Етнiчна iсторiя села Павлiвка

УКРАРЗНА

МРЖНРЖСТЕРСТВО ОСВРЖТИ РЖ НАУКИ

ПАВЛРЖВСЬКА ЗАГАЛЬНООСВРЖТНЯ ШКОЛА РЖ-РЖРЖРЖ СТУПЕНРЖВ

с.Павлiвка; вул.Шкiльна 10; тел.3-67-23; 4-25-94

Калинiвський р-н; Вiнницька обл.

Pavlschool @ Rambler. ru

Реферат

На тему ВлЕтнiчна iсторiя села ПавлiвкиВ»

Павлiвка - 2007 р.

План

Вступ.

1. РЖсторiя села тАУ життя мого народу

2. Топонiмiка села Павлiвка Калинiвського району, Вiнницькоi областi

Висновки.

Список джерел та лiтератури.

ВСТУП

Становлення народно-традицiйноi культури украiнцiв тривало довгi столiття. Впродовж багатьох столiть украiнський народ безупинно творив своi, тiльки йому властиве духовне середовище, наповнюючи його своiрiдними обрядами, ритуалами. Фактично формувався внутрiшнiй свiт украiнцiв, осягався весь навколишнiй простiр, закладалися свiтогляднi засади.

Саме сьогоднi громадянам Украiни необхiдно пiзнати i зрозумiти велич нашоi народно-традицiйноi культури, ii одвiчний гуманiзм, добробут, всепрощення, доброзичливiсть, щиру гостиннiсть, щоб врiвноважити своi вчинки, спрямувати iх на утвердження украiнськоi державностi, забезпечення душевного затишку усiм, хто живе на етнiчнiй землi Украiни. А тому слiд розумiти особливостi украiнськоi душi, оскiльки у тотожностi фiлософii держави та нацiональноi вдачi захованi нуртуючi джерела державотворчоi енергii. На складному етапi розвитку Украiнськоi держави заглиблення у народну спадщину, вивчення i збереження минулого, звернення до народних джерел - одне з важливих завдань сучасностi, важливий елемент у становленнi справжнiх патрiотiв своii держави, а також важливий внесок у збереження нацiонального багатства украiнського народу, його самобутньоi, багатоi i давньоi культури.

Але вивчення духовноi культури будь-якого народу неможливе без вивчення iсторii цього ж народу. На нашу думку, таке дослiдження буде менш повним, насиченим. Отже, ми можемо говорити про важливiсть дослiдження iсторii та топонiмiки населеного пункту.

Актуальнiсть роботи. Оскiльки вивчення iсторii та топонiмiки i важливим елементом у дослiдженнi культури i традицiй населеного пункту, то вважаiмо за доцiльне у своiй роботi звернути увагу саме на цей аспект. Крiм того актуальнiсть нашоi роботи полягаi ще й тому, що iсторiя та топонiмiка села Павлiвка Калинiвського району Вiнницькоi областi не були дотепер об'iктом дослiдження. А ми у своiй роботi працюватимемо саме над

цим питанням.

Метою нашоi роботиi вивчення етнiчноi iсторii та топонiмiки села Павлiвка Калинiвського району Вiнницькоi областi.

Для досягнення такоi мети потрiбно розв'язати ряд наступних завдань:

1)дослiдити основнi перiоди етнiчноi iсторii обраного населеного пункту;

2)простежити особливостi топонiмiки обраного села, скласти класифiкацiю рiзних видiв топонiмiв.

Значення роботи полягаi у тому, що у нiй досить послiдовно викладено iсторiю села, дослiджено особливостi топонiмiчноi системи населеного пункту, проведено класифiкацiю топонiмiв.

Структура роботи. Дана робота включаi в себе такi складовi елементи: вступ, два роздiли, висновки, список використаноi лiтератури та джерел, а також додаток.

У першому роздiлi тАЬРЖсторiя села тАУ життя мого народутАЭ дослiджуiться iсторiя села Павлiвки Калинiвського району, Вiнницькоi областi на основi народних переказiв, неопублiкованих джерел. Тут подана iсторiя села вiд його заснування i до наших днiв.

У другому роздiлi тАЬТопонiмiка села Павлiвка Калинiвського району, Вiнницькоi областiтАЭ зроблено спробу описати топонiмiчну систему села на основi розповiдей односельчан, здiйснено класифiкацiю топонiмiв.

У додатковi подано карту-схему тАЬТопонiмiчнi назви селатАЭ, якi iлюструють топонiми дослiджуваного населеного пункту.

1. РЖсторiя села тАУ життя мого народу

Етнiчна iсторiя села Павлiвки Калинiвського району, Вiнницькоi областi.

" РЖсторiя мiст i сiл Украiни" повiдомляi, що село вiдоме з XV столiття

(автор Тронько П.Т., Бажан М.П. та iншi, 1972 рiк). В працях Ю.Сiцiнського "Описание приходов и епархий Подольской губернии" повiдомлялося, що село Павлiвка на той час знаходилося в трьох верстах вiд границi колишньоi Киiвськоi губернii i в трьох верстах вiд станцii Калинiвка -1.

Розташувалося село в низинi, яка багата ТСрунтовими водами, а деякi мiсця були дуже болотистi. Через все село пробiгаi невеличка рiчка Верхи (тепер рiчка Верхiв), що утворилася вiд джерельних вод на полях села ( в ярах за залiзничною станцiiю Калинiвка -II) i впадаi в рiчку Пiвденний Буг бiля села Гущенцi. На пiвдень вiд села в трьох верстах розташувалась Медвiдська державна лiсна дача (тепер державний лiсовий фонд Калинiвського лiсництва).

