Етнiчна культура
Змiст
Вступ
1. Етнiчна культура
2. Вплив факторiв на ентнiчнi процеси
3. Вивчення складу населення
Виводи
Лiтература
Упродовж останнiх 100-150 рокiв на Землi рiзко збiльшилася кiлькiсть мiст i чисельнiсть мiського населення, пiдвищилася його частка в усьому населеннi планети, посилилася роль мiст в усiх сферах життя суспiльства. Вiдобразивши суттiвi структурнi змiни в економiцi та соцiальному життi, процес урбанiзацii, будучи назагал прогресивним явищем, спричинив багато нових проблем, якi десятилiттями зберiгають актуальнiсть. Тому бiльшiсть сучасних суспiльних наук, дослiджуючи рiзнi аспекти буття людини та суспiльства, часто акцентують увагу саме на мiстi, мiських жителях. Серед великоi кiлькостi проблем сучасного суспiльного життя, що потребують детального вивчення, належне мiсце маi посiсти проблема взаiмодii та взаiмозвтАЩязку мiста й етносу.
Впродовж тривалого перiоду в Украiнi було дуже мало наукових праць етноурбанiстичного спрямування. Вiдсутнiсть ТСрунтовних дослiджень iз цiii проблематики зумовлювалася панiвною у Радянському Союзi, до складу якого до 1991 р. входила Украiна, офiцiйною марксистсько-ленiнською iдеологiiю. Ця iдеологiя визнавала перевагу класових iнтересiв над нацiональними, що вiдвертало увагу вiд дослiдження етнiчного складу мiського населення й загалом вiд вивчення етнiчних проблем. Марксисти вважали також, що мiська культура не i невiдтАЩiмною частиною нацiональноi культури, а навпаки - суперечить iй, нiвелюючи нацiональнi традицii. Таке висвiтлення проблеми вiдбувалося у процесi пропаганди псевдонауковоi концепцii тАЬзлиття нацiй у iдиний радянський народ", яка слугувала прикриттям процесу швидкоi русифiкацii населення рiзних нацiональностей колишнього СРСР. Натомiсть у зарубiжних краiнах етноурбанiстичнi дослiдження розвивалися в зовсiм iнших умовах. Наприклад, у США етнiчний склад мiського населення привернув увагу науковцiв ще в 30-х роках ХХ ст., оскiльки особливiстю цiii краiни, як й iнших краiн Америки, i те, що iхнi населення формувалося за рахунок переселенцiв з багатьох реТСiонiв свiту, тому характеризуiться значною етнiчною строкатiстю. В 70-80-х роках ХХ ст. вивчення етнiчних груп у мiстах набуло актуальностi й для краiн Захiдноi РДвропи у звтАЩязку iз мiТСрацiями робiтникiв - вихiдцiв iз краiн Пiвнiчноi Африки, Туреччини, колишньоi Югославii та деяких iнших реТСiонiв.
Вiдповiдно до висловлених вище мiркувань, метою цiii роботи i дослiдження науковоi сутностi проблеми географiчного дослiдження етнiчного складу мiського населення (етногеографiчного дослiдження мiського населення). Конкретнi завдання роботи полягають в тому, щоб розкрити актуальнiсть проблеми, проаналiзувати взаiмозвтАЩязок мiж мiстом та етносом, охарактеризувати головнi напрямки етногеографiчного дослiдження мiського населення, дослiдити питання методики та методологii таких дослiджень.
Безперечно, що у мiстi значною мiрою втрачаються традицiйнi етнiчнi риси людини. Проте зникають здебiльшого етнiчнi особливостi традицiйноi матерiальноi культури (причому далеко не всi), а загалом етнiчне в людинi залишаiться, воно лише переходить у ii духовне життя, в ii психологiю. РЖснують два взаiмоповтАЩязанi типи етнiчноi культури: традицiйний сiльський тип, в основi якого лежать багатовiковi звтАЩязки селянина iз землею, вираженi в матерiальнiй культурi, побутi, традицiях, звичаях; i сучасний урбанiстичний тип, який ТСрунтуiться не стiльки на зовнiшнiх етнiчних атрибутах, скiльки на внутрiшньому психологiчному усвiдомленнi етнiчного корiння, тобто на етнiчнiй самосвiдомостi.
