Доля династii Романових

Вступ

21 лютого 1913 року Росiя святкувала 300-рiччя царювання Дома Романових. 300 рокiв тому, 21 лютого 1613 року, на московський престол Земським Собором був обраний шiстнадцятирiчний боярин Михайло Федорович Романов, якому призначено було стати родоначальником новоi династii. За роки правлiння Государiв Дома Романових держава московська стала великою Росiйською iмперiiю, що розкинулася вiд берегiв морiв Бiлого, Чорного i Балтiйського до Тихого океану.

Династiя Романових дала Росii багато видатних державних дiячiв, будiвельникiв великоi Росiйськоi держави: Олексiя Михайловича i Петра Великого, Катерину II i Олександра I Миколу I, Олександра II i Олександра III. У iхньому ряду гiдне мiсце займаi й останнiй росiйський iмператор - Микола II, старший син iмператора Олександра III i iмператриця Марii Федорiвни, дочцi датського короля Христiана IX. Вiн вступив на престол 21 жовтня 1894 року пiсля смертi свого батька Олександра III.

Час царювання Миколи II став перiодом найвищих в iсторii Росii темпiв економiчного росту. За 1880-1910 р.м. темпи росту продукцii росiйськоi промисловостi перевищували 9% у рiк. По цьому показнику Росiя вийшла на перше мiсце у свiтi, випередивши навiть Сполученi Штати Америки. По виробництву найголовнiших сiльськогосподарських культур Росiя вийшла на 1 мiсце у свiтi, вирощуючи бiльш половини виробленоi у свiтi жита, бiльш чвертi пшеницi, вiвса i ячменя, бiльш третини картоплi. Росiя стала головним експортером сiльгосппродукцii, перший "житницею РДвропи". На ii частку припадало 2/5 усього свiтового експорту сiльськогосподарськоi продукцii.

Успiхи в сiльськогосподарському виробництвi постали результатом iсторичних подiй: скасування крiпосного права в 1861 роцi Олександром II i Столипiнськоi земельноi реформи в роки правлiння Миколи II, у результатi якоi в руках селян виявилося бiльш 80%1
орних земель, а в азiатськiй частинi - майже вся. Площа ж помiщичтАЩiх земель неухильно скорочувалася. Дарування селянам права вiльно розпоряджатися своiю землею i скасування общин мало величезне державне значення, користь якого, у першу чергу, усвiдомлювали самi селяни.

Самодержавна форма правлiння не перешкоджала економiчному прогресу Росii. По манiфесту 17 жовтня 1905 р. населення Росii одержало право на недоторканiсть особи, свободу слова, преси, зборiв, спiлок. У краiнi росли полiтичнi партii, видавалися тисячi перiодичних видань. Вiльним волевиявленням був обраний Парламент - Державна Дума. Росiя ставала правовою державою - судова влада була практично вiддiлена вiд виконавчоi.

1.Династiя Романових

1.1 Михайло Федорович

(12.07.1596 - 13.02.1645)

Михайло Федорович - основоположник царсько-iмператорськоi династii Романових, перший росiйський цар iз боярського роду Романових. 21 лютого 1613 року Земський собор обрав шiстнадцятирiчний Михайло Романова государем всiii Русi. 11 липня 1613 року в Успенськом соборi Кремля Михайло вiнчався на царство i вступив на Московський престол. У 1625 роцi вiн прийняв титул самодержця Всеросiйського. До воцарiння на Московському престолi Михайло разом iз своiю матiр'ю - великою черницею Марфою жив у костромськiй вотчинi Романових - селi Домнине. Проте трохи пiзнiше Михайло Романов укрився вiд можливих переслiдувань у костромському ИпаттАЩiвском монастирi. Тут вiн i дiзнався про те, що обраний росiйським царем. Початок царювання Михайло була нелегким - значна частина краiни усе ще знаходилась поза контролем уряду. Тiльки в 1614-1616 р. були розгромленi козацькi розбiйницькi загони 3аруцького, отаманiв Мазуна i Литовського, що розоряли i без того виснажену держава. Перед росiйським царем стояла задача закiнчення вiйськових дiй iз Польщею i Швецiiю. Шведська iнтервенцiя, що почалася в 1609 роцi, була припинена висновком Столовського миру (1617 р.), у результатi якого Московська держава загубила вихiд до Балтiйському моря. У 1618 роцi в селi Деулiно Росiя уклала з Рiччу Посполитой перемир'я на 14 рокiв i 6 мiсяцiв. За умовами цього перемир'я був зроблений обмiн полоненими, у числi яких був i батько царя митрополит Фiларет. Пiзнiше цар спробував повернути захопленi поляками територii, але вiйна з Польщею в 1632-1634 р. закiнчилася поразкою Росiйськоi держави, i Поляновський мир 1634 року закрiпив за поляками споконвiку росiйськi землi. Першi роки правлiння Михайла Романова пройшли в обстановцi майже безупинноi дiяльностi Земських соборiв - тут обговорювалися майже всi найважливiшi проблеми держави. Цар Михайло Федорович був молодий i недосвiдчений i до 1619 року краiною правила велика стариця Марфа i ii рiдня з бояр Салтикових. Пiзнiше влада в краiнi перейшла в руки батька царя - патрiарха Фiларета, що носив титул Великого государя. Державнi грамоти того часу писалися вiд iменi государя царя i святiйшого патрiарха Московського i всiii Русi. Пiсля закiнчення Смутного часу знадобилося багато зусиль, щоб вiдновити розорену краiну. Для розвитку рiзноманiтних промислiв у Росiю на пiльгових умовах були запрошенi iноземнi промисловцi - "рудознатци", зброярi, ливарi. Так, у 1632 роцi голландський купець Вiнiус одержав дозвiл побудувати в Тулi завод для вiдливу гармат i ядер. У 1627 роцi урядом царя Михайла були початi заходи для обмеження влади воiвод на мiсцях. Воiвода в той час був "i цар, i Бог", i людям нiде було шукати захисту вiд сваволi мiсцевоi влади , що царюi всюди. У 1642 роцi було покладене початок вiйськовим перетворенням. РЖноземнi офiцери навчали росiйських "ратних людей" вiйськовiй справi, i в Росii з'явилися "полки iноземного строю": солдатськi, рiйтарськi, драгунськi. Це був перший важливий крок до створення регулярного нацiонального вiйська в Росii. Михайло Федорович помер 13 липня 1645 року вiд водяноi хвороби у вiцi 49 рокiв. Вiн похований в Архангельськом соборi Кремля.

