Доля полiтичноi нацii в полiетнiчному суспiльствi.

Работу выполнила Салахян Анна Михайлiвна

Чернiвецький нацiональний унiверситет iменi Юрiя Федьковича

Чернiвцi 2006

Вступ

Переходу вiд iндустрiального до постiндустрiального суспiльства в технiко-економiчнiй сферi вiдповiдаi перехiд до громадянського суспiльства в соцiально-полiтичнiй сферi. Визначальною рисою громадянського суспiльства, як вiдомо, i увага до прав людини. Продовжуючи цей логiчний ланцюг варто сказати, що саме увага до прав людини прискорюi формування полiтичноi нацii. На цей аспект останнiм часом полiтологи звертають чимало уваги.

Актуальнiсть теми дослiдження. Тема магiстерськоi роботи обрана дослiдником не випадково. Тема етнiчноi нацii у свiтових дослiдженнях розвинута на досить високому рiвнi, а от термiн полiтична нацiя як така, на нашу думку, починаi лише тепер зтАЩявлятися як на сторiнках наукових дослiджень, так у дискусiях рiзних полiтичних вчених. Сам термiн тАЬполiтична нацiятАЭ зтАЩявилася, звичайно ранiше, ще у ХVРЖРЖI ст. у Францii. Ще до ii появи мали мiсце у свiтовому досвiдi такi полiтичнi нацii, як грецька та римська. Саме двi останнi стали наглядним прикладом iснування та формування полiтичноi нацii, сьогоднi ми вже можемо це стверджувати.

В Украiнi, якiй у данiй роботi буде придiлено чимало уваги, сьогоднi полiтична нацiя лише починаi формуватися. Хоча деякi дослiдники стверджують, що вона вже зтАЩявилася тАУ це повтАЩязано iз так званою тАЬпомаранчевою революцiiютАЭ. З даним висловлюванням автор роботи категорично не погоджуiться. Полiтична нацiя робить своi найпершi кроки. Саме тому, важливiсть та актуальнiсть обраноi нами теми не потребуi зайвих пояснень. Для правильноi та ефективноi побудови полiтичноi нацii в Украiнi не буде зайвим звернутися до свiтових прикладiв формування полiтичних нацiй. Претендентiв на полiтичну нацiю, яка б могла слугувати для нас у якостi зразковоi та такоi, на яку варто рiвнятися, i декiлька; а саме: американська, канадська, фiнська, росiйська, яка останнiм часом робить усi потрiбнi кроки для стабiльного iснування. Це питання автор роботи виносить собi в один iз пунктiв завдань.

Полiтична нацiя створюiться з метою консолiдацii суспiльства тАУ для досягнення спiльних iдей, державних функцiй. Бачимо, що вищенаведенi ознаки полiтичноi нацii нiяк не можуть бути спiвставленi з державами тоталiтарного, не демократичного режиму.

На нашу думку, хорошим ТСрунтом для сходження полiтичноi нацii i саме полiетнiчне суспiльство. Саме у багатонацiональних державах потреба у полiтичнiй нацii з кожним днем зростаi. Тут, поряд iз титульним етносом, нацiiю живуть iншi етноси, якi хочуть мати права тотожнi правам титульного народу. Саме iхнi бажання жити одним життям, одними цiлями дають пiдстави для пiдсвiдомого створення полiтичноi нацii.

Полiтична нацiя консолiдуi людей. На нашу думку, саме етноси, якi перебувають у меншостi, i вiдчувають свою тАЬроль другого ТСатункутАЭ створюють полiтичну нацiю, маючи на метi зрiвняти свою роль у суспiльствi iз титульною нацiiю. Суспiльство маi вiдкривати кожному громадянину всi культурнi горизонти, не може нiкому обмежувати доступ до жодноi iз сфер дiяльностi, в тому числi за нацiональною ознакою.

Границi та вiдмiнностi мiж нацiями поступово зникають. У суспiльствi на змiну етнiчнiй нацii приходить полiтична нацiя, яка консолiдуi це суспiльство. Нацiональнiсть, колiр шкiри, вiросповiдання, релiгiя, мова чи раса людини тАУ це все не i головними ознаками полiтичноi нацii. На думку автора, це вiдходить у минуле, або, принаймнi, повинно було б вiдiйти. Хорошими прикладами полiтичноi нацii на сьогоднi i Канада, Швейцарiя, Сполученi Штати Америки, Нiмеччина. У суспiльствах цих краiн вже майже немаi мiсця вищеназваним стереотипам. Головними обтАЩiднуючим факторами постають тут культурна, економiчна та правова спiльнiсть. Саме в таких умовах може мати мiсце ефективна, рацiональна полiтика субтАЩiктiв влади.

Сьогоднi в Украiнi полiтична нацiя лише починаi зтАЩявлятися. Це, насамперед, проявляiться у тому, що у нашому суспiльствi вже менше подiляють людей за нацiональною чи расовою ознакою. Тепер багато хто з росiйськомовних та етнiчних росiян (та iнших нацiональностей), що проживають в Украiнi, стали украiнськими полiтичними патрiотами, тобто патрiотами фундаментальних прав та свобод людини. Це дiйсно брак нацiоналiзму та демократii. Цей нацiоналiзм не етнiчний, а саме полiтичний. Нацiоналiзм етнiчного характеру починаi поступово зникати (в т.ч. й у Захiднiй Украiнi). Росiянин, що живе в Украiнi, хоче створити iншу полiтичну систему. РЖ проти украiнських пiсень, вiршiв або прапорiв нiчого такого росiянин немаi проти. Дозволимо собi висловити твердження, що деколи тАЬне украiнцiтАЭ прагнуть стерти мiжнацiональнi вiдмiнностi, у той час, коли украiнцi намагаються наголошувати на них при найменшiй нагодi. Так, як i говорилося вище, iнiцiаторами украiнськоi полiтичноi нацii можуть бути iншi етноси, якi намагаються консолiдуватися з украiнським титульним народом. У свою чергу, украiнцi не завжди мають велике бажання прийняти тАЬчужинцiвтАЭ у свою украiнську етнiчну нацiю. Це, на нашу думку, може суттiво пригальмувати процес розвитку полiтичноi нацii в Украiнi.