Ще однiiю важливою перешкодою, що в совiтський перiод стримувала етнiчне вивчення мiст, було вiдведене етногеографii (науковiй дисциплiнi, в межах якоi найчастiше вивчають цю проблему) мiсце серед суспiльних наук. У радянськiй системi суспiльних наук етнiчна географiя розглядалася як етнографiчна дисциплiна, чи, в кращому випадку, як дисциплiна, яка перебуваi на стику етнографii та географii. В. Старовойтова навiть запропонувала видiлити окрему субдисциплiну - тАЬурбаноетнографiю", яка б вивчала рiзнi етноси у мiстах. Очевидно, що лише етнографiчний пiдхiд до вивчення як проблеми просторового розмiщення етносiв загалом, так i етнiчних вiдносин у мiстах, зокрема, хоч i i необхiдним, але не найважливiшим. Швидкий розвиток етногеографii у постсовiтський перiод одразу ж виявив помилковiсть вiднесення етногеографii до етнографiчних наук i засвiдчив, що за предметом дослiдження та методами дослiдження, етногеографiя виступаi як географiчна наука. Зрозумiло, що етнiчним вивченням населення мiст повиннi займатися представники рiзних наук (етнографii, демографii, iсторii, соцiологii), але комплексне дослiдження усiх аспектiв цiii проблематики неможливе без геопросторового ii бачення, тобто без географiчного пiдходу, який даi змогу повтАЩязати данi рiзних суспiльних наук i дослiдити проблему як у локальному та загальнодержавному, так i в глобальному контекстах.
Вплив урбанiзацii на етнiчнi спiльноти i найрiзноманiтнiшим. Почнемо з того, що вона, зазвичай, сприяi ускладненню етнiчного складу населення територii. ПовтАЩязане це з мiТСрацiями населення, завдяки яким зростають мiста. Найбiльшi з них мають значнi ареали мiТСрацiйного притягування, що можуть виходити за межi реТСiону чи краiни, де знаходиться мiсто, i охоплювати етнiчнi територii декiлькох етнiчних спiльнот, завдяки чому i вiдбуваiться притiк мiТСрантiв рiзних нацiональностей. Проте мiжетнiчнi звтАЩязки, неминучi в процесi адаптацii декiлькох етнiчних груп у мiстi, пришвидшують рiзноманiтнi етнiчнi процеси, кiнцевим результатом яких здебiльшого i поступова асимiляцiя малих етнiчних груп бiльшими, а отже, зростання етнiчноi однорiдностi мiста.
Окремою важливою науковою проблемою i роль мiст у процесi формування та розвитку тiii чи iншоi етнiчноi спiльноти. Мiста завжди виступають центрами консолiдацii етносу, незалежно вiд того, бiльшiсть чи меншiсть у них становить корiнний етнос, i це повтАЩязане з роллю полiтичних, економiчних та культурних центрiв, яку вони вiдiграють.
Ще одним наслiдком впливу мiста на етнiчнi групи i внутрiшньоетнiчнi змiни, тобто модифiкацiя основних етноформувальних ознак: мови, культури та iн. Наприклад, процес урбанiзацii зумовлюi поступове зникнення локальних дiалектних розбiжностей у мовi того чи iншого етносу i сприяi поширенню лiтературноi мови, а також - появi жаргонiв рiзного походження.
Процес урбанiзацii поступово змiнюi антропологiчнi риси представникiв етнiчноi групи. Причиною цього i не лише мiжетнiчна взаiмодiя етнiчних спiльнот рiзних антропологiчних типiв, що вiдбуваiться у мiстах. Змiни значною мiрою повтАЩязанi зi специфiчними властивостями мiського середовища (особливий мiкроклiмат мiста, вода, повiтря тощо), що виникли в результатi взаiмодii природних та техногенних факторiв, та з умовами мiського способу життя (зростання ролi розумовоi працi, змiни в харчуваннi, способах вiдпочинку тощо). Усе це породжуi контрасти в антропологiчних рисах жителiв мiста та поступовi загальнi змiни iхнiх найважливiших антропологiчних ознак.
