Особливостi економiчного розвитку Киiвськоi Русi

Мiнiстерство освiти i науки Украiни

Черкаський iнженерно-технологiчний iнститут

Кафедра економiчноi iсторii

Факультет економiки i управлiння

Контрольна робота

на тему:тАЭОсобливостi економiчного розвитку Киiвськоi Русi тАЭ.

Перевiрив виконав студент

викладач кафедри 1курсу ФЕУ групи зу-211

Усманова М. Р.Шкарбан С. В.

Черкаси 2001

Змiст

Вступ

Роздiл 1. Соцiально-економiчний та державний лад Киiвськоi Русi . РЖХ-Х ст

1.1 Розвиток державностi Русi в першiй половинi X ст.

Роздiл 2.Економiчне життя Киiвськоi Русi

2.1.Сiльське господарство

2.2.Торгiвля

2.3 Розвиток ремесла

2.4 Феодалiзацiя селян та земельнi вiдносини

2.5 Фiнанси

Заключення

Список лiтератури

Вступ

Понад одинадцять столiть тому схiднi словтАЩяни створили свою першу державу. Лiтописи та iншi памтАЩятки давньоруськоi лiтератури називають ii Руссю, або Руською землею, вченi-iсторики тАУ Киiвською, або Давньою Руссю. Вона належала до найбiльших, найкультурнiших, найрозвиненiших економiчно й полiтично держав середньовiччя. На величезному обширi вiд Чорного до Бiлого морiв, вiд Карпатських гiр до Волги жили русичi. Вони вирощували хлiб i розводили худобу, мали розвиненi ремесла й промисли, а руськi купцi були вiдомi на торгах Багдада i Константинополя, Кракова й Буди Великого Бултара й РЖтилю. Могутньою, високорозвинутою й цiлiсною була матерiальна й духовна культура Киiвськоi Русi. РЗi народ зводив величнi камтАЩянi храми й ошатнi деревтАЩянi житла, створював могутнi фортифiкацiйнi споруди свoiх великих i малих мiст, будував на тисячi верст захиснi вали проти кочовикiв. тАжНа весь свiт славилися вироби давньоруських майстрiв. У Киiвi, а далi в Новгородi та iнших мiстах Русi складалися лiтописи, в яких описувалось славне минуле й аналiзувалося сучасне життя. Давньоруський народ творив свою усну iсторiю у виглядi переказiв i легенд, дружинних пiсень i билин, iнших фольклорних памтАЩяток. Киiвська Русь багато важила в полiтичному життi РДвропи i Близького Сходу. З нею змушенi були рахуватися вiзантiйськi iмператори й хозарськi хагани. Протягом пiв тисячолiття Давньоруська держава затуляла собою iвропейський свiт i Вiзантiю вiд кочовикiв. Киiвська Русь зробила величезний внесок до свiтовоi iсторii РЖХ-ХРЖРЖРЖ ст., тому iнтерес до неi не вщухаi серед учених сучасного свiту.

Джерелами вiдтворення iсторii Киiвськоi Русi i писемнi й речовi (археологiчнi) памтАЩятки. Головними писемними джерелами i лiтописи: тАЬПовiсть временних лiттАЭ, Киiвський, Галицько-Волинський, Новгородськi, Суздальський, Московський, Никонiвський та iн. Чимало цiнного додають i iншi писемнi памтАЩятки тАУ кодекси й записи норм права, князiвськi земельнi грамоти, тощо.

1.Соцiально-економiчний та державний лад Киiвськоi Русi РЖХ-Х ст.

Могутня держава створила сприятливi умови для швидкого розвитку продуктивних сил. Господарський прогрес виявився у значному поширеннi знарядь працi iх залiза, витiсненнi примiтивних систем землеробства, розвитку ремесел, торгiвлi i мiст.

Киiвська Русь РЖХ-Х ст. ще не знала класового устрою. Тому схiднословтАЩянська державнiсть народилася в суспiльствi, що залишалося родоплемiнним. Можна назвати першу руську державу надплемiнною, бо в нiй влада не лише вiдокремилася вiд маси народу, а й пiднялася над самою племiнною верхiвкою, набула iндивiдуального характеру й стала успадковуватись. Давньоруська держава була органiзована за територiальною ознакою, чим принципово вiдрiзнялася вiд передуючих iй племiнних княжiнь.

Для державно-адмiнiстративного устрою Киiвськоi Русi була характерною така риса, як федеративний устрiй. Великокнязiвська влада мало втручалася у внутрiшнi життя приiднаних земель. РЗх обовтАЩязок обмежувався сплатою данини, а також участю у вiйськових походах киiвського князя.

Лiтописцi зображують давньоруських володарiв кiнця РЖХ-Х ст., як типових дружинних князiв. Певна рiч радниками князя були лише старшi дружинники: вони утворювали й апарат управлiння, судочинства та збирання данини.

1.1.Розвиток державностi Русi в першiй половинi Х ст.

Протягом першоi половини Х ст. киiвськi князi наполегливо й послiдовно згуртовували у спiльнiй державi племiннi княжiння схiдних словтАЩян. Справу Олега, за свiдченням тАЬПовiстi временних лiттАЭ, 912р. продовжив його наступник РЖгор. Вiн знову приiднав до держави княжiння уличiв i древлян, що вiдпали було пiсля звiстки про кончину Олега.

