РЖсторiя села Соболiвка на Подiллi

Змiст

Вступ

1. РЖсторiя села вiд заснування до 1917 року

2. Радянський перiод

3. Видатнi постатi села Соболiвка

Висновки

Список використаних джерел та лiтератури

Вступ

..Красо Украiни, Подолля! Розкинулось мило, недбало! Здаiться, що зроду недоля, Що горе тебе не знавало! Онде балочка весела, В нiй хорошi, краснi села, Там хати садками вкритi, Срiбним маревом повитi, Коло сел стоять тополi, Розмовляють з вiтром в полi..

Леся Украiнка

Подiлля - мiй край..

Маленька частинка моii Украiни, моii Батькiвщини. Наймальовничiше та найпрекраснiше мiсце на всьому свiтi. Вiнницька область, Теплицький район, село Соболiвка - це i i моя маленька батькiвщина, моi найрiднiше мiстечко на землi..

На територii Украiни знаходиться 11 населених пунктiв з назвою Соболiвка: Харкiвська обл., Куп'янський р-н.; Черкаська обл., Шполянський р-н.; Киiвська обл., Броварський р-н. та Макарiвський р-н.; Житомирська обл., Романiвський р-н., Брусилiвський та Коростенський р-ни; Одеська обл., Косовський р-н.; Хмельницька обл., Волочиський р-н.; Вiнницька обл., Липовецький р-н. та Теплицький р-н., в якому знаходиться село Соболiвка, iсторiю якого ми дослiджуiмо. А також, i ще й залiзнична станцiя з такою ж назвою в Слов'янському р-нi, Донецькоi областi.

Обравши саме цю тему для курсовоi роботи, я видiлив в нiй певнi перiоди, а саме:

1. РЖсторiя села вiд найдавнiших часiв до 1917 року.

2. РЖсторiя села вiд 1917року до сьогодення.

3. Вiдомi постатi села Соболiвки.

Автор вирiшив спробувати дослiдити iсторiю села використавши матерiали та роботи багатьох науковцiв, лiтературних дiячiв та сучасних видань.

На даний час у нас i змога користуватися багатьма видами iнформацii в рiзних мiсцях. Цим можна гордитися, бо завiтавши до РЖнтернету не лише ми, а й весь свiт прочитаi певнi пункти iсторii села. На сайтi[1]
розмiщений нарис з iсторii рiдного краю ВлСоболiвкаВ» краiзнавця РЖвана Карповича Фурдика та переклад оповiдання Шолом Алейхема ВлЧудо в СоболевкеВ», яке ми бiльше знаiмо пiд назвою ВлНа свято ГайшанерабоВ», в якому описана наша залiзниця[2]
.

РЖнiцiатор проекту - Олександр Володимирович Губенко, соболiвчанин, нинi проживаi у Киiвi, працюi в галузi культури.

Актуальнiсть теми визначаiться тим, що на даному етапi розвитку села Соболiвки, його iсторiя не повнiстю дослiджена та розкрита. Багато документiв знаходиться не тiльки в архiвах Вiнницькоi областi та Украiни а й сусiднiх краiнах, якi нами ще не опрацьованi.

Мета курсовоi роботи дослiдити iсторiю села вiд заснування i до кiнця радянського перiоду та висвiтлити данi про видатнi постатi села Соболiвка.

Завдання: поетапно дослiдити полiтичне, економiчне та соцiальне стпновище села в даний перiод.

Питання повтАЩязанi з темою роботи найкраще висвiтленi у статтях Анатолiя Бортняка[3]
, працях вiдомого краiзнавця РЖвана Карповича Фурдика[4]
, також багато уваги придiлив даному питанню професор Олекса Пiддубняк[5]
.

Однак в книзi з iсторичною картою вiдомого iсторика Нiкандра Васильовича[6]
, що вийшла в Киiвi в 1884 роцi, про iснування населенного пункту Соболiвки ще не згадуiться. А от в книзi Олександра Яблоновського[7]
, що вийшла у Варшавi в 1897 роцi польською мовою, на сторiнцi 236 наряду з iншими населеними пунктами Соболiвка була з позначкою: 1629 рiк,тобто рiк ii заснування i входила до Брацлавськог7о повiту, вiдносилась до другого класу, тобто було вiд 250 до 500 будинкiв, Соболiвка була власнiстю волинських магнатiв Збаразьких. Соболiвка вже в 1629 роцi згадуiться як укрiплене мiстечко. Поселення Соболiвка позначене на картi Украiни Боплана[8]
ще в серединi ХVII-го столiття.

Теоритична i практична цiннiсть даноi курсовоi роботи полягаi в тому, що зiбраний матерiал може бути використаний у подальшому дослiдженнi села Соболiвка, а також дослiдження iсторii прилеглих до нього сiл та мiст.

Структура роботи тАУ курсова робота складаiтья iз вступу, 3-х роздiлiв, висновкiв та додаткiв.

В першому роздiлi розповiдаiться про заснування i розвиток села до 1917 року, в другому тАУ детальнiше розповiдаiться радянський перiод та доля жителiв села. Третiй роздiл присвячений видатним постаттям Соболiвки та iх роль в культурi Украiни.