Важливою проблемою, що виникаi у переселенцiв до мiст, i потреба в адаптацii до мiських умов життя, мiського середовища. Ця проблема посiдаi одне з провiдних мiсць в урбанiстичних дослiдженнях у США, Канадi, краiнах Захiдноi РДвропи. Така увага зрозумiла: найбiльш корисною для суспiльства може бути лише та людина, яка у своiй щоденнiй життiдiяльностi на всiх рiвнях (вiд побутового до психологiчного) вiдчуваi себе комфортно. В полiетнiчному мiстi труднощi адаптацii зростають, оскiльки виникаi необхiднiсть у пристосуваннi не лише до нового способу життя, а й до iнших етнiчних культур. У цiй ситуацii вiдмiнностi у шляхах i умовах адаптацii рiзних етнiчних груп можуть спричинити соцiальну нерiвнiсть мiж ними (в заробiтнiй платнi, освiтньому рiвнi, умовах проживання та iн), що i потенцiйним джерелом конфлiктних ситуацiй на етнiчному ТСрунтi.
Вивчення етнiчного складу населення i одним iз безпосереднiх завдань етнiчноi географii. Етногеографи, як вiдомо, аналiзують загальну кiлькiсть рiзних етнiчних спiльнот, що проживають на тiй чи iншiй територii, та iх питому вагу в усьому населеннi, а також особливостi розселення етнiчних груп, тобто форми та характер територiального розмiщення, просторовi форми взаiморозташування з iншими етнiчними групами та мiТСрацiйнi процеси. Географiчне дослiдження етнiчного складу населення потрiбно здiйснювати з врахуванням його iсторичноi динамiки та аналiзувати в контекстi загальносуспiльного розвитку дослiджуваноi територii з урахуванням найрiзноманiтнiших природних, суспiльно-полiтичних та економiчних факторiв.
Етнiчний склад мiського населення завжди був складнiшим порiвняно з етнiчним складом навколишньоi сiльськоi територii. ПовтАЩязано це з генезою мiст, тобто з особливостями iх формування й розвитку. Будь-яке мiсто - це передусiм центр певноi мiсцевостi, певноi системи розселення населення, своiрiдна тАЬфокусна точка" й, як i в будь-якому центрi, в мiстi перетинаються найрiзноманiтнiшi лiнii, звтАЩязки, потоки, пришвидшуiться й урiзноманiтнюiться дiя всiх суспiльних процесiв. Крiм цього, мiсто породжуi новi явища й процеси, створюi новi соцiальнi проблеми, специфiчнi, властивi лише йому.
Сiльська мiсцевiсть, на вiдмiну вiд мiста, завжди характеризуiться повiльнiшим, бiльш консервативним способом життя, що можна пояснити багатовiковим звтАЩязком селянина iз землею, яка, годуючи його, завжди була найбiльшою цiннiстю. Для того, щоб змiнити етнiчний склад населення сiльськоi мiсцевостi потрiбно було позбавити селян землi, або вiднайти вiльну землю, щоб поселити сiльських iноземних колонiстiв. Отже, цiлком зрозумiлою i необхiднiсть при етногеографiчному вивченнi населення дослiджувати як етнiчний склад мiського населення, так i етнiчний склад населення сiльськоi мiсцевостi, а не обмежуватися тiльки вiдомостями щодо всього населення. У протилежному випадку виникаi ймовiрнiсть неправильноi оцiнки етнiчноi ситуацii у цiлому. Типовим прикладом тут може бути етнiчна ситуацiя, яка простежувалася в Галичинi у першiй третинi ХХ ст. Назагал у складi населення реТСiону тодi абсолютно переважали украiнцi, однак у складi мiського населення ситуацiя була зовсiм iншою. Украiнцi становили тiльки четверту частину населення мiських поселень, а основу iх населення складали представники iнших етнiчних спiльнот: у великих мiстах це були, передусiм, поляки, а також iвреi; у середнiх за люднiстю мiських поселеннях переважали iвреi, а на другому мiсцi були поляки; тiльки у малих мiських поселеннях пiдвищувалася частка украiнцiв.
Проте, видiляючи етнiчний склад мiського населення, помилкою було б дослiджувати його у вiдривi вiд етнiчного складу сiльського населення. Адже мiсто завжди розташоване на якiйсь етнiчнiй територii, тобто тАЬне в абстрактному середовищi, а в етнiчно специфiчному, що активно й вибiрково" впливаi на мiсто, на етнiчнi групи, що у ньому проживають. Бiльшiсть мiст виникали саме iз сiльських поселень, i саме за рахунок сiльського населення, як правило, вони зростають. Навiть якщо корiнний етнос не становить бiльшостi в населеннi мiста, воно залишаiться центром консолiдацii етносу, зростання нацiональноi iнтелiгенцii, розвитку нацiональноi культури. Отже, дослiдження етнiчного складу населення мiста неможливе без вивчення процесу формування й розвитку етнiчноi територii народу, що i корiнним для реТСiону, у якому розташоване мiсто. Вiдповiдно, вивчення рiзних етнiчних груп у мiстi треба поiднувати з вивченням проблем корiнного етносу та iнших етнiчних спiльнот, розселених в однiй iсторико-етнографiчнiй областi й обтАЩiднаних спiльною iсторичною долею та тривалими етнокультурними контактами.
