Непiвська суспiльна модель, ii протирiччя та причини згортання

МРЖНРЖСТЕРСТВО ОСВРЖТИ РЖ НАУКИ УКРАРЗНИ


РРЖВНЕНСЬКИЙ ГУМАНРЖТАРНИЙ УНРЖВЕРСИТЕТ


Кафедра всесвiтньоi iсторii


shura19@yandex.ru


Курсова робота

На тему:

“Непiвська суспiльна модель, ii протирiччя та причини згортання”


Виконала:

студентка -го курсу,

групи , iсторико-

соцiологiчного факультету


Науковий керiвник:



РРЖВНЕ - 2004


ЗМРЖСТ


Вступ ..тАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж....... стор. 3

  1. Запровадження НЕПу i його основнi риси.......... стор. 5

    1. Концесii. Спiльнi пiдприiмства ................стор. 7

    2. Трести ......................................стор.8

    3. Синдикати...................................стор.9

  2. Соцiальнi i полiтичнi аспекти НЕПу..тАж............. стор. 10

2.1. Принципи побудови СРСР ......................стор. 15

3. Дiяльнiсть НЕПу. НЕПу народному господарствi..... стор.16

  1. Труднощi i протирiччя, кризи i згортання НЕПу......стор. 21

4.1. Кризи ......................................... стор. 25

Висновок..тАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж......... стор. 30

Список лiтератури..тАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж.....тАж стор. 32



ВСТУП

Перiод НЕПу тАУ навряд чи не самий складний iз усiх перiодiв радянськоi iсторii. У той же час саме вiн найбiльш значимий для нас сьогоднi. Який його загальний соцiально-iсторичний змiст i значення? РЖснуi три основних вiдповiдi на це питання.

Вiдповiдно до першого, що безроздiльно господарювали в радянськiй iсторичнiй лiтературi, НЕП становив собою один з етапiв будiвництва соцiалiзму в СРСР. Змушений особливими обставинами, що склалися по закiнченнi громадянськоi вiйни, i який вiдрiзнявся значною своiрiднiстю, вiн при усiх обставинах, з ним пов'язаних, зiграв у цiлому корисну роль, давши краiнi можливiсть залiкувати рани, нанесенi вiйною, i пiдготуватися до нового, вирiшального етапу соцiалiстичного будiвництва. До кiнця 20-х рокiв значення НеПу виявилося вичерпаним, унаслiдок чого вiн i зiйшов зi сцени, уступивши мiсце перiоду iндустрiалiзацii i колективiзацii.

Другу вiдповiдь можна визначити як "змiновiхiвський": НЕП тАФ свого роду епоха Реставрацii; наткнувшись на нездоланнi перешкоди, бiльшовицька революцiя покотилася назад. Правда, не докотилася: iсторично позитивний процес повернення був обiрваний Сталiним.

Третя вiдповiдь, що пропонувалася рядом захiдних дослiдникiв, зводилася до того, що НЕП треба розглядати як особливу, ринкову модель соцiалiзму, що володiла рядом достоiнств, але не зумiла справитися з властивими iй протирiччями, чому iй i довелося поступитися мiсцем державному соцiалiзму сталiнського зразка.

У кожнiй з цих вiдповiдей i, менi здаiться, своя доля iстини, але, на жаль, не бiльш нiж доля. Перша вiдповiдь негарна уже тим, що загладжуi i випрямляi хiд iсторичного процесу, применшуi корiнну протилежнiсть сталiнськоi i непiвськоi економiки, iгноруi "вибуховий" характер, як народження НЕПу, так i його припинення. Друга вiдповiдь мала право на iснування лише в пору "вiдступу", тобто при переходi вiд "воiнного комунiзму" до НеПу; протягом наступноi, бiльшоi частини перiоду про нього вже можна було не згадувати. Нарештi, третя вiдповiдь, найбiльш переконлива, маi той корiнний недолiк, що залишаi нез'ясованим, модель якого соцiалiзму в цьому випадку маiться на увазi.

Перiод НЕПу - iдиний час у радянськiй iсторii, коли плiч-о-плiч iснували капiталiзм i соцiалiзм. Соцiалiзм i капiталiзм протистоять один одному як два соцiально-економiчних уклади: перший - у тотально усуспiльненiй промисловостi, другий - у кiлькiсно переважному приватному секторi.

Можливо, роки НЕПу для багатьох радянських людей були кращими роками епохи правлiння бiльшовикiв. Пiдйом економiки пiсля руйнiвноi громадянськоi вiйни, безсумнiвно, став можливим завдяки вiдновленню, хоча i не повного, ринкових вiдносин у радянськiй економiцi, вiдмовлення вiд багатьох iдеологiчних догм в економiцi. Тiльки завдяки непу бiльшовикам удалося утриматися у влади, остаточно усунути своiх полiтичних суперникiв в особi iнших полiтичних партiй i внутрiшньоi опозицii. Разом з тим, вiдносна лiбералiзацiя економiки не призвела до демократизацii в суспiльному i полiтичному життi в Радянському Союзi. Для будь-якоi, успiшно функцiонуючоi ринковоi системи, абсолютно необхiднi полiтична стабiльнiсть, гарантii власностi, iнвестицiй i т.д., однак нiчого подiбного бiльшовики пропонувати не збиралися. У цiй ситуацii розвиток приватного сектора обмежувалося лише дрiбним пiдприiмництвом i спекуляцiiю, що явно не сприяло успiшному розвитку економiки. Але в цiлому, пiсля декiлькох рокiв терору перехiд до новоi економiчноi полiтики дозволив пiдняти економiку краiни з розрухи.

