Билеты по литературе (Украина)

) Бiлет 1

1.Повiсть РЖвана Нечуя-Левицького тАЬКайдашева сiм'ятАЭ як енциклопедiя народознавства

Ще РЖ. Франко зазначав, що повiсть тАЬКайдашева сiм'ятАЭ тАЬз огляду на високоартистичне змалювання селянського життятАЭ належить тАЬдо найкращих оздоб украiнського письменстватАЭ. З великою художньою силою i правдивiстю РЖ. Нечуй-Левшiький розкрив у цьому творi духовнi цiнностi, якi склалися впродовж столiть в украiнськiй родинi. Новаторство письменника якраз виявилося втому, що вiн показав руйнування набутоi духовностi труднощами щоденного життя, вiдтворив такий стан украiнського селянства, який нiвечить справжню суть його тАЬнародного духутАЭ.

В етнографiчнiй розвiдцi тАЬСвiтогляд украiнського народутАЭ РЖ. Нечуй-Левицький вказував на великi моральнi потенцii народу, суть яких вiдбилась насамперед в уснiй поезii. Вiн радив письменникам не обминати колоритних народних висловiв i через iх освоiння показати свiтовi неповторну душу украiнцiв. Найрiзноманiтнiшi засоби барвистого народного мовлення письменник вдало використав у тАЬКайдашевiй сiм'iтАЭ.

Змалюванням саме буденного життя украiнських селян повiсть тАЬКайдашева сiм'ятАЭ вирiзнялася у лiтературi тАУ адже тогочаснi автори захоплювалися переважно святковою стороною селянського побуту. Буднi Кайдашiв минають у невсипущiй працi. Косовиця, жнива, плекання городини, тАЬзимоватАЭ жiноча робота (прядiння, ткання полотна, шиття i вишивання одягу) тАУ цi та iншi щоденнi клопоти визначали стосунки мiж членами сiм'i Кайдашiв. Хоча у творi майстерно виписанi i святковi звичаi та обряди, глибоковiковi традицii i вiрування.

Втiленням украiнськоi релiгiйностi i високоi народноi моралi i у повiстi Мелашка. РЗi любов до рiдноi матерi, чоловiка, намагання догодити свекрусi приiмно вражають. Доведена до вiдчаю, Мелашка iде з односельчанами в Киiвську Лавру на прощу тАУ святкування паски у Киiвi, за народним повiр'ям, мало б принести у сiм'ю Боже благословення. Письменник поетизуi свою героiню. Так, лiрична душа Мелашки почула у жалiбних пiснях ченцiв у чистий четвер (напередоднi Великодня) тАЬякесь море слiз, що зливалось тисячi лiт, РЖ злилось докупи, i полилось пiснями з грудей. Здасться, в тому морi слiз текли рiки народного горя од самого початку свiту..тАЭ.

Побожним, чуйним i добрим був Кайдаш, мрiяв про смерть по-християнськи: зi сповiддю, причастям, соборуванням. Але тяжке пияцтво призвело до передчасноi страшноi смертi, яка не вiдповiдала християнським уявленням. Сини i невiстка Мотря надто часто порушували четверту заповiдь Божу: не поважали i не шанували батькiв. А народна мораль грунтувалася в основному на заповiдях Божих. У селi зневажали злодiiв, п'яниць, покриток, ледарiв, хвалькiв, безбожникiв Тут нiколи нiкому нiчого не забували. Не могли забути й Мотрi того, що вибила свекрусi око, а Карповi тАУ що ганявся за матiр'ю з дрючком. Люди добре знали характери тих, кого вважали негiдними: вибираючи Карпа десяцьким, хтось пiдкреслив, що тАЬбуде добрий сiпакатАЭ, а пропонуючи жартома кандидатуру Мотрi, селяни висмiяли цю жiнку:

тАУ А може, панове громадо, ми оберемо за десяцького Мотрю, тАУ прикинув слiвце один жартiвливий чоловiк.

тАУ Не можна, вона повибиваi всiм бабам очi, тАУ гукнули чоловiки, смiючись.

Глибокий знавець селянського життя i побуту, селянськоi психологii РЖ. Нечуй-Левицький розумiв, що про народ треба писати без будь-яких прикрас. У центрi повiстi тАУ повсякденний плин життя селянськоi сiм'i, в якому на перший план висуваються побутовi сварки, спричиненi вiдсутнiстю прагнення зрозумiти один одного. Жанрова специфiка твору полягаi у тому, що цей повсякденний плин життя родини Кайдашiв розгортаiться в найрiзноманiтнiших побутових виявах, якi часто окреслюються в гумористичному планi. Гумор письменника сягаi корiнням у народний грунт i мiцну нацiональну лiтературну традицiю. Природжений гумор Нечуй-Левицький вважав невiд'iмним елементом нацiональноi психiки, що тАЬзатаiвся в усiх звивах розуму i фантазii щирого уiфаiнця i i глибоко своiрiднимтАЭ. Контрасти створеного народом величного епосу i дрiб'язковоi хатньоi вiйни надають повiстi особливого iронiчного забарвлення (тАЬНе чорна хмара з-за синього моря виступала, то виступала Мотря з Карпом з-за своii хати до тинутАЭ). У повiстi письменник гумористичне показав взаiмнi заздрощi, плiтки та шаленi вибухи злостi серед Кайдашiв. Проте гумор у повiстi маi спiвчутливий характер: автор бачить вплив на психологiю Кайдашiв iхнього тяжкого становища, бо пiсля довговiчноi панщини вони потра-пили в новi, незвичнi обставини. РЖз серii комiчних подiй складаiться сумна картина буття сiм'i, де син виступаi проти матерi, й уся родина марно витрачаi сили i здоров'я на безглуздi супе-речки та чвари. Такий стан, на думку письменника, не вiдповiдаi справжнiй сутi тАЬнарод-ного духутАЭ. Духовна роз'iднанiсть тАУ ось те лихо, яке кожен день отруюi украiнську родину, яка впродовж вiкiв була оповита високою духовнiстю i мораллю.