Вивчення етнiчного складу населення мiста слiд розпочати з аналiзу його географiчного положення. Насамперед треба дослiдити власне етногеографiчне положення мiста, тобто його розташування в межах етнiчноi територii корiнного народу, а також положення стосовно етнiчних територiй безпосереднiх етнiчних сусiдiв. Етногеографiчне положення мiста передусiм залежить вiд положення та конфiгурацii етнiчноi територii корiнного етносу. Свого часу В. Покшишевський, порiвнюючи етнiчний склад населення столиць союзних республiк колишнього СРСР та вибiрково деяких iнших мiст, подiлив усi мiста за iхнiм розташуванням у межах територii тАЬрозселення основноi частини нацii" (етнiчноi територii, але з урахуванням щiльностi населення. - Л.Р.) на центральне, периферiйне, нiбито-периферiйне (коли мiсто розмiщене на околицi етнiчноi територii, але в мiсцi значноi густоти населення) та альтернативне (видiлялося тодi, коли етнiчна територiя була роздiлена на двi вiдокремленi частини). Зрозумiло, що цей подiл потребуi уточнення з урахуванням iнших складових частин етногеографiчного та загалом географiчного положення, адже рiзнi елементи останнього (полiтико-географiчне та геополiтичне, економiко-географiчне, фiзико-географiчне положення) опосередковано, а доволi часто й прямо впливають на етнiчний склад населення мiста.
У процесi вивчення етнiчного складу населення мiста видiляють декiлька головних напрямкiв, якi, по сутi, виступають поступовими стадiями дослiдження проблеми. Найвiдомiшими i етнодемографiчний, етномiкрогеографiчний та етнопроцесуальний напрямки. Кожен з напрямкiв характеризуiться певним набором проблем, якi необхiдно вирiшити, та методiв, за допомогою яких цi проблеми вирiшуються.
Суть першого напрямку полягаi в дослiдженнi кiлькiсного спiввiдношення етнiчних груп, що проживають у мiстi, та динамiки iхньоi чисельностi й питомоi ваги. Його застосування передбачаi аналiз основних показникiв етнодемографiчноi ситуацii щодо реТСiону, мiста й етнiчних груп, якi у ньому проживають, а також вивчення мiТСрацiйних процесiв. Основою пiдходу i вивчення та iнтерпретацiя статистичних даних.
Дослiдження етнiчного складу населення мiста в тих випадках, коли вiн особливо складний, доцiльно проводити за допомогою коефiцiiнта етнiчноi мозаiчностi. Першим, хто зробив описову спробу кiлькiсного визначення етнiчноi мозаiчностi мiста, був В. Сметанич. Вiн видiлив мiстоформувальнi (становлять не менше нiж 1% населення мiста) i мiстовизначальнi (не менше нiж 10% населення) нацiональностi та за кiлькiстю вiдповiдно перших i других запропонував обчислювати етнiчну мозаiчнiсть населення мiста. Згодом низка науковцiв вивели математичнi показники етнiчноi мозаiчностi мiст.
Наступний напрямок вивчаi етномiкрогеографiю мiста, тобто просторовi особливостi розмiщення рiзних етнiчних груп у межах територii мiста (району, кварталу, вулицi чи навiть окремого будинку). Цей напрямок передбачаi чи не найбiльш копiтку й трудомiстку роботу, логiчним завершенням якоi маi бути етнiчна карта мiста. Спроб детального вивчення етномiкрогеографii мiста в колишньому СРСР було небагато попри те, що це питання маi великий науковий iнтерес. Прикладом застосування методу можуть бути етнiчнi карти, складенi у процесi здiйснення в 70-80-х роках ХХ ст. РЖнститутом етнографii АН СРСР наукового проекту тАЬОптимiзацiя соцiально-культурних умов розвитку й зближення нацiй у СРСР".
Третiй напрямок вивчення етнiчного складу населення мiста передбачаi дослiдження етнiчних процесiв у ньому. Складнiсть цього пiдходу полягаi в тому, що при його застосуваннi матерiали переписiв населення можуть використовуватися лише дуже незначною мiрою, а головним джерелом iнформацii тут, як правило, виступають результати конкретно-соцiологiчних дослiджень населення мiста.
