Етичнi проблеми функцiонування зарубiжноi преси

Курсова робота з курсу тАЬСучасна зарубiжна пресатАЭ студента гр. ЗЖ-98-1 Довженка О. О.

Мiнiстерство освiти та науки Украiни

Днiпропетровський нацiональний унiверситет

Факультет систем i засобiв масовоi комунiкацii

Днiпропетровськ, 2001

Вступ

Етика журналiстики тАУ це та тема, яка на даний момент перебуваi на Заходi (як у РДвропi, так i в Америцi) в центрi уваги дослiдникiв. Це засвiдчуiться, з одного боку, неабияким числом спецiальних наукових публiкацiй, з iншого боку, сторiнки газет i часописiв переповненi повiдомленнями, в яких ця тема висвiтлюiться в усiх ii найрiзноманiтнiших проявах. Дискусiя про етику, мораль та вiдповiдальнiсть у медiа-бiзнесi точиться повним ходом. Коли ж iз певноi конкретноi причини лунають заклики до журналiстськоi етики, то, здебiльшого, в таких випадках, як правило, мова, зрештою, зводиться лише до обмеження шкоди, що може бути заподiяна в цiй галузi.

Моральнi аспекти журналiстськоi дiяльностi привертають увагу громадськостi через те, що в умовах уседозволеностi стали частими випадки використання ЗМРЖ для досягнення злочинноi мети, вираження рiзного роду амбiцiй та вподобань. Деякi видання рiзних типiв та рiвнiв вiдрiзняються низькою культурою полемiки, спотворюють позицiю опонента, демонструють стiйке неприйняття чужоi думки.

тАЬТому, хто займаiться проблемою спiввiдношення мiж журналiстикою та етикою, - стверджуi в своiй лекцii тАЬЕтика та журналiстикатАЭ, прочитанiй у Киiвському iнститутi журналiстики, генеральний директор компанii тАЬДойче ВеллетАЭ професор Дiтер Вайрiх, - слiд уникати спокуси моралiзаторства. Навiть найпалкiшi протести культурно-критичного спрямування самi по собi не i етичним аргументом. Важливо вiднайти конкретнi докази того, яким чином принципи етики, i в першу чергу людська гiднiсть, порушуються засобами масовоi iнформацii та журналiстами. Двома полюсами журналiстськоi дiяльностi i практика нехтування гiднiстю людини й обов'язок втiлення в життя основного права на свободу слова та засобiв масовоi iнформацii, закрiпленого в конституцiях всiх розвинених держав. РЖ таке становище iснуi не з учорашнього дня. тАЭ

Журналiсти у всi часи в рiзних краiнах збуджували недовiру та невдоволення i тодi, коли з усiiю вiдповiдальнiстю ставилися до своiх обов'язкiв, i тодi, коли в якостi дешевих мисливцiв за сенсацiiю переступали правила порядноi журналiстики або й зневажали iх. Письменник Оскар Уайлд колись констатував: тАЬКолись ми мали тортури. Тепер ми маiмо пресу. тАЬ Негативне ставлення до журналiстiв висловив Отто Бiсмарк: тАЬЖурналiст тАУ це людина, яка помилилася у виборi професiiтАЭ. РЖмiдж журналiстики в громадськiй думцi, на жаль, також носить негативний вiдтiнок. В Нiмеччинi iснуi поняття тАЬSchweinejournalismusтАЭ тАУ тАЬсвинська журналiстикатАЭ, що говорить саме за себе. Такий, здавалося б, несправедливо принижений образ журналiстiв тАУ результат систематичного порушення моральних та етичних норм та принципiв, яке починаючи з ХРЖХ i особливо в ХХ було невiд'iмною частиною iхньоi професiйноi дiяльностi. Самi журналiсти часто не тiльки не почуваються ображеними, а й вiдчувають своiрiдну гордiсть, коли iхнiй образ принижують у такий спосiб. Хоча навряд чи навiть iз найбiльшою мiрою узагальнення можливо ототожнити журналiстику наших днiв iз тАЬпорпанням у бруднiй бiлизнiтАЭ.

Безперечно, проблема етики журналiстики в тiй чи iншiй формi iснувала вiд самого початку виникнення преси як такоi. Проте лише в ХХ столiттi, коли ЗМРЖ стали так званою тАЬчетвертою владоютАЭ i набули надзвичайноi сили, ставши спроможними не просто впливати на громадську думку, а формувати ii, ця проблема розглядаiться в повному обсязi. Адже i цiлi групи видань, для яких нiби взагалi не iснуi поняття моралi, лояльностi, зрештою, навiть чесностi. Це не тiльки тАЬжовтатАЭ або тАЬбульварнатАЭ преса, для якоi порушення етичних норм i елементом концепцii, а й маса заангажованих полiтичних видань, для яких бруднi, аморальнi засоби завжди виправданi тiiю чи iншою полiтичною метою.