Мiсцевiсть, де розташувались спочатку невеличкi хутiрцi, якi пiзнiше переросли в село, була покрита лiсами.

Мiсцевiсть була болотиста i по берегах рiчки Верхiв покрита заростями верболозу i верб, якi ростуть i по сьогоднiшнiй день. Як iсторичний свiдок, що в давнину на територii села рiс великий лiс, i дуб, який росте на цвинтарi бiля церкви. Його вiк, як розповiдають старожили, сягаi бiльше за 600 рокiв. В обхватi вiн маi товщину 5 метрiв 43 сантиметри.

Через лiс пролягав Великий Чумацький шлях в напрямку до Чорного моря. Чумацький шлях проходив в напрямку вiд лiсового масиву "Хоминка" (с.Байкiвка) повз схiдну сторону станцii Калинiвка-РЖРЖ, далi мiж селом i тепер заводом ДСП в напрямку села Вiльхова (тепер м.Калинiвка) по всьому Чумацькому шляху чумаки копали через кожнi 4 кiлометри колодязi розмiром 4 на 4 метри в зруб, для напування волiв. Один iз таких колодязiв був викопаний на полi за кладовищем, що бiля Погонця Марка.

Недалеко вiд села проходив "Чорний шлях", по якому рухались татарськi загони, якi часто робили розбiйницькi напади на село, грабували селянськi та помiщицькi господарства. Спiйманих молодих чоловiкiв, жiнок, дiвчат забирали в неволю. Цi муки та знущання народ оспiвував в пiснi:

"Зажурилась Украiна, що нiде прожити, Гей витоптала орда кiньми маленькii дiти. Ой маленьких витоптали, великих забрала Назад руки пов'язала, пiд хана забрала .."

РЖз iсторичних творiв росiйських i украiнських iсторикiв Карамзiна, Бантиш-Каменського, Соловйова, Ключевського, Костомарова дiзнаiмося одне i теж саме: у 1362 роцi вiйсько пiд проводом литовського князя Ольгерда розгромило на Подiллi на рiчцi Синя Вода (Снивода) трьох татарських ханiв Котлобуга, Кочубея i Дмитрiя. Але на Подiллi i на всiй Украiнi нема рiчки Синя Вода. Лiтописець литовський i жмудський, який залишив нам опис цiii битви, вказуi одночасно: саме на Подiллi, на лiвому березi рiчки Снивода (протiкаi повз села Пикiв, через село РЖванiв) сталася велика перемога над монголо-татарським вiйськом. Описавши битву мiж вiйськом Ольгерда i татаро-монгольським вiйськом, лiтописець далi пише: "А коли славне звитяжество Ольгерд над татарами отримав, вернувся з частиною вiйська до Литви, а другу частину на Подiллi зоставив, над яким настановив синовцев своiх (тобто племiнникiв) Корiатовичiв: Олександра, Костянтина, Юрiя i Федора i всi краiни руськi з Подiллям поручив iм." Далi лiтописець уточнюi, що, розбивши на Синiх Водах татар, Ольгерд заволодiв мiстом Хмiльником. Це ще бiльше пiдтверджуi iсторичну довiдку, що битва вiдбулась на лiвому березi рiчки Снивода. Мiсто Хмiльник, розташований за шiсть кiлометрiв вiд Чорного шляху, який служив воротами татар на Подiлля. Логiка воiнних дiй вимагаi врахувати такий чинник i схиляi до думки, що битва все - таки вiдбулась на Подiллi, на березi рiчки Снивода.

РД всi пiдстави вважати, що на нинiшнiй територii павлiвських земель перебував Ольгерд (Альгiрдас) Гедимiювич (бл. 1296 - 1377 рр.), великий Князь Литовський (1345 - 1377 рр.). Адже все бiльше дослiдникiв схиляiться до думки, що вiдома битва на рiчцi Синi Води (за iншими даними р.Синюха) у 1362 роцi вiдбулась в наших краях. А ця рiчка нiяка iнша як р.Снивода, лiва притока рiчки Пiвденний Буг (ранiше рiчка Бог). На користь цiii версii свiдчить i могила на нинiшньому павлiвському полi.

На павлiвських полях було три могили: двi меншi за байкiвським шляхом мiж лiвою дачею "Хоминка" i землями колгоспу м. Калинiвки, а третя, найбiльша знаходиться на полi мiж водоканалом i байкiвським шляхом. Двi меншi iз часом були розоренi тракторами, а третя збереглась до наших часiв, площа якоi становить 0,25 га. В iсторичних архiвах пишеться: "За кiлька кiлометрiв вiд лiвого берега рiчки Снивода, мiж великим селом Павлiвка i лiсовою дачею "Хоминка" i велике поховання. Воно настiльки велике, що не змогли його розоряти, розрiвняти колгоспними тракторами. Колись бiля Великоi могили стояв великий хрест, який знищили в бiльшовицьку еру. Про павлiвське поле, де судяча з iсторичних фактiв, вiдбулася одна з найбiльших битв того часу значення якоi для нашого народу неможливо переоцiнити, сказане словами iсторичноi пiснi:

Чорна рiлля iзорана,

бiлим тiлом зволочена

ще й кров'ю сполощена ..