Цими напрямками дослiдження етнiчного складу населення мiста не обмежуiться. Так, перспективним i етнолiнТСвiстичний напрямок у дослiдженнi мiського населення, тобто вивчення мовного складу населення, а також етнолiнТСвiстичних процесiв у мiстах, зокрема мовноi асимiляцii, явища двомовностi (бiлiнТСвiзму) тощо.
Крiм цього, етноурбанiстичнi працi останнiх рокiв дають змогу стверджувати про формування ще одного напрямку етногеографiчного дослiдження населення мiста - етнокультурного. Цей напрямок наразi iснуi у виглядi деяких теоретично обТСрунтованих положень, однак поки ще мало пiдтверджених практичними результатами. Одним iз головних положень етнокультурного напрямку i твердження про iснування етнiчного (етнокультурного) ядра мiста. Пiд етнiчним ядром мiста розумiють ту частину населення, яка i носiiм мiськоi етнiчноi культури. Етнiчне ядро формуiться з корiнних жителiв мiста впродовж декiлькох поколiнь. У тому випадку, коли в мiстi живе декiлька численних етнiчних груп, воно може мати декiлька етнiчних ядер. У суспiльному життi мiста роль етнокультурного ядра полягаi в пiдтримцi та кiлькiсному i якiсному вiдтвореннi суспiльства, яке виступаi носiiм локальноi мiськоi культури, i досягаiться через оптимальну адаптацiю до конкретних соцiально-iсторичних i природних умов. Окрiм якiсного вiдтворення населення, етнiчне ядро маi ще одну важливу функцiю - адаптацii мiТСрантiв до умов мiського життя. З етнокультурним ядром повтАЩязано багато зовсiм не розроблених проблем: умови й фактори його формування, критерii стiйкостi, причини дезiнтеТСрацii, змiна ядра, етнокультурна класифiкацiя мiст.
На пiдставi етногеографiчного вивчення мiста можна розробити етнiчну типологiю мiст, яка дасть змогу вибрати з кожного типу найбiльш репрезентативнi обтАЩiкти для наступного детального iх дослiдження. Свого часу цiкаву спробу типологii мiських поселень за етнiчним складом населення здiйснила Л. Моногарова для мiст Таджикистану. Вона врахувала такi критерii:
а) етнiчний склад населення мiста;
б) географiчне положення;
в) функцiональний тип;
г) загальна чисельнiсть населення;
д) iсторiя мiста.
Нами було виконане етнiчне групування мiських поселень сучасноi Галичини на пiдставi аналiзу наступних показникiв:
а) етнiчний склад населення;
б) спрямування етнолiнТСвiстичних процесiв;
в) люднiсть мiських поселень;
в) функцiональний тип;
г) особливостi iсторичного розвитку.
За результатами етнiчного групування видiлено 5 груп та 20 пiдгруп поселень.
Здiйснивши етнiчну типологiю мiст, можна перейти до розвтАЩязання наступноi задачi - районування територii Украiни за особливостями етнiчного складу мiського населення. В науковiй лiтературi вже вiдомi приклади використання методу районування при вивченнi етнiчного складу мiського населення. Так, Н. Юхньова виконала етнiчне районування мiського населення РДвропейськоi частини Росiйськоi iмперii за матерiалами перепису 1897 р. Автор видiлила i картографувала ареали домiнування в мiському населеннi рiзних нацiональностей (украiнський, росiйський, iврейський ареал тощо). Результати районування показали, що етнiчний склад мiського населення дослiджуваноi територii мав безпосереднiй звтАЩязок з iсторико-географiчними особливостями розвитку окремих ii реТСiонiв.
Окремо потрiбно вiдзначити проблему картографування етнiчного складу мiського населення. Картографування етнiчних явищ i процесiв включаi низку специфiчних прийомiв, не характерних для iнших видах картографiчних робiт. Тому поступово формуiться окрема наукова субдисциплiна - етнiчна картографiя. Етнiчне картографування маi давню iсторiю, проте в основi бiльшостi сучасних етнiчних карт i етнiчний склад сiльського населення, найчастiше вiдображений методом етнiчних територiй, тодi як вiдомостi про етнiчний склад мiського населення не наводяться. Отже, потрiбно шукати новi способи картографування етнiчного складу населення територii. Крiм карт власне етнiчного складу населення мiст, треба також складати й iншi карти з етноурбанiстичноi тематики, якi вiдображали б динамiку етнiчного складу мiського населення, етнiчнi процеси у мiстах, етнодемографiчну ситуацiю тощо. Загалом питання картографування етнiчного складу мiського населення i лише частиною широкоi проблеми розвитку етнiчноi картографii в Украiнi, кiнцевою метою розвтАЩязання якоi маi стати створення етнiчного атласу Украiни.