На 40 рр. Х ст. припав новий спалах воiнноi активностi давньоруськоi панiвноi верхiвки. Киiвський князь поширив свою владу на схiдний Крим i Тамань. РЖгор вчинив два великих походи на Вiзантiю, що мали на метi як захист пiвденних рубежiв, так i забезпечення вигод для руських торгових людей у Константинополi та iнших грецьких мiстах.

Великi й малi вiйни приносили славу й багатство князям i старшим дружинникам. Водночас вони вiдривали вiд мирноi працi багато народу, у вiйнах гинули тисячi людей, що послаблювало економiку держави. Головним же джерелом постачання вiйська зброiю, харчами, кiньми залишалося стягання данини, яку князi прагнули увесь час збiльшувати. Особливо жорстоким було збирання полюддя, що в Х ст. йшло безпосередньо на утримання вiйськовоi дружини. Саме пiд впливом своiх дружинникiв князь РЖгор, зiбравши один раз полюддя в землi древлян, повернувся туди, щоб стягнути його вдруге, за що був забитий повсталими 944р. Зi смертю РЖгоря закiнчився перший етап у розвитку державностi на Русi.

РДдиний вiдомий з лiтопису син РЖгоря тАУ Святослав був ще хлопчиком, i на князiвський престол сiла його дружина Ольга. Вона жорстоко придушила повстання древлян навеснi 945р., штурмом здобувши iх головне мiсто РЖскоростень, забивши древлянських князiв i багато воiнiв. Водночас княгиня, певно, зрозумiла, що настав час встановити розмiр данини, насамперед полюддя, iз залежного населення, що вона й зробила. Ольгою також були влаштованi опорнi пункти центральноi влади на мiсцях, адмiнiстративна ж i судова системи поширенi на всi пiдвладнi Киiву землi племiнних княжiнь.

В часи Ольги розбудовувався, прикрашався i змiцнювався стольний град Русi. З князюванням Ольги можна повтАЩязувати настання другого етапу в розвитковi давньоруськоi державностi. Вiн ознаменувався вiзитом Ольги до Константинополя близько 946р. Уперше в iсторii глава Давньоруськоi держави iшов до Вiзантii на чолi мирного посольства. Результатом цього вiзиту було охрещення Ольги та укладення союзноi русько-вiзантiйськоi угоди.

2. Економiчне життя Киiвськоi Русi

Полiтична могутнiсть i вiйськова потуга Давньоруськоi держави трималися на мiцному фундаментi: розвинутiй i багатiй економiцi. Землеробство i скотарство не тiльки були спроможнi прогодувати населення краiни, а й виробляли продукВнти харчування й сировину на експорт. Промисли забезпечуваВнли потреби держави, iх продукцiя користувалась постiйним попитом у краiнах Пiвдня i Заходу. Мiста були заселенi переважно ремiсникаВнми, вироби яких користувалися попитом на Русi й за рубежем. Спустошливi вторгнення кочовикiв причорноморських степiв, висВннажливi, майже безперервнi громадянськi вiйни мiж князями хоч i завдавали шкоди, але не могли пiдiрваВнти економiчного життя Русi. Надто розвиненими були продуктивнi сили держави, а ii люди вiдзначаВнлись працьовитiстю, витривалiстю й були здатнi до прогресивних змiн у виробництвi.

2.1.Сiльське господарство й промисли

Сiльське господарство було провiдним у давньВноруськiй економiцi i досягло високого рiвня розвитку.

Землеробство. Основними зерновими кульВнтурами в Киiвськiй Русi були жито, просо, ячмiнь, пшениця й овес. Лiс виВнрубувався i спалювався, таким чином звiльнялися посiвнi площi й одночасно удобрювався грунт. У лiсостепових i степових районах найпоширенiшою системою землеробства була перелогова, за якоi роВндючiсть землi вiдновлювалася природним шляхом.

У Киiвськiй Русi був великий набiр ручних земВнлеробських знарядь тАФ заступи, мотики, серпи, коси. iх досить часто знаходять пiд час археологiчних розВнкопок. Для обмолоту зерна використовувався цiп. Землеробство на Русi було на такому агротехнiчноВнму рiвнi, який давав можливiсть забезпечити високi для свого часу врожайнiсть i продуктивнiсть працi.

Скотарство. У лiтопиВнсах та iнших пам'ятках писемностi постiйно згадуються рiзнi свiйськi тварини i продукцiя тваринВнництва. Великими стадами корiв i кiз, табунами коВнней, отарами овець володiли князi й багатi бояри. Худобу випасали з весни до осенi на луках, заплавах, у лiсах, на перелогових землях i в степах. На зиму для годiвлi тварин запасали сiно, зерно.

Мисливство й рибальство. Полювання на лiсових i степових тварин i птахiв забезпечувало м'ясом, а продаж шкурок куниць, лисиць, бобрiв, бiлок давав добрi доходи. Цiнне хутро було однiiю з головних статей давньоруського експорту, розходяВнчись у багато краiн РДвропи i Сходу. Чималу роль серед промислiв вiдiгравали бортництво та бджiльництво. Мед i вiск маВнли попит на Русi та за ii межами. Князi й бояри були особливо зацiкавленi в пiдтриманнi сталого рiвня виВнробництва меду й воску, як i у добуваннi хутра. Цi товари продавалися на ринках Вiзантii, краiн БлизьВнкого Сходу й Захiдноi РДвропи. Натомiсть вони одержували можливiсть купувати там прикраси, доВнрогi тканини й одяг, вино, фрукти, зброю тощо.

