Богдан Хмельницький

Славетний гетьман, визволитель Украiни був сином чигиринського сотника Михайла Хмельницького. Народився вiн близько 1595 року. Спочатку навчався в Киiвськiй братськiй, далi, за твердженням польських iсторикiв, у iзуiтськiй школi, що в Ярославi над Сяном. Обдарований природним розумом, вiн був досить освiченою для свого часу людиною, вiльно володiв польською i латинською мовами, а Пiзнiше Ще й турецькою та французькою.

Здобувши освiту, Хмельницький, подiбно до Сагайдачного, вступив до лав козацького вiйська, брав участь у польсько-турецькiй вiйнi 1620тАФ1621 рокiв. У цiй вiйнi вбито його батька, а Богдан тодi потрапив до турецькi неволi, пробувши в полонi два роки в Константинополi. Повернувшись додому, Хмельницький прибув на Запорожжя i час вiд часу ходив у морськi походи з козаками на турецькi мiста. Найуспiшнiше в серпнi 1621 року, коли гетьман Сагайдачний мужньо вiдбивав пiд Хотином атаки багатотисячних вiйськ Османа. Зiбравши десять тисяч вiдважних козакiв, Хмельницький потопив на Чорному морi дванадцять турецьки галер, а решту переслiдували козацькi чайки аж до самiсiнького Царгорода. Успiшний був i другий похiд 1629 року, коли козаки Влокурили мушкетним димомВ» мури Царгорода, спаливши передмiстя столицi й з багатою здобиччю щасливо вернулися на Сiч. Згодом Хмельницький прибув у рiднi краi, до Чигирина, одружився з переяславкою Ганною Сомкiвною i одержав чин чигиринського сотника..

Польський уряд, узявши на свою службу й утримання реiстрових козакiв i зробивши iх привiлейованим станом, намагався протиставляти iх запорожцям, вiдмежувати вiд народу.

У цей час Хмельницький не раз перебував у козацьких посольствах до короля i до сейму зi скаргами про тяжке становище украiнського народу для захисту його прав. Пiд час однiii з таких мiсiй король Владислав IV вiдправив Хмельницького до Францii, щоб найняти козакiв на вiйськову службу у вiйнi з РЖспанiiю. 1646 року 2400 козацьких добровольцiв виiхали до Францii, де вiдзначились у взяттi фортецi Дюнкерка.

Приборкавши козацько-селянськi повстання, польська шляхта посилила свiй гнiт i свавiлля над украiнським народом. Жертвою цiii полiтики став i сам Богдан Хмельницький. 1646 року чигиринський пiдстароста Чаплинський силомiць захопив у Хмельницького його хутiр Суботiв i побив на смерть десятилiтнього сина. Даремно Хмельницький шукав захисту й справедливостi в судi, навiть у самого короля. Владислав IV нiбито вiдповiв Богдановi: ВлВи воiни й носите шаблю, то хто вам забороняi захистити себе?В» Скривджений Хмельницький хотiв прислухатися до поради короля й зi зброiю в руках захистити своi права, а водночас i знедолену свою Батькiвщину, тобто пiдняти народ на збройне повстання. Коли ж про це довiдався коронний гетьман Потоцький i намагався ув'язнити Богдана, то останнiй, видуривши в черкаського полковника РЖвана Барабаша королiвську грамоту про збiльшення козацького вiйська й право будувати чайки для морських походiв проти туркiв, у груднi 1647 року втiк на" Запорожжя. На козацькiй радi, коли Хмельницький оголосив своi плани пiдняти народ на збройну боротьбу, запорожцi пiдтримали його й почалася пiдготовка нацiонально-визвольноi вiйни. Селяни масами прибували на Сiч, а сам гетьман поiхав до кримського хана шукати собi союзника.

