Дослiдження болгарського етносу
ЗмiстВступ
1. Формування територii краiни
2. Етнiчна iсторiя краiни
3. Сучасна етнiчна карта краiни
4. Стан мiжетнiчних вiдносин на сучасному етапi розвитку Болгарii
Висновок
Список лiтератури
ВступСьогоденнi болгари являються спадкоiмцями великоi iвропейськоi цивiлiзацii, релiгiйнi та iсторичнi коренi якоi виходять iз химерного переплетення фракiйськоi, римськоi, вiзантiйськоi, балканськоi, османськоi та словтАЩянськоi культур. Найдревнiшi слiди людини було знайдено в печерах Деветак та Бачо Кiро, неподалiк вiд Дряновського монастиря, який сьогоднi i мiсцем поклонiння та вiдвiдин багатьох туристiв.
Першими сучасну Болгарiю населяли племена фракiйцiв, якi здебiльшого були землеробами та пастухами, однак займались й iншими ремеслами. Про високий розвиток ювелiрноi справи свiдчать численнi археологiчнi знахiдки на територii Болгарii. У РЖРЖРЖ тис. до н.е. в Болгарiю вторглись племена кельтiв, якi протримали свою владу тут бiльше, як пiвстолiття. За войовничими кельтами на аренi зтАЩявились вiйська римлян, пiсля чого Болгарiя була подiлена на двi римськi провiнцii: Мiзiя та Фракiя. Вже тодi вони увiйшли в економiчну та культурну сферу впливу Римськоi РЖмперii, що позитивно позначилось на розвитку Болгарii. Пiсля злетiв i падiнь, численних нападiв зовнiшнiх ворогiв Болгарiя все-таки стала на власний шлях, i сьогоднi i однiiю з найпривабливiших краiн, не лише завдяки хорошим природним умовам, сонячному морському узбережжю та величним схилам вiчнозелених гiр, але й завдяки багатовiковiй iсторii, що залишила по собi памтАЩятники архiтектури, культурну спадщину, тисячолiтнi знахiдки археологiв.
Унiкальний клiмат, сусiдство моря та гiр, велика кiлькiсть мiнеральних джерел та лiкувальних грязей роблять Болгарiю раiм для туристiв на всi пори року. Найкраще мiсце для проведення вiдпустки, де кожен зможе знайти те, що шукаi. Рiзноманiтнi пейзажi, нескiнченнi пiски уздовж Чорноморського узбережжя, гiрськi ущелини, бурхливi рiки та тихi голубi озера, шум водоспадiв та плескiт морських хвиль, кришталево-чиста вода мiнеральних джерел. Болгарiя славиться своiм гарячим лiтом, птАЩянким ароматом "Долини троянд", омитими сонячним дощем, виноградниками. А завдяки заснiженим горам i безкраiм хвойним лiсам, Болгарiя отримала визнання "краiни зимових чудес".
Болгарiя славиться своiми виробами з шкiри, трояндовою олiiю, килимами, прикрасами i рiзьбленням по дереву, кухонним посудом, барвистими вишивками, яскраво розфарбованою керамiкою i коштовностями ручноi роботи. Щодо болгарськоi кухнi, то гостям цiii краiни слiд обовтАЩязково покуштувати нацiональнi страви (гострi, переважають овочi, приготованi на легкому вогнi, подаються у глиняному посудi) та болгарське вино почали його готувати ще фракiйцi, що поклонялися богу вина тАУ Севацiосу. Зараз найвiдомiшi виннi погреби знаходяться в Софii, Варнi, ПомортАЩi, Плевенi, Лясковiце. Вина "Melnik" цiнуються у всьому свiтi, як i болгарський коньяк.
Велике скупчення архiтектурних памтАЩяток, монастирiв, церков, картинних галерей, музеiв; проведення щорiчних фестивалiв, самобутнi традицii та гостиннiсть жителiв роблять Болгарiю цiкавою та привабливою для вiдвiдувачiв.
1. Формування територii краiни
З 1908 тАФБолгарiя незалежна держава.
У 1912тАФ1913 брала участь в Балканських вiйнах, в результатi яких отримала за рахунок iмперii Османа територiальнi придбання в Македонii i Фракii i вихiд до моря Егейському.
У Першiй свiтовiй вiйнi виступила на сторонi Нiмеччини. Зазнавши поразка, позбулася значноi частини своii територii i виходу до моря Егейському. 2 жовтня 1918 на престол вступив цар Борис III пiсля зречення свого батька царя Фердiнанда. Пiсля 1920 р. Болгарiя стала одним з найбiльших центрiв Росiйськоi Бiлоi емiграцii. Аж до 1944 р. в Болгарii дiяв 3-й Вiддiл Росiйського Загально-вiйськового Союзу. У перiодах мiж вiйнами, цар Борис III успiшно вiдображав атаки рiзних урядiв, якi намагалися вiдiбрати владу у монарха i зробити монархiю чисто формальною.