1.2 Олексiй Михайлович (Найтихiший)

(19.03.1629 - 30.01.1676)

13 липня 1645 року росiйським царем став старший син Михайла Федоровича царевич Олексiй. Олексiй Михайлович був одним з найдосвiдчинiйших людей свого часу. Вiн самий писав i редагував багато указiв i першим iз росiйських царiв став власноручно iх пiдписувати. Олексiй Михайлович склав "Уложение сокольничья пути", пробував писати своi спогади про польську вiйну. Лагiдний i релiгiйний, вiн був надзвичайно любимий народом, що дав йому прiзвисько Найтихiшого. У першi роки свого царювання Олексiй Михайлович мало брав участь у державних справах. Державою управляли вихователь царя боярин Б.РЖ.Морозов i тест царя РЖ.Д.Милославський. Полiтика уряду Морозова, спрямована на посилення фiнансового гнiту, беззаконня i зловживання Милославського викликали народне обурення. Слiдом за Московським повстанням (червень 1648 року), результатом якого стало вiдсторонення глави уряду Б.РЖ.Морозова вiд державних справ i заслання його в Кирило-Белозерський монастир, спалахнули повстання в пiвденноросiйських мiстах i в Сибiру; а в 1650 роцi вiдбулися хвилювання в Новгородi i Псковi. У 1649 роцi Олексiй Михайлович самий прийнявся за справи правлiння. По його особистiй указiвцi був складений звiд законiв - Соборне Укладення (1649 р.), що задовольнило основнi вимоги верхiвки посаду i дворян. Маючи нужду у надiйному раднику, цар наблизив до себе патрiарха Никона. Вiн надавав Никоновi довiру i доручав керування державою на час своii вiдсутностi в столицi. Церковнi реформи, проведенi Никоном, постали причиною виникнення в краiнi рiзноманiтних релiгiйних течiй, послiдовники яких не визнавали офiцiйну церкву. Згодом iх стали називати розкольниками. Втручання, що зростаi, Никона у внутрiшню i зовнiшню полiтику держави пiд тезою "священство вище царства" викликало розрив патрiарха з царем. Прямуючи улагодити систему наказiв i обмежити вплив боярськоi аристократii на державнi справи, цар створив спецiальний наказ "великого государя таiмних справ". За словами сучасника, "улаштований той наказ при теперiшньому царi для того, щоб його царська думка i справи здiйснювалися по його бажанню, а бояре i думнi людi нi про що не вiдали". Уряд Олексiя Михайловича заохочував промислову дiяльнiсть, пiдтримував вiтчизняне купецтво, захищаючи його вiд конкуренцii iноземних торговцiв. Були прийнятi Митний i Новоторговий статути, що сприяли розвитку внутрiшньоi i зовнiшньоi торгiвлi. Самим значним досягненням зовнiшньоi полiтики того часу постало возз'iднання Украiни з Росiiю, проголошене 8 сiчня 1654 року гетьманом Украiни Богданом Хмельницьким на Переяславськоi Радi. Проте ця подiя стала причиною ще однiii росiйсько-польськоi вiйни, що продовжувалася 13 рокiв - до 1667 року i скiнчившоюся Андрусовським перемиррям. У царювання Олексiя Михайловича Московська держава розширила своi межi не тiльки на пiвденний захiд (отримавши лiвобережну Украiну i Бiлоруськi землi), але i далеко на схiд i на пiвдень. Царi Кахетii i Имеретii, пригнiченi турками i персами, просили про московське пiдданство. У захiдноi Сибiр козаки перемогли нащадкiв хана Кучума. Росiйськими землепрохiдцями була вiдкрита схiдна Сибiр. В роки правлiння Олексiя Михайловича в Росii починалися спроби створення перших вiйськових кораблiв i почалося формування постiйноi армii "нового ладу" iз добровольцiв, що заклала основу майбутньоi системи рекрутських наборiв. У цей час були жорстоко придушенi народнi повстання в Москвi - Соляной бунт (1648 р.) i Мiдний бунт (1662 р.) i селянська вiйна 1670-1671 р.пiд предводительством С.Т.Разiна. Олексiй Михайлович помер 30 сiчня 1676 року у вiцi 47 рокiв. Вiн похований в Архангельськом соборi Кремля.