Велику могилу насипали воiни, що залишились живими, похоронивши в неi своiх товаришiв i командирiв. Землю носили шапками. Трупи ворогiв не хоронили. Пiзнiше могила служила дозорним пунктом. На нiй була збудована дерев'яна шестиметрова вишка, на якiй постiйно проводили вартування дозорцi. Тiльки-но дозорець помiчав наближення татар, вiн запаленою вiхою повiдомляв про небезпеку. Вiн же умовними знаками повiдомляв про силу ворога. Коли сили ворога були нечисленнi населення виступало проти татар i вiдбивало iхнi наскоки. При численнiй перевазi татар все населення села втiкало i переховувалось в лiсах. Ця iсторично битва i згадка про село наводить на думку про можливе iснування нашого села на той перiод iсторii.

У 1945 роцi сiльськi активiсти - вчителi тодiшньоi семирiчноi школи Манжос О.Д., Чайкiвська М.Й., Димура С.С. i iншi розпочали писати iсторiю села Павлiвки. В 1950 р. iз опитування старожила села 90-рiчного Гуменчука Максима селу тодi було 372 роки, а Димура Гарiйон твердив, i наполягав на тому i тiльки на тому, що селу виповнилось 472 роки. Прожив Димура Гарiйон 89 рокiв i його твердження щодо скiльки рокiв селу бiльше спiвпадаi iз архiвними даними про iсторiю нашого села. Таким чином село Павлiвка засноване в 1478 роцi. За статутом територiальноi громади села "День села" датоване 9 жовтня 1478 року, день освячення церкви.

РЖз слiв тих же старожилiв першим поселився в цiй мiсцевостi лiсничий Павлов iз своiю дружиною. По нацiональностi вiн був росiянин. РЖз Росii був висланий, як неблагонадiйна людина. Його садиба знаходиться там, де жили Шульцi та Гадамцi. На сьогоднiшнiй день це вулиця Набережна будинок №21, де проживаi Савчук Галина Григорiвна (тут колись проживав Шульц на городi якого похованi Павлов iз своiю дружиною). Садиба Павлова знаходилась поряд iз р. Верхiв бiля якоi в низинi знаходилась криниця, з якоi сiм'я Павлова брала воду. Зверху до криницi були прокладенi схiдцi з дерева. Павлов любив i хотiв мати пасiку, адже в лiсах було безлiч бджiл. Сам вiн не вмiв бiля неi ходити. В мiстi Уманi у пана вiн за собак вимiняв крiпака, який вмiв ходити бiля пасiки. Павлов цього чоловiка поселив у мiсцi, де зараз вулиця Чапаiва. Синiв його поселив: найстаршого, де зараз вулиця Кам'яна (ранiше жив Гуменчук Сидiр); другого поселив, де жила Гуменчук Марiя Давидiвна (зараз вул. Ленiна - Калинiвська); третього поселив, де живе Гуменчук Григорiй Юхимович (вул. Стельмаха); четвертого поселив, де жив ранiше Ковальчук Терень Стахович (вул. Мiзякiвська - Шевченка); п'ятий син залишився жити бiля батька. Так, як вони вихiдцi з мiста Уманi iх односельцi називали уманьчуками. Згодом кличка "уманьчук" перейшла в прiзвище Гуменчук, яке в селi на даний час найпоширенiше. Село розпочало своi iснування iз невеликого хутiрця, де проживало декiлька сiмей. Згодом тут почали зоставатись заiжджi чумаки, переселенцi з iнших мiст i сiл, яких виганяли з своiх поселень помiщики.

РЖз наукового збiрника "Подiльська старовина" 1993 року село Павлiвка (Rusка Раwliка - Раwliса Кrоlewка) в 1603 роцi належала Адаму Гумiнському, котрому прийшлось витримувати натиск магната Януса Збаразького, брацлавського воiводи, який послав своiх пiдданих прилуцьких ( iз Прилук), пограбувати село i двiр власника, а хлопiв з жiнками було забрано до мiста Прилуки i, головне, вигнав iз держання Гумiнського. Видно, що Гумiнський не змiг довести своi право на грунт Павлiвки, бо вони iз Стефаном Залiським, власником села Черепашинець, обидва претендували на цю власнiсть. Залеський своiх людей послав на Павлiвку Гумiнського, там вони розiбрали будинок i забрали пiдданих до Черепашинець. В 1603 роцi Адам Гумiнський знову звертаiться до суду за пiдданих та свiй маiток (РЖз польських архiвних матерiалiв Вiнницького краiзнавчого музею).

У XVIII столiттi Павлiвка входила до складу королiвських земель Вiнницького староства. В першiй половинi XVIII столiття вона знаходилась в володiннi Людвика Калиновського, старости Вiнницького, полковника вiйськ коронних. В останнiй чвертi XVIII столiття володаркою цих мiст була кастелянша Соломiя Холоневська. За часи ii володiння в 1785 роцi в Павлiвцi нараховувалось 124 двори з 620 селянами-унiатами. В 1795 роцi в селi вже нараховувалось 949 чоловiк "християнського закону".

В наслiдок визвольноi вiйни украiнського народу 1648-1654рр. Украiна на Переяславськiй Радi була возз'iднана з Росiiю, але територiя Вiнницькоi областi в тому числi i с. Павлiвка знаходилась пiд владою польськоi шляхти аж до 1793 року. Напад на Украiну i захоплення Вiнницькоi областi вчинили польсько-шляхетнi вiйська в 1651 роцi на чолi з графом Потоцьким i Калиновським, якi по зрадницьки порушили Зборiвський мир.

