Етнiчна специфiка духовноi культури грекiв Приазов'я

Пiдвищений iнтерес украiнських етнографiв до Приазов'я закономiрний, оскiльки це один з найбiльш змiшаних в етнiчному вiдношеннi регiонiв Украiни. Питання мiжетнiчних зв'язкiв у нових полiтичних i соцiально-економiчних умовах займають одне з провiдних мiсць у дослiдженнях етнологiв не тiльки нашоi краiни, а й усього свiту. Причому слiд зазначити, що в даний час етнiчна специфiка у бiльшостi народiв змiщуiться з матерiальноi сфери в сферу духовну. В цьому зв'язку являi великий iнтерес вивчення весiльного ритуалу, оскiльки в ньому найбiльше акцентована етнiчна специфiка того або iншого народу, а в даному випадку грекiв Приазов'я.

Мета статтi тАУ прослiдити етнiчну специфiку грекiв Приазов'я (урумiв-тюркофонiв i румеiв-еллiнофонiв) в iсторичнiй ретроспективi в контекстi iх етнокультурноi взаiмодii з iншими народами на матерiалi весiльноi обрядовостi.

Слiд зазначити, що сьогоднi iснують лише працi описового характеру. Серед них стаття С.РЖ Маркова [1], яка висвiтлюi урумське весiлля кiнця ХРЖХ столiття, i робота краiзнавця О. Ксенофонтовоi-Петренко [2] про румейське весiлля в с. Сартана. Звертаi на себе увагу праця проф. В.К. Борисенко [3]. Це одна з небагатьох праць з етнiчноi культурi грекiв, де розглядаiться сучасний стан грецького весiльного обряду. Висвiтлення весiльноi обрядовостi мало мiсце в рамках наукових конференцiй [4].

Новизна роботи полягаi в тому, що при вивченнi весiльноi обрядовостi використовуiться комплексний пiдхiд. Разом з iсторичною лiтературою в науковий оборот вводяться етнографiчнi, лiнгвiстичнi i фольклорнi джерела, з використанням термiнологii урумiв тАУ грекiв-тюркофонiв i румеiв тАУ грекiв тАУ еллiнофонiв з етимологiчними поясненнями, що дозволяi розглянути дане явище в часi i просторi. Стаття написана на основi дослiджень ХРЖХ тАУ ХХ ст. та польових матерiалiв, зiбраних пiд час етнографiчних експедицiй у грецьких селах Донецькоi областi у 1970тАУ2002 рр. [5]

Традицiйно шлюби мiж греками бралися лише в рамках рiдного села. Шлюби мiж урумами i румеями, так само як i з росiянами, украiнцями i представниками iнших народiв, аж до початку ХХ ст. були дуже рiдкiсними [6]. В 70-i роки ХХ ст. значно збiльшилося число мiжнацiональних шлюбiв, а в даний час звертаi на себе увагу тенденцiя до зростання кiлькостi шлюбiв з представниками iнших нацiональностей, особливо слов'янами. Але останнi нашi дослiдження показали, що найстiйкiшими i шлюби мiж греками в рамках одного села [7].

Тепер перейдемо безпосередньо до розгляду самого весiльного ритуалу, який складаiться з послiдовно чергуючих обрядових дiй: передвесiльноi, весiльноi i пiслявесiльноi обрядовостi. Традицiйне грецьке весiлля тАУ дугкун (турец. dühün), гамус (грец. γαμος) завжди розiгрувалося повно i послiдовно, з дотриманням безлiчi найдрiбнiших дiй. Багаторазовi опитування знавцiв традицiйного грецького весiлля свiдчать про те, що в рiзних селах деякi обряди вже забутi, але в цiлому весiлля зберiгаi загальний стрижень, хоча i локальнi вiдмiнностi, на яких ми акцентуватимемо увагу.