На початок Другоi свiтовоi вiйни цар Борис III прагнув забезпечити нейтралiтет Болгарii. Але зважаючи на вплив Нiмеччини, що посилюiться, Болгарiя стала на ii сторону у вiйнi, що принесло Болгарii повернення пiвнiчно-схiдноi областi Добруджа, належноi Румунii, вiдiбраноi пiсля невдалоi Другоi балканськоi вiйни. Не дивлячись на (символiчне) участь у вiйнi цар Борис III всiляко намагався зберегти Болгарiю вiд будь-яких вiйськових дiй i в 1943 роцi вiн встиг засудити бажання Нiмеччинi про депортацiю 50 000 болгарських iвреiв. У березнi 1941 залучена в Берлiнський пакт 1940, на ii територiю були введенi нiмецькi вiйська.
Тодор Жiвков, генеральний секретар ЦК БКП (1954тАФ1989).
У серпнi 1943 року цар Борис III раптово помер пiсля зустрiчi з Гiтлером (виникли чутки про його отруiння). Пiсля смертi царя на престол вступив його шестирiчний син Сiмеон II. Фактично державою стали управляти його регенти. Правлiння юного царя було недовгим тАФ йому довелося разом з сiм'iю бiгти до РДгипту, а потiм до РЖспанii, оскiльки пiсля референдуму 15 вересня 1946, проведеного пiд наглядом окупацiйноi Радянськоi армii, була проголошена Народна Республiка Болгарiя. Республiка розвивалася по соцiалiстичнiй дорозi аж до кiнця 1989 рокiв, коли краiна вийшла з-пiд впливу СРСР. По деяких оцiнках, за час правлiння комунiстiв, в краiнi було страчено 2700 чоловiк i тисяч чоловiк були вiдправленi до трудових таборiв.
10 листопада 1989 року в Болгарii почалися глибокi економiчнi i полiтичнi реформи. З 15 листопада 1990 року краiна називаiться Республiкою Болгарiiю. 2 квiтня 2004 року Болгарiя увiйшла до НАТО, а 1 сiчня 2007 року тАФ до РДвросоюзу.
Постсоцiалiстичними президентами Болгарii були Петро Младенов, Желю Жельов, Петро Стоянов, Георгiй Пiрванов.
В серединi 1990-х у влади були соцiалiсти. У 2001-2005 прем'iр-мiнiстром Болгарii був колишнiй цар Сiмеон II (Сiмеон Сакськобургготський), що очолюi власну партiю Нацiональний рух "Сiмеон Другий". З серпня 2005 року по липень 2009 при владi перебував коалiцiйний уряд на чолi з соцiалiстом Сергiiм Станiшевим. До складу кабiнету Станiшева також входили представники партii Сiмеона Сакськобургготського i Руху за права i свободи Ахмеда Догана.
На парламентських виборах 2009 i соцiалiсти i лiберали Сiмеона потерпiли серйозну поразку. Бiльшiсть мiсць завоювала нова партiя "ГЕРБ", очолювана харизматичним Бойком Борiсовом. Ця партiя, хоча i i досить популiстською в своiй риторицi, але по сутi ii iдеологiя тАФ радикальний лiбералiзм. "ГЕРБ" виступаi за iвропейський вибiр для Болгарii i подальшу ii участь в атлантичнiй для iвро спiвпрацi. 27 липня 2009 кабiнет пiд керiвництвом Бойка Борiсов приступив до своiх обов'язкiв.
Болгарiя або Республiка Болгарiя - держава, розташована в пiвденно-схiднiй частинi РДвропи, займаi пiвнiчно-схiдну частину Балканського пiвострова. Болгарiя граничить на пiвночi з Румунiiю, на сходi - з Чорним морем, на пiвднi - з Туреччиною i Грецiiю, на заходi - з Югославiiю i Македонiiю. Болгарiя i однiй з найменших краiн в РДвропi.
Столиця i найбiльше мiсто Болгарii - Софiя.
Форма правлiння Болгарii - парламентська республiка.
Територiя Болгарii - 110 910 км2.
Населення Болгарii - 7 450 349 чiл.
Щiльнiсть населення Болгарii - 67 чiл./км2.
Офiцiйна мова Болгарii - болгарська.
Релiгiя Болгарii - християнство православного толку.
Етнiчний склад населення: болгари - 87%, турки - 9%.
Грошова одиниця Болгарii - болгарський лев.
2. Етнiчна iсторiя краiниЕтнос булгар.
Походження i етнiчно-мовна приналежнiсть булгар.
Згiдно найбiльш поширеному погляду, булгари були частиною огурского масиву племен, що спочатку мешкали в Центральнiй Азii i званих в китайських джерелах тиелэ. З цiii точки зору булгари були однiй з найранiших тюркських груп, що просунулися до РДвропи в ходi Великого переселення народiв. Булгарська мова належить до захiдно-тюркських мов i разом з вимерлим хазаром i сучасним чуваським складаi iх особливу, найбiльш архаiчну, групу.
Древня батькiвщина булгар згiдно опису Середньоi Азii з вiрменського географiчного атласу "Ашхарацуйц", реконструкцiя академiка С. Т. Еремяна.
