РЖсторiя села Порик

РЖсторiя села Порик Хмiльницького району Вiнницькоi областi з найдавнiших часiв до 1917 року

На лiвому березi рiчки Пiвденний Буг ось уже кiлька столiть розкинулось село Порик. За адмiнiстративно-територiальним подiлом Порик знаходиться у Хмiльницькому районi Вiнницькоi областi; село знаходиться також у iсторико-географiчнiй одиницi пiд назвою Подiлля.

Назву ВлПорикВ» соло отримало в 1964 роцi за указом президii Верховноi ради УРСР вiд 30 липня. В цьому указi села Клiтища i Соломiрка обтАЩiднанi пiд однiiю назвою тАУ Порик. Щодо ВлвинуватцяВ» назви Василя Васильовича Порика, уродженця села Соломiрка, то вiн лише 27 липня 1964 р. отримав посмертно Героя Радянського Союзу, пiсля присвоiння йому ще зразу ж пiсля РЖРЖ свiтовоi вiйни Нацiонального Героя Францii у Францii. На цей час село живе i творить свою iсторiю.

Територiя Подiлля, де знаходиться село, була заселена ще з камтАЩяного вiку[1]
. Про те чи були на територii села або ж бiля нього стародавнi поселення людей археологiчних матерiалiв немаi. В перiод пiзнього палеолiту кiлькiсть населення, що проживаi на Подiллi, збiльшуiться. Свiдченням цього i значно бiльша, в порiвняннi з раннiм палеолiтом, кiлькiсть стоянок[2]
. Можливо в мiсцевостi, де розташоване село, була стоянка якогось племенi.

В пiзнiший час, а саме в час Буго-днiстровського неолiту, було знайдено поселення бiля мiста Хмiльник[3]
, вiдстань, вiд якого до села становить бiля 10 км. З цього можна зробити припущення, що племена буго-днiстровськоi культури мали мiсце i на територii села.

Подiльський край здавна славився родючими землями та працьовитими людьми. У сиву давнину тут жили племена, якi ми називаiмо трипiльськими[4]
. Це були умiлi хлiбороби, гончарi, тваринники. Виходячи з того, що до пiзнього етапу трипiльськоi культури на територii краю належить сусiднi село Сандраки[5]
, можна припустити, що землеробськi племена трипiльськоi культури проживали й на територii Порика. В добу бронзи бiля Сандрак також вiдкрите поселення бiлогрудiвськоi культури[6]
.

У скiфський час VIIIтАУIII ст. до н. е. на територii Подiлля мiсцевi протословтАЩянськi землеробськi племена жили в основному на вiдкритих, неукрiплених поселеннях[7]
. Кургани скiфського часу знайденi i дослiдженi бiля сусiднього (через рiчку Пiвденний Буг) села Курилiвка, що даi пiдстави говорити про можливу наявнiсть скiфiв на територii села[8]
. Про подальше iснування людського життя можна лише здогадуватись. Адже в той час через територiю як Подiлля, так i Украiни, рухалися в рiзнi сторони рiзноплемiннi групи. В тiй мiсцевостi, де розташоване село, могли б бути i поселення цих рiзноплемiнних груп, але вiдомостей про це, та й про поселення по-сусiдству немаi.

У серединi РЖ тис. н. е. Подiлля населяли словтАЩянськi племена, якi входили до Антського (схiднословтАЩянського) вiйськово-полiтичного союзу державного типу[9]
. З часу утворення Киiвськоi Русi територiя Подiлля, де проживали племена тиверцiв i уличiв, понад 200 рокiв входила до ii складу. Мiсцеве населення обробляло землю при допомозi деревтАЩяного рала з залiзним наральником. Серед сiльськогосподарських культур значне мiсце займали пшениця, жито та просо. Зерновi культури збирали залiзними серпами, обмолот хлiба здiйснювали за допомогою палки i цiпа. Перемелювання зерна та борошна здiйснювали при допомозi круглих камтАЩяних ротацiйних жорн. Розвивалось також тваринництво i ремесло. Населення також займалося полюванням, рибальством i бортництво. Територiя Пониззя, або ж Подiлля в серединi XII ст. входить до складу Галицькоi Русi, а з 1199 року тАУ до Голицько-Волинського князiвства. Лiтописнi джерела характеризують Пiвденно-Захiдну Русь як регiон з високо розвинутою, як на тi часи, економiкою. У верхiвтАЩi Пiвденного Бугу, в басейнi рiчок Случi i Тетерева, було розташоване Болохiвське князiвство (в його територiю входив i сучасний Хмельницький район). XIIтАУXIII ст. болохiвськi князi вели боротьбу проти галицько-волинських князiв. В 1238 роцi Данило Галицький поширив свою владу на бiльшу частину Пiвденно-Захiдноi Русi. Дальшому поширенню завадило монголо-татарське нашестя. На змову з ординцями пiшли болохiвськi князi[10]
. Увiрвавшись у 1241 роцi на Правобережжя монголо-татари змовились з боярством болохiвськоi землi, татари зобовтАЩязали постачати населення вiйсько зерном: ВлОставили бо их татарове, де им орють пшеницю и просоВ». У звтАЩязку з цим галицько-волинський князь органiзував каральну експедицiю проти болохiвських бояр-зрадникiв[11]
.