де син виступаi проти матерi, й уся родина марно витрачаi сили i здоров'я на безглуздi супе-речки та чвари. Такий стан, на думку письменника, не вiдповiдаi справжнiй сутi тАЬнарод-ного духутАЭ. Духовна роз'iднанiсть тАУ ось те лихо, яке кожен день отруюi украiнську родину, яка впродовж вiкiв була оповита високою духовнiстю i мораллю.

Яскравий колорит звичаiв, обряди народних замовлянь, передвесiльнi розглядини, сiльськi розваги, детальнi описи селянського одягу та оселi, насичена прислiв'ями i приказками мова повiстi тАУ усе це даi пiдстави вважати цей твiр справжньою енциклопедiiю народознавства.

2.Краса i велич рiдного слова у поетичнiй творчостi Максима Рильського. Прочитати вiрш напам'ять.

М. Рильський надавав проблемам мови великого значення впродовж усiii творчостi. Вiн був надзвичайно вимогливий до мови власних творiв, невтомно працював над збагаченням свого поетичного словника. Поет закликав своiх сучасникiв боротися за чистоту i збагачення украiн-ськоi мови. Прикладом такого звернення i вiрш тАЬМоватАЭ, в якому поет з великою нiжнiстю i любов'ю говорить про мову. Вона звучить для поета як пiсня океану. Мова рiдного народу глибока у своiй мудростi. Як тонкий знавець мовних проблем, М. Рильський вважаi, що у народу, його поезii, розмовнiй мовi треба шукати джерела нового наповнення лiтературноi мови [цитата].

Мова украiнського народу тАУ самобутнi i неповторне явище. Обов'язок кожного митця турбуватися про ii долю, удосконалювати i збагачувати [цитата].

Своiю творчiстю М. Рильський подав гiдний приклад турботи про удосконалення мови. РЖ в оригiнальнiй поезii, i у перекладах численних зарубiжних авторiв, зокрема росiйських (Пушкiн, Лiрмонтов), польських (Мiц-кевич. Словацький), французьких (Верлен), вiн збагачував украiнську мову власними новотворами, розширював ii синтаксичнi можливостi.

Вагомий внесок поета у словникову справу украiнськоi мови. Словники та довiдники, виданi за участю М. Рильського, не втратили свого значення й сьогоднi. Як згадують друзi поета, праця над словниками i зi словниками була найулюбленiшим його заняттям.

У вiршi тАЬМоватАЭ поет закликаi i своiх сучасникiв частiше тАЬзаглядати у словниктАЭ. На його переконання тАУ тАЬце пишний яр, а не сумне проваллятАЭ. Високу оцiнку даi автор вiрша словниковi Грiнченка й Даля.

Вiрш тАЬМоватАЭ написаний у 1956 р. На той час украiнська мова зазнала помiтних деформацiй у зв'язку iз вiдведенням iй бiльшовицькими iдеологами другорядноi ролi у суспiльствi. Пiсля XX з'iзду партii, на якому було пiддано критицi культ особи Сталiна, в якiйсь мiрi вже можна було говорити про нацiональнi утиски i насамперед про занепад нацiональних мов. В Украiнi одним з перших на захист мови виступив М. Рильський. Його поезiя тАЬМоватАЭ у яскраве свiдчення цьому.

У 1959 роцi на IV з'iздi письменникiв Украiни М. Рильський прочитав вiрш тАЬРiдна моватАЭ. Своiм незвичайним виступом на письменницькому форумi поет ще бiльше загострив увагу на потребi повноцiнного функцiонування украiнськоi мови. Для цього украiнська мова мала всi пiдстави.

У мовi знайшли вiдгук iсторiя народу, бурхливе, неспокiйне його життя, яке поет прирiвнюi до тАЬгулу вiкiвтАЭ, тАЬшуму столiтьтАЭ. У ньому тАУ тАЬбурi подихтАЭ, тАЬневолi стогiнтАЭ, тАЬволi спiвтАЭ, тАЬсурма походу свiтанковатАЭ.

В умовах росiйського царського гноблення украiнська мова зазнала жорстокого переслi-дування, нищення. Вдаючись до засобу персонiфiкацii, поет з болем згадуi страшнi знущання блазнiв росiйського царя над ii тАЬвелично-гiдним духомтАЭ.

Немаi сумнiву, що пiдставою для таких поетичних узагальнень М. Рильського були всi тi ганебнi документи, якi забороняли украiнське слово в офiцiйно-дiловому мовленнi. Це був горезвiсний Валуiвський циркуляр, РДмський указ та численнi неопублiкованi заборони у радянськi часи, Про всi цi знущання над словом М. Рильський писав з особливим болем.

Кожен рядок наведеноi строфи узагальнюi гiрку правду поневолення, спрямованого на те, щоб зникла, вмерла наша мова, щоб не розходилася ii слава по свiту. За спробу протистояти iмперськiй сваволi не раз доводилося платити власною волею. РЖ це вже стосувалося не тiльки минулого столiття, а й 20-30-х тАУ кiнця 40-х рокiв XX столiття. Навiть пiд час хрущовськоi тАЬвiдлигитАЭ М. Рильський не мiг вiдверто виступити на захист рiдноi мови. Саме на такi асоцiацii наводить його поезiя тАЬРiдна моватАЭ. Тому у другiй частинi вiрша поет так багато уваги придiляi росiйсько-украiнським культурним зв'язкам та вiльному розвитку украiнськоi мови. Зрозумiло, що говорити про тАЬвiльне словотАЭ украiнського народу у колi братнiх мов доводилося бiльше з огляду на те, щоб не накликати бiди на себе особисто та й на спроби вiдродження украiнськоi культури у пiслякультiвськi часи.

