Полiтичний портрет М. Грушевського

Вступ 2


Научна дiяльнiсть 3


На чолi Центральноi ради 4


Трагедiя Бреста 8


Шлях на Голгофу 10


Закiнчення 11


Лiтература 12


Вступ

У кожного народу i своi iсторичнi постатi першоi величини, яких не в змозi прикрити пил вiкiв, як i не можуть зламати iх кайдани можновдадцiв чи оббрехати дiячi псевдонауки. До таких велетнiв украiнськоi нацiональноi культури, полiтич-ноi думки i дii останнiх двох столiть безнеречно належать Тарас Шевченко, РЖван Франко та Михайло Грушевський. Саме з iх iменами, iхньою творчою спадщиною насамперед пов’язанi iдеi вiдродження украiнськоi культури, науки, громадськоi думки, вiдродження iсторичноi свiдомостi й нацiональноi гiдностi народу. Всi вони належали до революцiйного крила украiнськоi iнтелiгенцii, яка нiколи не обмежувала поле своii дiяльностi суто нацiональними проблемами, а поряд з усвiдомленням необхiдностi боротьби за нацiональне визволення прагнула домогтися й визволення соцiального.

Саме iхнiй приклад, iхня самопожертва i непримиренна позизiя революцiйних демократiв будили свiдомiсть народу, кликали його до боротьби за державнiсть. На такому грунтi великоi iсторичноi свiдомостi i вирiс генiй М. Грушевського тАФ невтомного дослiдника iсторii та культури украiнського народу, поборника його соборностi, злуки розшматованих iмперiалiстичними силами всiх украiнських земель.

Але якщо постатi Тараса Шевченка й РЖвана Франка, хоч i в за iдеологiзованiй ретушi, в цiлому не пiдлягали заборонi, то Михайла Грушевського, якщо i згадували, то неодмiнно з негативноими ярликами. Його наукова, культурницька, педагогiчна, громадсьха та полiтична дiяльнiсть неодмiнно подавались у викривленому вiддзеркаленнi. Протягом десятилiть генiального вченого i вiдомого полiтичного дiяча неодмiнно зображували буржуазним рацiоналiстом (хоч вiн був соцiалiстом-революцiонером), iдеологом i натхненником украiнськоi контрреволюцii (хоч насправдi вiн був одним iз вождiв украiнськоi революцii та федералiстом), ворогом Радянськоi влади (хоч вiн виступав за найширше, але рiвноправне спiвробiтництво з нею), агентом австро-нiмецького iмперiалiзму(хоч вiн був його непримиренним ворогом), заклятим вррогом украiнського народу (хоч вiн залишався його вiрним сином до своеi раптовоi смертi), фальсифiкатором iсторii Украiни (хоч нiчого глибшого i достовiрнiшого за його iсторичнi дослiдження на цiй царинi ми досi не маiмо).

Народився М. Грушевський 17(29) вересня 1866 року в невеликому мiстi Холмi (тепер Хелм на територii Польшi), де його батько вчителював у греко-католицькiй гiмназii, хоч сам сповiдував православну вiру. У своiй короткiй ВлАвтобiографiiВ» славетний iсторик згодом вiдзначав, що його родина з XIII ст. ВлзагнiздиласяВ» в Чигиринському повiтi тАФ в самому серцi Украiни. Багато з його пращурiв Грушiв (эгодом Грушевських) були церковними службовцями, допоки його дiдовi Федору не вдалося перебратися пiд Киiв, до села Лiсники.

Батько майбутнього iсторика, Сергiй Федорович (1833тАФ 1901), здобув свiтську освiту в Киiвi, викладав славiстику. Його пiдручник церковнослов'янськоi мови став офiцiйним виданням, ним широко користувалися в усiй Росiйськiй iмперii. Мати тАФ Глафiра Опакова тАФ також походила з родини служителiв культу. 1869 року трьохрiчний Михайле разом з батьВнками переiздить на Кавказ, у 1880тАФ1886 рр. навчаiться у Тифлiськiй гiмназii.

У гiмназичнi роки майбутнiй iсторик зачитувався книгаВнми М.Костомарова, П. Кулiша, М. Максимовича, якi йому дiставав батько тАФ шкiльний iнспектор. Батько всiляко заохочував потяг сина до iсторичних знань, передплачував для нього ВлКиевскую старинуВ», де друкувалося чимало полемiчних статей про походження Русi, iсторiю Украiни, козаччину.Мабуть, пiд впливом цих перших iсторичних студiй юний гiмназист у далекому Тифлiсi мрii якнайскорiше повернутися на Украiну i, по сутi, ще в останньому класi визначаi своi майбутнi. У липнi 1886 р. вiн звертаiться з листом до ректора Унiверситету Святого Володимира, що в Киiвi, з проханням зарахувати його на iсторичне вiддiлення iсторико-фiлологiчного факультету.