Пiсля спустошення в 40тАУ50-х роках ХРЖРЖРЖ ст. подiльських земель монголо-татарами розпочався складний i важливий процес вiдродження економiчного i культурного життя краю. На середину XIV ст. литовськi князi, використовуючи сприятливiшi зовнiшньополiтичнi обставини, захопили землi Пiвнiчно-Захiдноi i значну частину Пiвденно-Захiдноi Русi i добилися перетворення князiвства в серйозну полiтичну силу в Схiднiй РДвропi. Експансiя литовських феодалiв на Пiвдень призвела до загострення стосункiв з ханом Подiльського улусу, якi з 1356 року вступили в союз з Польщею. Влiтку 1362 литовський князь Ольгерд з великими силами виступив проти них i в битвi на рiчцi Синюха (лiва притока Пiвденного Бугу)[12]
розбив татар i вiдкинув iх до берегiв Азовського моря. Вся територiя мiж Днiпром i Днiстром ввiйшла до складу Великого князiвства Литовського. Ольгерд вiддав Подiлля у володiння синам свого брата Корiата Олександру, Костянтину, Юрiю i Федору. Пiсля смертi князя Вiтовта представник Свидригайла князь Федiр Корибутович Несвiцький присягнув на вiрнiсть польському королю, за що отримав в 1434 роцi в пожиттiве володiння кiлька замкiв, в тому числi i Хмiльник з навколишнiми землями, в 1447 роцi Хмiльник ще литовський[13]
. З приходом литовцiв почався подальший соцiально-економiчний розвиток Подiлля. Вiдроджувалися села, будувалися замки. За Ольгерда був побудований замок i у Хмiльнику, де ховалось пiд час татарських нападiв населення навколишнiх сiл. Землi навколо Хмiльника спустошувалися в 1500 (сини хана Менглi-Гiрея), в 1524, 1534, 1584, 1613 роках, не рахуючи багато дрiбних нападiв, адже поблизу Хмiльника пролягав сумнозвiсний ВлЧорний шляхВ». Включення Подiлля до складу Литовськоi держави не внесло суттiвих змiн в характер соцiально-економiчних вiдносин, тут i далi iснувало феодальне землеволодiння. Захоплюючи селянськi землi, свiтськi i духовнi феодали зверталися до литовського князя з проханням видати жалуванi грамоти на них. Основна маса селян належала до категорii державних селян, за користування землею вони змушенi були вiдробляти повинностi i виплачувати податки. В життi селян значну роль вiдiгравала i далi община, яка несла вiдповiдальнiсть за iх користування землею. Основною галуззю виробництва залишаiться землеробство, хоча i набуваi важливого характеру тваринництво.

З утворенням в 1369 р. Речi Посполитоi на Подiлля хвилями ринули польськi магнати, заради власного збагачення. Селяни почали зубожiти i обезземелюватися, а польськi князi закладати фiльварки i утворювати латифундрii. В XVI ст. починаi стрiмко розвиватися фiльварково-панщинна система господарства, яка передбачала обробiток панськоi землi закрiпаченими селянами. Цьому сприяла i економiчна реформа 1557 року вiдома пiд назвою ВлСтатуту на волокиВ», що встановлювала спiввiдношення мiж фiльварковою i селянською землею. Число малоземельних та безземельних селян досягло у Брацлавському воiводствi до 50%. Одночасно рiзко посилюiться експлуатацiя селян тАУ панiвною формою стаi рента, яка в 40-х роках XVIРЖ ст. досягла 4тАУ6 днiв на тиждень. Крiм денщини селяни ще виплачували державний податок тАУ подимне давали десятини вiд бджiл та худоби, виконували багато рiзноманiтних повинностей[14]
. У вiдповiдь на посилення феодального та iноземного гнiту народнi маси Подiлля посилюють боротьбу за своi визволення з панського ярма. В королiвських володiннях селяни i мiщани скаржилися до короля i сейму на дii старост[15]
.

В перiод польського панування на Украiнi вперше згадуються села Клiтища i Соломiрка. ВлДеревня Клитыщи, получившая своё название отъ владельцевъ Клитынскихъ, которые получилъ отъ польского короля привилегии на эти земль въ 1610 г.тАж Соломирка тАУ село которое находится въ 10 верствах на ю.-в. отъ г. Хмъльника. Мъсность сдъсь совершенно степная; весеннiе и осеннiе розливы Буга образуют здъсь болота; которыя долго не просыхаетъ и своимъ гниениемъ заражаютъ воздохъ, вслъдствiе чего лихорадки и грудные болъзни составляютъ обычное явление.В»[16]
Незважаючи на поганi природнi умови села були зручно розташованi на торговому шляху Хмiльник-Вiнниця. Навколишнi лiси допомагали переховуватися пiд час антифеодальних повстань i татаро-турецьких нападiв. За пiдрахунками дослiдникiв на землях, що пiддавалися нападам татарiв, селянська хата не стояла довше 10 рокiв[17]
. За панування братiв Клiтинських пiвнiчнi райони Подiлля у 1615тАУ1618 рр. зазнали особливо спустошливих нападiв. Отже, можна здогадуватись, як жилось селянам на той час, в тих умовах яка кiлькiсть iх була. Брати Клiтинськi тАУ Теодор, Дейян, Паулюс, Алексiс[18]
розумiли, що наближенiсть степу вiдлякувала мешканцiв села, якi втiкали на Волинь i Лiвобережжя. Королiвська влада, пiсля того як в 1434 роцi Хмiльник i 28 навколишнiх сiл вiдiйшли до Польщi, не подавала допомоги братам у боротьбi i захисту вiд татар. Клiтинськi надавали бiльшу свободу всiм селянам на вiдмiну вiд шляхтичiв у сусiднiх селах. Кути в тi часи ще перебували в лiсi i належали до королiвських володiнь. Населенню Кутiв було безпечнiше жити через оточення лiсу i те, що воно було в державнiй власностi. Населення обох сiл залучалося також на будiвництво оборонних споруд у прикордонi i Хмiльницькому староствi, на захист вiд нападiв татарських орд[19]
.