З юридичноi точки зору мас-медiа на Заходi реалiзують проголошене в усiх демократичних конституцiях право на свободу слова, вiльне висловлення й поширення своii думки у словi, на письмi або вiзуальним способом. Свобода преси забезпечуi постiйний дух критичного ставлення, боротьбу думок, i i складовою частиною свободи як такоi. Тому влада захiдних держав реально, а не на словах, дбаi про свободу преси, вважаючи ii цiннiстю неабиякоi ваги. В таких умовах, якби вони були створенi, примiром, засобам масовоi iнформацii в Украiнi, зловживання свободою слова були б неминучi. Загроза анархii у пресi, звiсно, аж нiяк не виправдовуi тих полiтичних лiдерiв, якi з року в рiк визнаються тАЬворогами преситАЭ; проте очевидно, що не в усякому суспiльствi система преси здатна саморегулюватися i не виходити за рамки норм професiйноi етики без контролю ззовнi.

Для захiдних ЗМРЖ ця саморегуляцiя i звичною. Практично кожен заклад у сферi мас-медiа маi спецiальний кодекс етичних норм або ж принаймнi вiдповiдний роздiл у своiму статутi. До професiйних етичних стандартiв належать, насамперед, обов'язок дотримуватися правди, ретельнiсть, принцип коректностi, поваги до приватного життя, прав особистостi, моральних та релiгiйних почуттiв i поглядiв. Вiдповiдно до цих правил, журналiсти мають вiдiгравати роль незалежного спостерiгача. Вони повиннi пильно стежити за тими, хто приймаi рiшення в полiтицi, економiцi та суспiльному життi, не потрапляючи при цьому в становище учасника полiтичноi гри.

Правила моральноi поведiнки, система норм, що визначають обов'язки людини вiдносно суспiльства та iнших людей, називаються мораллю, яку вважають однiiю з форм суспiльноi свiдомостi. Вчення про мораль та моральнiсть як одну з форм суспiльноi свiдомостi називаiться етикою. Етика являi собою систему норм моральноi поведiнки людей, iхнiй громадський обов'язок, обов'язки по вiдношенню до народу, сiм'i, одне одного. Професiйна мораль тАУ це модифiкацiя суспiльноi моральностi, а наука, що вивчаi професiйну специфiку моралi, називаiться професiйною етикою.

Професiя дозволяi журналiсту здiйснювати вiд iменi суспiльства публiчний моральний суд над явищами, що викликають iнтерес громадськостi. Вибiр теми та пошуки адреси, визначення мети публiкацii та добiр фактiв, оцiнка поведiнки кожного героя, навiть архiтектонiка матерiалiв тАУ в кожнiй з цих технологiчних операцiй обов'язково проявляiться ставлення журналiста до тих, про кого i для кого вiн пише. Тобто моральнi вiдносини вплетенi у змiст його роботи, а сама вона вiд початку до кiнця постаi як моральна за своiм характером дiяльнiсть. Отже, журналiстську мораль можна розглядати i як форму суспiльноi свiдомостi, i як суб'iктивний стан особистостi, i як реальнi суспiльнi вiдносини.

Моральна регуляцiя поведiнки журналiста здiйснюiться на рiвнi принципiв та норм. РЗхня вiдмiннiсть тАУ у ступенi коректностi. Моральний принцип маi свiтоглядний характер, це тАУ зв'язок iдеалу з регулятором поведiнки. Моральна норма тАУ орiiнтир на практицi. Механiзм появи моральних норм виглядаi наступним чином: ситуацiя тАУ оцiнка тАУ дiя тАУ результат. Норми можуть бути обов'язковими (примiром, заборона плагiату), такими, що припускаються (вимога перевiряти вiдомостi менш категорично), дискусiйними (примiром, право приховувати диктофон вiд спiврозмовника).

Норми професiйноi моралi мають рiзний ступiнь загальностi. Однi дають спецiалiсту мiнiмальну орiiнтацiю тiльки в межах конкретноi ситуацii: тАЬпри правцi не спотворювати змiст листа читачатАЭ, тАЬзавiзувати iнтерв'ю у спiврозмовникатАЭ тощо. РЖншi вимоги мають загальний характер. Такi вказiвки, що виходять за рамки конкретноi ситуацii, називають принципами професiйноi моралi. Систему вимог до журналiстiв деякi дослiдники розглядають як трьохповерхову пiрамiду. На верхньому тАЬповерсiтАЭ розмiщенi такi категорii, як професiйний обов'язок, вiдповiдальнiсть, совiсть, честь, гiднiсть. Другий рiвень складають виробничо-етичнi принципи, в яких вiдображенi вже бiльш конкретнi вимоги до поведiнки журналiста. До групи регуляторiв третього рiвня вiдносяться заборони або вказiвки, що регламентують всi аспекти поведiнки журналiста в конкретних виробничих ситуацiях тАУ власне професiйно-етичнi норми.

Аналiзуючи етичнi принципи захiдноi журналiстики, важко не вдаватися до порiвнянь iз вiтчизняною тАУ журналiстикою зовсiм iншого типу, що керуiться абсолютно iнакшими принципами. Для того, щоб у найзагальнiшому планi показати, на яких тАЬкитахтАЭ стоiть журналiстика краiн Заходу, перелiчимо чотири основнi функцii, якi, на думку iвропейських дослiдникiв, вона виконуi:

РЖнформацiйна функцiя: ЗМРЖ надають iнформацiю, необхiдну для того, щоб громадяни краiни могли визначити свою позицiю в суспiльно важливих питаннях. Народнi обранцi, у свою чергу, повиннi мати можливiсть за допомогою ЗМРЖ регулярно отримувати iнформацiю про думку окремих людей або органiзацiй з рiзних полiтичних питань.