Научна дiяльнiсть

Дослiдницькi нахили студента, йото постiйний iнтерес до iсторii Украiни привернули увагу видатного iсторика, професора Володимира Антоновича. Пiд його керiвництвом М. Грушевський написав чимало коротких статей, оглядiв, есе. Вiнцем його наукових пошукiв студентського перiоду стала перша глибока наукова розвiдка ВлИстория Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV векаВ», за яку автор одержав золоту медаль.

По закiнченнi унiверситетського курсу талановитого молодого дослiдника залишають при кафедрi росiйськоi iсторii. Прихiд Грушевського в науку збiгся з кампанiiю жорстокого переслiдування всього украiнського в царськiй Росii. Згодом вчений писав про тi часи: Вл..по числу письменних Росiя стоiть на однiм з останнiх мiсць помiж iншими краями. А мiж рiзними краями Росii Украiна також належить до гiрших, найменьше освiченихВ».

Значно сприятливiшими були умови для нацiонального вiдродження на захiдноукраiнських землях. Прагнучи утримати пiд своiю короною клаптикову iмперiю, цiсарський уряд Австро-Угорщини, на вiдмiну вiд царизму, певною мiрою сприяв послабленню нацiональних утискiв. Отож самi Галичина стаi центром тяжiння усiх нацiоиально-свiдомих сил. Там створюються вогнища вiдродження украiнськоi культури. Величезну роботу в цьому напрямi проводить РЖван Франко. Саме навколо нього гуртуються найкращi сили украiнськоi iнтелiгенцii.

1894 року Михаило Грушевський очолюi щойно утворену кафедру всесвiтньоi iсторii у Львiвському унiверситетi, яка зосереджуi своi науково-педагогiчнi зусилля на вивченнi проблем iсторii Схiдноi РДвропи. Того ж року вчений у великому залi Унiверситету Святого Володимира блискуче захищаi магiстерську дисертацiю.

Роки професорства у вiдомому в РДвропi Львiвському унiверситетi стали для Грушевського школою замужнiння. РЖ як талановитого викладача iсторii Украiни та ряду iнших дисциплiн, i як глибокого дослiдника iсторii свого народу. Тут же виявляються неабиякi його здiбностi як громадського дiяча. Переiхавши до Львова, М. Грушевський активно спiвпрацюi в Науковому товариствi iменi Шевченка, активно залучаi до нього талановитих студентiв, учителiв, молодих науковцiв. Саме спiвпраця в НТШ зближуi Михайла Грушевського й РЖвана Франка. З 1897 року Грушевський очолюi Товариство iз великим Каменярем вдосконалюi його органiзацiйну структуру, розширюi сферу його дiяльностi, докладаi великих зусиль, щоб украiнськi дослiдження набрали мiжнародного розголосу.

Мабутъ, одному вченому нiколи не вдалося б видати понад 100 томiв ВлЗаписок Наукового товариства iменi ШевченкаВ», якби вiн не згуртував навколо себе талановитих молодих дослiдникiв, кожен з яких став помiтним явищем в украiнськiй науцi й культурi кiнця XIX тАФ початку XX столiть.

Незважаючи на пiдступи iдейних противникiв, польського шовiнiстичного бюрократичного апарату, наукових недоброзичливцiв, дiяльнiсть могутнього тандема РЖвана Франка та Михаила. Грушевського даi надзвичайно плiднi результати. Виходить ряд лiтературних та публiцистичних часописiв, постiй-ними авторами яких стають Леся Украiнка, Михаиле Коцюбинський, РЖван Нечуй-Левицький, Ольга Кобилянська.. 1898 року нарештi з'являiться перший том фундаментальноi ВлРЖстори Украiни-РусиВ», невдовзi виходить друком том другий, 1900 року тАФ третiй..

Але царськi властi не дозволили розповсюджувати цi томи нi на Слобiдськiй, нi на Надднiпрянськiй Украiнi. Загадковими залишалися досягнення украiнськоi iсторичноi науки и для РДвропи. Великим кроком на шляху подолання цього незнанВння стало запрошення М. Грушевського до Парижа, де вiн прочитав курс лекцiй з iсторii Украiни в росiйськiй вiльнiй школi. З метою розширення наукових контактiв вчений вiдвiдуi Лондон, Лейпцiг, Берлiн, де знаходить однодумцiв серед вiдомих вчених-iсторикiв.

