Весiлля в духовнiй культурi украiнського народу

Змiст

Вступ

РОЗДРЖЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛРЖЗ ВЕСРЖЛЬНОРЗ ОБРЯДОВОСТРЖ

1.1 Весiлля тАУ провiдна форма духовноi i традицiйноi культури

1.2 Еволюцiя весiльноi обрядовостi украiнського народу в системi наукових дослiджень

1.3 Духовна культура як основа украiнського весiлля

РОЗДРЖЛ 2. ДУХОВНРЖ КОМПОНЕНТИ В СТРУКТУРРЖ УКРАРЗНСЬКОГО ВЕСРЖЛЛЯ

2.1 Передвесiльнi обряди як фактор духовного овячення новоi сiмi

2.2 Весiльне дiйство як духовна система

2.3 Утвердження духовних засад новоi сiмi у пiсля весiльних обрядах i звичаях

Висновок

Список використаноi лiтератури

ВСТУП

Актуальнiсть нашого дослiдженняобумовлюiться зростанням iнтересу людства до своiх духовних джерел i традицiйноi спадщини. У цьому контекстi свiтове спiвтовариство усе бiльше уваги звертаi на вивчення, збереження та розвиток традицiйних свят, обрядiв, фольклору.

Вони мають зайняти сьогоднi неостаннi мiсце у формуваннi цивiлiзацiйноi культури. РЗi становлення не слiд розумiти як прийняття всiма членами мiжнародного спiвтовариства певноi загальноi системи цiнностей, тобто унiфiкацii культур. Мова, насамперед, йде про рiст взаiмозв'язку регiональних i нацiональних культур. Культурнi досягнення в тих або iнших регiонах в умовах зростаючоi глобальноi цiлiсностi одержують все бiльше поширення.

Ми вступаiмо в принципово новий етап глобалiзацii гуманiстичних цiнностей. Сучасна культура, що поiднуi людство, заснована на загальнолюдських цiнностях, творчому розвитку особистостi, поширеннi наукового знання i передових технологiй, взаiмозбагаченнi нацiональних культур, екологiчному вiдношеннi до життя i навколишнього середовища.

У цiй площинi важливе мiсце належить духовним традицiям. Провiдною формою iх функцiонування i весiльна обрядовiсть. Це один iз найстiйкiших i найскладнiших компонентiв традицiйно-побутовоi, духовноi культури, яскравий показник етнiчноi iдентичностi. У нiй простежуються пережитки архаiчних уявлень, соцiальних та сiмейно-шлюбних вiдносин, що формувалися в рiзнi iсторичнi епохи.

Весiльна обрядовiсть тАУ один iз настiйкiших i найскладнiших компонентiв традицiйно-побутовоi та духовноi культури, яскравий показник етнiчноi iдентичностi. Це унiкальна художньо-обрядова система, яку Т. Рильський порiвняв з найвидатнiшими памтАЩятками i iсторii людства.

Весiльна обрядовiсть - це цiлiсний, внутрiшньо-органiзований системний органiзм, що побутуi в етнорегiональному аспектi, та маi незмiнне структурне ядро, приховане за численними динамiчними елементами. Вивчення цього складного ритуального комплексу потребуi переосмислення наукових напрацювань попереднiх поколiнь дослiдникiв i застосування нових методик щодо структурування матерiалу.

Украiнське весiлля тАУ це багатожанрова народна художня творчiсть (пiсенна, музична, театральна, iгрова, танцювальна, усна), що в повнiй мiрi презентуi нацiональну традицiйну культуру. В нiй знайшли вiдображення рiзноманiтнi аспекти життiдiяльностi людини: побут, господарська дiяльнiсть, суспiльний лад, боротьба за рiдну землю, мораль, свiтогляд, естетичнi та педагогiчнi погляди, пiдкреслюi РД. Сiчкарук [36, С. 12].

Культурологи та етнографи зародження сiмейних обрядiв вiдносять до первiсних часiв. Його першоосновою виступала трудова дiяльнiсть первiсноi людини, ритуально-iгровi дiйства мисливцiв, рибалок, та збирачiв дарiв природи (якi мали магiчний характер), освоiння людиною навколишнього свiту, розвиток самоi людини, ii соцiалiзацiя.

Весiльнi обряди i продуктом розвитку культури, ii синтетичною моделлю i разом з цим активiзуючим фактором новацiй в культурi. Вони презентують традицiйну святково-обрядову культуру вiд поколiння до поколiння, зокрема у сферi сiмейних та побутових вiдносин, дозвiлля, спiлкуваннi, трудовiй дiяльностi (Шубраська М) [69].

Весiлля тАУ унiкальне театрально-обрядове дiйство, народна драма, яка вiдображаi потужний художнiй потенцiал, морально-етичнi та естетичнi iдеалт нашого народу.

Аналiз сутностi весiлля свiдчить про зацiкавленiсть науковцiв до нього в цiлому та його регiональних типiв. Зокрема цей аспект викликав наш iнтерес до обраноi теми: ВлВесiлля в духовнiй культурi украiнцiвВ».

Джерельна база дослiдження вiдображаiзначний iнтерес до неiкультурологiв, iсторикiв, етнографiв, фольклористiв.

Так сак сутнiсть весiлля як форми культури розглядали В. Борисенко, Ф. Вовк, В. Наулко, О. Правдюк, М. Шубравська, Н. Яринко, М. Сумцов.

