РЖсторiя становлення туристичного краiзнавства

План

Вступ

1. Туристичне краiзнавство Украiни: основнi поняття та теоретико-методологiчнi засади

2. З iсторii галицького туристичного краiзнавства (друга половина XVIII ст. тАУ 1945 р.)

3. Розвиток краiзнавства в Украiнськiй РСР у 1920-1940-х та повоiнних роках XX ст.

Висновок

Список використаноi лiтератури

Вступ

Могутнiм i невичерпним джерелом духовностi, моральностi i культури сучасноi людини i ii любов до рiдного краю, його безцiнних багатств, глибока шана до вiковiчних традицiй свого народу.
Акт про державний суверенiтет Украiни, проголошений Верховною Радою 24.08.1991 p., активiзував духовне вiдродження украiнського народу, загострив проблеми збереження культури. У цiй справi важливе мiсце належить нацiональному краiзнавству. Про зростання ролi науково-громадського руху в розбудовi незалежноi Украiни красномовно свiдчить факт вiдродження в березнi 1990 р. Всеукраiнськоi спiлки краiзнавцiв.
На сучасному етапi нацiональне краiзнавство переживаi епоху ренесансу. Краiзнавчий рух в Украiнi багатий на цiкавi традицii, плiднi пошуки i вiдкриття. Але мало любити свiй край - його ще треба добре знати. Знання рiдного краю не просто збагачуi i звеличуi людину, воно служить своiрiдним мiстком, що iднаi поколiння минулi з поколiннями прийдешнiми. Пошана до традицiй давньоi культури та славного минулого творить основи теперiшностi, i запорукою майбутнього.

Украiнське краiзнавство маi глибоке корiння i давнi традицii. "Вагомий i безцiнний внесок у його розвиток зробили вiдомi вченi минулого - Орест Левицький, Михайло Максимович, Опанас Маркевич, Вадим Пассек, Олександр Лазаревський, Микола Закревський, Петро РДфименко, Микола Аркас, Михайло Грушевський, Дмитро Яворницький, Павло Чубинський, Максим Берлинський, Микола Бiляшiвський, Федiр Вовк, РДвтим Сiцiнський..".

1. Туристичне краiзнавство Украiни:

основнi поняття та теоретико-методологiчнi засади

Поняття "краiзнавство" в рiзнi часи мало рiзне значення. Видатний украiнський педагог К. Д. Ушинський уперше дав визначення краiзнавства як педагогiчного поняття, видiливши в ньому суспiльно-економiчний, освiтньо-виховний i методичний аспекти. Видатний педагог наповнив уживаний тодi термiн "батькiвщинознавство" (термiн запроваджено М. В. Ломоносо-вим) загальнопедагогiчним змiстом. У краiзнавствi К. Д. Ушинський вбачав могутнiй засiб вивчення краiни. "Як немаi людини без самолюбства, так немаi людини без любовi до батькiвщини".
Навчання географii на мiсцевому матерiалi, провiсником якого був К. Д. Ушинський, дало поштовх до зародження батькiвщинознавчого напрямку в географii, який став основою сучасного краiзнавства.

"Пiд батькiвщинознавством, або вiтчизнознавством, малося на увазi ознайомлення в школi з географiiю навколишньоi мiсцевостi, знайомство, засноване переважно на безпосереднiх спостереженнях", - писав О. Барков. Сучасний термiн "краiзнавство" з'явився на змiну iснуючим термiнам "вiтчизнознавство", "батькiвщинознавство".

Втiлення краiзнавчого принципу в життя тiсно пов'язували з принципами регiонального пiдходу та народностi. Пiдвалини цього напряму в Украiнi в 70-х pp. XIX ст. буди закладенi вiдомим педагогом i просвiтником Софiiю Русовою, яка вважала, що прищепити дитинi нацiональнi риси можна лише орiiнтуючись на специфiку природи, географiчного розташування, клiмату, iсторii рiдного краю на певнiй територii. Вона писала: "..що треба добре знати свiй край, бо рiдна земля все одно, що велика сiм'я, а земляки - все одно, що родичi", "..тiльки навчаючись любити i свiдомо ставитись до свого люду, до свого краю ..ми навчимося шанувати i других людей.." [11]. Основнi етапи становлення й розвитку наукового краiзнавства в Украiнi нерозривно пов'язанi з розвитком географii i з тими перипетiями, якi переживала ця наука протягом свого еволюцiйного формування.

Першим в Украiнi ще наприкiнцi XIX ст. обТСрунтував поняття "краiзнавство" як науку i виклав його суть, значення та мiсце в життi народу у статтi "Галицьке краiзнавство" (1892 р.) РЖ. Франко.