1.3 Федiр Олексiйович

(30.05.1661 - 27.04.1682

У 1675 роцi Олексiй Михайлович оголосив свого сина Федора спадкоiмцем престолу. Рiк через, 30 сiчня 1676 року Федiр Олексiйович став государем всiii Русi. 18 червня 1676 року вiн був коронований в Успенському соборi Московського Кремля. Федiр Олексiйович був вихованцем знаменитого богослова, вченого i поета Сiмеона Полоцького. Вiн добре знав латинський, вiльно говорив i читав польською мовою. Федiр захоплювався вiршуванням i пiд керiвництвом Сiмеона Полоцького переклав на вiршi Псалми 132-й i 145-й. Федiр Олексiйович за шiсть рокiв свого царювання не змiг проявити належноi самостiйностi. Влада при ньому була зосереджена в руках його родичiв по матерi бояр Милославських. У 1680 роцi цар Федiр наблизив до себе постельнiчьйого Б.М.Язикова i стольника А.Т.Лихачова, що стали його радниками в державних справах. У 1682 роцi на церковному соборi були заснованi новi iпархii i прийнятi мiри для боротьби з розколом. Найважливiшою подiiю царювання Федора Олексiйовича стало знищення в 1682 роцi мiсництва, що давало можливiсть просування по службi не дуже знатним, але освiченим i заповзятливим людям. У цей час були створенi комiсii з виробiтку новоi системи податей i "ратноi справи". Федiр Олексiйович видав указ проти розкошi, у якому для кожного стану встановлювався не тiльки одяг, але i число коней для виiзду. У останнi днi правлiння Федором Олексiйовичем був складений проект про заснування в Москвi Слов'яно-греко-латинськоi академii i духовного училища на 30 чоловiк. В роки правлiння Федора Олексiйовича продовжувалася вiйна з Туреччиною i Кримським ханством за Правобережну Украiну. Гетьман Правобережноi Украiни Д.Дорошенко, що боровся на сторонi турок, намагався опанувати Лiвобережну Украiну, але в 1676 роцi пiд тиском росiйсько-украiнськоi армii вiн капiтулював i присягнув на вiрнiсть Росii. У 1681 роцi вiйна з Туреччиною закiнчилася перемир'ям, укладеним у Бахчисараi. Федiр Олексiйович помер 27 квiтня 1682 року у вiцi 22 рокiв, не зробивши розпорядження щодо престолонаслiдства. Вiн похований в Архангельськом соборi Московського Кремля.

1.4 РЖоанн V Олексiйович

(27.08.1666 - 29.01.1696)

Цар Федiр Олексiйович не лишив заповiту про передачу престолу. Дiтей у Федора Олексiйовича не було, i на престол претендували два брати - РЖоанн i Петро Олексийовичи. РЖоанн Олексiйович був п'ятим сином Олексiя Михайловича i його першоi дружини Марii РЖллiвни Милославськоi. Царевичу РЖоанну виповнилося до цього часу 16 рокiв, а царевичу Петровi - 10, i по старшинству престол повинний був би перейти до РЖоанна, проте бояре побоювалися, що слабке здоров'я РЖоанна не дозволить йому управляти краiною. Тому царем був проголошений Петро. Прихильники царевича РЖоанн - царiвна Софiя i родичi першоi дружини Олексiя Михайловича Милославськi протестували проти такого рiшення. Щоб обурити спокiй народу, вони заявили, що РЖоанн зрадницьки задушений прихильниками Наришкiних - родичiв другоi дружини Олексiя Михайловича. Спалахнуло стрiлецьке повстання, у результатi якого партiя Наришкiних була розгромлена i царем був проголошений РЖоанн Олексiйович, а царiвна Софiя - правителькою держави при неповнолiтньому РЖоанновi. Боярська дума визнала це обрання з тим, щоб з РЖоанном Олексiйовичем соцарював його брат Петро Олексiйович. 25 червня 1682 року вiдбулося вiнчання на царство царiв РЖоанн V i Петра I Олексiйович. Для проведення обряду вiнчання була виготовлена друга шапка Мономаха i подвiйний трон. Наришкiни були вiдстороненi Софiiю вiд державних справ i цариця Наталя Кирилiвна iз сином Петром усамiтнилася в коханим пiдмосковному селi царя Олексiя - Преображенському. РЖоанн V у справах управлiння державою не брав участь i перебував "у безперестаннiй молитвi i твердому постi". Так настало правлiння царiвни Софii Олексiiвни (1682-1689 р.). Цар РЖоанн Олексiйович був тяжко хворий i помер 29 сiчня 1696 року. Вiн похований в Архангельськом соборi Московського Кремля.