Еволюцiю украiнського весiлля вивчали Н. Здоровега, Й. Лозинський, В. Горленко, О. Воропай, О. Курочкiн.

Весiлля як святково-обрядову систему глибоко проаналiзували РЖ. Березовський, Н. Гаврилюк, А. Пономарьов, О. Кравець, О. Новiйчук.

Сутнiсть духовноi культури П.Алексiiва [1], А.Бичкова[3], О.Вiнницький [10], Н.Дудар [20], Ю.Курносова [28].

ОбтАЩiкт дослiдження: Весiлля як компонент духовноi культури.

Предмет: духовнi чинники украiнськоо весiллля.

Мета: розкрити теоретико-iсторичнi аспекти украiнського весiлля та його духовну основу.

Завдання дослiдження:

1. Вивчити джерельну базу теми.

2. Розкрити теоретичнi аспекти весiллля.

3. Висвiтлити еволюцiю украiнського весiлля.

4. Розкрити сутнiсть духовноi культури.

5. Охарактиризувати духовнi чинники украiнського весiлля (в контекстi структури весiлля).

Практичне значення дослiдження: матерiали роботи можна використовувати у вивченнi регiональних комплексiв святково-обрядовоi культури, украiнського весiлля та курсу тАЬСвятково-обрядова культуратАЭ.

Апробацiя результатiв дослiдження. Основнi положення i висновки дипломного дослiдження оприлюднено:

А) пiд час проведення ПтАЩятоi Всеукраiнськоi науково-практичноi конференцii ВлУкраiнська культура в добу глобалiзацiйних трансформацiйВ» (10-11 грудня 2009 р.) на базi кафедри культурологii Рiвненського державного гуманiтарного унiверситету у доповiдi на тему: ВлВесiльнi традицii як компонент регiональноi культурно-мистецькоi практикиВ» тАУ Рiвне: РДГУ, 2009.

Б) на звiтнiй науково-практичнiй конференцii викладачiв i студентiв РДГУ, у доповiдi на тему: ВлВесiльна обрядовiсь у дослiдженнях В. БорисенкотАЭ. тАУ С.

Методи дослiдження: аналiз, синтез, узагальнення, порiвняння, абстрагування, конкретизацiя, класифiкацiя, iсторичний метод,

Структура дипломноi роботискладаiться iз вступу, двох роздiлiв, висновкiв, списку використаноi лiтератури. У вступi обТСрунтовано актуальнiсть дослiдження, визнечно його обтАЩiкт, предмет, мету i завдання, практичне значення, апробацiю матерiалiв.

Перший роздiл присвячений розкриттю сутностi весiлля, його еволюцii та ролi духовноi культури у формуваннi духяк основи украiнського весiлля. У другому роздiлi тАУ розглядаються структурнi елементи обрядовостi та iх духовне пiдТСрунтя.

У висновках пiдведено пiдсумки роботи. Обсяг основного тексту роботи тАУ 70 сторiнок, список використаноi джерел включаi 72 найменування.

Роздiл 1. Теоретичний аналiз весiльноi обрядовостi

1.1 Весiлля - провiдна форма духовноi i традицiйноi культури

Весiлля i важливим елементом духовного життя украiнського суспiльства. Воно охоплюi такi його форми як суспiльна свiдомiсть, iдеологiя, духовнi потреби, цiнностi, традицii.

Духовна культура тАФ це досвiд життiдiяльностi соцiальних суб'iктiв, що включаi в себе найсуттiвiшi результати суспiльного досвiду народiв щодо освоiння суспiльного буття, соцiуму в цiлому, багатогранних духовних цiнностей.

Цiнностi духовноi культури i дiалектичною iднiстю нацiонального та загальнолюдського. Вона неможлива як без цiнностей конкретноi нацiональноi культури, так i без загальнонацiональних цiнностей, вироблених людством. Водночас цiнностi духовноi культури мають яскраво виражене нацiонально-специфiчне, iндивiдуальне забарвлення. Так, цiнностi культури, що формуються в умовах нашоi украiнськоi дiйсностi, мають стати нормою практично-повсякденноi дiяльностi, орiiнтацii ii громадян, елементом самоцiнностi кожноi iндивiдуальностi, складовою гуманiстичноi творчостi ii народу.

В лiтературi видiляють певнi соцiальнi функцii духовноi культури. Серед основних: пiзнавальна, комунiкативна, регулятивна, прогностична, цiннiсно-орiiнтацiйна, якi органiчно взаiмопов'язанi мiж собою. Але, на думку багатьох культурологiв, фiлософiв, iнтегруючою функцiiю духовноi культури i людинотворча функцiя, наголошуi Л. Новикова [31, С. 146].

Головне завдання, яке стоiть перед суспiльством у сферi духовного життя, полягаi в тому, щоб створити умови для найповнiшого освоiння людиною багатогранного потенцiалу як украiнськоi, так i свiтовоi духовностi й культури. Надзвичайно важливо також створення умов для всебiчноi самореалiзацii духовно-культурного потенцiалу, сутнiсних сил людини, свого власного духовного свiтобачення i свiтосприйняття. Украiнське весiлля володii таким потенцiалом.

