РЖсторiя створення писанки

Украiнська писанка мiстить у собi цiлий комплекс свiдчень своii приналежностi до надзвичайно давнiх культурних пластiв, звтАЩязку з визначними явищами вiддалених епох. Наявнiсть у нiй, поруч з християнським ритуально-символiчним значенням, безсумнiвних звтАЩязкiв з язичницькими вiруваннями, розробленiсть декоративноi системи, що мiстить ряд орнаментованих язичницьких символiв тощо, дозволяють вважати, що витоки мистецтва писанки лежать у художнiй творчостi первiсного суспiльства, коли ця символiка сформувалась i закрiпилась у свiдомостi людей [14, с.17].

Символiчне значення писанки складаiться з двох складових частин:

1. iз значення самого яйця, в якому i живий зародок пiвня (сонячноi птицi);

2. iз значення написаних на ньому символiчних знакiв.

Тому писанки нiколи не варили i не вживали у iжу, ними також нiколи не бавилися у ВлбиткаВ» чи ВлкоткаВ», оскiльки вони були позначенi магiчними знаками, пов'язаними з давнiми вiруваннями, й усвiдомлення iх культового значення збереглося аж до XX ст. Вiдповiдно i обрядовий статус писанки був набагато вищий, нiж у крашанки [9, с.7].

Значення символу самого яйця. Ще з незапамтАЩятних часiв у мiфопоетичних традицiях багатьох свiтових культур яйце було найдавнiшим символом життя. Саме його вважали прообразом свiтового яйця [8, с.4]. РЖснуi поняття свiтового або космiчного яйця, з якого народжуiться Всесвiт. Одна половина яйця стаi небом, iнша тАУ землею, а жовток тАУ сонцем [13, с.252]. Звiдси його обожнювання та надзвичайне звеличування.

Рiзнi народи, шануючи яйце як символ життiдайностi, створили власну атрибутику його возвеличення. Яйце фарбували, прикрашали. Навколо нього створено безлiч мiфiв i легенд. У РДгиптi яйце символiзувало сонце, було атрибутом сонячного бога Пта, який катав його по небу. На Сходi вважалося, що в той час, коли скрiзь на землi панував хаос, то у величезному яйцi були схованi всi форми життя. Шкаралупу зiгрiвав божественний вогонь, даючи яйцю тепло утвору. Завдяки цьому вогню i зтАЩявилася з яйця мiфiчна iстота тАУ Пану. Усе невагоме стало небом, а щiльне тАУ Землею. Пану зтАЩiднав Небо з Землею, створив вiтер, простiр, хмари, грiм, блискавку. Щоб нагрiти землю, Пану дав iй Сонце, а щоб нагадати про холод тАУ Мiсяць, Отже завдяки Пану, Сонце зiгрiло землю, засвiтив Мiсяць, народилися планети й зiрки [8, с. 4]

В античнiй Грецii i Римi вважали, що всесвiт виник з яйця казкового птаха Фенiкса. Вiн поклав його в святилище Гелiоса (сонця). Мабуть тому яйце для римлян мало магiчну силу.

У фiнськiй ВлКалевалiВ» йдеться про те що Всесвiт виник iз шести золотих i одного залiзного яiць. Упавши в океан вони розбились тАУ з нижнiх частин утворилася земля, з верхнiх тАУ небесне склепiння, з жовтка тАУ сонце, з бiлка тАУ мiсяць i зорi [1, с. 217]

Стародавнi перси вiрили, що спочатку не було нiчого крiм божества. Нарештi народилося яйце. Нiч покрила його своiми чорними крильми, а Любов (тут слово ВлЛюбовВ» маi бути чоловiчого роду), старший син Творця, заопiкувався ним. Коли яйце дозрiло, з нього з'явився Всесвiт зi свiтлим сонцем i ясними зорями. Свiтила пiднялися вгору, а важка земля осiла донизу. За вченням основоположника релiгii стародавнiх iранцiв тАФ Заратустри, яйце Всесвiту розбив своiм рогом величезний бик Адуда. Цей мiф про створення свiту прийшов до персiв вiд Заратустри зi Сходу. Перси величали яйце у своiх священних пiснях i тримали у храмах литi металевi зображення яiць або яйця, витесанi з каменю, як символ усього, що народжуiться. У них були вiдомi також фарбованi i розписанi яйця [14, с. 12]

В iндiйськiй космогонii космiчне яйце знесла божественна птиця на споконвiчнi води. Зi святого яйця зтАЩявляiться творець усього живого Праджапатi. Якого пiзнiше почали ототожнювати з Брахмою [13, с.252].

