Гетьман РЖван Мазепа - державний та полiтичний дiяч Украiни

Мiнiстерство освiти Украiни

Киiвський державний торговельно-економiчний унiверситет


Контрольна робота з предмету

"РЖсторiя Украiни"


на тему:


Гетьман РЖван Мазепа - державний та полiтичний дiяч Украiни


Виконала:

студентка факультету ФЕМП

Заочне вiддiлення

Група №5

Козаченко РЖнна Петрiвна


Дом. Адреса: 253232, м.Киiв, вул.Данькевича, 7А, кв. 41

532-62-94


Перевiрила:


Киiв, 1998


План:


  1. Державна дiяльнiсть гетьмана Украiни РЖ.Мазепи.


  1. Участь у Пiвнiчнiй вiйнi. Союз Мазепи з Швецiею.


  1. Державна дiяльнiсть гетьмана Украiни РЖвана Мазепи.


Бiльше двох столiть кожен рiк, у першу недiлю великоднього посту в усiх державах Росiйськоi iмперii з амвона проклинали РЖвана Мазепу, проглошували йому анафему. У радянськi часи його iм"я згадувалося тiльки з лайливими епiтетами, образ його змальовувався виключно чорною фарбою.

Державний дiяч i полiтик найвищого гатунку, найвправнiший дипломат тодiшноi РДвропи, полководець i водночас поет, у поезii якого найсильнiшими були патрiотичнi мотиви, уболiвання за долю Украiни. Рiзноманiтна природна обдарованiсть поiднувалася в ньому з високою освiдченностью.

Гетьман РЖван Мазепа намагався зробити з Украiни iвропейську державу, пiдняти й змiцнити значення й престиж гетьманськоi влади, яка за десятирiчча руiни зазнала страшноi девальвацii. Жодний iз гетьманiв не зробив так багато, як Мазепа для розвитку культури та духовностi украiнського народу. Спроба цього гетьмана вирвати Украiну з-пiд московського ярма, реалiзувати велику iдею незалежноi самостiйноi Украiнськоi держави зазнала поразку. Але протягом трьох столiть ця iдея жеврiла в серцях найкращiх синiв i дочок украiнського народу.

Коренi сучасноi незалежноi Украiни повною мiрою лежать у великiй iдеi Мазепи.

РЖван Мазепа походив iз значного шляхетського роду, волинського чи подiльського походження. Предки його в 16 ст. оселилися на Бiлоцеркiвщинi в селi Мазепинцi. Вiн народився (за рiзними джерелами) в перiод з 1629 по 1640 рiк. Батько гетьмана, Степан-Адам Мазепа, належав до партii Виговського i брав участь в укладеннi Гадяцького договору. Мати його, Марина-Магдалина, зi старого шляхетського роду Мокiiвських, належала до видатних жiнок. Втративши чоловiка, вона вiддалася громадським та церковним справам. З 1686 року була iгуменiiю Киiво-Печерського Вознесенського монастиря. До смертi, в 1707 роцi, була дорадницею сина-гетьмана.

РЖван Мазепа вчився в Киiво-Могилянський колегii, потiм в РДзуiтський колегii у Варшавi, продовжив освiту в Захiднiй РДвропi, де навчався артелерiйськiй справi. Змолоду служив при дворi Яна Казимира, виконував дипломатичнi доручення. Це надавало йому можливiсть багато подорожувати краiнами Захiдноi РДвропи, а також виконувати обов"язки королiвського посланця в Козацькiй Украiнi. У 1669 роцi, повернувшись на Правобережжя, Мазепа вступаi на службу до гетьмана Правобережноi Украiни Петра Дорошенка. Виконуючи свою першу дипломатичну мiсiю, вiн потрапляi в полон до запорожцiв, якi видають його гетьмановi Лiвобережноi Украiни РЖвановi Самойловичу. Тонкий полiтик, Мазепа намагаiться перетворити потенцiйно катастрофiчну для себе ситуацiю на особистий трiумф. Своiю досвiдченiстью в мiжнародних справах i бездоганними манерами вiн переконуi Самойловича зробити його довiреною особою. Вiн був обраний воiнним осавулом.

РЖван Мазепа був найпопулярнiшою особою на радi пiд Колмаком. Вiн мав тодi вже 50 рокiв i був людиною з величезним життiвим та полiтичним досвiдом, здобутим довголiтньою участю в управлiннi краiною пiд булавою двох видатних гетьманiв: Дорошенка та Самойловича.

Але який би не був цей досвiд, становище, в якому опинився Мазепа, як гетьман, було дуже складне, треба було мати також надзвичайний дипломатичний хист, щоб протягом понад 20 рокiв вести корабель Украiни по розбурханому морю анархii та руiни.