Весiлля i провiдною формою традицiйноi культури. Н. Сподарьова трактуi ii як систему багатогранноi життiдiльяностi народу у вiдповiдностi iз усталеними нормами (звичаями, традицiями), якi передаються з поколiння в поколiння. В iх межах людина виховуiться, соцiалiзуiться, розвиваiться як творець цiнностей культури та реалiзуiться як субтАЩiкт соцiальноi практики.

У цьому процесi важливе мiсце займають святковi та обрядовi форми, в тому числi тАУ родиннi, сiмейнi.

Розглядаючи культуру як специфiчний спосiб людськоi життi-дiяльностi, представлений у продуктах матерiальноi i духовноi працi, спосiб життiдiяльностi людини з освоiння свiту, мiру ставлення людини до себе, суспiльства i природи, сферу становлення, соцiалiзацii людини, ми вiдзначаiмо, що весiлля синтезувало в собi цi характеристики i стало важливою формою культурно-духовного буття.

Розвиток культури супроводжуiться виникненням i становленням самостiйних систем цiнностей. Спочатку вони включенi в контекст культури, але потiм розвиток приводить до все бiльш глибокоi спецiалiзацii i, нарештi, до вiдносноi самостiйностi. Ця теза свiдчить, що весiльна обрядовiсть належить до цiннiсних пластiв духовноi культури [11, С. 62]

Весiльна обрядовiсть - форма художнього та естетичного вiдтворення людиною одного iз найважливiших етапiв життя - створення сiмi, тому цiкавим i також процес колективноi дiяльностi навколо iндивiдуального комплексу обрядодiй, пов'язаних iз оформленням шлюбу, механiзм передачi весiльних обрядiв, звичаiв, фольклору, традицiй вiд поколiння до поколiння, вiдзначаi В.Борисенко [].

Традицii тАУ це спосiб передачi та засвоiння культурного досвiду вiд поколiння до поколiння. Це загально прийнятi явища суспiльного та культурного життя , визнанi як необхiднi для подальшого iснування народу чи держави , що забезпечують вiдтворення в нових поколiннях способи життiдiяльностi , мислення ,поведiнки . Формами функцiонування традицiй i свята , звичаi , обряди, трудова дiяльнiсть.

Украiнський традицiйний весiльний обряд розглядаiться як комплекс ритуалiв - сакральних i соцiально-юридичних договорiв, якi своiрiдно упорядковують свiт людини пiд час одруження на духовному i матерiальному рiвнях.

У багатовiкових звичаях, обрядах, традицiях народу тАФ унiкальна школа виховання поведiнки, етики, працi i дозвiлля, школа виховання людини-художника. У них закладений великий смисл життя людини, оновлення народу, продовження життя нацii.

Важливим фактором становлення весiльноi обрядовостi була свiдомiсть нацii, яка гартувалась у складний iсторичний перiод. Основною детермiнантою. У становленнi весiльноi обрядовостi стало утвердження нових суспiльних вiдносин. Адже цей процес за своiю суттю i насамперед культурологiчним процесом. Тому традицii i предметом iнтересу як популярних дослiдникiв, так i науковцiв.

Упродовж другоi половини XX столiття дослiдження весiльноi обрядовостi велись досить активно. Про це свiдчать науковi працi: РЖ.Березовського "Вивчення традицiйно-побутовоi культури народу - важливе завдання етнографiчноi науки" [3]; В.Борисенко "Сватання: обрядовi дii" [8]; О.Воропая "Звичаi нашого народу. Етнографiчний нарис"[16], Н.Гаврилюк "Сiмейнi обряди нашоi добитАЭ[17]; Н.Здоровеги "Нариси народноi весiльноi обрядовостi на Украiнi" [23]; О.Курочкiна "Традицiйна громада i побут" [28]; тАЬКультура i побут населення Украiни" (за ред. В.Наулко, Л.Артюха) О.Ковальчука "Украiнське народознавство" [30].

Про те, що "значення народних весiльних звичаiв виходить за межi нацiональноi культури i украiнське весiлля поряд з такими перлинами свiтовоi класики як грецький епос, мiфологiя, iндуськi Веди, фiнськi руни, росiйськi билини - можна вiднести до надбань загальнолюдськоi культури", наголошував О.Правдюк [46].

Що ж таке весiлля? Енциклопедiя украiнознавства вiдповiдаi: "Весiлля, в украiнському народному побутi складна сумiш обрядiв рiзних дiб, у якiй розрiзняють елементи родовоi екзогамiчноi епохи, впливи грецько -вiзантiйськоi релiгiйно-мiстичного характеру i новiшi украiнськi. Основнi весiльнi акти: сватання (в якому важливим моментом i згода молодоi на шлюб), заручини, прикрашення гiльця, печення короваю, запрошення гостей, дiвич-вечiр, церковне вiнчання, весiльний поiзд, перейма, розплетення коси у молодоi, роздача короваю, переiзд молодоi до молодого, "пригощування молодоi", "перезва", церковний "вивiд", або обрядовi зливки. В пiзнiшi часи ритуал був значно спрощений", вiдзначаi О. Курочкiн [26, С. 303].

Пояснення термiну "весiлля" висвiтлюi iсторiя. Стародавнi лiтописи оповiдають, що у словянських племен iснували два моменти весiльного обряду. У полян, найкультурнiшого слов'янського племенi, усе вiдбувалося "тихо i кротко", пiсля всiх "весiльних звичаiв" молодий не ходив по дiвчину, а приводив ii до свого двору, а на ранок за нею приносили придане.