Коментуюча функцiя: ЗМРЖ повиннi або в якостi рупора органiзованих iнтересiв суспiльства, або представляючи абсолютно незалежнi iнтереси, коментувати подii.

Контрольна функцiя: ЗМРЖ, що представляють iнтереси громадськостi, повиннi перевiряти й контролювати роботу органiв влади.

Комунiкативна функцiя: ЗМРЖ повиннi сприяти комунiкацii всерединi та мiж полiтичними та громадськими органiзацiями.

Якщо дивитися на цю проблему реально, слiд згадати ще одну рису, характерну для захiдних ЗМРЖ: вони, на вiдмiну вiд пострадянських, iснують також i для того, щоб приносити прибуток своiм власникам. Збиткова газета непридатна для iснування в умовах боротьби за виживання, що точиться в краiнах з ринковою економiкою. Для того ж, щоб не бути збитковою, газетi необхiдний грамотний менеджмент та маркетинг, квалiфiкованi кадри, а також тАУ що i справдi важливим тАУ певний iмiдж. РЖ для створення позитивного iмiджу ЗМРЖ просто мусить дотримуватися певних етичних норм.

Цi норми, а також основнi проблеми, що стоять перед захiдними засобами масовоi iнформацii у сферi професiйноi етики, будуть перелiченi та описанi в цiй роботi.

Етика журналiстики, влада i свобода преси

Незважаючи на те, що до найважливiших принципiв журналiстики вiдносяться правдивiсть та об'iктивнiсть, преса щодня публiкуi тисячi повiдомлень, якi об'iктивно i брехнею, iнформацiю про неiснуючi, надуманi подii. У бiльшостi випадкiв правовими нормами демократичних краiн це не забороняiться.

Як спiввiдносяться професiйна журналiстська етика та свобода преси?

Найпростiше з'ясувати це стосовно суспiльства, де свобода слова й преси обмежена або вiдсутня взагалi. В такiй ситуацii дii журналiста завжди обмеженi офiцiйними рамками дозволеного, вiдповiдно й етичнi норми стають у пряму залежнiсть вiд вимог режиму до преси. Журналiст зазвичай маi право вибору: чинити так чи iнакше, проте чи i такий вибiр у журналiстiв у краiнах з тоталiтарним режимом? Найчастiше вiн зводиться до "бути чи не бутитАЭ. Проте, якщо накладенi на пресу обмеження збiгаються з етичними нормами, журналiст мусить дотримуватися iх.

У краiнах Заходу, як ми вже з'ясували, свобода преси i однiiю з найвищих суспiльних цiнностей. Бiльше того, часто вона носить характер мало не вседозволеностi. А принципи ринковоi економiки далеко не завжди вiдповiдають моральним та етичним принципам журналiстики. Порушення етичних норм часто i необхiдним для збагачення, а позаяк далеко не всi етичнi норми збiгаються з нормами права, то i не несе за собою жодного покарання. Себто журналiстовi порушення бiльшостi норм професiйноi етики не загрожуi жодною формою юридичноi вiдповiдальностi. РДдиним фактором, що обмежуi неетичну поведiнку, фактично стаi власне сумлiння журналiста.

Для того, щоб зберегти свiй позитивний iмiдж, авторитетнi засоби масовоi iнформацii мусять самi обмежувати свободу преси на рiвнi дисциплiнарного права, встановлюючи дисциплiнарну вiдповiдальнiсть за порушення тих чи iнших етичних норм. Таке внутрiшнi обмеження свободи преси самою пресою тАУ вимушений парадокс, що дозволяi етичним нормам зберегтися в умовах вседозволеностi, а владi тАУ не вдаватися до непопулярних репресивних заходiв, не обмежувати свободу преси зi свого боку.

Влада i вплив засобiв масовоi iнформацii у демократичнiй спiльнотi нiким не пiддаються сумнiву. Чимало представникiв полiтики, економiки, суспiльного життя не знаходять спокою у вихiднi днi в очiкуваннi того, що про них напишуть наступного понедiлка найвпливовiшi за накладом та дiапазоном розповсюдження видання. Подекуди таким чином рiзко обривалася не одна обнадiйлива кар'iра. Виникаi постiйна взаiмозалежнiсть мiж посадовими особами та журналiстами, в якiй завжди знаходиться мiсце для рiзноманiтних зловживань, махiнацiй, правопорушень та неетичноi поведiнки з обох бокiв.

Жодне поняття, що маi вiдношення до обов'язкiв журналiста, не мало такого широкого розповсюдження на Заходi, як так звана опонуюча роль засобiв масовоi iнформацii. Подiбно до буйка, що довго утримуiться пiд водою, вона випливла на поверхню наприкiнцi 60-х рокiв. Анi в пресi, анi в урядових колах нiхто i нiколи не прагнув до iдилiчних стосункiв i не вважав iх можливими.

