Киiвська Русь та ii мiсце в iсторичнiй долi украiнського народу

РОЗКВРЖТ ДЕРЖАВИ УКРАРЗНИ РУСИ

СВЯТИЙ ВОЛОДИМИР РЖ ВЕЛИКИЙ

ПРИЙНЯТТЯ ХРИСТИЯНСТВА

БОРОТЬБА ЗА КИРЗВ

СВЯТОПОЛК

ЯРОСЛАВ РЖ МУДРИЙ

АННА ЯРОСЛАВРЖВНА

РЖЛАРРЖОН

КУЛЬТУРА ДАВНЬОРЗ РУСРЖ.

НАРОД тАУ ТВОРЕЦЬ КУЛЬТУРИ.

УСНА НАРОДНА ТВОРЧРЖСТЬ.

ПИСЕМНРЖСТЬ РЖ ОСВРЖТА.

ЛРЖТЕРАТУРА

АРХРЖТЕКТУРА РЖ МИСТЕЦТВО.

РЖСТОРИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ КИРЗВСЬКОРЗ РУСРЗ.

МРЖiЕ Й РОЛЬ КИРЗВСЬКОРЗ РУСРЖ

В РЖСТОРРЖРЗ СХРЖДНОСЛОВтАЩЯНСЬКИХ НАРОДРЖВ.

МРЖЖНАРОДНЕ ЗНАЧЕННЯ КИРЗВСЬКОРЗ РУСРЖ.

РОЗКВРЖТ ДЕРЖАВИ УКРАРЗНИ РУСИ

СВЯТИЙ ВОЛОДИМИР РЖ ВЕЛИКИЙ (980тАФ1015)

РЖз загибиллю Ярополка Володимир став iдиновладним володаВнрем величезноi держави. До складу РЗРЗ входило коло 20-ти рiзних зеВнмель, племен, серед яких були i слов'янськi, i фiнськi, i тюркськi. Увесь цей конТСломерат не був ще об'iднаний нiчим, крiм княжоi влади, ослабленоi за Святослава та мiжусобноi боротьби його синiв. Отож, Володимир повинен був час вiд часу приборкувати повстання, сутi яких лiтопис не вияснюi.

Року 981 повстали в'ятичi, Володимир перемiг iх i наклав на них тАЬдань вiд ралаВ». Наступного року вiн знову ходив на в'ятичiв i пеВнремiг iх удруге. Року 984 ходив Володимир на радимичiв з воiвоВндою Вовчий-Хвiст, Можна гадати, що радимичi поставили поважВнний збройний опiр, бо лiтопис зазначаi: тАЬзустрiв (воiвода) радимичiв на рiчцi Пищанi i перемiгтАЭ. Володимир наклав на них данину, тАЬяку везуть й до сего днетАЭ тАФ себто XII ст. Можливо, були й iншi повстання, про якi не згадуi лiтопис.

Володимир намагався об'iднати сусiднi племена пiд своiю влаВндою. Ще йдучи проти Ярополка, вiн приiднав Полоцьку землю i вбив тамтешнього князя Рогволода. 981-го року пiшов на захiд тАЬк ляхамтАЭ, як каже тАЬПовiсть временних лiттАЭ, i тАЬзая градьi iхтАЭ Перемишль, Червень, Бузьк, Белз, Волинь. Слова лiтопису, що то були тАЬлядськiтАЭ мiста, викликають сумнiв. Територiя, яку захопив Володимир, була заселена украiнською люднiстю тАФ дулiбами, бiВнлими хорватами тАФ i не належала до Польщi; можливо, вона вхоВндила до Великоморавськоi держави. Пiзнiше землi над горiшньою Вислою тАФ Кракiвщина тАФ до 990-их рокiв належали до Чеськоi дерВнжави. Масудi писав, що в 943 роцi Русь межувала з Богемiiю, себто Богемiя володiла Краковом та Бiлою Хорватiiю. Це стверджуi факт, що в походi Олега на Вiзантiю вiдмiчаiться серед племен, якi брали участь у вiйську, бiлих хорватiв. Але в 960-их рр. Святослав перенiс увагу на схiд та пiвдень, i Бiла Хорватiя вийшла з-пiд влаВнди Руси. ii подiлили Чехiя та Польща, i чехи взяли Кракiв. Козьма Празький писав, що до 980-их рокiв Кракiв належав до Чехii. ТаВнкож РЖбрагiм iбн Якуб зараховував Кракiв до чеських, а не польВнських мiст. Дiйсно, якщо Волинь входила до складу Украiни-Руси, а Кракiвщина тАФ Чехii, тяжко припустити iснування мiж ними польВнського клину, тАФ писав М. Грушевський, тАФ i приходив до висновВнку, що Володимир вiдiбрав цi мiста не вiд полякiв, а вiд чехiв.

На залежнiсть тiii територii вiд Великоморавii вказуi також поВнширення моравськоi Методiiвськоi дiiцезii: грамота Оттона РЖ, полоВнвини X ст., визначала межi празькоi дiiцезii по рiках Бугу "та Стрию. Лiтопис занотовуi похiд Володимира на Закарпаття у 992 роцi. З того часу там закрiплюiться назва тАЬРусьтАЭ.

Опанування цiii територii мало для Руси велике значення. По-перше тАФ в зв'язку з тим, що чорноморськими степами заволодiли печенiги, припинився довiз соли з Чорного моря до Украiни, а на Пiдкарпаттi були соляницi в Дрогобичi та iнших мiсцях, По-друге тАФ на цiй територii перехрещувалися торговельнi шляхи: з Червеня лежав шлях уздовж Сяну до Карпат i на Угорщину; iншi шляхи вели з Киiва на захiд, на Австрiю, Нiмеччину, Чехiю, Паннонiю, долину Дунаю.