1.5 Петро I Олексiйович (Великий)

(30.05.1672 - 28.01.1725)

Пiсля смертi царя Федора Олексiйовича десятилiтнiй царевич Петро за пропозицiiю патрiарха РЖоакима i на настiйну вимогу Наришкiних був проголошений царем в обхiд свого старшого брата царевича РЖоанна, але з 23 травня того ж року за вимогою бояр Милославських вiн був затверджений 3емським собором "другим царем", а РЖоанн - "першим". 25 червня 1682 року царi РЖоанн V i Петро I вiнчалися на царство. У зв'язку з молодiстю царiв правителькою при них стала iхня старша сестра царiвна Софiя. До 1689 року Петро cо своiю матiр'ю Наталею Кирилiвною жив у пiдмосковному селi Преображенському, приiжджаючи в Москву тiльки на час офiцiйних церемонiй. У Преображенському царевич займався вiйськовими iграми зi спецiально для цього сформованими "потiшними вiйськами", що стали згодом ядром росiйськоi регулярноi армii. У сiчнi 1689 року на настiйну вимогу матерi Петро I женився на дочцi славетного боярина РДвдокii Федорiвнi Лопухiноi. У 1689 роцi бажаюча iдиновладдя Софiя була вiдсторонена вiд влади й замкнута в Новодiвочий монастир. До 1694 року уряд Петра I очолювала його матiр Наталя Кирилiвна. У 1696 роцi, пiсля смертi РЖоанн V, Петро став iдинодержавним царем. Характерними чортами Петра були розум, воля, енергiя, широта поглядiв, цiлеспрямованiсть, допитливiсть, велика працездатнiсть. Петро, не отримавши належноi освiти, учився все життя.Водночас Петро був опришкуватий, жорсткий i безжалiсний, особисто брав участь у катуваннях i стратах. Цар не cчитался c iнтересами i життям окремоi особистостi, не зупинившись перед смертним вироком навiть власному сину Олексiiвi. У 1697 роцi цар спорядив "Велике посольство" у РДвропу i самий приiднався до нього пiд iм'ям Петра Михайлова. У Пруссii цар навчався артилерiйськiй справi й одержав атестат вогнепального майстра. Вивчати кораблебудування Петро направився в Голландiю й в Амстердамi поступив робочим на Ост-РЖндську верф. Пiд час перебування в РДвропi Петро оглядав фабрики, бiблiотеки, слухав лекцii в унiверситетах.У 1698 роцi цар спiшно повернувся в Росiю, тому що була отримана звiстка про нову змову Софii i повстаннi стрiльцiв. Пiд час свого царювання Петро I провiв значнi реформи, спрямованi на подолання вiдставання Росii вiд передових краiн Заходу. У результатi реформ державного апарата мiсце Боярськоi думи зайняв Сенат, заснований у 1711 роцi для управлiння всiма справами у випадку вiд'iзду государя. Колегii, що вiдали господарським життям Росii й органiзованi по шведському зразку замiсть складного i неповороткого апарата наказiв, були пiдпорядкованi Сенату. Справи в колегiях вирiшувалися бiльшiстю голосiв. У 1721 роцi Петро затвердив Духовний регламент, що цiлком пiдпорядкував церкву державi. Патрiаршество було скасовано, а для управлiння церквою заснований Святiйший Синод. Велике значення мала адмiнiстративна реформа, що роздiлила всю Росiю на 8 (а потiм на 10) губернiй на чолi з губернаторами "щоб краще придивлятися про грошовi збори i всякi справи"1
. 16 травня 1703 року на однiм з островiв в устя Неви по розпорядженню Петра I почали будiвництво Петропавловськоi фортецi. Фортеця стала початком нового мiста, названого Петром на честь свого святого патрона Санкт-Петербургом. У 1712 роцi Петербург став столицею Росiйськоi держави. Перетворення Петра I торкнулися всiх сфер громадського життя: Указ про iдиноспадкування закрiпив дворянську власнiсть на землю, у Табелi про ранги був установлений порядок чиновиробництва вiйськових i цивiльних службовцiв не по знатностi, а по особистих спроможностях i заслугам. Необхiдний для активноi зовнiшньоi i внутрiшньоi полiтика рiст державного бюджету призвiв до корiнноi реформи всiii податковоi системи - уведенню подушноi податi, що пiдсилила крiпосну залежнiсть селян вiд помiщикiв. Подушна подать була тяжче тих повинностей, що вiдбували на користь пана крiпака. На погiршення свого положення народ вiдповiв посилившимся опором: почастiшали побiжи крiпакiв, розгроми панських маiткiв, збройнi виступи. Астраханське повстання 1705-1706 р. i повстання пiд проводом Булавiна були жорстоко придушенi урядовими вiйськами. Петро I створив регулярну росiйську армiю i флот. Основою ладу збройних сил явилася рекрутська повиннiсть, введена у 1705 роцi, i обов'язкова вiйськова служба дворян, що одержували офiцерський чин пiсля закiнчення вiйськовоi школи або служби рядовими. Органiзацiю, озброiння, тактику, права й обов'язки всiх чинiв визначали Вiйськовий статут (1716 р.), Морський статут (1720 р.) i Морський регламент (1722 р.), у розробцi яких брав участь i Петро. Разом iз формуванням армii на Азовському i Балтiйському морях будувався вiйськово-морський флот. Пiсля початку Пiвнiчноi вiйни будiвництво азовського флоту було припинено, а в результатi невдалого Прутського походу Росiя загубила й Азов з узбережжям. Будiвництво флоту продовжувалося на Балтiйському море. У 1708 роцi був спущений на воду перший корабель, а через 20 рокiв росiйський флот на Балтiйському море був самим потужним: 32 лiнiйних корабля, 16 фрегатiв, 85 галер i багато рiзноманiтних дрiбних судiв. Глибокi реформи були проведенi Петром I в областi культури i просвiтництва: з'явилася свiтська лiтература, були вiдкритi медико-хiрургiчна, iнженернi й артилерiйськi школи, Морська академiя. Для навчання i практичного освоiння наук молодих росiян посилали за кордон. Видавалися букварi, навчальнi карти, навчальнi посiбники. Вiдчинився перший росiйський музей - Кунсткамера - iз привселюдною бiблiотекою i перший росiйський загальнодоступний театр. У 1700 роцi в Росii був впроваджений новий календар iз початком року 1 сiчня замiсть 1 вересня i лiтообчислення вiд рiздва Христова, а не вiд створення свiту. Стала виходити перша росiйська друкарська газета - "Вiдомостi". У 1724 роцi була заснована Петербурськая Академiя наук iз гiмназiiю й унiверситетом. По розпорядженню Петра I були проведенi експедицii А.Бековича-Черкаського в Середню Азiю, И.Евреiнова i Ф.Лукiна - на Далекий Схiд, Д.Месершмiдта - у Сибiр, пiдготовлена експедицiя В.Беринга, призначена початок систематичному вивченню географii краiни i картографуванню. Необхiднiсть виходу до Чорного i Балтiйському морям визначили зовнiшню полiтику Петра I. Наприкiнцi XVII сторiччя були початi два походи на турецьку мiцнiсть Азов, що сприяли укладанню Константинопольского перемир'я з Туреччиною. Росiя вийшла на береги Азовського моря. Проте головною зовнiшньополiтичною проблемою було одержати вихiд до Балтiйському моря. Петро звертався до Швецii з проханням продати належнi колись Росii землi у Фiнськоi затоки, але шведи не погодилися. Почалася Пiвнiчна вiйна, що продовжувалася бiльш 20 рокiв. У 1712-1714 р. була завойована Фiнляндiя. Утвердившись на берегах Балтiйського моря, Росiя стала великою державою, у 1721 роцi вона була проголошена iмперiiю, а Петровi I був привласнений титул iмператора Всеросiйського, Батька Батькiвщини i Великого. У росiянкою iсторii Петро I по праву залишився Петром Великим. Здоров'я iмператора було пiдiрвано важкою працею i багатьма надмiрностями. 28 сiчня 1725 року в результатi запущеноi хвороби Петро I помер. Вiн похований у соборi Петропавловськоi фортецi в Санкт-Петербурзi.