Вперше про журналiстику як про реальну силу, що здатна впливати на полiтичне життя на найвищому рiвнi, заговорили у 70-тi роки. Тодi розслiдування так званоi тАЬУотергейтськоi справитАЭ, здiйснене журналiстами газети тАЬВашингтон ПосттАЭ, змусило президента США Нiксона пiти у вiдставку. Внаслiдок цього, з одного боку, надзвичайно зрiс авторитет журналiстiв, а з iншого тАУ з'явилася мода на журналiстське розслiдування як засiб полiтичноi боротьби, при чому далеко не завжди чесноi. Збирання компромату стаi справою вже не шпигунiв або секретних агентiв, а журналiстiв.

Саме в цей час американський суддя Х'юго Блек заявив: тАЬПраво уряду на цензуру преси скасоване для того, щоб надати пресi довiчноi свободи на цензуру уряду. Преса перебуваi пiд захистом для того, щоб вона могла розкривати таiмницi уряду та iнформувати народ. тАЬПрофесор Стенфордського унiверситету i колишнiй кореспондент у Вашингтонi Уiльям Рiверс створив критичну масу в цьому конфлiктi своiю книжкою "АнтагонiститАЭ (1970), головна iдея якоi полягаi в тому, що iдеальний тип вiдносин мiж урядовими чиновниками та журналiстами тАУ антагонiзм.

Едмунд Ламбет у книзi тАЬВiдданiсть журналiстському обов'язкутАЭ коментуi цю, безперечно, деструктивну тезу таким чином:

тАЬБезперечно, щоб повiдомляти правду, бути безпристрасним i тАЬпроводити ревiзiю чистоi вартостiтАЭ урядових служб та дiй влади, репортер повинен ставитися до чиновникiв скептично. Такий скептицизм часто призводить до тертя i, можливо, в кiнцевому пiдсумку до антагонiстичних стосункiв iз джерелами. Проте справедливий репортер, що дошукуiться iстини, буде достатньо розумним, щоб не братися за матерiал, маючи антагонiстичнi, опозицiйнi намiри. тАЬАнтагонiстичнiсть може бути результатом скептицизму репортера, необхiдним iнструментом правдивостi, але вона не i мотивацiiю. Навiть пiсля того, як журналiст добув iнформацiю, яка може здаватися компроматом проти посадовоi особи, ставати антагонiстом тАУ значить ризикувати безпристраснiстю, переставши аналiзувати. Бути в опозицii тАУ значить набути такий спосiб мислення, за якого людина не здатна шукати альтернативнi докази або пояснення, i таким чином може виявитися не в станi надати уряду справедливу можливiсть вiдповiсти або обрати необхiдний контекст при повiдомленнi про таку подiютАЭ.

Безлiч спекуляцiй, що виникали навколо iнтерв'ю з посадовими особами та використання iнформацii вiд владних структур, змусили штаб-квартиру НАТО розробити офiцiйне тлумачення правил спiлкування посадових осiб iз представниками ЗМРЖ. Цi правила, визнанi обома сторонами, регулюють використання журналiстами отриманоi iнформацii:

On the record (для друку) тАУ все сказане особою може бути процитоване дослiвно, з прямою згадкою його iменi та посади або з побiчною згадкою оратора або посадовоi особи. Офiцерам та командному складу рекомендовано провадити саме цей вид бесiди з журналiстами.

Background (фон) тАУ iнформацiя, яку можна використовувати без уточнення джерела. Умови домовленостi можуть бути рiзними. Спiврозмовник маi право вимагати вiд журналiста, щоб його iм'я, посада та органiзацiя, яку вiн представляi, не фiгурували в публiкацii. РЖнформацiя може також бути представлена репортером аудиторii як результат проведеного ним самим розслiдування.

Off the record (не для друку) -вiдомостi, якi не можуть бути оприлюдненi в журналiстських публiкацiях. РЖнформацiя надаiться репортеровi для його особистого ознайомлення з даними та власноi оцiнки iх. Для уникнення непорозумiнь посадовим особам рекомендуiться не використовувати цей спосiб спiлкування з журналiстами, за винятком тих випадкiв, коли йдеться про екстремальнi або неординарнi ситуацii, i тiльки пiсля консультацii з вiдповiдальним за контакти з пресою.

Корупцiя, адмiнiстративнi злочини, зловживання посадових осiб своiми повноваженнями тАУ це серйознi проблеми, з яким, безперечно, журналiсти можуть i повиннi боротися; проте це не позначаi, що кожен полiтик, кожен чиновник на державнiй службi повинен бути ворогом преси i вступати з нею в конфлiкт. тАЬМедiа-вiйнитАЭ, що влаштовуються на грошi конкуруючих полiтикiв або полiтичних партiй, i не iдиною формою такого протистояння: часто журналiст, група журналiстiв або окреме видання оголошують вiйну посадовiй особi, котра в той чи iнший спосiб викликала iхнi незадоволення. Цi конфлiкти, навiть якщо не призводять до вiдставки або звiльнення тАЬжертвитАЭ, в будь-якому разi негативно вiдбиваються на виконаннi посадовими особами iхнiх обов'язкiв. Однак, на жаль, в найближчий час консенсус мiж владою та пресою навряд чи можливий.