РЖсторiя становлення власного поняттiво-термiнологiчного апарату залишаiться однiiю з маловивчених сторiнок нацiонального краiзнавства. Окрiм окремих публiкацiй у часописi "Туристика i краiзнавство" (додаток до "Нового часу"), звертаiмо увагу на цiкавi дослiдження РЖ. Крип'якевича з iсторii туризму в Галичинi. У двох невеликих статтях "Студентськi мандрiвки 1880 р." та "РЖван Франко як турист" учений вперше торкнувся цього малорозробленого аспекту науки. З 1937 р. на сторiнках журналу "Наша Батькiвщина" цих питань торкалися у своiх працях такi вiдомi краiзнавцi, як В. Дорошенко, М. Кордуба, РЖ. Крип'якевич, В. Кубiйович. Фрагментарно характеризуi краiзнавчi поняття Ю. Целевич у своiй працi "Галицьке краiзнавство" . Найбiльш системний огляд праць i матерiалiв щодо розвитку рiзних галузей краiзнавства та його методики дав РЖ. Франко у своiй працi "Галицьке краiзнавство". Це була перша спроба створення фаховоi бiблiографii, що стосувалася украiнського краiзнавства.

Термiн "краiзнавство" з кiнця XIX ст. досить часто трапляiться у науковiй i науково-популярнiй лiтературi як у вузькому, так i в широкому розумiннi його змiсту.

У 1914 р. запорiзький викладач гiмназii РЖ. Маньков запропонував поряд з термiном "батькiвщинознавство" вживати термiн "краiзнавство". Цей термiн був пiдхоплений багатьма прихильниками краiзнавчоi роботи в здобуттi природничих знань i набув широкого використання у практичнiй дiяльностi вчителiв географii, iсторii тощо.

Вперше серед украiнських учених визначив предмет географii, ii змiст i методи дослiдження П. А. Тутковський у теоретичнiй працi "Задачи и пределы географии" (1914 р.). Усупереч намаганням окремих учених розчинити географiю серед iнших наук, П. А. Тутковський доводив, що "географiя маi свiй особливий змiст, своi методи дослiдження i своi самостiйнi завдання". Серед методiв дослiджень географii вчений вiдводив чiльне мiсце науковому краiзнавству. Одна з найголовнiших його заслуг - це розробка теорii наукового монiзму наук природничих i суспiльних, що знайшли своi вiдображення у працi "Краiвиди Украiни в зв'язку з природою i люднiстю".

"Зоряним" часом розвитку краiзнавства були 20-30-тi pp. XX ст. У цей час розквiтнув талант видатного вченого-енцик-лопедиста, академiка С. Л. Рудницького (1677-1938 pp.), який по праву вважаiться фундатором украiнськоi географii i наукового географiчного краiзнавства.

У своiх працях учений визначав Украiну як цiлiсну географiчну одиницю, розробив план дослiдження та вивчення ii географii в усiх аспектах. С. Рудницький радив починати географiчне вивчення свого краю з краiзнавства, а на його основi здiйснювати вивчення початкового курсу географii Украiни.

Творчо розвиваючи спадщину С. Рудницького, сучаснi украiнськi вченi Я. Жупанський i В. Круль розглядають нацiональне краiзнавство як цiлiсну, нерозривну i вiдкриту систему, яка функцiонуi у свiтi тривимiрних моделей: простiр (географiчне краiзнавство), час (iсторичне краiзнавство) та соцiум (соцiальне краiзнавство). Останнi виступаi iнтеТСруючою похiдною активноi соцiальноi функцii людини. Воно включаi лiтературне, мистецьке, архiтектурне, етнографiчне краiзнавство тощо. Об'iднуючим елементом тут i початковий елемент - територiя. Отже, географiчне краiзнавство виступаi стрижнем нацiонального краiзнавства [6].

Одним iз принципових питань теорii, навколо якого протягом десятирiч не припиняються дискусii, i питання про змiст, об'iкт i предмет краiзнавства (у тому числi географiчного). "Розглядаючи об'iкт вивчення украiнського краiзнавства, пiдкреслимо, що це - системна величина, яка пронизуi рацiональну територiю генеральним напрямком (украiнська детермi-нантна) i даi бiчнi вiдгалуження в виглядi згаданих вище його складових. РЖнакше кажучи, об'iкт нацiонального краiзнавства - це реальна матерiальна система, що об'iктивно iснуi в iррацiональних межах, якi матерiалiзуються через нацiональну субстанцiю думки".

"Отже, визначивши перелiк об'iктiв дослiдження украiнського краiзнавства - краiв, надзвичайно важливим видаiться окреслення iхнiх меж (як предмет дослiдження). Тим бiльше, що такi межi змiнюються в часi. Це завдання визначальне, i ним маi займатися окремий роздiл нацiонального краiзнавства - хорологiчне краiзнавство. Таким чином, об'iктом дослiдження його i предмет дослiдження нацiонального краiзнавства загалом" [6].