Року 983-го Володимир ходив на ятвягiв, що жили мiж Нiманом та Бугом, i перемiг iх. Над Бугом заснував вiн мiсто, яке назвав своiм iм'ям тАФ Володимир (Волинський). У 993 роцi ходив до Польщi, i навiть у серединi XIII ст. лiтописець згадував, Що так далеко не сягав нiхто з князiв. Межi його держави поширились до Угорщини, Чехii, Нiмеччини, Польщi.

Не такою вдалою була спроба поширити володiння на схiд: року 985 лiтопис занотовуi похiд Володимира на Волзьких болгар; наклаВнсти данину на них не пощастило, РЖ Володимир мiг тiльки укласти з ними мировий договiр.

Головну увагу звертав Володимир на боротьбу з печенiгами, якi з пiвденних степiв робили напади навiть на Киiв i далi на пiвнiч. Володимир часто виходив печенiгам назустрiч, але знищити iх сили не мiг. Над Стугною, Десною, Трубежем та Сулою вiн будуi в степу низку укрiплень i переводить до них кривичiв, в'ятичiв, чудь, словен. Укрiплення сполучалось на вiддалi десяткiв кiлометрiв земляВнними валами з дерев'яними огорожами та проiзними брамами. Ця оборонна система нагадувала римськi тАЬлiместАЭ. Вали називали в народi тАЬзмiiвимитАЭ почасти через iх форму, .що нагадувала змiя, поВнчасти через те, що печенiгiв народ порiвнював iз багатоголовим змiiм. Таке порiвняння зустрiчаiмо ще в билинах. Рештки цих ваВнлiв iснують i донинi.

Але всi цi заходи не забезпечували спокою: час вiд часу печенiги проривалися i нещадно руйнували мiста та села. Лiтопис зберiг фольклорну пам'ятку про облогу печенiгами Бiлгороду тАФ пiд КиВнiвом.

Володимир змiнюi внутрiшню полiтику. Варязька дружина, яка свого часу допомогла йому досягти влади, переходить на друге мiсце. Навiть коли пiсля заволодiння Киiвом у 980 роцi варяги вимагали окупу, Володимир вiдмовив iм i спровадив iх до Вiзантii. Мiсце ваВнрягiв посiла украiнська дружина, з якою князь радився, бенкетуВнвав, забаганки якоi виконував, з якою тАЬдумав о строе земленем, й о ратях, й о уставе земленемтАЭ. Зi старших дружинникiв обираi вiн вiдповiдальних намiсникiв, воiвiд. Першi мiсця бiля нього зайВнмають уже мiсцевi люди: дядько його, Добриня, згадуються воiвоВнди тАФ Вовчий-Хвiст, Блуд. Характеристично тАФ в билинах багато мiсця придiляiться Володимировим учтам, на яких збиралися його тАЬбагатирiтАЬ-витязi, що походили з рiзних верств людности: Добриня тАФ аристократ, Олеша Попович тАФ з священичого роду, РЖлля Муромець тАФ селянин, Дюк Степанович тАФ з багатого купецтва i т. д.

Зникають мiсцевi тАЬяснi князiтАЭ: Володимир роздаi землi в управВнлiння синам, яких мав 12 вiд рiзних жiнок, але центральний провiд залишаi у своiх руках. Тодi, наприкiнцi X ст., зникають племiннi назви: поляни, сiверяни, радимичi i т. д.; iх замiняють тАФ кияни, чернiгiвцi, смолявни i т. д.

Так творив Володимир колосальну державу тАФ найбiльшу своВнiми розмiрами в цiлiй Европi, з централiзованою владою князя, з мiцними твердинями, славну своiми багатствами, зв'язану торгоВнвельними та дипломатичними стосунками з усiм культурним свiВнтом того часу. Але ця могутня iмперiя складалась з рiзнорiдних етнiчних елементiв, рiзних племен, мов i релiгiй. Володимир розуВнмiв, що треба було знайти, крiм влади, об'iднуюче начало, i таким началом хотiв зробити релiгiю.

ПРИЙНЯТТЯ ХРИСТИЯНСТВА.

Спочатку Володимир вiддавав перевагу поганськiй релiгii. ЛiтоВнпис оповiдаi, що в Киiвi, на горi перед княжим теремом, поставив вiн статуi Перуна, Хорса, Стрибога, Дажбога, Симаргла й Мокопiа.

Цей рiзноманiтний пантеон богiв викликаi багато спроб поясниВнти його. Найпростiша з них тАФ вважати цi iмена за пiзнiшу вставку в лiтопис, за випадкове явище. Але навряд чи такий погляд правильний. Треба гадати, що Володимир, прагнучи об'iднати всi пiдВнвладнi племена, поставив у пантеонi кумирiв рiзних племен: Перун - бог вiйни, бог дружини, Дажбог i Стрибог тАФ боги слов'ян, Симаргл та Хорс тАФ жидiвськi боги, Мокоша тАФ фiнський. У цьому i деяка аналогiя зi стародавнiм Римом, де до Пантеону вводили боВнгiв пiдвладних народiв. Треба звернути увагу на те, що в Новгородi поставлено тiльки статую Перуна.

Володимир вимагав офiцiйного визнання цих богiв, яким приноВнсили навiть людськi жертви. Лiтопис оповiдаi, що 983 року, пiсля перемоги над ятвягами, Володимир звелiв принести в жертву юнака та дiвчину, але за юнака заступився батько, варяг, i розбурхана юрба вбила iх обох: так земля киiвська прийняла кров мученикiв за вiру.

Володимир був надто мудрий правитель, щоб не зрозумiти, що поганська релiгiя не могла об'iднати його держави, анi вiдiграти тiii великоi ролi, яку вiдiгравала християнiзацiя для всiх держав Европи.