Втручання в приватне життя

тАЬМонiкагейттАЭ тАУ напевно, найгучнiший з усiх скандалiв ХХ столiття, пов'язаний з оприлюдненням подробиць особистого життя президента США Клiнтона тАУ привернув увагу громадськостi до питання правомiрностi втручання преси в особистi справи iндивiда. Для нас, украiнцiв, це також особливо актуально через iнший гучний скандал, пов'язаний з Президентом Украiни Леонiдом Кучмою, на якого протягом рокiв збирав компромат офiцер служби безпеки, користуючись прихованою звукозаписуючою апаратурою. РЖнформацiя, добута таким способом, за законом не може бути доказом у судi. Проте закон не забороняi оприлюднювати ii в пресi, що подекуди i набагато небезпечнiшим для того, кого ця iнформацiя стосуiться, анiж юридична вiдповiдальнiсть.

Американська медiакорпорацiя тАЬCBSтАЭ, як i бiльшiсть iнших значних закладiв мас-медiа в США, чiтко визначаi обмеження на користування електронними засобами стеження. Спiвробiтники цих компанiй не можуть займатися стеженням за допомогою електронних засобiв, якщо воно i незаконним; якщо ж вони мають хоч якiсь сумнiви щодо законностi таких дiй, то повиннi отримати письмовий дозвiл вiд президента компанii пiсля консультацii у юридичному вiддiлi. Прихованi камери дозволяiться використовувати для таiмноi зйомки подiй у громадських та напiвгромадських мiсцях, а в приватних тАУ тiльки в тому випадку, якщо це не i втручанням в особистi справи людини. Запис телефонноi розмови за допомогою радiопристрою може бути здiйснений тiльки пiсля отримання на це згоди всiх, хто бере участь у розмовi, до ii початку. Запис чи пiдслуховування усних розмов за допомогою радiопристрою дозволяiться тiльки в громадських та напiвгромадських мiсцях, у приватних мiсцях лише з дозволу всiх учасникiв розмови.

Редакцii захiдних засобiв масовоi iнформацii мають доволi широкi права на збирання iнформацii та прийняття рiшень вiдносно можливостi оприлюднення тих чи iнших матерiалiв. Репортер, наприклад, може без попередньоi домовленостi звернутися до посадовоi особи в громадському мiсцi, включити мiкрофон або камеру i почати запис бесiди, навiть якщо спiврозмовник цього не хоче. Плiвка з записом стаi власнiстю редакцii. Той, хто був пiдданий такому iнтерв'ю, незалежно вiд того, чи вiн i представником влади, чиновником чи приватною особою, не може завадити оприлюдненню записiв. Журналiст маi право i на прихований запис розмови, в якiй сам бере участь; проте прихований запис розмови, в якiй репортер участi не брав, за законами бiльшостi захiдноiвропейських держав i протизаконним. Але не забороненiсть деяких методiв збирання iнформацii законом не робить iх виправданими з точки зору етики; тому редакцii беруть на себе встановлення обмежень у цiй галузi. Зокрема, бiльшiсть редакцiй вимагають вiд своiх журналiстiв попереджати iнтерв'юйованих про початок запису. Винятки стосуються тiльки тих випадкiв, коли йдеться про скоiння злочину, махiнацiй. Проте зловживання прихованими камерами засуджуiться. Використання вiдзнятих прихованою камерою або записаних за допомогою прихованих диктофонiв плiвок розцiнюiться часто як порушення принципу недоторканостi особи (що, втiм, не заважаi захiдним експертам аналiзувати добутi злочинним шляхом плiвки з записами приватних розмов Президента Украiни).

Основним принципом, яким захiднi журналiсти керуються, вирiшуючи, чи варто подавати той чи iнший матерiал, i принцип нейтрального ставлення до наслiдкiв, описаний в роздiлi 5. Це стосуiться, як правило, i матерiалiв, що являють собою втручання в особисте життя людей, в тому числi i несанкцiоноване. Проте принцип нейтрального ставлення до наслiдкiв публiкацii не завжди дii адекватно. Наприклад, в тАЬЕтичних правилах для преси, радiо та телебаченнятАЭ тАУ кодексi журналiстськоi етики Швецii тАУ i цiлий ряд позицiй, що суперечать цьому принципу:

Ретельно зваж усi тАЬзатАЭ i тАЬпротитАЭ, вирiшуючи, чи варто публiкувати тi повiдомлення, що можуть порушити недоторканiсть приватного життя. Вiдмовся вiд публiкацii, якщо вона не являi собою iнтересу для широкоi громадськостi.

Будь гранично делiкатний, повiдомляючи про самогубство або спробу самогубства, беручи до уваги почуття рiдних, не забувай про недоторканiсть приватного життя.

З граничною обережнiстю поводься з публiкацiiю матерiалiв про жертви злочинiв та нещасних випадкiв. Зваж усi тАЬзатАЭ i тАЬпротитАЭ перед оприлюдненням iмен та публiкацiiю фотографiй, враховуючи стан людей i виявляючи повагу до рiдних та близьких.

Не пiдкреслюй расову приналежнiсть, нацiональнiсть, стать, професiю, приналежнiсть до полiтичних партiй та угрупувань або вiросповiдання героiв своiх матерiалiв, якщо це може мати зневажливий характер або не маi значення до аудиторii.

Ретельно зваж, чи не зашкодить людинi згадування його iменi в публiкацii. Не називай iменi людини, якщо цього не вимагаi iнтерес громадськостi.