Володарем села Павлiвки, починаючи з 1651 року по 1775 рiк був рiд Людовика Калиновського, старости вiнницького, полковника вiйськ коронних. В 1745 роцi Л.Калиновський в селi розпочав будiвництво унiатськоi церкви, яку закiнчив у 1748 роцi. Першим священиком був Михайло Шевадзiнський. Церква була знищена пожежею, ii вiдбудували лише i 1770 роцi, яка проiснувала до 1792 року. Потiм на мiсцi цiii церкви було побудовано знову нову церкву. Церква була зруйнована в горезвiснi 30-тi роки. Церкви будувались там, де зараз господарчий магазин та кафе "Вiтокс" по вул. Ленiна

Всi селяни до реформи 1861 року були крiпаками графа Грохольського, а потiм цiлого ряду дрiбних помiщикiв Братковських, Дхемешкевичiв, Крюковських - бiльша частина з них була на службi у Грохольського i одержала вiд нього дiлянки землi з селянами. В 1846 роцi частину села на основi купчоi крiпостi було вiддано пiдполковнику у вiдставцi Дехтереву Терентiю РЖвановичу. Частина селян, скуповуючи в помiщикiв землю, володiли земельними надiлами вiд 3-х до 20 десятин i бiльше. Пiзнiше павлiвськi землi належали гущенецькому пановi Тишкевичу, який перед смертю, захворiвши психiчно, роздав цi землi своiм слугам i службовцям: лiсничому Мусiвичу, комiсару Братковському, землемiру Павловському, старшому конюху Василькiвському, покоiвцi Мозерацi, лiснику Стиберському. Про помiщицькi надiли старшi жителi пам'ятають такi назви, як Дехтерева вулиця (нинi частина вулицi Пушкiна), Дехтерев лiс, лiс "мусiвичова", земля "братковського"(нинi поле за водоканалом), земля "мозеракi"(нинi вулиця i провулок Лiсовий). Проживають i досi в селi фамiльнi "нащадки" i Гуменчуки, Корчевськi, Братковськi, Ольховськi i iншi.

З архiвних даних в рiзнi роки XVII - XVIII столiть землями села володiли 31 дрiбнi помiщики, а саме: Стабарський, Ольховський, Василькiвський (по 25 десятин), А.Братковський, Гнат Павловський (107 десятин), помiщиця В.свирська, Альбiн Б'ялобжецький, помiщиця Юлiя Клюковська, П.Утарбовський, Тит Кричевський, Покут шевський, Линхiор Криниць кий, Василь дзимашкевич (136 десятин), помiщиця Ганна Корчевська, Тишкевич, Гаспiр Братковський, Грохольський, А.Калиновський, помiщиця Софiя Холоневська, Савiцький, Насалiвський, Тiхомiров(мав 280 десятин тiльки орноi землi), Чертковський, Супутнiцький(мав 140 десятин орноi землi), помiщиця Соколовська.

На 1890 рiк i по 1908 рiк землi села Павлiвки було розподiлено мiж 12-а помiщиками, земельнi надiли, яких чiтко визначенi на картi земельних володiнь села, яка знаходиться в Вiнницькому державному архiвi. Володiли землею помiщики: Г.Братковський (61 десятина), А.Братковський, Соколовська, А.Павловський, Ф.Павловський, К.Павловський, Мистовичевська (60 десятин), Мисевич, К.Мазеракi, Т.Дехтерев, Г.Корчевська, Васильковський. Частину земельного надiлу мав дворянин Ольховський та 26 гектарiв орноi землi належали церквi, згiдно архiвних даних перепису кiлькостi землi на 1890 рiк в помiщикiв було 1542 га орноi землi та 1131 га пiд лугами i лiсами; в селян-одноосiбникiв, що скупили землю в iнших помiщикiв було 1444 га орноi землi, лугiв i лiсiв разом. На 1902 рiк в селi нараховувалось 470 дворiв.

Помiщик Супутнiцький мав свiй водяний млин на р. Верхiв (нинi ставок бiля сiльськоi ради, де жив засновник села Павлов). Водяний млин пана Димiшкевича був побудований на р. Верхiв (нинi ставок мiж вул. Чапаiва та Пушкiна); на цьому ж ставку був побудований i другий водяний млин, який належав мiсцевому батюшцi. Тут же знаходилась ТСуральня, олiйня i пивоварня пана Ходзицького i його так званий "панський горiдець". Все це було побудоване по iншу сторону греблi цього ж ставка. РЖз розповiдi селян старшого поколiння, пан завiз i посадив на "горiдцi" помiдори, перець та iншi культури. Жителi села не знали чи воно все iстiвне чи нi, тому не iли овочiв.

Паровий млин мав пав Казимир Братковський, який знаходився на його ж городi ( нинi город внучки Аделi Братковськоi). По наказу гiтлерiвцiв його було розiбрано в 1942 роцi через те, що в ньому переховувались пiдпiльники i партизани. Пiсля вiйни млин був встановлений в колгоспi на якому постiйно працював син Казимира Адам Казимирович Братковський до 1992 року. Даний млин пройшов ремонт i разом iз круподеркою перебуваi в робочому станi в СТОВ

"Свiтанок", де працюi Ковальчук Анатолiй Васильович iз 1993 року по даний час.

Селяни зазнавали нещадноi експлуатацii з боку помiщикiв. РЖ, звичайно, вони протестували проти такого ставлення доходiв. Одного разу група селян поскаржилася в суд на помiщика Гаспра Братковського, який за невиконання його наказу покарав двох селян 40 ударами рiзок. З 1852 по 1860 рiк повiтовий суд розглядав цю справу i в кiнцi постановив:

1. Що помiщик обходився зi своiми селянами " коротко, ласкаво i справедливо".

2. Що хоч i покарав Братковський селян, але на це вiн мав повне право.