У 1990-i рр. серед частини болгарських iсторикiв отримала популярнiсть теорiя схiдно-iранського походження булгар. Згiдно цьому погляду древнi булгари були iраномовнi i мешкали в зонi, лежачiй мiж захiдною частиною Гiндукушу, Парапамiзом i рiчкою Оксусом, тАФ (Аму або Хигон), що вiддiляла ii вiд лежачоi пiвнiчнiше Согдiани. В давнину ця мiсцевiсть називалася Бактрiя (греч.), або Балхара, iз столицею в мiстi Балх. Звiдси болгарськi iсторики виводять етнонiм "болгари", залучаючи той факт, що булгар вiрменськi джерела називали булхи, а також згадки в iндiйських джерелах народу балхики i батькiвщина булгар в горах РЖмеона (де i була Бактрiя) в ранесередньовiчних джерелах. Також як обгрунтування притягуiться антропологiя, деякi данi якоi дозволяють передбачити походження булгар вiд палеоiвропеоiдних груп населення. Прибiчники теорii вважають, що древнi булгари на початковому етапi говорили на схiдно-iранськiй мовi, але потiм змiнили його на тюркську мову. За межами Болгарii цi теорiя не набула помiтного поширення.
У середньовiчних джерелах як азiатська прабатькiвщина булгар фiгурують РЖмеонськi (РЖмейськi) гори, що традицiйно iдентифiкуються з пограничним районом мiж Афганiстаном i Таджикистаном.
У вiрменському географiчному атласi VII столiття "Ашхарацуйц", складеному на пiдставi бiльш древнiх вiдомостей, плем'я булхи, помiщаiться поряд з саками i массагетами. Агафiй Мiрiнейський, розповiдаючи про набiг хана Забергана в 558 роцi, дав короткий опис древньоi iсторii "гунiв" (булгар), що мешкали колись в Азii за РЖмейськой горою:
"Народ гунiв колись мешкав довкола тiii частини Меотiдського озера, яка звернена до сходу, i жив на пiвнiч вiд рiчки Танаiса, як i iншi варварськi народи, якi мешкали в Азii за РЖмейськой горою. Всi вони називалися гунами, або скiфами. По племенах же окремо однi з них називалися котригурами, iншi утигурами."
Феофiлакт Симокатта в описi воiн мiж племенами Тюркського каганата локалiзував батькiвщину уннугуров (предполож. булгарское плем'я) в Согдiане (рiвнинна область на кордонi Афганiстану, Узбекистану i Таджикистану, охоплена Гiндукушем): "Лише Бакаф, колись побудований уннугурами, був зруйнований землетрусом, i Согдiана випробувала на собi i мор i землетрус."
Михайло Сирiiц передав легенду про трьох братiв "скiфах", що вийшли вiд гори РЖмаон (Памiр, Гiндукуш, Тянь-шань) в Азii i що дiйшли до Танаiса (Дона). Представляi iнтерес згадка разом з булгарами деяких пугуров, можливо вищезазначених "пугу" з китайських джерел (гiпотетичне припущення):
"У той час три брати з Внутрiшньоi Скiфii вели з собою тридцять тисяч скiфiв i за шiстдесят днiв пройшли дорогу вiд гори РЖмаона. Вони йшли в зимовий час, аби знаходити воду, i досягли Танаiса i морить Понтiйського. Коли вони досягли кордонiв ромеев, один з них, на iм'я Булгарiос, узяв з собою десять тисяч мужiв i вiдокремився вiд своiх братiв. Вiн пересiк рiчку Танаiс i пiдiйшов до Дунаю, що впадаi в море Понтiйськоi, i послав (своiх представникiв) до Маврикiя просити дати йому область, аби оселитися в нiй i стати допомогою ромеев. РЖмператор надав йому Дакию, Верхню i Нижню Мезiю. Вони влаштувалися там i стали охороною для ромеев. РЖ ромеи назвали iх булгарами.
Другие два брати прийшли в краiну аланов, звану Барсалiя (Берсилiя) i мiста якоi були побудованi ромеями, наприклад Каспiй, що iменуiться ворота Тораяна (Дербент). Булгари i пугуры, що населяли цi мiсця, в старi часи були християнами. РЖ коли iноземцi почали правити цiiю краiною, вони стали називатися хазарами по iменi старшого з братiв, якого звали Хазарiг (Казарiг)."
Рання iсторiя булгар. IVтАФVI ст.
Найраньша ретроспективна згадка про булгарах мiститься у вiрменського iсторика V столiття Мовсеса Хоренаци. За його словами при вiрменському царi Аршаке I, синовi Вагаршака, булгари оселилися у вiрменських землях: "В днi Аршака виникла велика смута в ланцюзi великоi Кавказькоi гори, в Краiнi булгаров; багато хто з них, вiдокремившись, прийшов в нашу краiну." Час правлiння Аршака I датуiться 1-ою половиною II ст до н. э., що викликаi сумнiв iсторикiв в достовiрностi даного повiдомлення. Мовсес Хоренаци посилаiться на ранiшого лiтописця Мари Абаса Катiну, що жив найпiзнiше на рубежi IIIтАФIV ст.