Вище вже була мова про те глибоке корiння, яке мало християнВнство в Украiнi-Русi. З далеких часiв приходило воно рiзними шляВнхами: з грецьких колонiй, з Балканського пiвострова, з Хозарського каганату, з Велико моравськоi держави. Протягом IX ст. маiмо низку фактiв, якi доводять про iснування християнськоi Церкви та христиВнянськоi громади в Киiвi. Цiкаво, що у другiй половинi XI ст, РЖбн ХордадберТС згадував тАЬруських купцiв, що звали себе християнаВнмитАЭ. Ця вказiвка свiдчить про спонтанне поширення християнства, незалежно вiд будь-яких заходiв влади. Не можна випускати з ока й дiяльностi Кирила та Методiя i iхнiх учнiв.

Можна припускати, що чимало християн було i в оточеннi ВоВнлодимира, починаючи з його дитинства. Навiть у його полiгамнiй родинi були християнки: грекиня, колишня черниця, двi чешки, одна, а може й двi болгаринi.

Без сумнiву, ще бiльше впливали на Володимира причини полiВнтичнi. 3 другоi половини IX ст. проповiдь християнства наближаВнлася до кордонiв Володимировоi держави. Року 864 охрестилась Болгарiя: року 928-35 тАФ Чехiя, 962-992 тАФ Польща, Для Володимира було ясно, що тiльки прийнявши християнство його держава зможе ввiйти як рiвноправна в коло iвропейських держав. Так психологiчно й об'iктивно, з огляду на полiтичнi умовини, мiг прийти Володимир до переконання в конечностi охрищення.

З лiтописiв невiдомо, де й за яких умовин прийняв християнство Володимир. тАЬПовiсть временних лiт оповiдаiтАЭ, що охристився вiн у Корсунi, але додаi: тАЬСе же не свiдуще право, глаголють, яко крестился iсть в Киiвi, инни же реша: в Василевi, другий же инако скажуттАЭ. Можливо, що зробив вiн це десь тихо й потаiмно.

Якi причини могли спонукати Володимира затаiти таку велику подiю? Можна припускати, що, уже вирiшивши охристити народ, чекав для цього слушноi нагоди, непевний, що не зустрiне гостроi опозицii.

Коли саме охристився Володимир? На це даi вiдповiдь чернець Якiв пишучи, що пiсля тiii подii Володимир прожив 28 рокiв. Дата смерти його незаперечна тАФ 1015 рiк, отже охрещення припадаi на 987 рiк. Нестор у тАЬЖиттi Бориса та ГлiбатАЭ подаi також 987 рiк.

Обставини склалися для Володимира сприятливо. Року 987 вiВнзантiйський полководець Варда Фока повстав проти iмператорiв i проголосив себе цiсарем. Василь П та Константин звернулися до Володимира по допомогу. В передумовах цiii допомоги вiн поставив шлюб з сестрою цiсарiв Ганною, а вони як передумову шлюбу тАФ охрищення його. Як припускаi П. Ковалевський, тодi, наприкiнцi 987 року, Володимир i охристився.

Володимир вислав цiсарям на допомогу 6.000 вiйська, яке двiчi розбило Варду Фоку, а в 989 роцi самого його взято в полон i страВнчено.

Проте, позбавившись небезпеки, вiзантiйськi цiсарi не виконали обiцянки. Вони пам'ятали тверду заборону свого дiда, Константина Порфiрородного, який писав: тАЬколи хозари, турки або Русь чи який iнший пiвнiчний або скитський народ.. почне просити чи домагаВнтися .. щоб посвоячитися з iмператором ромеiв, взяти у нього дочку за себе або свою дочку вiддати за iмператора чи його сина тАФ треба вiдповiсти на таке ганебне домагання, що на те i заборона, страшна й непорушна постанова святого й великого КонстантинатАЭ.

Тож Володимир, пiсля тривалоi облоги, здобув найкращу з вiВнзантiйських колонiй в Криму тАФ Корсунь, чи Херсонес. Втрата Корсуня тАФ з одного боку, а погроза Володимира, що вiн пiде на Вiзантiю тАФ з другого тАФ примусили цiсарiв, всупереч заборонi, виконати умову й виправити сестру до Корсуня, де ii й обвiнчано з ВолодиВнмиром. Пiсля того вiн повернув те мiсто Вiзантii, як вiно за дружину.

Володимир вернувся до Киiва з багатими дарами, iконами, мощами святих, трофеями тАФ в тому числi славетною корсунською квадригою. Вернувся як переможець у двох вiйнах i як зять вiзанВнтiйських цiсарiв. Це був апогей його слави. Трiюмфатор, iдиновладВнний володар величезноi держави, в ареолi непереможного тАЬвоiтелятАЭ, пiд моральним прапором цiсарiв Другого Риму, вiн мiг наважиВнтися привести свiй народ до хреста.

За тАЬПовiстю временних лiттАЭ, охрищення Руси вiдбулося надзвиВнчайно просто: Володимир наказав поскидати в Днiпро iдолiв i в призначений день вийти всiм над рiку. Люди весело входили у воду, а священики читали молитви. РЖ була тАЬрадiсть на небеси й на земли, толико душ спасаемьiхтАЭ.

Звичайно, справа не виглядала так iдилiчно. Митрополит РЖларiон, прославляючи в тАЬСловiтАЭ Володимира за охрищення Руси, пиВнсав: тАЬаще хто й не любовiю, но страхом повелевшого крещахуся, понеже 6е благоверiе его с властию спряженотАЭ. В усякому разi, прийняття християнства в Киiвi пройшло легше, нiж на периферiях держави, де ще довгий час поклонялися поганським богам. БаВнгато поганських звичаiв перейшло до християнства, утворюючи так зване тАЬдвоiвiр'ятАЭ. Але серед украiнських племен не зафiксовано у джерелах фактiв спротиву новiй релiгii, як то було на пiвночi тАФ в Новгородi, Ростовi.