1. РЖсторiя села вiд найдавнiших часiв до 1917 року

Першi люди на украiнських землях з'явилися ще за часiв палеолiту. Займалися вони в основному мисливством i збиранням рослинноi iжi.[9]

Палеолiт продовжувався з часiв виникнення людини. Пiдтвердженням цього i те,що i до цього часу на околицях Соболiвки жителi села знаходять кремiннi знаряддя кам'яного вiку, що свiдчить про заселенiсть, цiii мiсцевостi ще з найдревнiшiх часiв. Знайденi знаряддя працi зберiгаються в музеi iсторii села Соболiвки.

З друкованих джерел вiдома легенда: поселення Соболiвка виникло на мiсцi колись iснуючого тут великого мiста Соболiв, заснованого бузьким козаками для захисту краю вiд набiгiв татар. Своiрiдна фортеця була обнесена двома великими земляними валами. Татари зруйнували фортецю, а населення знищили. Згодом тут виникло нове поселення з назвою Соболiвка, яке ввiйшло до складу володiнь польських графiв Потоцьких.[10]

В багатотомному науковому виданнi ВлАкти относящиеся к истории Южной и Западной России, собранньiе й изданные Археологической комиссиейВ», що вийшло в Петербурзi в 1878 роцi надруковано про те, щосело Соболiвка в 1654 роцi входило до складу Уманського полку.

В кiнцi вересня 1653 року Богдан Хмельницький прибув на Подiлля. РЖз Соболiвки вiн послав на допомогу сину до Сучави близько двадцяти тисяч козакiв i татар, але вони запiзнилися. Бо ще на початку вересня Тимiш помер вiд ран.

Десь 9-го жовтня в Степанiвцi (село,яке знаходиться поблизу села Соболiвка) гетьман довiдався про цю трагiчну новину.Мужньо перенiс ii, розпорядився вiдвезти тiло сина до Чигирина i не ховати, чекаючи на його повернення з походу. Вiйсько розмiстив бiля Деребчина. Татарський хан зупинився поруч. Гетьман вiйська запорiжського Петро Дорошенко в жовтнi 1672 рокут iз табору пiд Соболiвкою писав донесення. До цих пiр старожили села вказують на криницю, що знаходиться на середньому горбi села, з якоi Богдан Хмельницький та Петро Дорошенко пили воду. Напуваi та криниченька до цих пiр усiх подорожнiх, що трапляються. Яка ж добряча вода там: холодна, чистi джерела так i б'ють своiм життiдайним ключем, даруючи людям свою енергiю i любов до життя, зберiгаючи пам'ять нашого родоводу. В 1672 роцi, 20 числа киiвський князь воiвода Григорiй Козловський так доповiдав про стан польського вiйська та козакiв Дорошенка: Вл..Дороршенко де с казаки и с Татари и Турки и зСоболевки ходил на поляков под Ладыжин, под Могилев, под Бряслав де в бою не дали и в тех городах заперлись в бою не дали. Дорошенко татарам отдал два городка - Соболевку, а другого как прозвище, того не упомнит.Из тех городов татары подобрав людей, повели в Крым и иные многие места разорили..В»

Московським послам оповiдав чигиринський козак Харка Сивий, що гетьман Богдан Хмельницький стоiть на рiчцi Буг в мiстечку Соболiв(тепер Соболiвка) i коло нього змилю стоiть хан з Ордою, з ним орди тисяч сорок.Тисяч двадцять пiшло з козаками на Волощину.[11]

В цiй же книзi наводиться розповiдь очевидцiв, яким 20 червня 1654 року довелося переiздити через нашi землi, де побували поляки з волохами. iх вразили слiди спустошення i чути оповiдання про польськi екзекуцii:

Вл..людей побили, а мiстечко спалили. Там же знаходиться i таке свiдчення про те, що козаки покинули Брацлав, перейшли рiчку Буг, стали в Кунi та Соболiвцi: Потоцький стоiть за Бугом, чекаi Орду, щоб з нею наступати на Умань..В».

РЖсторичнi подii, пов'язанi з визвольною вiйною проти польськоi шляхти у ХVРЖРЖ ст. в нашiй мiсцевостi, приводять нас до могил, що i до цього часу добр збереглися i знаходяться з правого боку вiд шляху, що веде iз Соболiвки до Ладижина.

В однiй з фортець стоiть церква в iм'я РЖсуса Христа, в другiй - двi величнi церкви в iм'я Святого Миколая та Святого Михайла. Поблизу розлилися два великих озера. Заради нас влаштвали великий хресний хiд з корогвами.. Отак по всiй землi козакiв -усi мiстечка лежать на невеликiй одне вiд одного вiддалi. О, яка це благословенна краiна! Кожне мiсто неодмiнно маi три дерев'янi стiни, якi добре утримуються, зовнiшньо зв'язанi з окремих частин, аби кiннота не могла вдертися; двi iншi з ровами мiж ними, споруджено в середмiстi. Над самим мiстом пануi фортеця з гарматами, отож, коли ворог прорветься крiзь усi три стiни, захисники мiста можуть одiйти до фортецi й оборонятися в нiй..В»[12]

В ХV столiттi теплицькi землi належали багатому роду Кишков. В ХVI ст. - купленi Жабокрицькими вiд яких вони перейшли спочатку до Самуiла Калиновського, Коронного Обозного i володаря всiii Уманщини, а потiм до графа Станiслав Потоцького, взявшого за дочкою Калиновського теплицькi землi.

Пiзнiше графиня Олександра Потоцька отримала у спадок вiд батька Теплик з селами, серед яких була i Соболiвка.