Революцiя 1905 року в Росii i певна вiдлига в нацiональнiй полiтицi, що наступила згодом, покликали М. Грушевського на дорогу його серцю Надднiпрянщину. Пiсля вiдвiдання Харкова, Киiва, Одеси, Санкт-Петербурга вiн схиляiться до повернення в Киiв, де проишли його студентськi та ад'юнктськi роки. Тут мешкала i його сестра Ганна Сергiiвна. Алi и пiсля переiзду на береги Днiпра вчений зберiгаi якнайтiснiшi зв'язки зi Львовом.


На чолi Центральноi ради

Початок першоi свiтовоi вiйни захопив родину Грушевських у Карпатах. Шлях додому виявився складним i небезпечним: через Вiдень, де були давнi знайомi и друзi. Вони допомогли родинi перебратися в РЖталiю, яка на той час ще не знала, на чиiму боцi вона воюватиме. Звiдти через Румунiю повернулися додому, в Киiв. Та мiсцева влада зустрiла iсторика холодно, i недовiрою. На пiдставi наклепницькогозвинувачення в Влсимпатiях до АвстрiiВ» його було заарештовано i посаджено в Лук'янiвську в'язницю. Щоправда, пiд тиском масових протестiв у Киiвi, Петроградi i навiть в Нью-Йорку властi зрештою звiльняють видатного вченого, але депортують разом з родиною до Симбiрська. Невдовзi Грушевським дозволяють переселитися до Казанi. До 1916 року професор викладаi в Казансько-му унiверситетi тАФ цьому своiрiдному притулку багатьох опальних петербурзьких, московських та украiнських вчених-дисидентiв. Згодом родина одержуi вид на жительство в Москвi, але iз забороною вiдвiдувати Украiну пiд будь-яким приводом.

Лютнева революцiя 1917 року звiльнила Грушевського з-пiд нагляду царськоi охранки. Вiн негайно повертаiться в Украiну i поринаi в полiтичне життя. Ще пiд час перебування видатного вченого в Москвi його заочно обирають лiдером Товариства украiнських поступовцiв. Виконавчий орган Товариства дуже швидко трансформуiться в Центральну раду, яка дii як громадська органiзацiя, об’iднуючи навколо себе широке коло людей найрiзноманiтнiших класових, iдеологiчних i полiтичних переконань. Досить несподiвано для самих ii засновникiв тАФ помiркованих лiберально-демократичних дiячiв РД. Чи-аленка, С. РДфремова та Д. Дорошенка, соцiал-демократiв В. Винниченка та С. Петлюри, членiв сцiалiстично-революцiйноi партii

М. Ковалевського, РЖ. Аристенка, М. Шаповала та iнших тАФ Центральна рада дiстала широку пiдтримку не тiльки серед краiнства на материнськiй землi, але й поза ii межами, зокрема в украiнських громадах Москви, Петрограда та iнших мiст, де проходили мiтинги, масовi манiфестацii на пiдтримку iдеi федералiзму, якою вiд iменi Ради виступив Грушевський.

Пiсля багатьох десятилiть гноблення всього украiнського i перетворения Украiни на ВлМалоросiюВ» найголовнiшим для дiячiв Ради стало прагнення досягти консолiдацii, iдностi украiнського народу представнцкiв рiзних полiтичних груп. Гольденвейзер пiзнiше у своiх спогадах пiдкреслював. що на перших порах Влмы смотрели на Раду как на чисто национальное объединение, наподобие нашего ВлСовета объединенных еврейских организацийВ» и ВлПольского исполнительного комитетаВ». Роль Грушевського и полягала в тому, щоб на основi консолiдацii слабких ще полiтично i органiзацiйно нацiональних сил перетворити це громадське зiбрання в орган конституцiйноi влади в Украiнi. Дуже швидко Рада перестала визнавати виконком Тимчасового уряду, що дiяв у Киiвi, i звернулася до Тимчасового уряду з декларацiiю про надання Украiнi повноi автономii.

Але спроби Грушевського порозумiтися з Тимчасовим урядом, або якось дiйти згоди, успiху не мали. Повернувшись до Киiва, на засiданнi Центральноi ради вiн наполягаi на негайному скликаннi Всеук-раiнського нацiонального конгресу, який вiдбувся 5тАФ7 квiтня 1917 р. Грушевському належала величезна роль у згуртуваннi й консолiдацii 700 делегатiв конгресу навколо iдеi повноi автономii Украiни. Братання на з’здi представникiв рiзних народностей Украiни, полiтичних партiй i соцiальних верств, писав Грушевський, давало надiю на майбутнi будiвництво нового автономного ладу в Украiнi.

