РЖсторiя села Зiнькова

СЛАВНЕ МИНУЛЕ СЕЛА

РЖсторiя Зiнькова сягаi в глибину вiкiв. Видатний украiнський iсторик М. Грушевський у своiй працi ВлАкти Барського старостваВ» висловив припущення, що Зiнькiв походить вiд iменi шляхтича Зiнька Короча, який у 14 столiттi енергiйно брався за створення ВлосадВ» на Подiллi. За переказами, в архiвних матерiалах село називаiться Зiньки, Зiньковець, а також пiзнiше тАФ Зiнькiв.

Село належить до давнiх поселень Подiлля. Першу писемну згадку знаходимо в документах початку 15 вiку. Польський король Владислав-РЖРЖ (Ягайло) в 1404 роцi вiддав Зiнькiвську i Сатанiвську волостi Петру Шафранцю, старостi Кам'янецькому, за великi вiйськовi заслуги. На той час Зiнькiв вже був мiстом. До Зiнкiвськоi волостi тодi входили поселення: Грим'ячка, Мукарiв, Божикiвцi та iн. Зiнькiв знаходився на межi Схiдного та Захiдного Подiлля i вiдiгравав неабияку роль у боротьбi мiж литовськими та польськими феодалами у краi. Мiсто знаходилося на шляху з Криму на Подiлля, тому дуже часто зазнавало нападiв татар.

Великий князь литовський Вiтовт викупив маiток за 1000 кiп празьких грошей i у 1430 роцi подарував Петру Одрованжу, подiльському воiводi, який за рахунок податкiв з мiсцевого населення збудував церкву, костьол i замок.

Замок знаходився на узвишшi, над широкою долиною i глибокою рiчкою Ушицею. З сходу i заходу його оточував глибокий яр. Будiвля нагадувала рiвнобiчний трикутник, з товстими бiчними стiнами.

На кожному розi трикутника стояли великi й широкi шестиграннi башти. Двi з них були триповерховi, а одна -- чотирьох-поверхова. Мiж двома баштами, iдо стояли над долиною, був великий триповерховий будинок, який служив за фортечний мур. РЖншi двi сторони були закритi високими мурами. Посерединi був глибокий рiв, через який перекинули пiдйомний мiст.

Площа замку становила 0.5 га. Нижче нього, пiд горою, стояли два мурованi храми: Троiцька церква (1521 р.) i костьол (15 ст.). Донинi збереглися лише руiни земляного укрiплення й фортецi.

РЖсторичнi джерела свiдчать про те, що татари не наважувались брати замок i намагались обходити його. Зiнькiв був обнесений високими мурованими стiнами, але iх слiди не збереглися. Щоб вберегти вiд грабунку навколишнi села, в Зiньковi знаходилась сильна залога, яка переслiдувала татар i звiльняла з полону бранцiв.

У 1453 роцi татари напали на село i забрали 9000 полонених. В погоню за татарами кинулися старости: зiнькiвський тАФ Лящ, меджибiзький тАФ Маковей, летичiвський тАФ Ян Немецьки. Вони наздогнали супостатiв i розбили пiд Теребовлею.

Пiд час спустошливих нападiв населення знаходило притулок за стiнами фортецi. Факти свiдчать про те, що на той перiод Зiнькiв вiдiгравав велику роль i оберiгав вiд татарських набiгiв та спустошень.

Значення Зiнькова як добре укрiпленого населеного пункту все бiльше зростало. У 15 i першiй половинi 16 столiть Зiнькiв був головним центром Зiнькiвськоi округи.

Пiсля зруйнування Рову (так називали в тi часи м. Бар) рiд Одрованжiв викупив Зiнькiв у 1456 роцi. На кiнець 1530 року до складу Зiнькiвського повiту входить i Барський повiт, який охоплював територiю аж до Днiстра (Лядова, Немiя). До нього входять поселення Калюс, Струга, Ольховець, Минькiвцi та iн.). Територiя Зiнькiвського повiту тягнеться аж до Бару. Але пiзнiше Зiнькiв i замок втрачають своi значення.

Аби зростало населення мiста, власники давали рiзнi пiльги для переселенцiв i колонiстiв, зацiкавлювали iх. Зiнькiв лежав на татарськiй дорозi, тому околицi його часто пiддавалися нападу.

В 1458 роцi Зiнькiв одержуi привiлеi на магдебурзьке право i полегшення щодо податкiв. Цi привiлеi ствердив польський король Сигiзмунд-Август в 1522 роцi.

В 1524 роцi дванадцятитисячне татарське вiйсько знову напало на Зiнькiв i спалило його околицi, хоч замка взяти не змогло⁴.

В 1546 роцi, пiсля смертi Станiслава Одрованжа, доля розпорядилась так, що рiд Одрованжiв припинив своi iснування. РЖ володiння перейшло в руки його дочки Софii Тернавськоi (з роду Одрованжiв), яка вдруге вийшла замiж за польського лицаря Яна Тернавського. Друга дочка з роду Одрованжiв тАФ Катерина вийшла замiж за коронного пiдчашого Адама Синявського i отримала в придане мiсто Зiнькiв.

Для того, щоб закрiпити сили i стримувати татар та здобути популярнiсть Зiнькова, польський король Сигiзмунд встановлюi ярмарки щопонедiлка i торги на Трiйцю РЖ Святого Михайла. В цей час значення Зiнькова зростаi.

Польський уряд, намагаючись не допускати обезлюднення територiй, на якi набiгали татари, дарував мешканцям привiлеi, звiльняв вiд панщини.