Охрищення Руси викликало багато дискусiй з приводу того, яке духовенство христило народ, в яких обставинах воно вiдбувалось, яку iiрархiю встановлено. За давньою традицiiю, початок якiй поВнклав ще Нестор, усе тАФiiрархiв, священикiв тАФ дала Вiзантiя. РЖз Корсуня привiз Володимир священика Анастаса, разом з тАЬпопамитАЭ, i передав йому новозбудовану тАЬДесятиннутАЭ церкву.

Ця вiзантiйська традицiя трималася в росiйськiй та украiнськiй iсторiографii до XX ст. Видатнi iсторики, зокрема iсторики Церкви, РД. Голубинський, М. Грушевський , В. Пархоменко , останнiм часом митрополит РЖларiон, дотримувалися погляду, що Володимир прийняв християнську iiрархiю з Вiзантii, Проте, така концепцiя викликала заперечення. Насамперед тАФ у вiзантiйських джерелах не згадуiться такоi важливоi подii, як охрищення величезноi дерВнжави за Володимира, тодi як у багатьох джерелах згадуiться охриВнщення за Аскольда. Це дивно тим бiльше, що про одруження принВнцеси Ганни збереглися вiдомостi. Чомусь фактом охрищення не могла пишатися Вiзантiя. По-друге тАФ тяжко уявити успiхи христиВнянiзацiiтАФ а вони були безперечно тАФ при наявностi грецького духовенства, яке розмовляло б i проповiдало чужою для людности моВнвою. Невже були сотнi перекладачiв, якi виступали посередниками мiж духовенством i народом? Попереднi розмови, в яких ознайомлюВнвано люднiсть з новою релiгiiю, ii основами тАФ могли провадитися тiльки зрозумiлою мовою. Служба Божа в нових храмах, проповiдь, навчання в школах тАФ все це вимагало духовенства, яке володiло б зрозумiлою для народу мовою.

Цi мiркування сприяли тому, що в 1913 роцi з'явилась гiпотеза приват-доцента Петербурзького унiверситету, М. Присiлкова, який доводив, що перша iiрархiя на Украiнi-Русi та перше духоВнвенство прибули не з Вiзантii, а з Болгарii, з Охрiди, де iснував неВнзалежний вiд Вiзантii патрiархат.

Значна частина дослiдникiв Украiни приiдналася до цiii гiпоВнтези, серед них: С. Томашiвськийт, В. Абрагам, РД. Шмурло, Н. Кох, В. Погорiлов, М. Чубатий, Т. Коструба, РЖ. Холмський, П. Ковалевський, о. РЖ. Назарко та чимало iнших. Ця гiВнпотеза маi багато пiдстав. З Болгарiiю Украiна-Русь мала РЖнтенВнсивнi стосунки рiзного характеру. Святослав iз своiм вiйськом проВнтягом чотирьох рокiв (967-971) перебував у Болгарii. Володимирова жiнка була болгаринею i можливо тАФ матiр'ю улюблених синiв Бориса та Глiба, якi мали християнськi iмена Романа та Давида, що належали членам княжоi болгарськоi родини. В полiтичному вiдВнношеннi Болгарiя була для Руси менше небезпечного, нiж Вiзантiя, де юрисдикцiя патрiярха тягла за собою полiтичну залежнiсть вiд держави. Великим аргументом була близькiсть мов болгарськоi та лiтературноi мови Киiвськоi Руси, i священики-болгари легко могли порозумiватися з новою паствою.

Все це промовляi за те, що першими вчителями й церковними провiдниками Руси були болгари. Цiкаву рису до цiii гiпотези доВндав проф. П. Курiнний: дослiджуючи рештки Десятинноi церкви, що ii збудував Володимир у Киiвi, вiн знайшов аналогiю в технiцi будiвлi ii з храмами Охрiди, а не Вiзантii.

Треба згадати ще одну гiпотезу: про римо-католицьке похоВндження християнства на Украiнi. Одним iз перших основоположВнникiв ii був М. Коробко, на початку XX ст., а головними представВнниками були дослiдники 30-их рокiв XX ст. Н. БавмТСартен , Ж. Данзас, Т. Коструба та iн. В цiй гiпотезi значне мiсце придiляють сазi про Олафа ТрiТСвiсона, який нiбито вiдiграв велику ролю в наВнверненнi Володимира на християнство. Згадана саТСа не i певним джерелом, у нiй багато плутанини, i тому цiii гiпотези не пiдтриВнмали такi католицькi дослiдники, як С. Томашiвський, о. РЖ. Назарко, д-р Г. Лужницький та iн.

Прийняття християнства, яким би шляхом воно не прийшло тАФ безпосередньо з Вiзантii чи за посередництвом Корсуня або БолгаВнрii тАФ включало Украiну в лоно православноi Схiдньоi Церкви й вiдВнкривало дверi для величноi, пишноi вiзантiйськоi культури, що пеВнреживала в Х-ХРЖ ст. новий ренесанс. У X ст. Схiдня Церква, подоВнлавши рiзнi iресi, являла собою мiцну, iдину, оновлену Церкву. тАЬКонстантинополь .. справдi був другаяий Рим.. РЖ вся держава, ввесь народ це визнавали. .тАЭ Св. Григорiй Богослов назвав КонВнстантинополь тАЬоком вселенноiтАЭ i тАЬвзаiмним вузлом Сходу i ЗаходутАЭ. Таким тАЬвузломтАЭ з не меншим правом можна назвати й Киiв.