На державному рiвнi про украiнську полiтичну нацiю заговорили ще у 2002 роцi. Це можна було почути у Посланнi Президента Украiни до Верховноi Ради Украiни тАЬПро внутрiшнi i зовнiшнi становище Украiни у 2002 роцiтАЭ. Було визначено основнi завдання нового етапу трансформацiйних процесiв. Серед них тАУ створення умов для реальноi та орiiнтованоi на нацiональнi iнтереси консолiдацii украiнського суспiльства. Про украiнську полiтичну нацiю говорилося наступне: тАЬповинна бути створена украiнська полiтична нацiя, де мають знайти вiдображення органiчно вписанi в iвропейський консолiдацiйний процес природнi права як украiнського етносу, так i нацiональних меншин. Економiчною основою украiнськоi полiтичноi нацii мають стати iдиний нацiональний ринок i спiльнi нацiональнi iнтереси у сферi економiки, полiтичною тАУ демократична органiзацiя суспiльства, соцiальною тАУ консолiдований з iншими верствами населення середнiй клас, духовною тАУ нацiональна iдея, пропущена крiзь призму iнтересiв особистостi, та нацiональнi традицiiтАЭ.[1] Мова йде також про загальнонацiональне примирення, регiональну iднiсть, становлення нацiональноi елiти та iншi чинники суспiльного процесу.

Бачимо, що про необхiднiсть побудови у суспiльствi полiтичноi нацii почали говорити ще у 2002 роцi. Але, на жаль, за цi три роки доля украiнськоi полiтичноi нацii суттiво не змiнилася. Хоча, звичайно, i вiдбулися деякi зрушення. Так, наприклад, таз звана тАЬпомаранчева революцiятАЭ дала поштовх. Поштовх, насамперед, для вiдродження нацiональноi iдеi, а вiдродження нацiональноi iдеi, на наш погляд, i важливою передумовою для створення полiтичноi нацii.

Поняття нацiональноi iдеi, у деякiй мiрi, вiдображаi суперечнiсть мiж етнiчним та полiтичним поняттям тАЬнацiятАЭ: навколо якоi системи цiнностей маi вiдбуватися нацiональна консолiдацiя тАУ етнокультурноi традицii, що включаi в себе також нацiональну легенду i нацiональну мiфологiю, чи цiнностей громадянського суспiльства i соцiального договору. Полiтична нацiя складаiться на ТСрунтi нацiональноi державностi та громадянського суспiльства.

Важливим фактом i також те, що поняття полiтичноi нацii означаi спiльне громадянство, а громадянство i сталим правовим звтАЩязком мiж людьми i державою. Державна нацiональна iдея, таким чином, можна твердити, передуi iдеi полiтичноi нацii. Без державного суверенiтету неможливо створити соцiально-полiтичну структуру, що захищала б культурнi iнтереси i цiнностi нацii. Однак держава не i самоцiллю нацiонального розвитку.

Отже, дана тема i надзвичайно актуальною i вимагаi чiткого вiдображення дiйсностi, сучасного стану украiнськоi полiтичноi нацii. Будуть, звичайно, розглянутi й етнiчнi нацii, i свiтовi полiтичнi нацii, але наголос хотiлося б зробити саме на долю нашоi полiтичноi нацii.

Мета i завдання дослiдження полягають у здiйсненнi комплексного полiтологiчного аналiзу феномену полiтичноi нацii.

Основною метою магiстерськоi роботи i дослiдити полiтичну нацiю у полiетнiчному суспiльствi.

З огляду на поставлену мету визначено такi дослiдницькi завдання:

визначити теоретико-методологiчну схему, за якою буде проводитися аналiз;

звернути увагу на поглядах дослiдникiв, якi зробили чималий науковий внесок для вирiшення даноi проблеми;

спiвставити етноiсторичну та полiтичну нацiю;

розкрити специфiку буття полiтичноi нацii в полiетнiчному суспiльствi (на прикладi американськоi, канадськоi, росiйськоi);

визначити долю украiнськоi полiтичноi нацii.

ОбтАЩiктом даного наукового дослiдження i феномен нацiотворення.

Предметом аналiзу виступаi полiтична нацiя у полiетнiчному суспiльствi.

Тема полiтичноi нацii на сьогоднiшнiй день не дуже розвинута у наукових працях дослiдникiв, як вiтчизняних, так i зарубiжних. Хоча, звичайно, американськi та деякi iвропейськi дослiдники крокують на декiлька крокiв вперед порiвняно з нашими украiнськими, та й росiйськими дослiдниками.

