Козаки, iхнi життя, побут та звичаi

Мiнестерство Освiти Украiни

Донецька область

м. Марiуполь

СЗОШ № 66 8-а клас

Реферат з iсторii Украiни на тему:

“Козаки, iхнi життя, побут та звичаi”

Виконав: Засецький В. А.

Учитель: Неменуща М.В.

м. Марiуполь

2001 р.

План СТР.

1. Запорiзьке козацтво. 3

2. Кошовий атаман. 4

3. Козацька наречена. 4

4. Суднобудування запорiзьких козакiв. 5-7

5. Запорозька верф. 8-9

6. Суди i покарання запорiзьких козакiв. 10-12

7. Адмiнiстратiвнi i судовi влади в запорiзьському низовому вiйську. 13-20

8. Висновок 21

Запорiзька Сiч

На кордонi лiсу i дикого степу, на стику слов'янськоi осiлоi сталостi i розгульноi вольницi кочiвникiв народилося козацтво. Багато хто говорять про його особливу культуру i навiть цивiлiзацiю. Степова мiсцевiсть нижче днiпровських порогiв одержала назву Запорiжжя, а плавнi, що примикають до Днiпра - Великого Лугу. Саме тут у середнi столiття зародилося й змiцнiло запорiзьке козацтво. Запорожцi назвали себе ще "сiчовиками". Слово це походить вiд дiiслова "сiкти" i маi той самий корiнь зi словом "засiка ". Козацька столиця - Сiч - для захисту обставлялася вирубаними (висiченими) деревами. Однак дотепер не вiдомi точнi мiсця iхнього розташування. РЖ взагалi в iсторii запорiзького козацтва ще багато бiлих плям. Спробуiмо, призвавши на допомогу свiдчення деяких авторитетних дослiдникiв козацького побуту i народну поголоску, висвiтити окремi, найбiльш загадковi моменти iсторii запорiзьких козакiв, особливостi iхньоi культури.

1. Запорiзьке козацтво.

З 15 столiття в украiнських степах з'являються добувачi, що пiзнiше поповнюються утiкачами вiд польського панування. На новiй територii iм приходиться постiйно захищатися вiд татар, i поiднуються в окремi збройнi групи, що не тiльки вiдбивають напади татар, але i самi нападають на татарськi загони й мiста. Цих вiдважних людей почали називати козаками. Вважаiться, що свою назву козаки одержали вiд тюркського слова козак - степовий мисливець. Уперше ця назва зустрiчаiться в листi литовського князя Олександра вiд 19 грудня 1492 року до татарського хана Манглi - Гiрею. У ньому князь повiдомляв про свiй наказ покарати козакiв - вихiдцiв з Киiвщини й Черкащини , що розбили пiд Тягином турецький корабель. У козаки попадали люди з усiх суспiльних шарiв (селян, мiщан, дворян). Були серед них i iноземцi. Запорiзькi козаки жили на нижньому Днiпровi, за порогами, вiдкiля i з'явилася iхня назва. РЗхнiм лiдером став Дмитро Вишневецький. У 1552 - 1554 роках вiн об'iднав розрiзненi групи козакiв, створивши на островi Мала Хортиця козацький центр, вiйськову формацiю тАУ Запорiзьку Сiч. У 1562 роцi Вишневеецький втрутився у внутрiшнi справи Молдовii, що у цей час контролювали турки. Вiн був схоплений турками i страчений у Константинополi. Запорiзька Сiч була вiйськовою органiзацiiю: козаки жили в куренях (вiйськовий пiдроздiл), ними керував отаман або гетьман, що керував Сiччю за допомогою козацькоi верхiвки - старшини. Козаки здiйснювали успiшнi походи в Крим, i навiть доходили до Стамбула (Константинополя). По рiках i морю вони ходили на невеликих човнах, видовбаних з цiлого дерева, що називалися чайками. По краях прикрiплювався зв'язування очерету, що додавало додаткову стiйкiсть. У козакiв була кiннота, але все-таки основою iхнього вiйська була пiхота. Щоб протистояти татарськiй кiннотi козаки починають активно використовувати вогнепальну зброю - пищали, пiстолi, невеликi пушки. По степу вони пересувалися на возах, якщо на них нападали татари козаки встановлювали вози в квадрат i вели сильний вогонь по татарах. Прорватися в середину квадрата були дуже важко, i звичайно, татари вiдступали. У 15 - 17 столiттях турецька й татарська погроза була дуже велика, i тому дii козакiв були вигiднi для багатьох держав, тому що вони послабляли татар i туркiв, не даючи iм проводити широкомасштабнi набiги всередину РДвропи. Литовськi князi, а пiсля i польськi королi намагалися взяти козакiв пiд контроль. Для цього в 1572 роцi був заснований спецiальний список - реiстр. Внесенi в нього козаки вважалися на службi короля, мали деякi привiлеi (одержували платню, мали самоврядування пiд керiвництвом коронного гетьмана i були звiльненi вiд податкiв). РЗхнiм центром було мiсто Трахтемиров, де був госпiталь i арсенал. При польському королi Стефане Баторие реiстр складав 600, а з 1590 року - до 1000 козакiв, а пiсля навiть бiльш цього. Однак число не реiстрових козакiв було в багато разiв бiльше.