Обрання Мазепи пов"язане було з пiдписанням нових, "Колмацьких статтей". В основу яких покладено "Глухiвськi статтi" Многогрiшного 1669 року, але з де-якими додатками на користь Москви. Так, було зостережено, що Украiна не смii порушувати вiчний мир з Польшою i повинна пiдтримувати добросусiдськi стосунки з Кримом. Знову заборонено Украiнi мати дипломатичнi стосунки з iншими державами. Крiм залог та воiводiв, що були в Киiвi, Чернiговi, Нiженi, Переяславi та Острi, московська залога мала стати в гетьманський резиденцii - Батуринi - для постiйного контролю над гетьманським урядом. Заборонялось "голосов испущать", що "Малороссийский край гетманского регименту", а тiльки казати, що вiн належить до единоi держави з Великоросiйським краiм. Тому мусить бути вiльний перехiд з Москви на Украiну. Гетьман i старшина повиннi дбати про змiцнення зв"язкiв мiж двома народами.

Коломацькi статтi вперше заперечували державний характер гетьманськоi влади, а разом з тим i державнiсть Украiни. Але цей пакт не був реалiзований.

Пiсля великого Богдана Мазепа вперше поставив особу гетьмана на рiвень державного володаря, монарха. Недарма в народi побутувала приказка: "вiд Богдана до РЖвана не було гетьмана". Свою владу вiн ототожнював з могутнiстю держави. Мазепа якнайрiшуче захищався вiд будь-яких посягань з боку запорожцiв, що боролися за свою атономнiсть, i вiд старшини, яка посилала донос за доносом царевi.

У своiй зовнiшнiй полiтицi гетьман вiдмовився вiд орiiнтацii на Польшу, Крим i Туреччину. Боротьба з iз Росiiю видавалась на той час безнадiйною, тому тривалий час Мазепа просто продовжував лiнiю Самойловича, спрямовану на забезпечення максимально можливоi автономii.

Та найбiльш вражаюча риса Мазепи як полiтика полягала в умiннi захищати як власнi, так i загальноукраiнськi iнтереси, зберiгаючи водночас добрi стосунки з Московю. Коли в 1689 роцi на трон зiйшов молодий i енергiйний Петро 1, гетьман уже вкотре застосував свiй незбагненний дар чарувати можновладцiв. Вiн надавав царю активну допомогу в грандiозних походах на туркiв i татар, кульмiнацiiю яких стало у 1696 роцi здобуття Азова. Старiючий гетьман також постiйно давав недосвiдченному молодому монарховi поради у польських справах; згодом мiж ними виникла тiсна особиста дружба. Козацькi полковники iз сарказмом зауважували, що "цар скорiше не повiреть ангеловi, нiж Мазепi".

Щойно вступивши на гетьманство, РЖван Мазепа мусив взяти участь у вiйнi Росii з Кримом. Вже 1688 року було збудовано "городки" на Самарi, якi мали бути базою подальшоi вiйни, навеснi 1689 року почався новий похiд на Крим. До 112-тисячного московського вiйська Голiцина долучився Мазепа з украiнськими козаками, протягом травня вiйська пiдiйшли до Перекопа, мали бiй з ханом, але у Крим не зважились йти. 1695 року Петро 1 почав нову агресiю проти Криму й Туреччини, скерував головнi сили на Азов. Мазепа разом з московитами рушив на пониззя Днiпра, здобув Кизикермен, Тавань, збудував там новi укрiплення й поставив козацьку залогу. Але пiд Азовом Петро 1 початково зазнав невдачi. Тому похiд було повторено 1696 року. На цей раз у ньому взяв участь i 15-тисячний корпус полковника Лизогуба, якiй i вiдiграв вирiшальну роль у здобуттi Азова. Героiчною сторiнкою в цiй кампанii (а вона тривала ще чотири роки) була оборона казаками Таванi вiд переважаючих сил туркiв i татар. Наслiдки росiйсько-турецького миру, укладеного у Стамбулi влiтку 1700 року для Украiни були не найсприятливiшi: за Росiiю залишився здобутий козаками Азов i Приазов"я, натомiсть козацькi укрiплення на Низу Днiпра мали бути зруйнованi, що позбавляло Украiну надiйного доступу до Чорного моря.

Року 1699 Мазепа писав до царя, що за 12 рокiв гетьманування вiдбув вiн одинадцять походiв. Однак наслiдки не вiдповiдали жертвам. Дiйсно, "Священна лiга" мало чого добилась, i 1699 року Австрiя та Польша пiдписали з Туречиною мирний договiр в Карловицях, а 1700 року Москва з Туреччиною в Константинополi: на тридцять рокiв Москва дiстала Азов та iншi укрiплення на пiвнiчному березi Азовського моря; вiйськовий престиж Московщини пiднiсся.