Перша згадка про булгарах в синхронному джерелi мiститься в анонiмнiй латинськiй хронографii 354 роки, де в списку племен i народностей причорномор'я i Прiкаспiя (нащадкiв Сiма) на останньому мiсцi називаються булгари (Vulgares).
Далi свiдоцтва про iх активнiсть зникають з джерел аж до розпаду iмперii Гуна. Це даi пiдстави передбачати, що булгари входили в той величезний союз племен, який сучасники iменували гунами.
Булгари i гуни.
У раннiй середньовiчнiй iсторiографii прослiджуiться плутанина булгарских племен з гунами, що залишили незгладимий слiд у сучасникiв своiми руйнiвними походами середини V столiття. Захар Рiтор в своiй "Церковнiй iсторii" (середина VI столiття) вiдносить всi племена (включаючи "бургар"), що проживають на пiвнiч вiд Кавказу в Прiкаспii, до гунiв. Проте РЖордан роздiляi булгар i гунiв, описуючи в серединi VI столiття мiсця iх розселення: "Далi за ними [акацирами] тягнуться над Понтiйським морем мiсця розселення булгар, яких вельми прославили нещастя, [доконанi] по грiхах нашим. А там i гуни, як плодовитейшая поросль зi всiх найсильнiших племен.."
Джерела середини VI столiття, розповiдаючи про набiги кочiвникiв в 50-етАФ70-е роки VI столiття, згадують або булгар, або племена гунiв утигуров i кутригуров (пiзнiше оногуров). З кiнця VI столiття в РДвропi цi назви племен починають замiнюватися етнонiмом булгари, а з VII столiття остаточно використовуiться лише назва булгар. Вiдсутнi переконливi свiдоцтва сучасникiв, якi дозволили б однозначно iдентифiкувати утигуров i кутригуров як булгарские племена, проте бiльшiсть iсторикiв схиляються до такого висновку на пiдставi пiзнiших свiдоцтв i аналiзу синхронностi подiй.
Кутрiгури мешкали мiж вигином нижнього Днiпра i Азовським морем, контролюючи у тому числi степи Криму аж до стенiв грецьких колонiй на пiвостровi. Утрiгури розселилися по берегах Азова в районi Таманського пiвострова.
Булгари на Дунаi. VтАФVI ст.
Перше свiдоцтво про появу булгар на Балканах мiститься в хронiцi VII столiття РЖоана Антиохiйського: "Два Теодорiха знову наводили в сум'яття справи ромеев i спустошували мiста бiля Фракиi, змусивши Зенона вперше схилитися до союзу з так званими булгарами." Союз вiзантiйцiв з булгарами проти остготов датуiться 479 роком.
Незадовго до того булгари з'явилися на Дунаi. Замiтка на полях болгарського перекладу грецькоi вiршованоi хронiки Костянтина Манассиi (XII столiття) вiдносить переселення до 475 року.
В цей час булгари ведуть кочовий спосiб життя. Вони перiодично непокоять кордони Вiзантiйськоi iмперii. Перший набiг на Фракию вiдмiчений в 491 або згiдно хронiцi Марцеллiна Комiта в 499 роцi.
У 502 роцi булгари повторюють набiг на Фракию, а в 530 роцi Марцеллiн Комiт помiчаi про поразку булгар вiд вiзантiйцiв. Незабаром булгари стали здiйснювати набiги в союзi iз слов'янськими племенами, якi вперше вiдмiченi в письмових джерелах з початку VI столiття.
У 539тАФ540 роках булгари проводять рейди по Фракиi до эгейскому побережжя i по РЖллiрii до Адрiатичного моря. В той же час значне число булгар поступаi на службу до iмператора. Наприклад, в 537 загiн булгар бере участь в наданнi допомоги вiзантiйському гарнiзону, обложеному готами в Римi. Вiдомi випадки i ворожнечi мiж двома основними племенами булгар, якi умiло розпалювала вiзантiйська дипломатiя. Аби забезпечити своi кордони вiд дуже неспокiйних сусiдiв, якими були кутригуры, iмператор Юстiнiан за допомогою багатих дарункiв i грошей направив проти них сили схiдноi гiлки булгар тАФ утигуров. У результатi кутригуры зазнала поразка, але незабаром два племена знов змогли об'iднатися проти iмперii.
Близько 558 орди булгар (в основному кутригуры) пiд буттям на чолi хана Забергана вторгаються до Фракию i Македонii, личать до стiн Константинополя. РЖ лише цiною великих зусиль вiзантiйцям удаiться вiдкинути сили Забергана назад. Але вiйсько хана все ще сильно i представляi велику небезпеку для столицi iмперii. Не дивлячись на це булгари повертаються в своi степи. Причиною тому служать вiстi про появу на схiд вiд Дона невiдомоi войовничоi орди. Це були авари, очолюванi каганом Баяном.