Селяни не мирилися з своiм важким соцiально-економiчним становищем. Найбiльш поширеною формою протесту були втечi i повстання. Жителi Хмiльника та навколишнiх сiл брали участь у селянсько-козацьких повстаннях на чолi з Северином Наливайком (1594тАУ1596 рр.) та Павляком (Павлом Бутом) 1637 року[20]
. Про участь селян Кутiв, Клiтищ у iнших повстаннях тАУ Косинського, Сулими, Остреничi не вiдомо, хоча можна припускати, що в загонах цих ватажкiв також були селяни цих сiл.

В першiй половинi XVII ст. вiдбуваiться рiзке посилення феодально-крiпосного гнiту на украiнських землях. Так званий перiод ВлЗолотого спокоюВ» пiсля 1638 року дав шляхтi впевненiсть у своiй силi. Панщина дуже часто сягала 4тАУ5 днiв на тиждень. Досить поширеним явищем серед магнатiв була здача своiх земель у користування iвреям-орендарям. Останнi намагалися за перiод оренди вижати з маiтку максимум прибутку, доводячи панщину i повинностi до межi неможливого. Продовжують загострюватися релiгiйнi i нацiональнi стосунки, утиски православноi вiри iснували повсюдно, незважаючи на офiцiйнi гарантii 1632 р. Скасування так званою ВлОрдинацiiюВ» значноi частини козацьких привiлеiв викликало як серед реiстрових, так i серед нереiстрових козакiв гостре невдоволення. Всi групи населення Украiни були невдоволенi iноземним пануванням i чекали слушноi нагоди скинути ярмо. Вона зтАЩявилась 1648 р. пiд назвою тАУ Визвольна революцiя пiд проводом Богдана Хмельницького.

Хто був власником Кутiв i Клiтища в роки Визвольноi революцii невiдомо, можливо тi ж самi власники тАУ Король i Клiтинськi. Про те, що вiдбувалося в перiод вiйни у селах невiдомо, але те, що вони знаходились не осторонь боротьби не викликаi сумнiву.

Для органiзацii народних мас Богдан хмельницький розсилаi по Украiнi козацькi полки М. Кривоноса, Небаби, Нечая та iнших. На Подiлля рушив полковник Максим Кривонiс. В 20-х числах травня 1648 р. Кривонiс в районi Погребища ввiйшов на подiльську землю. Його прихiд сприяв патрiотичному пiднесенню народних мас.

Пiсля перемог на р. Жовтi Води, бiля м. Корсуня i на р. Пилявi увесь украiнський народ пiднявся проти ворогiв ще з бiльшою силою. 15 червня 1649 р. в Хмiльнику i в навколишнiх селах побував зi своiми загонами Б. Хмельницький. Перед цим у Хмiльницькому староствi був створений повстанський загiн, приiднався до вiйськ Б. Хмельницького. Пiдписання в серпнi 1649 р. пiд Зборовом умов миру Б. Хмельницького з поляками важко вдарило по визвольнiй боротьбi, але народ з цим не змирився. За миром козацька територiя складалась з Киiвського, Чернiгiвського i Брацлавського воiводств, на цiй територii влада належала виборним козацьким структурам. Польське вiйсько не могло стояти в цих воiводствах, тут не мали права проживати католики та iвреi. Цей мир не задовольнив обидвi сторони i вони почали ладитись до новоi боротьби.

10 лютого 1651 р. нападом на мiстечко Красне розпочалася знову украiнсько-польська вiйна. В квiтнi 1651 р. козацьке вiйсько на чолi з Б. Хмельницьким прибуло на Подiлля, пiд Хмiльник. Звiдси вiн повiв вiйсько проти головних королiвських вiйськ. На боцi Хмельницького виступив кримський хан РЖслам-Гiрей. Боi мiж польським та украiнським вiйськом розпочалися пiд Берестечком 18 червня. Вiдступ татарських загонiв з поля бою обернувся для козакiв i гетьмана трагедiiю. Король Ян Казимир розраховував остаточно пiдкорити Украiну. Це принесло б вiдновлення гноблення. ВлВолимо головами полягти, нiж панам бути покiрними. Хоч Хмельницький програв, ми можемо виграти!В» тАУ заявляли подiльськi селяни[21]
. Мiж Днiстром i Бугом розгорнувся потужний селянський рух, який очолив полковник РЖван Богун. РЖ. Богун i Й. Глух розпочали формування козацьких загонiв на сходi Брацлавщини, якi згодом прибули до козацького табору пiд Бiлою Церквою.