2. КОШОВИЙ ОТАМАН

У кожного народу були особистостi, що народна поголоска надiлялася надприродними здiбностями. Такою фiгурою в запорiзьких козакiв був РЖван Сiрко, що вiсiм разiв обирався кошовим отаманом Вiйська Запорiзького. Його полководницький талант здобув йому легендарну славу. Сiрко провiв бiльш п'ятдесятьох походiв проти Османськоi iмперii i Кримського ханства, i жодного разу не потерпiв поразки, виходячи переможцем iз найважчих ситуацiй. Навiть не дуже звучне прiзвище ("сiрками" на Украiнi звичайно, називали собак) iнтерпретувалася як богоданна. Сiрко, за словами одного хронiста, був поставлений Богом, як пес на стражi християнських ягничок, щоб захистити iх вiд вовчих зубiв татар i туркiв.

До речi, легендарноi популярностi отамана сприяли i самi вороги. Своi поразки вони пояснювали не чим iншим, як чарами запорiзького ватага. Навiть дiтей лякали його iм'ям, називаючи "урусшайтаном" - росiянським чортом. Навiть пiсля смертi полководця його ще довго боялися ляхи й бусурмани. У переказах розповiдаiться про те, що козаки пiд час бою замiсть прапора виставляли вперед праву руку кошового:, де рука, там i удача. РЖсторик Митецький, що був у сiчовикiв i спостерiгав за iхнiми вдачами, так писав про це: "Славний був отаман. Уже i по смертi одного по морю запорожцi заживали, понесе був славний i турки його дуже боялися. Коли на вiйну i з мертвим iхали, те завжди iм щастя було".

Багато в народi й iнших подiбних iсторiях про славного отамана. Говорять, у Сiрка на хрестi був напис: "Хто буде сiм рокiв перед Великоднем виносити по трьох за пiдлоги землi на мою могилу, той буде мати таку силу, як я, i буде знати стiльки, скiльки i я". В одного з етнографiв минулого в щоденниках зустрiчаiмо такий запис про це: "Покiйний дiд Михайло Нелипа розповiдав, що як носив землю перед Великоднем, то йому в перший раз спочатку показалося, що начебто гуде щось; у другий - що зiбралося стiльки вiйська запорiзького, що аж земля стогне, у третiй - що барабани б'ють, з гармат палять, козацькi шапки червонiють, як маки.. Вiн злякався, кинув носити й вiдправився додому.."

5. Козацька наречена.

Вiдомо, що на Сiчi жiнок не було. "Самий старий звичай, що строго зберiгаiться, у запорiзьких козакiв, зауважуi француз Лазюр, - був той, котрий виключав, пiд страхом бути страченим, поява в Сiчi жiнки; вiдступ вiд цього звичаю нiколи не проходило безкарно, i в цьому випадку здивованiше усього те, що ця оригiнальна республiка улаштувалася в тих мiсцях, де було, по переказi, царство амазонок". У чому отут справа? Чому козаки вiдмовилися вiд жiнок, що так полегшували життя iхнiх пiвнiчних побратимiв - хлiборобiв? Вищою святинею i цiннiстю для запорожця була воля. Заради ii вiн готовий був вiдмовитися не тiльки вiд родини, але й узагалi вiд спiлкування з жiночою статтю. "Степ як воля - козацька частка" - говорили в народi. Потрапляючи до сiчовикiв, людина мимоволi залучалася до таiнства, символiчно вiнчався з "нареченою" - волею. "Оженися на вiльнiй волi, на козацькiй частцi" - писав Тарас Шевченко. РЖнший "жiночою" фiгурою козацького символiчного вiнчання була смерть: "Узяв собi панночку в чистому полi земляночку". Цi два традицiйнi образи доповнювали один одного. Хто присвячував своi життя волi, пiддавав себе безлiчi небезпек, i зрештою, стикалися зi смертю, що, до речi, трактувалася нерiдко, як рятування вiд несвободи земного життя.

4. Суднобудування запорiзьких козакiв

Запорiзькi, а потiм i донськi козаки в XVI-XVII столiттях будували досить мiцнi для того часу судна, називанi чайками й дубами. На чайках, що володiли гарною швидкiстю, вони нападали не тiльки на торговi судна, але i на окремi бойовi кораблi, дуби ж служили винятково для вантажних перевезень. У 1515 роцi на 32 чайках украiнськi козаки зробили набiг на Очакiв, а в 1556 роцi разом з росiйським загоном Путивля, знову на чайках, вони захопили передмiстя цiii турецькоi мiцностi. Але самим що запам'ятовуiться був так називаний Кримський похiд у 1559 роцi пiд керiвництвом окольничого Д.Ф.Адашева. У лютому цього року, будучи "першим воiводою великого полку", вiн очолив напад на Кримське ханство, побудувавши на мiсцi впадання рiки Псел у Днiпро й в острова Хортиця на Днiпровi флотилiю з 150-200 чайок i дубiв. Спустивши вниз за течiiю Днiпра, його флотилiя захопила два турецьких кораблi i висадила вiйська на захiдне узбережжя Кримського пiвострова неподалiк вiд Перекопу. Розбивши кiлька загонiв хана Девлет-Гiрея, козаки звiльнили з татарського полону своiх спiввiтчизникiв, а потiм благополучно повернулися до острова Хортиця.