В грецьких селах довгий час вибором нареченоi займалися батьки нареченого. Але вже на початку XX столiття питання шлюбу обговорювалися i з молодятами. Основною передвесiльною обрядовою дiiю i сватання тАУ аравона, аравонязму (дав. грец. αρραβών), шаннамах (крим. татар.). Досвiдченi в весiльних справах близькi родичi або сусiди нареченого пукушарс, прокоршар (грец. προξενητης тАУ сват) приходили в будинок до батькiв нареченоi з подарунком смадъ, цiннiсть якого була рiзною. Так, в с. Сартана це була хустка з двома срiбними монетами, скрiпленими воском [8], в с. Чермалик одна лише хустка, в с. Старий Крим тАУ шовкова хустка i золота каблучка для нареченоi, а в В. Янисолi ВлсимадъхаВ» складався з 20 копiйок, каблучки, шарфа або кофти та карбованця тАУ все це складалося в довгий рушник, який у свою чергу перегинався кiлька разiв i набирав форми трикутника [9]. Пiд час цiii зустрiчi призначався час для заручення молодят тАУ мегала аравонис (греч. μεγάλοςαρραβώναςвiд др. гр.μέγαςαρραβών) тАУ велике сватання.

На сватання запрошувалися музиканти. Всi грецькi свята, i особливо сiмейнi обряди та звичаi, супроводяться музикою [10]. В традицiйний iнструментарiй грекiв входила гiмiча, чемене, чимане тАУ струнно-смичковий iнструмент, який походить вiд турецькоi каманчi (турец. kamançа, keman тАУ скрипка). До духових iнструментiв належали: хавал (татар. къавал, турец. хavalı тАУ маi багато повiтря) тАУ це сопiлка, зурна (турец. zurna) тАУ сучасний кларнет з 8тАУ9 отворами, який поширений серед народiв Кавказу, Малоi Азii, Криму i Близького Сходу, та тулуп тАУ зурна (турец. tulum тАУ волинка) тАУ це старовинний чабанський музичний iнструмент, що виготовлявся з козиноi шкури, яка надувалась повiтрям i забезпечувалась дудками [11]. Важливе мiсце займали ударнi iнструменти: давул, даул (турец. davul тАУ великий барабан) i доре, даiре, даре тАУ бубен, обтягнутий шкiрою i обчiпляний дзвониками. В ХРЖХ ст. всi цi iнструменти були розповсюдженi серед населення Криму [12] та в Туреччинi [13]. На сьогоднi iх не залишилося нi у кримських татар, нi в марiупольських грекiв. Колись найпопулярнiший музичний iнструмент тАУ скрипка тАУ вiдiйшов на другий план i зараз використовуiться тiльки на весiллях.

У грекiв украiнського Приазов'я приготування до весiлля починалися за тиждень до вiнчання, що i характерним i для жителiв материковоi Грецii [14]. Починаючи з недiлi кожний день був маленьким спектаклем. Уруми, наприклад, влаштовували Влсвято ситаВ», де головною дiйовою особою була кухарка ащi (турец. aşçi‑повар). Цей обряд досить добре описаний у вищезгаданих роботах. Але звертаi на себе увагу весiльна страва ВлкулвоВ» [15], яка на сьогоднiшнiй день практично забута. Приготування цiii страви i вельми трудомiстким процесом. По-перше, робився каркас з лози у виглядi пiвсферичноi форми, потiм вiн облiплювався з тiста рiзними фiгурами, а пiсля випiкання, до нього прив'язувалися цукерки, горiхи i iншi солодощi.

Передвесiльним урумським обрядом був i Влобряд хениВ», вiдомий в тюркському свiтi практично у всiх народiв. Полягав вiн у фарбуваннi волосся i нiгтiв нареченоi, але по сутi тАУ це був сумно-прощальний вечiр нареченоi з батькiвською домiвкою. Хресна мати вiдводила наречену до себе додому для обмивання Влделинъ амамиВ» (турец. gelin тАУ наречена; hamam тАУ банити). Поверталася наречена додому пiд червоною хусткою тАУ алъ дуванъ. В.А. Горделiвський звертаi особливу увагу на цей ритуал, що займаi почесне мiсце у весiллi османiв. ВлОбряд хениВ» тАУ фарбування волосся тАУ це дiвич-вечiр, свято жiноктАж пофарбована хною дiвчина перетворюiться нiби в наречену: слово ВлхиналиВ» в народнiй мовi тАУ синонiм слова ВлнареченаВ» [16].