У 16 столiттi Зiнькiв вважався одним з великих мiст Подiлля. Тут 1578 року налiчувалось 275 дворiв i проживало 1375 чоловiк. Формально його населення мало право на самоврядування, але фактично влада перебувала в руках власникiв мiста тАФ польських магнатiв Одрованжiв, Синявських, Чарторийських. Вони визискували i мiщан, i селян. Феодально-крiпосницький гнiт поiднувався з релiгiйно-нацiональними утисками. Мiщанам православного вiросповiдання не дозволялось займатися вигiдними промислами, торгiвлею, iх не приймали у привiлейованi цехи. До таких, примiром, належав гончарний. Ще в 15 столiттi Зiнькiв набув славу гончарними виробами, якi цiнилися не менше, нiж антична керамiка.

Польськi феодали з 1629 року почали збирати подимний податок. В архiвi збереглися реiстри "димiв" (пiд димом розумiли одну житлову будiвлю).

Протягом 16тАФ17 столiть Зiньковом володiли польськi магнати Одрованжi, Синявськi. Становище селян залишалося тяжким. Жорстока експлуатацiя, соцiальний i нацiональний гнiт штовхали iх на боротьбу.

Знедоленi не раз повставали проти своiх гнобителiв. Коли у 1648 роцi почалася визвольна вiйна, мешканцi Зiнькова допомогли повстанцям оволодiти мiстом. З 1651 року населення приiдналось до вiйська Богдана Хмельницького.

Пiд час визвольноi вiйни, повсталi жителi громили панськi маiтки, приiднувались до селянсько-козацьких вiйськ.

На початку 1649 року Зiнькiв стаi мiсцем зосередження полякiв. Згiдно з умовами Зборiвського договору, укладеного 18 серпня 1649 року Богданом Хмельницьким з польським королем, територiя Подiльського воiводства мала повертатись до Речi Посполитоi. Крiм того, татари отримали право грабувати украiнськi села, мiста, брати ясир. В 1651 роцi Зiнькiв сильно спустошили татари.

Люди iли собак, котiв, ворон, траву. Вiд страшного вiдчаю пiднiмались на повстання. Розправи над учасниками повстання змусили людей тiкати за Днiпро, у Молдавiю.

У Зiнькiв примусово переселяли селян з Волинi, Галичини. На кiстках народу турки вiдбудовували Зiнькiв.

У 1672 роцi турецькi вiйська обновили i укрiпили Зiнькiвську фортецю, яка за Карловицьким договором вiдiйшла до Польщi.

Через Зiнькiв в 1676 роцi проiжджав нiмецький полiтичний мандрiвник Ульрiх Вердум, який в своiх спогадах записав таке: "З мiста нiчого не зосталось, подекуди стоять частини мурiв, що його оточували, руiни двох храмiв. Замок, що стоiть перед мiстом на височинi, також здебiльшого спустошений, але гарно збудований. До замку населення зносило своi збiжжя, не даючи татарам захопити його".

В 1711 роцi датський посланник Юль, згадуючи Зiнькiв, писав: "Зiнькiв тАФ мiсто велике, оточене мурованими стiнами, що з них бiльша частина збереглась на горi".

Але навiть такi мiцнi укрiплення не могли врятувати польську шляхту вiд гнiву i помсти повстанцiв. В 1702 роцi Подiлля охопило селянське повстання пiд керiвництвом Семена Палiя i Самiйла Самуся, в якому активну участь взяли i жителi Зiнькова.

Повстанцi напали на село Малiiвцi i розгромили маiтки панiв. Пiд час другого великого повстання на Подiллi 1734 року на чолi з Медведем, Чесняченком i Писаренком, яке почалось в околицях Зiнькова та близьких до нього мiстечок тАФ Городка, Солобковець, Воньковець i Замiхова, тАФ повсталi загони руйнували панськi маiтки, монастирi. Про цi подii в народнiй пiснi спiвалося так:

"Виступали козаченьки з мiста iз Зiнькова.

Ой, летiли вражi ляхи з коней як солома.

Ой, добре ся, пани-ляхи, з козаками били,

Що лежить iх вiд Городка за пiвтора милi.

Ей, показав Медведiйко богатирську славу,

Що потопив панiв-ляхiв в Городоцькому ставу.."

На початку 18 столiття Зiнькiв посiдав перше мiсце в економiчному розвитку у володiннях князiв Чарторийських. Так, в 3752 роцi Софiя, дочка Адама Синявського, вийшла замiж за воiводу Руського тАФ Августа Чарторийського i отримала в посаг Зiнькiв.

В 1784 роцi дочка Марiя Чарторийська виходить замiж за князя Людвiга Вюртемберзького i у придане отримуi Зiнькiв iз 17 селами.

В 1794 роцi у мiстi налiчуiться 557 господарств i 3491 житель. Воно мало двi ТСуральнi, пивоварню, гамарню, що виробляла устаткування для ТСуралень i металевий посуд, цегельню, лiсопильню, воскобойню. Цi пiдприiмства були джерелом чималих прибуткiв для магната. Так, лише здача в оренду гамарнi в 60-х роках давала щороку 9000 злотих.

Хазяiн розплачувався з робiтниками натурою i грiшми. Багато жителiв займалося ремiсництвом i водночас хлiборобством. За невеличкi клаптики землi, наданi помiщиком, вони один день на тиждень вiдбували панщину.

У 1785 роцi дiяло 97 таких господарств; 49 селянських родин, що жили в мiстi i становили так звану аграрну групу, були найбiльш безправним i гнобленим прошарком населення тАФ справжнiми крiпаками, якi щотижня вiдбували по 3тАФ4 днi тяжкоi панщини. Вони вiдрiзнялися вiд селян навколишнiх сiл лише тим, що пiдлягали мiськiй юрисдикцii.