Але пiсля поразки пiд Берестечком становище козацького вiйська ускладнилось. Новий Бiлоцеркiвський договiр обмежував козацьку територiю лише Киiвським воiводством. На Брацлавщинi розташувались польськi окупацiйнi вiйська, поверталися старi власники земель. Народний опiр козацькiй сваволi наростав. Розпочалося масове залишення селянами i мiщанами своiх домiвок, i переселення iх на козацьку територiю Киiвського воiводства i до Молдови. Козацько-польська вiйна ставала неминучою.

Хмельницький вирушив з своiм вiйськом з-пiд Чигирина на Подiлля. 22 травня 1652 р. перед польським табором пiд Батогом зтАЩявились козацькi полки. Наступного дня полякiв було вщент розбито. Блискуча перемога викликала масове повстання на Подiллi. Гетьман наказав полковнику О. Гоголю очистити його вiд польськоi шляхти[22]
. В лютому 1653 року польсько-шляхетськi хоругви почали нападати на Брацлавщину, а в серединi березня в ii пiвнiчно-схiднi райони вторглося 8-тисячне вiйсько пiд керiвництвом С. Чарнецького та С. Маховського. Було знищено десятки сiл i мiст (Погребище, Хмiльник, Самгородок, Немирiв, Прилуки). Лише пiсля поразки, завданоi ворогу пiд Монастирищем, вони поспiшно залишили подiльську землю[23]
. У вереснi 1953 р. Б. Хмельницький знову на Подiллi. Боi в листопадi цього ж року з поляками бiля р. Жванчика завершились поверненням до Переяслава через Сатанiв, Городок, Чигирин через нову зраду кримського хана. 8 сiчня 1654 р. у Переяславi було пiдписано полiтичний акт воззтАЩiднання Украiни з Московщиною. Цим завершено основнi дiяння Б. Хмельницького i царизм розпочав перетворення Украiни в колонiю.

Пiсля Переяславськоi угоди козацько-польська вiйна продовжуiться далi, але час ii пiднесення уже пройшов. Московськi вiйська хоча i влили свiжу кров у козацьке вiйсько, але воно уже не те, що в 1648 р. чи в 1651 р. Смерть Б. Хмельницького в 1657 роцi розпочала мiжусобицi мiж новим гетьманом РЖ. Виговським i козацькою старшиною. В 1659 р. пiд Хмiльником, де перебував РЖ. Виговський вiдбулась битва боярина Василiя Борисовича Шереметьiва з Виговським. Наслiдком ii були великi пожарища i руйнування, народ масово залишав всi поселення в цiлому Хмiльницькому староствi[24]
. Подальшi мiжусобицi не сприяли полiтичному обтАЩiднанню Украiни. РЗРЗ роздирали i своi, i чужi. Те ж саме робилося i на Подiллi.

Укладений на початку 1667 р. мiж Московщиною i Рiччю Посполитою Андрусiвський мир передбачав перехiд пiд владу Польщi Правобережноi Украiни за винятком Киiва. Договiр сприяв тому, що влiтку 1667 р. татарська орда завдала великих збиткiв усьому Подiллю пiд час сумiсних походiв з гетьманом Правобережжя П. Дорошенком проти Польщi. З iншого боку подоляни потерпають вiд Польщi, ii гетьманiв та маршалкiв.

Пiдписаний в 1672 р. Бучацький договiр передавав територiю Подiлля у володiння туркiв. В цьому ж роцi Хмiльник на 27 рокiв захопили турки. Однак подоляни не примирилися з новим завоюванням, хоча воно вiдбувалося i з патрiотичних мiркувань пiд егiдою Дорошенка. Вони розпочали важливу i довготривалу боротьбу за визволення. Народнi маси починали втрачати довiру в Дорошенка i його полiтику, домагаючись росiйськоi протекцii. Значна частина селян, мiщан i козакiв Брацлавщини переселялася на Лiвобережжя. Кили в лютому на Правобережжi зтАЩявилися московськi i козацькi полки пiд проводом Г. Ромодановського i РЖ. Самойловича, то на початку вересня на вiрнiсть Москвi присягли в Корсунi брацлавський, кальницький i подiльський полки. Мiста i села Брацлавщини також присягли на вiрнiсть московському уряду. Незважаючи на прихiд сил з Лiвобережжя всi мiста мiж Бугом i Днiстром були захопленi i знищенi турками. Вiйськовi дii мiж поляками на чолi з королем Я. Собацьким i турками завершилися пiдписанн[25]
ям i жовтнi 1676 роцi Журавненського договору, який передбачив залишення за Туреччиною Подiлля. У 1681 роцi мiж Московщиною, Портою i Кримським ханством було укладено умови Бахчисарайського договору за яким землi мiж Бугом i Днiпром мали залишатися незаселеними. РЖван Луканов, мандруючи до Палестини через цi землi писав: ВлИ походом в степь глубокую и быть там ше тужное жествие печально и уныливо дальше во видие ни града ни села. Пустыня велика и зверей ништожествоВ». Найбiльш жорстокоi окупацii вiд турецькоi агресii зазнали мiста Хмiльник, Бар, Менджибiж[26]
. Тому можна припустити з цих вiдомостей, як було на територii сiл Кути i Клiтища.