Через мiсяць, 18 травня 700 солдатських делегатiв, що зiбралися у Киiвi вiд дiючоi армii, також обрали своiх представникiв до Центральноi ради. Ще мiсяць згодом близько 1000 делегатiв Украiнського селянського з’iзду наслiдували iх приклад. Новообраний орган пiдтримали и делегати Робiтничого з’iзду. Усе це спричинилося до того, що Центральна рада почала вважати себе не тiльки представницьким органом вiдносно невеликоi групи нацiонально-свiдомих украiнцiв, а парламентом Украiни.

Але тодi як Тимчасовий уряд постiйно ухилявся вiд визнання де-факто украiнськоi автономii. Центральна рада гаяла час у безплiдних дебатах про межу повноважень, обходячи такi важливi проблеми, як вироблення законодавства, забезпечення мiст продовольством, проведення земельноi реформи створення нацiональноi армii.

З самого початку свого перебування на чолi Центральноi ради Грушевський зайняв позицiю гостроi критики екстремiстських нацiоналiстичних елементiв, послiдовно i аргументовано проводив лiнiю на забезпечення украiнськоi автономii в межах федераВнтивноi республiки, що мала бути створена на руiнах iмперii Романових. У своiй промовi перед 100 тисячами манiфестантiв 1 квiтня 1917 р. в м. Киiвi, а також в iнших зверненнях вiн послiдовно проголошував, що масовi виступи украiнцiв Влне полишають нiякого сумнiву щодо тоi полiтичноi платформи, на якiй об'iднуються всi активнi елементи украiнськоi людностi. Се старе наше домагання широкоi нацiонально-територiальноi автономii Украiни в росiйськiй федеративнiй республiцi, на демократичних пiдвалинах, з мiцним забезпеченням нацiональних меншостей нашоi землiВ». Пiдтримуючи свого загальновизнаного всеукраiнського полiтичного лiдера на засадах авто-номii и федерацii стояли майже всi демократичнi и лiберальнi партii.

Спираючись на таку загальну пiдтримку украiнського населення, Грушевський i його однодумцi поклали фундаментальнi принципи автономностi й федералiзму в основу перших законодавчих актiв Центральноi ради, то були прийнятi цими своiрiдними Установчими зборами Украiни.

Перебуваючи на чолi Центральноi ради майже вiд самого початку ii заснування i до розгону австро-нiмецькими окупантями, Грушевськнй, за визнанням його сучасникiв, значно еволюцiонував влiво. Вiн вважав, що очолiвши молодi сили соцiалiстiв-революцiонерiв, серед котрих чимало було його колишнiх студентiв, допоможе iм уникнути зайвого екстремiзму. Така його позицiя викликала гостру критику з боку поступовцiв, колишнiх друзiв-лiбералiв i вiдверто нацiоналiстичних елементiв.

Палкий прихильник свободи i рiвностi мiж народами, Грушевський з обурснням вiдповiдав на нацiоналiстичнi вихватки харкiвського юриста Мiхновського.

В засiданнях ВлМалоi радиВ» на рiвних брали участь представники ВлменшостейВ», в тому числi вiд польських партiй, iврейських, загальноросiйських тАФ кадетiв, меншовикiв, бiльшовикiв, вiйськових органiзацiй та iн. На спецiально присвяченому проблемам нацiональ-ного та соцiального рiвноправ'я i представництва засiданнi Центральноi ради було заслухано доповiдi представникiв ВлменшинВ», виголошенi нацiональними мовами пiд бурхливi оплески делегатiв та гостей. Рiвнi права представникiв усiх народiв, що здавна мешкали на Украiнi, були гарантованi Другим унiверсалом Центральноi радитАФ3(16)липня 1917р.

За своiм складом Центральна рада аж нiяк не вiдповiдала тому ярликовi, який згодом за нею було закрiплено так званою марксистсько-ленiнською iсторiографiiю. В нiи були представВнники переважно мiськоi iнтелiгенцii, а також напiвiнтелiгенцii тАФ сiльськi вчителi, дрiбне духовенство, чиновники, земськi службовцi, молодшi офiцери, вихiдцi з заможного селянства. Оскiльки украiнське населення переважало у сiльськiй мiсцевостi, тож i в Центральнiй радi бiльшiсть належала вихiдцям iз украiнського села.

Вiдповiдаючи сподiванням насамперед украiнського селянства, 10(23) червня 1917 р. Центральна рада видала свiй Перший Унiверсал, у якому декларувалося: ВлНе оддiляючись вiд усiii Росii, не розриваючи з державою Росiйською, хай народ украiнський на своiй землi маi право сам порядкувати своiм життямВ».