У румеiв напередоднi весiльного обряду влаштовували демонстрацiю посагу ВлприкаВ»(грец. тАУπροίκαвiд дав. грец. ΠροίξтАУ посаг). У п'ятницю вечором родички i подруги приходили розглядати вироби нареченоi. В кiнцi ХРЖХ тАУ поч. ХХ ст. в суботнiй вечiр, коли у нареченого i нареченоi влаштовувався весiльний бенкет, шафери (друзi нареченого) приносили нареченiй пiвня. Вона його золотила i повертала назад. В украiнському весiльному фольклорi також мають мiсце пiснi про мiфологiчного птаха з Влзолотими перамиВ», якого наречений повинен принести на весiлля [17]. Ймовiрно, ця традицiя сходить до часiв язичества. Звичаi, пов'язанi з пiвнем, зустрiчаються як в Грецii [18], так i в Туреччинi [19].

Недiля тАУ це був день вiнчання i весiлля в будинку нареченого. Традицiйна весiльна церемонiя починалася iз запрошення посаджених батькiв паранфу i паранфiси, роль яких, як правило, виконували хреснi нунатАУ (грец. νουννά вiд лат. nonnus тАУ хресна мати) i калота. РЗх запрошували на весiлля з великою урочистiстю у супроводi музикантiв. У рядi грецьких сiл (Сартана, Чермалик, Камара) за цим запрошенням вiдбувалося невелике пригощання, яке органiзовували посадженi батьки нареченого. А в В. Янисолi посаджених батькiв забирали, а лише на другий день тi влаштовують пригощання. В цiлому слiд зазначити, що роль посаджених батькiв тАУ не тiльки почесна, але й важлива тАУ вони несуть значнi матерiальнi витрати i до сьогоднiшнього дня.

Перед вiнчанням проводився обряд одягання нареченоi тАУ нiф (νύφη вiд дав. грец. νύμφη тАУ нiмфа), делинъ (турец. gelin тАУ наречена). До початку ХХ ст. вiнчальне плаття нареченоi було червоного кольору i часто переходило у спадок. Звертаi на себе увагу традицiйний головний убiр румейськоi нареченоi, який називаiться перiфтар (грец.περί тАУперший компонент у складних словах i маi значення: навколо, з усiх бокiв;φταρтАУ вiд дав. грец.κεφάλι; вiдрумейського фталь тАУ голова). Його надiвали перед вiнчанням, а також носили перший рiк пiсля одруження i на свята. Перiфтар являв собою полотнище довжиною до 3 м i 40 см завширшки i по довгих краях мав вишукану двобiчну вишивку геометричного орнаменту, виконану кольоровими вовняними або шовковими нитками, золотою канителлю. Кiнцi перiфтара прикрашала невелика бахрома. Гречанки обгортали не тiльки верх голови, але й шию, а кiнець перiфтара звисав ззаду, iнодi його притискали паском до пояса. Дослiдникам рiзних часiв вдалося зiбрати в Марiупольському краiзнавчому музеi невелику колекцiю цих головних уборiв [20]. На сьогоднiшнiй день нам насилу вдалося вiдновити послiдовнiсть одягання перiфтара з прикрасами.

Обряд одягання i голiння жениха тАУ гамброса (греч. γαμπρός тАУ наречений) називався ВлкоронацiiюВ» i супроводився награшем ВлГамбрiяткуВ» [21]. Обов'язковою досi i церемонiя голiння у присутностi хрещеного батька i парагамбросiв (παραγαμπρός,грец. παραтАУ знаходиться поряд). Аналогiчнi обряди мають мiсце у народiв Малоi Азii i Закавказзя [22].