В 50-х роках XIX столiття на пiвдень вiд села утворилось поселення, яке отримало назву "Напастiвка" вiд першого росiйського поселенця "кацапа" на цьому мiсцi, солдата дуже сварливого i напастного. До наших днiв старожили знають про лiс iз назвою " кацапське", що пiшло вiд того поселення. Поселенцi використовували дубовий лiс i вирощували кавуни.

Головним заняттям селян було хлiборобство. Але багато з них, крiм цього займались ткацтвом, ковальством i особливо гончарством. РЖз-за нестачi тканин i коштiв на ii покупку в селi займались ткацтвом. Майже кожна сiм'я засiвала своi земельнi надiли коноплями iз якоi виготовляли рiзне за якiстю полотно. РЖз полотна шили бiлизну, а також i верхнiй одяг. Для полотна, iз якого шили рiзний верхнiй одяг, застосовували рiзнi барвники: вiдвар лушпиння цибулi, сiк столового буряка, сiк бузини та iншi. Значна кiлькiсть селян, бiльш заможних, мала своi ткацькi верстати. Найпершi i найкращi ткачi iз роду Гуменчукiв.

Крiм ткацького ремесла в селi найкраще була розвинута гончарська справа. РЖз особливоi гончарськоi глини, яка знаходиться тiльки в павлiвських лiсах вироблявся рiзний глиняний посуд: миски, друшляки, горшки i ринки рiзноi мiсткостi вiд 1,5 лiтри до 5 вiдер i бiльше. Продавали вiй посуд на ярмарках ближнiх мiстечок ( Янiв, Пикiв, Уланiв, Махнiвка, Самгородок), а часто вiдправлялися по залiзницi до м.Вiнницi i Кишинева. Нинi це давнi ремесло майже забуте. Гончарi iз молодшого поколiння гончарством не займаються, а знаменитi гончарi: Козелок Андрiй, Причишин Олексiй, Сiрак Якiв, Кугай Пилип, Бабiй Степан померли. У важкi 20-тi та 30-тi роки для бiльшостi сiмей гончарiв посуд був предметом для виживання. Не маючи грошей селяни своi гончарськi вироби вимiнювали на продукти харчування, мануфактуру, взуття.

Пiсля реформи 1861 року селяни також не одержали землi i змушенi були найматися батраками до помiщикiв i заможних селян-одноосiбникiв, частина змушена була йти на заробiтки працювати на залiзницю ( в 1866 роцi тодi залiзниця Киiв-Балта), працювали на цукровому заводi в мiстi Калинiвцi (Корделiвка) та на станцii Голендри.

За роки господарювання селян-одноосiбникiв в селi в рiзнi роки були збудованi i працювали два вiтряних млини - "вiтряки": найбiльший вiтряк був побудований в 1901 роцi дiдом Остапцова Федора Степановича, що знаходився на вулицi Мiзякiвськiй пiд лiсом на пiвденнiй околицi села. Щоб вiтряний млин будували чернiгiвськi майстри по голландському проектi. На той час, це був один iз найбiльших вiтрякiв в Вiнницькiй областi. РЖз часом прийшовши в аварiйний стан, вiн був розiбраний жителями села, що проживали поблизу, в 1975 роцi. Другий вiтряк, значно менших розмiрiв, був побудований заможним селянином по прiзвищi Остапець ( по вул. Привокзальнiй, де сьогоднi садиба Крикуна РЖ.П.). Батько Кугая Бартея, Кугай Григорiй мав свою кузню ( вул. Привокзальна, садиба покiйного Кугая Бартер). Ще одна кузня була побудована Козелком Кирилом ( вул. Ленiна, садиба Коваля Анатолiя Яковича).

Революцiйнi подii 1917-1918 рокiв вселяли в душi зубожiлих селян - батракiв надiю на краще життя i насторожувало заможних селян-одноосiбникiв. З радiстю зустрiли жителi села встановлення Радянськоi влади. 29 травня 1919 року збори селян прийняли резолюцiю про пiдтримку Радянськоi влади. В резолюцii мiститься звернення до жителiв ближнiх i дальнiх сiл, " щоб вони розiбрались, що становить Радянська влада для майбутнього життя бiдного народу". Пiсля утвердження революцiйних подiй, на допомогу в органiзацii боротьби iз куркулями (заможними селянами-одноосiбниками) i органiзацii колгоспiв на села було направлено 25 тисяч робiтникiв-комунiстiв, яких так i називали "25-ти тисячниками". Партiйну органiзацiю в селi створено в 1922 роцi iз 46 комунiстiв. Перший комунiст в селi - Гуменчук Юхим Порфирович. Комсомольська органiзацiя в селi створена в 1924 роцi iз 48 комсомольцiв. В селi вiд 25-ти тисячникiв органiзацiйно - партiйну роботу проводив росiянин В. Сiдоров iз Ростова на Дону.

Пiсля утвердження Радянськоi влади село поступово почало вiдбудовуватись, почала пiдвищуватись культура обробiтку ТСрунту. Щоб краще було обробляти землi спiльним, ТСрунтообробним реманентом, який був конфiскований в селян-одноосiбникiв та помiщикiв, бiднiшi селяни розпочали об'iднуватись в спiльну органiзацiю по обробiтку землi ( СОЗ).

В Павлiвцi в 1921 роцi було органiзовано два колгоспи, якi називались: " Лiтнiй ранок", де сьогоднi господарство СТОВ " Свiтанок" та " Працьовик", де сьогоднi газова пiдстанцiя на вулицi Калинiвська. По архiвних даних iз Вiнницького архiву колгосп " Лiтнiй ранок" заснований 20.08.1921 року членами правлiння якого були Любчик Андрiй, Панасюк Якiв, Димура Гарiйон, а членiв в колгоспi було 8 чоловiк.