В мiстi жило багато iвреiв, якi займалися переважно ремеслом i торгiвлею. Серед них були i дуже заможнi, що брали у помiщика на вiдкуп промисловi пiдприiмства, корчми. Однак переважала iврейська бiднота. У Зiньковi мешкала також значна кiлькiсть прийшлих людей, у яких не було нi землi, нi власного даху над головою.

Возз'iднання Правобережжя з Лiвобережжям в складi Росii сприяло зростанню Зiнькова. В 1793 роцi вiн стаi повiтовим мiстом, однак ненадовго. З перенесенням державного кордону далеко на пiвдень, у зв'язку з приiднанням до Росii молдавських земель, Зiнькiв втрачаi своi стратегiчне значення як мiсто-фортеця.

В 1804 роцi його переведено до розряду мiстечок Летичiвського повiту. На мiсцi знесеного замку збудовано ратушу, посаджено парк. Поряд заможнi городяни споруджували будинки. Фактично, то було нове мiстечко. А старе тулилося пiд горою, де вздовж рiчки Ушицi в жалюгiдних хатах жили ремiсники i селяни.

У 1820 роцi в мiсто провели водогiн, який подавав воду iз села Грим'ячки на ринок i у фонтан. Водогiн посприяв забудовi верхньоi частини мiстечка, яку сьогоднi жителi називають "мiсто". Князь Адам Вюртемберзький визначив новий адмiнiстративний, торговельний центр мiстечка.

У Зiньковi в 1842 роцi виявлено мiнеральнi джерела. Вода мала лiкувальнi властивостi. До речi, лiкар стежив за дiiю джерел на органiзм хворих.

Останнiй володар Зiнькова принц Адам Вюртемберзький продав мiстечко в казну за значну суму тАФ 6,8 млн. рублiв золотом. Дослiдження мiнеральних джерел припинилось.

Крiпаки сподiвались, що з переведенням iх на становище державних селян будуть зменшенi повинностi. Та не судилося: мiстечко передали в оренду бароновi Брюлову, який мало що змiнив.

Сороковi роки XIX столiття характернi для Зiнькова виступами селян проти помiщика-орендаря. В 1844-50 роках в Зiнькiвський маiток входили поселення: Станiславiвка, Адамiвка, Пирогiвка, Петрашiвка i Слобiдка.

Селяни, крiм непосильноi панщини, згiдно з наказом орендатора маiтку барона Брюлова повиннi були перевозити дрова на винокурний завод. Робили по двi ходки на день, що складало 40 верст.

Чиновник з особливих доручень з канцелярii губернатора змушений був донести губернатору, що така повиннiсть дуже важка для селян.

Селяни Зiнькова в 1844 р. виступили проти знущань барона Брюлова. Органiзатором був селянин РЖван Макогон. Зiбравши грошi, зiньковецькi селяни послали трьох чоловiк до м. Кам'янця-Подiльського зi скаргою до губернатора. Однак губернатор дав вказiвку: "втолкувати селянам, щоб вони в подальшому подiбними скаргами не турбували".

Населення скаржилося до Подiльськоi палати державних маiтностей на свавiлля орендаря-посесора i його знущання над селянами. 1845 року палата направила до Зiнькова свого радника. Але той, замiсть розгляду скарги, вчинив допити селянам, якi пiдписали ii. Селянський сход було попереджено, що кожного скаржника чекаi покарання 300-ми рiзками. РЖ все ж таки нову скаргу, надiслану до губернатора в груднi 1847 року, пiдписало понад сто мешканцiв. У нiй розповiдалося про злиденне життя зiнькiвцiв: деннi "уроки" на панщинi такi великi, що селянська сiм'я спроможна виконати iх лише за 2 днi напруженоi працi, за найменшу провину економ нещадно бив. Випасiв для селянськоi худоби не було. Ремiсникiв посесор розоряв поборами. Так, гончарi сплачували йому по 20тАФ30 копiйок срiблом за горно. Але й цю скаргу не взяли до уваги.

Селяни не корились помiщиковi, виступи iх тривали. Царськi чиновники змушенi були розпочати слiдчу справу, бо пiд скаргою стояло 163 пiдписи. В 1849 роцi вiдбувся новий виступ селян Зiнькова. Закликав до непокорностi та не виконувати панщину селянин Михайло Бiлик, його заарештувала полiцiя. Виступи селян були жорстоко придушенi. Намагаючись запобiгти пiднесенню селянського руху пiд час польського повстання 1863 року, царський уряд 16 серпня видав указ, за яким всi державнi селяни, зокрема посесiйнi, переходили до розряду селян-власникiв. Зiнкiвськi хлiбороби за надiльнi землi мали сплачувати казнi викупнi платежi протягом 47 рокiв.

У 1872 роцi люстрацiйна комiсiя передала замок селянам. Тут мiстилися органи мiсцевоi влади. Оскiльки замковi башти i будинок загрожували костьоловi, церквi та iншим будинкам, що стояли пiд горою, влада вирiшила знищити замковi мури i розпродати за 200 руб. населенню камiнь i дерево.

Цi руiни у 1898 роцi бачив проiздом киiвський iсторик Орест Левицький, що опублiкував в журналi ВлКиевская старинаВ» замiтку пiд заголовком ВлИстребление древнего замка ПодолииВ».

У 80-х роках 19 столiття у Зiнькiв прибув виходець з Моравii Вацлав Девiшик. На руiнах староi ВлброварнiВ» вiн збудував пiдвали для вiдстоювання пива, встановив обладнання для розливу цього напою. До речi, тут працювали спецiалiсти, якi знали секрети пивоварiння з Чехii.