Вiзантiйськi дипломати негайно використовували аварiв для боротьби проти тих, що напирають на Константинополь булгар. Натомiсть новим кочiвникам пропонуються грошi i землi для поселень. Хоча аварська армiя i небагаточисельна (за деякими даними 20 тис. вершникiв), вона виявляiться сильнiшою. Можливо, тому сприяi тяжке положення аварiв тАФ адже вони рятуються втечею вiд тюркiв, що йдуть услiд за ними (тюркютов). Першими пiддаються нападу утигури (560), потiм авари пересiкають Дон i вторгаються в землi кутригуров. Хан Заберган стаi васалом кагана Баяна. Подальша доля кутригуров тiсно пов'язана з полiтикою аварiв.
Створення болгарських держав. VIIтАФVIII ст.
Пiсля вiдходу аварiв в Паннонiю i ослабiннях Тюркського каганата, який iз-за внутрiшнiх неладiв втратив контроль над своiми захiдними володiннями, булгарськi племена знов дiстали можливiсть заявити про себе. РЗх об'iднання пов'язане з дiяльнiстю хана Кубрата. Цей правитель, що очолював плем'я онногуров (уногундуров), з дитинства виховувався при iмператорському дворi в Константинополi i за деякими джерелами в 12 рокiв був хрещений(проте iз цього приводу до цих пiр йдуть спори).
У 632 роцi вiн проголосив незалежнiсть вiд аварiв i встав на чолi об'iднання, що отримало у вiзантiйських джерелах назву Велику Болгарiю. РЗi територiя займала Нижнi Прiкубанье i Схiдне Приазов'я, по iнших оцiнках зону вiд Ставропольськоi пiднесеностi i Фанагорii до Пiвденного Буга. Близько 634тАФ641 Кубрат уклав дружнiй союз з вiзантiйським iмператором РЖраклiiм.
Пiсля смертi Кубрата (ок. 665), його iмперiя розпалася, оскiльки була роздiлена мiж його багаточисельними синами. Цим роздiленням скористалися хазари. Старший син Кубрата тАФ Батбаян залишився в Приазов'i i став данником хазар. РЖнший син, Котраг, пiшов зi своiю частиною племенi на правий берег Дона. Третiй син, Аспарух, пiд тиском хазара пiшов зi своiю ордою на Дунай, де пiдпорядкував мiсцеве слов'янське населення, поклавши початок сучасноi Болгарii. Змiшення булгар iз слов'янами i залишками мiсцевих фракийских племен привело згодом до виникнення нинiшнього болгарського етносу.
Ще двоi синiв Кубрата тАФ Кувер (Кубер) i Альцек (Алцек) пiшли в Паннонiю, до аварiв. Одна група булгар, керованих Кувером, грала важливу роль в полiтицi Аварського каганата. В перiод утворення Дунайськоi Болгарii Кувер пiдняв заколот i перейшов на сторону Вiзантii, оселившись в Македонii. Згодом ця група, мабуть, увiйшла до складу дунайських болгар. РЖнша група на чолi з Альцеком втрутилася в боротьбу за престолонаслiдування в Аварському каганате, пiсля чого була вимушена бiгти i просити притулки у франкского короля Дагоберта (629тАФ639 рр.) в Баварii, а потiм оселитися в РЖталii бiля Равенни. До кiнця VIII столiття цi булгари зберiгали свою мову.
Фракiйцi.
Походження.
Ряд дослiдникiв ототожнюi предкiв фракiйцiв з носiями сабатиновськоi, або белогрудовськоi культури. Оскiльки фракiйцi i iндоiвропейцями, то iх предки могли виявитися на Балканах лише пiсля розгрому Трипiльськоi культури (Трiполье-Кукутень). У II тис. до н.е. вiдокремилися на Карпатах вiд iнших iндоiвропейцiв i тодi ж мiгрували на пiвденний берег Дунаю.
РЖсторичнi областi фракiйцiв
* Фракiя (Болгарiя i iвропейська Туреччина)
* Дакiя (Румунiя)
* Вiфiнiя (пiвнiчно-захiдна Анатолiя)
* Мiзiя (пiвнiчно-захiдна Анатолiя)
РЖсторiя.
Формування i поширення фракiйцiв до Малоi Азii вiдноситься до епохи мiграцiй народiв моря.
До V столiття до нашоi ери фракiйцi заселяли пiвнiчний схiд Балкан i землi, прилеглi iз заходу до Чорного моря. Геродот в 5-ой книзi назвав iх другими (пiсля iндiйцiв) за чисельнiстю на вiдомому свiтi, i потенцiйно найпотужнiшими у вiйськовому планi тАФ якщо вони припинять внутрiшнi склоки. У ту епоху фракiйцi були роз'iднанi на велику кiлькiсть ворогуючих племен, про iх внутрiшнi вiйни барвисто повiдав Ксенофонт в своiму "Анабасисе". Проте фракiйцям удавалося створити на деякий час немiцнi держави, такi як Одрiсськоi царство, найбiльше в РДвропi V ст до н. э., i в римський час: Дакiя на чолi з Буребiстой.
Кiнець кiнцем, бiльшiсть фракiйцiв перейняли грецьку (в областi Фракii) i римську культури (Мезiя, Дакiя i т. д.) i по сутi стали пiдданими цих держав.
Проте, невеликi групи фракiйцiв iснували i до переселення слов'ян на Балкани в VI-м столiттi нашоi ери, так що теоретично, частина фракiйцiв могла стати слов'янами.