У древлян одруження вiдбувалося через "умикання бiля води" , тобто на певних мiсцях бiля рiчки, ставка, криницi, куди дiвчата ходили по воду або де збиралися для забав; тут iх хапали, очевидно, пiсля певного порозумiння. У сiверян умикавання вiдбувалось "на iгрищах мiж селами". В'ятичi та радимичi викрадали наречених бiля води, "святкуючи одруження богинi Ладо, якi починалися ранньою весною й продовжувалися до середини лiта - РЖвана Купайла. Пiд час iгор i веселощiв чоловiки вибирали собi дружин i "уводили", з iх згоди, у своi домiвки. Давнiй вираз "гуляти весiлля" зберiгся донинi" (В. Борисенко) [6, С. 140].

Духовну та змiстову основу украiнського весiлля складають традицii тАУ механiзми передачi суспiльного та культурного досвiду: традицii шанування батькiв, рiднi, хлiба, працi. Традицii вiдображають мiжпоколiнну iнтеграцiю, передачу життiвого, духовного та культурного досвiду вiд поколiння до поколiння. Крiм цього, побутують й iншi традицii:

А) використання символiв: рушникiв, зерна, вогню, гiльця, вiнкiв, квiтiв, води;

Б) традицiя весiльних чинiв: свати, дружби, старости, дружки, почот, перезви, свахи, дружина складають головнi дiйовi особи весiльноi обрядовостi тАФ з боку молодого та з боку молодоi. Головними фiгурами, зрозумiло, i нареченi, а вже навколо них здiйснюються обрядовi дii.

В) художнi традицii виражаiться в широкому використаннi весiльного фольклору: пiсень усноi народноi творчостi, танцiв, музики. Вони складають багату спадщину художньоi культури, в якiй синкретизувалась пiсенна, музична, хореографiчна, поетична, театральна, декоративне - ужиткова народна творчiсть, а також iгрове мистецтво;.

Г) духовно-релiгiйна традицiя, яка виражаiться в обрядовостi благословiння, вiнчання, використання iкон, свiчок тощо.

Всi цi традицii i вмiщають та пiдкреслюють духовне пiдТСрунтя весiлля. Вони пiдкреслюють, що весiльна творчiсть виступаi продуктом духовного перетворення дiйсностi людьми, досягнутого рiвня в оволодiннi силами зовнiшньоi i власноi природи.

Традицiйне украiнське весiлля маi порiвняно з iншими видами духовноi культури маi чи не найбiльше варiантiв, причому вiдмiнностi в обрядових дiях iснують не лише в рiзних районах, а й у межах однiii мiсцевостi. Природно, що розвиток рiзноманiтних (норм, варiантiв весiлля обумовлений неоднаковими iсторичними, соцiально-економiчними, географiчними умовами рiзних районiв Украiни, мiжетнiчними контактами i взаiмозбагаченням культур сусiднiх народiв, чинниками конфесiонального характеру (православ'я, католицизм, унiя). В реальнiй практицi в рiзних етнографiчних зонах сформувалися регiональнi типи весiлля з рядом локальних пiдтипiв.

Для визначення типологiчних особливостей весiлля вибранi ознаки, що дозволяють побачити в ньому не тiльки .мiсцевi особливостi, а ii стадiальнi вiдмiнностi, пов'язанi з розпитком обряду. До таких ознак в першу чергу належать добродii санкцiонуючого характеру, дислокацiя iх у мiсцi проведення, пережитковi елементи матри- i патрилокального розселення сiм'i, про що й говориться в працях В. Борисенко [].

Регiональнi вiдмiнностi також простежуються в комплексi звичаiв, народних вiрувань, уявлень про забезпечення щасливого шлюбу молодят, у формi весiльних атрибутiв, обрядового хлiба, у весiльнiй термiнологii, способах вручення подарункiв та iн.

На основi вивчення широкого кола джерел, описiв традицiйного обряду кiнця XIX тАФ початку XX ст. за сукупнiстю ознак видiляiмо кiлька типiв украiнського традицiйного весiлля: центральний (в який входять подiльський i слобожанський пiд варiанти), полiський, карпатський i пiвденний. Кожен з названих типiв маi ряд локальних пiдтипiв.

Полiський тип поширений у Пiвнiчно-Захiдному регiонi Украiни, для якого характерне збереження полiських архаiчних пережиткiв та всього комплексу традицiй. Окреслення типiв традицiйного весiлля в основному збiгаiться з етнографiчними зонами Украiни кiнця XIX тАФ початку XX ст., визначеними па пiдставi вивчення особливостей традицiйно-побутовоi культури. Загальна композицiя дослiджуваних локальних варiантiв будуiться за iдиною схемою: сватання, дiвич-вечiр, посад молодих, виряджання молодоi до свекрухи, обряди в домi молодого, наголошуi РЖ. Маркова.

Отже, украiнське весiлля i етнокультурним феноменом духовноi практики людини та складовою народноi культури, яке зберiгаi системно пов`язанi мiж собою всi три цiннiснi джерела - доетнiчнi (архетипнi), етнiчнi й нацiональнi, яскраво розкриваючи дух нацii, гуманiстичнi, педагогiчнi та художнi цiнностi, народну мораль, звичаiве право.

Пiд час весiльного дiйства вiдбуваiться своiрiдний процес передачi етнокультурноi iнформацii мiж поколiннями, що забезпечуi спадкоiмнiсть самобутностi етносу i трансформацiю традицiй в сучасний цивiлiзацiйний простiр.