Украiна нiчого не досягла. Навпаки, вона багато втратила: зобов"язана колмацькою угодою брати участь в зовнiшнiй полiтицi Москви, вона мусила давати людей не лише для вiйськових справ, але й суднобудiвництва, копанiя окпiв, тощо. Головне ж було те, що Украiна втрачала незалежнiсть i втягувалась у полiтику Москви, як ii власна територiя.

Таке становище дуже шкодило Мазепi, якого сучасники вважали за прихильника Москви, не здаючи справи з тяжкоi ситуацii, в якiй вiн опинився внаслiдок Колмацькоi угоди i не розумiючи, де кiнчався примус, а де починалася добра воля гетьмана.

На тлi зовнiшнiх воiн зростало в Украiнi соцiальне та економiчне становище. Люди прирiвнювали сучасне життя з тим, що було "пiд ляхом", називали Мазепу "вiтчимом" Украiни. До того ж не припинялися повстання, що почалися з розрухiв у вiйську пiд Колмаком, якими зустрiло козацтво обрання Мазепи. Повстання жорстоко придушували. Вiйни вимагали грошей i тому треба було бiльшувати податки.

Ще бiльше мiсце у внутрiшнiй полiтицi займала опозицiя рiзних груп старшини. Вже була мова про сильну опозицiю проти антитурецькоi полiтики Москви, а разом з нею й Украiни. Особливо сильна вона була серед старшини та купецтва пiвденних полкiв; невдалi вiйни 1687та 1689 рокiв розпалювали почуття незадоволення полiтикою гетьмана.

У внутрiшнiй полiтицi РЖван Мазепа спирався на старшину, низкою законiв вiдособивши козацтво як окремий клас. Становище козацькоi старшини особливо змiцнилось на початку 18 ст., зросла кiлькiсть так званих бунчукових товаришiв - старшинськоi молодi. Всi цi заходи гетьмана, як i реформи в галузi судочинства й податкiв, свiдчили про намагання гетьмана створити в Украiнi нацiональну аристократiю i з ii допомгою вести боротьбу за повну автономiю Украiни. Водночас Мазепа всiляко дбав i про захист iнтересiв народних мас, обмежував апетити старшини, встановив максимальну панщину у два днi на тиждень, дозволив селянам винокурiння на власнi потреби, намагався скасувати "оранди". Загалом гетьман дбав про iнтереси всього народу, всiii краiни.

Осередком опозицii до полiтики гетьмана залишалось Запорiжжя, куди стiкалися з Гетьманщини всi невдоволеннi i знедоленi. Посилення експлуатацii низiв призводило до щораз бiльшого розриву мiж старшиною i народом i зумовило кiнцеву невдачу Мазепиного зриву 1708 р.

Становище Мазепи, що стояв мiж мiсцевою опозицiiю i вимогами Москви, погiршувало те, що серед старшини було багато своякiв i приятелiв Самойловича. Мазепа iх по змозi усував, призначаючи полковниками своiх родичiв, людей, вiдданих йому.

1692 року почалося заворушення у пiвденних полках, яке очолив Петро РЖванович, або Петрик РЖваненко. Петрик був канцеляристом генеральноi канцелярii, досить освiченою людиною, добрим оратором i дипломатом, палким украiнським патрiотом, який намагався визволити батькiвшину вiд московського ярма й приiднати до Гетьманщини Правобережну Украiну, Слобожанщину (про це йшлося в його договорi з Кримом 1692 року.) Попри досить значну допомогу татар, в Украiнi плани Петрика не зустрiли широкого схвалення, до того ж проти нього виступив гетьман, який у закликах Петрика бити "чортiв-панiв" "дукiв, що iм царi маiтностi понадавали" побачив загрозу iснуючому ладовi. Щоправда, деякi iсторики висловлювали припущення, що вся справа Петрика була iнспiрована самим Мазепою, який за допомогою договору з татарами хотiв вирватися з-пiд зверхностi Москви, поширити впливи Украiни на пiвдень i утворити самостiйну державу. Так чи iнакше, справа Петрика свiдчила про жвучiсть самостiйницькоi концепцii серед козацькоi старшини.

Акцiя Петрика не мала успiху, бо ii не пiдтримало Запорiжжя, з якого вийшло лише кiлькасот "голоти". Проти Петрика, якого обрано на гетьмана, виступило кiлька полкiв, сам гетьман i московськi вiйська. Петриковi союзникi, татари, почали грабувати населення, виводити ясир, викликаючи обурення людностi. Петрик вiдступив до Перекопу. Старшинська опозицiя була розгромленна. Де-кого заслано, iнших - позбавленно урядiв.

Ще складнiшою була справа з Правобережною Украiною. Польський уряд вживав заходи, щоб залюднити Правобережну Украiну, що залишалась пусткою пiсля кровопролитних воiн та втечi населення.