Прийняття християнства з Вiзантii або з Болгарii не припинило зв'язкiв iз Заходом, що iх започаткувала Ольга. Никонiвський лiтоВнпис зберiг вказiвки на обмiн посольствами Володимира i пап. НаВнприклад, 988 року, пiд час облоги Корсуня, посли вiд папи РЖвана XV принесли в дар мощi тАФ голову св. Климента. 991 року знов прихоВндило посольство вiд того ж папи. Року 994 лiтопис нотуi повернення посольства Володимира з Риму, Року 1000-го являлись посли вiд папи Сильвестра II. Цей факт дуже важливий: папа був вiдомим ученим, учителем цiсаря Оттона III, мати якого, Теофано, вдова Оттона II, була сестрою Володимировоi дружини, Ганни. Разом з ниВнми були посли вiд королiв угорського та чеського. Року 1001-го хоВндили посли вiд Володимира до папи. Останнiй вiдомий акт взаiмоВнвiдносин Володимира з папою тАФ це проiзд через Киiв до печенiгiв РЖ назад у 1006-1007 роках iпископа Бруно з Кверфурту, родича цiВнсаря Генрiха II. Володимир його дружньо прийняв i супроводив до кордону своii землi.

Усi цi факти свiдчать про дружнi стосунки Володимира з РиВнмом. До цього треба додати, що в Украiнi дуже шанували пам'ять св. Климента, папи Римського.

Можна сказати, що за Володимира в Украiнi творилася фактично автокефальна Церква, незалежна вiд Вiзантiйського i Охрiдського патрiархiв, яка мала дипломатичнi вiдносини з рiзними краiнами. На незалежнiсть ii вказуi хоч би такий деталь: Номоканон прийВннято не в редакцii патрiярха Фотiя з його передмовою, а до-тАЬфотi-iвськийтАЭ, у болгарському перекладi. Так, за висловом Б. Трекова, тАЬхристиянство, взяте вiд грекiв, у той же час не вiдмежоване вiд Заходу, стало кiнець-кiнцем не вiзантiйським i не римським, а русьВнкимтАЭ, тАФ украiнським, скажемо ми.

Лiтописи не зберегли анi вказiвок про органiзацiю Церкви за ВоВнлодимира, анi iмен перших iiрархiв. Побiжно згадуiться iпископiв та митрополита у зв'язку з Володимировими радами та учтами. Не вдаiться скласти списка перших митрополитiв, та й невiдомо, чи були вони. Однi дослiдники називали першим митрополитом Михаiла, iншi _ Леона, третi тАФ РЖвана.

З iменем Володимира зв'язаний Устав, що оформлюi церковний суд, визначаi межi його та коло осiб, що йому пiдлягають. Не зваВнжаючи на те, що найдавнiший список його датуiться ХРЖП ст., такi видатнi дослiдники, як М. Владiмiрський-Буданов, О. Лотоцький, М. Чубатий, о. РЖ. Назарко, вважають його, бодай частково, за автентичний.

Володимир, християнин i володар християнськоi держави, став у рядi найвидатнiших володарiв Европи. Лiтопис згадуi, що вiн мав тАЬлюбовтАЭ з тАЬоколними князi.. с Болеславом Лядським, й с Сте-фаном Угрським, й с Андрiхом ЧеськимтАЭ. Така ж тАЬлюбовтАЭ була мiж ним i скандинавськими володарями. Олаф Трiгвiсон, майбутнiй король Норвегii, був другом Володимира i деякий час жив у нього, про що оповiдають саТСи.

Своiх дiтей Володимир одружив з членами родин захiдноiвроВнпейських володарiв. Старший син тАФ Святополк тАФ був одружений з дочкою польського князя Болеслава Хороброго, Ярослав тАФ з дочкою короля Швецii Олафа тАФ РЖнгiгердою-РЖриною, дочка тАФ Премислава тАФ була одружена з угорським королем Лядиславом ЛиВнсим, друга тАФ з чеським королем Болеславом Рудим, третя тАФ Марiя-Добронiга тАФ з Казiмiром-Обновителем, королем Польщi.

Шлюб Володимира з Ганною зв'язав його не лише з вiзантiйВнськими, а також i з нiмецькими цiсарями: сестра Ганни тАФ Теофано тАФ як уже згадувалося, була дружиною цiсаря Оттона П i матiр'ю Оттона III, за малолiтства якого вона була реТСенткою.

Перший з украiнських князiв, Володимир почав карбувати моВннету. До того монетними одиницями були гривнi, зливки срiбла певВнноi форми, зв'язанi з старою лiчильною системою на куни, ногати, векшi i т. д. Типи монет запозичено у Вiзантii, i було iх два тАФ срiбВнний i золотий. На однiй сторонi монети був образ Христа, на друВнгiй тАФ постать князя на престолi, у всiх регалiях, в княжому одягу; на деяких замiсть Христа був знак тАЬтризубатАЭ."

Значення знаку тАЬтризубатАЭ остаточно не з'ясоване. Вiн зустрiВнчаiться не лише на монетах Володимира та його нащадкiв, а також на цеглинах, на дармовiсах, мечах, прапорах. Дехто з дослiдникiв вважають тризуб за родинний знак Володимира та його нащадкiв.

Протягом 35-рiчного правлiння Володимир об'iднав не лише всi украiнськi, але й слов'янськi племена Схiдньоi Европи, а також чаВнстину фiнських та литовських. Збройною силою, дипломатичними стосунками, торговельними зв'язками, матримонiальними союзами тАФ Украiнська держава за Володимира стала на одне з перших мiсць в Европi. Величi цiii держави вiдповiдала велич ii столицi, Киiва. Невелике мiсто, город РЖгоря та Ольги, Володимир значно поширив, вирiс новий центр староруськоi держави, в осередку якого стояв тАЬдвiр теремнийтАЭ, з палацом часiв Ольги або Святослава. Володимир оточив його новим кам'яним муром, з в'iздовою браВнмою, з пiлонами, рештки яких знайдено на розi Велико-Володимирськоi та Велико-Житомирськоi вулиць. В цьому укрiпленому мiстi збудовано три великi кам'янi палати та церкву св. Василя, на мiсцi, де стояв Перун, Спаса, св. Софii та катедральну величезну церкву Богородицi, так звану Десятинну, бо на утримання ii Володимир призначив десяту частину княжих прибуткiв. Над спорудою ii праВнцювали майстри рiзних нацiональностей: греки, болгари, украiнцi, i була вона резкiшно оздоблена мармуром, фресками та мозаiками.