Краса i велич рiдного слова оспiванi М. Рильським у вiршi тАЬСонет про словниктАЭ, поемi тАЬСлово про рiдну матiртАЭ та iнших творах.

Бiлет 2

1.Трагедiя особистостi в романi тАЬХiба ревуть еопи, як ясла повнi?тАЭ Панаса Мирного.

Трагедiю особистостi Панас Мирний вiдбив уже в назвi тАУ при виданнi 1903 р, в Украiнi твiр був названий тАЬПропаща силатАЭ. У романi, за визначенням РЖ. Франка, тАЬзмальовано майже столiтню iсторiю украiнського селатАЭ, розкрито тогочасну дiйснiсть в усiх ii складностях i суперечностях. В алегоричнiй назвi тАЬХiба ревуть воли. як ясла повнi?" звучала головна iдея: воли тАУ символiчний образ уярмленого селянства тАУ не ревли б, якби було що iсти й пити.

Трагедiю особистостi найповнiше вiдтворено у долi Чiпки, Грицька, Максима, Мотрi. РЖншi персонажiтАУ Галя, Христя, баба ОришкатАУ сприяють рельiфнiшому вiдтiненню головних характерiв. Третi тАУ Лушня, Матня, Пацюк, Порох. Чижик, Явдоха, генеральша, Кряжов, пан Польський, хоча i i епiзодичними, дали змогу авторовi передати сутнiсть тогочасних суспiльних тенденцiй та психологiчно увиразнити причини трагедii особистостi.

Складна композицiя роману, яку академiк Олександр Бiлецький назвав тАЬбудинком з багатьма прибудовами i надбудовамитАЭ, пiдпорядкована метi якнайширше показати соцiальнi умови життя селянства i мотивувати поведiнку героiв, розкрити, що ж саме штовхало селян на слизьку дорогу, калiчило iх душi, нiвечило мораль, тобто спричинило трагедiю.

У центрi роману образ Чiпки тАУ невтомного шукача правди, котрий зiйшов на криву стежку боротьби i став тАЬпропащою силоютАЭ. Син зневаженоi селянки. Чiпка зростаi в злиднях, в умовах недоброзичливостi й ворожостi. Ровесники глузують з нього. Коли багатiй Бородай за впертiсть прогнав Чiпку з роботи, вiн "понiс у сернi гiрке почуття ненавистi на долю, що подiлила людей на хазяiна й робiт-ника..тАЭ. Кожний з етапiв життя Чiпки виразно окреслений завдяки тонкому психологiчному аналiзу його поведiнки. Рiзкi переходи вiл сподiвань щасливо жити на своiму добрi до гiрких розпачливих настроiв розкривають збентежену душу героя. Надто вразила кривда Чiпку, коли за право працювати на власнiй землi чиновник цинiчно вимагаi хабара. У цей момент Чiпка втратив вiру у справедливiсть. У його серцi вже вкотре закипiла ненависть, на жаль, не лише до гнобителiв, а й до всiх людей.

Звiдси тАУ слiпе, стихiйне бунтарство зневаженоi, обiкраденоi людини. Роздумуючи над особистою недолею, над всенародним лихом, Чiпка все глибше усвiдомлюi соцiальнi коренi пануючоi несправедливостi. Для нього стаi очевидним, що на трудiвника тАЬналяглитАЭ i помiщик, пiп, шинкар, i тАЬсвiй брат-богатиртАЭ, що "всiм бажаiться поiздититАЭ на шиi безправного селянина. Пiд впливом лихого тАЬтоваристватАЭ Чiпка опустився на саме дно життя. Проте добро в його натурi на якийсь час перемогло. Вiн соромився свого давнього безпуття тАЬтiii кривоi стежкитАЭ. Пiшли розмови про земство, про вибори гласних, i Чiпка закликаi громаду захищати своi iнтереси. Коли Чiпку наказом губернатора було виведено з управи тАЬпо неблагонадежноститАЭ. то ця кривда стала останнiм поштовхом, що зiпхнув правдошукача на стежку слiпоi помсти. Грабунки, вбивства зводять нанiвець його протест. Кров невинних людей страшним тавром заплямовуi Чiпку. РЖз правдошукача вiн перетворився на кримiнального злочинця.

Грицько, найближчий приятель дитячих лiт Чiпки, обираi iнший життiвий шлях. Мiряючи босими ногами курнi заробiтчанськi шляхи, Грицько мрiяв про тАЬхату теплутАЭ. Невдачi, бiдування, злигоднi породили у хазяйновитого парубка егоiзм, байдужiсть до долi iнших, корисливiсть. Навiть приятелювання з Чiпкою Грицько намагався використати для власного збагачення. Неприховане злорад-ство щодо Чiпки, зневага свого товариша тАУ це так само своiрiдна трагедiя Грицька.

Максим ТРудзь тАУ це ще один яскравий тип трагiчноi особистостi, тАЬпропащоi силитАЭ. Душа Максима рвалася до енергiйного дiла, на широкий простiр. Казарма зламала його небуденну силу. Максим страждав вiд безглуздоi служби-муштри. Коли йому потрапила до рук тАЬграматкатАЭ, самотужки опанував азбуку i навчився по церковних книжках читати. Горiлка, до якоi Максим звик, вимагала грошей, i вiн не соромиться грабувати людей, оббирати солдатiв. Всякими неправдами Максим збагачуiться i повертаiться в село через тридцять рокiв з грошима та тАЬзаслугамитАЭ. Максимiв хутiр стаi пристановищем грабiжникiв. Морально зiпсований солдатчиною, Максим живе iдиною пристрастю тАУ збагаченням.