ВлВесняну тишу сонячного мiстечка раптом прорiзав заводський гудокВ», тАФ так повiдомила про вiдкриття заводу губернська газетаВ».

Завод випускав ВлмюнхенськеВ» та iншi види пива. За чудову якiсть, прекраснi смаковi властивостi продукцiя отримала нагороди на всеросiйських виставках. Про це свiдчить рекламний плакат, випущений у Москвi.

На заводi працювало 35 робiтникiв. iх середньорiчний заробiток складав 126 рублiв. Наприкiнцi XIX столiття в Зiньковi було 611 дворiв, 4842 жителi.

Багато мешканцiв жило з ремiсництва i торгiвлi. 1873 року, пiд час перевiрки казенною палатою господарського стану ЗРЖнькова, зафiксовано 118 крамниць та майстерень. Серед ремiсникiв переважали шевцi, чоботарi, бондарi, каретники, мiдники, ковалi та iншi. Основана маса населення -тАФ селянитАФ займалися землеробством, а у вiльний вiд польових робiт час тАФ вiзникуванням, вичинюванням шкур, виробництвом глиняного посуду.

Зiнькiвськi гончарi славилися на Подiллi i за його межами чудовими керамiчними виробами. Розквiт гончарства пов'язаний з видобутком тут високоякiсноi глини, яка пiсля обпалення набувала приiмного рожевого вiдтiнку. Посуд виробляли на гончарному крузi. Вироби вiдзначалися красою i витонченiстю форми, iх не покривали поливою, а розписували в один колiр натуральною фарбою тАФ ВлчервiннюВ». Орнамент був геометричним, мав дуже чiткий рисунок. Гончарством у Зiньковi займалося 200 родин²⁵. Залучали до нього й дiтей вiком вiд 6тАФ7 рокiв. За день дорослий робiтник виготовляв у середньому 60 горщикiв, дiти тАФ 15. Вироби вивозили до Львова, Бессарабii, Петербурга, навiть за кордон.

Восени цiлi каравани вiдправлялися з посудом. Якщо стояла дощова осiнь, то посуд намокав, втрачав колiр, дзвiн i були випадки, що гончар, проiздивши мiсяць, повертався додому без горшкiв, грошей i воза. Такий рiк називався Влпотопили горшки в ДнiстрiВ».

РЖсторик А. Трусевич описуi процес гончарства. Червону глину добували в спецiальних шахтах, витягуючи з допомогою блокiв. В рiк вибирали з надр до 3000 пiдвiд. Пiдвода коштувала 1тАФ1,5 рубля, а пiдготовка i закладка шахти тАФ до ЗО рублiв. Дорого, бо глину треба мiсити, рiзати ножем, перетирати через рафи. РЖз однiii пiдводи виходило 3 ВлштукиВ» горшкiв. В ВлштуцiВ» тАФ 6 кiп або 360 малих горшкiв. Оскiльки горшки робились рiзноi величини, то ВлштукаВ» в середньому приймалась за 120 горшкiв.

Випалювали посуду печах, по 1000 горшкiв за раз. В негоду або коли печi були вологi, вiдходи становили третину. ВлШтукаВ» сирих горшкiв на мiсцi коштувала 1тАФ1,5 рубля, випалених тАФ 2тАФ2,5, а при вивозi тАФ АтАФ5. Розвозили на продаж у великих возах, у яких помiщалось 600 горшкiв. Коштував такий вiз 10тАФ 20 руб., а за кордоном тАФ 24 руб. В Бессарабii при обмiнi на зерно отримували 30 руб. Чистого доходу гончар мав 30тАФ100 руб.

В 1913 роцi правлiння посудозберiгаючого товариства влаштувало в Зiньковi кустарну виставку, яка тривала три днi. Очолив виставку голова правлiння товариства С.П. Грижемало-Покрожевницький. А членами виставкому стали земський лiкар Л.Т. Чайковський, власник пивзаводу Д.РЖ. Дiвiшек, волосний старшина Д.С. Яновицький i кустар-гончар села Адамiвка. Я.РЖ. Пирожок, Якiв Бацуца з села Адамiвка одержав велику бронзову медаль за художнiй розпис гончарних виробiв, 28 гончарiв отримали похвальнi листи i грошовi премii.

Потяг до ремесла був настiльки великий, що селяни хоч i мали клаптик землi, але не обробляли його, а вiддавали за ВлснiпВ» в оренду на 5тАФ6 рокiв, часто не знаючи, де знаходиться поле. ВлДiд i батько моi не бували i я не знаю, що з ним робитиВ», тАФ говорили селяни.

Витонченим смаком i своiрiднiстю вiдзначався й одяг зiнькiвцiв. Вiн був дуже мальовничим. Чоловiки носили iуньки з круглими комiрцями, обшитi червоними в чотири ряди шнурами, обшлаги i рукави були оздобленi кумачем з чорними смугами, на головi тАФ солом'яний широкополий капелюх, пов'язаний червоного стрiчкою. У свята дiвчата й молодицi взували жовтi чобiтки, одруженi жiнки одягали на голову пов'язку з великих квiтчастих хусток. Однак далеко не всi мешканцi Зiнькова мали можливiсть справляти собi святкове вбрання. Бiднота, кiлькiсть якоi дедалi збiльшувалася, одягалася в лахи.

З розвитком капiталiзму йшов процес класового розшарування селян, обезземелення бiдняцько-середняцьких господарств. На початку XX столiття в Зiньковi 52 двори зовсiм не мали землi, 184 родини городникiв володiли тiльки присадибними дiлянками. З 600 господарств, на якi припадало 1639 десятин орноi землi, 164 двори мали по 1 десятинi i менше, 241 - двi, 54- три i тiльки 141 господарство володiло 4тАФ5 десятинами кожне.