Початий у краiнi, де люди вмирали з голоду, НЕП являв собою радикальний поворот у полiтику, акт колосальноi смiливостi. Але перехiд на новi рейки змусив радянський лад протягом року з зайвим балансувати на краю прiрви. Пiсля перемоги в масах, що пiд час вiйни йшли за бiльшовиками, поволi наростало розчарування. Для партii Ленiна НЕП був вiдступом, кiнцем iлюзiй, а в очах супротивникiв - символом визнання бiльшовиками власного банкрутства i вiдмови вiд своiх проектiв.

Саме життя пiдказувало, що потрiбно переходити до нових способiв господарського будiвництва. З iнiцiативи В.РЖ.Ленiна незабаром пiсля закiнчення громадянськоi вiйни Комунiстична партiя i Радянський уряд ввели нову економiчну полiтику (НЕП).

ВлтАжСутнiсть новоi економiчноi полiтики, - говорив В.И.Ленiн, - i союз пролетарiату i селянства, сутнiсть тАУ у смичку авангарду, пролетарiату iз широким селянським полемВ».[3;61] Бухарiн бачив у НЕПi соцiалiстичну диктатуру, що спираiться на соцiалiстичнi виробничi вiдносини у великiй промисловостi i регулюючу широку дрiбнобуржуазну органiзацiю господарства. Значна частина бiльшовикiв сприймала НЕП як поразку, поступку капiталiзму, капiтуляцiю перед буржуазiiю.

Сучаснi дослiдники вважають, що сутнiсть НЕПу полягаi у вiдновленнi в обмежених рамках ринковоi економiки при збереженнi командних висот народного господарства в руках партiйно-державного апарату. Тактичною метою НЕПу став вихiд iз кризи шляхом змiцнення економiчного союзу робiтникiв i селян, стратегiчною метою тАУ побудова соцiалiзму.

У своiй курсовiй роботi я спробую розглянути причини, якi призвели до виникнення НЕПу, хiд розвитку новоi економiчноi полiтики як суспiльноi моделi i результати ii проведення для краiни.


1. ЗАПРОВАДЖЕННЯ НЕПУ РЖ ЙОГО ОСНОВНРЖ РИСИ.


Перехiд до НЕПу - новiй економiчнiй полiтицi (така назва закрiпилася за системою економiчних заходiв, що перемiнила полiтику “воiнного комунiзму” i що була, до вiдомого ступеня, ii протилежнiстю) - був проголошений В.РЖ.Ленiним у березнi 1921 р. на Х з'iздi Росiйськоi Комунiстичноi партii (бiльшовикiв) (далi РКП(б)).

Слiдом за Х з'iздом партii ВЦВК видав декрет вiд 21 березня 1921 року "ПРО замiну продовольчоi i сировинноi розверстки натуральним податком". Розмiри податку були майже в два рази менше продрозверстки - 240 млн. пудiв зернових замiсть 423 млн. по розверстцi 1920 р., з яких реально було зiбрано близько 300 млн.; ще передбачалося одержати близько 160 млн. пудiв через торгiвлю. Тепер державi потрiбно було здавати вже не всi надлишки, а лише строго визначену частину. Усi запаси продовольства, сировини i фуражу, що залишилися пiсля виплати податку, надходили в повне розпорядження хлiборобiв i могли бути використанi для змiцнення iхнього господарства, пiдвищення особистого споживання й обмiну на промисловi товари.

Зi звертання ВЦВК (Всеросiйський Центральний Виконавчий Комiтет) i РНК (Рада Народних Комiсарiв) ВлДО селянства РiСРВ» 23 березня 1921 р.[9;185]

тАжПостановою Всеросiйського Центрального Виконавчого Комiтету i Ради Народних Комiсарiв розверстка скасовуiться, i замiсть неi вводиться податок на продукти сiльського господарства.

Цей податок повинен бути менше, нiж хлiбна розверстка. Вiн повинний призначатися ще до весняного посiву, щоб кожен селянин мiг заздалегiдь врахувати, яку частину врожаю вiн повинний вiддати державi i скiльки залишиться в його повне розпорядження. Податок повинен стягуватися без круговоi поруки, тобто повинний припадати на окремого домохазяiна, щоб старанному i працьовитому хазяiну не довелося платити за неакуратного односiльчанина. По виконанню податку надлишки, що залишилися в селянина, надходять у його повне розпорядження. Вiн маi право обмiняти iх на продукти й iнвентар, що буде доставляти в село держава через границю i зi своiх фабрик i заводiв; вiн може використовувати iх для обмiну на потрiбнi йому продукти через кооперативи i на мiсцевих ринках i базарахтАж

Продовольчий податок стягувався у виглядi вiдсоткiв або часткового вiдрахування вiд виробничих у господарствi продуктiв з урахуванням врожаю, числа iдцiв у господарствi, наявностi худоби. Розмiр податку встановлювався до сiвби. Податок являв собою прогресивне обкладання: для малопотужних господарств, а також для господарств мiських робiтникiв ставка податку знижувалася; у виняткових випадках цi господарства i зовсiм звiльнялися вiд податку. Була уведена воля обмiну, покупки i продажi сiльськогосподарських об'iктiв.