Завдяки близьким стосункам з Петром 1 Мазепа змiг скористатися великим козацьким повстанням, що вибухнуло на Правобережнiй Украiнi у 1702 роцi. Пiсля того, як цей район знову було заселено, польська шляхта спробувала вигнати звiдси козакiв. Правобережне козацтво на чолi з популярним в народi полковником Семеном Палiiм пiдняло повстання; переляканi польськi урядники повiдомляли, що Палiй "хоче пiти слiдами Хмельницького". Сили повстанцiв вже налiчували 12 тисяч, коли до них приiдналися iншi козацькi ватажки - Самiйло Самусь, Захар РЖскра, Андрiй Абазин. Назабаром перед повстанцями впали такi польськi твердинi, як Немирiв, Бердичiв та Бiла Церква. Однак у 1703 роцi полякам вдалось вiдвоювати значну частину втрачених земель i взяти Палiя в облогу в його "столицi" Фастовi. Саме в цей час у Польшу вторгаiться найбiльший ворог Петра 1 - король Швецii Карл XII. Скориставшись замiшанням, Мазепа переконуi царя дозволити йому окупувати Правобережжя. Знову обидвi частини Надднiпрянськоi Украiни були об"iднаннi, i заслугу здiйснення цього мiг приписати собi Мазепа. Щоб гарантувати себе вiд загрози з боку популярного в народi Палiя, Мазепа за згодою Петра 1 наказуi заарештувати того й заслати до Сибiру.

Вiн учивя в Киiво-Могiлянськiй Академii i в Падуанському унiверситетi, вiдвiдав кiлька РДвропейських краiн, мiг порозумiтися з бгатьма спiврозмовниками, оскiльки володiв вiсьмома мовами. РЖсторична ерудицiя РЖвана Мазепи викликала захоплення тих державних i вiйськових дiячiв, з якими вiн спiлкувався. Вiн був знавцем лiтератури, власником найкращоi в Украiнi великоi i цiнноi бiблiотеки з iнкунабулами, старовинними рукописами, раритетними виданнями на багатьох мовах.

Вiн цiнував i розумiв високе мистецтво, схилявся перед красою жiнок. Майстер епiстолярного жанру, вiн був незрiвняним красномовцем. РЖ над усiм панували його могутнiй дух i вiдданiсть, готовнiсть до самопожертви заради великоi патрiотичноi iдеi.

Такий европеiць iз вiдблиском ренесансностi, палкий патрiот стояв з 1687 до 1709 року бiля керма Украiнськоi Гетьманськоi Держави, автономiю i самостiйнiсть якоi московський царизм постiйно обмежував, а росiйська iмперiя душила й териризувала, остаточно знищивши в 1764 роцi.

З самого початку свого гетьманування РЖван Мазепа виявив себе як великий покровитель i меценат нацiональноi культури, мистецтва, науки, православноi церкви. Всякими способами Мазепа допомогав, сприяв розвитку освiти в Украiни. У Киiвi, Чернiговi, Переяславi та iнших мiстах i навiть селах фундував школи, бурси, шпиталi, надiляв маiтностями украiнськi монастирi, которi на той час були вогнищами просвiти завдяки власним школам i друкарням. Мазепа взяв пiд свою опiку Киiво-Могiлянську Академiю, дбав про ii розвиток, щедро обдаровував ii маiтностями. У 1693 роцi наново побудував братську церкву Богоявлення, поставив новий будинок для Академii, щоб полiпшити умови "всякому з малоросiйських дiтей, хотящему вчитись".

Гетьман щедро фiнансував розвиток мистецтва, зокрема архiтектури й малярства, прикрасив украiнськi мiста спорудженими й реставрованими чудовими храмами, розбудував в Украiнi на свiй кошт, а також використовуючи вiйськовий скарб близько 20 церков. Рiзнi за виконанням, величнi, розкiшнi споруди водночас мають i спiльнi риси, названi мистецтвознавцями "Мазепиним барокко". Не тiльки талант будiвничого, а й витончений художнiй смак гетьмана втiлився в цих церквах. Вiн вiдновив Киiво-Печерську Лавру, обнiс ii кам"яною стiною, поставив двi гарнi брами з церквами над ними.

Пiсля Петра Могили гетьман РЖван Мазепа своiм коштом обновив Софiiвський Собор i побудував Софiйську дзвiницю.

В Пустинно-Миколаiвському монастирi в Киiвi вибодував у 1690 роцi нову величаву церкву св.Миколая. Поставив Мазепа також велику церкву Вознесiння в Переяславi.

РЖм"я Мазепи набуло розголосу навiть на Сходi, де вiн став вiдомим саме через те, що робив дари. Церквi Гробу Господнего в РДрусалимi переслав срiбну плиту. На його ж кошти був надрукований арабський переклад РДвангелiя.