До революцii в Зiньковi дiяли католицький костьол, чотири православних церкви та синагоги. У володiннi чотирьох православних приходiв знаходилось 157 десятин землi.

Мiстечкова бiднота особливо страждала вiд хвороб, якi здебiльшого були наслiдком поганого харчування. Квалiфiкованоi медичноi допомоги вони не одержували. Зiнькiвську медичну дiльницю, яка була вiдкрита у 1891 роцi (населення 33221 чол.), обслуговував лише один лiкар, два фельдшери, одна акушерка. Вiддаленiсть деяких населених пунктiв до дiльницi була 37 верст, не всi хворi могли бути обслуженi. Лiкарнi в Зiньковi не було, наймали селянську хату, де стояло всього 10 лiжок, в той час як хворих, що потребували стацiонарного лiкування за 1911 рiк було 283.

Хворi селяни звертались до знахарiв i баб-шептух. Це призводило до великоi смертностi серед населення. В 1909 р. в Зiньковi на рiзнi захворювання страждало 233 чоловiка. Освiта населення була на низькому рiвнi. В селi дiяли двокласне училище i церковнопарафiяльна школа, в якiй навчалось дiтей.

В Соколовi працювала церковноприходська школа, де навчалось 12 хлопчикiв та 4 дiвчинки, в Калинiвцi тАФ 12 хлопчикiв та 7 дiвчаток, на Габашiвцi тАФ 11 учнiв, на Кривулi тАФ 5 хлопчикiв i 4 дiвчинки".

Селяни неохоче вiддавали дiтей до школи, тому що втрачали робочi руки. А в сiм'ях ремiсникiв, гончарiв та iнших дiти були зайнятi роботою цiлий рiк.

У 1873 роцi селяни - власники землi i мiське населення, ремiсники рiзних профiлiв Зiнькова прийняли мирську ухвалу про вiдкриття мiнiстерського однокласного училища (цей рiк вiдзначають днем заснування школи). Жителi Зiнькова брали на себе зобов'язання спорудити для училища будинок з квартирою для вчителя, придбати парти, двi класних дошки, стiл з трьома стiльцями, шафи для книг, дзвiнок i годинник. Училищу вiдводилася десятина землi пiд город та сад. В 1886 роцi у Зiньковi вiдкрили двокласне (з п'ятирiчним строком навчання) училище, де навчалось 46 хлопчикiв, 3 дiвчинки, а в 1900 роцi -95 учнiв.

Крiм того, дiяло 7 iврейських шкiл (одна тАФ на 40 будинкiв). Навчання здiйснювали меламеди. Не було клубiв, бiблiотек, нiхто не читав газет.

Зiнькiв наприкiнцi 19 столiття став торговельним центром. Тут вiдбувались великi базари, з'iжджались селяни, купцi з багатьох сiл i повiтiв. Так, у 1878 роцi в мiстечку було 118 магазинiв, а у 1891 роцi тАФ вже 187. З них 6 тАФкорчми та шинки, З тАФ по продажу росiйського та бессарабського вина, 2 тАФ риби, 5 тАФ булок, 3 тАФ дощок, 12 тАФ борошна, 7 тАФ взуття, 5 тАФ мануфактури, 12 тАФ з рiзними продуктами, ремеслом, продовольчими товарами.

В 1913 роцi Росiйська iмперiя вiдзначала 300-рiччя дому Романових. На урочистостi в Москву було запрошено i зiнькiвчан, були удостоiнi цього представники iврейськоi громади, а також вiд мiсцевого товариства.

Пiд час першоi iмперiалiстичноi вiйни стогiн i плач лунали по мiстечку, багато родин втратили годувальникiв.

Безправне становище змушувало селян виступати проти царського режиму. Звiстка про Лютневу буржуазно-демократичну революцiю i повалення царського самодержавства знайшла широкий вiдгук серед селян Зiнькова.

ЗРЖНЬКРЖВ У 1917тАФ1940-Х РОКАХ

У квiтнi 1917 року подiльський губернський комiсар змушений був повiдомити, що Влв Зiньковi багато солдатiв ведуть агiтацiю i селяни вороже настроiнi до волосних старшини i писаря i можуть перейти до дiiВ».

В селi, як i по всьому Летичiвському повiту, була розповсюджена i вiдiграла велику роль в революцiйному пiднесеннi селян газета ВлИзвестия Петроградского Совета рабочих и солдатских депутатовiВ». Активним агiтатором серед селян в 1917 роцi був солдат С.Д.Марчук, який повернувся з фронту. Вiн виступав перед великим натовпом людей, що зiбрались на площi в центрi мiстечка. Марчук закликав виступити проти Тимчасового уряду, добиватися волi i розподiлу землi.

В квiтнi 1917 року в Летичiвський повiт була вiдправлена сотня козакiв для придушення селянських виступiв.

В липнi того ж року губернський комiсар одержав тривожнi вiстi про агiтацiю бiльшовикiв, про те, що селяни, розпалюванi пропагандою бiльшовикiв, не допускають власникiв збирати хлiб.

Коли перемогли ленiнськi бiльшовики, селяни Зiнькова конфiскували 157 десятин землi, що належала церквi i костьолу ii роздали селянськiй бiднотi по 1,5тАФ2 гектари.