Вiнчатися наречений i наречена iхали окремо. Супроводжувала наречену хресна мати, яка заздалегiдь ii викупляла. Причому проходив цей ритуал обов'язково в пiсеннiй формi пiд акомпанемент зурни i бубна. Пiсля благословення батькiв наречена пiд сумний марш ВлНифяткуВ» [23] сiдала на гарбу, запряжену волами. В обов'язковому порядку не тiльки наречена, але й усi гостi повиннi були показати свiй смуток [24]. В урумських весiллях ця частина обряду носила на собi вiдбиток стародавньоi схiдноi традицii викрадення нареченоi [25]. ВлНаречений виносив наречену на руках з будинку i садив ii на приготовлену гарбутАж у такому виглядi всi присутнi вiдправлялися в церкву у супроводi молодих людей з музикою i пiснями, при цьому один з них iшов попереду з голою шаблеюВ» [26]. Взагалi звичай iти попереду весiльноi процесii з прапором або шаблею характерний для болгар [27] i турок [28].

Пiсля закiнчення обряду вiнчання вся церемонiя поверталася в будинок нареченого, де iх зустрiчала свекруха тАУ петъера (грец. πεθερά), хайната (турец. kaynana), виконуючи танець ВлДубурджаВ», як би запрошуючи iх зайти в хату. Далi виконувався обряд ВлобсипанняВ» молодят, який широко iснував у стародавнiх грекiв, римлян i слов'ян [29]. Мати нареченого брала в руки тарiлку, наповнену солодощами i дрiбними монетами, обсипала молодят i гостей, а порожню тарiлку розбивала на щастя. Пiсля чого всi заходили в будинок. Цiкава особливiсть збереглася в с. Сартана i с. Чермалик. Свекруха брала мiзинець правоi руки нареченоi, умочувала його в тарiлку з медом i робила хрести. В с. Н. Каракуба, перш нiж ввести молодят в будинок, хрести випалювалися на лутках, що нiбито перешкоджало проникненню злих духiв. Цiкаво, що звичай робити хрести зустрiчаiться лише у острiв'ян Крiту [30].

Пiсля повернення з церкви наречених пригощали вином. В урумських селах вони пили з Влвеликоi чарки турецького срiбла з ручкоюВ». Пiсля цього починаiться весiльний бенкет. В румейських селах вiн починався пiсля того, як прозвучить награш ВлТрапезiткуВ». Пiд цю мелодiю танцювали всi запрошенi.

В минулому всi грецькi весiлля супроводжувалися танцями. Вони виконувались в рiзнi моменти весiльного обряду. Танець ВлЯрим-аваВ» (турец. yarım тАУ неповний, незавершений, hava тАУ мелодiя, наспiв) [31] тАУ весiльний танець найстарiших жителiв села пiсля вiнчання молодих пiд час весiльноi ходи. Вiн виконуiться в спокiйному темпi в колi або пiвколi, але обовтАЩязково з чiткими рухами. Танець ВлДубурджаВ» (турец. duburacı тАУ веде подвiйну гру), який вiдрiзнявся своiю оригiнальнiстю, виконувався тiльки матiр'ю перед гостями i нареченими пiсля звершення обряду вiнчання та повернення iх з церкви у батькiвський дiм. Незвичайнiсть цього танцю полягаi у використаннi нетрадицiйних рухiв для грецьких танцiв тАУ вибивання та вистукування. Танець ВлДжин-аваВ» (турец. cavan-ava) виконувався протягом весiлля двiчi: коли наречений, озброiний шаблею, забирав наречену з батькiвського дому, та пiд час обряду обдарування молодих тАУ ВлсаачувВ» (турец. sağaçuvтАУ вiд ВлсiятиВ»). В обох випадках у танцi брали участь чоловiки рiзного вiку. Ще в кiнцi ХРЖХ ст. танцi, якi виконувалися на початку весiльного бенкету виключно старими, вийшли з побутування: ВлЕр авасиВ» (турец. er-avası, татар. акъай аваси тАУ чоловiчий танець) та ВлАгир авасиВ» (турец. ağır тАУ avasıтАУ важкий або повiльний, статечний, урочистий танець; татар. агьыр аватар) [32]. ВлТрапезиткаВ» (грец. τραπέζιтАУ стiл) тАУ застiльний весiльний танець, пiд час якого гостi вiтають наречених, пританцьовуючи пiд музику сидячи, не виходячи з-за столу.