В узагальненому виглядi основним об'iктом географiчного краiзнавства i суспiльно-територiальний комплекс (СТК) певноi територii, який характеризуiться сукупнiстю природних ресурсiв, населених мiсць i природо перетворювальних об'iктiв [10].

Мiсце туристичного краiзнавства у системi нацiонального краiзнавства схематично зображено на рис. 1.1:

Рис. 1.1. Мiсце туристичного краiзнавства

у системi нацiонального краiзнавства

Поняття "краiзнавство" у 20-х pp. XX ст. розглядалось як метод синтетичного вивчення будь-якоi виразноi i видiленоi за адмiнiстративними ознаками невеликоi територii. Видатний географ i краiзнавець, професор В. Кубiйович у працi "Енциклопедiя украiнознавства" пiд термiном "краiзнавство" розумii: "..сукупнiсть iнформацiй про якусь краiну з погляду географii, природи, iсторii, етнографii, народного господарства тощо; в УРСР пiд "краiзнавством" розумiють вивчення якоiсь невеликоi територii з вищеподаних поглядiв, звично мiсцевими силами".

Нинiшньому етапу розвитку краiзнавства, на думку бiльшостi украiнських учених, бiльш-менш повно вiдповiдаi таке визначення:
"Краiзнавство - це комплексне, наукове i всебiчне вивчення певноi територii (села, мiста, областi, краю), це - популяризацiя i використання цього пiзнання з метою наближення життя до науки, це - засiб навчання i виховання нацiонально-свiдомих громадян".

Тематика дослiджень теорii краiзнавства досить рiзноманiтна. Вона потребуi наукового комплексного дослiдження (iсторикiв, етнографiв, географiв, фiлологiв тощо) й зобов'язуi до серйозного вiдношення з боку державноi влади та громадських органiзацiй.

Сучаснi украiнськi вченi Я. Жупанський i В. Круль розглядають нацiональне краiзнавство як цiлiсну, нерозривну i вiдкриту систему, яка функцiонуi у свiтi тримiрних системних моделей, складених з:

- простору (географiчне краiзнавство);

- часу (iсторичне краiзнавство);

- соцiуму (соцiальне краiзнавство).

Усi названi компоненти притаманнi туристичному краiзнавству. Таким чином, туристичне краiзнавство виступаi одним з стрижневих напрямiв нацiонального краiзнавства.

2. З iсторii галицького туристичного краiзнавства

(друга половина XVIII ст. тАУ 1945 р.)

З огляду на те, що значна частина територii Украiни тАУ Галичина тАУ тривалий час була штучно вiдiрвана вiд решти територii Украiни i перебувала у складi Австро-Угорськоi iмперii, а згодом Польщi, неабиякий iнтерес становить питання розвитку украiнського краiзнавчого руху на ii теренах. Особливоi актуальностi й ваги такi ретроспективно-краiзнавчi студii набувають зараз тАУ у час творчого переосмислення багатоi краiзнавчоi спадщини галицьких вчених попереднiх столiть, вивчення традицiй наукових шкiл й, на iх пiдставi, формування сучасних теоретико-методологiчних засад, прiоритетних завдань та дороговказiв розвитку нацiонального туристичного краiзнавства.

Питання iсторii галицького туристичного краiзнавства, еволюцii його теоретичних i прикладних напрацювань та напрямкiв розвитку нинi розробляються цiлою низкою украiнських вчених, з яких найбiльш значний доробок мають представники Львiвськоi, Киiвськоi, Чернiвецькоi, Житомирськоi, Харкiвськоi i Тернопiльськоi наукових шкiл краiзнавства тАУ Тронько П.Т., Шаблiй О.РЖ., Костриця М.Ю., Жупанський Я.РЖ., Серкiз Я.РЖ, Круль В.П., Кравчук Я.С., Кукурудза С.РЖ., Штойко П.РЖ., Вiсьтак О.РЖ, Лозинський Р.М., Кузик С.П., Луцький Я.В., Панкова РД.В., Федорченко В.К., Дьорова Т.А., Любiцева О.О., Бейдик О.О., Заставецький Б., Заставецька О., Мариняк Н., Мариняк Я., Андрухiв РЖ.О., Гаврилiв Б.М., Лавринюк В.П та ряд iнших дослiдникiв.

Перiодизацiя етапiв розвитку краiзнавства у Галичинi ТСрунтуiться на визначеннi основних громадсько-полiтичних подiй i фактiв украiнського просвiтництва, науки та дiяльностi окремих визначних постатей Украiни. На основi даних критерiiв можна видiлити таких птАЩять етапiв розвитку краiзнавства у Галичинi (табл. 1).