1.6 РДкатерина I Олексiiвна

(5.04.1684 - 6.05.1727)

РЖмператриця Всеросiйська(28.01.1725 - 6.05.1727) Пiсля смертi Петра I при дворi утворилися двi партii. Одна з них, у якiй входили Репнiн, Голiцин i князья Долгорукови, вiдстоювала права Петра Олексiйовича, малолiтнього онука Петра I i сина царевича Олексiя. Проте за пiдтримкою гвардiйських полкiв Меншиков i Толстой збудували на престол удову Петра I РДкатерина, що пiдтримували також i впливовi члени Синоду - Феодосiй Псковський i Феофан Новгородський. Спадкоiмцем престолу був оголошений онук Петра I великий князь Петро Олексiйович. РДкатерина (справжнi iм'я Марта), дочка литовського селянина Самуiла Скавронського, була другою дружиною Петра Великого. У 1715 роцi при водохрещеннi в православну вiру вона була наречена РДкатериною Олексiiвною. РДкатерина була слабкою жiнкою, схильноi рiзноманiтним впливам. Вона не мала нiякоi програми дiй i в усiм покладалася на радникiв. Для важливих державних справ була заснована Верховна таiмна рада, серед шести членiв якого був соратник Петра Великого Олександр Меншиков. Радi придавалось значення законодавчого органа: жодний указ государинi не мiг бути виданий без обговорення в Радi. Пiсля смертi Петра уся вага тягаря правлiння i вiдповiдальностi лiг на "пташеняти гнiзда Петрова", що здебiльшого виявилися недiiздатнi до самостiйнiй дiяльностi. Тривалi вiйни, що вела Росiя, позначилися на фiнансах краiни. Через неврожаi пiднялися цiни на хлiб, у краiнi наростало невдоволення. Щоб запобiгти повстання, був знижений подушний податок ( iз 74 до 70 копiйок). Верховна таiмна рада лiквiдувала органи мiсцевоi влади, створенi Петром I, i вiдновив владу воiвод. В роки правлiння РДкатерини I вiдбулися i такi подii, як вiдкриття Академii наук, органiзацiя Морськоi експедицii В.Беринга, установи ордена Св. Олександра Невського. У царювання РДкатерини I Росiя вела вiйну з турками в Дагестанi i Грузii. Задум РДкатерини повернути герцогу Голштинському вiднятий датчанами Шлезвiг викликав вiйськовi дii з боку Англii i Данii. Стосовно Польщi Росiя намагалася звiстки мирну полiтику. Пiдприiмницький i далекоглядний Меншиков розумiв, що коли влада перейде до Петровi, вiн загубить свiй вплив при дворi. Меншиков домiгся в Ектерини згоди на шлюб своii дочка з царевичем Петром Олексiйовичем . Навеснi 1727 року РДкатерина захворала гарячкою i 6 травня померла. У заповiтi, пiдписаному замiсть хворий матерi царiвною РДлизаветою Петрiвною, спадкоiмцем престолу призначався царевич Петро Олексiйович.