3. Сучасна етнiчна карта краiни
Болгарський етнос в Болгарii
Болгари (болг. българи) тАФ пiвденнослов'янський народ, що виник в перiод раннього середньовiччя в результатi злиття булгар з балканськими слов'янами i залишками мiсцевого населення Балкан, перш за все фракiйцiв. Свою назву етнонiм отримав вiд булгар. Основне населення Болгарii. Живуть на Украiнi, Молдавii, в пограничних з Болгарiiю районах Румунii, Грецii, Туреччини, а також в Пiвнiчнiй i Пiвденнiй Америцi. Чисельнiсть в Болгарii понад 7,2 млн чiл. (кiнець 1965). За межами краiни найкрупнiшу групу складали болгари в СРСР (324 тис. чол., перепис 1959).
Переклад етнонiма болгари/булгари.
РЖснують рiзнi версii походження назви болгари. Згiдно однiii з теорiй, слово болгари з тюркського переводиться як "повсталi". Згiдно теорii Гесера Курултаiва первинною формою i "Балгар", яка потiм переходить в "о" в слов'янському перекладi (напр. в старо-болгарському лiтописи). Бал-/балч- означаi ГОЛОВА, ГОЛОВНОЮ, а "-гар" тАФ "рiд", "народ". Тобто болгар (балгар) = "Головний народ". РЖснуi варiанти розшифровки слова болгар за допомогою татарськоi мови, де "бай", "баил" це БАГАТИЙ, ЗНАТНИЙ, ПАН або "бойлиг-байлиг" - БАГАТСТВО, ЗНАТНРЖСТЬ, а "ар-ире" це ЛЮДИНА, ЧОЛОВРЖК, тобто болгар - це ЗНАТНИЙ ЧОЛОВРЖК або просто ПАН, а також за допомогою чуваськоi мови, де "пул-" (у татарськiй вимовi це ж слово звучить як "бул-") означаi БУДЬ, а "-кар" (у татарськiй вимовi звучить також) - ДРУЖНИЙ, тобто болгар (пул кари) тАФ це заклик до iдностi "Будь дружний".
Турецький етнос Болгарii.
Турецьке населення по областях Болгарii
Турки в Болгарii (також болгарськi турки; болг. Б'лгарськи турци; тур. Bulgaristan'daki Turkler "Булгарiстандаки Тюрклер") тАФ друга за чисельнiстю етнiчна, мовна i релiгiйна група у складi населення сучасноi республiки Болгарii пiсля власне болгар. По останньому перепису населення 2001 року турки складали 9,4 % населення краiни або 746,664 людини. По вiросповiданню тАФ мусульмане-сунiти. Проживають компактно на пiвденному сходi краiни (Фракiя); у мiстi Кирджалi складають 62 % населення. Багато турок проживаi також в таких мiстах як Разград, Галасливий, Силiстра i в сiльськiй мiсцевостi на пiвнiчному сходi краiни (Пiвденна Добруджа (на болг.)). Рiдна мова тАФ турецька, багато хто володii також болгарською, росiйською, нiмецькою i iн. мовами. Болгарськi турки пiвденного сходу краiни тАФ нащадки турецьких переселенцiв (ерюки) i отуречених болгар на Балканах часiв iмперii Османа; на пiвнiчному сходi краiни тАФ нащадки кочових тюркських племен найрiзноманiтнiшого походження (турки, кумани, печенiги, половцi, гагаузи, кримськi татари, уруми, рiзного роду мухаджири i iнш.).
Довгий час займаючи привiлейоване положення в товариствi Болгарii Османа, мусульмани взагалi i турки зокрема вимушенi були змиритися з втратою полiтичноi влади пiсля незалежностi Болгарii в 1878 роцi i поступовим проведенням полiтики болгарiзацii в краiнi. Особливу популярнiсть здобула кампанiя уряду Жiвкова, вiдома як Возродiтельний процес, в ходi якоi турок змушували змiнювати iмена на болгарських. Багато хто з них вважав за краще переiхати до Туреччини, де в даний час проживаi 326 тис. турецьких уродженцiв Болгарii. Проте, турки зробили величезний вплив на побут, культуру, фольклор i мову болгарського народу. В даний час турецькi партii ("Рух за права i свободи") представленi в урядi краiни, де багато хто з них заблокував проект визнання геноциду вiрмен в Болгарii.
4. Стан мiжетнiчних вiдносин на сучасному етапi розвитку Болгарii
Сучаснi болгари як народ виникли в результатi змiшення трьох етносiв, що iснували ранiше: т.з. булгар (тюркського етносу), племен слов'ян, що мешкали на землях нинiшньоi Болгарii, куди прийшли булгари, i що жили на землях нинiшньоi болгарськоi держави фракiйцiв.