Трагедiя людськоi особистостi чи не найбiльш зворушливо вiдтворена в образi Мотрi. Мотря тАУ одна з найтрагiчнiших постатей в украiнськiй лiтературi. РЖз психологiчною переконливiстю вмотивовано останнiй крок жiнки. Вона була готова вiддати заради сина все. Та, не витримавши страшних випробувань, якi впали на ii сиву голову, не знiсши кривавого розбiйництва Чiпки, мати викриваi його злочин. Так образ матерi-страдницi, ii чеснi, справедливi рiшення i дii набувають символiчного звучання: це сама справедливiсть, саме людське сумлiння карали i злочин, i злочинця, ким би вiн не був. Такий поворот у розвитку образу цiii трагiчноi особистостi засвiдчуi неминучiсть перемоги добра над злом як однiii з етичних засад нашого народу.

2.Вiдтворення настроiв людини через образи природи у збiрцi тАЬСонячнi кларнетитАЭ Павла Тичини.

Збiрка тАЬСонячнi кларнетитАЭ (1918) стала етапною подiiю в украiнськiй лiтературi. Л. Новиченко назвав ii одним iз наймузикальнiших творiнь у свiтовiй поезii.

Свiт тАЬСонячних кларнетiвтАЭ сповнений i дзвiнких, i пастельних барв та звукiв. Свiтловi i звуковi барви творять свiтлову музику сонячних кларнетiв, якi, за визначенням одного iз дослiдникiв П. Тичини А. Нiковського, нагадують тАЬщось подiбне до довгих блискучих трембiт в руках янголiв.. Кларнети тАУ це сурми свiтла, космiчного ритму, трембiти, зiтканi з промiннятАЭ.

У вiршi тАЬГаi шумлятьтАЭ вiдчуваiмо гармонiйне поiднання людських почуттiв i краси природи. Поезiя пронизана молодечою жагою життя, щасливими сподiван-нями. Чудовий иеизаж змальований дбайливо пiдiбраними одна до одноi фарбами. Лiричний герой, захоплений красою рiдноi землi, щасливий вiд iднання з цим чудовим гармонiйним свiтом, що сповнений мелодiй, кольорiв, благодатних почуттiв. У першiй строфi автор використовуi паралелiзм i синонiмiчну тавтологiю, характернi для цiii поезii.

Звичайний краiвид пiд пером митця постаi дивовижно прекрасною картиною, що наповнена казково-чарiвними мелодiями. Мелодiйнiсть досягаiться за допомогою вiдповiдноi ритмiки, повторiв, асонансiв, алiтерацiй.

У поезii тАЬАрфами, арфами..тАЭ у символiчному образi дiвчини-весни закладене оптимiстичне передчуття випробувань i тривог, якi постануть перед украiнською нацiiю. Вони накладаються на пласт особистих очiкувань лiричного героя. Поезiя прочитуiться як багатогранне i святкове сприйняття особистоi весни i весни нацii. РЗхньоi молодостi, буяння сил, надii, тривоги, сподiвання злету, перемоги.

Вже у тАЬСонячних кларнетахтАЭ спостерiгаiмо славнозвiснi неологiзми П. Тичи-ни: самодзвоннi арфи, нiжнотоннi думи.

У поезii тАЬАрфами, арфами..тАЭ, крiм музичних образiв, створено розкiшний зоровий образ-символ молодоi весни. За вишуканими тропами (метафоричними епiтетами, порiвняннями) постаi персонiфiкований образ прекрасноi дiвчини, до нiг якоi схиляються i квiти, i прозорi дощi, i громи, i веселки. Кожна поезiя Тичини зi збiрки тАЬСонячнi кларнетитАЭ тАУ це розгорнута метафора, яка тонко передаi мелодiю слова i трепет душi.

Збiрка тАЬСонячнi кларнетитАЭ завершувалася невеликою поемою тАЬЗолотий гомiнтАЭ, яка i гiмном весняному сонцю, повносиллю буття. Передчуття омрiяноi волi, вiра в нацiональне i соцiальне визволення знаходять вiдгук у природi, яка вiдповiдаi лiричному героiвi тАЬзолотим гомономтАЭ.

Такою радiсно збудженою, очiкуючою, напруженою входила у XX столiття украiнська нацiя. Душа П. Тичини висловила це очiкування радостi з надзвичайною силою. Нацiональний оптимiзм початку столiття с однiiю РЖз визначальних рис поезiй збiрки тАЬСонячнi кларнетитАЭ, якi роблять ii рiдкiсним явищем мистецтва. Треба пiдкреслити, що до прийомiв того високого мистецького стилю, який став визначальним у збiрцi тАЬСонячнi кларнетитАЭ, поет звернувся уже на початку свого творчого шляху.

У природi, котру сприймав як величний храм, сонцесяйний собор i до якоi ставився з обожнюванням та поклонiнням, вбачав юний поет джерела життя i любовi. Захоплення повнотою життя висловлене в образах i звучаннi поезii тАЬВи знаiте, як липа шелестить..тАЭ. Шелест липи, сон старих гаiв, мiсячнi веснянi ночi тАУ символи молодого чуття, що купаiться у безкраi Всесвiту. Вiрш характеризуiться винятковою музичнiстю, замилуванням звучання украiнського слова. У ньомутАУ прекрасна чуттiва картина украiнськоi ночi.

Бiлет З

1.Образ Пузиря за п 'iсою тАЬХазяiнтАЭ РЖвана Карпенка-Карого.