Але найпопулярнiшим танцем у грецьких селах ПриазовтАЩя i ВлХайтармаВ» [33]. Рiзновидiв цього танцю багато. Всi вони похiднi вiд кримськотатарськоi ВлК'айтармиВ» [34]. Греки, якi проживали в Криму поряд з татарами, перейняли багато iх звичаiв, а серед них такий: при одруженнi в дiм нареченого приiжджав численний табiр родичiв, землякiв нареченоi, де вiдбувався взаiмний показ хореографiчного мистецтва [35]. До сьогоднiшнього дня ВлКайтармаВ» залишаiться улюбленим танцем багатьох народiв Криму [36].

В селах марiупольських грекiв в ВлХайтармiВ» брала участь будь-яка кiлькiсть виконавцiв. Загальнiй танець змiнювався виступом окремих пар. В кiнцi кожноi танцювальноi фiгури танцюристи вигукували ВлО-П-РВ». Пiд час виконання танцюристи дiляться на невеликi групи, кожна з яких змiнюi фiгуру танцю, але всi виконують один i той же рух тАУ приставний крок. У весiльному обрядi ВлХайтармiВ» вiдводиться важлива роль. РЖнколи вiн i застiльним, тобто двi тАУ три парi старших людей танцюють, а решта сидять за столом, аплодуючи в ритм музики.

Другий день весiлля був менш урочистим, але бiльш вiдповiдальним. Основними подiями цього дня був обряд пiд назвою Влсолодка горiлкаВ», поширений у народiв СередземномортАЩя [37], обмiн подарунками i одаровування молодят тАУ харизмата.

Обряд ВлСолодка горiлкаВ» тАУ гъальти рахи (грец. γλυκός тАУ солодкий, тур. Raki тАУ виноградна горiлка.), билли рахи (турец. ballı тАУ медовий) тАУ одне iз знакових понять у традицiйному грецькому весiллi. РЗi приготування i пригощання нею означаi успiшне з'iднання молодожонiв, причому обряд був обов'язковим тiльки за наявностi явних доказiв цнотливостi нареченоi. Напiй несли в будинок батькiв нареченоi разом з тваринами (баран, курка, пiвень), а вiдсутнiсть голови тАУ знак ганьби молодоi. В даний час цей обряд практично забутий. Але основнi подii другого дня тАУ це обмiн подарунками мiж найближчими родичами i одаровування молодят тАУ харизмата (χάρισματα вiд дав. грец. Χάρις тАУ подарунок). Сучасна система взаiмного одаровування родичiв зазнала деяких змiн: звузилося коло одаровуваних, дарування проводиться в перший день весiлля i збiльшилася цiннiсть самих подарункiв.

Висновки

Тепер пiдведемо пiдсумки i звернемо увагу на змiни в сучасному весiльному ритуалi марiупольських грекiв, що йдуть по лiнii спростування та зменшення обрядових дiй. Фольклорнi елементи втратили своi пряме значення, але зберiгаються як данина традицii. В весiльнiй обрядовостi грекiв досить стiйко зберiгаються етноспецифiчнi риси, якi сформувалися не стiльки пiд впливом етногенетичних процесiв, скiльки внаслiдок взаiмодii грекiв з iншими народами, насамперед тюркськими та схiднословтАШянськими.

