Биография Ивана Франка

РЖван Франко

(1856 тАФ 1916)

РЖван Якович Франко народився 27 серпня 1856р. у пiдгiрському виселку Нагуiвичi Дрогобицького повiту в родинi сiльського коваля.

Вчився вiн у сiльськiй школi, спочатку в Нагуiвичах, а потiм у Ясеницi Сiльнiй, у Губичах; з 1864 по 1867 рiк тАФ у Дрогобицькiй школi василiян, а далi у гiмназii, яку закiнчив 1875р.

Його батько, Якiв РЖванович, помер, коли РЖ. Франковi було лише близько одинадцяти рокiв. Саме про смерть батька у 1871р. Франко написав свiй перший вiрш. Вiтчим добре поставився до свого пасинка i дав йому змогу продовжувати навчання. Та невдовзi у молодого гiмназиста померла i мати (1872 року), яку вiн дуже любив i присвятив iй своi згадки у вiршi ВлПiсня i працяВ» (1883р.), у поемi ВлГадки на межiВ» (1881p.).

РЖ пiсля смертi матерi РЖвана Франка вiтчим, одружившись вдруге, не змiнив свого ставлення до пасинка i допомагав йому продовжувати навчання. 26 липня 1875 року РЖван Франко закiнчуi Дрогобицьку гiмназiю i одержуi атестат зрiлостi.

Вже з дитячих рокiв ВлКобзарВ» Т. Шевченка став його улюбленою книгою. В гiмназii Франко глибоко цiкавиться i знайомиться з лiтературою польською, нiмецькою, французькою, з латинськими класиками.

Влiтку 1874 року РЖ. Франко подорожуi вперше самостiйно по Пiдкарпаттю (Лолин, Тур'я, Волосенки i т. д.) i робить фольклорнi записи, а восени 1875 року вступаi на фiлософський факультет Львiвського унiверситету.

Ще гiмназистом вiн друкуi своi першi лiтературнi твори в студентському унiверситетському журналi у Львовi ВлДругВ». Вступивши до студентського ВлАкадемiчного гурткаВ», Франко став активним працiвником i автором його органу ВлДругВ»: вмiщуi поезii, переклади, друкуi першу велику повiсть ВлПетрii i ДовбущукиВ», з особливим запалом знайомиться з росiйською революцiйно-демократичною лiтературою, друкуi в ВлДрузiВ» (1877р.) переклад роману М. Чернишевського ВлЧто делать?В», перекладаi вiршi Пушкiна ВлВорон к ворону летитВ» та ВлРусалкаВ», що ввiйшли в першу збiрку поезiй ВлБаляди i росказыВ» (1876р.).

Доноси галицьких реакцiонерiв спричинилися до першого арешту РЖ. Франка та членiв редакцii журналу ВлДругВ». Пiсля звiльнення з тюрми (вiн просидiв у тюрмi майже 8 мiсяцiв до суду, а засуджений був на 6 тижнiв арешту) РЖ. Франко, що був до того Влсоцiалiстом по симпатii, як мужикВ», включаiться в соцiалiстичний i робiтничий рух Галичини, стаi на шлях активноi боротьби з австрiйською монархiiю, з носiями соцiального i нацiонального гнiту в нiй.

Разом з М. Павликом РЖ. Франко починаi видавати журнал ВлГромадський другВ», у якому друкуi своi вiршi ВлТоваришам iз тюрмиВ», нарис ВлПатрiотичнi поривиВ», початок повiстi ВлBoa constrictorВ». Коли ж полiцiя конфiскувала журнал (пiсля другого номера), назву журналу було змiнено на ВлДзвiнВ». Тут Франко друкуi свiй знаменитий програмний вiрш ВлКаменярiВ» та оповiдання ВлМоя стрiча з ОлексоюВ». Четвертий тАФ останнiй номер журналу вийшов пiд назвою ВлМолотВ». В ньому закiнчив РЖ. Франко друкування повiстi ВлBoa constrictorВ», сатиричний вiрш ВлДума про Наума БезумовичаВ», свою знамениту статтю ВлЛiтература, ii завдання i найважнiшi цiхиВ». Вiн студiюi працi К. Маркса i Ф. Енгельса, перекладаi роздiл ВлКапiталуВ» та роздiли з ВлАнти-ДюрiнгаВ» для видання iх окремими брошурами, пише передмови до цих брошур.