Колгосп " Працьовик" заснований 28.08.1921 року членами правлiння якого були Панусевич Всеволод ( с. Вiльхова) та Гомельчук Омелько, а членiв колгоспу було 8 чоловiк. Не маючи пiдтримки в бiльшостi селян села цi колгоспи розпались. Пiдтримуючи полiтику партii комунiстiв, мiсцевi колективiсти (комсомольцi та комунiсти) з допомогою В. Сидорова, агiтували селян вступати в колгосп i таким чином виконували полiтику партii по колективiзацii на селi.

В 1923 роцi був вiдкритий дитячий будинок, де зараз контора СТОВ " Свiтанок". В ньому було 5 дiтей.

В 1929 роцi в селi було органiзовано товариство по " спiльному обробiтку землi " (СОЗ) головою якого був Бугай Клим Нiкiфорович. В товариствi налiчувалося 260 дворiв.

В 1929 роцi в селi був вiдкритий кам'яний кар'iр, що знаходився на вулицi Кам'янiй, де зараз розташований став, куди усi ходять купатися. В селi було органiзовано товариство " Бджола" в 1927 роцi, а в 1928 роцi органiзовано " бурякове товариство".

Перший трактор " Унiверсал" iз шиповими залiзними колесами в селi появився саме в 1929 роцi, про який селяни склали ось такий вiрш:

".. Чи чули ви, що в мiстi Калинiвцi дають трактори?

А орати ж ними як?

Отак, голубе! Не треба плуга, нi коня.

Ота машина за двох справляiться одна.

Сама веде й оре, трохи за дорого коштуi.

Але один нiхто ii i не Березень

ii гуртом, весь колектив коштуi.."

Записано iз спогадiв покiйного вчителя-пенсiонера Наборськоi Ольги Кирилiвни в 1997 роцi.

РЖз архiвних матерiалiв:

"1924 рiк. Павлiвське сiльськогосподарське кредитно-кооперативне товариство. Було вiдкрито будинок дитини в 1924 роцi, де зараз контора господарство " Свiтанок", де було 7 дiтей."

Згiдно акту перевiрки фiнансовоi дiяльностi товариства датованого 23 липня 1926 року i наступний запис: дворiв - 920, населення - 3500 чоловiк. У складi товариства 79 членiв iз 79 господарств або 8,5% вiд загальноi кiлькостi дворiв i 2,26% вiд загальноi кiлькостi населення. Товариство iснуi на статутi сiльськогосподарського кредитового-кооперативного товариства, зареiстровано Вiнницьким окружним кооператкомом 4 грудня 1925 року за ч. 189. Товариство входить до Вiнницького Господарсоюзу. Рух членiв товариства такий: на 01.10.1924р. - 63 чол.; 01.01.1925р. - 72 чол.; 21.07.1926р. - 79 чол.

1928-1929 операцiйний рiк по рiчному звiту господарськоi дiяльностi знаходимо наступний запис:

"Район дiяльностi Шевченкiвського сiльськогосподарського кредитового кооперативного товариства поширюiться на такi населенi пункти: Павлiвку, Сальник, Калинiвку, Шевченiвку, Вiльхову i Варницю. Звалось " Шевченкiвське малинове будiвництво" в яке входила i Павлiвка. Назва була така " Павлiвське товариство по спiльному обробiтку землi (СОЗ) " Сталь".

РЖз архiвних даних:

Протокол №3

Засiдання комiсii по затвердженню статутiв переселенських товариств вiд 16 квiтня 1924 року.

Слухали:

Про затвердження статутiв переселенських товариств i "Працiвник" с. Павлiвка Калинiвського району - 20 дворiв.

Ухвалили:

Затвердити й зареiструвати пiсля одержання ними земельних дiльниць на колфондi.

Пiдписи комiсii.

Архiвнi матерiали.

РЖз паспорта колгоспу " Криця датованого 11 березня 1930 року.

Назва колгоспу - " Криця".

Форма - сiльськогосподарська артiль.

Утворено - 11 березня 1930 року.

Знаходиться в Калинiвському районi.

Стан господарства:

1. В колгоспi i 615 господарств: бiднякiв - 315 дворiв, середнякiв - 185 дворiв, батракiв -7 дворiв, робочих -70 дворiв, службовцiв - 38 .

2. Членiв колгоспу - 2490 чоловiк в тому числi: чоловiк вiд 16 до 55 рокiв - 609, пiдлiткiв, вiд 12 до 16 рокiв, -75, жiнок вiд 26 до 55 рокiв - 665, пiдлiткiв - 100.

3. Колгосп обслуговуiться Калинiвською МТС.

4. Всього в селi придатноi i непридатноi землi - 1881 га в тому числi рiллi - 1425 га.

В 1931 роцi в колгоспi було: 40 кiнних плугiв i культиваторiв, 11 борiн, 4 окучники, 8 сiвалок, 1 молотарка.

Корiв було 19, коней - 196, свиноматок - 14, свиней-112. Працювали дитячi ясла на 60 дiтей та працювала iдальня на 300 чоловiк. Головою колгоспу був Бугай Клим Никифорович.

В 1931 роцi головою колгоспу iменi Ленiна обрано Канюку Романа, а в 1932 роцi В. Сидорова - робiтника-комунiста по 25-ти тисячному наборi.

В колгоспi iменi Мiкояна головою було обрано Вдовиченка Мiлентiя Семеновича.

Границя мiж землями колгоспiв проходила по селу: по вулицi Набережнiй, привокзальнiй до станцii калинiвка II, вулиця Мiзякiвська i в сторону Калинiвки плюс землi Вiльховоi належали колгоспу iменi Мiкояна.