1.2 Еволюцiя весiльноi обрядовостi украiнського народу в системi наукових дослiджень

Весiлля було однiiю з найважливiших подiй у життi, а традицiйний тАЬвесiльнийтАЭ ритуал тАУ феноменом народноi культури, який складався з складного комплексу рiзноманiтних елементiв.

Весiльна обрядовiсть в Украiнi маi багатовiкову iсторiю. Вперше про них дiзнаiмося у тАЬПовiстi минулих лiттАЭ Нестора. В своiй етнографiчнiй працi вiн описав життя, побут та обряди схiднословянських племен (якi населяли територiю нинiшньоi Украiни). Говорячи про звичаi полян, древлян, радимичiв та iнших слов'янських племен, лiтописець зауважуi, що поляни Влбрачньiй обьiчай имяху: не хожаше зять по не-вiсту, но приводяху вечерь, а завьтра приношаху по ней что вдадучеВ». Про древлян вiн говорить, що Влбрака у нихь не бьiваше, но умьiкиваху у водьi дiвицяВ» .

У лiтописах дуже мало або й зовсiм не знаходимо матерiалiв про весiльну звичаiвiсть простого народу. Але, фiксуючи рiзнi полiтичнi подii, життя i справи князiв, лiтописцi в окремих мiсцях згадують про весiльну звичаiвiсть, якоi дотримувалися князi. РЖ та староруська весiльна звичаiвiсть дуже часто нагадуi весiльну народну обрядовiсть XIX тАФ початку XX ст. У лiтописах говориться про звичай брати собi жiнок з попереднiм передвесiльним договором. Лiтописи згадують про вiдзначення одруження великим урочистим прийомом численних гостей, де пили багато рiзних напоiв i спiвали пiсень. Весiльне застiлля древнiх слов'ян подаi також ВлСлово о полку РЖгоревiмВ».

Лiтописи подають спецiальну весiльну термiнологiю, яка збереглася до наших днiв в украiнськiй, росiйськiй, бiлоруськiй мовах у назвах весiльних чинiв та окремих обрядiв. Крiм лiтописiв, про весiльну звичаiвiсть XIтАФXV ст. знаходимо матерiали в староруському письменствi, церковнiй лiтературiтАФ проповiдях, поученiях, житiях святих, у творах письменникiв-богословiв. Зустрiчаються згадки i про весiльну обрядовiсть, яку народ вiдзначав Влс плясанием и гудением и плесканиемВ».

Розвиток весiльних обрядiв тривав i в перiод Киiвськоi Русi. На нього в значнiй мiрi вплинуло християнство, яке запровадило обряд вiнчання, удосконалась структура весiлля. Вже iснував iнтервал у часi мiж договором про весiлля i самим весiллям, а це збiгаiться з весiльною звичаiвiстю пiзнiших часiв тАФ традицiями сватання, старостiв i власне весiллям

Вивчення iсторичних пам'яток даi пiдстави висловити припущення, що на Русi iснували громадянськi закони, гарантованi усталеними звичаiвими традицiями, народмим правом, весiльна обрядовiсть за окремими своiми обрядами i традицiями була близькою до весiльних обрядiв, що збереглися i виконувались у XIX i навiть XX ст.

У XIVтАФXV ст. в своiрiдних суспiльно-економiчних i полiтичних умовах на пiвденно-захiдних древньоруських землях вiдбуваiться формування украiнськоi народностi. Про пам'ятки, якi подають згадки про весiльну обрядовiсть XVтАФXVI ст., збереглося дуже мало вiдомостей в украiнськiй iсторiографii. Варта уваги в цьому контекстi книга Яна Ласiцького ВлDe Russorum...В», яка вийшла друком у Вiльно в 1582 р. латинською мовою. В нiй поряд з цiкавими етнографiчними фактами про матерiальну i духовну культуру, заняття селян знаходимо опис украiнського весiлля, ймовiрно з Волинi.

Автор детально описуi обряд висватування дiвчини старостами, якi кiлька разiв вiдвiдують ii дiм, подаi обрядовий звичай викрадення дiвчат, пiдкреслюi, що молодим не можна жити разом, доки не вiдбудеться загальна урочистiсть тАФ весiлля. Про церковний шлюб автор розповiдаi, що вiн вiдбувався десь близько одинадцятоi години ночi, до храму молодих вели в супроводi сопiлкарiви [35, С. 123] що i показуi у своiй працi Й. Лозинський.

Вiдомостi про украiнське весiлля, поданi Яном Ласiцьким, поки що i найдавнiшi.

Про джерела, якi стосуються весiльноi обрядовостi XVII ст., М. Сумцов говорив: Вл..исследователь украинского свадiбного ритуала напрасно будет пересматривать обтемистьiе сочинения киевских ученьiх XVII ст., отьiскивая в Них документальньiе указания на малорусскую свадебную обрядность. Он найдет в них лишь сухие наставления о святости брака, о супружеской верности и т. п.В» [51; с.185].

З цiiю думкою не можна повнiстю погодитися. У документах XVтАФXVII ст. мало матерiалiв, що висвiтлюють весiльну генеалогiю. Проте навiть у суворих церковних поученiях можна вiдшукати вiдомостi про весiльну звичаiвiсть народу.

