Американська поетика кiнця ХРЖХ тАУ початку ХХ столiття

Реферат

Американська поетика кiнця ХРЖХ - початку ХХ столiття

Американська поетика кiнця ХРЖХ - початку ХХ столiття характеризуiться великим розмаiттям лiтературних напрямiв i стилiв, значною кiлькiстю талановитих творчих особистостей з оригiнальними поглядами на лiтературу та життя. Поетика iхнiх творiв стала обтАЩiктом i предметом дослiджень багатьох дослiдникiв. Одним з таких дослiджень i праця Алана Шухарда, Фреда Морамарко, Вiльяма Сулiвана тАЮСучасна американська поезiя.1865-1950тАЭ. Автори аналiзують творчiсть найбiльш яскравих представникiв американськоi поезii кiнця ХРЖХ - початку ХХ столiття. Серед них - Емiлi Дiкiнсон, Едвiн Робiнсон, Роберт Фрост, Карл Сендберг, Езра Паунд i Томас Елiот та iншi. Автори дають достовiрну аргументацiю для визначення приналежностi поетiв до того чи iншого лiтературного напряму. Велика увага звертаiться на iнтеграцiю двох чи бiльше напрямiв у творчостi одного поета. Загалом книга даi повне та багатогранне, не позбавлене обтАЩiктивностi, уявлення про американську поетику на зламi ХРЖХ i ХХ столiть.

Ми обмежимося аналiзом творчостi лише тих поетiв, чия творчiсть була найбiльш помiтною у рiчищi американського лiтературного процесу та всесвiтньоi лiтератури загалом.

Емiлi Дiкiнсон (1830-1886) - друга пiсля У. Уiтмена душа американськоi поезii. Особливiстю ii творчостi i те, що у неi елементи романтизму тАЮвростали" в реалiстичну поетику. Фiлософськi та естетичнi погляди поетеса висловлювала у своiх вiршах. Протирiччя мiж iдеалом i дiйснiстю визначили тематику ii творiв. Людина у поезii Емiлi Дiкiнсон надзвичайно самотня, вiдчужена вiд суспiльства. Цей мотив був властивий поетам-романтикам, якi найповнiше розробили його у своiй творчостi. Емiлi Дiкiнсон, як i бiльшiсть митцiв, розвтАЩязуi найактуальнiшi проблеми буття, торкаiться християнськоi тематики, взаiмин людини i Бога, смертi. Поетичну майстернiсть поетеси критики ХРЖХ столiття сприймали як вiдхилення вiд творчих канонiв того часу. РЖ лише в 10-тi роки, в перiод тАЮпоетичного ренесансутАЭ, ii вiршi знайшли глибокий резонанс в американськiй лiтературi, вплинувши на формування естетичних поглядiв i художньоi майстерностi К. Сендберга та В. Лiндсея.

Едвiн Робiнсон. Поезiя Едвiна Робiнсона стала звтАЩязною ланкою мiж тАЮтьмяним перiодомтАЭ i тАЮпоетичним ренесансом". Власне у його творчостi романтична поетика переростаi в реалiстичну, формуючи новi художнi засоби. Героi його перших вiршiв - мешканцi фантастичного провiнцiйного мiстечка Тiльбюрi-таун, прообразом якого став Гардiнер в Новiй Англii, де минуло дитинство поета.

Юнiсть Едвiна Робiнсона була не з легких. Два роки вiн навчався у Гарвардському унiверситетi, але пiсля смертi батька змушений був залишити навчання i шукати роботу. Щастя усмiхнулося лише у 1905р., коли президент Теодор Рузвельт звернув увагу на його збiрку тАЮКапiтан КрiгтАЭ (тАЮCaptain Crig", 1902) i запропонував йому посаду iнспектора митницi в Нью-Йорку. Робiнсон пропрацював там до виходу у свiт своii новоi книги вiршiв тАЮМiстечко на рiцiтАЭ (тАЮThe Town Down the River", 1910). Наступнi збiрки покращили матерiальне i соцiальне становище поета: тАЮЛюдина на фонi небатАЭ (тАЮThe Man Against the JkyтАЭ, 1916), тАЮТри таверни" (тАЮThe Threc TavernsтАЭ, 1920).