Вiдомий гетьман Украiни РЖван Мазепа, проiзжаючи з Полтави до Туреччини(ця подiя вiдбулася в 1709 роцi), через нашу мiсцевiсть, зупинився iз своiю свитою на вiдпочиник пiд Соболiвкою на березi тепер висохлоi лiвоi притоки рiчки Погрiбноi. Це мiсце i до цього часу називають Вл Мазепова долинаВ» або ВлМазепiв ярокВ».[13]

Один з козакiв гетьманськоi свити Яким Денисюк втiк i залишився жити в Соболiвцi. Вiд нього й пiшов рiд Денисюкiв в нашому селi та в сусiдньому Брiдку.

Соболiвка розташована на берегах рiчок Свинарки i Сурки або iнакше - Деркачки й Погрiбноi.

У ХVIII столiттi село роздiлялось на частини з назвами: Стара Соболiвка, Гликiвка, Нарiжнiвка, Ковтунiвка, Ковернегiвка, Венгерiвка, Чорна Гребля. Рiчки мали своi притоки:Головкову, Чернишову, Прогарну. Важким було життя обездолених селян-крiпакiв, якi вiдбували панщину панам Потоцьким.РДдиним культурним закладом в Соболiвцi була церква. На будiвництво церкви не скупився на кошти ii володар граф Северин Потоцький. РЗРЗ будiвництво було закiнчено в 1790 роцi. Лише на початку ХVIII столiття Соболiвка знову вiдродилася. Основну частину ii населення становили селяни. Мешкали в Соболiвцi також ремiсники та дрiбнi торговцi. До 1810 року в Соболiвцi дiяв селiтровий завод Заснований полковником Майдановим. Важко жилося соболiвським селянам що гнули спину на панщинi, платили помiщиковi натуральний оброк та вiдбували рiзнi повинностi.[14]

З матерiалiв iнвентарiзацii маiтку О. Потоцькоi, поведеноi 1850 року, постаi сумна картина землекористування в Соболiвцi. Помiщиця мала 6282 десятини землi, а всi крiпаки ii користувалися 547 десятинами. Всього було 1503 крiпаки та 1460 крiпачок. З 317 крiпацьких господарств тiльки 261 господарство мало по 1 коню. Лише 23 двори мали плуги. В селi налiчувалося 42 двори городникiв та бобилiв, якi також вiдробляли панщину. Невдоволення селян крiпосництвом iнодi проявлялося у вiдкритих виступах. Улiтку 1848 року соболiвськi селяни вiдмовилися виконувати так званi Влбезкiннi днiВ». Зачинщикiв цього бунту спраник наказав вiдшмагати рiзками, а мiсцевий пiп почав залякувати селян карою за непокору, за що одержав вiд помiщицi нагороду.

З часом Соболiвка розрослася. Указом сенату вiд 12 лютого Соболiвку було визнано як волосне мiстечко. В ньому була синагога, волосна управа, пошта 16 магазинiв, iврейський молитовний будинок, аптека, 3 млини, 30 ремiсникiв,через кожних два тижнi дозволялись ярмарки, католицька парафь i суд в Ладижинi. Населення - 5958 чоловiк рiзних вiросподiвань. Нинiшнiй Рiздвяно-Богородичний цегляний храм, побудований у 1790 роцi мав спочатку вид костьола з 5- куполами, була i дзвiниця. У 1852 роцi цей храм був перебудований в однокупольний i розширений двома боковими прибудовами з пiвночi на пiвдень, якi мали вигляд хреста. У 1860 роцi в селi вiдкрили церковно-приходську школу.[15]

У 1861 роцi селяни були звiльненi вiд крiпатства, але майже без землi. Кращi угiддя залишались у графинi Потоцькоi. За реформою вони мали викупити у графинi 356 десятин присадибноi та 3396 десятин 650 квадратiв сажнiв польово землi. Десятина присадибноi землi оцiнювалася в 66 крб, а польвоi - 44крб. Пересiчно на один двiр (а iх на час реформи було 440) припадало 8 десятин 500кв. землi.

Пiсля остаточного затвердження уставноi грамоти була визначена сума щорiчних викупних платежiв - 8461 крб.68 коп. Помiщиця накинула селянам ще 227 десятин непридатноi землi. Частину своii землi графиня здавала в оренду сусiдовi, з яким селяни сперечалися за межу. Всього соболiвцi повиннi були внести за землю 99 966крб. 83 коп.

Через деякий час помiщиця звернулася до генерал-губернатора з клопотанням про одержання не тiльки процентiв, а й усього викупного капiталу, який iй потрiбен Влдля покращення мiсцевих економiчних умов i життя робiтничого класуВ». Рiч у тiм, що,прагнучи пристосуватися до нових економiчних умов, помiщиця вирiшила побудувати в Соболiвцi цукроварню, залучивши для цього компаньйонiв. В травнi 1868 року затверджено статут ВлТоваривства Соболiвського цукрового заводуВ». Фактично це було не товариство, а фiрма графинi Потоцькоi. Сама заправляла в ньому через свого посередника i внесла найбiльший пай, а також видiлила iз свого земельного фонду мiсце для цукроварнi 1400 десятин землi для посiву цукрових бурякiв.

Вона ж взяла на себе поставку дров для заводу iз своiх лiсiв.