Пiсля остаточного отримання незалежностi в 1908 роцi, помаки виявилися в незвичному для них (пiсля п'яти столiть правлiння Османа) переважно християнському, славяномовноi державi. Що залишилися в Болгарii помаки при цьому i перехiдною (буферною) групою мiж власне болгарами i турками, що проживають в краiнi (см.: Турки в Болгарii). При цьому, на вiдмiну вiд Туреччини, помаки демонструють деяку внутрiшньоетнiчну замкнутiсть общини i бажання зберегти традицiйний сiльський устрiй в мiсцях компактного мешкання на пiвдень вiд Пловдiва.
Помаки (болг. помаци, тур. Pomaklar произн.: "помаклар") тАФ найменування болгаромовноi етнiчноi групи змiшаного походження, iсторичнiй Фракii, що проживаi на територii, i що сповiдаi iслам. Етнографiчна картина помакiв досить складна. Пiсля роздiлу Фракii в результатi Балканських воiн 1912тАФ1913 рокiв мiж незалежними державами Болгарiiю, Грецiiю i Туреччиною, i ii передiлу пiсля Першоi свiтовоi вiйни, помаки стали одним з роздiлених народiв. Сучаснi помаки живуть переважно на пiвднi i пiвденному сходi Болгарii, в основному в Родопських горах на пiвдень вiд Пловдiва i в Пiрiнськой Македонii. Значна кiлькiсть помакiв проживаi також в сусiднiх регiонах Грецii, особливо в номi Ксантi (Захiдна Фракiя). Больша частина общини в Туреччинi асимiлюi. Загальна чисельнiсть по оцiнках в цих трьох краiнах тАФ до 500 тис. чоловiк.
Значно складнiша ситуацiя склалася в Фракii, оскiльки до власне мiжетнiчних проблем цього регiону, особливо пiсля здобуття Болгарiiю державноi незалежностi, додалися новi чинники, в тому числi внутрiшньо- й зовнiшньополiтичнi, якi суттiво ускладнюють успiшне вирiшення проблем, що накопичуються. Один iз таких чинникiв пов'язаний з десятилiтньою iсторiiю сепаратизму, яка суттiво вплинула й продовжуi впливати не тiльки на взаiмовiдносини болгар i помакiв, якi становлять у Фракii бiльшiсть. Труднощi успiшного вирiшення цiii проблеми пов'язанi не тiльки й, можливо, не стiльки з вiдсутнiстю достатньоi кiлькостi матерiальних ресурсiв i полiтичноi волi керiвництва Болгарii та Фракii, а й iз вiдсутнiстю справдi глибокого усвiдомлення суспiльством сутi цiii проблеми. Так, в ешелонах влади, як i ранiше, усталилася тенденцiя розглядати ситуацiю з помаками тiльки в межах проблеми ранiше депортованих осiб i iхнiх нащадкiв, якi були пiдданi репресiям за нацiональною ознакою й нинi повертаються в мiсця колишнього помешкання. Очевидно, що всi спроби вирiшити цю проблему, виходячи з такоi позицii, приреченi на невдачу. Водночас представники iнших нацiональних меншин, яких теж було депортовано з Болгарii (етнiчних нiмцiв, вiрменiв, грекiв) часто-густо намагаються звести проблему облаштування та iнтеграцii ранiш депортованих лише до кiлькiсних оцiнок i, вiдповiдно, до потреб репатрiантiв, якi належать до рiзних нацiональних груп, наполягаючи на тому, що немаi принциповоi рiзницi в пiдходах до вирiшення проблем помакiв та iнших потерпiлих етносiв. Тому дозволю собi коротко повторити одну з основних вимог помакiв, яка полягаi у визнаннi iх не просто однiiю з нацiональних меншин Болгарii, що мешкаi в основному на територii Фракii, а корiнним народом з усiма похiдними наслiдками, в тому числi правом на так зване внутрiшнi самовизначення, на створення та легалiзацiю спецiальних iнститутiв i механiзмiв, якi дозволять iм самим реально впливати на долю свого народу. Останнiми роками, особливо пiсля ухвалення Конституцii Болгарii, значно зросло розумiння того, що помаки не просто нацiональна меншина або етнiчна група, а дiйсно цiлiсний народ. Досить простежити за риторикою публiчних виступiв будь-якого рiвня, тепер незмiнно фiгуруi саме таке формулювання, як "помакський народ".
У чому ж все-таки суть специфiки фракiйськоi проблеми? Очевидно, ii можна означити тим, що цей народ переживаi нинi найкритичнiший перiод своii iсторii, - перiод, коли вирiшуiться питання про те, чи зможе вiн реалiзувати шанс на своi вiдродження як самобутня етно-культурна спiльнота, що склалася iсторично, тобто саме як народу, чи як меншина, яка не маi достатнiх важелiв полiтичного й економiчного впливу, стане приреченою на поступову асимiляцiю та зникнення, розчинення в бiльшостi iнонацiонального населення пiвострова. Такий результат став би найбiльшою трагедiiю не тiльки для самого народу, не тiльки для Болгарii, але й для всього людства. При цьому треба врахувати, що сама ймовiрнiсть такого песимiстичного прогнозу викликаi рiзку реакцiю опору народу з яскраво вираженою етно-культурною самоiдентифiкацiiю, iснування якого опинилося пiд загрозою. Можна сказати, що за таких умов вiдбуваiться загострення колективного iнстинкту самозбереження, властивого, як показують подii останнiх десятилiть у всiх куточках земноi кулi, не тiльки окремим iндивiдуумам, а й групам, об'iднаним спiльною iсторичною долею, традицiiю, мовою, культурою, релiгiiю й iншими чинниками, якi визначають iхню iдентичнiсть. Повсюдне поширення такого явища, як прагнення великих, а особливо малих народiв наново ствердити й забезпечити розвиток власноi iдентичностi, змушуi розглядати його не як низку раптових збiгiв, а як закономiрнiсть, що, можливо, виникаi у вiдповiдь на загрози швидкоплинного процесу глобалiзацii, одним iз наслiдкiв якого може бути надмiрна гомогенiзацiя й унiфiкацiя, що несе в собi реальнi загрози для всього людства як бiологiчного виду.