Киiв був тАЬсуперникомтАЭ Царгороду, i 1018 року нiмецький вояк, з тих, що прийшли до Киiва пiд час мiжусобноi вiйни, був вражений багатством цього мiста, його 8-ма ринками, 400 церквами, iнтерВннацiональним натовпом на майданах: данiв, скандинавiв, франкiв. трекiв, вiрментАФ рiзномовною, рiзноплемiнною масою людности.

Християнство внесло в життя народу вищу мораль, вищi iдеали, культуру, осередками якоi стали церкви. Вже для спорудження iх треба було мобiлiзувати багато фахiвцiв тАФ вiд мулярiв до архiтектiв; оздоблення церкви потребувало малярiв, мозаiстiв, рiзьбарiв. По закiнченнi будови, крiм клiру, потрiбно було багато грамотних людей: читцiв, спiвакiв тощо. При церквах Володимир засновував школи для навчання боярських та священичих дiтей, Крiм Киiва будовано церкви й по iнших мiстах тАФ в Овручi, ВаВнсилевi . .

Можна сказати тАФ жадна з iсторичних постатей нашоi давньоi iсторii не була так високо шанована за життя й не була такою поВнпулярною у наступних поколiнь, як Володимир. Багатий цикл iстоВнричних переказiв, пiсень тАФ так званих билин тАФ зберегли пам'ять про Володимира-тАЬкрасне сонечкотАЭ, про його людянiсть, приступВннiсть, демократизм, як сказали б тепер. Видатний ерудит, КиiвсьВнкий митрополит РЖларiон, через 30-35 рокiв пiсля смерти Володимира, в надхненному тАЬСловiтАЭ так характеризував його та Русь: тАЬне в хуВндiй бо i невiдомiй землi володiв (Володимир), но в Руськiй, яка вiдома i слишима в усiх кiнцях землiтАЭ, i був там тАЬiдинодержцемтАЭ.

З Володимиром почалася нова доба в усiх галузях державного життя: полiтики, релiгii, культури. тАЬЧаси Володимира Святого, чи Великого, тАФ писав М. Грушевський, тАФ були кульмiнацiйною точкою процесу будови, завершенням, так би сказати, механiчноi еволюцii процесу утворення давньоi Руськоi, Киiвськоi державитАЭ.

БОРОТЬБА ЗА КИРЗВ.

15-го липня 1015 року помер Володимир Великий. Останнi роки його життя були дуже неспокiйнi. Державна будова не була такою мiцною, як здавалося, i вже за життя Володимира почали виявляВнтись ознаки того розкладу, який привiв ii до загибелi: брак злютованости i тенденцii до вiдокремлення складових частин держави.

Цей процес розкладу не був властивiстю Украiнськоi держави. Двiстi рокiв перед тим могутня монархiя Карла Великого (768-814), що охопила була всю центральну Европу, розпалась через ЗО рокiв пiсля його смерти та смерти його сина, Людовiка Побожного, i Верденський договiр 843 р. встановив iснування трьох незалежних дерВнжав: РЖталii, Францii та Нiмеччини, якi далi жили своiм окремим життям.

РЖнтереси великоi держави вимагали централiзованоi влади i пiдВнкорення iй правителiв окремих частин, а цi частини, навпаки, прагВннули незалежности, можливости самим будувати своi життя. На

цьому грунтi розпочалися конфлiкти мiж Володимиром та його синами. Дванадцять синiв, ще в молодечому вiцi, вiн призначив до окремих частин держави, треба гадати, давши iм за помiчникiв, а iнодi керiвникiв, надiйних бояр. Першим, за згодою Володимира, вiдокремилося князiвство Полоцьке, як спадщина його жiнки Рогнiди, дочки князя Рогволода, забитого Володимиром у 980 роцi. Там встановилася окрема Полоцька династiя1" тАФ осередок майбутньоi Бiлоруськоi держави.

Святополк, старший син, власне син Ярополка та грекинi, з якою одружився Володимир пiсля смерти брата, одержав в управлiння Деревську землю. Святополк одружився з дочкою Болеслава ХоВнроброго, i з його жiнкою приiхав до Турова Кольберзький iпископ Райнберн. Дальшi обставини неяснi, але Святополк почав готувати проти Володимира повстання з участю Болеслава, який разом з нiВнмецькими та варязькими вiйськами рушив в Украiну. Володимир, своiчасно довiдавшись про змову, ув'язнив сина, невiстку та Райнберна. РДпископ помер у в'язницi. В 1013 роцi Володимир звiльнив сина з дружиною, але тримав iх бiля себе, можливо тАФ дав Свято-полковi Вишгород.

За два роки тАЬвийшов iз послушности батьковiтАЭ другий син, Ярослав Новгородський, син Рогнiди: вiн перестав платити Киiву данину i почав стягувати вiйська для походу. Володимир, збираВнючись дати вiдсiч непокiрному синовi, несподiвано помер.

РД пiдстави гадати, що у змовi з Святополком був Всеволод, князь Володимир-Волинський, що вiд 90-их рокiв зникаi з полiтичного овиду Руси. Скандинавськi саги про Олафа ТрiТСвiсона оповiдають, Що 995 року вiн утiк до Скандинавii i там загинув. Д. Лiхачов приВнпускаi, шо втiк вiн унаслiдок розриву з Володимиром. Можливо, в опозицii були також Глiб та Мстислав.

СВЯТОПОЛК (1015тАФ1019).

Святополк, що перебував у Киiвi, скористався з наглоi смерти батька й оголосив себе його спадкоiмцем. Прагнучи захопити владу над усiiю державою, вiн пiдiслав убивникiв до улюбленого Воло-димирового сина Бориса Ростовського. Пiсля Бориса забито молодшого брата Глiба та Святослава, князя Деревського. Таким чином у руках Святополка опинилася бiльша частина держави ВолодиВнмира: крiм Киiвщини, Сiверщини з Чернiговом та Любечем, до неi входили землi Волинська, Деревська, Туровська, Ростовська та Муромська.