В селi створили раду селянських депутатiв, на чолi якоi став Д.РЖ.Брик. Членами ради були обранi Д.С. Столярчук, П. Юрчина, В. Гайбура, А. Кедись. Активiсти села проводили в життя полiтику Радянського уряду. Наприкiнцi лютого 1918 року Зiнькiв окупували iнтервенти. Члени ревкому на чолi з Бриком пiшли в пiдпiлля. Селяни перешкоджали загарбникам вивозити хлiб, худобу в Нiмеччину, псували вози, ховали коней. Пiсля вигнання нiмецьких загарбникiв селяни Зiнькова не здавали зброi i продовжували боротьбу з Директорiiю.

13 лютого 1919 р. в Влдонесеннi подiльського губернського коменданта в штаб вiйськ Директорii вказувалось:

Вл..В Летичiвському повiтi становище взагалi спокiйне, крiм Зiнькiвськоi волостi, селяни котроi не здають зброi. Послано загiн для обеззброiння. Настрiй селян волостi тАФ бiльшовицький, агiтацiя темних елементiв поширюiться, проти цього вживаються заходиВ».

Звiльняти край вiд iнтервентiв допомагали Червонiй Армii уповноваженi волостей. Уповноваженим вiд Зiнкiвськоi волостi на селянському з'iздi в м. Деражнi 25 липня 1920 року був обраний Столярчук Д.С., який виконував продовольчу розкладку на селi. Було створено 2 групи, в першiй: Козак РЖ.П., Столярчук П., Федорчук А., Гайбура В., а в другiй тАФ Юрчина П.,

Столярчук Д., Бараниця Н., Свинарчук 3., Глуховський С. На початку квiтня 1919 р. червоноармiйцi розпочали визволення Летичiвського повiту. Було звiльнено i село Зiнькiв. 15 квiтня 1919 року в селi органiзовуiться волосний ревком, перед яким стояло завдання вiдновити радянськi порядки. На початку червня петлюрiвцi захопили Зiнькiв, проте в серединi липня вiн знову був визволений пiдроздiлами 1-го Богунського полку. Подii змiнювалися досить швидко. Вже наприкiнцi липня радянськi вiйська залишили мiстечко в зв'язку з загальним вiдходом частин 44-i стрiлецькоi дивiзii М.Щорса в район Коростеня (Житомир). В груднi 1919 р. Зiнькiв окупували бiлопольськi iнтервенти. Остаточно мiстечко визволено Червоною Армiiю 15 листопада 1920 р. В лютому 1921 року було вбито голову ревкому Д.РЖ.Брика.

За переказами, в той час за iдею самостiйноi Украiни виступала молодь. Патрiотична група розпочала повстання. На жаль, у неi був лише один кулемет i несправна гармата. В повстаннi активну участь взяли А. Максимчук, А. Костьолко, С. Матух. Виступ було швидко придушено. 21 березня 1922 року п'яний голова мiсцевого комiтету незаможних селян Юхим Адамiв власноручно розстрiляв Костьолка i Максимчука, а Матуху вдалося втекти з-пiд варти.

У 1922 роцi в с. Зiнькiв органiзували комiтет незаможних селян, головою якого був РЖван Буньовський, а в 1924тАФ1925 роках комiтет очолював Йосип Марчук, а потiм РЖван Козак. Цей комiтет допомагав у проведеннi посiвноi кампанii, землевлаштування селянськоi бiдноти, надавав допомогу голодуючим.

В цей час на селi були органiзованi хати-читальнi на кожнi сто хат, якi стали центрами культурно-масовоi роботи серед населення. Однiiю з них завiдувала секретар сiльськоi ради i комсомольськоi органiзацii Наталя БараницятАФБерензей. На першiй сотнi хатою-читальнею завiдував Кушнiрчук В.В., на 3-й тАФ Бараниця М.В. Вони працювали на громадських засадах.

Пiсля закiнчення громадянськоi вiйни селяни Зiнькова приступили до вiдбудови зруйнованого господарства. Велику роль в цiй роботi вiдiграв волосний партосередок, який був створений 15 червня 1922 року. Партосередок очолив Коломiiць О.М. До нього входили: Козак, Гнилиця, Барабохiн, Карпов, Павлов, Ясiнський. Кандидати: Борисов, Лапко, Романенко. Вони органiзували полiтичну, господарську, культурно-масову роботу серед населення.

Партосередок надавав допомогу комсомольськiй органiзацii села, в якiй нараховувалось 11 чоловiк: Вараниця-Берензей Наталя, Бараниця Матвiй, Балагур Якiв, Квенцель С.Д., Сиротинський, Бездiтний та iн.

Запровадження непу i замiна продрозкладки продподатком сприяли поступовому змiцненню селянських господарств. Нове пiднесення переживали кустарнi промисли та ремесла.

Певного розвитку набула освiта: на базi двокласного училища та 7 iврейських шкiл у 1923 роцi була вiдкрита семирiчна трудова школа, де навчалося 206 учнiв, а також iврейська п'ятирiчна школа, в якiй навчалось 165 учнiв.

В березнi 1923 року утворено Зiнькiвський район з центром Зiнькiв. До складу району увiйшли територii колишнiх Михайлiвськоi i Зiнькiвськоi волостей з площею 128 квадратних верст iз населенням 31135 чол. До складу входило 43 населених пункти, 16 сiльських рад: Адамiвська, Баранiвська, Бебехiвська, Вербецька, Грим'яцька, Охрiмовецька, Крутибородiвська, Петрашiвська, Пирогiвська, Покутинецька, Слобiдсько-Охримовецька, Станiславiвська, Вашиiвська; у Зiньковi були 2 сiльськi ради: украiнська i iврейська.

Район нараховував 7931 господарство, головою райвиконкому був Каневський, бухгалтером тАФ Лукасевич.