Подальше дослiдження духовноi культури та мiжетнiчних контактiв грекiв ПриазовтАЩя допоможе вiдтворити цiлiсну картину iсторичного минулого й сучасного цього народу.

Лiтература

1. Марков С.И. Заметки о быте греков Приазовья // Мариуполь и его окрестности. тАУ Мариуполь, 1892. тАУ С. 406тАУ438.

2. Ксенофонтова-Петренко О.Н. Семейные обряды в с. Сартана // Культурно-бытовые процессы на Юге Украины. тАУ М.: Наука, 1979. тАУ С. 173тАУ185.

3. Борисенко В.К. Весiльнi звичаi та обряди грекiв ПризовтАЩя // Пiд одним небом: Фольклор етносiв Украiни. тАУ К., 1996. тАУ С. 69тАУ78.

4. Богадица Т.К. Современный свадебный обряд греков Приазовья (пос. Сартана) // Мариуполь: история и перспективы. Научно-практическая конференция. Сборник трудов. тАУ Мариуполь, 2002. тАУ С. 157тАУ158; Моруженко О.Б. Новые и традиционные черты свадебной обрядности греков Приазовья // Донбасс и Приазовье: Проблемы социального, национального и духовного развития. Тезисы докладов международной научно-практической конференции. тАУ Мариуполь, 1993. тАУ С. 143тАУ145; Моруженко О.Б. Традиционная свадебная обрядность в Греции и у приазовских греков // Украiна-Грецiя: iсторiя та сучаснiсть. Тези мiжнародноi науковоi конференцii. тАУ К., 1993. тАУ С. 93тАУ95.

5. Польовi етнографiчнi експедицii в грецьких селах Приазов'я в 1970-i роки проводилися проф. В.РЖ Наулком, який люб'язно передав матерiали цих дослiджень автору даноi статтi. В останнi десятирiччя автор статтi разом iз студентами iсторичного факультету МДРЖ проводили комплексне етнографiчне дослiдження всiх грецьких сiл Приазов'я.

6. Браун О. Мариупольские греки // Живая старина. тАУ СПб., 1890. тАУ Вып.РЖРЖ. тАУ С. 86.

7. Такай вывод сделан на основании анализа опросных листов о брачных приоритетах греков Приазовья.

8. Ксенофонтова-Петренко О. Указ. праця. тАУ С. 174

9. Наулко В.И. Материалы полевых этнографических исследований. тАУ Рукопись. тАУ С. 6.

10. Практично вся музика марiупольських грекiв i вiддзеркаленням кримськоi народноi музики. За висловом Л.С. Юносова, дослiдника кримськотатарськоi музики, музичне мистецтво Криму сформувалося пiд впливом багатьох культур. Народи, якi населяли Кримський пiвострiв, близькi за мовою, звичаями i музичними традицiями. Багатовiкове спiльне мешкання сприяло появi кримськоi народноi музики.

11. Бирих А.К. Мокиенко В.М. Степанова Л.И. Словарь русской фразеологии. Историко-этимологический справочнтк. тАУ СПб, 1998. тАУ С. 96.

12. Алиев Ф.М. Антология крымской народной музыки. тАУ Симферополь, 2001. тАУ С. 339тАУ347; Хартахай Ф. А Историческая судьба крымских татар // Вестник Европы. тАУ 1867а. тАУ июнь. тАУ С. 141тАУ174.

13. Олесницкий А. Песни Крыма. тАУ М., 1910. тАУ С. 15

14. Моруженко О.Б. Анализ традиционной свадебной обрядностив Греции и у приазовских греков // Матерiали вузiвськоi науковоi конференцii професорсько-викладацького складу за пiдсумками науково-дослiдницькоi роботи: iсторичнi науки, полiтологiя. Книга РЖ.-Донецьк, 1997. тАУ С. 26.

15. За словами информатора Т.К. Фонова з с.Н. Каракуба.