1.7 Петро II Олексiйович

(12.10.1715 - 18.01.1730)

Петро Олексiйович, онук Петра I, вступив на престол за заповiтом iмператрицi РДкатерини I. Вихованню й освiтi Петра Олексiйовича придiлялося не особливо багато уваги. незабаром пiсля смертi РДкатерини I на чолi вчителiв молодого iмператора став А.И.Остерман, якому допомагали академiк Гольдбах i архiiпископ Феофан Прокопович. Щоб не загубити впливу при новому государi, Меншиков негайно обручив Петра зi своiю дочкою Марiiю i незабаром видалив вiд подвiр'я неприiмних йому осiб. Самовладдя i зарозумiлiсть тимчасового правителя дратували багатьох придворних. Та й сам молодий iмператор не любив Меншикова. Цим скористалися князi Довгорукi, що переконали Петра заарештувати Меншикова. Меншиков разом iз сiмейством був засланий у Сибiр, а усе його майно було конфiсковано. Так закiнчилося його розпорядження державою. Петро II iз своiми наближеними оселився в Москвi i майже увесь час проводив на полюваннi. Для змiцнення своii влади при дворi 19 листопада 1729 року Довгорукi улаштували заручення Петра II iз князiвною Катрею Олексiiвною Довгорукою. Петро II оголосив себе супротивником перетворень Петра I i лiквiдував створенi його дiдом установи. Уся повнота влади перейшла до верховноi таiмноi ради. РЖноземнi посли писали, що "усе в Росii в страшному безладдi". верховна таiмна рада збиралася рiдко, а Петро II цiлком вiддавався розвагам i не пiклувався про справи державнi. У сiчнi 1730 року iмператор занедужав вiспою i незабаром помер. З смертю Петра II припинився рiд Романових по чоловiчiй лiнii. Пiсля смертi Петра II Верховна таiмна рада обрала на престол дочку царя РЖоанна V Ганну РЖоаннiвну, удову герцога Курляндського.

1.8 Ганна РЖоанiвна

(28.01.1693 - 17.10.1740)

Ганна РЖоанiвна була обрана на престол у сiчнi 1730 року пiсля того, як не залишивши заповiту помер вiд вiспи iмператор Петро II. З смертю Петра II, онука Петра Великого, припинилася чоловiча лiнiя вдома Романових. Росiйський престол перейшов до нащадкiв царя РЖоанна Олексiйовича. обрання на престол старшоi дочки царя Катрi, чоловiка принца Мекленбургського, було визнано незручним i на царство запросили другу дочку РЖоанна Олексiйовича, що герцогиню Курляндськую Ганну. При обраннi на престол Ганна РЖоанiвна пiдписала "кондицii", пред'явленi iй Верховною таiмною радою й обмежуючи ii верховну владу. За планом, виробленому князем Д.М.Голiциним, у Верховнiй таiмнiй радi обговорювався проект конституцii, по якому iмператриця могла розпоряджатися тiльки своiм подвiр'ям, а верховна влада повинна була належати Верховнiй таiмнiй радi. Проте при вступi на престол Ганна розiрвала пiдписанi нею в Митаве "кондицii". Ганна РЖоанiвна не одержала належного виховання й освiти i все життя залишалася малограмотноi. РЗi улюбленими розвагами були верхова iзда i полювання. Ганну РЖоаннiвну вiдрiзняли досить грубi смаки - ii веселили клоуни, а в театрi вона вiддавала перевагу спектаклi з бiйками. Прагнення до розкошi в iмператрицi прекрасно вживалось iз неохайнiстю. Ставши iмператрицею, Ганна почала пiднiмати iноземцiв i пiддала опалi росiйську знати. Вся влада в краiнi фактично належала канцлеру Остерману i фавориту Ганни Эрнесту РЖоганну Бiрону, викликаному нею з Курляндii. На чолi армii теж стояв нiмець - фельдмаршал Мiнiх. Верховна таiмна рада була скасована. РЖнакомислення жорстоко переслiдувалося: всiх осiб, що здавалися небезпечними, пiддавали насильству або засилали в Сибiр. Жорсткiсть крiпосного права i податковоi полiтики у вiдношеннi селян призвели до народних хвилювань i масовоi втечi селян, що розорилися, на околицi Росii. Утримання подвiр'я обходилося в 5 разiв дорожче, чим при Петровi I, незважаючи на те, що в казнi не було грошей. Проте в сферi освiти вiдбулися деякi позитивнi змiни: був заснований Сухопутний шляхетний кадетський корпус для дворян, при Сенатi було створене училище для готування чиновникiв, при Академii наук була вiдкрита семiнарiя на 35 юнакiв. До цього ж часу вiдноситься бiльш правильний апарат пошт, а також створення полiцii у великих мiстах. Зовнiшня полiтика Росii пiсля смертi Петра I надовго виявилася в руках барона А.И.Остермана. У 1734 роцi Росiя вступила у вiйськовий конфлiкт iз Францiiю за "польську спадщина". Перемога Росii сприяла затвердженню на польському престолi короля Августа III. У 1735 роцi була почата вiйна з Туреччиною, що завершилася в 1739 роцi Бiлградським миром. Незважаючи на успiхи росiйськоi армii, Росiя змушена була пiти на серйознi поступки: вона одержала мiцнiсть Азов без змiцнень i без права тримати там гарнiзон; Росiя також не мала права тримати флот на Чорному морi. Вiйни, що Росiя вела в царювання Ганни РЖоанiвни, не доставляли iмперii вигод, хоча i пiднiмали ii престиж у РДвропi. 17 жовтня 1740 року у вiцi 47 рокiв Ганна РЖоанiвна померла. За заповiтом iмператрицi престол пiсля ii царювання повинний був вiдiйти нащадкам ii сестри РДкатерини Мекленбургськоi, дочка якоi РДлизавета-РДкатерина-Христина прийняла православ'я i була наречена Ганною. У 1740 роцi в Ганни Леопольдiвни, виданоi замiж за принца Брауншвейгського Антона-Ульрiха, народився син РЖоанн. Незадовго до смертi iмператриця Ганна РЖоанiвна оголосила немовля спадкоiмцем престолу. Регентом при РЖоанновi вона призначила герцога Бiрона.