Польськi гетьмани Потоцький i Калиновський, довiдавшись про дii Хмельницького, рушили разом iз реiстровими козаками проти запорозьких повстанцiв. Одначе козаки перейшли на бiк Хмельницького i 8 травня 1648 року в урочищi Жовтi Води польський загiн був розгромлений, а його ватажок, молодий син коронного гетьмана Стефан Потоцький убитий. 16 травня пiд Корсунем польське вiйсько знов було розтрощене, а його керiвники потрапили до полону, iх вiддали татарам. Переможцi захопили всю артилерiю, обоз, вiйськовi припаси. Корсунська перемога рiшуче вплинула на пiднесення народного духу. Селяни скрiзь вступали пiд стяги Хмельницького. По всiй Украiнi полилися рiчки кровi гнобителiв, палали шляхетськi маiтки, гинули пани, орендатори, iзуiти, iвреi. Украiна здобула цiлковиту свободу. Залишилось тiльки змiцнити новий суспiльний лад. Але замiсть того, щоб негайно рушити з козацькими загонами до Польщi, де тодi помер король Владнслав IV, Хмельницький чотири мiсяцi вiв даремнi переговори з поляками. У вереснi 1648 року козацьке вiйсько пiд Пилявця-ми знову розгромило 30000 армiю польськоi шляхти, яка, перелякавшись чуток про наближення великоi татарськоi орди, покинула своi обози. Хмельницький рушив до Львова, обложив мiсто, взяв викуп. Запорожцi дiйшли до Замостя, звiдки iм вiдкрився шлях на Варшаву Але гетьман знову марно простояв мiсяць, очiкуючи виборiв нового короля. Ян Казимир прислав Хмельницькому листа i просив його очiкувати комiсарiв, якi мали висунути умови миру. Гетьман у груднi урочисто вернувся до Киiва, де його зустрiли кияни, вище духiвництво, дзвонили дзвони, стрiляли з гармат. Хмельницького вiтали як Влнового МойсеяВ», що визволив Украiну з лядськоi неволi.

Слава про могутнiсть козакiв хутко розлетiлась по сусiднiх державах, i до Хмельницького в Переяслав прибувають посли: вiд Туреччини, Молдавii, Валахii, семиградського князя, а також iз Москви. Приiхали посли й вiд польського короля, якi вручили Хмельницькому грамоту на гетьманство, булаву i стяг. Богдан i козаки розумiли марнiсть будь-яких переговорiв iз Польщею. Гетьман вiдверто заявив послам, що вiн визволить iз шляхетськоi неволi весь украiнський народ, що живе також на Волинi, Подiллi та Галичинi, i об'iднаi украiнськi землi в одне незалежне князiвство.

Наближалася нова вiйна з поляками, i пiд прапори Хмельницького стали шикуватися добровiльцi з усiii Украiни. Навiть мiщани, вiйти, бургомiстри писалися до козацтва. Хмельницький подiлив Украiну на 24 полки. Найвища влада зосереджувала в своiх руках вiйськову й адмiнiстративну владу, яку за давнiм звичаiм обирали на козацьких радах.

Весною 1649 року Хмельницький разом iз ордою хана РЖслам-Гiрея взяв облогою польське вiйсько пiд Збаражем. На допомогу осадженим вирушив сам Ян Казимир з 20000 армiiю, але ii раптово оточив i розгромив Хмельницький. До гетьмана потрапив сам король, однак Богдан змилостився над ним, i пiд Зборовом Ян Казимир розпочав переговори. Умови висувалися такi: гетьман визнавався найвищим керiвником козацького вiйська, яке мало налiчувати. 40000 i поповнювалося iз мешканцiв Украiни: Киiвського, Брацлавського та Чернiгiвського воiводств. Тут забороняли перебувати польським вiйськам i жити iвреям. Всi посади обiймали украiнцi; iзуiтам не дозволяли вiдкривати в Киiвi своi школи; киiвський митрополит отримував мiсце в сенатi, скасовувалась унiя.

Умови Зборiвськоi угоди свiдчать, що в цей час Хмельницький ще гуманно уявляв своi iсторичне покликання й не передбачав наслiдкiв того руху, який очолив. Згодом гiркий досвiд, низка невдач, тяжких розчарувань навчили його по-iншому дивитися на свiт. Але тодi вiн ще зумiв вести справу так, як цього вимагала доля та сподiвання народу. Гетьмановi слiд було використати до кiнця здобутки щасливих перемог, захопити в полон короля, пiти в глибину Польщi, зруйнувати ii аристократичний лад, такий ненависний украiнцям, i вже тодi висунути перед поляками своi умови миру, якi б забезпечували остаточне полiтичне визволення украiнських земель i створили б у майбутньому можливостi добросусiдських вiдносин з Рiччю Посполитою. Адже в усьому краi не лишилось жодного помiщика, ксьондза, iврея. Зборiвська угода зовсiм не вiдповiдала умовам свого часу та обставинам. Вона мало чим узгоджувалася з полiтичними й соцiальними вимогами народу, оскiльки Хмельницький вирiс i виховувався у польсько-шляхетському середовищi, зжився з його звичаями й поняттями, порядками, на яких грунтувався тодiшнiй полiтичний i громадський лад Речi Посполитоi. РЖ тому не можна було очiкувати, що гетьман вiдразу стане на бiк народного iдеалу, який цiлком заперечував цi порядки. Хмельницькому здавалося, що досить забезпечити свободу вiри й незалежне становище православноi церкви, захистити Украiну вiд повернення ненависних народовi iвреiв та жовнiрських постоiв, збiльшити кiлькiсть постiйного козацького вiйська тАФ i всi причини невдоволення польським пануванням зникнуть назавжди. Другою, ще бiльшою помилкою Хмельницького, яку вiн допустив, пiдписуючи Зборiвську угоду, було те, що козацький реiстр обмежувався тiльки 40000 козаками, тобто стiльки козакiв отримали земельнi дiлянки, виконуючи лише вiйськову службу. Основна ж маса повсталого народу мала стати до крiпосницькоi працi своiх помiщикiв. Це була величезна несправедливiсть щодо переважноi бiльшостi населення Украiни. Адже в козацькому повстаннi, яке пiдняв Хмельницький i яке забезпечило йому успiх тим, що в ньому взяв участь не один лише козацький стан, як ранiше, а весь народ, впевнений у своiму визволеннi. Здобутками народних перемог i скористався Хмельницький, пiдписуючи Зборiвську угоду. Звiдтодi колишня популярнiсть Хмельницького на Украiнi значно похитнулась. Можна твердити, що Збаразька битва завершила перший блискучий перiод iсторii вiйн Хмельницького тАФ це була вершина могутностi украiнського народу та слави його вождя. Пiсля неi починаiться другий перiод iз нещасними й тяжкими випробуваннями.