Стероризованi вбивством братiв, РЖншi брати не виявляли активВнностi. Тiльки Ярослав Новгородський зiбрав вiйсько, найняв ваВнрягiв i рушив походом проти Святополка. В 1016 роцi Ярослав розВнбив Святополка пiд Любечем, i в 1017 роцi заволодiв Киiвом. Тодi Святополк удався по допомогу до тестя Болеслава. В лiтi 1018 року Болеслав з вiйськом, в якому були поляки, нiмцi, угри, спiльно з Святополком, який привiв печенiгiв, подолав Ярослава з новгородВнцями та варягами i в серпнi 1018 року здобув Киiв, захопивши велику здобич; серед полонених була Володимирова родина: друВнжина й 9 дочок. Переможцiв урочисто зустрiчали кияни з митропоВнлитом РЖваном.

Святополк та Болеслав надали перемозi всесвiтнього характеру, виславши посольства до Нiмеччини та Вiзантii. Так у 1018 роцi СвяВнтополк об'iднав бiльшу частину Володимировоi держави i поновив дипломатичнi стосунки з двома iмперiями. За допомогу вiн передав Болеславовi червенськi мiста, Забужжя i, мабуть, пiзнiшу Галичину.

ЯРОСЛАВ РЖ МУДРИЙ (1019тАФ1054).

Трiумф Святополка був недовгий: Ярослав з новим вiйськом iз новгородцiв та варягiв взимку 1018-19 р. знову заволодiв Киiвом. Святополк утiк до печенiгiв. Навеснi 1019 року Ярослав розбив СвяВнтополка над р. Альтою, вiн втiк кудись на захiд i там тАЬмiж чехи та ляхитАЭ загинув. Невдасi Святополковi надано з поклоном перед щасВнливим Ярославом iм'я тАЬОкаянноготАЭ, тАФ писав С. Томашiвський.

Однак, ця перемога ще не забезпечила Ярославовi iдиновладности. Року 1023, коли вiн усi зусилля звертав на повернення захiдних земель, що iх тАЬзабравтАЭ Болеслав, з Тьмутороканi прийшов брат Мстислав, прославлений боротьбою з кавказькими племенами ясiв (лезгiнiв) та касогiв (черкесiв). У 1026 роцi, пiсля вiйни, яка тривала три роки, брати тАЬствори миртАЭ i подiлили Руську землю по Днiпру: Мстислав дiстав лiвобережнi землi, а Ярослав тАФ правобережнi.

Пiсля того, до смерти Мстислава в 1036 роцi, брати жили мирно i спiльно ходили на ворогiв. Того ж 1036 року Ярослав ув'язнив своВнго брата Судислава, князя Псковського, i продержав його у тАЬпорубiтАЭ 24 роки, залишаючись iдиновладним володарем величезноi дерВнжави (лише в Полоцькому князiвствi правила династiя РЖзясла-вячiв). РДдиновладдю правив вiн 18 рокiв, до 1054 року.

Правлiння Ярослава значною мiрою було продовженням Володимирового: у зовнiшнiй РЖ внутрiшнiй полiтицi вiн поглиблював те, що зробив Володимир.

Закiнчивши боротьбу з Святополком, Ярослав, як згадано вище, старався повернути землi Захiдноi Украiни, що iх забрав Болеслав: 1022 року вiн ходив до Берестя; скориставшися зi смертi Болеслава року 1030, узяв Белз; в 1031 р. ходив на Польщу i повернув черВнвенськi мiста, взявши багато полонених полякiв РЖ оселивши iх у ноВнвих укрiпленнях понад р. Россю, якi будував проти печенiгiв.

М. Грушевський вважав, що Ярослав повернув усi землi польВнсько-украiнського пограниччя. Гiрше було з Закарпаттям: викориВнстовуючи усобицю пiсля смерти Володимира, угорський король Стефан РЖ Святий (1000-1038) прилучив Закарпаття до Угорщини, i його син Емерiк дiстав титул тАЬкнязя русинiвтАЭ. Пiсля того до XX ст, пеВнребувало воно в складi Угорськоi держави.

Ярослав кiлька разiв ходив також проти захiднiх сусiдiв: у 1038 роцi тАФ на ятвягiв, з якими воював i Володимир; у 1040 р. тАФ на ЛитВнву; 1041 р. тАФ на мазовшан i в 1047 р. тАФ знову на мазовшан. Цi два походи на мазовшан провiв вiн у допомогу Казiмiровi. Взагалi Ярослав багато уваги придiлив польським справам. Пiд час мiжусобВнноi боротьби, що розгорiлась пiсля смерти Болеслава, вiн пiдтримуВнвав спочатку братiв князя Мiшка, а потiм тАФ його сина Казiмiра, в майбутньому тАФ Вiдновителя. На захист його iнтересiв Ярослав уклав союз з цiсарем Генрiхом III. Забезпечивши Казiмiровi преВнстол, вiн видав за нього сестру Марiю-Добронiгу, а за вiно дiстав вiд Казiмiра полонених, яких вивiв 1018 року Болеслав Хоробрий тАФ 800 душ. Згодом одружив свого сина РЖзяслава з сестрою Казiмiра.

В пiклуваннi про вiднову польськоi держави i Ярослав, i Генрiх Ш виявили короткозорiсть: iнтересам Нiмеччини та Украiни не вiдповiдало вiдновлення могутности Польщi.