Польща не вважала себе звтАЩязаною щодо Правобережноi Украiни нiяким договором i почала наново ii заселювати. Ян Собеський, розпочавши в 1683 р. нову вiйну з турками почував потребу у козацькому вiйську i заходився наново колонiзувати ВлсвоiВ» землi. По давньому звичаю краiну подiлено на полки, на чолi яких поставили полковникiв, якi й почали закликати людей на новi поселення, якi здебiльшого будувалися на руiнах колишнiх поселень. Поселенцi посунули звiдусiль тАУ Волинi, Полiсся, Лiвобережжя, i за короткий час Правобережна Украiна почала оживати. Але, як тiльки край залюднився, польськi пани почали предтАЩявляти претензii на своi давно втраченi маiтки. Та люди i не думали коритися панам. Брацлавський полковник А. Абозин, що отримав право керувати поселенням вiд Сейму у 1685 р., пiдтримував селянськi протести. Селяни хотiли працювати i спокiйно жити, i намагання колишнiх панiв захопити вiдродженi землi викликали у селян активний опiр.

Весною 1686 р. мiж Москвою i Варшавою було укладено Влвiчний мирВ», що передбачав залишення за Рiччю Посполитою Правобережноi Украiни, ii мало вiдiйти також, у разi визволення вiд туркiв, Подiлля. Селяни пiсля 1685 р. мали здавати повинностi у продуктах. Товарообмiну майже не було, грошi на Брацлавщинi стають рiдкiстю. У 1689 р. мiж Портою i Польщею був пiдписаний Карловицький договiр. Польща згiдно нього отримувала Правобережжя, включаючи i Подiлля. Цього ж року турки покидають Хмiльник i вiн стаi центром староства в Речi Посполитiй.

На землi звiльненi турками помалу повертаiться життя, почалася колонiзацiя Польщею ВлновихВ» земель Подiлля, що було схоже на колонiзацiю пустинi. Приходила наново та сама украiнська люднiсть з Лiвобережжя, Волинi, Галичини, Полiсся, вертались утiкачi i заселяли знову колишнi мiста, мiстечка, селища i села. Але розташовуючись на старих попелищах, народ шукав вiльного життя, вiльноi працi, та слiдом за ним йшли польськi пани й знову починали заводити своi панське право. Через це знову починалася боротьба, виступала нова козаччина, i край не мiг дiждатися мирного спокiйного життя. Само собою розумiiться, що при таких обставинах важко було розвиватися культурi i освiтi. Все, що зведено за старих часiв i пiд час коротких рокiв затишку, знесено, культурне украiнське життя пересунулося за Днiпро до Гетьманщини, де були сприятливiшi умови для його розвитку.

Можливо саме в цей час населення села Кутiв переходить на лiвий берег Пiвденного Бугу, з лiсистоi мiсцевостi: ВлКаленичВ» у долину Бугу[27]
. Однiiю з версiй походження села i його назва вiд прiзвища чи прiзвиська першого поселенця тАУ Соломiрця. В наш час у Порику i люди з прiзвиськами тАУ Соломiрець i Кутик, що може говорити про походження цих слiв ще з тих часiв. Чому селяни Кутiв пересилились невiдомо. Причиною може бути i те, що в урочищi ВлКаленичВ», де було село Кути, було дуже важко жити посеред лiсу, хоча вiн i давав надiйний притулок вiд ворогiв. Ще однiiю причиною може бути те, що рiчкова долина нижче села Клiтища належала польськiй коронi[28]
i була незаселена, i селян Кутiв могли примусово або ж з умовою надання певних пiльг, перевести на протилежний, лiвий берег Пiвденного Бугу. Можливiсть польського панства осiсти у своiх колишнiх маiтках i безкарно руками украiнського селянства викорчовувати лiси, орати, гатити ставки, ставити млини призводило до виступiв селян. Вирубування лiсiв могло бути ще однiiю причиною переселення селян Кутiв з правого на лiвий берiг Бугу. В цей час шляхта, а також старости, управителi королiвщини, державних маiтностей стали рубати лiси, щоб мати дохiд з незаселених околиць вiд продажу будiвельного матерiалу i поташу. Так, в околицях, що лежали ближче до рiчок, лiси лягали пiд ударами сокир. Це призвело до того, що безлiсi околицi починалися на схiдному Подiллi[29]
. Лiс поволi уступав перед сокирою i плугом, i це збiльшувало оброблюванi землi панiв. Про це зокрема пише в своiх записках нiмецький подорожуючий Вердум, що в 1670тАУ1672 рр. кiлька разiв проiздив вздовж i поперек Галичину i Подiлля. Вiн дуже докладно описуi характеристичний краiвид рiзних околиць, якi довелось йому бачити: ВлНа Подiллi краiвид знову змiнюiться. Давно товстi i буйнi землi на горбках i долинах, що розтягаються над ними, росте дуже буйна трава i широка висока конюшина, а також рiзне лiкарське i кухонне зiлляВ»[30]
. РЖншi письменники оповiдають, що на Подiллi не треба щороку орати: досить раз посiяти тАУ уродить i на другий рiк[31]
.