Але, як вiдомо, Тимчасовий уряд не поспiшав з передачею хоч якоiсь частини влади Центральнiй радi. Лише пiсля страшного провалу наступу вГаличинi, щоб якось пiдштовхнути украiнцiв до участi у чужiй iм вiйнi за iнтереси Антанти, Керенський змушений був визнати за Центральною радою право на урядування в п'яти губернiях (Киiвськiй, Полтавськiй, Волинськiй, Подiльськiй та Чернiгiвськiй) ко-лишньоi царськоi iмперii.

Напруження у вiдносинах мiж Центральною радою i центром особливо зросло пiсля бiльшовицького перевороту в Петроградi, тому що лiдери украiнського i нацiонального руху на чолi з Грушевськйм не подiляли бiльшовицькоi концепцii соцiалiзму. Вони вважали головним творчим класом республiки трудове селянство, а не переважно зрусифiкований робiтничий клас, прагнули зберегти нейтралiтет щодо перебiгу подiй у Росii.

Пiсля проголошення Декретiв РЖРЖ Всеросiйського з'iзду Рад Центральна рада, втративши надiю на скликання Установчих зборiв прийняла Третiй Унiверсал 7(20) листопада 1917 р., який проголосив утворення Украiнськоi Народноi Республiки (УНР).

Було прийнято i цiлий пакет соцiальних програм - лiквiдацiя власностi на помiщицькi та iншi нетрудовi доходи, передача цiх земель народу без викупу, встановлення 8-годинного трудового дня, державного контролю над виробництвом i т.п. Забезпечувалась свобода слова, друку, вiри, зiбрань, страйкiв, недоторканiсть особи, помешкання, поширення прав мiсцевого самоврядування, гарантii Влрозвитку всiх народностейна Украiнi сущихВ» на основi нацiонально-персональнiй автономii та iншi демократичнi свободи.

Продекларувавши утворення УНР як складовоi частини Росiйськоi Республiки тАФ Федерацii Влрiвних i вiльних народiвВ»,тАФ Унiверсал встановлював суверенiтет УНР над землями, заселеними в бiльшостi украiнцями: Киiвшиною, Волинню, Чернiгiвщиною, Полтавшиною, Харкiвшиною, Таврiiю (без Криму). Остаточне визначення кордонiв УНР мало бути встановлене згiдно волi народiв сумiжних територiй, де бiльшiсть населення становили украiнцi. На жаль з прийняттям Третього Унiверсалу Центральна рада явнозапiзнилась.Вiн не повернув iй пiдтримку дезорганiзованих i розчарованих мас.

Контролювати хiд подiй Центральна рада вже не могла. Повстання у великих мiстах, вторгнення бiльшовицьких збройних сил на Украiну поставили питання про само iснування УНР.

Днi i тижнi пiсля падiння Тимчасового уряду були вирiшальними для Центральноi ради. Гострi суперечки мiж бiльшовиками i нацiоналiстами завершилися тим. що бiльшовицькi делегати покинули Всеукраiнський з’iзд Рад у Киiвi i 25грудня 1917 р. проголосили в Харковi Украiну Республiкою Рад. Уряд новоутворенноi радянськоi республiки беззастережно визнав над собою владу Раднаркому. Натомiсть в Киiвi продовжувалися пошуки компромiсу. Нацiоналiстам не вдалося взяти гору. Грущевський доклав усiх зусиль, щоб консолiдувати покинутий бiльшовиками парлаВнмент.

Проголошення Радянськоi влади в Петроградi, ультиматум, пред'явлений Раднаркомом Центральнiй радi, що означав фактичний вiдхiд бiльшовикiв вiд принципiв федералiзму i продовження iмперськоi полiтики збереження Влiдиноi i недiлимоiВ», поставили Грушевського i його прихильникiв перед неминучiстю iсторичного вибору. В таких умовах i народився Четвертий Унiверсал тАФ декларацiя незалежностi Украiни,тАФ затверджений Малою радою i проголошений 24 сiчня 1918 року, але датований 9 (22) сiчнятАФ днем, коли мали зiбратися Установчi збори.

Вiдстоюючи незалежнiсть i повну державну самостiйнiсть Украiни, Унiверсал водночас вiдбив прагнення його авторiв до соцiалiстичного вибору i в кiнцевому рахунку тАФ до створення федерацii соцiалiстичних республiк усього свiту. Але це бачилось десь там, у далекiй перспективi. Згодом у своiй статтi ВлУкраiна окремiшнаВ» Грушевський, розумiючи це i твердо стоячи на грунтi реалiй кiнця 1918 року, звертаiться до своiх сучасникiв, а може й до нас сьогоднiшнiх: ВлПоки що ж перед нами велике i тяжке завдання соцiального i полiтичного будiвництва на УкраiнiВ». РЖ перший ii Президент твердо заповiдав своiм нащадкам: Вл..всi, хто щиро приймаi до серця iнтереси украiнського народу, повиннi дбати про збереження украiнськоi окремiшностi вiд стороннiх впливiв i втручаньВ».