Ремесло. Значного поширення й високого рiвня розвитку досягло на Русi ремiсниче виробництво. Основною його галуззю була металургiя що поряд iз землеробством заклала фундамент господарського прогресу Давньоруськоi держави. Обробка залiза що добувалося з болотяноi руди, велася як у сiльських так i в мiських кузнях. Ковалi користувалися великим набором iнструментiв i во лодiли значною кiлькiстю технiчних прийомiв обробки металу, продукуючи речi високоi якостi й досконалi функцiонально, а в кращих зразках тАФ i художньо довершенi.

Надзвичайно високого рiвня майстерностi досягли руськi ювелiри. Неперевершеними досi шедеврами ювелiрноi справи на Русi i дорогоцiннi вироби з перегородчастими емалями iконки, хрестики князiвськi барми ковтки. Виробництво високоху дожнiх i коштовних прикрас з емаллю зосереджувалось у Киiвi звiдки вони розходились по Русi i за ii межi. Слава про руських ювелiрiв роз неслася середньовiчною РДвропою.

Наймасовiшими видами ремесла були виготовленВння керамiчного посуду, обробка шкiри, дерева й кiстки. Ремiсники, якi займалися цим, звиВнчайно селилися разом, утворюючи у великих мiстах осiбнi квартали. Дедалi ширшого застосування набувало вiконне скло. ПошиВнреними були домашнi ремесла: прядiння, ткацтво, виготовлення повсякденного одягу й посуду, а також продуктiв харчування, насамперед переробка зерна.

Розвинена обробка дерева й каменю, виготовВнлення цегли давали можливiсть руським людям будувати рiзноманiтнi житла, зводити церкви й палаВнци. Найпростiшим житлом були напiвземлянки, в яких тулилась бiднота. У наземних зрубних будинВнках мешкали представники середнiх прошаркiв населення. Окрасою й водночас архiтектурними домiнантаВнми мiст i сiл Русi були численнi церкви, переважно дерев'янi. У великих мiстах височiли кам'янi храми. В давньоруську добу в Киiвi було зведено поВннад ЗО кам'яних церков. Багато iх збудовано в Чернiговi, Переяславi.

Мiста, як вiдомо, у VIтАФVIII ст. у схiднослов'янському суспiльствi виникали протомiста тАФ укрiпленi поселення, що в зародку мали ознаВнки майбутнiх мiст: ремiсниче виробництво, осередок влади, культовий центр тощо. Однак не кожне Протомiсто могло перерости в мiсто: для того мали скластися особливо сприятливi соцiальнi, полiтичнi й економiчнi умови. Найдавнiшим протомiстом Пiвденноi Русi був тАЮград Кия", що виВнник наприкiнцi V тАФ в першiй половинi VI ст. Протягом наступних столiть цей град перерiс у велиВнке мiсто, в якому в XIтАФ першiй третинi XIII ст. налiчувалось близько 50 тис. мешканцiв. Для свого часу то була дуже велика кiлькiсть городян.

Соцiально-економiчне, полiтичне й культурне життя Киiвськоi Русi зосереджувалось у мiстах. ПеВнреважна бiльшiсть iх мешканцiв були ремiсниками рiзних спецiальностей, якi об'iднувались у корпорацii на зразок захiдноiвропейських цехiв. Чимало гороВндян займалися торгiвлею. Мiськi ринки являли собою водночас головнi площi, на яких вирувало життя. Там збиралися вiча городян, що, починаючи з сереВндини XII ст., вiдiгравали значну роль у соцiальному й полiтичному життi свого мiста, а то й землi в цiлоВнму, як це бувало в Киiвi, Галичi, Чернiговi, Новгородi Великому, Владимирi-на-Клязьмi тощо.

Давньоруськi мiста були культурними осередкаВнми. У них дiяли школи й книгописнi майстернi, iснували бiблiотеки, писалися iкони, виготовлялися твори прикладного мистецтва. У мiстах, насамперед Киiвi, Новгородi, Владимирi-на-Клязьмi, складалиВнся лiтописи, створювалися пам'ятки агiографii та художньоi лiтератури.

2.2.Торгiвля

Мiж рiзними землями Русi вiдбувався економiчний обмiн, що сприяло забезпеченню продуктами харВнчування, сировиною й ремiсничими виробами тих районiв, в яких вони не вироблялися. Мiста i великi торговi села мали ринки. У значних мiських центрах вони дiяли постiйно, а в Киiвi, Новгородi ВеВнликому, Чернiговi, Галичi, Смоленську, ВладиВнмирi-на-Клязьмi та iн. збиралися мало не щодня.

Головним напрямком давньоруськоi зовнiшньоi торгiвлi був схiдний. Грецький шлях вiв до Вiзантii, а Залозний тАФ до краiн Кавказу й Арабського СхоВнду. Велика торгiвля провадилася також з краiнами Поволжя: Хозарським каганатом i Волзькою БолВнгарiiю. Постiйними були торговельнi контакти Русi з Германiiю, Угорщиною, Чехiiю, Польщею. ГоловВнним осередком торгiвлi з краiнами Пiвдня i Заходу був Киiв.