РЖван Мазепа не був демократом. Аристократ, вiн целеспрямовано створював в Украiнi аристократiю з середовища козацькоi старшини й украiнськоi шляхти. Пiдтримуючи старшину економiчно, надавав iй земельнi маiтностi, бажав зробити ii незалежною полiтично, дбав про ii освiту й навiть зовнiшню культуру.

Не дивлячись на багату лiтературу, присвячену Мазепi, його особистiсть залишилася на сьогоднi найзагодковiшою постатю у вiтчизнянiй iсторii.

Великий гетьман РЖван Мазепа цiкавив дослiдникiв насамперед як визначниiй державний i полiтичний дiяч, як освiчений меценат, що сприяв розквiту в Украiнi лiтератури, мистецтва, архiтектури.

Гетьман РЖван Мазепа був видатним воiнначальником непоганим вiйськовим iнженером i зробив дуже багато для розвитку вiтчизняноi вiйськовоi справи, намагаючись посилити дисциплину в козацькому вiйську, а також ознайомити украiнських козакiв з новими видами зброi.

Необхiдно визначити, що РЖван Мазепа був професiйним вiйськовим, оскiльки вiйськову освiту, як свiдчать джерела, вiн здобув у Францii та Голандii. Саме там вiн вивчив iнженерну i гарматну справу. Вiн з великою увагою ставився до нових досягнень у вiйськовiй справi, всiляко намагаючись придбати останнi зразки гармат, рушниць та iншоi зброi

В своiй столицi Батуринi РЖван Мазепа мав оригiнальну, як на той час, колекцiю зброi, цю колекцiю можна вважати одним з перших вiтчизняних вiйськово- iсторичних музеiв.

Гетьман всiляко сприяв розвитковi артилерiйськоi справи у козацькому реiстровому вiйську. У Батуринi iснували майстернi по виготовленню гармат. Саме за мазепинськоi доби стаi регулярним виготовлення артилерiйських знарядь на Украiнi.

Маючи великий досвiд iнженера-фортифiкатора, Мазепа у 1688 роцi побулував Богородицьку фортецю на рiчцi Самарi, яка спочатку належала царським вiйськам. В ii будiвництвi брало участь 20000 козакiв з шести полкiв.

Пiзнiше, у 1700 роцi гетьману вдалося цю фортецю взяти безпосередньо пiд свою владу. Низовi козаки були дуже незадоволенi цим фортифiкацiйним будiвництвом. Справа в тому, що РЖван Мазепа намагався пiдкорити низове вiйсько своi й владi.

Думки гетьмана сягали далеко. Вiн мрiяв у майбутньому об"iднати у одне цiле з Гетьманщиною низове i слобiдське Вiйсько, а також й Правобережжя. РЖван Мазепа бажав бачити Украiну об"iднанною могутньою державою, яка завжди мала б змогу протистояти будь-якому вороговi.

З iм"ям Мазепи пов"язана велика кiлькiсть кам"яних споруд, якi були побудованi на межi 17-18 ст. Серед них особливу увагу привертаi фортечний мур навкруги верхньоi територii Киiво-Печерськоi Лаври.


  1. Участь у Пiвнiчнiй вiйнi. Союз Мазепи з Швецiiю.


1700 рiк став переломним для Украiни. Пiвнiчна вiна, до якоi Петро РЖ втягнув i Украiну, була чужою для украiнського народу, а участь у нiй украiнських вiйськ суперечила умовам договорiв Украiни з Росiiю (в кожному разi, договоровi Хмельницького). До того ж Росiя та ii союзники - Саксонiя, Данiя, Польша, виступили в нiй агресорами щодо Швецii, Яку збиралися розподiлити мiж собою. Росiя прагнула вiбiдрати у шведiв узбережжя Балтики. Уже на початковому, нарвському етапi вiйни, Петро РЖ викликав у Прибалтику 12-тисячний украiнський корпус Обидовського. Щоправда, поразка московитiв пiд Нарвою (листопад 1700 року) застала козакiв щойно пiд Псковом, та все одно похiд у далкi й холоднi краi коштував iм тисяч жертв. Новий украiнський корпус пiд проводом Апостола дiяв у Лiфляндii проти Шлiппенбаха, а сам гетьман отримав наказ iти в Бiлорусь на допомогу полякам. Загалом, участь у пiвнчних походах справедливо викликала велике невдоволення на Гетьманщинi: московськi офiцери вiдбирали в козакiв трофеi, завдавали iм усiляких кривд i образ, козаки тисячами гинули не тiльки в боях, а й вiд незвично суворого клiмату й через брак харчiв i платнi. Вiйна руйнувала украiнську торгiвлю й економiку взагалi.