Драматург сам визначив iдею сатиричноi комедii тАЬХазяiнтАЭ (1900). У листi до сина вiн зазначав: тАЬХазяiнтАЭ тАУ зла сатира на чоловiчу любов до стяжання без жодноi iншоi мети. Стяжання для стяжаннятАЭ. РЖ. Франко пiсля прочитання твору писав: тАЬГрандiозну по своiм замислi й по майже бездоганнiм оздобленню картину великого промисловця i глитая з селян з його могутнiми впливами i чисто селянською вдачею даi нам Карпенко-Карий,.тАЭ.

Терентiй Пузир незрiвнянно багатший вiд Герасима Калитки, центрального образу комедii тАЬСто тисячтАЭ. Вiн уже досяг того, про що мрiяв Калитка, тАУ мати скiльки землi, щоб i за три днi не об'iхати. тАЬКняжество!тАЭ тАУ iз заздрiстю вигукуi Маюфес про землi Пузиря. тАУ Цiле княжество!тАЭ Кiлька економiй, десятки тисяч овець, тисячi батракiв тАУ ось що приносить капiтал Пузиревi. Вiн мiльйонер, але прагне все бiльшого й бiльшого зиску.

Пузир нещадно експлуатуi батракiв, ганить економiв за те, що вони на кiлька копiйок бiльше заплатили за поденну роботу. У своiй жорстокостi у визиску вiн радить економовi взяти у селян землю в оренду i цим створити бiднiсть, щоб були дешевшi робочi руки. Вiн годуi робiтникiв гiрше вiд собак. Коли ж на прохання дочки Сонi Пузир погодився дещо полiпшити харчi, то тiльки на гарячу пору, щоб робiтники не втекли. А пiзнiше можна й так харчувати, батраки не витримають, повтiкають, а заробленi ними грошi зостануться в кишенi хазяiна. тАЬОтак розумнi хазяi роблять!тАЭ тАУ мiркуi Пузир. Так драматург вивертаi називнi хижацьку психологiю капiталiста, розкриваi способи його наживи, чим наочно доводить одну з причин трагiчного становища украiнського селянина.

Пузир i сам не знаi, для чого йому потрiбнi капiтали, не бачить вiн, де iх можна застосувати. Однак, маючи великi грошi, вiн шукаi нових шляхiв наживи РЖ навiть погоджуiться заради цього переховати тисячi овець банкрута Михайлова, перепродуi куплений у пiдiсланоi дружиною швачки в деш, iменин за низьку цiну дорогий халат, бо був заробiток тАУ два карбованцi за один.

Ставши мiльйонером. Пузир за поглядами, мораллю залишився на рiвнi дрiбного власника. Вiн маже чоботи дьогтем, а волосся оливою, ходить у латаному, старезному кожусi, iсть борщ i кашу, а щоб не йти в мiстi в ресторан чи буфет, бере в торбинку хлiба i сала. Психологiя дрiбного власника проявляiться у багатьох вчинках Пузиря. Вона призвела капiталiста до смертi. Проiжджаючи своiм полем, Пузир побачив гусей, якi скубли колоски пшеницi, побiг за ними, впав i вiдбив нирки. Усе життя його пройшло пiд девiзом: тАЬХазяйство або смертьтАЭ. РЖ смерть Пузиря i логiчним завершенням тАЬфiлософiiтАЭ неймовiрно скупого хижака.

Пузир далекий вiд громадських справ. Вражаi читача його безкультурнiсть. На пропозицiю Золотницького вислати грошей на пам'ятник Котляревському Пузир цинiчно заявляi: тАЬКотляревський менi без надобностiтАЭ. А коли зайшла мова про описанi Гоголем степи, вiн цiлком серйозно говорить: тАЬНе знаю, я на степах у Гоголя не бував!тАЭ Розрахунок, антигуманнiсть Пузиря проявляються навiть у ставленнi до рiдних. Вiн категорично вiдмовляiться видати свою iдину дочку Соню за Калиновича, тАЬучителишкутАЭ, а маi намiр порiднитися хай навiть з неписьменним, але багатим Чоботенком.

У змалюваннi дикостi Пузиря РЖ. Карпенко-Карий досяг вищоi форми комiчного. Його образ викликаi презирство, огиду читача i глядача. На жаль, цей класичний образ i дуже актуальним. Сьогоднiшнi тАЬпузирiтАЭ та iх тАЬсупутникитАЭ феногени i лiхтаренки несуть не менше лиха трудовому народовi, нiж у часи Карпенка-Карого. Вони так само прагнуть до тАЬстяжання без жодноi iншоi метитАЭ у найскладнiший для Украiни час тАУ становлення i розвитку ii як самостiйноi держави. Вiдрiзняються сучаснi тАЬхазяiнитАЭ вiд пузирiв тим, що не землю тАЬстяжаютьтАЭ, а готовi ii продати, вивезти всi ii багатства за безцiн, аби тiльки набити тугiше власнi кишенi доларами. Горе у тому, що серед новочасних пузирiв i багато високопоставлених чиновникiв. Вони нехтують бiдуванням трудовоголюду, i культура украiнська iм так же, як i Пузиревi, тАЬбез надобностiтАЭ. Сьогоднiшнi пузирi ще чекають на свого сатирика.

2.Проблема нацiонального вiдродження украiнського народу у творчостi Павла Тичини.

У червнi 1917р. внаслiдок лютневих подiй у Росii було проголошено вiдновлення державностi Украiни (у формi автономii). Це загальнонародне пiднесення з приводу проголошення волi Украiни П. Тичина передаi у поемi-ораторii тАЬЗолотий гомiнтАЭ.