Таблиця 1. Перiодизацiя галицького краiзнавства

РЖ етап	Витоки галицького краiзнавства тАУ просвiтництво i першi хвилi нацiонально-культурного руху в Галичинi в кiн.18 ст.-20-тi рр. 19 ст.
РЖРЖ етап	Розвиток народознавчого краiзнавства - вiд тАЬРуськоi трiйцiтАЭ до виникнення т-ва тАЬПросвiтатАЭ (поч. 1830-i рр. - 1868р.)
РЖРЖРЖ етап	Становлення галицького краiзнавства у 2-й пол. 19 ст. - на поч.20ст. - дiяльнiсть товариства тАЬПросвiтатАЭ, РЖ.Франка та iн. (1868-1914рр.)
IVетап	Розвиток галицького краiзнавства у мiжвоiнний перiод - 1918-39рр.
V етап	Краiзнавство Галичини в роки Другоi свiтовоi вiйни (1939-1945рр.).

Пропоновану перiодизацiю галицького краiзнавства як самобутнього етнокультурного феномену доведено нами до 1945 року, оскiльки по завершеннi Другоi свiтовоi вiйни Галичина була остаточно iнтегрована до складу УРСР i з цього часу розпочинаiться якiсно новий радянський етап у розвитку наукового, шкiльного й громадського украiнського краiзнавства.

Зупинимося на характеристицi названих етапiв розвитку краiзнавства на галицьких теренах детальнiше.

Перший етап тАУ просвiтництво i першi хвилi нацiонально-культурного руху (кiнець XVIII ст. тАУ 1820-тi роки).

У 1787 р. при Львiвському унiверситетi був заснований Руський iнститут, де готували священикiв, якi знали украiнську мову i володiли руською грамотою. У 1790 р. Львiвська Ставропiгiя видала Буквар з Додатком тАЬПолiтики свiтськоiтАЭ, складений украiнською мовою. Цей Буквар став справжньою маленькою енциклопедiiю з украiнiки, оскiльки вiн давав найзагальнiшi вiдомостi про рiдний край i його народ.

У 1810-1820-i рр. Галичиною прокотилася нова хвиля нацiонально-культурного руху. Епiцентром цього руху став Перемишль. У 1815 р. тут виникло перше украiнське просвiтницьке Товариство для пiдготовки книжок для народу, яке проiснувало до 1817 р. Засновником Товариства був священик РЖван Могильницький. Вiн написав першу тАЬГраматику языка славено-руськоготАЭ (1823-1824 рр.) i науковий трактат тАЬВiдомiсть о Руськом язицiтАЭ. У Перемишлi сформувався як вчений-етнограф Йосиф Лозинський тАУ автор першоi в Галичинi надрукованоi украiнською мовою етнографiчноi працi тАЬРусское весiлiтАЭ (1835 р.) та Граматики живоi украiнськоi мови (1846 р.), а також ряду розвiдок з iсторii Галичини.

Значний вплив на активiзацiю народознавчих дослiджень у Галичинi мало перебування одного з засновникiв словтАЩянськоi етнографii, археологii i фольклористики Зоряна Ходаковського (Адама Чарноцького). Пiд його керiвництвом розпочалося вивчення народних традицiй, збирання памтАЩяток народноi творчостi, речових пам'яток, решток старовини, яке заклало пiдвалини майбутньоi украiнськоi i польськоi фольклористики. Слiд згадати i Гната Червiнського (1770-1830 рр.) тАУ талановитого польського етнографа, який з симпатiiю ставився до украiнського народу й тривалий час вивчав звичаi украiнського населення Галичини. Книга Г.Червiнського тАЬОбрази Русi ЧервоноiтАЭ (1811 р.) була першою iвропейською науковою краiзнавчо-етнографiчною працею про украiнцiв.

Другий етап тАУ розвиток народознавчого краiзнавства: вiд тАЭРуськоi трiйцiтАЭ до виникнення Товариства тАЬПросвiтатАЭ (1830-i тАУ 1868 рр.).

У 1830-х рр. в Галичинi намiтився поступ у розвитку народознавства. У Львiвськiй духовнiй семiнарii виник маленький гурток однодумцiв, який назвався тАЬРуська трiйцятАЭ. У 1833 р. вiн видав свою першу рукописну збiрку тАЬСин РусiтАЭ. У 1836 р. серб Г.Петрович у м.Пештi надрукував рукопис тАЬРуськоi трiйцiтАЭ пiд назвою тАЬРусалка ДнiстроватАЭ. Це була перша книжка у Галичинi, написана живою украiнською мовою i украiнським алфавiтом.