У1869 роцi було затверджено бюджет на будiвництво Соболiвського цукрового заводу. Про це свiдчить протокол ВлОбщего собрания владельцев паев Высочайше утвержденного товарищества Соболевского свеклосахарного и рафинадного завода 8 февраля 1869 года..В»

10 лютого 1870 року правлiння Соболiвського цукрового заводу винесло на загальнi збори пайовикiв питання про затвердження витрат на будiвництво заводу, яке фактично на той час бул закiнчено, а також на оплату селянам 1945 крб. 20коп. за переселення iх територiй, на якiй збудований завод, та iншi витрати, пов'язанi з будiвництвом.

В 1870 роцi завод почав перший виробничий сезон, який дав графинi Потоцькiй 45 тис.крб, а через 10 рокiв прибуток становив 1655 тис. карбованцiв^.Становище працюючих на Соболiвському цукровому заводi було важким. За 12 годин виснажливоi працi квалiфiкований робiтник одержував всього 15-20 крб. на мiсяць.

З 1884 року в Соболiвцi дiяв завод землеробського знаряддя, що належав сербському капiталiстовi, було чотири заiжджi двори.

У 1898 роцi на вимогу i з участю керiвництва цукрозаводу проклали вузькоколiйну залiзницю. Вона простягнулася вiд Бердичева до Гайворона, вiл Гайворона до Рудницi, а далi до станцii Пiдгородня.

Прибутки акцiонерного товариства зростали, а мiстечко залишалося брудним невпорядкованим, розкинутим на семи горбах. Вулицi восени та весною потопали в непролазнiй багнюцi, хоч Соболiвка стала центром волостi.[16]

Соболiвчани зазнавали постiйних утискiв i знущань вiд полiцii та мiсцевих властей. Про це красномовно свiдчить скарга селянина П. Заворотного на сiльського стражника, подана у 1896 роцi подiльському губернатору.

Щоб не допустити вiльнодумства робiтникiв та селян за ними стежили 9 урядникiв, 2 мирових посередники. Правосуддя чинили 4 судово-мирових округи i 2 слiдчi,а також мiстечковий староста.

РЖ все-таки проникло вiльнодумство у Соболiвку. В народi назрiвав протест. 14 грудня 1905 року соболiвськi робiтники застрайкували. Вони висунули вимоги про пiдвищення заробiтноi плати, скорочення робочого дня до 8 годин. На придушення цього виступу прибула рота солдатiв з Гайсина, яка перебувала у Соболiвцi й у першi мiсяцi 1906 року. Селяни також виступали проти помiщикiв, вiдмовлялися працювати на iх ланах за низьку плату. Заворушення селян тривали й пiсля революцii 1905-1907 рр. зокрема в перiод нового революцiйного пiднесення. Мешканцi Соболiвки, Антонiвки й Брiдка, що сезонно працювали на цукровому заводi, в 1911 роцi поставили перед адмiнiстрацiiю вимоги пiдвищити заробiтну плату i полiпшити умови працi.[17]

РДднiсть дiй i наполегливiсть страйкуючих примусили адмiнiстрацiю задовольнити iхнi вимоги.

Отже, вище охарактеризована iсторiя села вiд заснування до 1917 року. З друкованих джерел вiдомо, що поселення Соболiвка виникло на мiсцi колись iснуючого тут великого мiста Соболiв, заснованого бузьким козаками для захисту краю вiд набiгiв татар.

Пiзнiше графиня Олександра Потоцька отримала у спадок вiд батька Теплик з селами, серед яких була i Соболiвка.

У ХVIII столiттi село роздiлялось на частини з назвами: Стара Соболiвка, Гликiвка, Нарiжнiвка, Ковтунiвка, Ковернегiвка, Венгерiвка, Чорна Гребля.

З часом Соболiвка розрослася. Указом сенату вiд 12 лютого Соболiвку було визнано як волосне мiстечко.

Позитивними фактами в життi соболiвчан було те, що у 1861 роцi селяни були звiльненi вiд крiпатства; у 1869 роцi було розпочато будiвництво Соболiвського цукрового заводу; у 1970 роцi завод почав перший виробничий сезон; з 1884 року в Соболiвцi дiяв завод землеробського знаряддя, а у 1898 роцi побудували вузькоколiйну залiзницю з участю керiвництва заводу.[18]

Революцiя 1905-1907 рокiв також вплинула на життя села: мешканцi Соболiвки, Антонiвки й Брiдка, що сезонно працювали на цукровому заводi, в 1911 роцi поставили перед адмiнiстрацiiю вимоги пiдвищити заробiтну плату i полiпшити умови працi.

Отже, цей перiод мав як позитивнi, так i негативнi моменти.

2. РЖсторiя села вiд 1917 року до сьогодення

В листопадi 1917 року до Соболiвки дiйшла звiстка про перемогу революцii в Петроградi. Через деякий час сюди прибув петроградський робiтник, уроженець села А.Я. Чуба, який привiз iз собою революцiйну лiтературу. Майже одночасне з ним повернувся К.Н. Майко. Вдвох вони розпочали вмiстечку агiтацiю за Радянську владу, очолили мiсцевих активiстiв, колишнiх фронтовикiв, органiзували збройний загiн для боротьби з контрреволюцiйними елементами. В Соболiвцi був створений революцiйний комiтет. Очолив його Карпо Наумович Майко. Директор цукрозаводу Ольшанський таiмно доставав на завод зброю (24 гвинтiвки, 12 наганiв), але активiстам вдалося захопити ii. Ольшанський залишив село.