Вiйна викликала ремствування також серед украiнських селян i мiщан. Вони скаржилися, що в iхнiх мiстах i селах розмiстилися росiйськi вiйська, якi завдавали утискiв мiсцевому населенню. Навiть гетьман став вiдчувати загрозу, коли пiшли поголоси про намiри царя замiнити його чужоземним генералом чи росiйським вельможею.

Петро не рахувався з вiйськовим укладом Украiни: украiнськи частини мусили виступати пiд командою московських начальникiв, а не гетьмана. В Москвi виникали думки взагалi скасувати козацькi порядки i навiть вiддати Украiну князевi Меньшикову, або англiйському герцеговi Марльборо. Все це свiдчить про те, яка величезна небезпека загрожувала Украiнський державi.

У 1702 роцi Карл ХРЖРЖ розбив Августа i захопив Варшаву. Його прихильником був позанський воiвода Станiслав Лiщинський, який згодом став королем Польшi. Вiйна охопила всю Польшу i пiдiйшла до украiнських кордонiв. За наказом Петра РЖ Мазепа вислав у Бiлорусь 12-тисячний корпус Миклашевського, а сам з 40-тисячним вiйськом перейшов на Правобережжя. У 1704 роцi шведи здобули Львiв i украiнськi вiйська змушенi були вiдiйти з Польшi, хоч Волинь i Киiвщина залишились за Мазепою. Але коли шведи перенесли бойовi дii до Саксонii, Мазепа знову, хоч i ненадовго, зайняв Львiв i всю Галичину. Бойовi дii у Бiлорусii завдали великих втрат украiнському вiйськовi. При оборонi Несвiжа загинув стародубський полковник Миклашевський, пiсля довгоi облоги здалися шведам Ляховичi, якi боронив переяславський полковник Мирович. Критична ситуацiя для супротивникiв Карла ХРЖРЖ склалася восени 1707 року, коли Август капiтолював i зрiкся польськоi корони на користь С.Лiщинського. Фактично Петро РЖ залишився сам на сам з Карлом ХРЖРЖ. В цих умовах старий гетьман опинився перед необхiднiстю вибору - надалi залишатись у сферi московськоi полiтики чи спробувати звiльнити Украiну за допомогою нових союзникiв. До того ж роки вiйни виразно показали, що для Петра РЖ Украiна була тiльки знаряддям для здiйснення iмперських планiв i вiн не зупиниться нi перед чим задля власних цiлей, навiть вiддасть Украiну взамiн за вихiд до Балтики. РЖнтенсивне використання козацького вiйська у вiддалених вiд Украiни мiсцях, спроби перетворити окремi полки на регулярнi драгунськi, руйнування зовнiшньоi торгiвлi Украiни - все це провiщало близьку лiквiдацiю автономii Украiни.

За цих умов серед украiнськоi старшини, незалежно вiд планiв i насторiв самого гетьмана, виникла опозицiйна щодо царизму група, яка обговорювала можливостi вiдновлення Гадяцького договору з Польшею (в особi С.Лещинського) i союзу з Карлом ХРЖРЖ проти Москви. Ще 1706 року полковники Горленко й Апостол волали до гетьмана : "Твою душу й костi дiти нашi проклинатимуть, якщо ти пiсля себе залишиш козакiв у такiй неволi", та зносини украiнських опозицiонерiв з можливими союзниками почалися задовго до вступу шведiв в Украiну.

Не втаiмниючи нiкого зi старшини, за винятком генерального писаря П.Орлика, Мазепа, всупереч вимогам Петра РЖ, затримав Волинь та Киiвщину i з iнiцiативи Лещинського розпочав 1704 року переговори з королем Станiславом Лещiнським. На початку 1708 року переговори Мазепи з Лещинським завершилися формальною угодою, за якою Украiна, як велике князiвство, входила б в склад Речi Посполитоi за гарантiiю короля шведського.

Але договiр з Польшою залишався тiльки дипломатичним iнструментом, вигiдним для Мазепи. Головна увага гетьмана була скерована на союз з Швецiiю. Справа ускладнювалась i тим, що Мазепа повинен був зберегти таiмницю не лише вiд старшини, але також i вiд Польшi, яка б не погодилась на незалежнiсть Украiни.

Зносини Мазепи зi шведами пожвавилися в 1706 роцi. Очевидно, тодi й була укладена угода мiж Швецiiю i Украiною. П.Орлик у "Виводi прав Украiни", написаному у 1712 роцi, подав такий змiст цiii угоди: Украiна маi бути вiльною державою, Украiнським князiвством, Мазепа - довiчним князем, або гетьмангом. Пiсля його смертi стани мають обрати наступника; король шведський маi захищати Украiну вiд ворогiв.