Замiна продрозверстки продподатком мала надзвичайно важливе значення. Пiдвищилася зацiкавленiсть селянства в розвитку господарства. Селянину була надана можливiсть вiльного вибору форми використання своii землi - товариськоi, общинноi, отрубноi чи хутiрноi. Стало можливим налагодити правильний продуктообмiн, без чого не можна було вiдновити господарство i побудувати соцiалiзм.

Корiннi змiни вiдбулися й в областi промислового виробництва. Насамперед, був скасований декрет про поголовну нацiоналiзацiю промисловостi. Було дозволено тимчасово вiдновити капiталiстичне виробництво на дрiбних промислових пiдприiмствах, що випускаi товари широкого вжитку. У зв'язку з цим у промисловостi i торгiвлi з'явився приватний сектор: деякi держпiдприiмства були денацiоналiзованi, iншi тАУ зданi в оренду; було дозволено створення власних промислових пiдприiмств приватними особами з числом зайнятих не бiльш 20 чоловiк (пiзнiше це число було збiльшене). Серед орендованих приватниками фабрик були i такi, котрi нараховували 200-300 чоловiк, а в цiлому на долю приватного сектора в перiод НЕПу приходилося вiд 1/5 до 1/4 промисловоi продукцii, 40-80% роздрiбноi торгiвлi i невелика частина оптовоi торгiвлi.

Капiталiсти були допущенi тiльки до виробництва предметiв народного споживання, тобто в дуже потрiбних, але не вирiшальних галузях виробництва. Разом з тим значна частина промисловостi, уся зовнiшня торгiвля залишалися в руках держави, чи, як говорили бiльшовики, вони зберiгали за собою Влкоманднi висоти в економiцiВ».

Допускалося також створення концесiй iз залученням iноземного капiталу, змiшаних акцiонерних товариств i спiльних пiдприiмств.

1.1. Концесii. Спiльнi пiдприiмства.

У статтi ВлПРО продовольчий податокВ» В.И. Ленiн, призиваючи йти на виучку до капiталiстiв, називав основнi форми реалiзацii новоi економiчноi полiтики: оренда, кооперацiя, концесii, торгiвля. До числа найважливiших законiв, прийнятих Радянською владою в 1920р., належить закон про концесii. Радянська сторона за договором передавала закордонним пiдприiмцям на певний строк в експлуатацiю природнi багатства, пiдприiмства чи iншi господарськi об'iкти. У концесiях Ленiн бачив небезпеку вiдновлення капiталiзму. Але через тi ж концесii Ленiн бачив можливiсть придбати необхiднi машини i паровози, верстати й устаткування, без яких вiдновити господарство неможливо.

Були укладенi концесii мiж урядом РiСР i Великим Пiвнiчним телеграфним суспiльством (1921р.) на експлуатацiю пiдвiдних телеграфних лiнiй мiж Росiiю, Данiiю, Японiiю, Китаiм, Швецiiю i Фiнляндiiю. У 1922 р. вiдкрилася перша мiжнародна авiалiнiя Москва тАУ Кенiгсберг. Створюються спецiальнi акцiонернi пiдприiмства тАУ росiйськi, iноземнi, змiшанi.

У 1923 р. було 24 змiшанi товариства, тобто спiльнi пiдприiмства. На вiдмiну вiд концесiй у них брав участь i капiтал Радянськоi держави. У 1926-1927 р. нараховувалося 117 дiючих угод такого роду. Вони охоплювали пiдприiмства, на яких працювали 18 тис. чоловiк i випускалося ледве бiльш 1% промисловоi продукцii.

Крiм капiталу в СРСР направлявся потiк робiтникiв-емiгрантiв з усього свiту. У 1922 р. американською профспiлкою швейникiв i Радянським урядом була створена Росiйсько-американська iндустрiальна корпорацiя (РАРЖК), якiй були переданi шiсть текстильних i швейних фабрик у Петроградi, чотири - у Москвi.

Але надалi концесii i змiшанi пiдприiмства не одержали свого розвитку, тому що постiйно зiштовхувалися з твердим державним механiзмом у виглядi його центральних органiв управлiння, якi якщо не перешкоджали, то обмежували економiчну волю пiдприiмцiв. Позначалася i недовiра Заходу до нашоi краiни через долю колишнiх боргiв, так i не повернутих.


1.2. Трести.

Декретами Раднаркому в 1923 р. були визначенi нова структура й статут державних промислових пiдприiмств (трестiв) i державноi торгiвлi (синдикатiв). Головкоми були скасованi, а замiсть них створенi трести - об'iднання однорiдних чи взаiмозалежних мiж собою пiдприiмств, що одержали повну господарську i фiнансову незалежнiсть, аж до права випуску довгострокових облiгацiйних позик. Уже до кiнця 1922 р. близько 90% промислових пiдприiмств були об'iднанi в 421 трест, причому 40% з них було централiзованого, а 60% - мiсцевого пiдпорядкування. Трести самi вирiшували, що робити i де реалiзовувати продукцiю. Пiдприiмства, що входили в трест, знiмалися з державного постачання i переходили до закупiвель ресурсiв на ринку. Закон передбачав, що "державна скарбниця за борги трестiв не вiдповiдаi".

