтАЭ на тАЬвикликтАЭ iсторii i передати iмпульс соцiальним змiнам.

ФРЖЛОСОФРЖЯ КУЛЬТУРИ

Ю. Давидов у тАЬФiлософськiй енциклопедiiтАЭ пише, що тАЬкультурфiлософiятАЭ (фiлософiя культури) - поняття, уживане в захiднiй фiлософii в значеннi усвiдомлення сутностi i значення культуритАЭ. РЖ дiйсно, якщо ми звернемося до висловлювань таких неокантистiв, як Вiльгельм Вiндельбанд i Ернст Кассiрер, що заклали фундамент фiлософii культури, то побачимо, що вони обговорюють два основних питання: що конституюi культуру як цiле на вiдмiну вiд окремих ii проявiв i в чому змiст культури. Обидвi цi теми i в неокантиськiй традицii фiлософськоi думки. Наприклад, Е. Кассiрер запитуi: тАЬЩо ж i цiле духовноi культури? Що iз себе представляi цiль культурноi дiяльностi, ii призначення, ii змiст?. Головна задача усiх форм культури полягаi в тому, що б створювати загальний свiт думок i вiдчуттiв, свiт людяностi, тАЬiдиний космостАЭ.. Нас бiльш не цiкавлять окремi твори мистецтв, продукти релiгiйного або мiфологiчного мислення, нас цiкавлять тi рушiйнi сили, та ментальна активнiсть, що потребуються для iхнього створення. Якщо нам вдасться осягнути характер цих сил, якщо ми зрозумiiмо iх не з погляду iхнього iсторичного виникнення, а з погляду структури, якщо зрозумiiмо, у чому iхня вiдмiннiсть i у чому всупереч цiй вiдмiнностi iхня взаiмодiя, то це буде означати, що ми досягли нового знання про характер людськоi культуритАЭ. Але ще ранiш, на початку сторiччя, В.Вiндельбанд, обговорюючи статус фiлософii культури, писав: тАЬРЖстинною фiлософiiю така фiлософiя буде, звичайно, тiльки в тому випадку, якщо генетичнi дослiдження психологiчного аналiзу, соцiологiчного порiвняння й iсторичного розвитку будуть служити лише матерiалом для виявлення тiii основноi структури, що властива всякiй культурнiй творчостi у нечасовому, зверхемпiричнiй сутi розумутАЭ. РЖншими словами Вiндельбанд (i слiдом за ним i iншi неокантисти) на обидва питання вiдповiдаi так: i змiст, i цiле культурi надаi розум. Щоб знайти й усвiдомити iднiсть культури, стверджуi Вiндельбанд тАЬнеобхiдно осягнути сутнiсть функцii, що представляi собою те загальне, що i присутнiм у всiх окремих культурних дiяльностях, як би не рiзнився оброблюваний ними змiст, а це означаi нi що iнше, як самосвiдомiсть розуму, що породжуi своi предмети й у них царство своii значимостiтАЭ. Розкриваючи неокантистське розумiння розуму, Кассiрер зв'язуi iдею розуму з iдеями свободи i моралi. тАЬНемаi необхiдностi нi простежувати весь хiд людськоi iсторii, нi давати докладнi

Вместе с этим смотрят:

A Farewell to Arms

A history of the english language

About England

Accommodation in St.Petersburg

Accusat+vus duplex. Nominat+vus duplex \латинский\