Оселi в тi часи мали ще такий самий вигляд, як колись перед вiками, у словтАЩянськi i княжi часи. З приходом шляхти почав змiнюватись споконвiчний порядок громади i оселi. В цi часи по всiх селах помiряли докладно землю, подiлили ii, вiд своii частини селянин мусив платити зазначену данину. Потiм дiдичi почали забирати собi кращi землi у селян або ж скуповувати iх за примусову дешеву цiну, Влне без розливу слiзВ», або ж просто зганяти селян i переводити iх на iнше мiсце, на пустирi, якi щойно треба було корчувати i управляти. Власник землi доручав досвiдченому пiдприiмцевi засновувати нове поселення. Пiдприiмець дiставав бiльший простiр землi, право поставити млин i корчму, збирати податки. Вiн закликав поселенцiв, забезпечуючи iм кiльканадцять рокiв свободи вiд усяких панських домагань i обовтАЩязкiв, щоб вони могли належно загосподарюватись. Коли вже поселенцi стягнулися на нове мiсце, починалася жива запопадлива праця, щоб якнайшвидше добути користi з землi.

Про лови зубрiв на Подiллi розповiдаi папський посол Руджеiрi: ВлЛови на зубра на Подiллi вiдбуваються таким способом. Хлопи, що доглянуть його у догiдному мiсцi, рубають дерева навколо i роблять iз них засiку, в якiй зубр лишаiться замкнутий. Потiм будують ложi для короля, пань i панiв. Ловцi ховаються за деревами; звiр, рушений з мiсця псами й криком хлопiв, уступаi усередину засiдки, а найближчий ловець ранить його з-за дерева. Зубр, ударений залiзом бтАЩi рогами у дерево, за котрим стоiть ловець, той перебиваi йому черево ножем, а з другого боку шарпають i калiчать сни, аж поки не звалять його на землю.В»[32]
Далi Руджiiрi описуi хлiборобство: ВлДоволi i управноi землi, що видаi багато пшеницi, жита i усякого iншого збiжжя, що тут i за безцiнь, особливо на Подiллi, що найбiльш родюче. Подiльська земля така плiдна, що родить траву заввишки з хлопа i без нiякоi майже управи таку силу збiжжя, що воно в значнiй частинi марно пропадаi на корнi, бо нема його кому збирати. Причиною цього i й те, що ця земля i далека вiд торгових дорiг, нема й добрих сплавних рiк, котрими можна було б спускати збiжжя туди, де воно б знайшло купця; на мiсцi не можна його спотребувати, i воно не маi покупу, такого великого, як у нас.В»[33]

Селянськi хати того часу мають найрiзноманiтнiший вигляд. Вiдомий нам уже нiмець Вердум даi опис селянськоi садиби: ВлСелянська хата дiлиться звичайно на три частини. Перша, що через неi входять до дому, тАУ це стайня, друга кiмната, з неi збоку можна перелiзти до третьоi дiри, яку називають коморою. Взагалi одна така сама чиста, як друга. Сiльськi хати тАУ як ковчеги Ноя, бо в них при печi громадяться поруч з людьми також конi, корови, телята, вiвцi, свинi, кури та iншi звiрята, що знаходяться дома. Видають вони особливий сопух. Вогнище примiщують звичайно в кутку кiмнати тАУ це даi бiльше тепла нiж пiч при простому морi.В»[34]

Це, зрозумiло, картина з якоiсь однiii околицi тАУ не всi ж хати були сполученi зi стайнями i не всюди селяни жили в такiй бiдi, як це десь бачив наш подорожнiй. У рiзних околицях хати бували рiзного типу, залежно вiд мiсцевих умов, звичаiв i матерiалiв, яким люди користувались. Звiдси можна зробити певнi припущення, що селяни Соломiрки i Клiтищ будували (не без згоди пана) своi будiвлi з дерева, бо були розташованi недалеко вiд лiсу. Села знаходилися бiля покладiв каменю i глини, що також, напевно, використовувалися у будуваннi житла.

Про те як одягались у XVIII ст. знову розказуi нам нiмець Вердум: ВлЗвичайне чоловiче убрання складаiться з двох одягiв, один на другому: спiднiй iз темного матерiалу без пiдшивки, верхнiй тАУ звичайно сукняний. Обидва одяги сягають аж до стоп, пiд ними носять, дехто, обтислi споднi. РЗхнi сорочки сягають аж до пояса i нижче. Шляхта носить зимою i лiтом хутрянi шапки, чоботи з червоного або жовтого саптАЩяну, iншi ж з червоноi шкiритАжПростi люди, хоч би мороз був найсильнiший, обвивають ранком ноги вiхтем соломи i вдягають на це чоботи, витримуючи так цiлий день на морозi. На селi чоловiки i жiнки носять зимою i лiтом чоботи.В» [35]

Споживали в iжу селяни продукти своii працi тАУ хлiб, кулiш, кашi, мтАЩясо. Звiрiв ловили капканами, ратищами, списами, птиць тАУ сильцями. Добували також дикий мед; рибалили ятерями, неводами. На селянських столах бували найрiзноманiтнiшi страви: юшка, борщ, галушки, риба, сало, тетеря, вареники, яiшня. Споживали горiлку, вишнiвку, сливтАЩянку, варенуху, брагу, рiзнi наливки i компоти.