Розкута, без видимоi сюжетноi лiнii, поема нацiлена на створення iдиного мажорного символу тАУ образу украiнськоi волi. Мiфологiчнi та фiлософськi символи (тАЬЧовни золотii iз сивоi-сивоi ДавнинитАЭ тАУ тАЬласкою в серце зранений, виходить Андрiй ПервозваннийтАЭ тАУ тАЬПредки встали з могилтАЭ тАУ тАЬнебесними ланами Час проходитьтАЭ) поiднанi в нiй з новiтнiми нацiональними символами (тАЬзолотий гомiнтАЭ тАУ тАЬСлава! тАУ з тисячi грудейтАЭ тАУ тАЬяснi короговкитАЭ).

Цей складний поетичний твiр документально свiдчить про те, що найширшi маси украiнства побачили в проголошеннi державностi вияв своii споконвiчноi волi [цитата].

В украiнськiй поезii вперше постав образ дужого молодого народу, здатного творити власну iсторiю. Митця пiдносить те, що революцiя вiдбулась мирно, безкровно, як сонячне свято, як злиття тисяч бажань у iдине тАУ у тАЬзолотий гомiнтАЭ. Поема стала видатним явищем нацiональноi духовностi.

У час бурхливого спалаху нацiонального вiдродження в Украiнi Тичина жив надiями i сподiваннями на украiнську державнiсть. Пильне око митця запримiтило i вiками утверджену украiнську нацiональну символiку, i вчуло радiсний передзвiн воскреслих мелодiй.

У тАЬСонячних кларнетахтАЭ народився перший трагiчний символ тАУ образ революцii як давно очiкуваноi нареченоi.

У поезii тАЬОдчиняйте дверi..тАЭ поет стикаi двi системи протилежних знакiв: радiсного чекання (наречена тАУ голуба блакить) i жахливого пророцтва всесвiтнього кiнця (всi шляхи в кровi тАУ горобина нiч тАУ тьма тАУ дощ). Радiсть поглинулась бурею. Просвiтку не видно.

Так вiн сприйняв першу кров революцii.

Кривавi днi революцiйного геноциду Павло Тичина художньо вiдтворив у циклi тАЬСкорбна матитАЭ (1918). Поет звертаiться до тiii постатi, котра для всiх людей втiлюi доброту i захист. Божа матiр приходить в Украiну не з ясною посмiшкою, а iз скорбно стиснутими устами, такою, якою вона була тодi, як розпинали ii сина.

Жорстокi буднi громадянськоi вiйни передано вишуканим поiднанням бiблiйного i реального. Одвiчнi бiблiйнi символи (Божа матiр, Христос, хрест як символ страждання) сплiтаються iз жахливими реалiями революцiйноi доби (Чийсь труп в житах чорнii тАУ В могилах поле мрii). Трагiчнi символи передають агонiю нацiонального свiту: блискучi ножi в серцi Божоi матерi, розп'ята тiнь ii сина, ii плач тАЬсльозамитАЭ над даремною жертвою Христа.

Немаi спасителя в Украiнi. Божа матiр знаi, що чекаi цей край у майбутньому.

Пророчi слова Скорбноi матерi вiдгукнулись у майбутньому голодомором 1933, окупацiiю 1941-1944, голодом 1946-1947, Чорнобильською аварiiю РЖ986. Воiстину даром прозрiння володiв молодий П. Тичина.

До циклу тАЬСкорбна матитАЭ дуже близький символами жертовностi i провiсництва вiрш тАЬПам'ятi тридцятитАЭ (1918). Це поетична епiтафiя на могилу загиблих бiйцiв студентського куреня, що 29 сiчня 1918 р. полягли пiд Кругами у нерiвному бою з бiльшовицьким вiйськом Муравйова. ЗО тiл, якi було знайдено, поховано на Аскольдовiй могилi у Киiвi.

Поетове слово тужить, оплакуi юних i завзятих патрiотiв тАЬукраiнських, славних, молодихтАЭ. Воно проклинаi Каiна, чия тАЬзрадницька рукатАЭ вкоротила вiку вiдважним. Ця трагедiя тАУ це особиста трагедiя генiального поета.

Василь Стус писав: тАЬДоля Тичини воiстину трагiчна. В iсторii свiтовоi лiтератури, мабуть, не найдеться РЖншого такого прикладу, коли б поет вiддав половину свого життя високiй поезii, а половину тАУ нещаднiй боротьбi зi своiм генiальним обдаруваннямтАЭ.

Бiлет 4

1.Життiвий i творчий подвиг РЖвана Франка.

РД поети осенi i i спiвцi весни. РД письменники, що пишуть для дiтей, iншi тАУ для молодi, ще iншi тАУ для дорослого читача. Наш РЖван Франко (1856-1916) глибинно збагнув свiт дитини, найнiжнiшi тремтiння серця юнака i юнки, затамованi переживання зрiлоi людини. РЖван Франко i письменником усiх пiр року i пiр життя людського, усiх етапiв iсторичноi долi народу тАУ минувшини, сьогодення й майбуття.

РЖвана Франка ми називаiмо Каменярем за його завзятiсть у боротьбi iз перешкодами на шляху прогресу, унiверсальним генiiм тАУ за всеосяжнiсть охоплення життя, розмаiття поставлених проблем; нашим нацiональним пророком, бо вiн звершував безнастанний подвиг тАУ вiв свiй народ до щасливоi долi. Титаном працi теж величаiмо Франка.

тАЬСорок лiт ятрудився, навчавтАЭ, тАУ каже у Франковiй поемi тАЬМойсейтАЭ пророк i вождь. Так мав право сказати i Франко про себе, котрий iз сорока лiт працi не змарнував жодного дня. Вiн написав близько шести тисяч творiв. РЗх найповнiше видання тАУ п'ятдесят томiв. Але ще багато творiв не увiйшло до 50-томника.