Цi переговори велися у глибокiй таiмницi, тому ширшi кола украiнського суспiльства аж до 1708 року вважали гетьмана московським посiпакою, i коли той перейшов на бiк Карла ХРЖРЖ, просто не повiрили йому. Власне украiнська старшина змусила Мазепу до рiшучих крокiв 1708 року, коли гетьман опинився у безвиходi пiсля наказу Петра РЖ йти на допомогу росiйськiй армii, в той час як уся Украiна була окупована царським вiйськами. Гатьман волiв дочекатися наслiдкiв вирiшальноi сутички мiж Петром РЖ i Карлом ХРЖРЖ, але обставини не дозволили цього. РЖ Мазепа виступив проти Петра РЖ, не встигши нi пiдготувати до цього украiнське суспiльство, нi стягнути в Украiну бiльшiсть збройних сил.

До союзу з Карлом ХРЖРЖ змусив гетьмана вступ шведiв в Украiну восени 1708 року. У своiму зверненнi до вiйська й народу гетьман стверджував, що союз iз шведами - звичний для Украiни договiр, аналогiчний договорам Хмельницького, - допоможе визволити Украiну з рабства i московськоi тиранii i вiдновити ii "самовладнiсть", що у вiйнi Украiна дотримуватимется збройного нейтралiтету, а пiсля вiйни залишиться "при своiх природних князях i при всiх попереднiх правах i привiлеях, що вiльну нацiю означають". Договiр передбачав, що "Украiна обох сторiн Днiпра з Вiйськом Запорiзьким i народом украiнським маi бути вiчними часами вiльною вiд усякого чужого володiннятАж Цiльсть границь ii, непорушнiсть вiльностей, законiв, прав i привелеiв ii свято мають заховуватися, аби Украiна вiчними часами вiльно тiшилася своiми правами i вiльностями без жодноi шкоди".

РЖ хоч шведським солдатам заборонялось всiлякi реквiзii i насильства щодо украiнського населення, хоч харчi й фураж вони здобували виключно за грошi, народ переважно поставився до шведiв як до ворогiв, значною мiрою завдяки православному духовенству, яке наголошувало на тому, що шведи - iновiрцi й мало не язичники. Позицiя ж церкви визначалася настановами й наказами Петра РЖ. У всiх церквах, навiть у тих, якi збудував Мазепа, його iм"я пiддавали анафемi, численнi вiдозви до населення закликали не вiрити "зрадниковi" Мазепi, який дiяв буцiмто задля особистоi вигоди i з приватних мiркувань.

Стратегiчним прорахунком шведського командування були дii на пiвночi Украiни, якi призвели до втрати Стародуба. Полковник Скоропадський, прихильник Мазепи, не маючи можливостi з"iднатися з гетьманом, мусив скоритися Петровi РЖ. Батурин, перетворений Мазепою на потужню фортецю, завдяки сильному гарнизоновi й значнiй артилерii витримав перший штурм Мечникова, але був здобутий через зраду старшини РЖвана Носа. Увiрвавшись у гетьманську столицю, московськi вiйська чинили нечувану рiзанину, знищивши не тiльки козакiв, а й усе цивiльне населення мiста включно з немовлятами. А поза тим у Батуринi знаходилися гетьманська скарбниця, артилерiя, припаси продовольства, якi б могли придатися шведам. Батуринська катастрофа була великим ударом i для всiii Мазепиноi справи. З неi почалося винищеня по всiй Украiнi прихильникiв гетьмана, зокрема серед старшини. У Лебединi дiяв спецiальний суд, на якому украiнцiв тортурами змушували признатися у "зрадi", а потiм страчували. Тiльки в Лебединi загинула майже тисяча украiнцiв. Згодом репресiям було пiддано й жителiв мiст i сел, якi гостинно зустрiчали шведiв i чинили опiр росiйському вiйськовi.

Узимку 1708 року запеклi боi точилися на пiвночi Украiни, але вирiшальна битва вiдбулася лише всерединi 1709 року. Взимку Карловi ХРЖРЖ вдалося розгромити московську кiнноту, та через вiдлигу вiн мусив повертатися зi Слобожанщини.

Другим успiхом Карла ХРЖРЖ i Мазепи був перехiд на iхнiй бiк запорожцiв на чолi з кошовим атаманом Костем Гордiiнком, адже протягом усього гетьманування Мазепи запорожцi постiйно були в опозицii до нього як до провiдника крiпосницьких поглядiв, не сумiсних з демократичним ладом Запорiжжя. Боротьба за волю батькiвщини поiднала запорожцiв з патрiотичною старшиною. Запорожцi завдали кiлькох поразок московським частинам i з"iдналися з гетьманом та шведами. Натомiсть московське вiйсько завдяки перекинчиковi Г.Галагану i його компанiйцям зумiло пiсля затятого бою оволодiти Чортомлицькою Сiччю (14 травня 1709 року) i мiстечком Переволочною. Пiсля Батурина це був великий удар спiльнiй шведсько-украiнськiй справi. Винищивши цiвiльне населення, зруйнувавши козацькi укрiплення i оволодiвши статегiчно важливими пунктами (внаслiдок цого вiд Украiни були вiдрiзанi татари, що виявили готовнiсть виступити проти царя), царське вiйсько, крiм того, вiдтяло Карловi ХРЖРЖ й Мазепi можливий шлях вiдступу. Знищення рiчкового флоту не дало змоги союзникам бiля Полтави переправити через Днiпро бiльшiсть вiйська й перетворило тактичну поразку на стратегiчну.