ВРНГ (Вища Рада Народного Господарства), що втратив право втручання в поточну дiяльнiсть пiдприiмств i трестiв, перетворився в координацiйний центр. Його апарат був рiзко скорочений. Тодi i з'являiться господарський розрахунок, який означаi що пiдприiмства (пiсля обов'язкових фiксованих внескiв у державний бюджет) самi розпоряджаються доходами вiд продажу продукцii, самi вiдповiдають за результати своii господарськоi дiяльностi, самостiйно використовують прибутки i покривають збитки. В умовах НЕПу, писав Ленiн, “державнi пiдприiмства переводяться на так званий господарський розрахунок, тобто по сутi, у значнiй мiрi на комерцiйнi i капiталiстичнi початки”.

Не менш 20% прибутку трести повиннi були направляти на формування резервного капiталу до досягнення ним величини, рiвнiй половинi статутного капiталу (незабаром цей норматив знизили до 10% прибутку доти, поки вiн не досягав 1/3 первiсного капiталу). А резервний капiтал використовувався для фiнансування розширення виробництва i вiдшкодування збиткiв господарськоi дiяльностi. Вiд розмiрiв прибутку залежали премii, одержуванi членами правлiння i робiтниками тресту.

У декретi ВЦВК i Раднаркому вiд 1923 р. було записане наступне: трести - державнi промисловi пiдприiмства, яким держава надаi самостiйнiсть у виробництвi своiх операцiй, вiдповiдно до затвердженого для кожного з них статуту, i якi дiють на засадах комерцiйного розрахунку з метою добування прибутку.


1.3. Синдикати.

Стали виникати синдикати - добровiльнi об'iднання трестiв на засадах кооперацii, що займалися збутому, постачанням, кредитуванням, зовнiшньоторговельними операцiями. До кiнця 1922 р. 80% трестованоi промисловостi було синдиковано, а до початку 1928 р. усього нараховувалося 23 синдикати, що дiяли майже у всiх галузях промисловостi, зосередивши у своiх руках основну частину оптовоi торгiвлi. Правлiння синдикатiв обиралося на зборах представникiв трестiв, причому кожен трест мiг передати за своiм розсудом бiльшу або меншу частину свого постачання i збуту у вiдання синдикату.

Була проведена грошова реформа. Для стабiлiзацii карбованця була проведена деномiнацiя грошових знакiв, тобто змiна iхньоi номiнальноi вартостi по визначеному спiввiдношенню старих i нових знакiв. Замiсть таких, що знецiнилися i фактично уже вiдкинутих обiгом радянських знакiв у 1922 р. був початий випуск новоi грошовоi одиницi - червонцiв, що мали золотий вмiст i курс у золотi (1 червонець = 10 дореволюцiйним золотим карбованцям = 7,74 грамам чистого золота). У 1923 роцi були випущенi iншi радянськi знаки, один карбованець яких дорiвнював 1 млн. колишнiх грошей i 100 карбованцям зразка 1922 року. У 1924 р. швидко витiснялися червонцями радянськi знаки взагалi припинили друкувати i вилучили з обiгу; у тому ж роцi був збалансований бюджет i заборонено використання грошовоi емiсii для покриття витрат держави; були випущенi новi казначейськi бiлети - карбованцi (10 карбованцiв = 1 червонцю). На валютному ринку як усерединi краiни, так i за рубежем червонцi вiльно обмiнювалися на золото й основнi iноземнi валюти за довоiнним курсом царського карбованця (1 американський долар = 1,94 карбованця).[8;196]

Вiдродилася кредитна система. У 1921 р. був вiдтворений Держбанк, який почав кредитування промисловостi i торгiвлi на комерцiйнiй основi. У 1922-1925 р. був створений цiлий ряд спецiалiзованих банкiв: акцiонернi, у яких пайовиками були Держбанк, синдикати, кооперативи, приватнi особи i навiть деякий час iноземцi для кредитування окремих галузей господарства i районiв краiни; кооперативнi - для кредитування споживчоi кооперацii; органiзованi на паях товариства сiльськогосподарського кредиту, що замикалися на республiканськi i центральний сiльськогосподарськi банки; товариства взаiмного кредиту - для кредитування приватноi промисловостi i торгiвлi; ощаднi каси - для мобiлiзацii грошових нагромаджень населення. На 1 жовтня 1923 р. у краiнi дiяло 17 самостiйних банкiв, а доля Держбанку в загальних кредитних вкладеннях усiii банкiвськоi системи складала 2/3. До 1 жовтня 1926 р. число банкiв зросло до 61, а доля Держбанку в кредитуваннi народного господарства знизилася до 48%.[12;271]


2. СОЦРЖАЛЬНРЖ РЖ ПОЛРЖТИЧНРЖ МЕТАМОРФОЗИ НЕПУ.