Жителi Соболiвки саботували всi заходи нiмецьких окупантiв, що вступили сюди навеснi 1918 року за згодою з Центральною радою. Помiщицьке майно i землю не повернули. Всiляко перешкоджали вивезенню до Нiмеччини хлiба, худоби майна.[19]

Хоч австро-нiмецька окупацiя зазнала краху, в селi встановилася влада Директорii. Петлюрiвцi в кiнцi травня 1919 року навiть оголосили мобiлiзацiю. В кiнцi серпня 1919 року до неi вдерлися денiкiнцi. Вони вчинили розправу над радянськими активiстами. Схопили i пiсля катування повiсили одного з борцiв за новий лад К. Нестерука. На допомогу односельцям з Тульчина прийшов загiн, очолюваний членом Соболiвського ревкому Д.Я. Бабуром, i денiкiнцi змушенi були тiкати. Однак загоновi Бабура довелося вести запеклу боротьбу з бандою Волинця. Намагаючись вибити смiливцiв iз станцii Дукля, бандити направили туди бронепоiзд. Проте соболiвцi розiбрали колiю, i вiн зiйшов з рейок. Не допомiг бандитам i бронепоiзд, висланий з Гайсина. Йому перетнула шлях озброiна група, якою командував РЖ. Корнiйчук. Однак бандитам вдалося заманити в пастку обох командирiв i по - звiрячому знищити iх. Загiн продовжував дiяти до приходу частин Червоноi армii в кiнцi сiчня 1920 року.

19 червня вiдновлюi свою владу в Соболiвцi вiйськревком на чолi з К. Майком. На той час Соболiвка залишаiться центром волостi. Жити було дуже важко. Не вистачало найнеобхiднiшого - палива, гасу, сiрникiв, одягу, господарство було занедбаним, цукровий завод тАУ зруйнованим. До того ж у наколишнiх лiсах бродили зграi бандитiв. Восени 1920 року поблизу Соболiвки вони по-звiрячому вбили командира 14-i окремоi роти зв'язку штабу 14-i армii Куренкова та ще трьох командирiв.

Пiсля демобiлiзацii в Соболiвцi залишилася на постiйне проживання група бiйцiв латинськоi дивiзii. В 1922 роцi при цукровому заводi створено партiйний осередок.

7 березня 1923 року Соболiвську волость реорганiзовано в район. До 1924 рок) в Соболiвцi вже дiяли чотири трудовi школи (одна з них була семирiчною), клуб, хата-читальня, самодiяльний театр при цукровому заводi.

9 лютого 1924 року на цукровому заводi вiдбулися збори. Робiтники вiдгукнулися на заклик партii допомогти селянам будувати нове життя. Завершувався вiдбудовчий перiод. У 1925 роцi виробничий сезон тривав 105 днiв. Було перероблено 547961 центнер сировини. Робiтники та технiчний персонал пiдприiмства довели, що вони спроможнi працювати i без iноземних спецiалiстiв.

У жовтнi 1926 року була органiзована перша сiльськогосподарська виставка. На нiй представлялось 50 експонатiв сiльськогосподарського реманенту. Навiть трактор Вл ФордзонВ». Селяни привели коней, корiв, волiв iз своiх господарств. Демонстрував своi досягнення i радгосп цукрового заводу. Дехто навiть не вiрив, що то мiсцевi експонати. За три днi виставку вiдвiдали тисячi соболiвчан мешканцiв навколишнiх сiл. Особливе враження на присутнiх справило вручення премiй - борiн, залiзних плугiв, пропашникiв.[20]

Несподiвано виставка вийшла цiкавою. Користь вiд неi можна буде урахувати хiба на рiк. Три тисячi вiдвiдувачiв чогось таки на нiй навчилися. Агрономи вiдвiдували села, виступали на сходах, засiданнях сiльрад, кооперативах. Велику агiтацiйну роботу за виставку серед селянства провела також Соболiвська райтрудшкола через своiх учнiв. РЖ хоч запiзнилися з виставкою на кiлька тижнiв, але наслiдки пiдготовчоi роботи не поганi. 14-жовтня день ярмарку. Море людей з ярмарковоi площi тягнеться до сельбуду подивитися на виставку. Все подвiр'я заставлене сiльськогосподарськими машинами, кiньми, рогатою худобою, живими природнiми зразками лiсного господарства. По легкому пiдрахунку, тут i понад 50 експонатiв реманенту, 20-25 штук коней, 30-40 волiв, бугаiв та корiв. Починаючи вiд дерев'ного плуга-включно до молотарки й трактора ВлФордзонаВ». РЖнвентар переважно сельгоспiв, цукроварнi та мiсцевих ТВД i сiльськогосподарськоi кооперацii. Конi i скот переважно селянськi. Увагу звертаi винахiд селян с.Завдiвки- бурякокопалка та винаходи агромеханiка Соболiвськоi цукроварнi гром. Балицького-ручний удосконалений полiльник та удосконалений двохлемешовий легкий плужок. РЖз худоби-це бугай нiмецькоi породи гр. с. Соболiвка Васильця та корова гр. с. Соболiвки- Калайди.Дуже доброi гарноi породи були конi, приведенi гр. с. Петрашiвки Снiгуром, та чистоi породи лошачки гр.с. Соболiвки-Тарахiтлiiм. На плацу тут же разом мiсцеве лiсництво збудувало зразковий лiсовий питомник.[21]

Всерединi сельбуду, у великiй театральнiй залi, розташувалася решта експонатiв по вiддiлах: зерновi культури, огородництво, садiвництво, вiддiл iнтенсивних культур, бжiльництва, бурякiвiництва та цукроварства, охоти (мисливства), хлiбних шкiдникiв,лiсного господарства та кустарництва. Чого тiльки тут немаi? Продукцiя селоянських полiв, городiв, садкiв- вiд самоi звичайноi дрiбницi до високосортних культур. Рiзнi сорти бараболi, кукурудзи, цибулi, огiркiв, кабакiв, моркви, груш, яблук. Дуже цiннi екземпляри пшеницi, вiвса, суданки, соi iз селянських господарств.