1.9 РЖоанн VI Антонович

(12.08.1740 - 4.07.1764)

РЖоанн Антонович, син принцеси Ганни Леопольдiвни Мекленбургськой i принца Антона-Ульрiха Брауншвейг-Люнебургського, був зведений на престол пiсля смертi своii двоюрiдноi бабки iмператрицi Ганни РЖоаннiвнi. Регентом при iмператорi Ганна РЖоанiвна призначила свого фаворита герцога Бiрона. Пiд час свого недовгого правлiння, що продовжувалося менше мiсяця, Бiрон зменшив розмiр подушного податку, ввiв обмеження розкошi в придворному побутi, видав манiфест про суворе дотримання законiв. 9 листопада 1740 року в результатi двiрського перевороту Бiрон був заарештований i вiдправлений у заслання, а правителькою держави змовники проголосили матiр iмператора Ганну Леопольдiвну. Через рiк, у листопадi 1741 року, дочка Петра I РДлизавета Петрiвна за пiдтримкою солдат i офiцерiв Преображенського полка заарештувала правительку i ii родину, у тому числi й однорiчного iмператора РЖоанн VI. У 1744 роцi вся сiм'я Ганни Леопольдiвни була таiмно заслана в Холмогори. Тут РЖоанн провiв бiля 12 рокiв у повнiй самiтностi. Проте в Холмогорах поповзли чутки про перебування в мiстi колишнього iмператора й у 1756 роцi РЖоанн Антонович був переведений у Шлiссельбург i утримувався там в одиночному ув'язненнi. Якимось образом вiн навчився грамотi i йому дозволили читати Бiблiю. Проте таiмниця його перебування в мiцностi не збереглася. Пiсля воцарiння Петра III положення нещасливого в'язня не змiнилося. РДкатерина II, взойдя на престол, дала охоронi РЖоанн VI iнструкцiю схилити в'язня до прийняття чернечого сану. Але в липнi 1764 року пiдпоручик Смоленська полку Василь Якович Мирович почав спробу звiльнити РЖоанн Антоновича i проголосити його iмператором. Охорона, приставлена до в'язня, пручалася, але потiм здалася, попередньо, по точнiй iнструкцii iмператрицi, вбивши РЖоанна Антоновича. Пiсля ретельного розслiдування Мирович був страчений, а його тiло спалили разом з ешафотом. РЖмператора таiмно поховали у фортечноi стiни Шлiссельбурга, а його могилу зрiвняли з землею.

1.10 РДлизавета Петрiвна

(18.12.1709 - 25.12.1761)