Життя в РЖвана Франка було цiкаве, рiзноманiтне i бурхливе. З дитинства (народився у селi Нагуевичi теперiшньоi Львiвськоi областi) вiн винiс у своiй поетичнiй душi тАЬпiсню i працютАЭ мамину та розум i вболiвання за громадськi справи батька-коваля. У гiмназii вивчив п'ять мов. Украiнською, польською, нiмецькою писав вiршi. З грецькоi та латинськоi ще в гiмназii багато перекладав. Знав старослов'янську, чеську, росiйську, iдиш, пiзнiше вивчив французьку, англiйську, угорську, iталiйську. Майже всi вiршi тАЬКобзарятАЭ читав напам'ять.

За життя РЖ. Франка протягом майже сорока рокiв вийшло десять збiрок його поезiй: тАЬБалади i розказитАЭ, тАЬЗ вершин i низинтАЭ (виходила двiчi), тАЬЗiв'яле листятАЭ, тАЬМiй РЖзмарагдтАЭ, тАЬРЖз днiв журбитАЭ, тАЬSemper TiroтАЭ, тАЬДавне i новетАЭ, тАЬВiршi на громадськi темитАЭ. тАЬРЖз лiт моii молодостiтАЭ. Це цiла поетична скарбниця, блискучi РЖ дзвiнкi мистецькi дорогоцiнностi. У своiх пошуках поет-новатор часто досягаi вершин досконалостi. Перш за все РЖ. Франко визначився як поет-громадянин. Його полiтична лiрика тАУ оригiнальне надбання украiнськоi культури. А вершиною ii можна вважати знаменитий пролог до поеми тАЬМойсейтАЭ. Мотив служiння народовi розвиваiться i виростаi в поезii Франка до апофеозу боротьби за людину, ii волю i щастя: тАЬЛиш боротись тАУ значить житьтАЭ. Та у наймужнiших бувають тАЬхвилини розпачутАЭ i тАЬднi журбитАЭ. У такi часи народилася найкраща збiрка Франка, поезii якоi стали шедеврами украiнськоi i свiтовоi лiрики, тАУ тАЬЗiв'яле листятАЭ (1896).

Окремий принадний дивосвiт РЖ. Франка тАУ то прозовi оповiдання, новели, образки. Ще в бiльшiй мiрi, як у поезii, задумав письменник у своiй прозi вiдобразити широчiнь i глибину житгя. Цей велетенський задум реалiзував прозаiк у десяти повiстях i романах i в ста п'ятнадцяти оповiданнях, новелах, образках. Майже всi його прозовi твори мають захоплюючий сюжет, вони пересипанi життiвими деталями, чуiться у них гомiн живого слова.

У цiлiй низцi оповiдань письменник змалював життя дитини (тАЬМалий МиронтАЭ, тАЬУ кузнiтАЭ, тАЬПiд оборогомтАЭ, тАЬМiй злочинтАЭ, тАЬГрицева шкiльна наукатАЭ, тАЬОлiвецьтАЭ та iн.). Новаторським i роман тАЬБорислав смiiтьсятАЭ. Значним внеском в украiнську лiтературу стали драми РЖ. Франка (тАЬУкрадене щастятАЭ, тАЬУчительтАЭ та iн.), романтичнi драматичнi поеми. Важливе мiсце у багатограннiй дiяльностi РЖ. Франка займають переклади з iвропейських лiтератур.

РЖ. Франко не обминув жодного видатного явища нацiонального та свiтового письменства. Вiсiмнадцять томiв у п'ятдесятитомному зiбраннi творiв вiдведено вибраним працям ученого у царинi теорii й iсторii лiтератури, лiтературноi критики, фольклористики, етнологii. Його перу належить понад ЗО розвiдок про Т. Шевченка. Такою науковою студiiю, як тАЬРЖз секретiв поетичноi творчостiтАЭ РЖ. Франка, могла б пишатися будь-яка iвропейська лiтература. Франкiв тАЬНауково-лiтературний вiсниктАЭ об'iднав навколо себе письменникiв, критикiв, публiцистiв з усiii Украiни.

Громадський дiяч РЖ. Франко зазнав немало горя, утискiв, кайданiв i тюрем. Досить згадати, що чотири рази його судили й замикали за грати. тАЬТакоi великоi голови в цiлiй Австрii нематАЭ, тАУ почув якось у своi шкiльнi роки Василь Стефаник про розум i вченiсть Франка вiд простих людей. Але отого вченого, перед яким схиляли голови закордоннi унiверситети i академii, за Австрii не допускали до викладання у Львiвському унiверситетi. А все через тАЬполiтичне минулетАЭ (належ-ностi до насправдi неiснуючоi таiмноi соцiалiстичноi органiзацii, пiдбурювання проти тАЬзаконного порядкутАЭ тошо). Громадська дiяльнiсть РЖ. Франка була невтом-ною на всiх етапах його життя.

Видаючи у 1914 р. збiрку тАЬРЖз лiт моii молодостiтАЭ, вiн у передмовi зазначав, що його праця наснажувалася iдеями служiння iнтересам рiдного народу та загальнолюдського поступу. тАЬТим двом провiдним зорям я, здаiться, не спроневiрився досi, нiколи i не спроневiрюся, доки мойого життятАЭ. Коли на початку XX ст. на захiдноукраiнських землях формувалися загони сiчових стрiльцiв, Франко радiсно привiтав цей нацiонально-визвольний рух. Вiн подарував молодим краплю свого натхнення тАУ бойову маршову пiсню тАЬГей, Сiч iдетАЭ. До останнiх днiв вiрив у неминучiсть нацiонального вiдродження рiдного народу. Вважав себе пекарем, який випiкаi хлiб для щоденною вжитку. Та творчий доробок РЖ. Франка став для нас духовною програмою i скарбом неоцiненним, який не вичерпаiться нiколи.

2.Поетичний образ Украiни в поезii тАЬЛюбiть УкраiнутАЭ Володимира Сосюри. Прочитати вiрш напам'ять.