ВисновокЕтнонацiональнi процеси та рухи завжди виступали могутнiм чинником розвитку цивiлiзацii. На початку нового, третього тисячолiття вони не лише зумовили докорiннi змiни як регiонального, так i глобального масштабу, а й призвели до величезних конфлiктiв i жертв. Для сучасноi епохи характерне тяжiння до нацiональноi суверенiзацii в органiчнiй iдностi iз забезпеченням гармонiзацii етнiчних iнтересiв i потреб на основi демократичних, гуманiстичних принципiв, загальнолюдських вартостей. РЖ цiлком очевидно, що вiд того, як розвиватимуться цi процеси, як етнополiтика рiзних держав зможе забезпечувати прогнозування й регуляцiю останнiх, значною мiрою залежатимуть майбутнi людства, його перспективи як неповторного феномена у Всесвiтi. Людство складаiться з багатьох рiзних етносiв, тобто народiв. Давньогрецький термiн "етнос" етимологiчно означаi "народ", "плем'я", "зграя", "натовп", "група людей" тощо. Причому давнi греки, вiдрiзняючи себе вiд негрекiв, саме останнiх називали етносами. У такому розумiннi дiставали вiдображення культурно-побутовi вiдмiнностi негрекiв. Вiтчизняним еквiвалентом цього термiна стало слово "народ". Причому цим словом стали означувати "своiх", а термiном "етнос" тАФ "чужих", iнородцiв. Нинi "етнос" вживаiться як науковий термiн для визначення всiх типiв етнiчних спiльнот, а "народ" набув соцiально-полiтичного i геополiтичного значення. У сучаснiй науцi склалося принаймнi два трактування етносу. Представники етнографiчноi школи розглядають етнос як певну соцiально-iсторичну систему, iншi вченi тАФ як форму iснування Homo sapiens, тобто як природний феномен. Визнання за етносом соцiально-iсторичноi сутностi даi змогу розглядати i будувати перспективу його розвитку, визначати певнi його етапи, ступенi зрiлостi тощо. Природознавчий пiдхiд потребуi аналiзу впливу географiчного ландшафту на етнос, ролi етнiчних контактiв, на виявлення iманентних механiзмiв розвитку етносiв.
Список лiтератури1. Драгунский Д. В. Навязанная этничность // ПолистАУ 1993 тАУ № 5 тАУ С. 27.
2. Дробижева Л. М. Социально-культурная дистанция как фактор межэтнических отношений // Идентичность и конфликт в постсоветских государствах. тАУ М. 1997.
3. Касьянов Г. Теорii нацii та нацiоналiзму. К.1997
4. Конфликтная этничность и этнические конфликты. тАУ М., 1994. тАУ С. 4 тАУ 14.
5. Кушнер П. И. Этнические территории и этнические границы. М., 1951. тАУ С. 18.
6. Основи етнодержавознавства. К. 1997
7. Основи полiтологii: Навчальний посiбник.-3-i вид., перероб. i доп. тАУ К.: Товариство "Знання", КОО, 2005.-427 с.
8. Полiтологiя: Пiдручник/РЖ.С. Дзюбко, К.М. Левкiвський, В.П. Андрущейка та iн.-К.: Вища шк., 1998.-415 с.
9. Попов А. А. Причины возникновения и динамика развития конфликтов // Идентичность и конфликт в постсоветских государствах. тАУ С. 280.
10. Соколовский С. В. Парадигмы этнологического знания // Этнографическое обозрения тАУ 1994 тАУ №2 тАУ С. 8
11. Тишков В. А. Идентичности и культурные границы // Идентичность и конфликт в постсоветских государствах. тАУМ., 1997.
12. Тишков В. А. Этнический конфликт в контексте обществоведческих теорий // Социальные конфликты: экспертиза, прогнозирование, технологии разрешения. Вып. 2 . Ч. 1 тАУ М., 1992. тАУ С. 36; Дробижева Л. Н. Интеллигенция и национализм. Опыт постсоветского пространства // Этничность и власть в полиэтнических государствах. тАУ М., 1994. тАУ С. 71 тАУ 84.
Вместе с этим смотрят:
"Нивхи"
32-я Стрелковая дивизия (результаты поисковой работы группы "Память" МИВлГУ)
4 capitals of Great Britain
About Canada
Description of Canada