Особливу увагу притягуi буряк та капуста, вирощенi i доставленi на виставку п'ятнадцятилiтнiм учнем мiсцевоi райтрудшколи Войтком В. та пшениця ВлГонконкурВ» селянина с. Глубочка Терепи Пуда (210 пуд. на десятину). Особливо яскраво кидаються у вiчi багатi i рiзноманiтнi експонати хлiбних культур радгоспiв Соболiвськоi цукроварнi та дiяграми про технiку переробки буряка на цукор.[22]

В кустарному вiддiлi найбiльшу увагу притягують Влмаленька дiжаВ» та двоповерховий дiмок, роботи кустаря Батмана. На стiнах - сотнi картин, дiаграм iз галузi сiльськогосподарського району, округи, УРСР, СРСР. Селяни ходять i ахають вiд здивування. Чути балачки: ВлМабуть це все з Харкова понавозилиВ». Мацають руками, читають написи, розпитують, балакають iз самими хазяями експонатiв i дух невiр'я щезаi. З пiвдня весь ярмарок рушив на виставку. Ще дужче схвилювала селян роздача премiй за експонати, що видавалися тут же на виставцi в урочистiй обстановцi. З початку, в перший день, було роздано премii за конi та рогату худобу, всього десять премiй; потiм за машини та решту експонатiв 20 премiй i на останку премii по конкурсу молочностi тАУ 7 премiй. Це була найкраща агiтацiя i пропаганда за виставку на майбутнi. Найкращi премii, як борони, двухлемешний плуг, пропашники, полiльники видано селянам сiл Глубочка, Петрашiвки та Побiрки за гарнi конi, худобу, сортовi культури та взагалi культурне господарювання. Зокрема слiд вiдмiтити с. Глубочок. Недарма голова правлiння Глубочанського кооперативу, добрий хазяiн та громадський дiяч тов. Медведiв, нагороджений виставкомом званням революцiонера землi. Всього виставкомом роздано грошових премiй пшеницею й знаряддям на 300 крб. Та 28 похвальних листiв. Виставка тривала три днi. Вiдвiдало виставку понад 3000 осiб, з них селян 2000..В» Першi успiхи сiльськогосподарських колективiв сусiднiх сiл показали перевагу колективноi працi. У 1928 роцi органiзовуiться товариство по спiльному обробiтку землi (ТСОЗ) пiд назвою ВлНове життяВ». Згодом ще три - iменi Ленiна, ВлСерп i молотВ», ВлЗолотий колосВ». А весною 1929 року створили першу комуну. Мiстилась вона в примiщеннi, потiм була середня школа №1. В комунi об'iдналися 25 найбiднiших селянських господарств пiд керiвництвом Сидора Петровича Гулька.

У Соболiвцi, на той час, мешкало 1200 iвреiв. Вони також створили свiй колгосп ВлЧервона зiркаВ»(мiж собою його називали Наумен). Землi цього господарства були пiд Антонiвкою. Вирощували переважно городину.

Нелегко давались першi кроки колективного господарюваня. Сiяли i збирали врожай вручну.Однак соболiвськi артiлi на той час добивалися високоi врожайностi зернових - по 13 центнерiв з гектара. Змiцнювалися бiдняцькi й середняцькi господарства. Порiвняно з дореволюцiйним часом на 19 вiдсоткiв зросло поголiвтАЩя коней, 17 - волiв, вдвоi - свиней. Розширилися посiвнi площi.

На 1929 рiк у селi було вiсiм ТСО-зiв зокрема, ВлДобробутВ», ВлЗоряВ», ВлЦвiтВ», ВлРадянський селянинВ». РЗм було надано понад 2100 карбованцiв державного кредиту. На цi грошi члени ВлДобробутуВ», ВлЗорiВ», наприклад, закупили сiльськогосподарський реманент, iншi тАУ худобу, насiння, саджанцi плодових дерев.

А в 1929 роцi комуни й ТСОЗи перетворилися на артiлi. У 1930 роцi в Соболiвцi було 4 сiльськогосподарськi артiлi. ВлБiльшовикВ», ВлЧервоний плугатарВ», ВлЗолотий колосВ» i ВлЧервоний хлiборобВ». (ВлЧервоний плугатарВ» пiзнiше перейменували в колгосп iменi комiнтекну, а ВлЗолотий колосВ» - в колгосп iменi другоi п ятирiчки, пiзнiше в колгосп iменi Мiчурiна.) У 1930 роцi розформовано Соболiвський район. Соболiвка ввiйшла до складу Теплицького району.[23]

Значно краще в колгоспах пiшли справи пiсля створення у 1932 роцi Соболiвськоi МТС, яка спочатку мала два трактори марки ВлФордзонВ». У серпнi надiйшло ще 15 тракторiв. До кожного з них були трикорпуснi сiвалки. Незабаром одержали 10 вантажних автомашин. А на початку 1933 року МТС мала 23 трактори, 23 тракторних плуги, 24 молотарки, 20 нафтових двигунiв. На механiзаторiв пiшло вчитися багато юнакiв i дiвчат. Першими освоiли трактор Петро Митрофанович Ткачук, Василь Петрович Савчук та Ганна Поляк.