Розпустивши вiйсько, Хмельницький восени 1649 року заходився складати козацький реiстр, запроваджував вiйськовий i цивiльний порядок на Украiнi. З гетьманською булавою король вiддавав Хмельницькому все Чигиринське староство. Ось чому Чигирин з того часу стаi столицею всiii Украiни.

Польська шляхта й не думала дотримуватись умов Зборiвськоi угоди. Киiвського митрополита Сильвестра Косова католицьке духiвництво не допустило посiсти мiсце в сенатi, польська шляхта поверталася, незважаючи на встановлений кордон, на украiнськi землi; Потоцький, який зазнав татарського полону, розправлявся на Подiллi над украiнськими селянами. Сама угода не мала сили, бо ii не затвердив сейм i навiть у груднi 1650 року вiдхилив. Шляхта не хотiла припиняти вiйну. Вона гарячкове озброювалась. Та шаноба до Хмельницького серед украiнського народу була вже пiдiрвана, i в козацькому вiйську занепав колишнiй дух. Народ проти дружби гетьмана з татарами, якi у союзництвi не соромилися грабувати украiнськi села й забирати до неволi жiнок i дiтей.

Весною 1651 року Хмельницький вирушив iз козацьким вiйськом до Збаража, i тут довго очiкував кримського хана, який прибув сюди за велiнням турецького султана. 19 червня козаки зiткнулися з поляками, якi розташувалися на широкому полi пiд Берестечком. Наступного дня розпочалась битва, пiд час якоi кримський хан залишив Хмельницького i вiдступив разом зi своiю ордою. Гетьман кинувся йому навздогiн, сподiваючись зупинити його, але й сам потрапив до татарського полону. Козацькi вiйська пiд орудою Филона Джеджалiя хоробро оборонялись, але змушенi були вiдступити до рiчки Пляшевоi, на болотисту мiсцевiсть. Тут вони й зазнали страшноi поразки i пiдупав iхнiй дух.

Тим часом татари понад мiсяць тримали Хмельницького в себе. Визволившись, гетьман прибув пiд, Паволоч. Своiю несхитною мужнiстю на козацькiй радi Масловому Бродi Канiвського повiту вiн заспокоiв народ, вдихнув у нього нове завзяття та вiру.

Польське вiйсько прийшло на Украiну; ковацькi полки були безсилi його зламати. Водночас iз пiвночi на Украiну наступав iз великими загонами литовський гетьман Радзивiлл, який захопив Чернiгiв та Киiв. Незабаром польсько-литовськi вiйська зiйшлися пiд Вiлою Церквою. 17 вересня 1651 року й була пiдписана угода, за якою козакам видiляли тiльки одне Киiвське воiводство, а кiлькiсть козацького вiйська скорочували до 20000 i селяни мусили виконувати своi повинностi, iвреям же дозволяли жити скрiзь на Украiнi. Народ був невдоволений умовами Бiлоцеркiвськоi угоди, нарiкав не Хмельницького, закидаючи йому, iцо вiн пiклуiться тiльки про власнi вигоди й козацьку старшину, i простий люд знову вiддаi панам пiд батоги, на паколи та шибеницi. У безвихiдному становищi селяни масово почали оселятися на Слобожанщинi, бiля Путивля й Рильська. Острозький полк весь перебрався на береги Тихоi Сосни й заснував тут мiсто Острогозьк. Це був перший слобiдський украiнський козацький полк у межах Московськоi держави.