Тут же зазначено, що журналiст маi брати до уваги можливi наслiдки публiкацii, вiдповiдно до правил професiйноi етики. З iншого боку необхiдно враховувати значущiсть iнформацiйного повiдомлення та iнтерес, який воно являi для громадськостi. РЖншими словами, в тих випадках, коли iнтереси суспiльства вимагають розголошення якоiсь iнформацii, може бути виправданий вiдступ вiд принципiв етики. Нейтральне ставлення до наслiдкiв, таким чином, пов'язане з дилемою, вирiшення якоi можливе в кожному конкретному випадку, залежно вiд обставин.

Джерела та способи отримання iнформацii

Збираючи факти, журналiст звертаiться до рiзних джерел iнформацii: iндивiдуальному (людина), колективному та документальному.

Етичнi норми, що регламентують отримання iнформацii вiд людини, заснованi на тому, що жодна людина не зобов'язана надавати журналiсту тi чи iншi вiдомостi. Переконуючи людину надати iнформацiю, журналiст може дiяти переконанням, мотивуючи своi прохання; не можна залякувати спiврозмовника, провокувати марнославство, заохочувати спроби за допомогою преси звести власнi рахунки. Якщо люди вiдмовляють у наданнi вiдомостi для створення позитивного матерiалу, це може бути вказiвкою на негативне ставлення до цiii людини.

До колективних джерел iнформацii, що використовуються в ходi формального та неформального спiлкування, належать збори, наради, конференцii, засiдання тАЬкруглих столiвтАЭ та клубiв, прес-конференцii, бесiди в неофiцiйних умовах. Цiннiсть такого роду джерел зумовлена природою спiлкування (демократизм, критика, самокритика), що допомагаi журналiсту точнiше зорiiнтуватися в явищi, ситуацii, проблемi, розширити своi уявлення про них, перевiрити своi спостереження, знайти цiкаву тему.

Часто журналiсти звертаються до документiв, що являють собою будь-якi зафiксованi знання, що можуть бути використанi для довiдок, вивчення, доведення. Знайомство з ними слiд починати з дозволу автора. Звичайно, це правило далеко не завжди виконуiться з огляду на неможливiсть його виконання в багатьох випадках.

Захiднi ЗМРЖ (окрiм, звичайно, жовтоi преси, для якоi поняття тАЬджерела iнформацiiтАЭ дуже розмите й вiдносне) придiляють величезну увагу саме достовiрностi та надiйностi джерел, а також чесному та правомiрному отриманню iнформацii журналiстами.

Наприклад, вимоги до журналiстiв при одержаннi iнтерв'ю, якi ставлять американськi ЗМРЖ, можуть видатися нам чимось неймовiрним.

тАЬЗаборонено одержання iнтерв'ю, якi не i спонтанними i непiдготовленими, якщо це не схвалено особливим чином президентом компанii, що може здiйснюватися лише у виняткових та незвичайних ситуацiях, коли iнформацiйна важливiсть iнтерв'ю очевидно перевищуi збитки, яких завдаi ця процедура. Ступiнь, у якому iнтерв'ю не i спонтанним i непiдготовленим, маi бути показаний в iнтерв'ю.

РЖнтерв'ю не i спонтанним i непiдготовленим, якщо питання ставляться iнтерв'юйованому заздалегiдь, або i угода не згадувати певну загальну дiлянку при розглядi конкретних питань, чи вiдео-, аудiозапис або копiя iнтерв'ю надаiться iнтерв'юйованому для схвалення або для участi у процесi редагування.

Об'iкт iнтерв'ю не повинен мати права вибору iнтерв'юера, а об'iкт репортажу тАУ права вибору кореспондента, який призначений для взяття iнтерв'ю чи висвiтлення подii. тАЭ

Цей стандарт i чимось далеким i недосяжним для журналiстики пострадянських краiн, де iнтерв'ю, особливо з високими посадовими особами або зiрками шоу-бiзнесу, бувають вiдрежисованi до найменшоi деталi. Крiм того:

тАЬСлiд уникати iнтерв'ю з жертвами нещасних випадкiв та iнших трагiчних ситуацiй чи з iх родичами, за винятком випадкiв, коли вони i суттiво важливими для матерiалу; наприклад, проливають свiтло на те, що сталося чи вказують на обставину, яка може допомогти у майбутньому уникнути трагiчних ситуацiй. Необхiдно виявляти стриманiсть, звертаючись iз проханням про таке iнтерв'ю i беручи його. Нi в якому разi не брати iнтерв'ю i не робити спроб його взяти в особи, яка за всiма ознаками перебуваi у станi шоку. Не намагатися взяти iнтерв'ю до того часу, поки дозвiл на нього не буде одержано вiд iнтерв'юйованоготАЭ.

Ерiк Фiхтелiус у своiй книзi тАЬДесять заповiдей журналiстикитАЭ таким чином змальовуi етичний бiк процесу iнтерв'ю:

тАЬСлiд поважати права людини, в якоi ви збираiтеся брати iнтерв'ю. По можливостi вiдгукуватися на ii побажання дiзнатися про передумови iнтерв'ю до його проведення: в якому ЗМРЖ воно з'явиться, у зв'язку з чим, який предмет обговорення. Репортер може розповiсти спiврозмовнику про мету iнтерв'ю, його характер, висвiтлити тематику обговорюваних питань.