Уведення непiвськоi суспiльноi моделi викликало змiну соцiальноi структури i способу життя людей. Уособленням новоi економiчноi полiтики були яскравi, соцiально рiзнорiднi типи: червонi наркоми тАУ недавнi революцiонери-пiдпiльники i солдати; червонi директори тАУ учорашнi робочi i технiчнi фахiвцi; численна армiя службовцiв рiзних контор, тАУ ВлпанянкиВ» - колишнi гiмназистки i курсистки; прикажчики i дрiбнi крамарi; нарештi - селяни-одноосiбники, що встають на ноги. Це був строкатий свiт, де сусiдили i взаiмодiяли рiзнi культури, кожна тАУ зi своiми iдеалами, цiлями, нормами поведiнки.

Найбiльш колоритною фiгурою того часу була нова радянська буржуазiя тАУ “непмани”, “совбури”. Цi люди в значнiй мiрi визначали обличчя своii епохи, але вони знаходилися як би за межами радянського товариства: були позбавленi виборчих прав, не могли бути членами профспiлки. У середовищi непманiв стара буржуазiя мала велику питому вагу (вiд 30 до 50% у залежностi вiд роду занять). РЖнша частина непманiв виходила iз середовища радянських службовцiв, селян i кустарiв. Зв'язана непманська буржуазiя була як з приватно-, так i з державно-капiталiстичним укладом. Через швидку оборотнiсть капiталу основною сферою дiяльностi непманiв була торгiвля.

Скасування закону про загальну трудову повиннiсть у 1921р. дала можливiсть зайнятися пiдприiмництвом. Швидко стали наповнятися полки магазинiв товарами i продуктами. У багатьох мiстах були вiдкритi “Торгсини”, де можна було купити дорогi речi, але тiльки за золото й iноземну валюту. Люди самi вiдривалися своi скарби i несли прихованi коштовностi в “Торгсини”. Однак незабаром там стали з'являтися спiвробiтники ГПУ (Головного Податкового Управлiння), що цiкавилися, вiдкiля в покупцiв золото або валюта, коли те й iнше давно було наказано здати. Вiзит у “Торгсин” став, як правило, означати обшук у той же день i арешт iз наступним звiльненням у випадку добровiльноi здачi золота i валюти.

В усiх великих мiстах непманiв викликали в ГПУ i робили iм повiдомлення, очевидно, директивно погоджене, а тому воно i потрапило в iсторiю: “Добродii, ви купили золото на чорний день. Чорний день настав! Здавайте його державi!”.[10;66] Дехто, зрозумiвши серйознiсть моменту, за принципом “життя дорожче”, здали все вiдразу. Коливних у рiзних мiсцях переконували по-рiзному. Деякi навiть читали лекцii по полiтекономii соцiалiзму, запевняючи, що кожен громадянин стане багатше, сильнiше i вiльнiше, якщо iдиним власником золота в краiнi стане могутня соцiалiстична держава. Хоча цi лекцii, само собою, зрозумiло, читалися у в'язницях, де утримувалися тi хто коливалися, переконати удалося деяких. Бiльшiсть продовжувала вiдверто не вiрити в економiчну рентабельнiсть соцiалiзму. Не переконавши словом, стали переконувати справою. Там, де це було можливо, тримали нещасних непманiв у камерах, де повiтря було нагрiто до 60 градусiв, не даючи iм води. В iнших мiсцях використовувалися камери з нульовою температурою i водою по щиколотку, а там, де подiбнi складнi методи не вмiли або не хотiли застосовувати, просто били смертним боiм. Лише деякi зволiли вмерти, не вiддавши нiчого. Бiльшiсть людей здалися i вiддали усе, що вдалося нагромадити за короткий перiод НОВОРЗ ЕКОНОМРЖЧНОРЗ ПОЛРЖТИКИ. Але було вже занадто пiзно, оскiльки подiбна завзятiсть викликала в працiвникiв ГПУ цiлком “справедливу пiдозру” у щиростi iх пiдопiчних: а чи все здано? Навiть якщо було й усе здано, довести це було зовсiм не просто, якщо не сказати тАУ неможливо. Витончувалися методи катувань, i струмочки золота продовжували литися в соцiалiстичну скарбницю.

Радянська влада мала потребу в непманах, у той же час постiйно пiдкреслювала iхню класову ущербнiсть, демонструючи стосовно них iдеологiчну бридливiсть, недвозначно даючи зрозумiти, що хоча “НЕП тАУ це всерйоз i надовго”, але не назовсiм i що iх неминуче чекаi сувора розплата вже за те, що вони своiю присутнiстю отруювали атмосферу великоi справи побудови комунiзму.