Одним з фундаторiв туристичного краiзнавства в Украiнi вважаiмо Омеляна Партицького (1840-1895 рр.). О.Партицький регулярно здiйснював науково-краiзнавчi подорожi у Карпати. Зiбраний ним археологiчний i краiзнавчо-етнографiчний матерiал став основою для праць тАЬОбрази Руси ГалицькоiтАЭ, тАЭПодорожньо-етнографiчнi запискитАЭ (1887 р.). Про найатракцiйнiшi пам'ятки та найважливiшi подii Галичини О.Партицький залишив окремi краiзнавчi розвiдки-нариси тАЬЖерло ПарашкатАЭ, тАЬКрехiвський монастиртАЭ, тАЬКамiнь Св.ПетратАЭ та iн. РЖ саме О.Партицький першим серед украiнських краiзнавцiв розробив туристичний маршрут для краiзнавчоi подорожi атракцiйними околицями Львова.

Видатною постаттю украiнського туристичного краiзнавства i РЖван Нечуй-Левицький (1938-1919 рр.) тАУ талановитий письменник, етнолог-фольклорист, фiлолог i краiзнавець. РЖ.Нечуй-Левицький здiйснив цiлий ряд краiзнавчо-експедицiйних мандрiвок теренами рiдного краю, зокрема об'iхав бiльшу частину Схiдноi Польщi (Галичину, Лемкiвщину, Холмщину, Пiдляшшя, Волинь, Подiлля) та Молдови (Пiвнiчна Буковина).

Класичним туристично-краiзнавчим твором РЖ.Нечуй-Левицького можна назвати його подорожнiй нарис тАЬМандрiвка на украiнське ПiдляссятАЭ, надрукований на шпальтах львiвського часопису тАЬПравдатАЭ.

Третiй етап тАУ становлення галицького краiзнавства у 2-й пол. XIX ст. тАУ на поч. XX ст. (дiяльнiсть товариства тАЬПросвiтатАЭ, РЖвана Франка та iн.) тАУ 1868-1914 рр.

В кiнцi XIX ст. тАУ на поч.ХХ ст. украiнський нацiонально-визвольний (i краiзнавчо-просвiтнiй) рух було зосереджено, головним чином, у Галичинi.

Вiдомою постаттю украiнського туристичного краiзнавства у кiнцi ХРЖХ ст. став священик i громадський дiяч РЖ.Гавришкевич. Вiн здiйснив перше систематичне експедицiйне-мандрiвницьке обстеження територii Галичини й Буковини i першим з украiнцiв нанiс на карту близько 2 тисяч висот цих земель. РЖ.Гавришкевич залишив науково-краiзнавчi описи подорожей Самбiрським i Стрийським повiтами, опублiкував грунтовний краiзнавчо-етнографiчний нарис про с.Кам'янка-Вольська бiля м.Рави-Руськоi, який не втратив i сьогоднi свого пiзнавального i наукового значення.

Краiзнавчi матерiали В.Площанського, В.Чернецького, РЖ.Гавришкевича та iн. украiнських краiзнавцiв кiнця ХРЖХ ст. були використанi при виданнi фундаментального 16-томного польського Географiчного словника (1880-1902 рр.).

Новий перiод розвитку украiнського галицького краiзнавства (у т.ч. краiзнавства туристичного) найтiснiше повтАЩязаний з дiяльнiстю РЖвана Франка (1856-1916 рр.). РЖ.Франко ще учнем Дрогобицькоi гiмназii i студентом Львiвського унiверситету здiйснив низку краiзнавчо-пiзнавальних мандрiвок Прикарпаттям. Цi мандрiвки вже в молодому вiцi заклали в душi РЖ.Франка переконання про винятково велике науково-пiзнавальне й патрiотично-виховне значення туристично-краiзнавчих мандрiвок для широких верств украiнства. За перiод 1880-1882 рр. РЖ.Франко пiшки сходив Сколiвщину i Тухольщину. З 1880-х рокiв починаiться його знайомство з Гуцульщиною. Багато рокiв мислитель вiдпочивав у колоритному гуцульському с.Криворiвнi, бував у м.Косовi, Кутах, Буркотi, Жаб'i, на тАЬПисаному КаменiтАЭ бiля с.Ясенове.

У 1883 р. РЖ.Франко органiзував тАЬКружок етнографiчно-статистичний для студiювання життя i свiтогляду народутАЭ, а згодом тАУ суто краiзнавче-туристичний тАЬКружок для устроювання мандрiвок по нашiм краютАЭ.

Отже, у розвитку галицького краiзнавства у другiй пол. ХРЖХ ст. прiоритетним був народознавчий аспект. Кiнець XIX тАУ поч. ХХ ст. стали перiодом комплектування i оформлення збiрок про памтАЩятки матерiальноi та духовноi культури краю, створення мiсцевих музеiв.

Для широкого загалу украiнських туристiв на поч. ХХ ст. почали виходити численнi буклети, путiвники, нариси, монографii з туристично-краiзнавчоi проблематики. Серед них, зокрема, найбiльшою популярнiстю користувалися такi: тАЬТуристикатАЭ А.Гудзиновського, тАЬПрогулянки в нашi горитАЭ РЖ.Франка, тАЬГалицьке краiзнавствотАЭ Ю.Целевича, тАЬОпис рiдного краютАЭ та тАЬМала географiя УкраiнитАЭ Б.Заклинського, тАЬПровiдник по ГаличинiтАЭ М.Орловича.