РЖснувало таке бачення свiту нашими пращурами. Посерединi Всесвiту, подiбно жовтку, розташувалася сама Земля. Верхня частина ВлжовткаВ» - наш Живий Свiт, Свiт Людей. Нижня - ВлисподняяВ» сторона - Нижнiй свiт, Свiт Мертвих, Нiчна Сторона. Коли там день, у нас пануi нiч. Щоб потрапити туди, треба перетнути Океан - море, що оточувало Землю. Чи прорити колодязь наскрiзь, i камiнь буде падати в цей колодязь дванадцять днiв i ночей. Навколо Землi, подiбно яiчним плiвкам i шкаралупi, розташовано дев'ять рiзних небес. Кожне з дев'яти небес слов'янськоi мiфологii мало своi власне призначення: одне - для Сонця i зiрок, iнше - для Мiсяця, ще одне - для хмар i вiтрiв тощо. Сьоме за рахунком нашi предки вважали ВлтвердiннюВ», прозорим дном небесного Океану. Там зберiгалися запаси живоi води - невичерпне джерело дощiв. Усi дев'ять небес, а також землю i нижнiй свiт зв'язувало мiж собою Свiтове дерево. На думку древнiх слов'ян, воно понад усе було схоже на розлогий дуб, однак на гiлках цього дуба дозрiвали не тiльки жолудi, але й насiння всiх iнших дерев i трав. А там, де вершина Свiтового дерева пiднiмаiться над сьомим небом, був острiв, i на тiм островi жили прабатьки всiх птахiв i звiрiв. Чудесний острiв на сьомому небi слов'яни називали ВлириемВ» чи ВлвириiмВ».

Чимало стародавнiх учених по-своiму пов'язували яйце iз походженням усього, що iснуi в цьому свiтi. Так, вiзантiйський богослов i фiлософ РЖоанн Дамаскин пiдкреслював, що небо i земля в усьому подiбнi яйцю: шкаралупа тАУ небо, плiва - хмари, бiлок - вода, а жовток - земля. З мертвоi матерii яйця виникаi життя, у ньому полягають можливiсть, iдея, рух i розвиток. У давнину яйцю також придавалося магiчне значення. За переказами, навiть мертвим яйце даi силу життя, за допомогою яйця вони нiби вiдчувають дух життя i знаходять утраченi сили. РЖснуi одвiчне повiр'я, що завдяки чудодiйнiй силi яйця можна вступати в контакт iз померлими, i вони мовби оживають на деякий час.

Недаремно зi стародавностi у багатьох народiв яйце служило символом сонця, що несе iз собою життя, радiсть, тепло, свiтло, вiдродження природи, рятування вiд пут морозу i снiгу, - iншими словами, переходу з небуття в буття. Тому саме яйце стало атрибутом весняних культових народних обрядiв, пов'язаних iз пробудженням землi. Його дарували одне одному на Великдень [8, с 4 тАУ 5]. Цей обряд був пов'язаний з народними уявленнями про яйце, що було символом весни, перемоги життя над смертю [14, с.11]. А ще було прийнято пiдносити яйце як простий малий дарунок друзям i благодiйникам у перший день Нового року й у день народження. Багатi ж, замiсть пофарбованих курячих яiць, найчастiше пiдносили золотi чи позолоченi [8, с.5].