Протягом 1921-1922р. НЕП був змушеною спробою утримати владу шляхом економiчних поступок ринку. Однак цей ринок був сильно деформований. Приватна власнiсть не була гарантована. Держава розглядала ii як самого найлютiшого iсторичного ворога. Тому власники мали мало стимулiв до перспективного розширення господарства, створюючи капiтали на спекулятивних операцiях. Тому в приватну дiяльнiсть хлинули насамперед рiзного роду авантюристи, спекулянти, якi прагнули якнайшвидше зiрвати куш, витратити його, пожити у своi задоволення. Природно, що нi про якi довгостроковi вкладення капiталiв, розширенню сфери дiяльностi i випуску товарiв у подiбнiй атмосферi не могло бути i мови. Тому доля приватноi промисловостi в загальному обсязi промислового виробництва була невисока. Але промисловiсть, вiдновлена на 4/5 вiд довоiнного рiвня, вичерпала резерви поглинання надлишковоi робочоi сили. Приватнi капiтали були не занадто значнi, напiвлегальнi i не вкладалися в промисловiсть. Приватнi капiтали кинулися насамперед у торгiвлю. Якщо роздрiбна торгiвля виявилася переважно в руках приватника, то оптова тАУ у руках держави, що створювало вибухонебезпечну ситуацiю на ринку, постiйно пiдживлюючи як можливостi спекуляцii, з одного боку, так i придушення приватноi iнiцiативи тАУ з iншоi.

Значнi змiни вiдбулися й у традицiйних шарах населення. У перiод громадянськоi вiйни була цiлком знищена i без того нечисленна росiйська буржуазiя. Серйозну втрату понесла iнтелiгенцiя. У той же час ще з часiв першоi свiтовоi вiйни йшов активний процес маргiналiзацii населення. Це повною мiрою вiдносилося i до робiтничого класу: iз громадянськоi вiйни i розрухи, що супроводжувала ii, вийшов “пролетарiат, ослаблений i до вiдомого ступеня декласований руйнуванням його життiвоi основи тАУ великоi машинноi промисловостi” - констатував В.И.Ленiн. У 1920 роцi, по офiцiйним даним, у Росii нараховувалося 1,7 млн. промислових робiтникiв, причому кадровi робiтники становили не бiльш 40%, тобто близько 700 тис. чоловiк. Але вже до 1928 р. загальна чисельнiсть робiтничого класу збiльшилася в 5 разiв. Основну масу робочого поповнення складала пауперизована сiльська молодь. Перебираючись в мiсто, вона змiнювала свiй соцiальний статус, що породжувало складну гаму настроiв. З одного боку, це було зростаюче чекання кращих змiн, що, вкупi iз селянською психологiiю, перетворювало ii в слухняну i довiрливу стосовно держави масу населення. З iншого боку, потоптанi Непом зрiвняльнi настроi робили ii лютими супротивниками тих, хто змiг пристосуватися до ситуацii, що змiнилася, забезпечити собi високий матерiальний статок. Ця нота значно пiдсилювалася за рахунок тiii частини сiльських мiгрантiв, що були виштовхнутi iз села. Але не знайшли роботи в мiстi, поповнюючи зростаючi ряди безробiтних.[4;17]

В умовах “воiнного комунiзму” i розподiльноi економiки народжувалася нова каста людей, що починали думати себе сiллю землi. НЕП для них був тiльки перешкодою. У вiдродженнi вiльного ринку вони безпомилково розглянули смертельну погрозу своiм портфелям, пайкам. Своiм партiйним привiлеям. Контратака була неминучою.Але вiдкрито атакувати НЕП новий клас не зважувався: занадто очевиднi були плоди вiльного ринку.

Наступ повели в тiй iдинiй сферi, де бiльшовики думали себе недоторканими в iдеологii. Першою жертвою цього схованого наступу на НЕП стала iнтелiгенцiя. Частина iнтелiгенцii, що не роздiляла бiльшовицьких поглядiв, побачила в НЕПi визнання бiльшовиками того факту, що Росiя не готова до швидкого стрибка в комунiзм. Вiдчуття iнтелiгенцii тих рокiв добре передаi М.Осоргiн у книзi спогадiв ВлЧасиВ»: “Вiд революцii постраждавши, революцiю не проклинали, про неi не шкодували; мало було людей, що мрiяли б про повернення колишнього. Викликали ненависть новi володарi, але не справа, якiй вони взялися служити i яка iм не по плечу, - справа вiдновлення Росii. У них бачили старих деспотiв, що перерядилися, ворогiв волi, здатних тiльки спотворювати i гальмувати величезну роботу, що могла б бути - так нам здавалося - дружною, плiдною iтАж”[10;66]

Рiшення про висилку упало на iхнi голови зненацька. Нiхто не припускав, що властi пiдуть на таку мiру “iдеологiчноi асенiзацii”, як групове вигнання кращих розумiв Росii..

Н.Бердяiв писав: “Висилалася за границю цiла група письменникiв, учених, суспiльних дiячiв, яких визнавали безнадiйними в смислi звертання в комунiстичну вiру. Це була дивна мiра, що потiм уже не повторювалася. Я був висланий зi своii батькiвщини не по полiтичним, а по iдеологiчних причинах. Коли менi сказали, що мене висилають, у мене сталася туга. Я не хотiв емiгруватитАж”[10;66]

Бiльш складним було вiдношення до Непу серед прихильникiв бiльшовикiв. Багатьма з них, особливо вихованими на безкомпромiсних гаслах часiв громадянськоi вiйни i Влвоiнного комунiзмуВ», НЕП був сприйнятий як зрада iдеалам Жовтневоi революцii. Песимiзм i розчарування охопили визначену частину партiйних рядiв. Майже у всiх парторганiзацiях спостерiгалися випадки виходу з РКП(б) через незгоду з полiтикою Непу.