Сам гетьман не зовсiм добре почувався в Чигиринi i змушений був стратити кiлькох полковникiв, якi пiдбурювали проти нього народ. Весною 1652 року старший син Хмельницького Тимiш разом iз козацьким загоном вирушив до Молдавii, маючи намiр одружитися з донькою молдавського господаря, з якою вже був заручений. Але польський гетьман Калиновський заступив Тимошевi дорогу. В урочищi Батiг сталася кривава битва, в якiй польське вiйсько зазнало поразки, а сам Калиновський загинув. Польський уряд готував нову вiйну, але йому бракувало коштiв. Гетьман розумiв, що кровопролитнi сутички з Польщею можуть тривати безмежно.

Шестирiчна вiйна коштувала украiнському народовi величезних жертв, не вщухали безконечнi тривоги, сили i народу виснажувалися. Стало очевидним, що власноруч Украiна не переможе шляхту, не доведе до звитяжного кiнця розпочату битву, iй конче потрiбнi союзники. Is цiiю метою Хмельницький вже ранiше вiв переговори з Туреччиною, Семиградським князiвством i навiть зi Швецiiю, переконуючи цi держави виступити разом з ним [проти Польщi. Кримський хан вважався ненадiйним союзником, як це й довела битва пiд Берестечком.

Весною 1653 року польський загiн пiд орудою Чарнецького вдерся на Подiлля, спустошивши багато мiстечок i сiл по рiчцi Бугу, по-варварському знищивши кiлька тисяч народу. Восени проти гетьмана виступив сам король i великим табором розташувався пiд Жванцем, на березi Днiстра. Сюди ж прибули й козаки зi своiми союзниками татарами, якi перетнули полякам шлях до вiдступу. Настали холоди, не вистачало харчiв, i польське вiйсько опинилося в скрутному становищi. Але iх врятували татари, яким король зобов'язався сплатити 100000 червiнцiв воднораз i по 90000 злотих щорiчно. Крiм того, король дозволив татарам протягом 40 днiв ловити на украiнських землях бранцiв, внаслiдок чого тисячi безневинних людей потрапили до татарськоi неволi.

Тепер надii Хмельницького були спрямованi на Москву. В цей час вiн писав царевi, що польське вiйсько рушило на Украiну для наруги над святими церквами й вiрою i що турецький султан запрошуi козакiв у своi пiдданство. Першого жовтня 1653 року Земський собор задовольнив прохання гетьмана, а 8 сiчня Переяславська рада, на якiй були оголошенi договiрнi статтi, ухвалила приiднати Украiну до Росii. Суть статей договору така:

Украiна зберiгаi всi своi колишнi порядки i своi самоврядування пiд владою виборних старшин i гетьмана, яких обирають вiльними голосами. Гетьман маi право приймати послiв i налагоджувати вiдносини з чужоземними державами; всi украiнськi стани зберiгають за собою своi давнi права й вольностi: кiлькiсть козацького вiйська збiльшуiться до 60 тисяч. Крiм того, можна набирати ще й добровiльнi полки; гетьманський уряд зобов'язуiться видавати велику платню царевi; збiр якоi доручали мiсцевим урядовцям, без втручання росiйських збирачiв. Зi свого боку, цар обiцяв захищати Украiну своiми вiйськами вiд зазiхань Польщi.

Народ присягав повсюди, але вищi украiнськi стани з деяким недовiр'ям i тривогою за недоторканiсть своiх прав i старих звичаiв зустрiчали перехiд у московське Пiдданство. Киiвський митрополит i духiвництво вiдмовилися присягати й не допускали пiдлеглих до неi своiх слуг i взагалi людей, що проживали в iхнiх маiтках. Ко-вацька старшина й православнi шляхтичi, якi пристали до неi пiд час повстання, неохоче йшли пiд Влмосковськую ЙротекцiюВ», бо з iхнiх голiв не вивiтрився план незалежноi Украiнськоi держави.