Передбачуваний вид козацькоi чайки.

У 1576 роцi запорiзькi козаки на своiх чайках розграбували Сiноп i Трапезунд, а в 1590 роцi повторили набiг на цi ж мiста. У 1606 роцi козаки напали на Варну, у 1608 роцi на Перекоп, у 1609 роцi на гирло Дунаю, у 1615 роцi разом з донськими козаками на Азов, на рейдi якого знищили кiлька турецьких кораблiв, а потiм на 70 чайках рушили по напрямку Кафи i зайняли ii, завершивши свiй похiд успiшним рейдом уздовж пiвденного берега Чорного моря, тимчасово взявши Трапезунд. У 1616 роцi запорожцi зробили похiд на Сiноп. У 1633 роцi нападали на турецькi гарнiзони в Азову, РЖзмаiлi, Килii i на поселення мiж Днiпром i Дунаiм, а в 1637 роцi навiть якийсь час володiли Азовом. Особливо активiзували своi дii запорiзькi козаки наприкiнцi XVII столiття. Тiльки на турецьку мiцнiсть Очакiв вони нападали чотири рази, i знову на чайках i дубах.

Французький Боплан, що служив польським королям, дii запорiзьких козакiв описував так: "Задумавши погуляти по морю, козаки просять дозволу не в короля, а в гетьмана; потiм складають раду, тобто вiйськова рада, i вибирають похiдного отамана, так точно, як i головного вождя. Утiм, отаман похiдний стаi на час. Пiсля цього вони вiдправляються у вiйськову скарбницю своi збiрне мiсце: будують там човни довжиною в 60, шириною вiд 10 до 12, а глибиною в 12 футiв. Човни цi без кола: дно iх складаiться з видовбаноi колоди, вербовоi чи липовоi, довжиною близько 45 футiв (13,7 м); воно обшиваiться з бокiв на 12 футiв (3,7 м) у височину дошками, що мають у довжину вiд 10 до 12 (3?3,7 м), а в ширину 1 фут (0,305 м), i прибиваються одна до одноi так точно, як при будiвлi рiчкових суден, доти, поки човен не буде мати в ширину 12 (3,7 м), а в довжину 60 футiв (18,3 м). Довжина його поступово збiльшуiться догори. Козаки обробляють усi частини своiх човнiв у такий самий спосiб, як i нашi теслi, потiм обсмолюють i прилаштовують до кожноi по два керма, щоб не втрачати дарма часу при поворотi своiх довгих судiв, коли вони змушенi будуть вiдступати. Козацькi човни,

мають з кожноi сторони по 10 i 15 весел, пливуть на веслуваннi скорiше турецьких галер.

Ставиться також i щогла, до якоi прив'язуiться в гарну погоду вiтрило, але при сильному вiтрi козаки пливуть на веслах. Човни не мають палуби: якщо ж iхнiй заллi хвилями, тi очеретянi канати охороняють вiд затоплення. Сухарi складають у барила довжиною в 10 футiв (3 м), а в ширину близько 4 футiв (1,22 м): дiстають iх через втулку. Поверх того кожен козак запасаiться горщиком вареного проса й горщиком тесту, розпущеного у водi, що вони iдять змiшавши з просом. Тiсто це, смаком кислувате, служить козакам для iжi i для питва: називають його саламахою, тобто ласою стравою, хоча я не знаходив у ньому великоi приiмностi i вживав у подорожах тiльки при недолiку кращоi iжi. Козаки пiд час походу завжди тверезi i якщо помiчаiться п'яниця, отаман негайно наказуi викинути його за борт: iм не дозволено також брати iз собою горiлку, тому що тверезiсть вважають необхiдною при виконаннi своiх завдань.Для помсти татарам за руйнування Украiни козаки вибирають осiннiй час; заздалегiдь вiдправляють у Запорiжжя зброю i запаси, необхiднi для походу i для будiвлi човнiв. У Запорожжя збираiться вiд 5 до 6 тисяч добрих, добре озброiних козакiв, що негайно приймаються за будiвлю човнiв. Не менш 60 чоловiк, митецьких, як ми вже сказали, у всiх ремеслах, трудяться бiля одного човна й обробляють його через 15 днiв, так що за два чи три тижнi виготовляють близько 80 чи 100 човнiв, з 4 чи 6 фальконетами на кожнiй. На човен сiдаi вiд 50 до 70 козакiв, iз яких усякий маi шаблю, двi пищалi 6 фунтiв пороху, достатню кiлькiсть куль i квадрант; туди ж кладуть ядра для фальконетiв i необхiднi життiвi припаси".