Якщо об'iкт iнтерв'ю критикують за те чи iнше рiшення, вiн повинен мати чесний шанс вiдповiсти на критику. На жаль, багато репортерiв часто iгнорують цей принцип. Це нечесно й неетично по вiдношенню до респондента. РЖнтерв'ю не повинне бути пасткою для вашого спiврозмовника. Вiн повинен мати можливiсть вiдповiсти на звинувачення, спрямованi на його адресу. З iншого боку, кореспондент не зобов'язаний оголошувати всi запитання заздалегiдь. Вiн маi право поставити iх у пiдхожий момент, вимагати уточнення якоiсь вiдповiдi, а iнколи i здивувати спiврозмовника несподiваним запитанням.

Монтаж запису iнтерв'ю також повинен здiйснюватися чесно. тАЬТак тАЭ не замiнюють на тАЬнiтАЭ, вiдповiдi передають повнiстю, не перекручують i не скорочують так, щоб викривити змiст висловлювань. Запитання репортера не замiнюють на iнше. На репортера покладаiться величезна вiдповiдальнiсть.

Будь-яка людина, до якоi ви звертаiтеся з проханням дати iнтерв'ю, маi право вiдмовитися i право вимагати вiд журналiста (редакцii) виконання певних умов. Редакцiя, зi свого боку, маi право цi умови вiдхилити, якщо вони i для неi неприйнятними. Це не заважаi журналiстовi намагатися поставити питання, якi вiн готував для iнтерв'ю, цiй людинi в iншiй ситуацii. Вiдмова давати iнтерв'ю не може перешкоджати рiшенню редакцii донести до своii аудиторii факти або критичнi висловлення з даного питання. До 1956 року в Швецii iснувало своiрiдне табу: якщо особа вiдмовляiться давати iнтерв'ю з певного питання, ЗМРЖ повиннi замовчувати все, що його стосуiться. Зараз цього немаi, i редакцii не замовчують критику на адресу таких людей. Журналiст також маi право вказати вголос, коли iнтерв'юйований явно бреше. З погляду етики абсолютно неприпустимо дозволяти представнику влади самим обирати журналiста для iнтерв'ю. Ми не можемо надати полiтику або директору пiдприiмства право вибору доброзичливо настроiного до нього репортера. Редакцiя сама вирiшуi, хто найкраще пiдходить для виконання завдання. Чиновник або полiтик може вимагати надати йому тексти питань для ознайомлення, але редакцiя маi право вiдхилити цi вимоги або вiдмовитися вiд проведення iнтерв'ю взагалi.

Отже, як бачимо, в Швецii (та й у РДвропi взагалi) правила стосовно iнтерв'ю в цiлому набагато м'якшi за американськi. Проте, що стосуiться вибору iнтерв'юера, ЗМРЖ доволi толерантно ставляться до того, коли чиновники, директори або полiтики самi обирають редакцiю, з якою вони хочуть мати справу. РДдиний метод боротьби з цим явищем тАУ вiдкритi дебати та критика як редакцii, яка приймаi неетичну пропозицiю, так i посадовоi особи, яка ii обираi, i цей метод часто використовуiться тими, хто потрапив пiд обстрiл ЗМРЖ, щоб нацькувати редакцii рiзних ЗМРЖ одна на одну i вiдвести увагу вiд себе.

Респондент часто просить надати йому можливiсть ознайомитися з записом або текстом iнтерв'ю, пiдготованим до виходу в ефiр. Це зовсiм не позначаi, що редакцiя повинна отримати схвалення вiд iнтерв'юйованого. На Заходi в нього немаi права зупинити вихiд iнтерв'ю. РДдиною особою, яка вирiшуi, що може публiкуватися, i вiдповiдальний видавець або випускаючий редактор.

Журналiстське розслiдування як спосiб отримання iнформацii практикуiться в багатьох захiдних виданнях; воно дозволяi розкрити дуже серйознi проблеми i викликаi рiзку реакцiю. Журналiсти мусять бути вiльними у своiму правi розкривати, i бiльше того, зобов'язанi розкривати факти кримiнальноi дiяльностi, правопорушень i зловживань громадською довiрою. Оскiльки здiйснення журналiстського розслiдування мiстить у собi вияснення рiзних фактiв i порушуi рiзнi питання судочинства, полiтики й закону, не здаiться можливим сформулювати якiсь конкретнi правила та обмеження для нього. Проте кожен журналiст, що провадить таке розслiдування, зобов'язаний:

Здiйснювати розслiдування пiд загальним наглядом директора (головного редактора), який уживаi заходiв з метою гарантувати, що кожне розслiдування здiйснюiться у той спосiб, який узгоджуiться з нормами журналiстськоi чесностi, ретельностi й неупередженостi (себто, простими словами, журналiстськоi етики).

Вирiшувати, чи маi iнформацiя про потенцiйний злочин, одержана пiд час розслiдування, бути надана органам влади, залежно вiд фактiв, якi розглядаються (пiсля консультацii з юридичним вiддiлом) у свiтлi потенцiйно можливого злочину й мети розслiдування.

Пiд час звернення до громадян чи органiзацiй з проханням про iнтерв'ю чи репортаж уникати введення iх в оману. Введення в оману не i необхiдним у будь-якому випадку: щирiсть, виявлена репортерами i продюсерами, частiше служить кращому досягненню мети.