Весною 1654 року цар Олексiй Михайлович оголосив Польщi вiйну, i сам з вiйськом вирушив на Литву й хутко оволодiв Могилевом, Полоцьком, Вiтебськом i Смоленськом. Тодi ж росiйськi полки захопили Мiнськ, Койель i Вiльно. Цар урочисто заiхав у столицю Ягеллонiв i прийняв титул великого князя Литовського. У цей же Час шведський король Карл Х почав вiйськовi дii супроти полякiв i захопив Познань, Варшаву, й, нарештi, Кракiв. А гетьман iз пiвдня вступив до Галичини й Волинi, розгромивши польське вiйсько пiд Городком, i взяв в облогу Львiв. Польща опинилася на краю загибелi, i король Ян Казимир втiк до Сiлезii. Звiдси вiн двiчi просив Хмельницького не допустити знищення Речi Посполитоi. Старий гетьман вiдповiв: ВлХай поляки вiдмовляться навiки вiд усього, що належало давнiм князiвствам землi Руськоi, хай вiдступлять козакам усю Русь до Володимира, Львiв, Ярослав, Перемишль i формально проголосять ii вiльною, подiбно до того як iспанський король ви-внав вiльними голландцiв. Тодi ми житимемо з Польщею як друзi i сусiди, а не як пiдданi й раби, i тодi ж пiдпишемо мир на вiчних скрижалях. Але цьому не бувати, доки в Польщi iснують пани; не буде же i миру мiж руськими й полякамиВ».

Одначе королевi вдалося схилити до миру московський уряд, обiцяючи царевi польський престол пiсля смертi кволого й бездiтного Яна Казимира. 1656 року у Вiльно був пiдписаний мирний договiр мiж Олексiiм Михайловичем i Польщею. Хмельницький намагався вiдкрити очi московському урядовi на цю угоду й не вiрити пiдступам польськоi шляхти, але це було надаремно.

Стоячи однiiю ногою в могилi, старий Хмельницький РЖз сумом бачив, що десятилiтня його праця й зусилля Не довели розпочату справу до бажаного кiнця й майбутнi рiдноi землi вимальовувалося перед його зором у сумному виглядi. Вiн не втерпiв i скористався одним випадком зробити ще останню спробу здiйснити своi заповiтне ба-жання: на початку 1657 року гетьман уклав таiмний договiр з шведським королем Карлом Х i семиградським князем Юрiiм Ракочiiм про передiл Польщi. Згiдно 9 угодою та успiхом союзникiв Украiну визнавали назавжди незалежною вiд Польщi державою. Тодi гетьман гiо-слав на допомогу союзникам 12 тисяч козакiв. Одначе поляки повiдомили про дii Хмельницького московський уряд, i цар пь^едав через своiх бояр суворе попередження гетьмановi за союз iз царськими противниками. Ал? вони настирливо добивались зустрiчi з гетьманом, дорiкали йому, вимагали, щоб вiдряджений загiн повернувся назад. Ця обставина зашкодила союзникам Хмельницького i змусила iх зректися своiх планiв.

Мiсяцiв зо два перед смертю Богдан скликав у Чигиринi козацьку раду, на якiй мали вибрати нового гетьмана. Тут Хмельницький звернувся до козакiв РЖз прощальним словом, подякував iм за вiрнiсть i послух, мовивши ВлБог знаi, братове, чиi це нещастя, що не дав м*-нi Господь закiнчити цю вiйну так, як хотiлося: по-перше, ствердити навiки незалежнiсть i вiльнiсть нашу; по-друге, звiльнити вiд ярма Польського також Волинь, Покуття, Подiл i Полiсся, одне слово тАФ усi землi, якими володiли великi украiнськi князi, i схилити iх пiд високу руку всеросiйського монарха. Бог задумав iнакше. Не встиг я завершити свою справу, i вмираю з великим смутком, не знаючи, що буде пiсля мене. Прошу вас, братове моi, доки я живий, виберiть собi вiльними голосами нового гетьмана. Якщо я знатиму якось вашу майбутню долю, то спокiйно ляжу в могилуВ».

Козаки, бажаючи зробити приiмне своiму улюбленому вождевi, вибрали на свiй найвищий уряд його неповнолiтнього сина Юрiя. Старого гетьмана охопили батькiвськi почуття i, розумiючи нездалiсть Юрiя, вiн затвердив цей вибiр, який пiзнiше завдав великих страждань Украiнi.

Помер Хмельницький 6 серпня 1657 року. Поховали його в Суботовi у кам'янiй церквi, яку вiн спорудив i яка збереглася до наших днiв. Але 1664 року польський воiвода Стефан Чарнецький, спустошуючи Чигиринське староство, спалив Суботiв i звелiв викинути з домовини для ганьби, кiстки славетнього гетьмана.

Вместе с этим смотрят:

"Архитектурная сказка" М. Ф. Казакова

"Великая депрессия" в США

"Византийский стиль" в архитектуре Москвы

"Дворцовые перевороты" и усиление позиций аристократии и гвардии: причины и последствия

"Золотой век" Екатерины II. Россия во II половине XVIII века