В цей час i почала виходити багатотиражна газета.

При цукровому заводi з 1933 року почала дiяти фабричнозаводська школа. Вiдкрили й загальноосвiтню семирiчну та середню школи. Для середньоi школи зокрема у 1938 роцi побудовано двоповерхове примiщення з великими свiтлим класами i кабiнетами.

Нiхто не мiг передбачити страшного передгроззя полiтичних репресiй та голоду.

Нечувана до цього засуха 1932 року породила голод. Хоч як не голодували, кожен жив надiiю вижити, тому припасали на весну збiжжя, щоб засiяти ним ниву, насiння городини. Незважаючи на недорiд, була доведена цифра здачi зерна. На мiсцях все робили для того, щоб виконати доведений план. По хатах ходила комiсiя з 5-6 чоловiк iз залiзними палицями, якими шукали закопану пашню. Входили до складу комiсii переважно нелюди, якi були байдужi до чужого горя. [24]

Як згадуi РЖван Карпович Фурдик: Вл..У нашого сусiда на городi знайшли мiшок закопаноi у ямi пшеницi. Як не благали батьки багатодiтноi сiм i змилуватись над ними, залишити зерно, забрали все. Згодом помер батько, потiм мати, дiти..

Коли я робив уроки, вiдкрились хатнi дверi. Ледь переставляючи опухлi ноги, зайшла дядина Саша. Вона була найкращою дiвчиною в селi. Кiлька рокiв тому назад вийшла замiж за мого дядька.Ще донедавна молода, гарна, змiнилась до невпiзнання. Вся опухла, шкiра лопала, текла сукровиця.

Голодувала й наша родина. Рятували вiд смертi руки батька - висококласного майстра. Мама на базарi продавала зроблене ним i купувала тiльки для нього, годувальника, хлiб, хоч батько й дiлився ним зi мною та сестричкою.

ПамтАЩятаю такий випадок. Бiля порога стояли у казанi помиi. До хати поволi увiйшла дiвчинка, побачила iх, мовчки кинулась до казана, почала рученятами виловлювати залишки лушпиння вiд картоплi.В»[25]

Як кажуть, на вагу золота був i розсiл iз кваснини. Просили один у одного, щоб полити лободу, яку iли.

Взимку навiть перекопували городи, щоб знайти десяток - два мерзлоi гнилоi картоплi. Терли ii, робили, додавши листя лободи, липи, млинцi.

Трупи померлих, тих, хто ще просив iсти, лежали попiдтинню. Деякi хати були, мов склепи: вимирали сiм'ями. РЗздила пiдвода, збирала iх. Хоч хоронили без труни, але по одному, не в спiльнiй ямi. Було i так: помер чоловiк, викопали яму, прийшли хоронити, а в нiй вже лежить покiйник. Пiдкопували збоку i хоронили разом.

Пам'ятаю, розповiдали, як на очах 12-лiтнього сина, батько вбив 9-рiчну доньку зварив i з'iв, що вбили жiнку, зварили i продавали на базарi кусками.

Вимерла й сусiдська сiм'я Корiнчукiв. Залишився один син Архип. Але потiм його вбили на вiйнi.

Була в селi жiнка - Ганка. Вона закликала дiтей, рiзала iх i iла. В димоходi ii хати знайшли закопченi рештки людей. Примiщення, де тепер знаходиться сiльська рада, було тюрмою. Спочатку жiнку там закрили, а потiм повезли в Теплик. Бiльше в село вона не повернулась.В»

Перший секретар РК Н.М. Никоненко у своiй доповiднiй записцi пiд грифом ВлСовершенно секретноВ» повiдомляв Вiнницький обком партii про голод у район Копiю цiii доповiдi було надiслано i в ЦК партii:

Люди iли листя береста, заправляючи мелясою.

У 1933 роцi в селi вiдкрили торгсин. За золото, дорогоцiнне камiння, антикварнi речi можна було купити все.

Весною 1933 року у хатi розкуркуленого Петра Бабура вiдкрили своiрiдну iдальню. Там варили баланду. У кип'ячену воду засипали трохи борошна, розмiшували. Хто працював у полi, давали миску цього варива. Органiзували й ясла. Дiтям варили чай iз трав, пiдсолоджували мелясою - це було велике пiдкрiплення для виснаженого голодом дитячого органiзму.[26]

Скiльки в селi померло людей - важко сказати. Нiхто не вiв такого облiку. Але голод викосив багато соболiвчан, вимирали сiм'ями, родинами. Не встигли вiдiйти вiд одного лиха, як насунулось iнше - репресii. Тiльки за осiнь 1937 i весну 1938 рокiв було репресовано 52 робiтникiв та iнженерно-технiчних працiвникiв лише Соболiвського цукрозаводу. Переважно керiвний склад пiдприiмства.