тАЬСосюра був народним улюбленцем, за ним ходили легенди. Кiлька поколiнь радянських студентiв виросло з його лiрикою на вустах, численнi ентузiасти розносили спiвуче Сосюрине слово по УкраiнiтАЭ, тАУ писав Олесь Гончар. Натура поета у всiй ii щиростi i глибинi розкрилася у вiршi тАЬЛюбiть УкраiнутАЭ. Це сердеч-не слово поета-патрiота, мовлене в радiсну годину визволення украiнськоi землi, коли пiсля нiмецькоi окупацii засяяло сонце волi. Написаний у 1944 р., вiрш уперше був опублiкований у тАЬКиiвськiй правдiтАЭ та тАЬЛiтературнiй газетiтАЭ. Поет створив за допомогою найрiзноманiтнiших тропiв чудовий зоровий образ тАЬвишневоi УкраiнитАЭ. Для ii змалювання вiн користуiться не абстрактними загальниками, а точними поетичними деталями, художнiми атрибутами, за допомогою яких Украiна оживаi в нашiй уявi чiтко, рельiфно, наче на полотнi талановитого живописця. Поет, нiби прозираючи у душу, звертаiться до кожного зокрема i до всього народу.

Усе у рiдному краю миле тАУ тАЬвiтер, i трави, i водитАЭ. Намагаючись осмислити саме поняття тАЬлюбов до батькiвщинитАЭ, з'ясувати його для себе i для читача, В. Сосюра пiдкреслюi, що це iдине i водночас всеохоплююче почуття, яке пiдносить самоповагу людини, звеличуi ii. Засобом iнтонацiйного i смислового перераху-вання досягаiться високий ступiнь емоцiйностi, непiдробноi схвильованостi.

Украiна тАУ у тому вiчному i нетлiнному, що прийшло до нас крiзь вiки. Через сторiччя вловлюiмо i беремо до серця й розуму украiнську пiсню, думу, красу нацiональних святинь тАУ усi прояви украiнськоi духовностi. Не збройною потугою украiнцi завоювали пошану й повагу iнших народiв, хоча нащадки повiк не забудуть звитяг славного лицарства запорозького, безсмертних оборонцiв нашого краю. Украiнський народ споконвiку славен тАЬвсiми своiми дiламитАЭ.

Поезiя маi форму послання. Анафора тАЬЛюбiть УкраiнутАЭ робить вiрш струнким i композицiйно завершеним. Поетове слово звучить щиро i безпосередньо. Вiн звертаiться насамперед до молодi. Майбутнi Украiни завжди пов'язане з долею молодого поколiння, i вiд того, наскiльки щиро воно любитиме Украiну, залежатиме ii доля при будь-яких обставинах.

Традицii Шевченка, Лесi Украiнки, Франка та iнших украiнських поетiв розвинув поет i висловив по-новому, з притаманним йому особливим лiризмом i теплом. Багатство мови, риторичнi заклики, а найголовнiше тАУ щире, схвильоване почуття, що пульсуi в словах i рядках, вiдрiзняють цей твiр.

Бiлет 5

1.Доля рiдного краю й украiнського народу в поезii РЖвана Франка.

Вболiвання за долю рiдного краю i. Франко винiс ще з батькiвськоi кузнi, яка була його першим тАЬунiверситетомтАЭ. тАЬНа лнi моiх спогадiв, тАУ згадував вiн потiм, тАУ i досi горить маленький, але мiцний вогонь. Це огонь iз кузнi мого батька. РЖ менi здаiться, що запас його я взяв дитиною на далеку мандрiвку життя. РЖ що вiн не погас i досiтАЭ Символом увiйшла батькова кузня у його поезiю тАУ як iдеал громадського i морального виховання:

Усе життя РЖвана Франка пройшло пiд знаком любовi до рiдного народу. Вiн не тiльки вважав за святий обов'язок служити людям, а й благословляв добровiль-но взятий на своi плечi тягар.

Своiю творчiстю РЖ, Франко звершував безнастанний подвиг тАУ вiв свiй народ до щасливоi долi. Вже друга поетична книга тАЬЗ вершин i низинтАЭ (1887) засвiд-чила, що у лiтературу прийшов мужнiй поет-громадянин, якому болiли кривди свого уярмленого, роздертого ворожими кордонами народу.

У вiршi тАЬГiмнтАЭ мiльйони пригноблених i скривджених покликав голос тАЬвiчного революцiонератАЭ, що не мириться з неволею. Розiйшовшись тАЬпо курних хатах мужицьких, по верстатах ремiсницькихтАЭ, цей голос даi людям наснагу, породжуi в них силу й завзяття: тАЬНе ридать, а добувати хоч синам, як не собi, кращу долю в боротьбiтАЭ. Важливо, що поет наголошуi не на руiнницьких закликах, а на великiй перетворюючiй силi тАЬнауки, думки, волiтАЭ. Саме вони протистоять тiй тАЬпiтьмiтАЭ, що з давнiх-давен принижувала людину, надломлювала ii сили, зводила до становища раба. Енергiйний ритм, закличнi iнтонацii, високий гуманiстичний пафос твору вiдбивали визвольнi настроi не тiльки окремих соцiальних верств, а й усього нацiонально "поневоленого народу. Вiрш РЖ. Франка тАЬГiмнтАЭ, як i Шевченкiв тАЬЗаповiттАЭ, був одним iз неофiцiйних гiмнiв бездержавного народу.

Поезii з циклу тАЬВеснянкитАЭ прон

Вместе с этим смотрят:

A history of the english language

About England

Accommodation in St.Petersburg

Acquaintance with geometry as one of the main goals of teaching mathematics to preschool children

Affixation in modern english