Вiдому еволюцiю в розумiннi Непу можна було побачити в поглядах бiльшовицького керiвництва. Спочатку В.И.Ленiн i його прихильники розглядали НЕП як тимчасовий тактичний хiд, як змушений вiдступ, викликаний несприятливим спiввiдношенням сил, як змушений перепочинок перед змушеним штурмом сяючих висот комунiзму. Уже до осенi 1921 р. В.И.Ленiн приходить до розумiння Непу як одного з можливих шляхiв переходу до соцiалiзму. Суттю цього тривалого перехiдного перiоду повинне стати мирне економiчне змагання мiж рiзними укладами в економiцi. У результатi якого соцiалiстичний уклад поступово витисне приватнокапiталiстичнi форми господарства.

Тому НЕП не тiльки мiстив у собi комплекс визначених економiчних заходiв, покликаних стабiлiзувати внутрiшнi становище в краiнi, вiн торкнувся i полiтичну сферу. РЖ якщо лiберальна логiка неминуче виводила формулу - економiчна лiбералiзацiя дорiвнюi або, у всякому разi, прагне до полiтичноi лiбералiзацii, то логiка радикального бiльшовизму представляла цей процес трохи iнакше - економiчний плюралiзм повинен компенсуватися жорсткiстю полiтичного й економiчного режиму, iнакше НЕП призведе не до соцiалiзму, а поверне краiну на старi рейки.

До кiнця 1922 р. окремi ланки Непу почали стулятися у визначену економiчну модель, що iстотно вiдрiзнялася вiд “вiйськово-комунiстичноi”. Ленiн порушуi питання про необхiднiсть перегляду “усiii точки зору на соцiалiзм”.

Але навiть в умовах державного регламентування економiка часiв Непу виявляла тенденцiю до самостiйного розвитку. Ленiн з цього приводу зауважував: державу в наших руках, а в економiчнiй полiтицi держава дii не по-нашому.

РКП(б)/ВКП(б) у 1920-i рр. перетворюiться з полiтичноi партii в особливий соцiальний i полiтичний органiзм радянського суспiльства. Полiтика стосовно iнших партiй характеризувалася крайньою нетерпимiстю, незважаючи на те, що багато груп меншовикiв, есерiв, анархiстiв неодноразово заявляли про своi бажання легалiзуватися i спiвробiтничати з бiльшовиками в справi господарського вiдродження i соцiалiстичного будiвництва. У боротьбi проти них чекiсти використовували полiтичнi провокацii, впровадження агентiв у нелегальнi органiзацii, арешти “соцiально неблагонадiйних елементiв”. Радянська держава зробила крок по шляху перетворення в однопартiйну диктатуру.

Увiвши однодумнiсть у своiх рядах, бiльшовицьке керiвництво прийнялося за своiх полiтичних опонентiв поза рядами РКП (б).

У груднi 1921 р. за пропозицiiю голови Всеросiйськоi Надзвичайноi Комiсii (далi ВНК) Ф.Э.Дзержинського ЦК РКП(б) прийняв рiшення провести вiдкритий судовий процес над есерами. Суд над есерами вiдбувся в червнi - серпнi 1922 р. Трибунал ВЦВК обвинуватив арештованих у рiзний час органами ВНК видатних дiячiв партii соцiалiстiв-революцiонерiв в органiзацii змов з метою скинення радянськоi влади, у пособництвi бiлогвардiйцям i iноземним iнтервентам, а також у контрреволюцiйнiй пропагандi й агiтацii.

У червнi 1923 р. у ЦК РКП(б) була розроблена секретна iнструкцiя “ПРО мiри боротьби з меншовиками”, у якiй ставилася задача “вирвати з коренем меншовицькi зв'язки в робiтничому класi, остаточно дезорганiзувати i розбити партiю меншовикiв, зовсiм дискредитувати ii перед робiтничим класом”.[2;142] Однак бiльшовики розгорнули могутню кампанiю по шельмуванню своiх недавнiх партiйних товаришiв. Слово “меншовик” на довгi роки встало в ряд самих негативних iдеологiчних понять. У 1923 р. почався розпад меншовицькоi партii.

Полiтична опозицiя поза бiльшовицькою партiiю припинила своi iснування. У краiнi остаточно затвердилася однопартiйна полiтична система.

2.1. Принципи побудови СРСР.

У самiй бiльшовицькiй партii iснували рiзнi точки зору на питання про принципи побудови iдиноi багатонацiональноi держави. Комiсiя Полiтбюро ЦК РКП (б) пiд керiвництвом И. В. Сталiна пiдготувала проект про входження радянських республiк у РiСР на правах автономних об'iднань. Але В. И.Ленiн пiддав “план автономiзацii” рiзкiй критицi. Вiн вважав, що всi радянськi республiки повиннi об'iднатися в iдиний союз на засадах рiвноправностi i збереження своiх суверенних прав. При цьому за кожною республiкою повинне зберегтися право вiльного виходу з державного союзу. ЦК РКП(б) схвалив ленiнськi принципи нацiонально-державного устрою.