Четвертий етап тАУ розвиток галицького краiзнавства у мiжвоiнний перiод 1918 тАУ 1939 рр.

Пiсля закiнчення Першоi свiтовоi вiйни суттiво змiнилася полiтична карта РДвропи: на теренах Росiйськоi та Австро-Угорськоi iмперiй виникли новi держави з рiзним полiтичним i соцiально-економiчним ладом. На цих землях краiзнавство i туризм залишалися справою передовоi громадськостi. Характерним стало створення регiональних краiзнавчих осередкiв, дiяльнiсть яких значно пожвавила туристично-екскурсiйний рух.

Вивченням рiдного краю займалися як окремi украiнськi установи i товариства (НТШ, тАЬПросвiтатАЭ, тАЬРiдна школатАЭ, тАЬСоюз украiноктАЭ, тАЬПласттАЭ, тАЬЧорногоратАЭ, тАЬПлайтАЭ, тАЬСiчтАЭ та iн.), так i нацiонально свiдомi представники iнтелiгенцii i селянства. Чимало краiзнавчого матерiалу мiжвоiнного часу зберiгаiться нинi в архiвних фондах.

Характерною особливiстю розвитку украiнського галицького краiзнавства у мiжвоiнний перiод i розбудова музейноi мережi у краi: станом на 1939 р. в Галичинi дiяло 47 публiчних музеiв. У 1935 р. музеiзнавцi краю заснували тАЬКомiтет украiнських обласних музеiвтАЭ (КУОМ), який обтАЩiднав регiональнi музейнi товариства Галичини.

З приходом на Галичину у вереснi 1939 р. радянськоi влади та початком Другоi свiтовоi вiйни були знищенi практично всi краiзнавчо-туристичнi органiзацii на захiдно-украiнських землях.

ПтАЩятий етап тАУ краiзнавство Галичини в роки Другоi свiтовоi вiйни (1939-1945 рр.).

У роки Другоi свiтовоi вiйни краiзнавча дiяльнiсть продовжувалася в умовах нiмецькоi окупацii украiнських земель, але в значно менших масштабах. Навеснi 1940 р. у Краковi був створений Украiнський Центральний Комiтет (УЦК), який очолив В.Кубiйович. При УЦК у Львовi в 1942 р. був органiзований тАЬВiддiл молодiтАЭ, яким керували пластовi керiвники. Згодом засновуiться пластовим зразком органiзацiя тАЬВиховна Спiльнота Украiнськоi МолодiтАЭ (тАЬВСУМтАЭ). Вiдновлено органiзацiю лiтнiх таборiв для молодi, вишкiльнi табори й курси, а мережа гурткiв i куренiв ВСУМу поширилася на всi галицькi терени. Нiмецька окупацiйна влада не дозволила украiнському тАЬПластутАЭ офiцiйно здiйснювати свою дiяльнiсть, i пластуни змушенi були збиратися нелегально.

3. Розвиток краiзнавства в Украiнськiй РСР

у 1920-1940-х та повоiнних роках XX ст.

Перша свiтова та iншi вiйни спричинили повний застiй у розвитку краiзнавства. Жовтнева революцiя 1917 р. дала поштовх спробi украiнських бiльшовикiв поiднати украiнський нацiоналiзм ("украiнiзацiю") з комунiстичною iдеологiiю. Основою краiзнавчих дослiджень у цей час стаi марксистсько-ленiнська iдеологiя. Коли НЕП заспокоiв селянство, партiя бiльшовикiв розпочала кампанiю "нацiоналiзацii", спрямовану на розширення пiдтримки з боку неросiйських народiв, на завоювання iхньоi прихильностi. Украiнський рiзновид цiii полiтики називався украiнiзацiiю.
Першi заходи украiнiзацii мали на метi розширити вживання украiнськоi мови, у тому числi в партii та урядi Украiнськоi РСР. Зросла кiлькiсть украiнцiв в урядових установах. Кампанiя украiнiзацii охопила всi царини життя Украiни. Найбiльший вплив вона справила на освiту.

Бурхливо в 1920-тi pp. розвивався краiзнавчий рух. Успiшно впроваджувались як науковi, так i громадськi форми краiзнавства. Краiзнавство стаi масовим. Краiзнавчий рух в Украiнi у 1920-тi pp. вели Киiвське товариство природознавцiв, РЖсторичне товариство Нестора Лiтописця та Украiнське Наукове товариство.