Писанка i повтАЩязанi з нею народнi легенди, перекази, ii символiчна роль у святах та обрядах, розшифровка семантики орнаментiв, з'ясування iх сакрально-магiчного змiсту сягають своiм корiнням давнiх язичницьких епох з iх мiфологiiю, в якiй вiдбились свiтогляднi уявлення наших предкiв [14, с.11]. З прийняттям християнства розмальоване яйце було включене до Великоднiх обрядiв церкви. Культ розписаного яйця, зтАЩявився за таким переказом [5, с. 9].

Марiя Магдалина пiднесла римському iмператору червоне фарбоване яйце з покликом: ВлХристос Воскрес!В» За мiфом, який вiдомий в Украiнi, писанки як символ Воскресiння РЖсуса Христа зтАЩявились одночасно з Його великою жертвою: коли було схоплено РЖсуса, Матiр Божа прийшла до Понтiя Пiлата з проханням вiддати iй Сина. За звичаiм вона принесла за це у фартушку дари тАФ 12 яiць тАФ тобто те, що в Неi було. Пiлат вагався, вiн боявся юдеiв. Нарештi вiн вiдповiв: ВлНi, я не вiддам Його ТобiВ». З розпачу у Марii опустилися руки, i писанки покотилися по брукiвцi. Вiд цього на них з'явилися подряпини. Коли Матiр Божа пiдiбрала iх, то побачила в цьому знак Господнiй. Вiднесла iх апостолам, учням РЖсуса, промовивши: ВлОсь знак Господнiй, Вiн скресне!В» Великоднi яйця символiзують, перш за все, Воскресiння Господнi [14, с. 19]. Тому християни вважали, що як зi яйця народжуiться життя, що було сховано в ньому, так iз труни воскрес Син Божий. Звiдси споконвiчне звеличення яйця [8, с.5]. Вiдомо також, що всяка обрядовiсть, в тому числi й християнська, складалася протягом довгого часу, писанки як великоднiй атрибут поширенi не в усiх народiв, що сповiдують християнство. Тому доречно постави-питання: коли на теренi Украiни з'явилися писанки тАФ разом з прийняттям християнства, ранiше чи пiзнiше? Де виник звичай розпису великоднiх яiць? Вiдповiдь на цi питання дають археологiчнi джерела.

За археологiчними матерiалами сакральна роль яйця чiтко фiксуiться з часiв ранньоi бронзи, де вони були кульовими елементами поховального обряду.

У добу пiзньоi бронзи культовi яйця виготовлялися з каменю або глини. Пiд час дослiдження сабатинiвських поселень культовi моделi яiць були знайденi майже в кожному житлi пiд вогнищем або серед iнших культових речей. На одному з них були вигравiруванi позначки, що нагадують стилiзоване дерево тАФ ялинку. На сплющеному кiнцi iншого яйця були залишки вохри, яку розтирали кам'яним яйцем. До речi, й сама вохра мала в той час культове значення [14, с.19].В епоху бронзи зi змiною чоловiчоi та жiночоi позицiй у свiтобудовi тАФ тепер небо належить боговi, а земля богинi тАФ яйце стаi атрибутом сонячноi птицi тАФ пiвня (у наших казках про яйце таки домiнуi курка), а отже сонця та вiдродження, про що свiдчить загадка: ВлЖиве родить мертве, мертве родить живеВ» (курка i яйце) [9, с. 6].

Моделi культових глиняних яiць вживалися предками слов'ян доби пiзньоi бронзи для вимощування долiвки. нижньоi частини стiн, печей, лежанок у житлах. Щодо символiчного значення культових яiць вченi мають рiзнi думки тАФ це й iдея вiдродження, i космогонiчнi уявлення, i тотемiстична магiя, i оберегова дiя; але, на жаль, жодну з них не можна аргументовано обТСрунтувати [14, с.20].

Коли вiдбувався перехiд вiд первiснообщинного ладу до феодалiзму, мистецтво схiдних слов'ян було важливою потребою побуту, що виявилося в орнаментах, якi мали певний змiст у системi язичницьких вiрувань. Декоративнi вiзерунки, створенi людиною, мали призначення тАФ оберiгати ii вiд лиха, допомагати в життi та працi. Найбiльш поширеними й улюбленими орнаментами давнiх слов'ян були: розетка тАФ символ Сонця, хвиляста лiнiя тАФ вода, жiнка з руками-гiлками, яка знаменувала велику богиню землi, праматiр Берегиню [7, с.187].