Але сил для захисту суверенiтету республiки у Центральноi ради не було, а iдея соцiалiстичного федералiзму ставала все бiльше i бiльше iлюзорною; стомленi вiйною, розгубленi, полiтичнодезорiiнтованi i введенi в оману селянськi маси Украiни фактично стояли осторонь тiii героiчноi боротьби, яку вела обеззброiна Центральна рада проти бiльшовицького наступу на Украiну.

Коли з Петрограду надiйшов ультиматум, делегати Всеукраiнського з’iзду Рад виявили майже монолiтну твердiсть i прийняли ухвалу, що у вiдповiдь на погрозу вiйною УНР проголошуi свiй нейтралiтет i готовнiсть захищати своi iнтереси, якщо буде допущено пряме втручання в украiнськi справи.

Водночас почався наступ Червоноi армii та iнших вiйськових угрупувань, на Киiв. Сил у Центральноi ради протистояти цьому наступовi не було. 25 сiчня (7 лютого) вiйська, депутати Центральноi ради, уряд УНР залишили зруйнований i палаючий Киiв i вiдступили на Волинь.

Трагедiя Бреста

Крах iлюзiй федералiзму доповнивався ускладненням зовнiшньо-полiтнчноi ситуацii. Фактично вiйна мiж Центром i Украiною вже розпочалася. Однак це не завадило спiльнiй росiйсько-украiнськiй делегацii весВнти переговори у Брестi про перемир'я з австро-нiмецькими властями, що розпочалися 22 грудня 1917 р. Троцький якомога затягував iх, виконуючи вказiвку Ленiна.

Про ВлзрадницькуВ» роль Троцького й Грушевського у пiдписаннi Брестського миру в сталiнськiй схемi ВлКороткого курсуВ» i безкiнечних варiацiях на цю тему, написаних впродовж 70-ти рокiв, сказано чимало. Всього там було вдосталь, не було лише незалежного ВлскептичногоВ» аналiзу. Насправдi вiд украiнськоi делегацii там мало що залежало. Пiсля приiзду делегацii до Киiва з австро-нiмецькими пропозицiями на руках, дс не було жодного слова про возз'iднання з УНР захiдноукраiнських земель, Грушевський опинився в скрутному становищi. Перед ним стояв вибiр iз двох неприйнятних умов: або вести переговори з АнВнтантою, а це означало брати участь у чужiй Украiнi вiйнi, або пiдписати договiр з австро-нiмецькою делегацiiю. Як пiзнiше згадував керiвник украiнськоi делегацii О. Севрюк, Грушевський наполягав на тому, що мир може бути умалений лише за умови об'iднання Схiдноi Галичини i Пiвнiчноi Буковини на правах окремоi Землi Австрiйськоi iмперii пiд протекторатом австрiйськоi корони.

Австро-нiмецьке командування не збиралося виконувати жодних умов, висунутих урядом Центральноi ради. Замiсть сiро- i синьожупанних дивiзiй, шо були сформованi з галицьких украiнцiв у Австрii (ГруВншевський просив повернути iх додому), в Украiну, подiливши ii на зони впливу, рушили окупанти. Коли О. Севрюк, пiдсiвши у вагон Грушевського десь мiж Житомиром i Сарнами, розповiв йому про умови миру, професор гiрко заплакав. Згодом пiсля повернення до Киiва Грушевський говорив на засiданнi Центральноi ради, що нiмецькi вiйська прийшли на власний розсуд, але ж у розумiннi простих людей прихiд бiьше як 450 тисяч окупантiв в Украiну так чи iнакше пов'язувався з дiями Центральноi ради (це не додавало iй авторитету в масах).

Пiсля повернення до Киiва Грушевський видаi кiлька трактатiв, де вiн викладаi своi принципи побудови майбутньоi Украiнськоi республiки Влне для буржуазii, а для трудящих мас..В» Це мала бути народна республiка з децентралiзованим управлiнням в нiй на грунтi подiлу на землi за американською моделлю без жодного бюрократичного полiтичного диктату центру.

Нiмецько-австрiйське командування недовго терпiло Центральну раду. 28 квiтня 1918 року, саме тодi, коли депутати гостро критикували дii украiнськоi делегацii в Брестi, до залу засiдань вдерлася команда нiмецьких солдат. Це була, за словами Винниченка, прелюдiя кiнця. Наступного дня в залi засидань зiбралися нсзаарештованi депутати (Грушевський був змушений провести нiч у казармi однiii з украiнських частин, оскiльки на нього було здiйснено замах росiйським офiцером), поханцем затвердили конституцiю, внесли змiни до земельного законодавства i проголосили Грушевського Президентом УНР, якоi вже не iснувало. Саме в цей час пiд наглядом нiмецьких частин на Софiйськiй площi Скоропадського було проголошено гетьманом, який Влузяв на себе усю повноту владиВ».