З Вiзантii на Русь довозили золотi й срiбнi вироби, посуд, дорогi тканини, олiю, вино, фрукВнти, рiзноманiтнi ремiсничi вироби. Русь постачала на ринки своiх близьких i далеких сусiдiв хутра, мед, вiск, шкiрянi й металевi вироби, прикраси iз золота й срiбла, а також рабiв.

Головними платiжними засобами внутрiшньоi й зовнiшньоi торгiвлi Русi IXтАФXI ст. були iноземнi монети тАФ переважно арабськi срiбнi куфiчнi дирхеВнми. Використовувались, хоча й у меншiй кiлькостi, вiзантiйськi мiлiарiсii, захiдноiвропейськi денарii.

Кiлька разiв робилися спроби запровадити в ДавВнньоруськiй державi власну монету. Але карбування давньоруських монет мало дуже скромний обсяг, вони призначалиВнся не стiльки для торгiвлi, скiльки правили за своiрiднi вiзитнi картки названих вище князiв, пропагуючи Давньоруську християнську державу та ii володарiв.

2.3 Розвитокремесла

Ремеслу в господарському життi давньоруського суспiльства вiдводилося важливе мiсце. У давньоруських мiстах були зосередженi головнi центри ремiсничого виробництва, хоча окремi галузi розвивалися в феодальних замках та селах.

Чорна металургiя була провiдною галуззю ремесла. Разом з землеробством вони становили основу економiчного розвитку краiни. На територii Киiвськоi Русi було багато болотяних руд, з яких добували залiзо. Високий /РЖ8-40/ вiдсоток залiза мiстили руди Полiсся. Спецiальнi сиродутнi горни переплавлювали залiзо. iх залишки знайденi в багатьох пунктах. Залiзоробне виробництво, яке мало зв'язок з ремеслом мiст, було за iх межами. Давньоруськi мiста здiйснювали зв'язок з чорною металургiiю не тiльки через ринок або вiдчуження общинних домникiв на користь феодалiв. РЖ вотчиннi ремiсники займалися виплавкою залiза. Потiм продукцiя поставлялась князiвським i боярським майстерням у мiста. Очевидно, вже в давньоруськi часи у металургiйному виробництвi мало мiсце вiдхiдництво. Розкопки поселень металургiв Х-ХРЖРЖ ст. в заплавi рiчки Тетерев засвiдчили iх сезонний характер.

Були на Русi спецiалiзованi центри залiзоробного ремесла. Один з них був в мiстi Городськ на Тетерев! на територii сучасного села з тiiю ж назвою в Коростишiвському районi Житомирськоi областi. У Вишгородi також виявленi залишки залiзоробного ремесла,

Ковальськi майстернi, де здiйснювалася обробка залiза, виготовлення з нього рiзних речей для господарських потреб, вiйськовоi справи, називалися кузнями, iх слiди виявленi в усiх давньоруських мiстах. Киiв, Новгород, Смоленськ, Чернiгiв, Галич Вишгород - найбiльшi центри обробки чорного металу. Вiдомий асортимент виробiв з залiза. Це 150 назв, у тому числi знарядь працi -22 назви, ремiсничих iнструментiв - 46, видiв зброi - 16, предметiв домашнього начиння -37, наборiв кiнськоi збруi i спорядження вершника - 10, прикрас-19 назв. Потрiбно вiдзначити досконалiсть ковальського iнструментарiю. Ковадла, молотки, клiщi, зубила, пробiйники не поступалися за формою i функцiональнiстю аналогiчним iнструментам пiзнiших часiв.

Рiзноманiтнi технiки обробки залiза були вiдомi давньоруським ковалям: цементацiя, обточка, iнкрустацiя кольоровими металами, кування, зварка, полiрування. Висока якiсть металу ряду ковальських виробiв доповнювалася функцiональною довершенiстю форми. Перш за все це стосуiться давньоруських мечiв, якi, за свiдченням хорезмського вченого XI ст. ал Бiрунi, являли собою речi "дивнi i винятковi". Меч з автографом майстра -"Коваль Людота", виявлений на Полтавщинi бiля селаХвощево, i свiдченням цього. Рукiв"я меча прикрашене складним плетивом орнаменту, який нагадуi художнi рiзьблення.

Металообробне ремесло у XII ст. замiсть високоякiсних багатошарових стальних лез почало застосовувати клинки з наварними лезами на залiзнiй основi. Така технологiя дозволила рiзко пiдвищити продуктивнiсть працi. Це було свiдченням ринкового характеру ковальськоi справи, що розвивалась на вiльнiй мiськiй основi. У XII -XIII ст. значно збiльшився асортимент ковальських виробiв, з'явилась серiйнiсть у виробництвi.

У Киiвськiй Русi "кузнец" означало також ремiсника, який працював з кольоровими металами - золотом, срiблом, мiддю.

Ковалi володiли високою майстернiстю обробки кольорових металiв, вiдомих у середньовiччi: литвом, волочiнням дроту, сканню. РЗм були вiдомi також фiлiгрань, зернь, знали вони технiку виготовлення емалей, свинцевих i олов'яних вiдливок. У XII ст. киiвськi майстри винайшли мистецтво вiдливок у так званих "iмiтацiйних" формочках. За допомогою цiii технiки виготовлялися прикраси, якi iмiтували коштовнi золотi i срiбнi вироби. Вони надходили на широкий ринок.Хрести-енколпiони були монополiiю киiвських ливарникiв. Вони користувалися широким збутом не лише в межах Киiвськоi Русi, а й у сусiднiх регiонах.