На кiнець 1920-х pp. в Украiнi налiчувалося 30 тис. краiзнавцiв, працювало 51 товариство, 658 гурткiв краiзнавства. У листопадi 1922 р. при АН Украiни (академiк В. РЖ. Вернадський - перший президент АН Украiни) була створена Киiвська Комiсiя краiзнавства. Вона згодом утворила ще двi комiсii - Одеську комiсiю краiзнавства для Степовоi Украiни i Харкiвську комiсiю для Слобожанщини. Комiсiя краiзнавства при АН Украiни видала два номери "Бюлетня комiсii краiзнавства", проте так i не змогла стати органiзацiйним i координацiйним центром краiзнавства в республiцi.
У 1922 р. при Всеукраiнськiй АН засновано Комiсiю краiзнавства. У комiсii працювали академiк А. М. Лобода (голова комiсii), В. РЖ. Лучицький, М. В. Птуха, М. П. Василенко, П. А. Тутковський, 1.1. Шмальгаузен.

Краiзнавчими дослiдженнями займалися науково-дослiднi кафедри iсторико-географiчного профiлю. У Чернiговi був створений РЖнститут краiзнавства - iдиний навчальний заклад у республiцi такого профiлю (дiяв у 1924-1925 pp.).

На 01.01.1929 р. в Украiнi налiчувалося 51 товариство та 658 гурткiв у 32 округах республiки. РЖ з цього ж року розпочалося репресивне нищення краiзнавчого руху й братовбивче цькування одними вченими-краiзнавцями (якi хотiли вижити в тоталiтарне лихолiття) iнших прогресивних учених i цiлих наукових шкiл - М. Грушевського, Д. Яворницького, Д. Багалiя, М. Слабчека - украiнського краiзнавства.

Подальшому розвитку украiнського краiзнавства не сприяла тяжка праця народу на новобудовах важкоi iндустрii та голодомор 1932-1933 pp. Бiльш того, розпалювалася класова ворожнеча, непримиреннiсть до релiгii. У таких умовах успiшно розпочата "украiнiзацiя" всiх сфер життя украiнського народу трагiчно обiрвалася. З початком сталiнських репресiй панiвна бiльшiсть украiнських краiзнавцiв була безпiдставно звинувачена у буржуазному нацiоналiзмi й страчена та засуджена. Так, 03.11.1937 р. за вироком "трiйки ГПУ" був розстрiляний фундатор украiнськоi географii i комплексного географiчного краiзнавства Степан Рудницький. Практично за перiод 1930-1940 pp. був знищений цвiт украiнськоi iнтелiгенцii i краiзнавства. В украiнському краiзнавствi наступив перiод занепаду.

У роки Другоi свiтовоi вiйни краiзнавчий рух на украiнських теренах був фактично припинений (в УРСР вiн був лiквiдований ще в 1930-тi pp.). Лише в Галичинi краiзнавча дiяльнiсть провадилась. Вийшов ряд краiзнавчих книг, у тому числi: "РЖсторiя Холмщини i Пiдляшшя", "Минуле i сучасне" М. Кордуби, "Сучасний Львiв" О. Степанiв. Чимало краiзнавчих матерiалiв було опублiковано в журналi "Дорога", на шпальтах газет "Нашi днi", "Рiдна Земля".

По завершенню Другоi свiтовоi вiйни (й остаточноi iнтеграцii Галичини до складу Украiнськоi РСР) Академiя наук Украiни виступила iнiцiатором вiдродження краiзнавчого руху.

У другiй половинi XX ст. значно пожвавилися етнографiчнi дослiдження. Велика заслуга в цьому належить академiку М. Т. Рильському та члену-кореспонденту К. Г. Гуслистому, якi своiми теоретичними працями та практичною дiяльнiстю сприяли розгортанню етнографiчних дослiджень в Украiнi.

За останнi десятилiття украiнськими етнографами-краiзнавцями пiдготовлено ряд фундаментальних монографiй, наприклад: "Украинцы" (1964 p.), "Бойкiвщина: iсторико-етногра-фiчнi дослiдження" (1983 р.), "Гуцульщина. РЖсторико-етногра-фiчнi дослiдження" (1967 р.), "Карпатский сборник" (1976 p.), "Этнография восточных славян" (1987 р.) тощо.
3 початку 1960-х pp. спостерiгаiться помiтне пiднесення краiзнавчого руху, музейного будiвництва. Масового характеру у 1960-1980 pp. набрало шкiльне краiзнавство, туристично-краiзнавча робота школярiв.

Поряд iз цим, на перешкодi повноцiнному та об'iктивному розвитку краiзнавства стояли формалiзм, заорганiзованiсть, класово-партiйний пiдхiд, команднi методи управлiння культурою, наукою i освiтою, пiдмiна справжньоi творчостi i самодiяльностi мас iх iмiтацiiю.