Сучасник Г. Боплана префект Кафи Э.Д.д'Асколи про запорiзькi чайки писав наступне: "Якщо Чорне море завжди було сердитим iз древнiх часiв, то тепер воно безсумнiвно чорнiше i страшнiше через численних чайок, усе лiто спустошуючих море i сушу. Цi чайки довгуватi, на зразок фрегатiв, умiщають 50 чоловiк, йдуть на веслах i пiд вiтрилом. Щоб вони могли витримувати жорстокi бури, iх обв'язують навколо бортiв соломою.. На море ж жоден корабель, як би не був вiн великий i добре збройний, не знаходиться в безпецi. Сподвижник Петра I вiце-адмiрал К.И.Крюйс також залишив запис про запорiзькi судна: "Човни козацькi не мають палуб, довжиною вiд 50 до 70 футiв (15,25≈21,35 м), шириною 20 футiв (6,1 м). Весел вiд 16 до 40, судно маi кермо з носа i корми". Отже, максимальна довжина морськоi чайки доходила до 21,3м., ширина 6,1м., висота надводного борта в мiделя 2, а осаду 1,25 м. Рiчковi чайки мали значно меншi розмiри. Досвiд будiвництва запорiзьких суден у наступному враховувався при будiвництвi регулярного Росiйського флоту, зокрема, при будiвлi дубель-шлюпок. Крiм чайок запорожцi будували ще i вантажнi вiтрильнi судна прибережного плавання, що називаються дубами. Цiiю назвою козаки пiдкреслювали мiцнiсть своiх судiв i навiть деяку iхнiй вантажнiсть. Називали iх також дубась, дубина, дубки. Саме такi плавзасоби в 1615 роцi супроводжували чайки П. К. Сагайдачного при набiгу на Кафi. Мiсцями iхньоi будiвлi були Киiв, Сiч (Запорiжжя), Перевалочна, Кодак, Новобогородицьк, а також райони впадання в Днiпро рiк Самара й Орель.

Набiг козакiв на чолi з П.К.Сагайдачним на Кафi (Феодосiю) у 1615 роцi. З росiйськоi гравюри на деревi. XVII столiття.

Дуб, чи вантажний човен, був плоскодонним iз малим осiданням. У краях була палуба, а борта були укрiпленi брусами. У дiаметральнiй площинi встановлювали двi чи три щогли з рейковим вiтрильним озброiнням. Деякi дуби мали довжину до 20 м, а ширину до 7 м i могли приймати до 100 тонн вантажу. Практика будiвництва цих судiв у наступному поширилася на iншi кораблi, що також призначалися для перевезення вантажiв.

5. Запорiзька верф

Порушення кордону Росiйськоi iмперii 20-тисячним загоном кримських татар, що випливали в Закавказзя, послужило приводом до початку Росiйсько-турецькоi вiйни в 1736 р.

Уже перший рiк вiйни показав, що для успiшного ведення бойових операцiй проти добре укрiплених фортець Очакiв i Кинбурн, що закривали вихiд iз Днiпровського лиману, i для повноi блокади iх, необхiднi були не тiльки сухопутнi вiйська, але i флот.

Початок суднобудування на Днiпровi вiдноситься до другого Азовського походу Петра I у 1696 р.; до цього походу в мiстi Брянську, на р. Деснi, що впадаi в Днiпро, по велiнню, гетьман Мазепа наказано було будувати кораблi. Особливому загону з 2500 чоловiк, пiд керiвництвом дворянина Неплюева, разом iз запорiзькими козаками, було доручено зробити на брянських судах напад на береги Криму. Так був покладений початок створення Днiпровськоi флотилii.

РЖ вже з осенi 1736 р. у Брянську знову стали спiшно будувати мостовi плашкоути для переходу армii Мiнаха через Днiпро i Буг i 400 дубель-шлюпок, що повиннi були пройти Днiпровськi пороги i дiяти в морi; крiм того, будували малi прами, плоскодоннi галери i конгебаси. Справа будiвлi йшла повiльно, а тим часом Мiнах, що взяв на початку липня 1737 р. Очакiв, настiйно вимагав якнайшвидшого приводу судiв iз Брянська, розраховуючи з iхньою допомогою захопити береги лиману. Але командуючий армiiю дарма загрожував "за уповiльнення" стратою; не допомагали i повторнi найвищi укази: плавання Днiпровськими порогами було таке важке й небезпечне, що з 300 судiв, що вийшли з Брянська навеснi 1737 р., до Очакова прибуло наприкiнцi серпня тiльки 4 дубель-шлюпки й один конгебас, тай тi з такими ушкодженнями, що зажадали негайного лагодження. Необхiднiсть бази для ремонту судiв, а також потреба в нових суднах, була така гостра, що командування змушене було органiзувати за порогами суднобудiвну верф.

Указом вiд 3 вересня 1736 року головне командування Днiпровською флотилiiю було доручено вiце-адмiралу Наумовi Акимовичу Сенявину, що приiхав у Полтаву, де мав з Мiнахом нараду про готування до майбутньоi компанii. Щодо мiсця, де робити будiвлю судiв, Мiнах думав, що нове адмiралтейство повинне бути нижче рiчки Московки, тому що поблизу цього мiсця знаходиться багато рiзного лiсу, який можна сплавляти, минаючи пороги; але не зупиняючись остаточно на цiй думцi, було вирiшено вiдправитися Сенявину й Дебрен’i особисто для огляду мiсцевостi за течiiю Днiпра нижче порогiв.

З повiдомлення Мiнаха видно, що Сенявин i iнженер-майор Ретш вибрали для будiвлi судiв мiсце на островi називаному "Вища Хортиця" i лежачому в 10 верстах нижче порогiв. На цьому островi був негайно закладений ретраншемент i на зиму поставлена вiйськова команда, що складалася з капiтана, мiчмана 100 чоловiк нижнiх чинiв. Мiнвах наказав назвати це мiсце "Запорiзькою верф'ю" i доставив ii карту в Адмiралтейську колегiю. Доносячи РЖмператрицi про результати своii наради iз Сенявиным, Мiнах мiж iншим пише: "РЖ понеже на цього вiце-адмiрала можливо мати мiцну надiю, що вiн доручену йому справу виправить..".