Через те, що 1923тАФ1924 роки видалися неврожайними, населення займалось рiзними промислами, серед яких на першому мiсцi були вiзництво i гончарство.

У 1925 роцi 496 господарств вели гончарний промисел, 22 господарства тАФ кушнiрський. Товари везли на продаж за 200тАФ 300 верств вiд мiсця проживання.

РЖндивiдуальним сiльським господарством у Зiньковi почала займатись значна кiлькiсть населення. У 1926 роцi в селi нараховувалось 755 дворiв, iм належало 2182 десятини присадибноi та польовоi землi, на одне господарство припадало 2,2 десятини. Для обробiтку землi бiльшiсть селянських господарств вдавалась до супряг.

Поступово вiдбудовувались i зруйнованi вiйною промисловi пiдприiмства. У 1924 роцi пивоварний завод, де працювало 40 робiтникiв, за рiк дав продукцii 1000 вiдер.

В 1925 роцi в районi було 70 напiвкустарних пiдприiмств: 35 млинiв, 1 шкiряний заводi скотобойня та iн.

Влада всебiчно допомагала селянам, що входили в супряжнi групи, забезпечувала iх сiльськогосподарським iнвентарем.

Кредитне товариство було створене в 1925тАФ1926 роках. Воно давало в прокат сiльгоспмашини для обробiтку землi, кредити за низький процент. Товариство очолював комунiст Колондаян, а заступником був Подоля С.Ф.

Розпочалась боротьба з неписьменнiстю. В районi вiдкрили 9 лiкнепiв, 14 шкiл з безкоштовним навчанням. В мiстечку Зiньковi працювала семирiчна школа.

Селяни тягнулись до свiтла та знань. В 1924 роцi в мiстечку вiдкрили хату-читальню. В 1925 р. почав роботу райсiльбуд з бiблiотекою в 600 книг. Органiзовувались гуртки художньоi самодiяльностi, голоснi читки книжок та iх обговорення, випуски стiнгазет.

В 1926 роцi в Зiньковi органiзовано ТСОЗ ВлНадiяВ». Активiстами в кооперуваннi на селi були Козак РЖ.П., Вараниця М.В., Кушнiрук В.В., Подоля С.Ф. та iншi.

Член райвиконкому Никифiр Микитович Вараниця був делегатом 4(8) окружного з'iзду Рад робiтничих, селянських i червоноармiйських депутатiв Кам'янеччини в березнi 1927 року, а в квiтнi цього року тАФ делегатом 4 з'iзду Рад СРСР.

У 1929 роцi, коли розгорнулась колективiзацiя селянських господарств, сiм бiдняцьких родин об'iднались в колгосп ВлПрогресВ». Першими колгоспниками стали Д.РЖ. Юрчина, В.С. Бех, О.А. Максимчук, В.РЖ. Юрчина, РЖ.В. Рибак.

На початку 1930 року в колгосп уже вступило 28 селянських господарств. Головою був обраний Подоля С.Ф. Пiд тиском репресивних заходiв пiд осiнь у колгосп записалось майже 300 господарств, головою став двадцятип'ятитисячник, робiтник з Днiпропетровська Дробот А.М.

Майже половина господарств у Зiньковi не бажала вступати в колгосп. Головний тягар падав на одноосiбникiв, яких оподатковували в кiлька разiв бiльше, нiж колгоспникiв. Примусова колективiзацiя спiвпала з новою хвилею ВлрозкуркуленняВ». Виселяли за межi села, республiки, а то i в Сибiр працьовитих, енергiйних хлiборобiв.

Таке розкуркулення почалось восени 1930 року. Людей виганяли, забирали худобу, речi, будинки. В Зiньковi була створена бригада по розкуркуленню. Головний удар падав i на тих, хто не бажав вступати до колгоспу. За даними розповiдi С.Ф.Подолi, у селi розкуркулено 44 господарства i 120 людей.

В 1929тАФ1930 роках в селi точилась гостра класова боротьба. Куркулi та за iх пiдбурюванням iншi жителi всiма способами шкодили колгоспнiй справi: псували технiку, iнвентар, насiння. Актив села i колгоспу вiв боротьбу проти шкiдницьких елементiв, проводив чистку своiх рядiв, роз'яснював селянам полiтичну i економiчну необхiднiсть колективiзацii як iдино правильного шляху по створенню високопродуктивного сiльського господарства.

В 1930 р. в зв'язку з органiзацiiю Вiньковецькоi (Людвикiвськоi) МТС, яка надавала допомогу колгоспам сiльськогосподарськими машинами, в Зiнькiвський колгосп ВлПрогресВ» було послано 2 трактори ВлРЖнтернацiоналВ». Першими трактористами в селi стали Подоля Степан i Юрчина Василь.

До речi, Подоля С.Ф. у 1961 -63 роках працював у Зiнькiвськiй школi i багато розповiдав про пережите в тi роки.

Колгосп ВлПрогресВ» збирав по 8тАФ10 центнерiв зернових з гектара, ланковi Рибакiвська О.Т. i Петльована Г.М. тАФ по 18 центнерiв, корiандру тАФ 10 центнерiв.

З 1931 року внесено змiни в адмiнiстративному районуваннi i в зв'язку з укрупненням Зiнькiвський район було приiднано до Затонського (Вiньковецького) району, в складi якого вiн був до 1965 року.