А в керамiцi трипiльськоi культури можна натрапити на мотив роздiленого яйця: зображення подвiйного яйця, яке роздiляi змiй. Саме яйце може бути роздiлене поперек (по дiаметру) або знаком змii, або сосонкою, що передаi уявлення про подiл на два свiти. Звiдси треба вважати, що у найдавнiших вiруваннях космiчне яйце, з якого все постало, знiс i подiлив навпiл змiй, бог землi, пiдземелля, а також вогню. ВлТому один iз атрибутiв весняного поганського свята, присвяченого воскресiнню духа зросту, тАФ яйце, символ змiя, божества землi (чоловiчого роду), якого вважали, разом з богинею (праматiр'ю), родителем всього живого у свiтiВ».

Найдавнiша украiнська керамiчна писанка, яку знайшли археологи, датуiться IX ст. пiсля Р. X. Загалом таких писанок при розкопках було знайдено близько 70 штук; вони були дуже поширенi в Киiвськiй Русi й мали характерний розпис, що виконувався особливою технiкою. На загальному брунатному, зеленому, рiдше жовтому тлi тАФ сплетiння жовтих i зелених смуг, яке передавало ВлсосонкуВ» тАФ вiчнозелену рослину, що стелиться по землi. Цi писанки виготовляли у великих мiстах, де iснувало виробництво цегли i керамiчноi плитки, таких, як Киiв, Чернiгiв тощо [9, с. 6].

На територii Украiни писанкарство набуло найбiльшого поширення за часiв Киiвськоi Русi, в ХтАФXIII ст. Запроваджуючи християнство на Русi, церква вдало використала язичницькi вiрування i народнi звичаi, в тому числi й святкування Великодня навеснi як пробудження всього живого на землi, що збiглося з християнськими пасхальними святами на честь воскресiння РЖсуса Христа [7, с.187]. Це так званi писанки, порожнi всерединi, з отвором для ручки з тупого кiнця, iх поверхня вкрита поливою з розписом або круговими смужками. Усерединi такi писанки мали керамiчну кульку i при потрясiннi торохкотiли. Орнаментальних хвилеподiбних лiнiй на низцi сiм. Традицiя виготовляти рiзноманiтнi шумовi предмети до Великоднiх свят також була багатовiковою в Украiнi. Це тАФ калатала, стукалки, довбешки, брязкальця; ними хлопцi вiдганяли Влнечисту силуВ», а дiвчата, йдучи колом, спiвали й заплiтали ВлШумаВ».

У деяких писанках княжоi доби хвильових лiнiй орнаменту дев'ять. Композицiя починаiться i завершуiться колами. Точнiсiнько, як вiха на Зелену недiлю, ii на Поднiпров'i робили з довгого стовбура, на низ i на верх чiпляли по колесу. Все це заквiтчувалося травою та квiтами. Потiм вiха вкопувалася у землю. По нiй, нiби в писанцi вiдтворювалося коло земне i коло небесне, а мiж ними ВлДерево життяВ» тАФ Дерево свiтобудови. Воно iднало небо i землю, людину й Бога [14, с. 21]. Улюбленими кольорами майстрiв були жовтий та свiтло-зелений на темному, здебiльшого коричневому або чорному, тлi. Рiдше траплялися комбiнацii бiлого, червоного i чорного кольорiв [7, с.187].

В Украiнi з писанками чинили магiчнi дii. Дбаючи про майбутнiй урожай, на весняного Юрiя писанки котили по зеленiй пшеницi i закопували iх у землю. У великоднiй ранок молодi вмивалися водою, в яку перед тим клали крашанки i срiбнi монети, що мали надавати iм сили й краси. Писанки були оберегом житла вiд грому й вогню, а людей i тварин охороняли вiд лихого ока [7, с.188].