В кiнцi 1878 року РЖ. Франко став редактором органу друкарiв ВлPracaВ» i перетворюi його на орган всiх робiтникiв Львова. Вiн починаi видавати ВлДрiбну бiблiотекуВ», пише для вiденського ВлСлов'янського альманахаВ» ряд новел, серед них ВлМуляраВ» для новоi задуманоi газети ВлНова основаВ», ВлБорислав смiiтьсяВ», працюi над перекладами ВлНiмеччинаВ» Г. Гейне, ВлФаустВ» Гете, ВлКаiнВ» Байрона i т. д., укладаi ВлКатехiзис економiчного соцiалiзму..В»

У березнi 1880 року РЖ. Франко виiжджаi в Коломийський повiт. В дорозi письменника вдруге заарештовують у зв'язку з судовим процесом, що його вiв австрiйський уряд проти селян в Коломиi. Три мiсяцi просидiв РЖ. Франко у тюрмi, пiсля чого його було вiдправлено у супроводi полiцая до Нагуiвичiв i ще раз по дорозi посаджено у Дрогобицьку тюрму, що ii описав потiм РЖ. Франко в оповiданнi ВлНа днiВ».

Повернувшись пiсля таких ВлмадрiвокВ» до Львова, РЖ. Франко бере участь у робiтничiй газетi ВлPracaВ», пише соцiалiстичну програму ВлЧого хоче Галицька робiтницька громадаВ». У газетi ВлPracaВ» латинськими буквами опублiкував РЖ. Франко свiй знаменитий вiрш ВлГiмнВ» (ВлВiчний революцiонерВ»).

У 1881р. РЖ. Франко видаi польською мовою брошуру ВлПро працю. Книжечка для робiтникiвВ». З цього ж року вiн починаi видання журналу ВлСвiтВ», у якому вiд номера до номера друкуi повiсть ВлБорислав смiiтьсяВ» (повiсть так i не була закiнчена в зв'язку iз закриттям журналу), тут же друкуi свою вiдому статтю ВлПричинки до оцiнення поезiй Тараса ШевченкаВ».

У журналi ВлСвiтВ» РЖ. Франко друкуi ряд своiх революцiйних поезiй, що ввiйшли потiм у збiрку ВлЗ вершин i низинВ». Пiсля припинення виходу журналу ВлСвiтВ» РЖ. Франко змушений був заробляти на шматок хлiба у ВлДiлiВ» та в ВлЗорiВ» тАФ народовських органах. B цей перiод РЖ. Франко публiкуi в журналi ВлЗоряВ» iсторичну повiсть ВлЗахар БеркутВ», велику статтю ВлРЖван Сергiйович ТургенiвВ».

Мрiючи про видання власного журналу, письменник двiчi виiжджаi до Киiва (1885, 1886 pp.), щоб отримати вiд киiвськоi ВлГромадиВ» матерiальну допомогу. Та киiвськi лiберали обiцянi грошi вiддали ВлЗорiВ», а не Франковi.

В 1886 роцi в Киiвi, в колишнiй колегii Галагана (тепер середня школа № 92) Влу позиченому сурдутiВ» РЖ. Франко обвiнчався з курсисткою Ольгою Хорунжинською i повiз молоду дружину до Львова. Викинутий iз ВлЗорiВ», без всякого заробiтку, автор мусить шукати для себе будь-якоi роботи. 1887 року Франко стаi спiвробiтником прогресивноi на той час польськоi газети ВлКур'iр ЛьвовськийВ». Цього ж року виходить збiрка ВлЗ вершин i низинВ».

Скрутне матерiальне становище письменника змушуi його працювати в народовськiй ВлПравдiВ». В травнi 1889p. вiн пориваi з ВлПравдоюВ» i у вiдкритому листi ВлКому за цесаромВ» виступаi проти нацiоналiстичноi замкненостi ВлправдянВ».

В серпнi 1889 року в Галичину приiхала група студентiв з Pocii. РЖ. Франко вирушив з цiiю групою у туристську подорож. Австрiйська влада побачила в цьому намагання письменника вiдторгнути Галичину вiд Австрii i приiднати ii до Росii. Заарештований разом з студентами, РЖ. Франко знову просидiв у в'язницi десять тижнiв i був випущений без суду.

У 1890 роцi разом з М. Павликом РЖ. Франко видаi двотижневик ВлНародВ», що став органом заснованоi цього року ВлУкраiнськоi радикальноi партiiВ». Тут письменник друкуi такi вiдомi сатиричнi оповiдання, як ВлСвиняВ», ВлЯк то згода дiм будувалаВ». В цьому ж роцi вийшла збiрка оповiдань автора ВлВ потi чолаВ» з передмовою М. Драгоманова та автобiографiiю РЖ. Франка.

РЖ. Франко органiзував у Львовi ВлНаукову читальнюВ», в якiй виступав i сам з питань теорii наукового соцiалiзму, полiтекономii, iсторii революцiйноi боротьби. Боротьбу РЖ. Франко проводить i на науковiй дiлянцi. Вiн задумав написати докторську дисертацiю, обравши собi темою полiтичну поезiю Т. Г. Шевченка.