Але посилення експлуатацii, зменшення землеволодiння, через швидкий розвиток панщинного фiльваркового господарства, окатоличення, нацiонально-релiгiйний гнiт призвели до спалаху в 1702 р. нового повстання проти поневолювачiв на Правобережнiй Украiнi. На Брацлавщинi це повстання очолив полковник Андрiй Абазин. Вiн ще у 80-х роках XVII ст. очолював Брацлавський козацький полк. Повстання Абазина широко пiдтримали народнi маси. В 1703 р. майже вся територiя Подiлля (за винятком КамтАЩянця i Меджибожа) була звiльнена вiд польсько-шляхетського гнiту.

Польськi властi люто розправлялися з повсталими, але незважаючи на це боротьба тривала далi. В сiчнi 1704 р. в околицях с. Боринiвцi Хмiльницького староства мiсцевi жителi розгромили шляхтецьку хоругву С. Подлецького. З вступом влiтку на Правобережну Украiну росiйського вiйська на Подiллi спалахуi нова хвиля повстань. Сотник Борисенко займаi Немирiв i бiля Синяви розгромив польську хоругву. В околицях Хмiльника, Шаргорода, Бару дiяли загони пiд проводом Шпака, Сороки i Часника. З допомогою короля мiсцева шляхта розгромила повсталих, що пiдтримували рух Палiя. 16 березня 1703 р. шляхта Подiльського воiводства прийняла рiшення скоротити термiн свобод до 4-х рокiв, пiсля чого там встановлювалася панщина 1 день на тиждень.

У першiй чвертi XVIIРЖ ст. порiвняно швидкими темпами вiдбувалася колонiзацiя краю. Сюди переселялося населення не лише з Украiни, але i з Польщi i Литви. На нових землях поселенцям хоча й надають пiльги, але щороку вони скорочуються. Пани починають все бiльше гнобити селянина, обманювати його в маiтку i на ярмарку, вiдбирати у шинку останню копiйку. Скаржитись украiнському селянину нiкому i вiн знов вимушений здобувати своi права в боротьбi. В 1712 р. вiдбулися виступи в Хмiльницькому староствi. Можливо в ньому брали участь жителi Соломiрки i Клитищ. Сваволя польського панства викликала щоразу бiльше обурення люду. Тих, хто брався до зброi у боротьбi проти гноблення, називали гайдамаками. Гайдамацький рух на Подiллi почав формуватися на пiвднi.

З кiнця 20-х рр. гайдамацький рух на Подiллi набираi великого розмаху, в ньому особливо активну роль вiдiграють найбiльш обездоленi селяни, мiщани i козаки. В 1729 р. запалали шляхетськi маiтки в околицях Брацлава i Вiнницi. Крiм полку Верлана, успiшно дiяли також iншi загони гайдамакiв пiд проводом Гриви, Перехреста, Медведя, Моторного, Соцька. РЗх загони громили шляхту в околицях Бару, Вiнницi, Лiтина, Брацлава, Хмiльника[36]
. Незважаючи на придушення вiйськами народного повстання, в другiй половинi 30-х р. боротьба не припиняiться. В 1736 р. в схiдних районах Брацлавщини дiяв Медвiдь.

Нова хвиля гайдамацького руху охоплюi Подiлля в кiнцi 40-х рокiв XVIIРЖ ст. Восени 1747 р. проти нього було кинуто регулярнi польськi вiйська. На початку 1749 р. шляхта благала коронного гетьмана розмiстити хоругви пiд Летичевом, Хмiльником та iншими мiстами, бо в цих повiтах страшенно лютували гайдамаки[37]
. Лише при допомозi царських вiйськ у кiнцi 1750 р. польськiй шляхтi вдалося придушити нову хвилю гайдамаччини. Поява весною росiйських вiйськ на Правобережнiй Украiнi начебто для боротьби з конфедератами викликала нову хвилю гайдамаччини тАУ Колiiвщину, яку очолили Залiзняк та Гонта. Польсько-росiйськi карателi придушили це повстання, жорстоко закатували його ватажкiв та учасникiв.

Пiсля придушення народного повстання на Подiллi, як i на Правобережнiй Украiнi в цiлому, спостерiгалося подальше зростання фiльваркового господарства та посилення експлуатацii селян. Ще в 40-х р. XVIIРЖ ст. на Подiллi завершився процес колонiзацii краю з посиленням експлуатацii селян i збiльшенням вiдробiтковоi ренти. В 40тАУ50-х роках рiзко збiльшуiться кiлькiсть фiльваркiв i у Хмiльницькому староствi. В 70тАУ80-х роках помiтно збiльшуiться панщина, яка за винятком пiвденних районiв Подiлля, зросла до 180тАУ250 днiв на рiк. В наслiдок швидкого розвитку фiльваркового господарства помiтно зменшуються селянськi землеволодiння. Негативно на становищi селян позначилося свавiлля орендарiв маiткiв. Таке свавiлля було у Клiтищах, а в Соломiрцi, де земля належала королiвськiй коронi[38]
, чиновники менше притiняли селян. Поширюiться все бiльше процес зубожiння селян. Бiльшiсть селянських господарств належали до категорii одно тяглових i безтяглових. Найбiльшу групу становили господарства без робочоi худоби (в умовах тодiшньоi технiки обробiтку землi потрiбно було до плуга мати i волiв) та мало було в селах халупникiв i коморникiв. Внаслiдок вiдсталих методiв господарювання врожайнiсть зернових становила 30тАУ40 пудiв збiжжя з десятини. З цiii ж причини Подiлля не мало значних посiвiв картоплi. Наступ феодалiв викликав опiр селян. Основною формою боротьби стали втечi, чому сприяла i росiйська влада, щоб дестабiлiзувати становище полякiв на Правобережжi. Основний потiк втiкачiв з пiвночi Подiлля йшов на пiвдень Украiни (Новосербiю) та Лiвобережну Украiну[39]
.