Ярослав мав на метi поширити кордони своii держави в напВнрямку фiнських земель, У 1030 роцi ходив вiн на чудь i над Захiдньою Двiною збудував мiсто, яке назвав своiм хрещеним iменем Юр'ев (згодом тАФ Дорпат, тепер Тарту), закрiпивши таким чином свою владу за Чудським озером. У 1032 роцi ходив на заволоцьких фiнiв. На Пiвнiчну Двiну ходив його воiвода Улiб, але похiд був невдалий. Року 1042 повторив спробу пiдкорити пiвнiчнi землi тАФ тАЬходив на ЯмьтАЭ син Ярослава, що князював у Новгородi, Володимир, але наслiдки походу невiдомi.

Порiвнюючи з добою Володимира, боротьба з печенiгами втраВнтила свою гостроту. До 1036 року вони не нападали на Украiну, можливо, з причини ослаблення тАФ з одного боку боротьбою з УкраВнiною, а з другого тАФ постiйним натиском зi сходу узiв-торкiв, за якиВнми посувалися половцi. Останнiй масовий наступ печенiгiв вiдбувся 1036 року, коли вони облягли навiть Киiв. Ярослав, з допомогою своiх постiйних помiчникiв тАФ варягiв, завдав печенiгам жорстокоi поразки, пiсля чого вони покинули степи й пересунулися за ДуВннай. На побойовищi. збудував Ярослав храм святоi Софii.

Перемога над печенiгами дала можливiсть Ярославовi значно поВнсунути кордон на пiвдень, Над Россю вiн збудував лiнiю укрiплень, зокрема мiсто Юр'iв (недалеко Бiлоi Церкви), заселюючи iх бранВнцями, що iх повернув йому Казiмiр на вiно за Марiю Добронiгу. Однак, його полiтика на пiвднi не дала багато позитивного, бо степи залишалися неосвоiними, а шлях до Чорного моря перетяВнтий кочовими ордами.

Неясним залишаiться питання про похiд Ярослава на Вiзантiю в 1043 роцi. Перед тим, з часiв Володимира, вiдносини Украiни з ВiВнзантiiю були мирнi. Час вiд часу були якiсь стосунки мiж обома державами. Причиною походу було вбивство у Вiзантii якоВнгось купця, тАФ писав вiзантiйський письменник Скилиця, але М. Грушевський не надавав вiри його свiдоцтву, припускаючи, що Ярослав, можливо, хотiв настрашити Вiзантiю й здобути новi приВнвiлеi для руськоi торгiвлi. Проф. М. Андрусяк вважаi, що приВнчиною було бажання Ярослава унаслiдувати вiзантiйський престол,

тому, що його друга жiнка, Феодора, була дочкою цiсаря Константина. З цим поглядом тяжко погодитися. Отже, треба покищо прийняти погляд М. Грушевського, що точнiшi причини тiii випраВнви невiдомi.

Похiд, яким керували син Ярослава Володимир та воiвода Ви-шата, закiнчився повною поразкою частини руського вiйська, що йшла суходолом: ii знищено, а полонених тАФ ослiплено разом з воiводою. Можливо, внаслiдок цього укладено договiр, закрiплений шлюбом сина Ярослава, Всеволода, з царiвною Анною Мономах.

Йдучи шляхами Володимира, Ярослав широко розгортаi диплоВнматичнi стосунки з захiдньоевропейськими володарями. Вище вже згадувалося про клопотання Ярослава з приводу вiднови Польськоi держави й твердостi лiнii в оборонi прав Казiмiра. Цi вiдношення закрiплено двома шлюбами: Марii-Добронiги з Казiмiром-Вiдновителем та РЖзяслава з сестрою Казiмiра тАФ ТРертрудою.

Ярослав мав широкi стосунки з Нiмеччиною. Вже пiд час боротьВнби з Святополком у 1016 роцi уклав вiн союз з цiсарем Генрiхом II проти Болеслава польського, але цiсар зрадив його, замирився i уклав союз з Болеславом. У боротьбi за вiднову Польськоi держаВнви Ярослав дiяв у союзi з Генрiхом III. В нiмецькiй хронiцi оповiВндаiться про його посольство до цiсаря в 1040 i 1043 роках тАФ з проВнпозицiiю одружитися з одною iз дочок, але Генрiх уже знайшов собi наречену, Син Ярослава, Святослав, був одружений з сестрою трiрського iпископа Бургарта. Другий князь, iмени якого не назВнвано, був одружений з дочкою саксонського маркграфа Оттона з Орлягмунду; втративши чоловiка, вона повернулася до Нiмеччини й одружилася з сином баварського герцога Оттона з Нордгайму; третiй, невiдомий на iм'я, одружився з Одою, дочкою Леопольда, графа Штадтського. Такi матримонiальнi стосунки свiдчать про зв'язки iншого характеру, якi зближали Киiвську державу з Захiдньою Европою.

РЖнтенсивнi вiдносини, успадкованi Ярославом вiд Володимира, зв'язали його зi Скандинавiiю. Великi варязькi загони з'являлися як наймане вiйсько в усiх головних вiйнах Ярослава. Його двiр, його iсторiя часто згадуються в саТСах, хоч не завжди правдиво. ВiВндомо, що у Ярослава перебував норвезький король Олаф II Святий, коли його вигнали з Норвегii. Син Олафа II, МаТСнус, у майбутньому також король, виховувався в Киiвi. Ярослав був одружений з дочВнкою шведського короля СкотхонунТСа Олафа. РЖнгiгердою-РЖриною. Одна з дочок Ярослава, РДлисавета, була одружена з Гаральдом-Гардрада, родичем короля Олафа. Щоб здобути ii руку, вiн з друВнжиною громив береги Середземного моря, як справжнiй вiкiнг, i на честь i

Вместе с этим смотрят:

"Архитектурная сказка" М. Ф. Казакова

"Великая депрессия" в США

"Византийский стиль" в архитектуре Москвы

"Дворцовые перевороты" и усиление позиций аристократии и гвардии: причины и последствия

"Золотой век" Екатерины II. Россия во II половине XVIII века