Львiвський унiверситет, в якому керував кафедрою украiнськоi лiтератури О. Огоновський, не взяв написану РЖ. Франком дисертацiю до захисту. Та своii мети автор не залишаi, вiн виiжджаi в Чернiвцi, а коли й там нiчого певного не накреслюiться, перебираiться восени 1892 року у Вiдень, слухаi там лекцii вiдомого славiста проф. Ягича i пише свою докторську дисертацiю ВлВарлаам i ЙоасафВ» тАФ старохристиянський духовний роман i його лiтературна iсторiяВ». В червнi 1893 року йому присуджено науковий ступiнь доктора фiлософii.

1893 року РЖ. Франко видаi друге, доповнене, видання збiрки ВлЗ вершин i низинВ».

1894 року, коли помер проф. О. Огоновський, РЖ. Франко пробував посiсти кафедру украiнськоi лiтератури у Львiвському унiверситетi. З великим успiхом прочитав вiн пробну лекцiю, але до кафедри його не було допущено.

На останнi птАЩятирiччя ХРЖХ ст. припадають три поетичних збiрки РЖ. Франка: ВлЗiвтАЩяле листяВ» (1896р.), ВлМiй РЖзмарагдВ» (1898р.) та ВлРЖз днiв журбиВ» (1900р.).

В цей перiод РЖ. Франко починаi видавати журнал ВлЖитi i словоВ» (журнал виходив з 1894 по 1897 рiк). В ньому вмiщуi письменник своi прозовi i поетичнi та науково-публiцистичнi твори, а також переклади. Так, у журналi РЖ. Франко опублiкував своi повiстi ВлОснови суспiльностiВ» та ВлДля домашнього вогнищаВ», драматичнi твори ВлУчительВ», ВлСон князя СвятославаВ» та сатиричнi оповiдання ВлЧиста расаВ», ВлОпозицiяВ», переклади з сербськоi епiчноi поезii, переклад поеми М. Г. Чернишевського ВлГiмн дiвi небаВ» та iншi. Журнал ВлЖитi i словоВ» знайшов широкий вiдгук у тодiшнiй пресi. На його появу вiдгукнулось i росiйське ВлЭтнографическое обозрениеВ». В цей же перiод галичане тричi висували хлопського сина до австрiйського парламенту та галицького сейму (1895, 1897, 1898 pp.). Але кожного разу, внаслiдок рiзних виборчих махiнацiй, видатного письменника обрано не було.

Свiдченням високого авторитету письменника i святкування 25-рiчного ювiлею лiтературноi дiяльностi РЖ. Франка, влаштоване з iнiцiативи прогресивноi молодi. На вiдзначення ювiлею було видано збiрник ВлПривiт д-ру РЖвану Франку в 25-лiтнiй ювiлей лiтературноi його дiяльностi складають украiнсько-руськi письменникиВ» (Львiв, 1898р.) та ВлСпис творiв РЖвана Франка за перше 25-лiття його лiтературноi дiяльностi 1874 тАФ 1898В», зроблений М. Павликом. У збiрнику взяли участь Л. Украiнка, Карпенко-Карий та iншi. На другий день пiсля свята, 31 жовтня 1898 року, у Львовi вiдзначався столiтнiй ювiлей РЖ. П. Котляревського. Ювiлей розпочався читанням ВлВеликих роковинВ» РЖ. Франка i був нiби продовженням ювiлею його автора.

У ювiлейний рiк РЖ. Франко видаi збiрку поезiй ВлМiй РЖзмарагдВ». На цей же час припадаi i написання ряду iнших великих поетичних творiв РЖ. Франка, зокрема поеми ВлПохоронВ» (1899р.).

В цей же перiод, за свiдченням В. Бонч-Бруiвича, РЖ. Франко зав'язуi листування з росiйськими соцiал-демократами, посилаi своi твори для друкування в перекладах на росiйську мову в журнал ВлЖизньВ», цiкавиться нелегальною марксистською лiтературою та нелегальними на той час творами росiйських письменникiв. В той же час вiдомо, що РЖ. Франко шкодував за молоддю, що вiддала своi життя боротьбi з царизмом, а не боротьбi за нацiональне визволення Украiни.

На початку 90-х рокiв виходять збiрка поезiй ВлРЖз днiв журбиВ» (1900р.), повiсть ВлПерехреснi стежкиВ» (1900р.) та iншi.

З 1898 року у Львовi починаi виходити журнал ВлЛiтературно-науковий вiсникВ». РЖ. Франко стаi одним з найактивнiших спiвробiтникiв журналу, фактично його робочим редактором i друкуi тут своi лiтературознавчi статтi ВлРЖз секретiв поетичноi творчостiВ», ВлЛеся УкраiнкаВ» та iншi.