З початком травня шведи почали облогу Полтави. Метою Карла ХРЖРЖ було викликати росiян на вирiшальну битву. Адже сувора зима завдала великих втрат шведськiй армii, вiдчувався брак харчiв, фуражу, боiприпасiв, отож затягування вiйни просто знищило б шведську армiю. Сама битва вiдбулася 27 червня (8 липня н.ст.) 1709 року й мала фатальнi для шведiв i Украiни наслiдки. За шведським пiдрахунками, Карл ХРЖРЖ виставив лише 18 тисяч боiздатного вiйська, натомiсть Петро РЖ мав 40-тисячне вiйсько. Козаки в бою участi не брали. Щоправда, шведськi солдати мали кращiй вишкiл, але й росiйська армiя була вже не та, що десять рокiв перед тим пiд Нарвою. Росiяни мали удвiчi бiльше артилерii, у вiйську було багато iвропейських генералiв i офiцерiв, та й Петро РЖ виявив себе добрим полководцем. А Карл ХРЖРЖ не змiг особисто керувати битвою, бо напередоднi був тяжко поранений i його носили на ношах. Генерал Реншiльд, якому Карл ХРЖРЖ доручив командування, припустився кiлькох помилок, i шведи, попри мужнiсть вiйська, зазнали поразки. Щоправда, вони втратили всього 5 тисяч жовнiрiв, але, провадячи органiзований вiдступ, потрапили у безвихiдь пiд Переволочною i значна частина армii капiталювала. Карл ХРЖРЖ з рештою шведiв i Мазепа й Гордiiнко з козаками вiдiрвалися вiд погонi i знайшли притулок на турецьких землях.

6 липня 1709 року Мазепа i Карл ХРЖРЖ були в Очаковi, а 1 серпня перейшли до Бендер, де турецький уряд призначив iм мiсце перебування. З Мазепою були тiльки Орлик з родиною, Ломиковский, Войнаровський, Горленко, Мирович, Герцик, Гордiiнко i ще кiлька старшин.

Гетьман прибув до Бендер вже зовсiм хворий i не вставав з лiжка. Сили шведiв не були вичерпанi: Карл ХРЖРЖ чекав нових вiйськ зi Швецii i хотiв продовжувати вiйну з Петром. Мазепа вiрив у можливiсть укласти коалiцiю серед держав для боротьбi з Московою.

21 вересня 1709 року в Бендерах упокоiвся РЖван Мазепа. Поховано гетьмана спочатку бiля Бендер, а пiзнiше перенесено його останки до монастиря в Галицi. З ним зiйшов з свiту один з найвидатнiших дiячiв Украiни, людина виняткових адмiнiстративних та дiпломатичних здiбностей. Вiн прагнув стоворити з Украiни незалежну державу захiдноiвропейсько типу, з абсолютною владою правителя - гетьмана чи князя. Украiну хотiв вiн пiднести на вискоий рiвень культури.

Для Украiни це була колосальна катастрофа. Визвольнi плани ii зруйнованi. Але iм"я Мазепи залишилося для дальшiх поколiнь символом бротьби за незалежнiсть Украiни.


Список використованноi лiтератури:


  1. Гетьман РЖван Мазепа та його доба: тези доповiдей науковоi конференцii. - К: Просвiта, 1995. - 46 с.

  1. РЖсторiя Украiни / Ю.Зайцев.- Львiв: Свiт, 1996. - 488 с.

  1. РЖсторичнi постатi Украiни: РЖсторичнi нариси / О.В.Болдирев. - Одеса: Маяк, 1993. - 384 с.

  1. Костомаров Н.И. Мазепа. - М: Республика, 1992. - 335 с.

  1. Полонська-Василенко Н. РЖсторiя Украiни: У 2-х т. Т 2.- К: Либiдь, 1993. - 608 с.

  1. Субтельний О. Мазепинцi. - К: Либiдь, 1994. - 240 с.

  1. Субтельний О. Украiна: iсторiя. - К: Либiдь, 1993. - 720 с.


Вместе с этим смотрят:


"Архитектурная сказка" М. Ф. Казакова


"Великая депрессия" в США


"Византийский стиль" в архитектуре Москвы


"Дворцовые перевороты" и усиление позиций аристократии и гвардии: причины и последствия


"Золотой век" Екатерины II. Россия во II половине XVIII века