Актом заснування новоi держави тАУ Союзу Радянських Соцiалiстичних Республiк (СРСР) став договiр, укладений 27 грудня 1922 р. мiж чотирма республiками: РiСР, Украiною, Бiлорусiiю i Закавказькою Федерацiiю. Його основною метою оголошувалося створення, у кiнцевому рахунку, всесвiтнього союзу комунiстичних республiк.

Вищим органом влади був оголошений Всесоюзний з'iзд Рад, а в перiод мiж з'iздами тАУ Центральний Виконавчий Комiтет (ЦВК) Рад. Вiн складався з двох законодавчих палат: Ради Союзу i Ради Нацiональностей тАУ i мав свiй керiвний орган тАУ Президiя ЦВК. Вищим виконавчим i адмiнiстративним органом стала Рада Народних Комiсарiв СРСР. Цi положення були закрiпленi в прийнятiй 31 сiчня 1924 р. першiй Конституцii СРСР.

Таким чином, бiльшовики зiбрали бiльшу частину територii Росiйськоi iмперii в iдину державу (адже РiСР була самою великою iз усiх радянських республiк, займаючи 92% територii колишньоi iмперii, що залишилася). СРСР сприймався у свiтi як спадкоiмець Росiйськоi iмперii. Такий пiдхiд давав захiдним демократiям можливiсть говорити про вiдновлення реальностi, що iснувала до свiтовоi вiйни. Почався черговий етап розвитку Росiйськоi держави тепер вже у формi Союзу Радянських Соцiалiстичних Республiк.


3. ДРЖЯЛЬНРЖСТЬ НЕПУ. НЕП У НАРОДНОМУ ГОСПОДАРСТВРЖ.

Нова економiчна полiтика давала можливiсть виходу на:

    • економiчнi зв'язки мiста i села;

    • розвиток промисловостi на базi електрифiкацii;

    • кооперування на базi населення краiни;

    • повсюдне впровадження госпрозрахунку, особистоi зацiкавленостi в результатах працi;

    • удосконалювання державного планування i управлiння;

    • боротьбу з бюрократизмом, адмiнiстративно-командними замашками;

    • пiдвищення культури у всiх сферах дiяльностi людини.

Хоча державна промисловiсть i вчинила поворот до Непу, трудовi колективи пiдприiмств не одержали тiii господарськоi самостiйностi, що дав селу продподаток.

Госпрозрахунок застосовувався тiльки в об'iднаннях (трестах), а вхiднi в них пiдприiмства були в повнiй залежностi вiд старих державних структур i позбавленi самостiйностi. Державнi пiдприiмства знiмалися з бюджетного утримування i переводилися на господарський розрахунок, тобто повиннi були своiми доходами покривати своi видатки. Вони одержали вiдому самостiйнiсть i могли розпоряджатися частиною вироблюваноi ними продукцii. Це також сприяло пожвавленню торгового обмiну в краiнi. Уся дiяльнiсть пiдприiмств, як госпрозрахункових одиниць, була спрямована на здiйснення основних принципiв госпрозрахунку тАУ самооплатностi й одержаннi прибутку. Витрати кожного пiдприiмства повиннi були вiдшкодовуватися за рахунок вартостi продукцii даного пiдприiмства, а не сукупного суспiльного продукту. Держава за борги трестiв не вiдповiдала i дотацiй на покриття збиткiв не видiляла. Така система взаiмин мiж державою i пiдприiмствами стимулювала бiльш високi нагромадження шляхом пiдвищення продуктивностi працi, зниження собiвартостi й економii сировини i матерiалiв, створювала об'iктивнi можливостi для виявлення збитковостi або прибутковостi госпрозрахункових пiдприiмств. Таким чином, госпрозрахунок перiоду непу був ринковим, по сутi, методом господарювання, який сприяв подоланню витратного ведення державного господарства.

Значнi темпи економiчного росту в перiод Непу багато в чому пояснювалися “вiдбудовним ефектом”: у промисловостi тАУ введенням в експлуатацiю вже наявного устаткування, що не використовувалося, тому що населення було зайнято вiйнами i революцiями, у сiльському господарствi тАУ вiдновленням закинутих орних земель. Коли наприкiнцi 20-х рр. цi резерви вичерпалися, краiнi знадобилися величезнi капiталовкладення для реконструкцii старих заводiв i створення нових галузей промисловостi.

У 1928 роцi прибутковiсть промислового виробництва була менше, нiж до вiйни. Не можна було розраховувати i на сiльське господарство, яке ще недавно було постачальником експортноi продукцii. Одним з результатiв Непу було дроблення селянських господарств, опосередкування села, що, у свою чергу, приводило до зменшення виробництва товарноi продукцii, тому що середняк робив продукти, насамперед для власного споживання i задоволення особистих потреб i майже не був зв'язаний з ринком. До революцii основним постачальником товарного хлiба були помiщицькi го

Вместе с этим смотрят:


"Архитектурная сказка" М. Ф. Казакова


"Великая депрессия" в США


"Византийский стиль" в архитектуре Москвы


"Дворцовые перевороты" и усиление позиций аристократии и гвардии: причины и последствия


"Золотой век" Екатерины II. Россия во II половине XVIII века