Плани "Запорiзькоi верфi" були знайденi в архiвi вiдомим краiзнавцем, автором декiлькох iсторико-географiчних праць про Запорiжжя - В.Г. Фоменко. Запорiзька верф, вiдповiдно до плану, була розташована в пiвнiчнiй частинi Канцеровського острова (нинi Байда). Верф являла собою земляне змiцнення з валами й ровом. Захiдний вал мав довжину 85 м, пiвденний - 110 м, пiвнiчний - 105 м, крiм того, захiдний вал мав рiв глибиною 1,5 м. Усерединi змiцнення знаходилися : пороховий льох, 8 солдатських землянок, 2 офiцерськi землянки. У пiвденнiй частинi острова за межами його змiцнень розташовувалося 26 землянок, у яких жили запорiзькi козаки i 5 землянок для iхнiх старшин.

До будiвництва судiв для Днiпровськоi флотилii приступають запорiзькi козаки й солдати регулярноi армii на чолi з галерним майстром. З представленого Мiнахом 11 серпня 1736 р. у Сенат креслення (знайдений в архiвi В.Г. Фоменко) бачимо, що iх прообразом була запорiзька "Чайка", але Мiнах указував, що немаi потреби, робити цi судна з одного дерева як "по необхiдностi, робляться запорiзькi чайки". Судна цi мали 24 весла, були довжиною 60 футiв, шириною 11 футiв i глибиною 3 фути. Весь флот на Днiпрi в цей час складався з 462 суднiв подiбного типу, велика частина iх (399) знаходилася в Хортицi i Малишевського редуту. Вiйськова кампанiя 1738 р. була невдалою. Були залишенi Очакiв i Кинбурн. Дiяльнiсть Днiпровськоi флотилii цього року виразилася тiльки в перевезеннi вiйськ i провiанту, морськi команди страждали вiд чуми, жертвами якоi стали i два головних начальники Днiпровськоi флотилii, вiце-адмiрал Н.А. Сенявiн i контр-адмiрал Дмитрiй-Мамонiв.

Пiсля вiдходу вiйськ з Очакова (1738г), острiв Хортиця стаi опорною базою армii й флотилii, на ньому будуються змiцнення. У "Матерiалах для iсторii iнженерного мистецтва в Росii", виданоi Ласковським у 1866 р., знаходимо докладний план цих змiцнень. "Для прикриття табору "Запорiзька верф", що помiстився в пiвнiчнiй частинi острова, розташована була беззупинна лiнiя змiцнень, що складалася з 6 редутiв, з'iднана мiж собою прямими куртинами. Для забезпечення повiдомлення з правим берегом, а також для прикриття флотилii, створений був великий ретраншемент. Змiцнення "Запорiзька верф", по своiму мiсцеве розташування, сприяло посиленню оборони, як великого острова, так i берегових змiцнень". Комiсiя, складена з морських офiцерiв, оглянула 260 судiв, що знаходяться при Хортинському островi i поблизу нього i прийшла до висновку: залишити без лагодження 15 судiв, полагодити 213, i за непридатнiстю розламати 32. Сам Хортицький острiв визнаний за зручний до пристрою верфi "лише по самiй крайнiй нуждi", що у весняну порожню воду не затопляiться.

У 1739 роцi росiйськi вiйська в зв'язку з висновком спiльницею Росii Австрiiю сепаратного свiту з Туреччиною i через епiдемiю чуми залишили Хортицький острiв i Запорiзьку верф. Через недолiк транспорту й неможливостi провести суду нагору через пороги, армiя залишила багато гармат, бомб i iншого важкого вантажу.

У 1739 роцi був укладений союз з Туреччиною, по якому Росiя одержала тiльки береги Азовського моря.

Ми бачимо, що в продовження усiii вiйни 1736-1739 р. острiв Хортиця залишався мiсцем стоянки Днiпровськоi флотилii й армii.

Через п'ять рокiв у 1744 р. пiсля закiнчення вiйни, генерал фон-бiсмарк, що командував у цьому краi вiйськами, порушуi питання про обмеження числа укрiплених пунктiв на тiй пiдставi, що деякi з них прийшли в напiвзруйнований стан i вимагали для свого вiдновлення зробленоi перебудови.

По розгляду цього представлення, Вiйськова колегiя визначила: "ретраншементи: Хортицький, Малишевськой, Ненаситецький.., наказано привести в бойови стан ..”

Це було останнi розпорядження Вiйськовоi колегii, що стосуiться змiцнень на островi Хортиця, зведених пiд час вiйни 1736-1739 р., датовано воно 22 березня 1749 р. У зв'язку з постановою Ради Мiнiстрiв УРСР вiд 18 вересня 1965 р. "Про увiчнення пам'ятних мiсць, зв'язаних з iсторiiю запорiзького козацтва".

6. Судиiпокараннязапорiзьськихкозакiв.