Багато матерiалiв про народну весiльну звичаiвiсть XVII ст. знаходимо у ВлПерспективiВ» К. Саковича i ВлЛiфосiВ». Обидва твори мають полемiчний

характер. К. Сакович у ВлПерспективiВ» всiляко нападаi на прийоми богослужiння та обрядовiсть православноi церкви, а автор ВлЛiфосаВ» спростовуi закиди К. Саковича, захищаi, вмотивовуi вчення православiя. Фактично автори обох полемiчних творiв, захищаючи обрядовiсть чи то католицькоi, чи то православноi церкви, порушують питання народноi обрядовостi й звичаiвостi взагалi i весiльноi зокрема.

З роздiлiв про весiльну обрядовiсть ВлЛiфосаВ» i ВлПерспективиВ» дiзнаiмося не тiльки про недосконалiсть церковного шлюбного обряду, про незначний вплив православноi церкви на народне весiлля в кiнцi XVI i на початку XVII ст., а й про звичаi i традицii народного весiлля.

Багатий матерiал про весiльну обрядовiсть сватання, заручин, весiльний поiзд XVIтАФXVIII ст. дають судовi актовi книги, а також книги земськi, мiськi (гродськi) i магiстратськi Киiвського, Волинського, Подiльського воiводств.

Для висвiтлення iсторii побуту i соцiальних вiдносин на Украiнi у XVIтАФXVIII ст. чимало зробив О.Левицький (1848тАФ1924), незмiнний дiловод Киiвськоi комiсii для перегляду давнiх актiв.

У радянський час заслуги вченого були високо оцiненi, i йому присуджено звання академiка. Вся наукова дiяльнiсть О. РЖ. Левицького спрямовувалась на висвiтлення народного життя XVI-XVIII ст. Переважна бiльшiсть праць (а вiн iх написав 204) присвячена дослiдженню народних звичаiв, зокрема весiльноi обрядовостi. О. РЖ. Левицький послiдовно виступав як популяризатор народноi безрелiгiйноi весiльноi обрядовостi, а церковний шлюб вважав привнесеним, чужим для обрядовостi народного весiлля. Своi думки вiн пiдтверджував численними архiвними документами.[23;с.16]

Про давню весiльну обрядовiсть знаходимо вiдомостi також в украiнському лiтописаннi. Досить цiкавi матерiали мiстить Густинський лiтопис . Так, у роздiлi ВлО идолахВ» автор, Говорячи про вiрування древнiх слов'ян, називаi божества, яким поклонялися слов'яни в давнину i яких, за його словами, Вли до ньшь по нiкакихг, странахь величаютьВ».

Деякi, щоправда, незначнi описи весiльних традицiй з кiнця XVI тАФ початку XVII ст. знаходимо в украiнськiй полемiчнiй лiтературi. У пристрасних публiцистичних творах РЖ. Вишенського, в яких засуджуються гноблення i свавiлля представникiв багатоi феодальноi, а також церковноi верхiвки, зустрiчаються окремi згадки про весiльнi традицii: ВлДа проклятьi будут владики, архиманд-ритьi и игумени, которьiе монастьiре позапустевали и фолварки собе з мест святьiх починили.. на местох свя-тмх лежачи, гроши збирают; с тих доходов.. девкам своим вено готуiот.. барви справуют..В».

РЖсторiю весiльних обрядiв украiнцiв описав у 1777 р. Г. Калиновський у працi ВлОписание свадебных украинских простонародних обрядов..В», яка поклала початок весiльнiй етнографii. В нiй автор вiдзначаi, що весiльна обрядовiсть украiнцiв зародилась на основi схiднословтАЩянськоi [24].

Автор звертаi увагу на речi, здавалося б, другоряднi, що свiдчить про його неабияку спостережливiсть. Так, Г. Калиновський подаi досить вичерпнi вiдомостi про весiльнi страви, описуi дуже древню традицiю спочатку iсти, а потiм пити рiзнi напоi. Ця традицiя збереглась у гiрських мiсцевостях захiдних областей Украiни до кiнця XIX ст.

Цiкавi i спостереження Г. Калиновського про погляди народу на весiлля як на громадський акт освячення новоi сiм'i.

Однак не можна погодитися з твердженням автора про те, що до весiлля Влпесен никаких не поютВ». Цю думку спростовують першi збiрники пiсень початку XIX ст., якi подають зразки дуже рiзноманiтного i багатого пiсенного репертуару передвесiльного циклу (пiснi, якi спiвали на заручинах, сватаннi, печоглядинах i т. iн.). Г. Калиновський, до речi, не наводить жодноi весiльноi пiснi, що значно зменшуi вартiсть етнографiчного опису. Про вiдзначав Й.Лозинський.

У XVIII ст., крiм архiвних матерiалiв i згадуваноi роботи Г. Калиновського, вiдомостi про весiльну обрядовiсть знаходимо ще в так званiй анкетi-програмi для опису Украiни Ф. Туманського. В пунктi 49-му, де говориться про вивчення сiмейних обрядiв, зокрема весiльних.

Цiкавi факти про весiльну обрядовiсть публiкуються в топографiчних описах рiзних намiсництв Украiни, опублiкованих у кiнцi XVIII ст. за iнiцiативою топографiчного комiтету в Москвi.