Утаiння своii особи вiд громадян з метою отримання iнформацii, необхiдноi для розслiдування, узгоджувати з начальством.

Проблема джерела iнформацii також маi багато суперечливих аспектiв. Для тАЬжовтоiтАЭ, скандальноi преси не становить жодноi проблеми раз у раз публiкувати неперевiренi, часто фальсифiкованi вiдомостi. Саме матерiалам однiii нiмецькоi тАЬжовтоiтАЭ, бульварноi газети, пiд якими робилися помiтки тАЬN. BтАЭ тАУ тАЬне перевiренотАЭ, що i спiвзвучним до нiмецького слова тАЬEnbeтАЭ, яке позначаi тАЬкачкатАЭ тАУ ми завдячуiмо широке вживання тепер виразу тАЬгазетна качкатАЭ. Проте якiсна захiдна преса, що цiнуi свiй авторитет, дотримуiться правил, вiдповiдно до яких джерело iнформацii, а особливо сенсацiйноi, маi бути вказане.

Для якiсноi преси в краiнах Заходу характерна тенденцiя вiдмови або обмеження використання iнформацii, отриманоi вiд анонiмних джерел. Це пояснюiться насамперед мiркуваннями збереження iмiджу ЗМРЖ. Проте, оскiльки використання анонiмних джерел i необхiдним iнструментом у процесi збору iнформацii, воно маi бути збалансоване вiдповiдно до права громадськостi на отримання iнформацii, а репортери та продюсери мусять вiдповiдно, визнавати необхiднiсть надання по можливостi якнайбiльшого обсягу iнформацii, не наражаючи на небезпеку ii джерело.

Як правило, використовують анонiмне джерело в тому випадку, коли iншого способу отримати i подати матерiал немаi, вiн маi суттiву цiннiсть, яка гарантуi його використання всупереч тому факту, що джерело не може бути розкрите i йому треба довiряти. Якщо необхiдний захист джерела або джерел, тодi маi бути надана iнформацiя про iх характер, за умови, звичайно, що вона не спричинить до розкриття джерел. Коли джерелом i iнша iнформацiйна органiзацiя, вона маi бути iдентифiкована за назвою.

Якщо джерелу загрожуi небезпека у разi розкриття, спiвробiтники ЗМРЖ вважають правомiрним приховувати його; проте, якщо розкриття вимагають правоохороннi органи, воно може бути здiйснене. РЖнколи розкриття джерела i також вимогою професiйноi етики. Примiром, у славнозвiснiй Уотергейтськiй справi журналiсти Вудвард та Бернстiн iз газети тАЬВашингтон посттАЭ так нiколи i не вiдкрили джерела, що постачали iх iнформацiiю, що даi пiдстави пiдозрювати iх у зносинах iз полiтичними опонентами Нiксона.

Передбачена законодавством юридична вiдповiдальнiсть за наклеп, перекручення, моральну шкоду, викликану оприлюдненням подробиць приватного життя особи, плагiат та порушення авторських прав, яка i в багатьох захiдних краiнах дуже суворою, звичайно, i значним обмежуючим фактором для неетичних дiй журналiстiв. Проте в багатьох випадках ця вiдповiдальнiсть i тАЬпобiчною шкодоютАЭ, що цiлком виправдовуiться отриманою за рахунок порушення етичних та правових норм вигодою. тАЬЖовтiтАЭ видання на Заходi ведуть безперервнi судовi процеси, утримуючи для цього найкращих правникiв; цi судовi процеси стають iхньою рекламою, а штрафи, до яких, як правило, зводиться вiдповiдальнiсть видань, в багато разiв менше за вирученi вiд вiдповiдних публiкацiй кошти. Деякi з цих видань, примiром, славнозвiсна британська газета тАЬThe SunтАЭ, органiзованi на найвищому рiвнi.

Оцiнка подiй журналiстом

Зараз пiд впливом США в РДвропi спостерiгаiться тенденцiя до тАЬпублiчноiтАЭ журналiстики. Поборник цього руху Джей Роузен пише: тАЬПублiчна журналiстика i закликом до преси щодо пожвавлення суспiльного життя й поширення громадського дiалогу. Мас-медiа мають робити бiльше для того, щоб активiзувати свiдомiсть людей як громадян своii держави, спонукати громадськiсть на дискусii i допомагати iй у вирiшеннi своiх проблемтАЭ. Цi вимоги i реакцiiю на сильну комерцiалiзацiю системи мас-медiа в США, що на думку Роузена та iнших американських фахiвцiв загрожуi суспiльнiй функцii журналiстики. А тому засоби масовоi iнформацii не повиннi сторонитись полiтики й опiкуватися вирiшенням суспiльно значущих проблем. Цей рух викликав у РДвропi тенденцiю до журналiстики, в якiй i мiсце власнiй думцi чи поглядам. За традицiiю журналiстика, в якiй допускаiться висловлення власноi точки зору чи судження як у кiлькiсному планi, так i за своiм соцiальним значенням переважаi чисто

Вместе с этим смотрят:

A Farewell to Arms

A history of the english language

About England

Accommodation in St.Petersburg

Acquaintance with geometry as one of the main goals of teaching mathematics to preschool children