Суддями в запорiзьких козакiв була уся вiйськова старшина, тобто кошовий отаман, суддя, писар, вiйськовий есавул; крiм того, довбуш , курiннi отамани, паланочний полковник i iнодi весь Кiш. Кошовий отаман вважався вищим суддею, тому що вiн мав верховну владу над усiм запорiзьким вiйськом: вiдтого рiшення суду iнодi повiдомлялося особливим папером, на якiй писалося: ВлЗ велiння пана кошового отамана (такий-то), вiйськовий писар (такий-то)В». Але дiйсним офiцiйним суддею в Запорiжжя був вiйськовий суддя; однак, вiн тiльки розбирав справи, давав поради тим хто сварився, але не затверджував остаточно своiх визначень, що надавалося вiйськом тiльки кошовому отаману. Вiйськовий писар iнодi викладав вирок старшини на радi; iнодi сповiщав засуджених про судовi рiшення, особливо коли справа стосувалася обличчя, що жили не в самiй Сiчi, а в паланках, тобто вiддалених вiд Сiчi чи округах станах. Вiйськовий есавул виконував роль слiдчого, виконавця вирокiв, полiцейського чиновника: вiн розглядав на мiсцi скарги, стежив за виконанням вирокiв кошового отамана i всього Коша, переслiдував збройною рукою розбiйникiв, злодiiв i грабiжникiв. Вiйськовий довбуш був помiчником есавула, i приставом при екзекуцiях; вiн читав визначення старшини i усього вiйська привселюдно на мiсцi страти, чи на вiйськовiй радi. Курiннi отамани, що дуже часто виконували роль суддiв серед козакiв власних куренiв, мали при куренях таку силу, що могли розбирати позов мiж сторонами, що сперечалися, i тiлесно карати винного в якiй-небудь провинi. Нарештi, паланочний полковник, з його помiчниками тАФ писарем i есавулом, що жив удалинi вiд Сiчi, що завiдував прикордонними роз'iздами i керував сидiвшими в степу, в особливих хуторах i слободах, козаками, у багатьох випадках, за вiдсутнiстю сiчового старшини, у своiму вiдомствi також виконував роль суддi.

Акти, що дiйшли до нас, що стосуються судових козацьких справ, показують, що в запорожцiв визнавалися - право першоi позики (jus primae occupationis), право договору мiж товаришами, право давнини володiнь,- останнi, утiм, допускалося тiльки в незначних розмiрах, i те в мiстах; воно стосувалося не орних земель i угiдь, що були загальним надбанням козакiв, а невеликих при будинках городiв i садибних мiсць; визнавався звичай умовляння злочинцiв вiдстати вiд худих справ i жити в доброму поводженнi; практикувалися попереднi висновки злочинцiв у вiйськову чи в'язницю пушкарню й упереджений чи суд катування; нарештi, дозволялась порука усього вiйська i духовних облич за злочинцiв, особливо якщо цi злочинцi виявляли себе ранiш з вигiдноi для вiйська чи сторони або були потрiбнi йому.

Тi ж акти i свiдчення сучасникiв дають кiлька прикладiв цивiльного i карного судочинства в запорiзьких козакiв. Зi злочинiв цивiльного судочинства найважливiшими вважалися справи по неправильнiй грошовiй претензii, несплатному боргу, обопiльним сваркам, рiзного роду шкодам чи потравам, справи по перевищенню визначеноi в Сiчi норми на продаж товарiв.

З карних злочинiв найбiльшим вважалися: зрадництво, убивство козаком товариша; побоi, заподiянi козаком козаку у тверезому чи п'яному видi; злодiйство чого-небудь козаком у товариша i приховування iм краденоi речi: Влособливо строгi були за велике злодiйство, за яке, коли тiльки двома достовiрними свiдками в тiм докажутся, страчують смертюВ»; зв'язок з жiнкою i содомский грiх через звичай, що забороняв шлюб сiчовим козакам; образа жiнцi, коли козак Влопорочить жiнку не по пристойностiВ», тому що подiбний злочин Влдо обесславлення усього вiйська запорiзького простираiтьсяВ»; зухвалiсть проти начальства, особливо у вiдношеннi чиновних людей росiйського уряду; насильство в самому чи Запорiжжя в християнських селищах, коли козак вiднiмав у товариша коня, худобу i майно; дезертирство, тобто самовiльна вiдлучка козака пiд рiзними приводами в степ пiд час походу проти ворога; гайдамацтво, тобто злодiйство коней, худоби i майна в мирних поселенцiв украiнських, польських i татарських областей i купцiв, що проiжджали по запорiзьких степах, i мандрiвникiв; привiд у Сiч жiнки, не крiм матерi, чи сестри дочки; пияцтво пiд час походiв на ворога, що завжди вважався в козакiв карним злочином i веде за собою найсуворiше покарання.