Високотехнологiчна досконалiсть була властива давньоруським перегородчастим емалям. Ця складна технiка, запозичена Руссю в Х-ХРЖ ст. у Вiзантii, набула особливого поширення в ХРЖРЖ-ХРЖРЖРЖст. Киiв, Новгород, Чернiгiв,Галич,Володимир-на-Клязьмi - вiдомi центри виробництва емалей. Майстернi цих мiст виготовляли князiвськi дiадеми i барми, медальйони i колти, хрести, оклади церковних книг. Роботи киiвського майстра другоi половини XII ст. Лазаря Богшi i найдосконалiшими в галузi руськоi емалевоi справи. Маiмо двi князiвськi дiадеми /з деiсусним чином i зображенням сцени вознесiння Александра Македонського/, а також знаменитий хрест РДфросинii Полоцькоi. В центральнiй частинi стародавнього Киiва, а також на територii Печерського монастиря виявленi залишки ювелiрних майстерень, пов'язаних з виробництвом речей, оздоблених емалями.

Вже в Х ст. давньоруськi майстри оволодiли мистецтвом чернi. Проте найбiльшого розвитку воно досягло в ХРЖРЖ-ХРЖРЖРЖ ст. У скарбах, а також культурних шарах великих мiст незмiнно виявляються виготовленi у технiцi чернi срiбнi колти, медальйони, перснi, хрести-енколпiони, широкi браслети-наручi. Вони характеризуються надзвичайною декоративнiстю зображення, техжчною i функцiональною довершенiстю.

З виробництвом емалей тiсно пов'язане склоробство. У багатьох давньоруських центрах виявлено сьогоднi його слiди. Мозаiчна маса, вiконне скло, посуд, склянi браслети, перснi, намисто - ось неповний перелiк речей, якi виготовлялися у склоробних майстернях. Вже в кiнцi Х - у першiй половинi XI ст. давньоруським майстрам були вiдомi секрети скловарного виробництва. XII -XIII ст. - час розквiту склоробного ремесла.

Гончарне виробництво поставляло на ринок найбiльший асортимент продукцii: горшки, глечики, амфорки, корчаги, свiтильники, пiдсвiчники, iграшки i т.i. На межi Х-ХРЖ ст. почали виробляти полив'янi керамiчнi вироби. Ними були - столовий посуд, декоративнi плитки, якi йшли на оздоблення iнтер'iрiв палацiв. Давньоруськi керамiсти виготовляли полив'яний посуд, який створював гiдну конкуренцiю привозному.

Значна концентрацiя цього виробництва була в посадських районах мiст, i характеризувалася досить великою потужнiстю. Про це свiдчать виявленi керамiчнi центри у Бiлгородi i Вишгоро-дi.Розвиток гончарства у ХРЖРЖ-ХРЖРЖРЖ ст. зумовлювався дiiю ринку. Майстри досконало володiли технологiiю i матерiалами, але збiльшення попиту погiршило з часом якiсть iх продукцii.

Значне мiсце серед матерiалiв, якi були на Русi, посiдала кiстка. З неi виготовляли ручки дзеркал, рукiв'я ножiв, наконечники стрiл, гребiнцi, писала, ТСудзики, iконки i т.i. Досвiдченi рiзьбярi працювали у цiй галузi. Майстернi виявленi у Киiвi,Звенигородi, Галичi, Новгородi, iнших мiстах.

Будiвельна справа досягла у Киiвськiй Русi теж високого рiвня. Найбiльш поширеними були ремесла: дерево- i кам'янообробнi, виготовлення цегли, вапна.

Найдавнiшим з них i деревообробне ремесло. Житловi i господарськi будiвлi, першi християнськi храми, обороннi стiни, рiзноманiтнi господарськi i побутовi речi- ось неповний перелiк об'iктiв iз дерева.

Широко розгорнулося на Русi в кiнцi Х - на початку XI ст. кам'яне будiвництво. Воно потребувало спецiалiстiв рiзних профiлiв будiвельникiв, цегельникiв, каменярiв, вапнярiв. Знайденi залишки майстерень по обробцi каменю, печей для випалу плiнфи i вапна в Киiвi, Чернiговi, Суздалi, Старiй Рязанi, Полоцьку.

Ранньофеодальний етап об'iднував всiх ремiсникiв у феодальнi господарства. Деякi писемнi джерела повiдомляють про досить раннi прояви артiльних форм працi на Русi. Але це не даi пiдстав стверджувати ,що вони були зародками самоуправних мiських общин.

2.4 Феодалiзацiя селян та земельнi вiдносини

До середини 1 тис. н.е. господарство схiдних слов'ян розвиВнвалося на основi землеробськоi общини, з якоi в першi столiття нашоi ери почала формуватися територiальна, або сусiдська община - марка. Власнiстю всiii громади залишалися поля, лiси, луки, пасовища. Присадибнi дiлянки, житло, худоба, знаряддя працi, продукти виробництва стали власнiстю сiмей, а орнi землi надавалися в РЗхнi iндивiдуальне користування. Час вiд часу орнi землi й сiножатi перерозподiлялися. Головною низовою госпоВндарською ланкою стала сiм'я.