Увесь перiод гетьманщини професор перебував у пiлпiллi. Ще раз його бачили на Софiйськiй площi, коли 22 сiчня 1919 року було проголошено Акт злуки УНР i ЗУНР. Але вже 6 лютого вояки Директорii вiдiйшли з Киiва, залишивши мiсто бiльшовицьким вiйськам. Останнi днi перебування Грушевського в Украiнi пов'язанi з його спробами створити опозицiю Директорii в особi Комiтету захисту республiки. В есерiвськiй газетi ВлЖиття ПодiлляВ» Грушевський вiдкрито виступив проти спроб Петлюри налагодити контакти з Антантою через французьких представникiв у Одесi, закликав порозумiтися з бiльшовиками i робiтничо-селянськими Радами.

Перед загрозою арешту петлюрiвськими властями Грушевський вирушаi до Станiславу (тепер РЖвано-Франкiвськ), а звiдти тАФ на Прагу, де вiн зустрiчаiться з першим президентом ЧСР професором Томашем Масариком, своiм давнiм знайомим i колегою. Там вiн готуiться взяти участь у роботi конгресу Соцiалiстичного iнтернацiоналу. Дiзнавшись про договiр Петлюри з Пiлсудським, вiн виступаi з гострим осудом по-льськоi iнтервенцii на Украiну, прагне захистити iнтереси Украiни на Паризькiй мирнiй конференцii. Всесвiтньо вiдомий вчений вiдвiдуi Берлiн, Женеву, Вiдень. Вiн одержуi пропозицii вiд Оксфорда i Прiнстона, веде переговори з Львiвським унiверситетом, де запанували його опоненти. Зрештою разом з родиною вiн залишаiться у Баденi пiд Вiднем (у Австрii в цей час при владi перебував уряд соцiал-демократiв), куди до Грушевських з’iжджаються представники iнтелектуальноi емiграцii з обох частин Украiни.


Шлях на Голгофу

На початку 1921 р. украiнська делегацiя на ризьких переговорах знайшла можливiсть передати Грушевському запрошення повернутися в Украiну. ВчеВнний вступаi в зносини з головою раднаркому X. Ра-ковським. Звiстки про неп i початок полiтики украiнiзацii знову повертають його думками на рiдну землю. З iншого боку, i радянськi властi вважали за краще мати Грушевського вдома, анiж за кордоном: дуже це була принадлива фiгура, навколо якоi могла гуртуватися опозицiя. Адже настав час Генуезькоi конференцii, Раппало.. Лiд невизнання i блокади СРСР потроху скресав. У груднi 1923 р. видатного украiнського iсторика обирають членом АН УРСР, за ним резервуiться кафедра украiнськоi iсторii, властi запевняють його, що вiн матиме всi можливостi плiдно працювати.

2 березня 1924 р. родина Грушевських виiздить з Вiдня, а вже 7 числа палкi прихильники патрiарха украiнськоi iсторичноi науки, визначного полiтичного дiяча зустрiчають його на перонi Киiвського вокзалу. Навколо Грушевського створюiться школа дослiдникiв рiзних ндпрямкiв iсторii, культури, лiтератури украiнського народу, вiдтворюються академiчнi iнституцii. Вчений зав'язуi контакти з науковим зарубiжним свiтом, насамперед в РДвропi. В цей перiод свого життя Грушевський повнiстю вiдходить вiд полiтичноi дiяльностi але ж постiйно перебуваi пiд гласним i таiмним наглядом ДПУ.

РЖ все ж були днi радiснi. Виходять черговi томи його фундаментальних дослiджень, ростуть новi поколiння iсторикiв. Визнанням свiтового значення його науковоi дiяльностi стало святкування 6О-рiччя вченого-енциклопедиста в жовтнi 1926 р. З цiii нагоди на його адресу надiйшли поздоровлiння з наукових центрiв США, Нiмеччини. Австрii. Чехословаччини, Польшi, iнших краiн, вiд рiзних установ Росii i Украiни, приватних осiб. Не було лише вiтання вiд офiцiйних властей та славнозвiсних iстпартiв, що стали на шлях вичишення украiнськоi культури. Само цi iнституцii вживають заходiв до того, шоб перешкоджати поширенню серед читачiв його Влшкiдливих для радянськоi влади працьВ».