Щодо теоретичноi бази, то тут здебiльшого використовувалися працi дослiдникiв етнополiтологii та етнологii. Досить змiстовною та цiкавою для нас виявилася книга тАЬЕтнос i полiтика: ХрестоматiятАЭ, автором якоi i Прозаускас А.А.[2] . Мета даного видання тАУ дати уявлення про роль етнiчних факторiв у рiзних сферах та ознайомити з найбiльш розповсюдженими пiдходами для дослiдження етнополiтичних та етнокультурних процесiв. У хрестоматii наданi роботи найбiльш вiдомих сучасних зарубiжних вчених. Саме для теоретичних засад магiстерськоi роботи були корисними особливо деякi роздiли даного видання, а саме: тАЬЕтнос та етнiчнiстьтАЭ, тАЬНацiя та державатАЭ, тАЬБагатонацiональнi суспiльстватАЭ. Погляди на дану проблематику та аналiз понять тАЬетностАЭ, тАЬнацiятАЭ, тАЬбагатонацiональне чи полiетнiчне суспiльствотАЭ подаються тут рiзними авторами. Зокрема, у данiй науковiй роботi нами використовувалися погляди Бромлея Ю.В.[3] , Арутюнян Ю.В.[4] . Опрацьовуючи феномен багатонацiонального суспiльства, корисними стали роботи М.Дж. Смiта та К. Дейча, статтi яких поданi у вищезгаданiй хрестоматii.

Надзвичайно цiкавою стала робота Джамбатiстта Вiко та його тАЬЗасади новоi науки про загальну природу нацiйтАЭ[5] , адже саме цього iталiйського мислителя деякi вченi смiливо називають першим етнологом.

Серед теоретичних посiбникiв також нами були використаний навчально-науковий посiбник Картунова О.В. тАЬВступ до етнополiтологiiтАЭ.[6] У данiй роботi автор опрацьовуi чимало теоретико-методологiчних засад, звертаiться до аналiзу сфери етнополiтики. Картунов О.В. багато уваги придiляi дослiдженням етнiчних та етнополiтичних проблем Заходу, i це допомагаi йому зробити деякi висновки та зауваження стосовно украiнськоi етнополiтологiчноi науки; автор використовуi вплив етнополiтичноi науки Заходу, звертаiться до чималоi кiлькостi захiдних етнополiтичних теорiй. Робить свiй прогноз стосовно становлення та укорiнення етнополiтичноi науки в Украiнi.

Важливими були погляди на проблеми етносу та нацii Абдулатiпова Р. його тАЬЕтнополiтикатАЭ[7] вмiщуi в собi багато теоретичноi бази, розкриваiться суть предмету, обтАЩiкту даноi навчальноi дисциплiни. Придiляi увагу Абдулатiпов також методологii дослiдження етнополiтичноi науки.

Для отримання потрiбних фактiв щодо сучасностi, стану дослiджень стосовно тАЬнацiiтАЭ та тАЬполiтичноi нацiiтАЭ в Украiнi, зокрема, стали важливими також працi та окремi статтi таких авторiв, як Варзара РЖ.М.[8] , Бадзьо Ю.В.[9] , РДвтуха В.Б.[10] , Кураса РЖ.Ф.[11] , Балушока В.[12] , Хорошилова О.[13] , Кресiноi РЖ.[14] , Римаренка Ю.РЖ.[15] тощо.

При дослiдженнi нашоi проблеми були використанi рiзнi джерела та перiодичнi видання. Останнi були чи не найголовнiшим джерелом. Так, наприклад, було почерпнуто багато iнформацii, статистичних даних з наступних журналiв: тАЬРЖсторiя 2005тАЭ, тАЬЛюдина i полiтикатАЭ, тАЬПолiтична думкатАЭ, тАЬНаука i суспiльствотАЭ, тАЬЕтнополiтологiя в УкраiнiтАЭ, тАЬНацiя i державатАЭ, тАЬВiдродженнятАЭ.

Серед джерел РЖнтернету варто видiлити, насамперед, такi, як: РЖнститут глобальних стратегiй[16] , Громадський простiр[17] , Фонд тАЬДемократичнi iнiцiативитАЭ[18] , Мережа аналiтичних центрiв Украiни[19] , Украiнський Центр економiчних i полiтичних дослiджень iм. Олександра Разумкова[20] , тАЬДiалогтАЭ[21] . На цих сайтах багато уваги придiлено цiкавлячий мене проблемi, цiкавою була продукцiя, яку надають данi аналiтичнi центри. Найбiльш цiкавим та змiстовним для нас виявився сайт тАЬМережi аналiтичних центрiвтАЭ та тАЬГромадськiй простiртАЭ. Саме на цих сайтах розмiщено чимало потрiбноi iнформацii, даних. Багато дискусiй та дiалогiв, що безпосередньо торкаються проблематики нашого дослiдження, точаться на сайтi тАЬДiалогтАЭ. Мета цього сайту полягаi у якомога рiзнобiчнiшому висвiтленнi фактiв та уявлень спектра думок з актуальних питань гуманiтарного, полiтичного та економiчного розвитку нашоi держави, а також позицiювання Украiни на мiжнароднiй аренi. Тут можна побачити чимало цiкавих та деколи суперечливих одна однiй думок та поглядiв на проблеми етносу, нацii, особливо полiтичноi нацii. Цiкавим i також РЖнтернет сайт тАЬАнтi-ОранжтАЭ[22] , де особливо цiкавими для нас були статтi полiтолога, вiце-президента НАН Украiни П.П. Толочка.

Потрiбними для нас також були роботи деяких дослiдникiв, якi придiляють чимало уваги теоретико-методологiчним аспектам вивчення тих чи iнших полiтологiчних дослiджень. Особливу увагу заслуговуi книга доктора фiлософських наук, заслуженого дiяча науки Росii тАУ Е.Баграмова тАЬНацiональна iдея: досвiд iсторико-полiтологiчного дослiдженнятАЭ[23] .