У нiч на 25 листопада 1741 року за пiдтримкою гвардiйських офiцерiв дочка Петра I РДлизавета Петрiвна учинила двiрський переворот i була проголошена iмператрицею. РДлизавета Петрiвна була "розумноi i доброi, але безладною i норовливою росiянкою баринею", що з'iднувала "новi iвропейськi вiяння" iз "благочестивою вiтчизняною старовиною" (В.О.Ключевський). Гарна, весела i безтурботна, РДлизавета Петрiвна вiддала своi серце придворному певчему з чернiгiвських козакiв Олексiiвi Разумовському. Молва говорила, що Олексiй Григорович Разумовський був таiмно повiнчаний iз РДлизаветою Петрiвною i почуття iмператрицi до нього залишалося незмiнним до кiнця ii життя. Одним iз перших дiй нового уряду було запрошення з Голштiнii племiнника РДлизавети Петрiвни Карла-Петра-Ульрiха (майбутнього Петра III), сина Ганни Петрiвни, що iмператриця РДлизавета оголосила спадкоiмцем престолу i великого князя Петром Федоровичем i змусила вивчати росiйську мову i православний катехiзис. Внутрiшня полiтика РДлизавети Петрiвни носила бiльш реставраторський , нiж творчий характер. РДлизавета Петрiвна мала намiр повернутися до порядкiв Петра I, проте в управлiннi державою не було визначеноi програми, а iдеi Петра не завжди дотримувалися i не розвивалися. Проте при РДлизаветi Петрiвнi була вiдновлена нацiональна гiднiсть росiйського народу, була скасована страта. Сенат набув старого значення i пiсля знищення Кабiнету мiнiстрiв став вищим органом управлiння в державi: до адмiнiстративно-судовоi сторони правлiння Сенату додалася i законодавча. Значення Синоду i духiвництва при набожнiй iмператрицi зросло, посилено переслiдувалися розкольники. Сенат пiклувався про поширення православ'я, про забезпечення духiвництва i монастирiв, про поширення духовного освiти в народi. Великою проблемою був стан фiнансiв держави. Пiсля перебування у влади нiмецького уряду Росiя не могла зводити кiнцi з кiнцями у своiму господарствi. Комiсiя про комерцiю створила ряд проектiв для розвитку зовнiшньоi торгiвлi. Купецтву, як i дворянству, держава вiдчинило дешевий кредит, учредив Позиковий i Державний банки. У справi торгiвлi i промисловостi йшов повiльний, але постiйний прогрес. У 1754 роцi Сенат прийняв розроблене П.И.Шуваловим постанову про знищення внутрiшнiх митниць, що дало поштовх розвитку всеросiйського ринку. Одночасно йшов розвиток системи монополiй. Велася посилена полiтика по заселенню пiвденних околиць, для чого запрошувались не iнородцi i iновери, а православнi слов'яни-серби. При РДлизаветi Петрiвнi були реорганiзованi вiйськово-навчальнi заклади. У 1744 роцi вийшов указ про розширення мережi початкових шкiл. Були вiдкритi першi в Росii гiмназii - у Москвi (1755 р.) i в Казанi (1758 р.). У 1755 роцi И.И.Шувалов i М.В.Ломоносов заснували Московський унiверситет. У 1756 роцi в Санкт-Петербурзi вiдкрився загальнодоступний театр. Чимало було прикладено зусиль для збору статистичних i географiчних даних про Росii. У царювання РДлизавети Петрiвни мiжнароднi позицii Росiйськоi iмперii значно змiцнилися. Росiйсько-шведський вiйськовий конфлiкт закiнчився пiдписанням у 1743 роцi Абоського миру, по якому до Росii вiдiйшла частина Пiвденноi Фiнляндii. Вiйна за австрiйську спадщину мiж пруським королем Фрiдрiхом II i Марiiю Терезiiю при сприяннi Росii закiнчилася перемогою Австрii i укладанням Ахенського миру (1748 р.), що забезпечив Марii Терезii iмператорську корону. Росiя взяла участь у Семирiчнiй вiйнi (1756-1763 р.) мiж Пруссiiю з однiii сторони й Австрiiю, Францiiю i Росiiю з iнший. У ходi ii росiйськi вiйська двiчi розбили непереможну колись армiю Фрiдрiха II у боях при Гросс-Егерсдорфе (1757 р.). i при Кунерсдорфе (1759 р.). У 1760 роцi росiйський корпус зайняв столицю Пруссii Берлiн, а в 1761 роцi росiйськi вiйська вдало дiяли в схiднiй частинi Пруссii. Смерть РДлизавети Петрiвни припинила участь росiйських у Семирiчнiй вiйнi. РДлизавета Петрiвна померла 25 грудня 1761 року на 53 роцi життя. Вона похована в Петропавловськом соборi в Санкт-Петербурзi.

1.11 Петро III Федорович

(10.02.1728 - 6.07.1762)

Пiсля смертi iмператрицi РДлизавети Петрiвни на росiйський престол зiйшов Петро III. Вiн був онуком Петра I i онуком сестри Карла XII. До приiзду в Росiю Карла-Петра-Ульрiха Голштейн-Готторпського готували до шведського престолу i змушували учити лютеранський катехiзис, шведський мову i латинську граматику. Ставши спадкоiмцем росiйського престолу i великого князя Петром Федоровичем, вiн, за наказом iмператрицi РДлизавети, початкiв вивчати росiйську мову i православний катехiзис. Петро Федорович майже не одержав освiти. Пригничуваний в усiм вiн засвоiв дурнi навички, став дратiвливий i впертий, набув схильностi брехати, а в Росii привчився ще i пити. Майже щодня вiн улаштовував гулянки в товариствi заiжджих спiвачок i акторок. У 14 рокiв Петро був круглим неуком, i навiть РДлизавету Петрiвну уразив своiм неуцтвом. Правда, у майбутнього iмператора було захоплення - вiйськова слава Фрiдрiха II. Проте це призвело Петра тiльки до забавного пародiювання пруського героя i до простоi гри в солдатики. 18 лютого 1762 року Петро III випустив Манiфест про надання "усьому росiйському шляхетному дворянству вiльностi i свободи", що скасовувала обов'язкову службу дворян, уведену Петром I. Пiд час семимiсячного царювання Петра III було видано декiлька важливих указiв: про скасування Таiмницею канцелярii, про дозвiл розкольникам, що бiгли з Росii, повернутися на батькiвщину. Цi укази проводилися наближеними Петра з розрахунку створити популярнiсть iмператору, що було необхiдно, тому що самий Петро, немов навмисно, намагався озброiти проти себе всi класи й особливо духiвництво. Петро III велiв лишити в церквах тiльки iкони Божоi Матерi i Рятiвника, а священикам оббрити бороди i вдягатися подiбно лютеранським пасторам. Правда, виконання

Вместе с этим смотрят:

"Архитектурная сказка" М. Ф. Казакова

"Великая депрессия" в США

"Византийский стиль" в архитектуре Москвы

"Дворцовые перевороты" и усиление позиций аристократии и гвардии: причины и последствия

"Золотой век" Екатерины II. Россия во II половине XVIII века