Землi в протилежну сторону вiд цiii границi, в сторону нинiшнього СТОВ " Свiтанок" належали колгоспу iменi Ленiна.

Спочатку в колгосп вступали по 50 дворiв. Обробiток землi проводили кiньми, а в основному волами. В колгоспi iменi Ленiна коней зводили в клуню Козелка Миколи, яка знаходилась, де зараз авто гаражi СТОВ " Свiтанок".

В 1932-1933 роках " полiтика" партii привела до того, що в селах при урожайному роцi забрали все зерно i вивезли в державнi засiки. " Активiсти" ходили в кожну хату i забирали все: квасолю, зерно рiзне, з печей забирали готовий спечений хлiб. На Украiнi розпочався нечуваний голод, або як зараз пишуть iсторики " Украiнський голодомор 1932-1933 рокiв". Не обминув голод i павлiвчан, якi змушенi були варити листя молодоi лободи i липи, викопували картоплю, яка залишалась iз зими, гнила i замерзла. РЖз 3500 жителiв третя частина померла iз голоду. В основному захоронення проводили на старому цвинтарi по вулицi Ленiна (де зараз проживаi Бурлака Григорiй Павлович).

В 1934-1935 роках, коли головою колгоспу був Причишин Федiр ("Воловик"), вiн закрив кам'яний кар'iр, який назвали " бiлою дорогою"

В колгоспi iменi Ленiна було 2 автомашини - " полуторки" ГАЗ-ММ. На них працювали Гуменчук Олександр Йосипович та Канюка Василь Васильович.

В 1949 роцi головою колгоспу iменi Ленiна став працювати Малярчук Макар Пантелеймонович, який проживав в мiстi Калинiвцi.

В 1950 роцi пройшло об'iднання обох колгоспiв в один iменi Ленiна. Вiдiйшли до колгоспу " Бiльшовик", мiста Калинiвки, землi С.Ольхова.

Головою об'iднаних колгоспiв обрали Малярчука М.П., який працював головою до 1959 року. В цi роки розпочалось iнтенсивне будiвництво в колгоспi, збiльшувався сiльськогосподарський реманент i технiка, почала пiдвищуватись культура землеробства, почав зростати добробут колгоспникiв. В селi почало iнтенсивно вестись житлове будiвництво громадян. В колгоспi все ж таки переважала ручна праця нiж праця механiзмiв. В ньому було шiсть рiльничих бригад i одна садова. В кожнiй по 12 ланок, а в кожнiй ланцi по 16-20 жiнок. Створена машинно-тракторна станцiя МТС в 1954 роцi i називалась Павлiвська МТС, де зараз ремзавод.

1959-1060 роках головою колгоспу працював Коцюбинський РЖгор Данилович. Вiн розпочав мелiорацiю земель в селi i було прорито 20 км мелiоративних ровiв. Роботу виконували вiйськовi i вiйськовою технiкою. Все виконувалось пiд контролем колгоспного землемiра Наборського Василя Лук'яновича.

В 1960 роцi колгосп iменi Ленiна був тимчасово приiднаний до колгоспу " Бiльшовик" мiста Калинiвки, де головою був Димiнський РЖван Йосипович. Був депутатом Верховноi Ради Радянського Союзу, Герой соцiалiстичноi працi. Коли iз колгоспу iменi Ленiна в " Бiльшовик" стали вивозити щонайновiше iз технiки, конi, велику рогату худобу, розпочали демонтаж млина. Павлiвським колгоспникам увiрвався терпець i вони виступили проти такого воз'iднання. Все, що вивезли, було повернуто назад в колгосп. В 1960 роцi колгосп роз'iднали. В кiнцi 1960 року видiлена дiлянка пiд будiвництво рем заводу, а 25 лютого 1960 року Павлiвська МТС перейменована в Павлiвський ремонтний завод Автопромтреста.

1960-1967 роки - працював головою колгоспу Гуменчук Григорiй Юхимович. При його головуваннi вiдбулось подальше придбання технiки i сiльськогосподарського реманенту, зросла врожайнiсть полiв. В лiсах розпочалась заготiвля торфу, який вивозили на поля колгоспу. Було 6 бригад, в нiй 6 ланок по 16-20 жiнок, 120 пар коней, 4 гусеничних трактори Т-74, 2 колiсних трактори, один прицепний комбайн на якому працював Климчик Павло, а потiм його брат Климчик Степан ( брати " Сороки").

Вiд того, що був жовто-бiлий пiсок. Його брали рiзнi органiзацii свого району та сусiднi райони областi.

1935-1936 роки. Головою колгоспу був Хоша Юхим Григорович. При ньому селяни здавали в колгосп для вiдтворення господарського стада. Для зернових селяни зносили своi зерно.

В 1936-1938 роках головою колгоспу був Гуменчук Василь (Кирилець)

Мороз РЖван працював головою колгоспу в 1938-1941 роках. При ньому в 1939-1940 роках був побудований сiльський клуб сiльським майстром-будiвельником Гнатом Криворучком ( проживав по вулицi Шкiльнiй). Будинок культури функцiонуi в даний час, де понад 20 рокiв незмiнно працюi Гуменчук Катерина Андрiiвна. Постановою Вiнницького облвиконкому № 137 вiд 10.02.1945 року звiльнено примiщення колгоспного клубу, зайнятого в перiод нiмецькоi окупацii пiд молитовний дiм.

В 1943-1944 роках головою колгоспу був Бiлозор Олексiй, який запам'ятався павлiчанам, як прислужник нiмецьких окупантiв.