Корисним для нашоi науковоi роботи став навчальний посiбник, автором якого i В.РЖ. Бурдяк.[24] Уданому посiбнику автор розкриваi теоретичнi пiдходи, загальнi та конкретнi методи; цiкавими i приклади, до яких вдаiться автор, щоб краще вiдобразити той чи iнший пiдхiд, метод.

Структура магiстерськоi роботи. Специфiка проблеми, що стала обтАЩiктом нашого дослiдження, мета та завдання роботи зумовили ii логiку та структуру.

Магiстерська робота побудована на аналiзi полiтичноi нацii, як у свiтовому масштабi, так i на державному рiвнi (у нашому випадку на прикладi Украiни). Перший роздiл роботи висвiтлюi стан розробки проблематики дослiдження. На думку автора, дослiдження полiтичноi нацii не можливе без детального та якiсного аналiзу проблеми самоi нацii, етнiчноi нацii.

У магiстерськiй роботi дослiдник, розкриваючи тему полiтичноi, вiдштовхуiться, насамперед, вiд нацii етноiсторичноi. Так, у другому роздiлi, буде йти мова про еволюцiю етноiсторичноi нацii (за приклад взято украiнську нацiю), а також про найвизначнiшi та найпершi приклади полiтичноi нацii.

Третiй роздiл магiстерськоi роботи подiлено дослiдником на два пiдроздiли. Тут взято за мету проаналiзувати сучасний стан формування полiтичноi нацii у полiетнiчному суспiльствi. Щодо сучасних полiтичних нацiй, то тут буде розкриватися специфiка буття канадськоi, фiнськоi, американськоi полiтичних нацiй. На завершення, звичайно, не можна було б обминути увагою i початки формування украiнськоi полiтичноi нацii.

В кiнцi роботи висновки та список використаних джерел (..найменувань). Обсяг магiстерськоi роботи...

Роздiл РЖ. Стан науковоi розробки проблематики дослiдження

Теоретичнi пiдходи вiтчизняних та зарубiжних вчених до визначення поняття тАЬнацiятАЭ

Проблема полiтичноi нацii тАУ не нова. Тiльки на перший погляд може здатися, що про полiтичну нацiю почали говорити порiвняно недавно. В Украiнi особливу увагу полiтичнiй нацii, як обовтАЩязковому елементу громадянського суспiльства, почали звертати у звтАЩязку iз полiтичними процесами, якi мали мiсце в 2004-2005 роках. Саме тепер у нашiй державi точаться чимало наукових дискусiй та суперечок на тематику нацii, полiтичноi нацii. Формування iдиноi полiтичноi нацii тАУ це одна iз цiлей, яку поставила собi сьогоднiшня полiтична елiта.

Будь-який напрям у науцi зтАЩявляiться тодi, коли суспiльство почуваi у ньому необхiднiсть. У цьому сенсi етнополiтологiю можна вважати однiiю iз найдавнiших наук. Усвiдомлення народами своii осiбностi i несхожостi на iншi супроводилися не тiльки спробами пояснити цю схожiсть, але й полiтичними претензiями на володарювання тАЬне своiмитАЭ територiями.

У першому пунктi Роздiлу РЖ ми розглянемо еволюцiю поглядiв мислителiв на поняття нацiя, спробуiмо дослiдити еволюцiю етнополiтологiчного знання.

Витоки сучасних етнополiтичних знань губляться у глибини вiкiв. Поняття тАЬетностАЭ починаi фiгурувати вже у V тАУ РЖV ст. до н.е. тодi ж i етнiчний принцип утверджуiться як основа державотворення. Описуючи племена i народи, iхню культуру i звичаi, Геродот, Плутарх, Старабон закладали основи етнологii. А в працях Арiстотеля, Платона, Сократа, Цицерона та iнших мислителiв античностi спецiалiсти знаходять першi цеглини пiдвалин етнополiтологii. Уже в Стародавнiй Грецii та Римi простежуються початки консервативних iдей, що обТСрунтували полiтичний принцип тАЬроздiляй та володарюйтАЭ. Йдеться тут про iдеi месiанства та багатогранностi, переселення народiв та асимiляцii, використання гасла тАЬправа народiвтАЭ для обТСрунтування та виправдання вiйн та рабства. Там же знаходимо першi витоки лiберально-демократичних пiдходiв до моделювання взаiмовiдносин мiж племенами, народами, державами. РЖдеi вiльного розвитку культур, справедливоi боротьби проти гноблення зтАЩявилися майже одночасно з пошуками моделей раннiх федерацiй та конфедерацiй, обТСрунтуванням недоторканностi кордонiв, поваги до законiв тощо.1

Бачимо, що найпершi трактування та обТСрунтування поняття тАЬетносутАЭ та тАЬнацiiтАЭ почалося дуже давно. Повну еволюцiю поглядiв на дане поняття розглядати не будемо. Звернемо увагу на сучаснi науковi теорii та пiдходи поняття тАЬнацiятАЭ, i на деякi переломнi моменти у становленнi науки про етнологiчнi знання.