З VI ст. н.е. у схiдних слов'ян почався перiод генезису феодального господарства, що був органiчною частиною загальноВнiвропейського процесу. Завершилось становлення общини-марки, яка у слов'ян дiстала назву ВлвервьВ». Збiльшився перiод мiж перерозподiлами общинних орних земель. Дiлянки, що були у користуваннi окремих родин, передавались у сiмейне володiння. Виникла приватна алодальна форма власностi на землю. В антськiй державi вже панував iнститут алоду, поява якого свiдчила про формування приватноi власностi. Закрiплення алоду в першу чергу за представниками родоплемiнноi знатi зумовлювало майнову нерiвнiсть в общинi. Нагромадженню багатств також сприяли внутрiшня i зовнiшня торгiвля, вiйни, внаслiдок яких вождi та старiйшини привласнювали здобич i бранцiв. Останнiх перетворювали на рабiв. У слов'ян рабство мало патрiархальний характерi прискорило розклад територiальноi общини. Слов'яни в своiму розвитку обминули рабовласницький лад.

Генезис феодальноi власностi у схiдних слов'ян вiдбувався повiльнiше, нiж у романських народiв, де був сильний вплив протофеодальних вiдносин Римськоi iмперii. Бiльш стiйкою була слов'янська вервь, у межах якоi зберiгалися кблективна власнiсть на луки, пасовища, лiси, водоймища, спiльна праця, традицii взаiмодопомоги. Розвиток схiднослов'янськоi общини мав багато спiльного з еволюцiiю германськоi марки.

Утворення Киiвськоi держави (882, р.) було фактором, щоприскорив формування приватноi земельноi власностi. Х-ХРЖ ст. -перiод iнтенсивного ii розвитку, що здiйснювався у двох напряВнмах. По-перше, посилювалась економiчна диференцiацiя в обВнщинi, алод переростав у феод-вотчину - велике феодальне землеволодiння на спадковому правi. По-друге, з виникненням держави вiдбувався процес завоювання (ВлокняжiнняВ») територiй сусiдських обiцин, становлення державноi, в особi князя, власностi на землю. Власники алоду захопили землi, верховна власнiсть на якi належала державi. Збiрник законiв Украiни-Русi ВлРуська правдаВ». Я-Мудрого (середина XI ст.) закрiпив недоторканiсть приватноi земельноi власностi.

Власниками вотчин були князi, бояри, церква. Першi вiдомостi про княжi домени вiдносяться до Х ст. Про iх наявнiсть свiдчить ВлПравда ЯрославовичiвВ» (70-тi рр. XI ст.) В iсторичних джерелах згадки про боярське землеволодiння з'явилися в другiй половинi XI ст., але зародилося воно, очевидно, значно ранiше. Пiсля прийняття християнства держава видiляла на церкву десятину з данини, судових i торгових мит. З другоi половини ХРЖ-ХРЖРЖ ст. i вiдомостi про церковно-монастирське землеволодiння.

В iсторичнiй лiтературi однозначноi оцiнки процесу феодалiзацii Украiни-Русi немаi. РЖснують рiзнi погляди на час завершення генезису феодалiзму. Частина росiйських i украiнських сучасних iсторикiв вважаi, цю Киiвська Русь була феодальною державою, тобто XI ст. - час ВлРуськоi правдиВ» i ВлПравди ЯрославовичiвВ» - знаменував перехiд до класичноi його форми. На основi порiвняльного методу роблять спроби довести iснування на Русi васально-сеньйорiальноi системи захiдноiвропейського зразВнка, обгрунтувати, що переважали земельнi надання, близькi до бенефiцii, а вотчина була недостатньо розвинена.

Захiднi вченi розглядають Киiвську державу як самобутню соцiальну систему, мотивуючи свою точку зору вiдсутнiстю або нерозвиненiстю центрального для феодалiзму iнституту ваВнсальних вiдносин, наявнiстю вiльного селянства та бiльВншою, у порiвняннi iз Заходом, роллю мiст i торгiвлi у життiдiяльностi Киiвськоi Русi.

В iсторiографii поширена, також концепцiя, згiдно з якою феодалiзм склався у перiод феодальноi роздрiбненостi (середина XII ст.). У Галицько-Волинськiй державi васально-сеньйорiальнi вiдносини вже панували.

Ряд дослiдникiв твердить, шо в Княжу добу (IX - перша половина XIV ст.) феодалiзм iснував у виглядi державноi системи.

Вона характеризувалася пiдвищеною роллю князiвськоi влади, що розвивала економiчнi вiдносини. На РЗхню думку, вже в XII ст. - першiй половинi XIII ст. склався двочленний князiвський васалiтет. Киiвський князь роздавав землi удiльним князям. Цi володiння мали бенефiцiйний характер, належали не князю, а удiлу, яким вiн управляв, iх власник зобов'язувався нести службу на користь киiвського князя, не мав права передавати волость у спадок i вiдчужувати ii без згоди киiвського князя. Цiлий ряд учених визнаi, що феодалiзм в Украiнi утвердився за литовських часiв.

Генезис феодальноi земельноi власностi був складним доВнвготривалим iсторичним процесом. Перiод XII - першоi половини XIV ст. характеризувався зростанням феодального землеволодiння, пануючою формою якого була вотчина. ОсВнновна частина землевласникiв складалася з князiв, бояр, церкви i монастирiв. Князь був володарем усiii державноi землi, але фактично розпоряджався лише власним доменом. Про iхнi розмiри точних вiдомостей немаi.