В 1780 р. з урочища ВлКаленичВ» була перенесена церква у село Соломiрку. ВлЭта церковь как видно изъ визить 1772 и 1783 гг. была очень малая и тесная; просуществовала в урочище ВлКалынычВ» не более 50 летъ. Она посвящена была въ честь св. Ап. Иоанна Богослова. Новая церковъ, также Иоанно-Богословская, построена на средствах прихожанъ въ 1784 г., деревянная, очень тесная. Иконостасъ для нее устроенъ былъ только въ 1803 г.В»[40]
В Клiтищах в той час не було нi православноi церкви, цi польського костьолу. Православнi ходили молитися у Соломiрку, а поляки тАУ у Хмiльницький костьол.

На кiнець XVIII ст. рiзко занепадаi стан мiського ремесла i торгiвлi, що сприяло посиленому розвитку промислiв у сiльському господарствi. Найбiльшого поширення у XVIII ст. набуло будiвництво млинiв i винокурень. Пани використовували млини не тiльки для того, щоб молоти власне зерно, а й за плату дозволяли, iнколи i примушували, робити це селянам. Були млини в селах Клiтища i Соломiрка[41]
. У сусiдньому селi Курилiвка крупорушка i винокурнi. Винокурнi були в Соломiрцi i Клiтищах, тай у кожному селянському дворi була власна ВлвинокурняВ»[42]
. У селах були також корчми, де селяни попивали своi заробiтки, вiд чого Влгрошi вiд пана не втiкалиВ». В 1777 р. селяни сiл Клiтища i Соломiрка працювали на будiвництвi горiлчаного заводу у сусiдньому селi Курилiвка за наказом хмiльницького старости Осалинського. Через рiк селяни працюють на будiвництвi винокурнi в сусiдньому селi Томашпiль. Осолинський дiяв з наказу Й. Понятовського тАУ племiнника польського короля, якому в 1774 р. король подарував Хмiльник.

В цей час посилюiться втручання у внутрiшнi справи Речi Посполитоi, Прусii, Австрii та царськоi Росii. Росiйський посол у Варшавi фактично керував польською державою. Прогресивна шляхта розумiючи це, скликала конференцiю у Барi, проголосила нову Конституцiю тАУ ВлКонституцiю 3 травняВ». Але бiльшiсть шляхти i магнати скликали свою конференцiю у Торговичi i запросили для придушення барських конфедератiв росiйськi вiйська. Катерина РЖРЖ тiльки чекала слушного приводу ввести вiйська на Правобережну Украiну, i цей привiд знайшовся. Катерина РЖРЖ наказала генералу Каховському зайняти у травнi територiю Правобережноi Украiни. На початку травня росiйський уряд вручив польському уряду декларацiю, в якiй рiзко засуджувалися реформи, конституцiя 3 травня 1791 р. та оголошувалося про введення росiйських вiйськ. В першiй половинi травня 60-тисячне росiйське вiйсько увiйшло в районi Могильова та Сорок на Подiлля. В цей час посилилася визвольна та антифеодальна боротьба народних мас Правобережноi Украiни. нечисленнi польськi вiддiли майже без бою очистили всю Правобережну Украiну й вiдiйшли за Захiдний Буг. В червнi комендант КамтАЩянецькоi фортецi доповiдав сейму: ВлНа Подiллi неможливо в цей час знайти жодного помiщикатАж вони бояться й мужикiв, якi стали дуже зухвалимиВ». Росiйських солдат селяни i мiщани зустрiчали як визволителiв, сподiваючись на вiльне безхмарне життя. Граф Понятовський констатував, що вся Правобережна Украiна пiдтримуi росiян. У сiчнi 1793 р. царська Росiя та Прусiя пiдписали конвенцiю про подiл Польщi. 27 березня царський манiфест оголосив про включення до складу Росiйськоi держави Правобережноi Украiни та частини Захiдноi Бiлорусii. З приiднанням Правобережжя до царськоi Росii в 1793 р. Хмiльницьке староство було передано у володiння Катериною РЖРЖ канцлеру графу Безбородьку. [43]
ВлСоломирка принадлежала къ королевскимъ имъниям и, сь присоединениемъ Подолии к

Вместе с этим смотрят:

"Нивхи"

32-я Стрелковая дивизия (результаты поисковой работы группы "Память" МИВлГУ)

4 capitals of Great Britain

About Canada

Description of Canada