16. Горделевский В.А. Османская свадьба. тАУ М 1915. тАУ С. 6.

17. Вовк Х. Студii з украiнськоi етнографii та антропологii. тАУ К., 1995. тАУ С. 197.

18. Венгер В. Эллада. Картины Древней Греции, ее религия, могущество и просвещение. тАУ М., СПб, 1868. тАУ С. 47.

19. Серебрякова М.Н. Семья и семейная обрядность в турецкой деревне. тАУ Л., 1978.-С. 39.

20. МКМ. тАУ Фонды. №409; №413; №415; №424; №427; №456; №470; №474; №475 ТКО.

21. Ашла А.А. ПеснитАж

22. Марков С.И. Указ. праця тАУ С. 423; Державин Н.С. Свадьба у анатолийских греков // Известия кавказского отделения РГО. тАУ 1914.-Т.17.-С. 211; Акритас П.Г. Свадебные обычаи абхазских греков // Советская этнография. тАУ 1936. тАУ №4тАУ5. тАУ С. 91.

23. Ашла А. Песни греков Приазовья, 1988.

24. Ксенофонтова-Петренко О. Указ. праця тАУ С. 179.

25. Россия. Полное географическое описание нашего отечества. тАУ СПб., 1910. тАУ Т.14. тАУ С. 124.

26. Анторинов Ак. Домашний быт мариупольских греков // Известия общества любителей естествознания, антропологии и этнографии.‑Т.13.-Вип.1. тАУ Труды этнографического отдела. тАУ Кн.3. тАУ Вип.1. тАУ 1874. тАУ С. 46.

27. РоссиятАж. тАУ С. 202.

28. Серебрякова М.Н. Семья и семейный быттАж. тАУ С. 24.

29. Латышев В.В. Очерки греческих древностей. тАУ СПб.: Алатея, 1997.-С. 226; Сумцов Н.Ф. О свадебных обрядах, преимущественно русских. Х. 1881. тАУ С. 97

30. Баранцевич Е.М. Остров Крит и события на нем (Историко-географический и этнографический очерк) СПб., 1897.-С. 80; Народы зарубежной Европы. тАУ Ч. 1. тАУ М.: Наука, 1964. тАУ С. 588.

31. В с. Велика Янiсоль танець ВлЯрим тАУ аваВ» називають танцем бiля порога.

32. Марков С.И. Указ праця. тАУ C.429.

33. Зайченко С. Танцы греков Приазовья. тАУ Мариуполь, 1995. тАУ С. 25.

34. Мелодii кримськотатарськоi ВлКайтармиВ» зустрiчаються у молдованiв, румун, болгар, туркiв. Виконання ВлКайтармиВ» вимагаi вiд музикантiв великоi вiртуозностi. Вiдомий серед грекiв Приазов'я музикант В. Мазiн звертав увагу на труднощi для виконання цiii мелодii музикантами iнших нацiональностей у зв'язку iз специфiчними особливостями метроритмiки.

35. Тресков И.В. Фольклорные связи Северного Кавказа и Крыма. тАУ Нальчик, 1963. тАУ С. 267.

36. Багинская-Гурджи В. Свадьба в крымчакской семье. // Дружба народов. тАУ 1993. тАУ №8. тАУ С. 220.

37. Марков С.И. Указ. працятАж тАУ С. 420; Ксенофонтова тАУ Петренко О.Н. Семейные обрядытАж. тАУ С. 180; Лебедева Э.И. Свадьбы. тАУ Симферополь, 2003. тАУ С. 19; Георгиева И. Обичаи при сватба // Пирински край. Етнографски. Фолклорни и езикови проучвания. тАУ София, 1980. тАУ С. 405.

Вместе с этим смотрят:

"Нивхи"

32-я Стрелковая дивизия (результаты поисковой работы группы "Память" МИВлГУ)

4 capitals of Great Britain

About Canada

Description of Canada