Покарання i страти визначалися в запорiзьких козакiв рiзнi, дивлячись по характерi злочинiв. З покарань практикувалися: приковування ланцюгами чи залiзом до дерев'яного стовпа, що стояли серед площi, за злодiйство надалi до страти, що стояла злочинцю,; висновок злочинця, окутого ланцюгами, у вiйськову пушкарню; у пушкарню iнодi саджали i пiд Влчесну вартуВ» iноземцiв, як наприклад, татар, запiдозрених у злодiйствi коней i вiдводяться в пушкарню надалi до розслiдування справи; прив'язування до гармати на площi за образу начальства, за убивство людини, що не належали до запорiзькii громадi й особливо за грошовий борг: якщо козак буде повинний козаку i чи не захоче чи не могтиме сплатити йому борг, те винного приковують до гармати на ланцюг, що защiпався замком, i залишають доти, поки чи вiн сам не заплатить свого боргу, чи хто iншоi не доручиться за нього; приковувалися до гармати iнодi i не однi злодii, але й убивцi, але це робилося у видi тимчасового покарання, до настання суду. Подiбний спосiб покарання, але лише за злодiйство, iснував у татар, з чого можна укласти про запозичення його козаками в мусульманських сусiдiв. Потiм допускалося, хоча i рiдко, биття батогом, частiше киями пiд шибеницею за злодiйство i гайдамацтво Влбудучи самi великi злодii в розмiркуваннi стороннiх, вони жорстоко карають тих, хто i найменша рiч украде у свого товаришаВ». Влза великi провини ламали руку i ногуВ»; було у вживаннi розгарбування майна, за самовiльне перевищення такси проти встановленоi в Сiчi норми на продаж товарiв, iстiвних i питних продуктiв; визначалося iнодi i посилання в Сибiр, що ввiйшов, утiм, у вживання тiльки в останнi часи iсторичного iснування запорiзьких козакiв у межах Росii, при iмператрицi Катеринi II. Крiм усього цього, переказу столiтнiх старих указують ще на один вид судових покарань у запорiзьких козакiв,тАФ перетин рiзками; але тому що сучаснi акти про тiм не говорять, те потрiбно думати, що подiбного роду покарання, якщо тiльки воно справдi було, допускалося тiльки як одиничне явище, тому що воно мало гармонiювало з честю запорiзького ВллицаряВ». Нарештi, у випадках обопiльноi сварки допускалася, по переказi, i дуель.

Страти, як i покарання, також визначалися в запорiзьких козакiв рiзнi, дивлячись по роду злочинiв, зроблених тим чи iншому обличчю. Самою страшною стратою було закапування злочинця живим у землю; це робили з тим, хто убивав свого товариша: убивцю клали живого в труну разом з убитим i обох закопували землею; утiм, якщо убивця був хоробрий воiн i добрий козак, те його звiльняли вiд цiii страшноi страти i замiсть того визначали штраф.

Але найбiльше популярною стратою в запорiзьких козакiв було забивання в ганебного стовпа киями; до ганебного стовпа i киiв приговорювались обличчя, що зробили чи злодiйство украденi речi, що сховали, що дозволили собi перелюбство, содомский грiх, що учинили побоi, насильства, дезертирстваю. У 1751 роцi два козаки, Василь Похил i Василь Таран, посланi з пакетами до очаковского сераскер-паше, утопились внаслiдок льодоходу на рiцi Днiпро, по якiй вони плили в Очакiв, пашпорты своi i пакети киiвського генерал-губернатора Леонтьева, за що, пiсля повернення до Сiчi, були Влжорстоко покаранi киямиВ». Ганебний стовп завжди стояв на сiчовiй площi бiля сiчовоi дзвiницi; бiля нього завжди лежало зв'язування сухих дубових бичiв з голiвками, що називалися киями i схожих на бичi, що прив'язуються до ланцюгiв для молотьби хлiба. Якщо один козак украде що-небудь, навiть дуже незначне, в iншого, у чи самiй чи Сiчi в паланцi i потiм буде його викрито в злодiйствi, то його приводять на сiчеву площу, приковують до ганебного стовпа i як звичайно тримають протягом трьох днiв, а iнодi i бiльш того, на площi доти, поки вiн не сплатить грошi за украдену рiч. Увесь час стояння злочинця в стовпа повз нього проходять товаришi, причому один з них мовчачи дивиться на прив'язаного; iншi, напившись п'яними, лають i б'ють його; третi пропонують йому грошi; четвертi, захопивши iз собою горiлку i калачi, напувають i годують його всiм цим, i хоча б злочинцю не в полювання було нi пити, нi iсти, проте вiн повинний був це робити. ВлПий, скурвий сину, злодiю! Як не будеш пити, те будемо тобi, скурвого сина, бити!В» тАФ кричали що проходили. Але коли злочинець вип'i, тi козаки, що пристають до нього, тодi говорять: ВлТепер-жi, братi, дай менi тобе трохи попобьем!В».Дарма тодi злочинець буде молити про пощаду; на всi прохання його про помилування козаки завзято вiдповiдають: ВлЗа те ми тобi, скурвий сину, i горiлкою поiли, що тоеi треба попобить!В». Пiсля цього вони наносили кiлька ударiв прив'язаному до стовпа злочинцю й iшли. За ними були iншi; за iншими третi i т.д. У такiм положеннi злочинець залишався добу, а iнодi i п'ять дiб пiдряд, по розсуду суддiв. Але звичайно бувало так, що вже через один день злочинця забивали до смертi, пiсля чого майно його вiдбирали на вiйсько. Траплялося, утiм, що деякi зi злочинцiв не тiльки залишалися пiсля такого покарання в живих, але навiть одержували вiд п'яних спiвтоваришiв грошi. РЖнодi покарання киями замiняло собою страту; у такому випадку в що караiться вiдбирали худобу i рухоме майно, причому одну частину худоби вiддавали на вiйсько, другую-паланочному старшинi, третю частину i все рухоме майно винного дружинi i дiтям його, якщо тiльки вiн був одруженою людиною.