Цiлком ймовiрним i молитовний аспект писанки, на це наштовхують свiдчення примовлянь у процесi писання й особливий, подiбний на молитовний настрiй; напевно, знаки-символи вмовлялися вiдповiдно до змiсту, який в них вкладався, наповнювалися внутрiшньою енергiiю, що надавала iм дiiвоi сили того чи iншого побажання; можливо, такий молитвослов був усталений для тих чи iнших типiв писанок, а отже, для рiзних категорiй людей, яким вони призначалися. Писанкарка мала б словом i думкою тАФ формулами-замовляннями, що переходять у молитву, тАФ ВлзамолитиВ», закрiпити магiчну силу в зорiв, адже писанка належить до обрядовоi дiйсностi, якiй притаманна синкретична iднiсть мислених, словесних, зображальних та iнших форм. Окрiм того, давнi в зори тАФ це графiчний запис молитви-прохання: про дощ, врожай, про жiночу плiднiсть [9, с.8]. Прикрашенi вiдповiдними узорами, писанки водночас були яскравою оздобою кошика з харчами, який несли до церкви святити, а потiм iх виставляли на видному мiсцi на столi. З випорожнiлих писанок виготовляли так званi голуби, додаючи з кольорового паперу хвiст, крила, а голову робили з тiста. Цими голубами та писанками, нанизаними на шнурочки, прикрашали житло, насамперед поблизу iкон [7, с.188].

Люди в давнину вважали, що символiчнi знаки, якi наносили на писанку, мали для людини магiчну силу, i писанкарка не мала права вносити змiни у ii малюнок, так само як не можна змiнювати слiв молитви, тАФ це було порушення не тiльки канону, а релiгiйно-свiтоглядних законiв, якi за ним стояли. Отже, столiттями в певнiй мiсцевостi писалися писанки з одними i тими ж орнаментами, хоча деякi писанкарки i додавали до традицiйних в зорiв своi елементи, якi, втiм, не руйнували загального задуму, а також, оперуючи певним набором символiчних знакiв, створювали новi композицii. При цьому в народнiй пам'ятi залишалися найкращi зразки, якi вiдтворювали з року в рiк. Таким чином вiдбувався розвиток писанкарства [9, с.8].

Але у 20 тАУ 30-х роках XX ст., у часи войовничо-атеiстичноi пропаганди, писанки були зарахованi до шкiдливих культових атрибутiв, а тi, хто iх виготовляв, заслуговували зневаги, висмiювання, а пiзнiше тАФ покарання.

Виготовлення писанок припинилося у центральних та схiдних, а потiм i захiдних областях, за винятком вiддалених карпатських сiл.

У 60-х роках XX ст. у зв'язку з посиленням iнтересу до народного мистецтва вiдновилося й писанкарство. Навеснi, перед великоднiми святами, у Вижницi, Косовi та Коломиi народнi майстри продавали писанки на ярмарках, сприяючи цим стихiйному виникненню писанкарського промислу. Проте писанкарство не сягало далi Прикарпаття i вiдроджувалося дуже повiльно, оскiльки було майже повнiстю забуте i втрачене. У 70-х роках писанки як твори народного мистецтва вже експонувалися на виставках. З'явилися приватнi колекцii писанок. Вiдновилося виготовлення писанок iз дерева, вiдоме у XVIIIтАФXIX ст. У 80-х роках до писанкарства звертаються професiйнi художники, народнi майстри старшого поколiння. Щорiчно органiзовуються зарубiжнi виставки писанок, у яких беруть участь майстри як з Украiни, так i з украiнськоi дiаспори [7, с. 189].

Писанка тАУ це не просто розписане яйце, це образ свiтового яйця в яке складенi символи вiри, знань, традицiй та iн. Писанка стала архетипом у мистецтвi.