Ведучи мову про еволюцiю етнополiтологiчного знання, велику увагу треба придiлити Джамбатiста Вiко (1668-1744). Адже i пiдстави вважати цього iталiйського фiлософа та соцiолога першим етнологом. Своiю роботою тАЬЗасади новоi науки про загальну природу нацiйтАЭ[25] вiн пiдняв фiлософiю iсторii на нову, вищу для свого часу ступiнь i заснував новий напрямок тАУ психологiю народiв. Не заперечуючи iснування божественного начала, вiд якого, у кiнцевому рахунку, виходять закони iсторii; Дж. Вiко вважав, що людство в особi нацiй розвиваiться в силу своiх внутрiшнiх причин. Як людина у своiму життi, за словами iталiйського фiлософа, вiд народження до смертi переживаi три перiоди тАУ дитинство, юнiсть i зрiлiсть, так i кожен народ у своiму розвитку, вiд народження до загибелi, проходить три епохи тАУ божественну, героiчну i людську. При цьому вiн вважав, що всi народи розвиваються паралельно. Держава виникаi в героiчну епоху як панування аристократii i перетворюiться в демократiю в людську епоху. У демократичнiй державi трiумфуi демократiя i тАЬприродна справедливiстьтАЭ. Усi нацii, на думку Вiко, i це позитивна сторона його вчення, як варварськi, так i культурнi, якими б величезними промiжками мiсця i часу вони не вiдокремлювалися, дотримують три вiчнi i загальнi звичаi: релiгiйнi обряди, шлюби i поховання. З цих трьох речей починаiться культура, стверджуi вчений. Кожен народ, досягнувши зрiлостi, приходить до занепаду. Потiм настаi новий кругообiг. Так ним була обТСрунтована теорiя iсторичного кругообiгу, що зробила досить сильний вплив на весь наступний розвиток фiлософii iсторii.

Щодо бiльш сучасних трактувань походження нацii та самоi сутi поняття, то варто звернути також увагу на погляди, насамперед, росiйського дослiдника В. Тiшкова.

Завдяки iнтелектуальним, адмiнiстративним i пропагандистським зусиллям, насамперед, В.Тiшкова i його нечисленних однодумцiв-етнологiв, у масовiй свiдомостi i полiтичнiй культурi повiльно i з трудом укорiнюiться вiдмiнне вiд сталiнського розумiння феномена i термiну тАЬнацiятАЭ.

Вiдразу вiдзначимо, що мова йде аж нiяк не тiльки про термiнологiчну суперечку: категорiя тАЬнацiятАЭ як кристал сконцентрувала i переломила у собi рiзнi науковi i полiтичнi проекти. тАЬПерший ТСрунтуiться на поняттi нацii як полiтичноi спiльностi, чи спiвгромадянствi, другий розглядаi нацiю як етнокультурну категорiю, як спiльнiсть, що маi глибокi iсторичнi коренi, соцiально-психологiчну чи навiть генетичну природутАЭ.

Наскiльки нам вiдомо, у сучасноi захiдний етнологii лише Е.Смiт почав спробу обТСрунтовувати правомiрнiсть i необхiднiсть спiвiснування цих пiдходiв. Вiн звертаi увагу на той факт, що шляхи формування нацiй багато в чому залежать вiд етнокультурноi спадщини попереднiх iм етнiчних спiльнот i вiд етнiчноi мозаiчностi населення тих територiй, на яких i вiдбуваiться становлення нацiй. Ця залежнiсть служить для нього пiдставою видiляти тАЬтериторiальнiтАЭ i тАЬетнiчнiтАЭ нацii i як рiзнi концепцii нацiй, i як рiзнi типи iхньоi обтАЩiктивацii. Територiальна концепцiя нацii, у його розумiннi, тАУ це населення, що маi загальне iмтАЩя, що володiють iсторичною територiiю, загальними мiфами й iсторичною памтАЩяттю, що володii загальною економiкою, культурою i маi загальнi права й обовтАЩязки для своiх членiвтАЭ. Навпроти, етнiчна концепцiя нацii тАЬпрагне замiнити звичаями i дiалектами юридичнi коди й iнститути, що утворять цемент територiальноi нацiiтАжнавiть загальна культура i тАЬгромадянська релiгiятАЭ територiальних нацiй мають свiй еквiвалент в етнiчному шляху i концепцii: вiра в спокутнi якостi й унiкальнiсть етнiчноi нацiiтАЭ. Важливо вiдзначити, що Е. Смiт вважаi цi концепцii лише iдеальними типами, моделями, у той час як насправдi тАЬкожна нацiя мiстить риси як етнiчноi, так i територiальноiтАЭ.[26]

У новiтнiй вiтчизнянiй етнополiтологii ми знаходимо iсторiографiчний факт, що свiдчить про спроби подолання позначеного вище антагонiзму змiстовноi iнтерпретацii поняття тАЬнацiятАЭ. Е.Кисриiв пропонуi тАЬпо-новому поглянути на тАЬконфлiкттАЭ двох основних, здавалося б, несумiсних пiдходiв до тлумачення поняття нацiiтАЭ. Вiн упевнений у тому, що тАЬiх конфлiктнiсть лежить не в площинi змiсту, а в практицi конкретного iсторичного процесутАЭ. Суть проблеми цей дослiдник бачить у тому, що тАЬполiтична iднiсть не буде стiйкою без визначеноi унiфiкацii всього етнiчного розмаiття в нiй.., у той час як етнiчна iднiсть на певному етапi розвитку свого буття може придбати самосвiдомiсть i утягнутися в процес свого нацiонального (полiтичного) самовизначеннятАЭ. Саме тАЬтакого роду конкретнi ситуацiiтАЭ, на думку Е. Кисрiiва, i тАЬпороджують тАЬконцептуальнiтАЭ розбiжностi у визначеннi нацiiтАЭ.[27] Однак нам представляiться, що суть розбiжностей у трактуваннi нацii виникаi не з вiдзначених метаморфоз етнiчного i полiтичного. Концептуальнi антагонiзми породженi принципово рiзним розумiнням етнiчного як такого: трактуванням нацii як стадii в розвитку онтологiзованого етнiчного спiвтовариства в одному випадку, i принципово позаетнiчного розумiння нацii як спiвгромадянства, в iншому. Суть конфлiкту не в тому, що один термiн використовують для маркiрування рiзних соцiальних субстанцiй, а в тому, що одна з цих субстанцiй тАУ мiф. Поза цим конфлiктом суперечка про змiстовну насиченiсть поняття тАЬнацiятАЭ представляiться суто термiнологiчним i таким що, передбачаi досягнення консенсусу.