Найбiльш цiнна для етнографiв i робота А. Шафонького ВлЧерниговского наместничества топографическое описание..В». Подаючи цiннi матерiали про життя i побут народу, автор описуi вечорницi, забави молодi та весiльнi традицii. А. Шафонський говорить про поетичну традицiю украiнцiв супроводжувати весiлля пiснями та музикою. Збереглась досить цiкава пам'ятка кiнця XVIII ст. Маiмо на увазi вiновий лист, або, як його називали, Влвеновной реiстрВ» приданого нареченоi (1786р.).

Систематичнi записи весiльноi обрядовостi почали з'являтися у XIX ст. Малознаним описом украiнськоi весiльноi обрядовостi початку XIX ст. i опис весiлля, зроблений РЖ. Фогорошiiм (1786тАФ1834), який опрацював етнографiчнi матерiали iз Закарпатськоi Украiни (вiдомий як РЖван Бережанин).

Описане РЖ. Фогорошiiм весiлля вiдноситься до кiнця XVIII тАФ початку XIX ст. Дослiдник подаi цiкавi вiдомостi про пережитки древнiх шлюбних звичаiв, зокрема заручення в дитинствi, а також про окремi весiльнi дiйства. Це опис оглядин, заручин, приготування весiльноi корогви в домi молодого, плетiння вiнкiв у домi молодоi, весiльний поiзд молодого до молодоi, що викликаi в уявi похiд вiйськовоi дружини iз закличними звуками мисливського рогу чи труби, з пострiлами iз пiстолiв, а обряди входу до хати молодоi нагадують вiйськову облогу. РЖ. Фогорошiй подаi лише одну пiсню при плетеннi вiнкiв, де вiдчутна вже християнiзацiя весiльноi обрядовостi.

Найчастiше записи весiлля робили фольклористи, i весiльнi матерiали, переважно весiльнi пiснi, фрагментарно вмiщувались у численних фольклорних збiрниках.

Серед них найбiльшу цiннiсть становлять матерiали збiрника М. С. Максимовича, де поряд з пiснями iсторичного змiсту i роздiл, в якому зiбрано жiночi пiснi. До цього роздiлу разом з веснянками, обжинковими пiснями автор вiднiс обрядовi весiльнi пiснi[24;с.19] вiдзначив Здоровега.

У 30тАФ40 роках XIX ст. з'являються спецiальнi дослiдження весiльноi обрядовостi. Серед них заслуговуi на увагу робота Й. Лозинського (1807тАФ1889) ВлКизкоiе хуезiiеВ», яка вийшла друком латинським шрифтом, так званим абеЦадлом, у Перемишлi 1835 р. Дослiдження И. Лозинськото було фактично першою спробою синтезованого аналiзу весiльноi обрядовостi, хоч i локального регiону. Автор в основному розглядаi обрядовiсть Пiдгiр'я (Львiвщина), околиць Перемишля i пiвденно-захiдноi територii теперiшньоi Волинськоi областi.

РЖ. Франко в своiй роботi ВлОгляд праць над етнографiiю Галичини;:ХРЖХ ст.В» пiдкреслював, що велике зацiкавлення польського духiвництва народними вiруваннями та звичаями пояснювалось прагненням боротися з ними. Крiм цього основного чинника, зацiкавлення етнографiiю мiсцевою iнтелiгенцiiю активiзувалось, на думку РЖ. Франка, зростанням духовних запитiв та iнтересу до пiзнання краю, народу.

Дослiджуючи весiлля, Й. Лозинський прийшов до висновку, що, незважаючи на деякi локальнi вiдмiни, весiльнi обряди i пiснi в основному Влтим самим способом вiдправляютьВ».[36;с.160]

У 40тАФ60-тi роки XIX ст. етнографiчна наука iнтенсивно розвивалась у Росii i на Украiнi. Матерiали про весiльну обрядовiсть публiкувалися в ВлГубернских ведомостяхВ», лiтературних альманахах, журналах та вiсниках¹. Вiдзначаються вони переважно емпiричним характером дослiджень.

Для пояснення питання про походження весiльноi обрядовостi, зокрема певних ii дiйств, даi багато цiкавого робота РЖ. Срезневського ВлСвятилища и обрядьi язьiческого богослужения древних славян по свидетельствам современньiм и преданьямВ».

Велику увагу правовим весiльним звичаям i обрядовостi придiлив А.Терещенко у чотиритомному виданнi ВлБьiт русского народаВ». В своiй книзi автор висвiтлюi питання iсторii весiльноi обрядовостi, подаi цiкавi описи росiйського, украiнського, бiлоруського народного весiлля, що i яскравим свiдченням iдностi духовноi культури трьох братнiх народiв.

Серед етнографiчних матерiалiв особливу увагу привертають дослiдження про окремi села, мiстечка Украiни, де розкриваiться, зокрема, питання весiльних звичаiв. З перiодичних видань цього часу слiд назвати журнал ВлОсноваВ», що виходив у Петербурзi в 1861 тАФ1862 рр. На його сторiнках вмiщувались художнi твори, у яких переважно описувалось життя i побут украiнського народу, друкувалось чимало матерiалiв про весiльну обрядовiсть .