Всi вони посмертно реабiлiтованi:

Александровський К.В. головний iнженер;

Петрик головний механiк;

Дмитренко головний технолог;

Галич О. старший агроном;

Бзовський А.Е. змiнний iнженер;

Турич змiнний iнженер;

Ненадкевич П.М. секретар;

Звольський П.А. робiтник;

Звольський Г.Д. котельщик;

Звольський М.А. слюсар;

Руппельт А.Р. експедитор;

Руппельт К.Р. бухгалтер;

Колiсник РЖ.Г. слюсар;

Герасинський Ф.К. бухгалтер;

Майданевич А. коваль;

Стопкевич П.А. завгосп;

ЧервонийО.П. зав.маг;

Кирилюк В. кочегар;

Гончарук муляр;

Волiневич РЖ.М. кочегар;

Буркацька М. акушерка;

Гуменюк М. телефонiстка;

Шереметьiв Л. К. нач. охорони;

Соболевский М.С. агроном;

Лебiдь В.РЖ. голова профкому;

Бжевський С.К. жестяник;

Квасницький Д жестяник;

Колiсник Г.Г. слюсар;

Головко РЖ.С. слюсар;

Стружик РЖ. П. апаратник;

Стружик Т.П. паратник;

Сенкевич В.М. випарник;

Сидоренко 3. слюсар;

Жлобницький охоронник;

Кульчицький К. керуючий радгоспом;

Запалов РЖ.Й. керуючий радгоспом;

Андрушкевич М.В. бухгалтер;

Костко Ф. А. токар;

Звольський К.А. котельник;

Бойко касир;

Плонський Т. зав. цукроскладом;

Шкiндер слюсар;

Наумняк вагар;

Майко С.П. електрик;

Полiщук П. машинiст;

Буткевич М. слюсар;

Капустянський С.Я. слюсар.

Про те, що вони загинули безневинно, свiдчить, зокрема, довiдка заступника голови судовоi колегii по кримiнальних справах Верховного Суду УРСР Т. РДвсеiнка, надiслана вдовi репресованого агронома М.С. Соболiвського справка.

Життя ж безневинних людей згорiло в одночасi, немов свiчi, задутi одним жорстоким подихом..

Соболiвка була великим населеним пунктом. До реорганiзацii району, у Соболiвський район входило 12 сiльрад. Нараховувалось 31165 чоловiк населення. В тому числi: 29231 - украiнцiв, 1434 тАУ iвреiв, 248 - полякiв, 121 - росiянин, 121 - iнших нацiональностей.

Було 2 амбулаторii, 2 лiкарнi на 15 лiжок, в яких працювало 3 лiкарi, зубний лiкар, 2 фельдшери, а також 3 аптеки.[27]

101 робiтник працював на Соболiвському цукровому заводi, дiяло 2 радiоприймальних радiостанцii, 1 поштово-телеграфна лiнiя. Пошту розносило 3 листоношi. В ощаднiй касi нараховувалось 73 вкладники. Сума вкладiв - 3571 карбованцiв.

У 12 трудшколах (РЖ-РЖV) викладало 24 вчителi, навчаючи 1048 учныв. У 1 семилiтнiй трудшколi з 447 учнями - 12 вчителiв. Дiяло 7 книгозбiрень, в яких налiчувалос 7264 книги, 6 хат-читалень, 1 клуб, 6 сельбудинкiв, 2 театри, 17 лiкнепiв, де навчалось 611 жителiв сiл.

1938 рiк. У Вiнницi з'являються в грушевому саду 39 могил - жертв НКВС, 42 могили на православному цвинтарi, в парку культури i вiдпочинку iм. Горького, де 14 могил закатованих НКВС знаходяться в кiлькох метрах вiд рiзних атракцiонiв, як кiмната смiху, дитячi гойдалки. До бiльшого цинiзму важко додуматись.

З розкритих 95 могил вiдкопано 9439 тiл, переважно 30 - 40 рокiв. При вивченнi перших 500 iмен iз списку iдентифiкованих вдалося встановити, що 212 з них були селяни, 82 - робiтники, 51 - службовець, 26 - фахiвцiв, 16 - вiйськових, 4 - священики. Невiдомий фах 109 осiб.

Цiкаво, що серед майже 700 iдентифiкованих i 4 iз села Соболiвка. Полiщук Петро, украiнець, слюсар, заарештований 2 сiчня 1938 р. Донька впiзнала його ковдру.

Буркацька Марiя Вiкторiвна, украiнка, акушер, 42 роки. Заарештована 20 вересня 1937 року, ii подруга РДвгена Гараш упiзнала тiло й одяг.

Борачук Аксенiй Трохимович, украiнець, 63 роки, священик. Заарештований 17 липня 1937 року. Донька Вiра впiзнала його кожух.

Гараш Франц Карлович, поляк, 38 рокiв, рахiвник.Зарештований 17 серпня 1937 року. Дружина впiзнала його блузку.

1941 рiк. Велика Вiтчизняна вiйна. На фронт пiшли понад 600 соболiвчан. Тi, що залишилися в селi, працювали на будiвництвi оборонних споруд, готувалися до евакуацii. 5 липня 1941 року було вивезено половину тракторного парку МТС, частину колгоспного майна. 28 липня до Соболiвки вдерлися нiмецькi загарбники. Настали чорнi днi окупацiйного режиму, сповненi жаху i звiрств фашистських бандитiв. Вже на другий день комендантом Соболiвки i навколишнiх сiл призначено Баркова. Заборонено було збиратись бiльше трьох осiб, а влiтку пiсля 9-ти вечора - виходити з дому. Для того, щоб пiти в iнше село, потрiбна була перепустка вiд коменданта.[28]

Один з найбiльш

Вместе с этим смотрят:

"Нивхи"

32-я Стрелковая дивизия (результаты поисковой работы группы "Память" МИВлГУ)

4 capitals of Great Britain

About Canada

Description of Canada