За перiод колективiзацii у селi виникло 4 артiлi: ВлПрогресВ», iменi ВлКуйбишеваВ», ВлСоцiалiстична перемогаВ», ВлНове життяВ». Було усуспiльнено 3368 га землi. В 1933 роцi ВлПрогресВ» пiд головуванням Дробота i секретаря партосередку Мручка добре пiдготувався до весняноi сiвби, були утворенi виробничi бригади. РДврейський колгосп ВлНове життяВ» навеснi 1933 року також добре пiдготувався. На площi села був вiдкритий мiтинг, присвячений пробному виiзду в поле. Того ж дня вiдбувся злiтроб-сiлькорiв Зiнькiвського куща. Робсiлькори вiдiгравали велику роль на селi. З року в рiк зростала врожайнiсть на колгоспник ланах.

З проведенням колективiзацii i викачки хлiба на селi наступав голод. Колгоспи вiддали хлiба бiльше плану i весною 1932тАФ33 рр Влне було насiння для посiвноi кампанii. Опiр хлiбозаготiвлям чинили окремi селяни.

Так, iз складу Зiнькiвськоi сiльськоi ради у 1933 роцi були виведенi Свинарчук О., Грач Г., Ковальчук О., якi вiдмовились брати участь у подвiрних обшуках зерна. 14 травня РЖ936рокув селi вiдкрили МТС, яка мала 14 тракторiв. Першим директором став Т. Закордонець. Ця МТС на 1 сiчня 1941 року мала 48 тракторiв, 14 комбайнiв, якi обслуговували мiсцевi i сусiднi колгоспи.

Урожайнiсть колективного господарства була низькою: пшениця давала з гектара 7,5тАФ8 цнт, жито тАФ 6 цнт, корiандр тАФ 6тАФ9 цнт. Великоi рогатоi худоби було 63 голови.

У 1936тАФ37 роках стали масовими арешти людей, якi зникали безслiдно. За даними СБУ по Хмельницькiй областi, було репресовано 55 осiб з села Зiнькова.

Та, не зважаючи на горе, несправедливiсть, люди вiрили в краще життя, сумлiнно трудились. РЖ результати приходили.

В 1939 роцi в колгоспах урожайнiсть становила в середньому: зернових з га тАФ 14 цнт, гречки тАФ 6,3 цнт, корiандру тАФ 12 цнт, рiпаку тАФ 6 цнт.

На 1 сiчня 1941 року в колгоспi ВлПрогресВ» було 800 га землi, великоi рогатоi худобитАФ 100 голiв, коней тАФ 118, птицi тАФ 320.

В колгоспi ВлНове життяВ» було 391 га землi, великоi рогатоi худоби тАФ 34, коней тАФ 70, птицi тАФ90.

В колгоспi iменi Куйбишева землi тАФ 775 га, худоби тАФ 84, коней тАФ 103, птицi тАФ 220.

В колгоспi ВлСоцiалiстична ПеремогаВ» землi тАФ- 702 га, худоби тАФ 115, коней тАФ 125, птицi тАФ 220.

Крiм таких артiлей, в 1940 роцi працювали й кооперативнi: бондарiв, швейна, харчова, багатогалузева, в яких було зайнято 228 робiтникiв.

Зiнькiвський пивзавод було переобладнано. Ручнi процеси замiнили машини. В 1940р. завод, на якому трудилося 38 робiтникiв, випустив продукцii на 489 тис. крб.

Зростав добробут, покращився i стан торгiвлi та побутового обслуговування. В 1940 р. у селi було 16 магазинiв i кiоскiв, де працювало майже 40 чоловiк, дiяв комбiнат побутового обслуговування.

На той час працювали лiкарня на 25 лiжок, мiжколгоспний пологовий будинок, молочна кухня, дитяча консультацiя, яка була вiдкрита в 1937 роцi.

Обслуговувало лiкарню 3 лiкарi, 7 працiвникiв середнього медперсоналу.

В усiх колгоспах дiяли сезоннi дитячi ясла. В дитсадку Вл8 БерезняВ» нараховувалося 28 дiтей, 2 вихователi.

Обов'язкове початкове навчання в Зiньковi було здiйснене в 1932 роцi. Початкова школа в 1924 роцi була перетворена на семирiчну, а з 1936 року тАФ на середню. В 1939 роцi вiдкрито мiжрайонну школу глухонiмих, а також райколгоспну школу, яка готувала працiвникiв колгоспного виробництва: рiльникiв, бригадирiв, бухгалтерiв.

В Зiньковi у 1940 роцi було двi середнiх, одна неповносередня школа. В них працювало 48 вчителiв, навчалось 1188 учнiв.

Заможнiше стали жити колгоспники. Вони у вiльний вiд роботи час могли добре i весело провести дозвiлля. До послуг трудящих в селi був клуб на 200 мiсць зi стацiонарною кiноустановкою, крiм того, було два бригадних клуби. Шкiльна та клубна бiблiотеки нараховували 1200 книг. За всесоюзним переписом населення у 1939 роцi в Зiньковi нараховувалося 6312 чоловiк.

ВОРДННЕ ЛИХОЛРЖТТЯ

Мирну працю 1941 року порушив напад гiтлерiвськоi Нiмеччини. Зiнькiв був окупований 10 липня 1941 року. Загарбавши село, фашисти встановили жорстокий окупацiйний режим. Вони по-звiрячому замучили робiтникiв пивзаводу К.РЖ. Щербу, i А.Д. Миколаiвського. Розстрiляли близько 3000 iвреiв, вивезли до Нiмеччини 312 юнакiв i дiвчат. Було зруйновано 800 будинкiв, сiльмаги, пекарню, 2 мости. 25 серпня 1941 року на територii Зiнькова було органiзовано гетто.

Дуже тяжких знущан

Вместе с этим смотрят:

"Нивхи"

32-я Стрелковая дивизия (результаты поисковой работы группы "Память" МИВлГУ)

4 capitals of Great Britain

About Canada

Description of Canada