Всупереч органiзованiй кампанii проти вченого в Украiнi, пiдступiв його недоброзичливцiв, всесоюзна академiя обираi його своiм дiйсним членом. Але становище в Украiнi стаi нестерпним. Проходить гучний процсс проти мiфiчного СВУ. Засобами залякування та адмiнiстративного тиску ДПУ пiдключають до цькування вченого його колишнiх учнiв i спiвробiтникiв Л.Онишкевйча. О.Оглоблiна. Особлива iнтенсифiкувалося шельмування пiсля виходу IX тому його ВлУкраiни-РусиВ». Кокцепцiю вченого iсторii визвольноi вiйни украiнського народу пiд проводом Богдана Хмельницького офiцiйна преса квалiфiкуi як нацiонал-фашистську.

Зрештою вченого вiдправили до Москви, де його фактично iнтернують, ставлять пiд постiйний нагляд ДПУ, часто викликають на допити, але дають можливiсть працювати в архiвах. Нiби вiдчуваючи наближення кiнця, вченнй, незважаючи на значну втрату зору. продовжуi iнтенсивно працювати. Вiн закiнчуi Х том ВлРЖсторii Украiни-РусиВ», який був вiдредагований його дочкою Катериною Михайлiвною. Було пiдготовлено й рукопис XI тому, який зник з ЦНБ АН УРСР уже в повоiннi роки за загадкових обставин. В цей же перiод вiн закiнчуi роботу над 7-м, 8-м, i частиною 9-го тому iсторii украiнськоi лiтератури, видаi серiю трактатiв з iсторii громадськоi думки XVIII столiття на Украiнi.

Але труднощi наростають. ДПУ iнкримiнувало йому iдейне керiвництво т. зв. ВлУкраiнським нацiональним центромВ» (УНЦ). Жодних доказiв iснування такоi органiзацii навiть ДПУ не вдалося винайти, але це не завадило його безперервним викликам на Луб'янку, а також на ВлспiвбесiдуВ» з сталiнським сатрапом Лазарем Кагановичем.

Восени 1934 р. дружина iсторика Марiя Сiльвестрiвна домоглася дозволу на короткочасну поiздку до Кисловодська на лiкування. Пiд час перебування в санаторii для вчених в результатi неквалiфiкованого

медичного втручання, а фактично знову ж таки за загадкових обставин вчений помер. Йому лише нещо-давно мннуло 68 рокiв, попереду ще могли бути роки плiдноi роботи..

Закiнчення

Величезна працездатнiсть, енциклопедична ерудицiя, унiверсалiзм дозволили йому однаково плiдно працювати в лiтературознавствi й фолькльористицi, археографii й соцiологii. Найбiльше гострих дискусiй розгорталося i по сьогоднiшнiй день точиться навколо його фундаментальноi працiтАФ ВлРЖсторiя Украiни-РусиВ».

Свою присягу Михайло Грушевський гiдно додержав. Нiхто з украiнських вчених не дорiвняв йому числом своiх лублiкацiй (майже 1800, в тому числi 180 книжок) Ледве чи багато вчених i на свiтi, що могли б з ним рiвнятися. Своi завдання, як iсторика свого народу вiн розумiв дуже широко, i його сумлiнно i талановито виконав.

Не меншими i й заслуги перед народом М. С. Грушевського як полiтичного дiяча. Перший голова Центральноi ради, перший Президент Украiни вiн багато доклав зусиль до згуртування доти роз'iднаного iмперською полiтикою народу Украiни, його полiтичних представникiв.

Звертаючись сьогоднi до iсторичноi постатi i драматичноi долi Михайла Сергiйовича Грушевського тАФ видатного вченого-енциклопедиста, державного i громадського дiяча, який започаткував у шаленiй революцiйнiй бурi украiнську державнiсть, ми не можемо не вбачати в його багатющому науковому i громадсько-полiтичному доробку одне з головних життiдайних джерел сьогоденного вiдродження незалежноi Украiни в ii нестримному пориваннi до миру, злагоди i щасливого майбуття.


Лiтература

  1. М. Грушевский ВлРЖсторiя УкраiниВ», К. 1992р.

  2. ВлСовiсть украiнськоi державностi: нарис полiтичноi бiографii

М. С. ГрушевськогоВ», Вiдродження, 1993р., №1,2

  1. ВлМ. Грушевський тАУ свiточ украiнськоi державностiВ», Право Украiни, 1996р., №7.


12


Вместе с этим смотрят:


"Архитектурная сказка" М. Ф. Казакова


"Великая депрессия" в США


"Византийский стиль" в архитектуре Москвы


"Дворцовые перевороты" и усиление позиций аристократии и гвардии: причины и последствия


"Золотой век" Екатерины II. Россия во II половине XVIII века