Вiдомий росiйський дослiдник Р. Абдулатiпов, пояснюючи та аналiзуючи рiзнi концепцii нацiй, зауважуi, що у нас (на вiдмiну вiд Заходу) тАЬзовсiм iншi погляди на розвиток нацii. Нацii тут розглядаються як етнокультурнi утворення, привтАЩязанi до визначеноi територii, зi своiми традицiями, звичаями, моральнiстю тощотАЭ.[28] Р.Абдулатiпов збагачуi перелiк iманентних, як йому представляiться, властивостей цiкавлячого нас феномену: тАЬНацiя тАУ це культурно-iсторична спiльнiсть iз самобутнiми проявами мови, традицiй, характеру, усього рiзноманiття духовних рис. Життiдiяльнiсть нацii.. тривалий перiод звтАЩязаний з визначеною територiiю. Нацii тАУ найважливiшi субтАЩiкти полiтичного, соцiально-економiчного i духовно-морального прогресу державитАЭ.[29]

Категорiя тАЬнацiятАЭ, деколи навантажена в трактуваннi етнiчним змiстом, стаi каменем спотикання на шляху взаiморозумiння дослiдникiв, якi трактують цей феномен. При вiдсутностi спецiальних пояснювальних iнтродукцiй часто навiть з контексту роботи не можна зрозумiти, що розумii той чи iнший автор, вживаючи нещасливий термiн. Це створюi часом майже нездоланнi труднощi для iсторiографiчних iнтерпретацiй i науковоi критики. РДдина можливiсть зберегти комунiкативний простiр у науцi, це досягнення консенсусу, вiдповiдно до якого термiн тАЬнацiятАЭ вживаiться суто у його полiтичному значеннi, у тому значеннi, у якому його вживаi зараз бiльшiсть наших закордонних колег.

У Захiднiй РДвропi першою i досить довго iдиною концепцiiю нацii була територiально-полiтична концепцiя, сформульована енциклопедистами, що розумiли нацiю як тАЬгрупу людей, що живуть на однiй територii i пiдкоряються одним законам i правителямтАЭ.[30] Ця концепцiя була сформульована в епоху Просвiтництва тАУ тодi, коли iншi способи легiтимацii влади були дискредитованi й у державнiй iдеологii затвердилося розумiння нацii як суверена. Саме тодi тАЬнацiя була усвiдомлена як спiвтовариство, оскiльки iдея спiльностi нацiональних iнтересiв, iдея нацiонального братерства переважала в цiй концепцii над будь-якими ознаками нерiвностi й експлуатацii усерединi цього спiвтоваристватАЭ.[31]

В епоху формування нацiональних держав нацiю розумiли як обтАЩiднання громадян, як волю iндивiдiв, реалiзовану через суспiльний договiр. тАЬВiдображенням цiii тези i було знамените визначення нацii як повсякденного плебiсциту, дане К. Ренаном у його сорбонськiй лекцii 1882 рокутАЭ . Можна навiть сказати, що термiнологiчний тАЬодягтАЭ поняттю тАЬнацiятАЭ дав сааме К. Реннер на прикiнцi ХРЖХ ст. у книзi тАЬНацiя i державатАЭ.[32]

Значно пiзнiше, у другiй половинi минулого столiття, у бурхливiй полемiцi про природу нацii i нацiоналiзму в захiднiй науцi затверджуiться наукова традицiя, в основi якоi закладене сформульоване Х. Коном розумiння тАЬнацiоналiзму як первинного, формуючого фактора, а нацii тАУ як його похiдноi, продукту нацiональноi свiдомостi, нацiональноi волi i нацiонального духутАЭ.[33] У роботах його найбiльш вiдомих послiдовникiв багаторазово затверджуiться й закрiплюiться висновок про те, що тАЬсаме нацiоналiзм породжуi нацii, а не навпакитАЭ[34] , що тАЬнацiоналiзм не i пробудження нацiй до самоусвiдомлення: вiн винаходить iх там, де iх не iснуiтАЭ,[35] що тАЬнацiя, що представляiться нацiоналiстами як тАЬнародтАЭ, i продуктом нацiоналiзмутАЭ, що тАЬнацiя виникаi з того моменту, коли група впливових людей вирiшуi, що саме так повинно бутитАЭ.

У своiй фундаментальнiй працi з афористичною назвою тАЬВоображаемые сообщества. Размышления об истоках и распространении национализматАЭ Б. Андерсен характеризуi нацiю як тАЬуявлене полiтичне спiвтовариствотАЭ, i уявляiться воно, вiдповiдно до такого пiдходу, тАЬяк щось неминуче обмежене, але в той же час сувереннетАЭ. Дефiнiцiя була настiльки точною, що стала своiрiдним символом, лицарським девiзом наукового спiвтовариства конструктивiстiв.