Окремi дослiдники спецiально займаються питанням народноi духовноi культури. Серед них слiд назвати М. Костомарова, Я. Головацького, П. Кулiша, О. Потебню. Для 40тАФ60-х рокiв XIX ст. характернi досить яскраво вираженi двi тенденцii, двi концепцii в етнографii тАФ лiберально-буржуазна i революцiйно-демократична. РЖ якщо роботи вищеназваних авторiв написанi з лiберально-буржуазних позицiй, то першi засади революцiйно-демократичного погляду на зображення i висвiтлення побуту на Украiнi проступають у дiяльностi i творчостi Т. Г. Шевченка, який не тiльки пiднiс до свiтового рiвня красу поетичного слова i мови украiнського народу, а й своiми творами довiв своiрiднiсть його культури взагалi тАФ матерiальноi i духовноi. Вiн вперше звернувся до всесторонньо зображення побуту народу, передаючи його чи то мовою пензля (альбом ВлЖивописная УкрайнаВ»), чи то мовою образного слова в поетичних i прозових творах. РЖ у минулому, i в сучасному життi Т. Г. Шевченко бачив соцiальну нерiвнiсть i несправедливiсть. РЖз явищ духовноi культури вiн зупинявся на тих, в яких найбiльш яскраво виступали соцiальнi елементи.

Надзвичайно цiннi вiдомостi, великий фактаж про весiльну обрядовiсть мiстять публiкацii Росiйського географiчного товариства. У 1869 р. за iнiцiативою передових учених цього товариства була органiзована етнографiчна експедицiя на Украiну пiд керiвництвом П. П. Чубинського, результатом якоi стало видання ii праць у семи томах.

Четвертий том присвячений виключно сiмейнiй обрядовостi 3. Записи ii робилися бiльше як у двадцяти мiсцевостях. П. П. Чубинський подав весiльну обрядовiсть у зведеному варiантi, що було фактично лiтературною обробкою зiбраних матерiалiв, i, крiм цього, помiстив записи весiльноi обрядовостi вiд iнформаторiв з Волинськоi, Подiльськоi, Киiвськоi, Харкiвськоi губернiй. Особливу вартiсть мають записи, поданi з окремих територiй, а не зведений варiант сорока двох весiль, що вiдзначаiться, може, бiльше сценарним, анiж науковим характером [22;с.16] це бездогано описав у своiй працi Здоровега.

У 80-х роках XIX ст. побут украiнського народу висвiтлюiться на сторiнках журналу ВлКиевская старинаВ», який виходив у Киiвi з 1882 по 1906 р. У журналi з'являються публiкацii з рiзних мiст i сiл iз суттiвими уточненнями i подробицями весiльноi обрядовостi, що давали великий матерiал для аналогiй та узагальнень.

У цей перiод виходять у свiт працi М. Сумцова, Б. Грiнченка Охримовича та iн., в аналiзуiться розвиток й iсторiя украiнськоi обрядовостi. Дослiдження визначного фольклориста, лiтературознавця М.Сумцова з питань весiльноi звичаiвостi вiдзначаються високим рiвнем наукових узагальнень, досить смiливими висновками щодо iсторii дохристиянськоi релiгii i вiрувань древнiх слов'ян. Але, пишучи своi працi пiд впливом реакцiйних шкiл модних у 90-х роках XIX ст., М. Сумцов допустився помилок у поясненнi i висвiтленнi весiльноi украiнськоi обрядовостi. В результатi надмiрного захоплення порiвняннями украiнськоi обрядовостi з обрядовiстю iнших, народiв, зокрема з античною весiльною обрядовiстю, Сумцов не зумiв повнiстю розкрити спецiфiчних своiрiдних рис украiнського народного весiлля[51;с.187].

У 70тАФ80-тi роки починаi свою етнографiчну дiяльнiсть видатний представник резолюцiйно-демократичного напряму РЖ. Я. Франко. Його роботи з питань етнографii засвiдчують, що вчений розумiв ii завдання набагато ширше i глибше, нiж його попередники i сучасники. Зацiкавлення народним побутом як селян, так i робiтникiв проявилось у РЖ. Я. Франка дуже рано, а збирацьку роботу вiн здiйснював упродовж всього життя, об'iднуючи навколо себе дослiдникiв побуту i поетичноi творчостi народу.

Надзвичайно високо оцiнював РЖ. Франко весiльну обрядовiсть та' весiльнi пiснi, вважаючи iх цiнним соцiологiчним, етнологiчним i ВлязиковимВ» матерiалом.

Про зацiкавлення РЖ.Франка весiльною обрядовiстю свiдчать також спогади сучасникiв. Так, М.Добжанський, один з близьких сусiдiв родини Франкiв, згадував, що РЖ. Франко, Влживучи в Нагуiвичах, часто ходив на весiлля i записував пiснiВ» .

В iсторичному аспектi розглядав весiльну обрядовiсть В. Охримович. Вiн перший в украiнськiй етнографiчнiй науцi звернувся до висвiтлення питання еволюцii сiм'i, починаючи з матрiархату, i зупинився на сучасних для нього формах сiм'i, базуючи своi дослiдження на описах обрядовостi украiнського весiлля.

Серед численних часописiв кiнця XIX тАФ початку XX ст. вирiзняються ВлЕтнографiчний збiрникВ» (1896тАФ 1929) i ВлМатерiали до украiнсько-руськоi етнологiiВ» (1899тАФ1929). На сторiнках цих видань досить часто в

Вместе с этим смотрят:

"Нивхи"

32-я Стрелковая дивизия (результаты поисковой работы группы "Память" МИВлГУ)

4 capitals of Great Britain

About Canada

Description of Canada