Оскiльки дослiдження етнiчного складу мiського населення i мiждисциплiнарною проблемою, воно вимагаi iнтеТСрального пiдходу, тобто залучення методiв рiзних наукових дисциплiн: етнiчноi географii, етнiчноi картографii, iсторичноi географii, етнiчноi демографii, етносоцiологii та iн.
Одними з найважливiших при вивченнi етнiчного складу мiського населення i географiчнi методи, оскiльки мiсто як особлива й складна форма просторового розселення населення виникаi, функцiонуi й розвиваiться передусiм пiд впливом географiчних факторiв. Суть географiчного пiдходу полягаi в тому, що його застосування обовтАЩязково передбачаi звтАЩязок з територiiю, а також комплекснiсть, конкретнiсть та глобальнiсть мислення. Використавши географiчний пiдхiд i проаналiзувавши просторовi особливостi етнiчного складу мiського населення певного реТСiону, можна повтАЩязати результати дослiджень рiзних наукових дисциплiн i досягнути цiлiсного бачення проблеми.
Окремо зупинимося на картографiчному методi. Картографування власне етнiчного складу мiського населення найчастiше залежить вiд його спiввiдношення з етнiчним складом навколишньоi сiльськоi мiсцевостi та вiд мети картографування. Найпоширенiшим способом картографування етнiчного складу населення мiст i спосiб людностi з використанням: а) знаку-сфери, пропорцiйноi, де N - чисельнiсть населення мiста; б) квадрата, розбитого на рiвновеликi квадратнi клiтинки, де площа квадрата дорiвнюi площi проекцii куба, обтАЩiм якого вiдповiдаi людностi мiста. Зручнiсть другого способу свого часу довiв В. Наулко, який склав карту етнiчного складу населення Украiни за результатами перепису населення 1959 р.
Складнiстю дослiджуваного обтАЩiкта та тривалiстю його еволюцii пояснюiться необхiднiсть використання при етногеографiчному вивченнi мiста iсторичного та логiчного пiдходiв. Суть iсторичного пiдходу полягаi в дослiдженнi iсторичних особливостей динамiки етнiчного складу населення мiст у iхньому конкретному розмаiттi, у виявленнi найважливiших iсторичних фактiв, та на цiй основi такому вiдтвореннi iсторичного процесу, при якому б розкривалися логiчнi закономiрностi його розвитку. Використання iсторичного пiдходу значно ускладнюi наукове дослiдження, тому вiн завжди поiднуiться з логiчним пiдходом. Останнiй не передбачаi безпосереднього розгляду ходу iсторii, а розкриваi ii логiку шляхом вивчення iсторичного процесу на вищих стадiях його розвитку. Основою пiдходу i особливiсть складних обтАЩiктiв, яка полягаi в тому, що вони на вищих стадiях розвитку у своiй структурi й функцiях у стислому виглядi вiдображають усi риси попередньоi еволюцii.
При використаннi iсторичного пiдходу в географiчних дослiдженнях неодмiнно застосовуються методи, якi традицiйно повтАЩязуються з iсторичною географiiю - науковою дисциплiною на стику iсторii та географii, яка останнiм часом набула значного розвитку. Це, зокрема, методи iсторико-географiчних зрiзiв, синхронного та дiахронного аналiзу. Метод iсторико-географiчних зрiзiв полягаi у вивченнi вузлових моментiв у розвитку дослiджуваного обтАЩiкту, при проходженнi яких вiдбувалися якiсно новi змiни основних його характеристик. РЖсторико-географiчнi зрiзи можуть бути компонентними та iнтеТСральними. За допомогою перших вивчаються окремi сторони дослiджуваного обтАЩiкта в той чи iнший вузловий момент, тодi коли другi передбачають комплексне дослiдження обтАЩiкта. Необхiдною умовою при проведеннi iсторико-географiчного зрiзу i одночасне дослiдження взаiмовiдносин рiзних компонентiв обтАЩiкта та iх зiставлення, тобто використання методу синхронного аналiзу. Щоб повтАЩязати рiзночасовi зрiзи й визначити тенденцii розвитку обтАЩiкта за увесь iсторичний перiод, застосовуiться дiахронний аналiз.