Бiлозор Клим став працювати головою колгоспу в 1944 роцi, коли село Павлiвка було визволено вiд нiмецьких окупантiв. Тодi зберiгся лише один будинок( де зараз знаходиться iдальня господарства), де було всього iз тварин 3 вiвцi i 3 корови, 2 свинi. Цi свинi врятував вiд гiтлерiвцiв колгоспник Свистун Василь.

1945 рiк - голова колгоспу Погонець РЖ. (iз с. Гулiвцi)

1946 рiк - головою працював Ковальчук Денис Антонович.

рiк - головою був Самсонюк РЖван Маркович колгоспу iменi Ленiна, а в колгоспi iменi Мiкояна головою стала Волинець Лiдiя Леонтiiвна - " партизанська мати". Вона була депутатом Верховноi Ради Украiни 1946-1950 рокiв.

В колгоспi iменi Мiкояна ( голова Волинець Л.Л.) була одна автомашина ЗРЖС-% i шофером був Бурлака Федiр, а потiм Мартинюк Григорiй Петрович.

1967-1981 роки - головою колгоспу працював Наборський Микола Самiйлович. Було 4 бригади, бiльше 20 тракторiв, 4 самохiднi комбайни. Була висока продуктивнiсть полiв i ферм. Проводилось будiвництво тваринницьких примiщень, в 1973 роцi побудована амбулаторiя, а дитячий садок в 1968 роцi.

В 1973 роцi побудовано ставок бiля сiльськоi ради i з 1973 по 1975 роки побудовано асфальтову дорогу через село по iнiцiативi i великiй пiдтримцi мiсцевого жителя Кульчицького Мiлентiя Павловича (працював в облвиконавчому комiтетi i жив в мiстi Вiнницi)

Побудований обелiск в центрi села на честь тридцятирiччя Перемори над фашистською Нiмеччиною в 1975 роцi.

1981-1983 роки - головою працював Кодема Микола РЖванович. Значно знизилась продуктивнiсть полiв i ферм. Будiвництво майже не велось. Був побудований лiтнiй табiр бiля Кособуцького РЖвана Петровича. Тодi ввiйшло в моду " вiдкорм" бичкiв по методу поодинокого випасу на цепу з припоном. Випасались на полях бiля Кособуцького РЖ.П. ( зараз це землi соцiальноi сфери села). Побудована асфальтна дорога i ставок бiля сiльськоi ради.

1983-2002 роки - голова колгоспу Бранiцький Юрiй Олексiйович. За роки перебування на посту голови колгоспу iменi Ленiна, а з 1992 року голова КСП Свiтанок", а з 2000 року директор СТОВ

(сiлькогосподарське товариство з обмеженою вiдповiдальнiстю) "Свiтанок" по 19 квiтня 2002 року, пройшла справжня технiчна революцiя. За 1983-1985 роки поновлено повнiстю автомобiльний i тракторний парки, закуплено новий сiльськогосподарський реманент. На 2000 рiк в СТОВ "Свiтанок" сучаснi гусеничнi i колiснi трактори - 37, автомобiлiв - 36, зернових комбайнiв - 6, силосозбиральнi комплекси - 2 та iнша технiка. Господарство працюi по високiй технологii рослинництва. Врожайнiсть виросла вiд ЗОцнт/га пшеницi до бОцнт/га, цукровий буряк з 220цнт/га до 380-400цнт/га i iншi. Корiв нараховуiться 600 штук, всього ВРХ - 1015 голiв, свиней - 1200. надоi зросли вiд 2000л на одну корову до 3800л. Щорiчно ремонтуються тваринницькi примiщення.

Побудованi новi примiщення:

- будинки для спецiалiстiв - два - 1983-1984 роки;

- жомова яма -1983 рiк;

- iдальня, баня ( сауна), будинок вiдпочинку на тракторному станi-1985 рiк;

- пiд навiс на сiно - 1986 рiк;

- будинки для спецiалiстiв - два - 1987 рiк;

- картоплесховище, силоснi траншеi - 1989 рiк;

- зерносклад, склад запасних частин, свинарник, гусятник - 1990 рiк;

- пилорама-1990-1991 роки;

- ковбасний цех - 1993-1995 роки;

- дорога через господарство до райснаба - 1995 рiк;

- зерносклад, автогаражi - 1998рiк;

- нова вагова - 1999 рiк;

- пiд навiс для технiки на тракторнiй бригадi - 200-=2001 роки;

- зерноочисний комплекс - 1997 рiк;

- сушiлка зерна - 1999рiк;

- газифiкацiя для сушiлки - 2002 рiк.

Надавав велику допомогу ветеранам Великоi Вiтчизняноi вiйни, одиноким, школi, амбулаторii, будинку культурi.

2002 рiк - директором СТОВ " Свiтанок" став Бранiцький Юрiй Юрiйович.

Побудовано маточник свиней, продовжено ремонт тваринницьких примiщень. В складнi економiчнiй ситуацii, яка зараз i в державi, господарство своiх позицiй не здало i по сiльськогосподарських показниках зайняло в 2002 роцi третi мiсце в районi. Вперше вирощено врожай пшеницi по 70,1цнт/га, ячменю по 65цнт/га, надоiно молока бiльше як 4000л на фуражну корову. Господарство не маi заборгованостi по платежах до бюджету, по зарплатi.

Надаiться велика м

Вместе с этим смотрят:

"Нивхи"

32-я Стрелковая дивизия (результаты поисковой работы группы "Память" МИВлГУ)

4 capitals of Great Britain

About Canada

Description of Canada