Архетип тАУ прообраз, початкова iдея, формуюча творчу активнiсть. В художнiй дiяльностi архетипом називають певний iсторично складений тип, характер сприйняття дiйсностi, свiтовiдчуття i свiтосприйняття. РЖсторiя мистецтва створювала рiзнi архетипи художнього мислення людини i тодi майже в у всьому протилежне. Окремi архетипи складають основу iсторичних типiв мистецтва i художнiх направлень, всi вони амбiвалентнi неоднозначнi i несуть в собi протилежне двiйникове начало, яке даi iмпульс до розвитку. Всi архетипи не несуть оцiнювальних характеристик, вони не хорошi i не поганi а в рiвнiй мiрi необхiднi i самодостатнi для непереривного iсторичного розвитку мистецтва. Вiдомi в iсторii архетипи обдумуються i iнтерпретуються в процесi створення конкретно-iсторичноi художньоi форми i тому вони завжди актуальнi. Архетип завжди колективний, вiн унаслiдуiться цiлими етносами i епохами та конкретизуi культурну традицiю но в той же час, являiться основою естетичного (субтАЩiктивних) почуття та уявлення. Писанка являiться архетипом тАУ це прообраз, початкова iдея, яку вiдображаi народ. Писанкарство вид народного мистецтва який нiколи не вмираi, а навпаки тiльки розвиваiться та набуваi нового значення [6, с.484].

З мистецького погляду писанка вражаi витонченiстю розпису на маленькiй площинi; довершенiстю i багатством композицiйних варiантiв й орнаментальних елементiв та мотивiв. Захоплюють цi мiнiатюри i своiю динамiчнiстю, оскiльки iнодi потребують особливого сприйняття тАФ оберту на 90В°, 180В°, а то й на 360В°; часом такий рух буваi ще складнiшим, i ти оком бiжиш за безконечником, як за фiлософiiю життя тАФ без початку i кiнця, тАФ усвiдомлюючи, що десь тут, в яйцi, криiться загадка життя та смертi. Окрiм ритму лiнiй, писанка тАФ це ритмоколiр, що своiю чистою колористикою нагадуi символiчнi слово-кольори замовлянь або останнiй малярський авангард. До того ж художня форма тАФ Влритмiчна органiзацiя, орнаментальнiсть, стилiзацiя, узгодження з формою предметуВ» тАФ невiддiльна у нiй вiд знакового змiсту [9, с. 9].

Упродовж багатьох тисячолiть життя людини було тiсно повтАЩязане iз силами природи, тодi ж виробилась своiрiдна мова спiлкування з навколишнiм свiтом за допомогою великоi кiлькостi знакiв та символiв. На багатьох памтАЩятках древностi зустрiчаються схематичнi малюнки, що не i зображенням реальних предметiв чи iстот. Цi малюнки, що зтАЩявилися в доiсторичнi часи, побутують в народному декоративному мистецтвi i досi. Повторюючись протягом тисячолiть, переходячи вiд одного народу до iншого, вони не зникають i не змiнюються, утворюючи орнаментальний декор. Це тАУ символи, тобто графiчна фiксацiя релiгiйних понять та уявлень ще до виникнення писемностi [2, с. 45].

Кожний предмет народного мистецтва поряд з практичним призначенням в обрядi вiдiгравав роль знака соцiальних вiдносин, оскiльки уособлював у собi iднiсть символiчного i практичного змiсту. Саме у традицiйному фольклорному середовищi предмети завжди несуть знаки, а знаки суть предмета. Образно-символiчний статус зумовлюiться iх функцiональним призначенням у семiотичнiй системi свята та обряду. При включеннi у цю систему вони функцiонують як ВлзнакиВ», обрядовi символи з певною семантикою, без неi тАФ позбавляються цього символiчного змiсту, перетворюючись на звичайнi ужитковi вироби.. Писанка позначена найвищим семiотичним статусом, в нiй знаковiсть, як символ оновлення життя, виражена максимально, а утилiтарнiсть тАФ мiнiмальна [9, с. 7].

Символ тАУ одна iз могутнiх пiдвалин нацiональноi культури. Загальновизнано: справжнi мистецтво тАУ символiчне. Саме знання символiки допоможе нам усвiдомити картину свiту, спосiб мислення наших пращурiв, iх естетичнi, моральнi iдеали. Функцiями символiв вважають узагальнене вираження науки про чудеса. Символи показують нам все, що було i що буде, причому в незмiннiй формi. Взагалi свiт складаiться iз символiв (мiфологiчних, релiгiйних, окультних, iндивiдуальних, та iн.) [13, с.192].