Зрозумiло, що таке полiтичне спiвтовариство являi собою спiвгромадянство, iндиферентне до етнокультурноi iдентичностi своiх членiв. Нацiя при такому пiдходi виступаi як тАЬбагатоетнiчне за своiм складом утворення, основними ознаками якого i територiя i громадянствотАЭ. Саме таке значення маi цiкавляча нас категорiя в мiжнародному правi i саме з таким навантаженням уживаiться вона в офiцiйнiй мовi мiжнародних правових актiв: тАЬнацiятАЭ трактуiться тАЬяк населення, що проживаi на територii державитАжПоняття тАЬнацiональна державнiстьтАЭ маi в мiжнародно-правовiй практицi тАЬзагальногромадянськийтАЭ змiст, а поняття тАЬнацiятАЭ i тАЬдержаватАЭ складають iдине цiлетАЭ.[36]

Таке розумiння нацii намагався впровадити в масову свiдомiсть росiйського народу колишнiй президент РФ Б.РДльцин, коли усвiдомив усю згубнiсть своiх закликiв до полiтичноi суверенiзацii на етнiчнiй основi. В одному зi своiх Послань Федеральним Зборам вiн зненацька заявив: тАЬБезлiч нацiональних проблем породжено суперечливiстю двох споконвiчно закладених в основу державного устрою принципiвтАж, протирiччя мiж ними будуть згладжуватися на основi нового, закладеного в Конституцii розумiння нацii як спiвгромадянстватАЭ.[37]

Примiтна позицiя В.Тiшкова в полемiцi про коректнiсть i кориснiсть уживання термiна тАЬнацiятАЭ у науковiй i полiтичнiй риторицi. РЖмовiрно, дефiнiцiя ця пiсля численних i малообгрунтованих докорiв з боку концептуальних опонентiв викликаi в головного пропагандиста конструктивiстських iдей у Росii гострi заперечення. Вiн констатуi той, цiлком очевидний факт, що тАЬтруднощi з визначенням поняття тАЬнацiя повтАЩязанi не зi складнiстю обумовленоi матерii, а з епiстимiлогiчно невiрною посилкою додати значимiсть обтАЩiктивноi категорii по сутi порожньому, але впливовому слову, що стало емоцiйним, за виняткове володiння яким сперечаються двi форми соцiального угруповання людей тАУ держави i етнокультурнi спiльнотитАЭ.[38] В.Тiшков вiдмовляi тАЬнацiiтАЭ у правi бути науковою категорiiю i переконуi своiх читачiв у тому, що це не бiльш нiж тАЬполiтичне гасло i засiб полiтичноi мобiлiзацiiтАЭ. З категоричнiстю зневiреного пише вiн про те, що тАЬскладаючись майже з одних виключень, застережень i протирiч, це поняття як таке не маi права на iснування i повинно бути виключене з мови наукитАЭ. Слiдом за Р. Брубекером, В.Тiшков дiйде висновку про те, що через перевантаженiсть змiстами i зайвоi полiтизованостi термiн тАЬнацiятАЭ повинен бути вилучений з полiтичного вживання, оскiльки феномен, що маркуiться цим термiном тАЬпросто не iснуiтАЭ, а тому випливаi тАЬзабути про нацiiтАЭ.

Зрозумiло, чому заклик цей так роздратував Р. Абдулатiпова тАУ забуття нацiй означало б втрату предмета наукових студiй численних вiтчизняних тАЬнацiонзнавцiвтАЭ i професiйних борцiв за тАЬнацiональне вiдродженнятАЭ. На жаль, як вiдзначив К. Вердерi, тАЬнеоднозначнiсть поняття тАЬнацiятАЭ затрудняi його науковий аналiз, але полегшуi його використання в полiтичнiй практицiтАЭ, у тому числi i не найбiльш сумлiнними полiтиками. РЖ в цьому змiстi заклик В.Тiшкова зрозумiлий i викликаi спiвчуття. Але факт полiтичноi еквiлiбристики цим термiном навряд чи може служити достатньою пiдставою для того, щоб дослiдники могли тАЬпроiгнорувати обтАЩiктивний факт iснування самого феноменутАЭ тАУ нацii як спiвгромадянства.

Вiдомою антитезою позицii В.Тiшкова можна вважати i точку зору Г.Сетона-Ватсона, що тАЬприйшов до висновку, що неможливо дати якого-небудь наукового визначення нацii, незважаючи на той факт, що цей феномен iснуi тривалий час i буде iснувати в майбутньомутАЭ.[39]

На вiдмiну вiд В.Тiшкова, вiн не сумнiваiться в реальностi самого феномена, але, попри все те, свiдомо вiдмовляiться вiд усяких спроб вiдповiдноi категоризацii. Цiлий ряд дослiдникiв, що присвятили себе дослiдженням нацii i нацiоналiзму, констатують той факт, що тАЬбагато вчених, розглядаючи доктрину нацiоналiзму, просто вiдмовляються вiд визначення нацii. Вони або користуються змiстом, що iнтуiтивно розумiiться, або взагалi вважають його винаходом нацiоналiстiвтАЭ. Так Е. Хобсбаум свою працю, що присвячена цiкавлячим нас сюжетам, починаi з вiдмовлення вiд будь-яких спроб дати апрiорне визначення нацii. Вiн переконаний у тому, що обтАЩiктивнi критерii (мова, етнос, територiя) приреченi на провал у силу того, що лише деякi безсумнiвно нацiональнi утворення мають вище перелiченi ознаки. Що ж стосуiться субтАЩiктивних критерiiв, таких як почуття приналежностi до нацii чи бажання ввiйти в ii склад, - вони не тiльки не пояснюють, що таке нацiя, але i ведуть до небезпечноi омани, що бажання скласти iдину нацiю досить для того, щоб вона зтАЩявилася на свiт. У силу цих розумiнь Е.Хобсбаум називаi тАЬнацiiютАЭ будь-яку велику групу людей, що вважають себе ii членамитАЭ.[40] Але в контекстi нашоi теми важливо те, що тАЬнацiя визнаiться соцiальним утворенням лише остiльки, оскiльки вона звтАЩязана з визначеним типом сучасноi територiальноi держави, з тАЬнацiiю тАУ державоютАЭ, i мiркувати про нацii i нацiональностi поза цим контекстом не маiтАжнiякого змiстутАЭ.[41]