Землеволодiння бояр, що називалися у джерелах ВлселамиВ», за походженням були князiвським наданням, успадкованим, куплеВнним. Маiтностi бояр зростали за рахунок захоплення общинних i селянських земель. Боярство подiлялося на групи; ВллуччiВ», ВлвеликiВ», ВлнарочитiВ» i малоземельнi, дрiбнi. Економiчно сильним було боярство Галицько-Волинського князiвства. Зачас з середини XII -до середини XIII ст.лiтописи згадували понад 60 боярських iмен. Бояри Володислав, Судислав, Доброслав захопили частиВнну Галицькоi землi й не визнавали влади князя Данила.

РЖснувало умовне землеволодiння, що в Украiнi називалося ВлдержавоюВ». Князiвськi та боярськi вiльнi слуги отримували його за вiдбуту службу або за умови служби. Князь Данило Галицький, зайнявши Галицьку землю, Влроздав городи боярам i воiводамВ».

Швидко зростало церковне i монастирське землеволодiння, в основному за рахунок князiвських i боярських земель. Так, князь РЖзяслав (кiнець XI ст.) подарував Киiво-Печерському монастирю сусiдню гору. Князь Ярополк (80-тi роки XI ст.) передав у власнiсть монастиря три волостi: Небльську, Деревську, Луцьку. Дочка його заповiла монастирю 5 сiл. Князь Володимир Василькович заснував монастир Апостолiв у Володимирi на Волинi та надав йому с, Березовичi. Багатьма селами i м-Полонним володiла Десятинна церква- Значнi земельнi володiння належали iпископам. На вiдмiну вiд свiтського землеволодiння землi церковних феодалiв не дiлились i не передавались у спадщину. Це зумовило посилення могутностi й багатства церкви. Вона збiльшувала своi володiння шляхом купiвлi та обмiну, а також експропрiацii общинних земель. Руська православна церква перетворилася у могутнього землевласни ка.

Загарбання украiнських земель iноземними державами призвело до змiн у поземельних вiдносинах. Виникла i поступово зростала земельна власнiсть литовських, польських, угорських, молдавських феодалiв.

,\iале власне господарство, двiр, майно або були безземельними.

Безправними були так'зваш невiльники - раби (холопи або челядь княжоi доби). Вони не мали громадянських прав, майна. Джерелами холопства були вiйна, продаж при свiдках, шлюб з холопкою, втеча закупа. Церква сприяла покращенню становища рабiв, iх вiдпущенню на волю i переходу до категорii Влзадушних людейВ», записаних на Влспомин душiВ». РЖзгоями вважали людей, якi з рiзних причин вийшли з тiii групи, до якоi належали, але не вступили до iншоi (звiльненi холопи, збанкрутiлi купцi, князi без землi, сини священикiв, якi не навчилися грамотi).

РЖУ добу раннього феодалiзму основною формою експлуатацii селян була данина (полюддяВ» аВ°о повоз). Селяни виконували ряд повинностсй: давали пiдводи, доставляли озброiних воiнiв, будуВнвали й ремонтували фортецi, мости, дороги. З розвитком феодальВнних вiдносин данина почала перетворюватись у феодальну ренту - економiчну реалiзацiю земельноi власностi. На державних землях, де не було рiзкоi гранi мiж державною i князiвською власнiстю, рента i податок зливалися. На землях свiтських i духовних феодалiв селяни вiдробляли ренту, сплачували податок державi й водночас вiдбували рiзнi повинностi на користь феодала та держави. Вiдомi три форми ренти: вiдробiткова, натуральна, грошова.

Економiчною основою селянського господарства був даiр -дим. Розмiр iндивiдуального селянського землекористування дорiвнював у середньол^у одному ВлплугуВ», що був одиницею оподаткування i становив близько 15 га землi. 10.- 15 димiв, переважно родичi, об'iднувалися в дворище. З часом до складу дворищ вступали чужi люди, якi, залежно вiд майнового стану, ставали або рiвноправними членами - ВлпотужникамиВ», або потВнрапляли в залежнiсть вiд хазяiв дворищ. РЗх називали пiдсусiдками, ВлполовинникамиВ», ВлдольникамиВ». Землi дворища складалися з дiлянок - димiв, що були розкиданi у рiзних мiсцях i перiодично перерозподiлялися. РЖснували й дрiбнi господарства i менша одиВнниця оподаткування - ВлралоВ». Дворища входили до складу громади (сiльськоi общини), на чолi якоi стояв отаман, обраний на вiчi, i яка мала власний ВлкопнийВ» суд.

Землi общини належали феодалу або державi, iх подiляли на орнi й сiножатi, що перерозподiлялися, випаси, лiси, рiчки, власнi селянськi господарства. За користування землею селяни дворища вiдбували повинностi феодаловi та державi.

Отже, як i в iнших краiнах свiту, в Украiнi в середнi вiки основною галуззю економiки було сiльське господарство. ВдоскоВнналюючись столiттями, воно в XV - XVI ст. досягло високого рiвня.