Бiльшiсть дослiдникiв проблеми символiзму вiдзначають суто знаковий характер цього явища, пов'язаного з образним сприйманням реального свiту.

С. Аверiнцев цiлком справедливо зазначаi, що усякий образ i, хоча б деякою мiрою, символом. Особливостi функцiонування символу не тiльки у мистецтвi, але й у практичному життi виявляi А. Хаузер: ВлСимвол i, по сутi, надтермiнологiчним образом, дiя якого базуiться на рiзноманiтностi й невичерпностi елементiв його змiстуВ».

Таким чином, символ маi багатозначний характер, тому його не можна ототожнювати з алегорiiю (напр., фiгура жiнки з пов'язкою на очах i з терезами у руках тАФ алегорiя правосуддя), хоча i тут мета не завжди може бути чiткою. Те ж саме стосуiться i поняття емблеми. Як i алегорiя, емблема позбавлена багатозначностi, хоча може висловлювати поняття досить широкi за змiстом. Тут маi значення не тiльки семантика, але й ii зафiксованiсть у понятiйному планi раз i назавжди. Проте оскiльки в основi алегорii та емблеми, як i символу, перебуваi знак, то саме цi обставини зближують iх мiж собою, хоча сам символ не маi раз i назавжди усталеного значення, i будь-яке його виявлення набагато ширше iдеi емблеми. Алегорiя й емблема завжди мають справу з поодинокими явищами. РЖнша рiч тАФ символ, котрий будь-яке окреме явище з'iднуi з усiiю сукупнiстю свiтового буття. Тому симВнвол спорiднений мiфу, котрий Влi безпосереднiм матерiальним збiгом загальноi iдеi та звичайного почуттiвого образуВ». Таким чином, мiфоВнлогiчнi образи мають символiчний характер.

Символ як явище маi унiверсальний загальнолюдський характер. Але разом з тим не можна не помiтити, що часто вiн виражаiться на рiвнi нацiональноi свiдомостi народу. Загальна iдея, що ii передаi символ, часто набуваi яскраво вираженого нацiонального характеру; саме в символах нерiдко вiдбиваються народнi традицii, звичаi, обряди, вiрування тощо, а зрешВнтою, i нацiональнi риси характеру, рiвень нацiональноi свiдомостi. Словесна символiка народу виступаi важливим чинником творiння нацiонально-культурноi картини свiту; навiть iндивiдуальнi символи характернi для художньо-творчого осмислення дiйсностi, звичайно зумовленi особливостями нацiонального мовного типу, мовноi особистостi. [13, с.194].

Писанковий орнамент розвивався багатьма столiттями й тисячолiттями, бо писанки потрiбно було писати щороку. Досвiдченi писанкарки мали певну кiлькiсть традицiйних мотивiв, якi вони вживали в рiзних комбiнацiях [14, с.27]. Тому писанковий орнамент тАФ вважають витвором тисячолiтньоi традицii i столiтнiх змiн [9, с.8]. Орнамент тАФ це прикраса, вiзерунок, побудований на ритмiчному чергуваннi елементiв, котрi композицiйно можуть утворювати орнаментований ряд, залежно вiд характеру цих елементiв Орнамент подiляють на геометричний та зображувальний, а за тематикою тАФ на рослинний або зооморфний. Вiн i складовою частиною декоративноi композицii [11, с.125].