На революцiю 1905 року в Росii РЖ. Франко вiдгукуiться своiю знаменитою поемою ВлМойсейВ», вiршами iз збiрки ВлSemper tiroВ» (згадаймо хоч би вiрш ВлКонкiстадориВ»), закликаючи Влна все пiдле й гидке бистрii стрiли пускатьВ» (ВлСтрiлиВ», 1903р.).

В цей же час РЖ. Франко пише статтю ВлНова iсторiя росiйськоi лiтературиВ», яка являi собою рецензiю на книжку О. Брюкнера ВлРЖсторiя росiйськоi лiтературиВ». Вiн виступаi також з своiю знаменитою статтею ВлРЖдеiВ» i ВлiдеалиВ» галицькоi москвофiльськоi молодiжiВ», опублiкованою в ВлЛiтературно-науковому вiсникуВ», в якiй викриваi реакцiйнiсть галицьких москвофiлiв.

B 1904 роцi, влiтку, РЖ. Франко викладаi iсторiю украiнськоi лiтератури на ВлНаукових курсахВ» у Львовi (вiсiмнадцятигодинний ВлОгляд украiнськоi лiтератури вiд найдавнiших часiв до кiнця XIX вiкуВ»), цього ж року пише статтю для росiйського словника Брокгауза i РДфрона ВлЮжнорусская литератураВ». Рiзке протистояння встановлюiться мiж Франком та украiнськими нацiоналiстами, особливо Грушевським.

В 1907 роцi РЖ. Франко знову пробував посiсти кафедру у Львiвському унiверситетi, але на свою заяву не одержав навiть вiдповiдi.

Моральну пiдтримку знаходить письменник у громадських колах Надднiпрянськоi Украiни i Росii. В 1906 роцi Харкiвський унiверситет присудив йому почесний ступiнь доктора росiйськоi словесностi, представники Росiйськоi Академii наук пiдносили питання про обрання письменника членом цiii академii. М. М. Коцюбинський виступаi в Чернiговi з рефератом ВлРЖван ФранкоВ», у якому називаi письменника людиною могучого голосу i дзвiнкого поетичного слова, реалiстом у кращому розумiннi цього слова.

В 1906 роцi виходить його збiрка поезiй ВлSemper tiroВ», в 1907 роцi тАФ повiсть ВлВеликий шумВ», в 1910 роцi тАФ ВлНарис iсторii украiнсько-руськоi лiтератури до 1890p.В». РЖ. Франко пише i друкуi статтi про О. Герцена (1911р.), О. Пушкiна (1914р.), Т. Шевченка i т. д.

В 1913 роцi розпочались ювiлейнi святкування сорокалiття лiтературноi дiяльностi письменника, готувалися до видання ювiлейнi збiрники. Та перша iмперiалiстична вiйна обiрвала iх видання (збiрник ВлПривiт РЖвановi Франковi в сорокалiття його письменницькоi працi 1874 тАФ 1916 pp.В» вийшов у Львовi 1916p.).

Здоров'я письменника все гiршало. Вiн виiжджав на лiкування в Карпати, був у Киiвi, в Одесi (1913p.), коли йому ставало легше, знову гарячково брався до роботи. Так, статтю про драму Пушкiна ВлБорис ГодуновВ» РЖ. Франко написав 1914р., цього ж року написав статтю ВлТарас ШевченкоВ» та поеми ВлРДвшан-зiлляВ», ВлКончакова славаВ» i чимало поезiй.

За весь час своii дiяльностi РЖ. Франко видав сiм збiрок поезiй та цiлий ряд поем i величезну кiлькiсть перекладiв з свiтовоi лiтератури. Чимало його поетичних творiв не друкувалися у збiрках, а лише у перiодичнiй пресi або ж залишилися в рукописах.

У 1915 роцi здоров'я письменника рiзко погiршало. Весною 1916 року хворий письменник переiхав до свого будинку у Львовi. Тут вiн склав заповiт 9 березня 1916 року, в якому всю свою рукописну спадщину i бiблiотеку просив передати Науковому Товариству iменi Т. Г. Шевченка. 28 травня 1916 року РЖван Якович Франко закрив навiки своi свiтлi стомленi очi. 31 травня 1916 року труна з тiлом Франка була тимчасово поставлена в орендованому склепi. Лише через десять лiт, 1926 року, останки Франковi були перенесенi на вiчний спочинок у могилу на Личакiвському кладовищi. На могилi письменника був споруджений пам'ятник: висiчену на каменi фiгуру робiтника-каменяра.

1964 року перед фронтоном Львiвського унiверситету iменi РЖвана Франка поставлено йому пам'ятник.

Вместе с этим смотрят:

"Архитектурная сказка" М. Ф. Казакова

"Великая депрессия" в США

"Византийский стиль" в архитектуре Москвы

"Дворцовые перевороты" и усиление позиций аристократии и гвардии: причины и последствия

"Золотой век" Екатерины II. Россия во II половине XVIII века