2.5 Фiнанси

У РЖ тисячолiттi слов'янськi племена торгували в основному з пiзньоантичними, а потiм з вiзантiйськими центрами Пiвнiчного Причорномор'я, Подунайiцини. Серед племiнноi знатi мали поВнпит такi товари, як вино, столовий посуд з глини, скла та металу, бронзовi фiбули. В обмiн поставлялися хутро, мед, шкiри, вiск. Можливо, була .i работоргiвля, оскiльки в VI - VII ст. слов'яни здiйснили на Вiзантiю декiлька масштабних походiв.

Основною торговою артерiiю слов'ян був Днiпро. Не виклюВнчено, що перевозили товари й по Днiстру та Пiвденному Бугу. Слабшими були торговi контакти з племенами Середньоi та Пiвнiчноi РДвропи, балтами, фiнно-уграми й тюркським населенВнням Схiдноi РДвропи. Через землi давньоукраiнських племен пролягав Влбурштиновий шляхВ» з Прибалтики до Дунаю.

Одним iз найбiльших торговельно-ремiсничих поселень римсьВнкоi доби була Лепесiвка у верхiв'ях р. Горинь. У районах, що прилягали до кордонiв римськоi iмперii, торгiвля i ремесла були бiльш розвиненi. Отже, через територiю сучасноi Украiни в РЖ тисячолiттi проходило ряд торговельних шляхiв, якi з'iднували основнi центри тогочасноi цивiлiзацii.

У VIII - IX ст. в результатi вiдокремлення ремесела вiд землеробства зароджуiться товарне виробництво, зростаi внутрiшнiй обмiн. Вiдомi торговельнi зв'язки схiдних слов'ян з Великою Моравiiю, Болгарiiю, а також Хозарiiю i краiнами Сходу. РЖноземцями було описано перебування руських купцiв на ринках РЖраку, РЖрану, Близького Сходу вже в VII - VIII ст. РЖз змiцненням центральноi влади киiвських князiв зовнiшня торгiвля розширюiться. Тортовi шляхи з Киiва простягнулися з пiвночi на пiвдень, iз сходу на захiд. Найголовнiшим з них був так званий <туть iз варягiв у грекиВ». Починався вiн у Новгородi. Системою рiчок з Днiпром були зв'язанi Смоленськ i Любеч, Чернiгiв i Вишгород та iншi мiста. Купцi з товарами прибували в Киiв. У червнi пiд Вiтечевом, що дещо нижче столицi, збиралися флотилii човнiв i вирушали вниз по Днiпру до Чорного моря. Торговий шлях закiнчувався в Константинополi.

Найважчим вiдтинком цього шляху були Днiпровi пороги, що простягалися на 100 кiлометрiв. Деякi з них, особливо Ненаситець-Ревучий, подолати було неможливо, тому човни волочили берегом. Тут на купецькi валки, як правило, нападали печенiги та iншi степовi розбiйники. Важливим осередком цiii торгiвлi було мiсто Олешшя (Олешкiв), тепер Херсонська область. Звiдси флотилii вирушали у вiдкрите море. Торгiвля з Вiзантiiю посiдала перше мiсце в Киiвськiй державi.

Перед вiйськовою загрозою вiзантiйськi iмператори були змушенi йти на поступки украiнським купцям, не стягуючи з них мита i податкiв. Договiр 907 р, який уклав з Вiзантiiю князь Олег, надавав пiльги торговцям Киiвськоi Русi. Пiзнiшi договори (944, 956 рр.) засвiдчують, що торгiвля вiдiгравала в полiтичному життi Киiвськоi держави велику роль.

На ринки Вiзантii киiвськi купцi ввозили у великiй кiлькостi рабiв, мед, вiск, хутро, мечi, рiдше хлiб та лiс, а привозили дорогi тканини (парчу, паволоки, оксамит, шовк), заморську зброю, перець, пiвденнi фрукти, прянощi, ювелiрнi вироби iз золота, срiбла, коштовних каменiв (чашi, хрести, перснi, кульчики, дiадеми, вироби з емалi, скла, художнiй посуд), книги.

Досить iнтенсивними були тортовi взаiмини купцiв з краiнами Сходу - Хозарським Катанатом, Великим Булгаром, Середньою Азiiю та арабським Близьким Сходом. Про це свiдчать знайденi археологами золотi грошi й на&iть цiлi скарби з кiлькома тисячами монет. Торгiвля проходила по Волзi, рiчках ii басейну i суходолом. Араби, купцi iз Середньоi Азii за допомогою верблюжих караванiв привозили товари в РЖтiль, Булгар, iншi мiста цього району. Звiдси вони направлялися за посередництвом руських купцiв у Прибал- Г тику та Киiвську Русь. За свiдченням арабського хронiста, русичi експортували хутра соболiв, бiлок, горностаiв, куниць, лисиць, бобрiв, зайцiв, кiз, а також вiск, стрiли, березову кору, шапки, риб'ячий клей, iкла моржiв, горючий камiнь, вичиненi шкiри, мед, горiхи, яструбiв, мечi, панцирi, луб, бересту, деякi породи дерев (берези, клена), овець, бикiв. Торгiвля зi Сходом була дуже прибутковою. Одне хутро чорноi лисицi коштув

Вместе с этим смотрят:

"Архитектурная сказка" М. Ф. Казакова

"Великая депрессия" в США

"Византийский стиль" в архитектуре Москвы

"Дворцовые перевороты" и усиление позиций аристократии и гвардии: причины и последствия

"Золотой век" Екатерины II. Россия во II половине XVIII века