Писанковий орнамент тАФ це соборний твiр, i вiн мiг дiйти до нинiшнього високого розвитку лише завдяки своiй консервативностi, через його обрядове значення. Тематика писанок тiсно пов'язана з повсякденним життям. Високохудожнi пам'ятки мистецтва давнiх слов'ян дають уявлення про iх багатогранний життiлюбний характер. У цей час створюються такi орнаментальнi мотиви та композицii, якi стануть з часом своiрiдними канонами у народному мистецтвi. Це, наприклад, симетрична композицiя з двома кониками та деревом або жiнкою всерединi, яка у вишивцi, розписах, ткацтвi, рiзьбленнi, писанках збереглися до наших днiв [14, с.27]. Орнамент часiв Киiвськоi Русi з переважно мiфологiчним змiстом вiдзначаiться багатством мотивiв, форм, забарвлення, наявнiстю давньоi символiки. Удосконалюючись з плином часу, вiн лiг в основу орнаментики украiнських народних писанок [14, с. 26]. В останнi десятилiття широко побутувала думка, що розмальовування яiць до Великодня iснувало лише в захiдних районах Украiни, а у схiдних переважав спосiб одноколiрного фарбування яiць у вiдварi з лушпиння цибулi або в анiлiнових фарбниках. Однак останнi дослiдження дозволяють стверджувати, що поряд з крашанками традицiйно iснувало ще й розписування яiць чiткими геометричними мотивами рослинного походження, що мали глибокий духовний змiст. Треба зауважити, що кожна мiсцевiсть, а iнодi i кожне село мали своi особливостi i традицii не лише у виборi орнаментальних мотивiв, а й у розмiщеннi елементiв та забарвленнi яiць [14, с.27].

Звичайно, орнамент заслуговуi окремого слова. Деякi його iдеi тАФ зображення дощу, зерна тАФ нагадують форми примiтивного мистецтва наскальних малюнкiв. Особливiстю вiзерунку i те, що вiн не показуi (не зображаi речi такими, якими вони i, а розповiдаi (передаi загальну iдею), наближаючись цим до пiктографiчного письма. Орнамент украiнськоi писанки загалом перегукуiться з орнаментом посуду Трипiльськоi культури, а це 3500-1700 рокiв до Р. X. Вченi знаходять перегуки i з орнаментом вишивки та килимiв, настiнного розпису, керамiки, рiзьби по дереву, що й цiлком зрозумiло, адже декоративнi в зори тАФ це по сутi традицiйнi обереги, якими позначалося все довкола тАФ тканину, стiни, дерево, посуд тощо. [9, с. 9].

Композицii переважно зумовленi членуванням сферичноi поверхнi меридiальними, поперечними та косими лiнiями на поля всiлякоi конфiгурацii. Лiнii цi завжди свiтлi, чiтко роздiляють сумiжнi кольоровi дiлянки, що нагадуi прийоми давньогрецького вазопису, давньоримських орнаментальних композицiй. Часом уже характер членування стаi головною просторовою iдеiю вiзерунка писанки, визначаючи ii назву: ВлбарильВнцеВ» (видiлення широкоi поперечноi смуги), ВлбезконечникВ» (подiл поверхнi безперервною спiральною чи хвилястою лiнiiю), Влсорок клинцiвВ» (перехрещення чотирьох меридiанiв, екватора i чотирьох косих окружностей, що утворюi 48 дрiбних трикутних дiлянок).

Висновки

Виходячи з того, що писанка тАФ найпродуктивнiший вид украiнського народного мистецтва XIX ст. (щовесни в кожному селi виготовляли принаймнi вiд кiлькасот до двох-трьох тисяч нових зразкiв), вона не могла не стати стилеутворюючим фактором для решти видiв, у першу чергу для стiнопису, мальованоi керамiки. Втiм, i зворотнi процеси мали мiсце, що засвiдчують назви вiзерункiв писанок: ВлвишиванкаВ», Влзоря з ляхiвкоюВ», ВлмережанкаВ», ВлплахтоваВ», ВлрушничокВ», ВлситцеваВ», Влшитi рукавиВ» тощо. У кожному регiонi пропорцiйний лад i колорит писанок утворюi стилiстичний ансамбль з рештою видiв народного мистецтва [12, с.152].

Вместе с этим смотрят:

"Нивхи"

32-я Стрелковая дивизия (результаты поисковой работы группы "Память" МИВлГУ)

4 capitals of Great Britain

About Canada

Description of Canada