Координацii краiзнавчих дослiджень значною мiрою сприяло проведення протягом 1980-х pp. чотирьох Всеукраiнських краiзнавчих конференцiй у Полтавi, Вiнницi, Чернiговi, Миколаiвi, а також Першоi Всесоюзноi краiзнавчоi конференцii з iсторичного краiзнавства, яка вiдбулася в Полтавi. На основi iх практичних рекомендацiй були розробленi комплекснi плани краiзнавчих дослiджень, для реалiзацii яких потрiбно було об'iднати всi краiзнавчi сили Украiни.

Пiсля здобуття Украiною державноi незалежностi краiзнавча робота в краiнi активiзувалася.

Висновок

Туристично-краiзнавчий рух у Галичинi вiд самого свого зародження сприяв пiднесенню культурно-просвiтницькоi роботи та нацiональноi самосвiдомостi серед широких верств населення, активному залученню молодi до процесу нацiонально-культурного вiдродження краю. Упродовж ХРЖХ тАУ РЖ-оi пол. ХХ ст. краiзнавцями Галичини було напрацьовано значний обсяг лiтературних матерiалiв про iсторiю, природу, господарський уклад, етнологiю й нацiональну iсторико-культурну спадщину рiдного краю, проведено систематичну роботу з картування та маркування на мiсцевостi основних туристичних шляхiв у Галичинi й Схiдних Карпатах, розбудовано осередки карпатськоi туристичноi iнфраструктури, що в подальшому склали кiстяк сучасноi рекреацiйно-туристичноi iнфраструктури регiону.

Характерна риса пострадянського перiоду розвитку нацiонального краiзнавства - повернення до його iсторичних витокiв, вiдродження "забутоi" краiзнавчоi спадщини, реабiлiтацiя iмен, знищених тоталiтарним режимом та висвiтлення маловiдомих сторiнок злочинiв комунiзму проти украiнського народу. Знаковими науковими працями цього перiоду стали книги серii "Реабiлiтованi iсторiiю", працi "Репресоване краiзнавство" (Киiв, 1992), "Репресоване вiдродження" (Киiв, 1993), монографii Р. В. Манькiвськоi "Музейництво в Украiнi" (Киiв, 2000), Л. В. Баженова "РЖсторичне краiзнавство Правобережноi Украiни у XIX - на початку XX ст. Становлення. РЖсторiографiя. Бiблiографiя" (Хмельницький, 1995), Я. Серкiза "РЖсторичне краiзнавство" (Львiв, 1995) та низка праць академiка П.Т.Тронька.

Список використаноi лiтератури

1. БлажкевичА.Л. Краiнознавча бiблiографiя Галичини: становлення та розвиток (XIX - 30-тi pp. XX ст.): Автореф. дис.канд. iст. наук. - К.: Киiв. нац. ун-т культури i мистецтва, 2003 - 19 с

2. Випуск "Галицьке краiзнавство" // Галицька брама. - 1995. - № 5-6.

3. Енциклопедiя украiнознавства / Гол. ред. проф. В. Ку-бiйович. - Л.: НТШ, 1993. - Т. 2. - С. 583-589: Т. 3. - С.1189.

4. Кандя А. Академiк С. Рудницький i розвиток украiнського краiзнавства / Академiк Степан Рудницький - основоположник географiчноi науки: 36. наук, праць / Вiдп. ред. О. РЖ. Шаблiй. - Л.: ЛДУ iменi РЖвана Франка, 1994. - С 73-84.

5. Демiдiiнко О. Я., РЖоноваО. М., Кузнецова В. РЖ. Основи краiзнавства. - К., 2001.

6. Жупанський Я., Крулъ В. Про об'iкт i предмет вивчення нацiонального краiзнавства // Краiзнавство. - 1994. - № 1-2. - С 3-6.

7. Костриця М. Витоки украiнського краiзнавства // Географiя та основи економiки в школi. - 2000. - Мi. - С. 31-32; №2. - С 34-36.

8. Костриця М.Ю. Туристсько-краiзнавча робота в школi. - К.: Радянська школа, 1985.

9. Крачило М. П. Краiзнавство i туризм. - К.: Вища школа, 1994.

10. Паламарчук М.М., Паламарчук О.М. Теоретичнi основи географiчного краiзнавства i соцiальне районування / Сучасний стан та перспективи вивчення географii рiдного краю у школах: Тези доповiдей Мiжнародного наук.-метод, семiнару. - Харкiв, 1994. - С 3-4.

11. Соловей М. В. Шкiльна географiя i краiзнавство у педагогiчнiй спадщинi Софii Русовоi // Географiя та основи економiки. - 2001. - № 1. - С 33-34.

Вместе с этим смотрят:

"Нивхи"

32-я Стрелковая дивизия (результаты поисковой работы группы "Память" МИВлГУ)

4 capitals of Great Britain

About Canada

Description of Canada