Вiдкiля запозичений запорожцями цей рiд покарання киями,тАФ невiдомо; вiдомо лише, що покарання цiпками iснувало й у монголiв: у монголiв цiпками вищi били нижчих за дрiбне злодiйство, визначаючи до ста i менш ударiв. Те ж саме було й у татар, у яких злочинець, викритий у злодiйствi, що не заслуговуi страти, присуджувався до деякого числа кийових ударiв, вiдповiдно до цiни украденого й обставинам, що супроводжували злодiйство.

Поруч з ганебним стовпом практикувалися в запорожцiв шибениця i залiзний гак; до них присуджувалися за ВлвеликеВ» чи кiлька разiв повторюване злодiйство.

Шибеницi ставилися в рiзних мiсцях запорiзьких вiльностей над дорогами шляхами i представляли iз себе два стовпи з поперечною поперечиною нагорi i з мотузковим сильцом, тобто петлею, на поперечинi; для того, щоб зробити страту, злочинця саджали верхи на коня, пiдводили пiд шибеницю, накидали на шию його петлю, коня швидко проганяли геть, i злочинець залишався висiти на петлi. Передають, що вiд шибеницi, по запорiзькому звичаi, можна було позбутися, якщо яка-небудь дiвчина виявляла бажання вийти за злочинця замiж. Якщо цей переказ справедливо, то, мабуть, подiбний звичай допускався у виглядi постiйного прагнення запорожцiв усiляко збiльшити свою чисельнiсть, при що iснувала безжiнностi сiчових, але при звичаi сiмейного життя в паланочних козакiв.

Залiзний гак (з нiмецького Hакеn-крюк) та ж шибениця, але з замiною петлi мотузкою з гострим сталевим гаком на кiнцi; злочинця, засудженого на гак, приводили до шибеницi, просмикували пiд ребра гострий гак i залишали його в такiм положеннi висiти доти, поки на ньому не розкладалося тiло i не розсипалися кiсти, на страх злодiям i лиходiям; зняти труп iз шибеницi аж нiяк нiкому не дозволялось пiд загрозою страти. Залiзний гак практикувався в полякiв i, без сумнiву, вiд них запозичений i запорiзькими козакам; поляки у свою чергу могли запозичати гак у татар; принаймнi, садження на кол - поширена страта на Сходi, i в Бухарi вона була знищена тiльки пiсля кiлька рокiв з часу завоювання цього ханства росiянами, тобто пiсля 1868 року.

Гостра чи палячи гострий кiл тАФ це високий, дерев'яний стовп iз залiзним шпiцом нагорi. Для того, щоб посадити на гостру палю злочинця, його пiднiмали кiлька людей по круглих сходах i саджали на кiл; гострий кiнець кола простромлював усю внутрiшнiсть людини i виходив мiж хребцями на спину. Запорожцi рiдко, утiм, прибiгали до такоi страти, i про iснування ii в них говорять тiльки перекази глибоких старих; зате поляки дуже часто практикували цю страту для лякання козакiв: запорожцi називали смерть на гостроi пале ВлстовповоюВ» смертю: Влтак умер покiйник мiй батько, так i я вмру наслiдницькою стовповою смертюВ». Гостра палячи практикувалася й у татар вiд який, iмовiрно, i була запозичена запорожцями. Для всiх описаних страт у запорiзьких козакiв не покладалося зовсiм катiв; коли ж потрiбно було страчувати якого-небудь злочинця, то в цьому випадку наказували страчувати лиходiя лиходiю же; якщо ж у вiдомий час у готiвцi виявлявся тiльки один лиходiй, те його залишали у в'язницi доти, поки не вiдшукувався iнший; тодi новий злочинець страчував старшого.

Архiвнi документи 1700 року говорять ще, що в запорожцiв допускалося iнодi кидання людини в рiку; Влнасипати за пазуху пiску, посадити його в рiку ЧортомликВ». Але такi випадки були рiдкi i допускалися тiльки при загальному обуреннi вiйська проти якого-небудь ненависного всiм козакам людини.

Строгi закони, по зауваженню Всеволода Коховського, пiдрозумiваються в Запорiжжя трьома причинами:

• тим, що туди приходили люди сумнiвноi моральностi;

• тим, що вiйсько жило без жiнок i не користалося зм'якшуючим впливом iх на вдачi;

• тим, що козаки вели постiйну вiйну i тому бiдували для пiдтримки порядку у вiйську в особливо сурових законах.

7. Адмiнiстратiвнiiсудовiвладивзапорiзьськомунизовомувiйську.

Складаючись пiд верховною протекцiiю спершу польського, потiм росiйського уряду, тимчасо

Вместе с этим смотрят:

"Архитектурная сказка" М. Ф. Казакова

"Великая депрессия" в США

"Византийский стиль" в архитектуре Москвы

"Дворцовые перевороты" и усиление позиций аристократии и гвардии: причины и последствия

"Золотой век" Екатерины II. Россия во II половине XVIII века