Оскiльки найчастiше основним джерелом вiдомостей про етнiчний склад населення мiст i матерiали переписiв населення, то для iх аналiзу обовтАЩязково використовують найрiзноманiтнiшi математичнi та статистичнi методи: табличний метод, аналiз рядiв динамiки, метод iндексiв тощо. Суть цих методiв детально описана в працях зi статистики, соцiологii, демографii; тому зупинимося лише на деяких кiлькiсних показниках.
Вище вже йшлося про задачу етнiчноi мозаiчностi мiста, яка i частиною ширшого питання типологii етнiчних середовищ. Свого часу вiдомий географ В. Покшишевський сформулював таку задачу: етнiчний склад населення якого з мiст i складнiший, що маi спiввiдношення частки трьох нацiональностей 50: 30: 20 чи 40: 35: 25? Пiзнiше науковцями було запропоновано декiлька варiантiв розвтАЩязання цiii задачi. Найвiдомiшими з них i обчислення iндексiв етнiчноi мозаiчностi Л. Моногаровоi та Б. Еккеля.
Вивчаючи етнiчнi процеси у мiстi, доцiльно використовувати так званi показники етнокультурного домiнування. РЗх суть полягаi в тому, що тАЬкультурнi особливостi одних етнiчних спiльнот сприймаються представниками контактуючих з ними етносiв бiльш активно, а iнших - менш активно". Отже, показники етнокультурного домiнування вiдображають ступiнь сприйняття культурних особливостей рiзними етнiчними спiльнотами. Одним iз видiв етнокультурного домiнування i етнолiнТСвiстичне домiнування, тобто сприйняття етнiчними спiльнотами рiзних мов (на пострадянському просторi найчастiше мови корiнноi нацiональностi та росiйськоi мови). Показники етнолiнТСвiстичного домiнування можна визначити на пiдставi матерiалiв переписiв населення, тодi як для iнших видiв домiнування для того, щоб отримати вихiднi данi, потрiбно здiйснювати етносоцiологiчнi дослiдження. При вивченнi етнолiнТСвiстичного домiнування найчастiше використовують два пiдходи:
а) аналiз мовноi взаiмодii населення корiнноi нацiональностi (тобто в Украiнi - украiнцiв) та росiян;
б) ступiнь сприйняття iншими, менш численними нацiональностями украiнськоi та росiйськоi мов. Цi коефiцiiнти можна обчислити також на пiдставi даних про другу мову, якою вiльно володiють представники рiзних нацiональностей.
Крiм коефiцiiнтiв етнолiнТСвiстичного домiнування, iснують й iншi етнолiнТСвiстичнi показники, наприклад показник рiзномовностi Дж. ТРрiнберТСа, видозмiною якого, до речi, i згаданий вище показник етнiчноi мозаiчностi Б. Еккеля.
Пiдсумовуючи дослiдження напрямкiв та методiв етногеографiчного дослiдження мiського населення зазначимо таке. ВзаiмозвтАЩязки мiж мiстом i етнiчною спiльнотою мають велику кiлькiсть аспектiв. Значна частина з них i предметом етногеографiчних дослiджень. Зокрема, на сучасному етапi розвитку етнiчноi географii видiлено наступнi напрямки вивчення етнiчного складу мiського населення: етнодемографiчний, етнопроцесуальний, етномiкрогеографiчний, етнолiнгвiстичний, етнокультурний. У процесi етногеографiчного дослiдження мiських поселень доцiльно використовувати показники етнiчноi мозаiчностi мiського населення, етнолiнТСвiстичного домiнування, iнтегральний, iсторичний та логiчний пiдходи.
Для Украiни потреба в геоетноурбанiстичних дослiдженнях i особливо великою. Адже характерною рисою мiських поселень Украiни i те, що вони тривалий перiод розвивалися в колонiальних умовах. Тому мiста Украiни поступово втратили украiнський характер, i тривалий перiод були багато в чому чужими для навколишнього украiнського сiльського оточення. Протистояння мiж украiнським селом i неукраiнським мiстом - одна з найважливiших проблем украiнськоi iсторii. Певною мiрою в деяких реТСiонах Украiни це протистояння вiдчуваiться i тепер. Актуальнiсть дослiдження етнiчного складу мiського населення зросла на початку ХХРЖ ст., пiсля проведення Всеукраiнського перепису населення. З оприлюдненням його пiдсумкiв зтАЩявилася можливiсть простежити змiни, якi вiдбулися в етнiчному складi мiського населення Украiни у постсовiтський перiод, пiсля кардинальноi змiни суспiльно-полiтичноi та економiчноi ситуацii.