ЗтАЩясування парадигматики етнологiчногiчного знання маi принципове значення у контекстi конструювання адекватноi нашим вiтчизняним реалiям етнiчноi полiтики. Для нас важливо не просто констатувати, що тАЬвсi етнiчнi теорii i концепцii можуть бути роздiленi, насамперед, по ознацi вiднесення до конструктивiзму або примордiалiзмутАЭ i що тАЬце членування i граничним i найбiльш принциповим, оскiльки мова фактично йде про те, чи iснуi тАЬетнiчна сутнiстьтАЭ, а отже, предметна область в етнiчнiй теорiiтАЭ. Важливо це не тiльки тому, що названi парадигми дозволяють точно позицiонувати i вчених, i концепцii в теоретико-методологiчних полях етнологiчного знання, якi вони пропонують. Важливо це насамперед тому, що всi етнологiчнi теорii i конструкцii практичноi полiтики, покликанi, з погляду iхнiх авторiв, помтАЩякшити етнокультурну ситуацiю тiii чи iншоi держави, й оптимiзувати ii ж державний устрiй (такi, що мають, на жаль, яскраво виражену етнiчну складову) чи мiстять у собi солiдаризацiю з тiiю чи iншою парадигмою iнтерпретацii етнiчного. При цьому одна парадигма тАУ примордiалiстська, яка спонукаi до полiтизацii етнiчностi, i вiдкриваi етнiчним антрепренерам безмежнi можливостi для етнополiтичних спекуляцiй i мобiлiзацii етнiчностi в iнтересах етнополiтичних елiт. Друга парадигма тАУ конструктивiстська. Вона даi можливiсть обТСрунтувати доцiльнiсть i необхiднiсть деполiтизацii етнiчностi i деетнiзацii полiтики. Одна служить теоретичним виправданням збереження в полiетнiчних державах моделi, за якоi частина субтАЩiктiв конструюються за етнiчним принципом, проголошуються вiд iменi тАЬтитульнихтАЭ етнiчних груп i фактично i iнституцiональною формою дискримiнацii представникiв тАЬнетитульнихтАЭ етнокультурних спiвтовариств. Друга iнтерпретуi модель, як форму територiальноi демократii i дозволяi обТСрунтувати проект унiфiкацii статусiв, прав i повноважень усiх субтАЩiктiв держави, забезпечення прав i свобод громадян краiни поза залежнiстю вiд iх етнокультурноi i мовноi iдентичностi i регiону проживання.

Двi розглянутi парадигми наукових дослiджень в областi етнополiтологii з всiiю очевиднiстю виходять за рамки академiчних студiй i служать концептуалiзацii тих чи iнших полiтичних iнтересiв. Саме тому полемiка така гостра. На жаль, полiтична мобiлiзацiя етнiчностi останнього десятилiття привела до реанiмацii багатьох вiджилих теоретичних догм з арсеналу тАЬрадянськоi теорii етносутАЭ. Бiльш того, в етнополiтологiчнiй конфронтацii догми цi трансформувалися в iдеологеми, а примордiалiзм, як специфiчна наукова традицiя, припинив бути надбанням тiльки вчених i все частiше освоюiться вульгаризаторами науки. У ситуацii ж гострих мiжетнiчних протистоянь, коли полiтична обтАЩiктивацiя конструктивiстських iдей могла б стати теоретичною пiдставою позитивних стратегiй, конструктивiзм, на жаль, залишаiться надбанням лише академiчноi науки.

Теоретико-методологiчнi основи дослiдження.

Для бiльш повного та чiткого розумiння у методологiчнiй основi даного дослiдження, нижче ми наведемо визначення ключових для нашоi роботи понять. Необхiднiсть уточнення понятiйного апарату викликана тим, що сучаснi гуманiтарнi науки, у тому числi й полiтологiя, часто, не ставлять твердих рамок для наукового визначення обтАЩiкту, явища чи поняття. У контекстi окремого дослiдження такi рамки, безумовно, важливi i, передусiм, у методологiчному аспектi.

1. Нацiя тАУ це полiсемантичне поняття, що застосовуiться для характеристики великих соцiокультурних спiльнот iндустрiальноi епохи. РЖснуi два основних пiдходи до розумiння нацii: як полiтичноi спiльноти (полiтичнi нацii) громадян певноi держави i як етнiчноi спiльноти (етноiсторичнi нацii) з iдиною мовою i самосвiдомiстю. Багатозначнiсть поняття тАЬнацiятАЭ вiдбиваi наявнiсть безлiчi концепцiй феномена нацii.[42]

2. Пiд п

Вместе с этим смотрят:

A Farewell to Arms

A history of the english language

About England

Accommodation in St.Petersburg

Acquaintance with geometry as one of the main goals of teaching mathematics to preschool children