1. Алаев Э.Б. Социально-экономическая география: Понятийно-терминологический словарь. - Москва: Мысль, 1983. - 350 с.
2. Арутюнов С.А. Процессы и закономерности вхождения инноваций в культуру этноса // Советская этно-графия, 1982. - № 1. - С.34-48.
3. Брук С.И., Козлов В.И., Левин М.Г. Современное состояние исследований по этнической географии в СССР // География населения в СССР. Основные проблемы. - Москва: Географгиз, 1964. - С.81-94.
4. Гринберг Дж. Определение меры разноязычия // Новое в лингвистике: Пер. с англ. - Вып.6. - Москва: Прогресс, 1972. - С. 204-212.
5. Дубова Н.А. Антропологические аспекты урбанизации // Советская этнография. - 1987. - №1. - C.80-85.
6. Жекулин В.С. Историческая география: предмет и методы. - Ленинград: Наука. Ленингр. отд., 1982. - 224 с.
7. Лаппо Г.М. География городов с основами градостроительства. - Москва: Изд-во МГУ, 1969. - С.16.
8. Лозинський Р. Групування мiст сучасноi Галичини за нацiональною ознакою населення // Вiсник Львiвського унiверситету. Серiя географiчна. - Випуск 22. - Львiв, 1998. - С.56-60.
9. Лозинський Р. Територiальнi особливостi змiн нацiонального складу мiського населення Галичини у мiжвоiнний перiод (1919-1939 рр) // Вiсник Львiвського унiверситету. Серiя географiчна. - Випуск 26. - Львiв, 2000. - С.221-225.
10. Моногарова Л.Ф. Комплексная типология городов СССР в свете проблем этнической мозаичности их населения // Советская этнография. - 1972. - № 6. - С.52-63.
11. Наулко В.РЖ. Карта сучасного етнiчного складу населення Украiнськоi РСР. - К.: Наукова думка, 1966.
12. Покшишевский В.В. Этнические процессы в городах и некоторые проблемы их изучения // Советская этнография. - 1967. - № 5. - С.3-15.
13. Проблемы этнической географии и картографии. - Москва: Наука, 1978. - 168 с.
14. Сметанич В.С. Национальный состав населения - важный вопрос типологии советских городов // Ученые записки Пермского гос. ун-та. - Т.242. - Пермь, 1970. - С.90-103.
15. Старовойтова Г.В. Этническая группа в современном советском городе: Социологические очерки. - Ленинград: Наука. Ленингр. отделение, 1987. - 174 с.
16. Чистов К.В. Проблемы этнографического и фольклорного изучения Северо-Запада СССР // Этногра-фическое изучение Северо-Запада СССР. - Ленинград: Наука. Ленингр. отделение, 1977. - С.3-10.
17. Шаблiй О.РЖ. Теоретичнi i методичнi проблеми розвитку етнiчноi географii Украiни // Сучаснi проблеми географii населення в Украiнi. - Луцьк, 1993. - С. 190-200.
18. Эккель Б.М. Определение индекса мозаичности национального состава республик, краев и областей СССР // Советская этнография. - 1976. - № 2. - С.33-39.
19. Этносоциология: цели, методы и некоторые результаты исследований / Арутюнян Ю.В., Дробижева Л.М., Кондратьев В.С. и др. - Москва: Наука, 1984. - 256 с.
20. Юхнева Н.В. Изучение города как этнографическая проблема // Этнографическое изучение Северо-Запада СССР. - Ленинград: Наука. Ленингр. отделение, 1977. - C.141-169.
21. Юхнева Н.В. Материалы к этническому районированию городского населения Европейской части России (по данным переписи 1897 г) // Этнические группы в городах Европейской части СССР. (Форми-рование, расселение, динамика культуры). - Москва: МФГО, 1987. - С.112-125.
Вместе с этим смотрят:
"Нивхи"
32-я Стрелковая дивизия (результаты поисковой работы группы "Память" МИВлГУ)
4 capitals of Great Britain
About Canada
Description of Canada