На формування романтичноi поетики Робiнсона значний вплив мали Вордсворт i Кiплiнг. У перших вiршах вiн навiть наслiдував свого кумира Готорна, а деякi строфи перекликалися з творами Р. Емерсона та Е. Дiкiнсон.

Поетика автора характеризуiться такими рисами: метрична римована строфа (у 20-тi роки йому на змiну приходить бiлий вiрш), лаконiзм з недоговоренiстю, недомовкою, яскрава метафоричнiсть. Його розповiдi часто втiлюються у форму балади, сонета, а найчастiше у форму специфiчного, властивого лише Робiнсоновi, драматичного монологу. Героi творiв - чудаки i невдахи, вiдкинутi суспiльством. Художнiй прийом гротеску допомагаi авторовi за допомогою декiлькох штрихiв намалювати прекрасний портрет. Лаконiзмi i непередбачуваний поворот логiчноi думки, як правило в останнiх рядках, роблять вiршi Робiнсона неповторним явищем американськоi поезii.

Робiнсонiвська тАЮпортретна галерея" Тiльбюрi-тауна пiдготувала естетичний грунт для появи сенсацiйноi тАЮАнтологii Спун-РiвертАЭ (тАЮThe Jpoon River AntologyтАЭ) Едгара Лi Мастера.

Перша книга вiршiв Е. Мастерса вийшла у 1898р. Вiн наслiдував античних письменникiв i романтикiв, вiдновив форми рондо i ронделi, якi вже давно вiджили свiй вiк. У пошуках нових форм поет звертаiться до епiграм i епiтафiй. Гострi проблеми сучасностi втiлилися у Е. Мастерса у форму давнiх епiтафiй, написаних бiлим вiршем, у багатьох моментах схожих з верлiбром У. Уiтмена. Звiльнившись вiд умовноi рими Е. Мастерс змiг розповiсти читачевi простою i доступною мовою про найсокровеннiшi думки, вiднесенi у той свiт мешканцями Спун-Рiвера. Через похвальнi написи на нагробних табличках проступаi гiрка правда життя.

тАЮАнтологiя Спун-РiвертАЭ стала одним iз досягнень реалiзму в американськiй поезii, в нiй був iстотно новий пiдхiд до життя, якому було чуже прикрашання життя, властиве романтизмовi. тАЮАнтологiятАЭ виходила багатотисячними тиражами. Однi критики звинувачували автора в аморальностi, а iншi порiвнювали його твори з епопеями О. Бальзака i Е. Золя. Дiапазон охоплення дiйсностi дозволяi вiднести цю збiрку до жанру роману-епопеi у вiршах.

Значне мiсце в американськiй поезii займаi Вiчел Лiндсей. Майбутнiй поет народився у м. Спрiнгфiлд. Там пройшли його дитячi роки. Батько Лiндсея був лiкарем, мати - донька провiдника-кемпбелiста. Навчався Лiндсей у коледжi Хайрам в Огайо. Батьки-сектанти виховували сина у релiгiйному дусi. Це привело Лiндсея до захоплення iдеями популiзму.

Успiх i визнання тридцятичотирьохлiтнього поета у перiод тАЮпоетичного ренесансу" був невипадковим. 1913 рiк, коли вийшла його книга тАЮГенерал Уiльям Бут вiдправляiться у рай" (General William Booth Enters into HavenтАЭ), став роком тАЮпоетичних жнивтАЭ В. Лiндсея. Читачi були враженi незвичайнiстю i новизною художнiх форм. Вiршi були розрахованi не для читання для себе, а на виконання перед великою аудиторiiю. Автор вимагав, щоб його вiршi спiвалися.

У 1914р. збiрка тАЮКонготАЭ (тАЮCongoтАЭ) справила величезну сенсацiю. Вона вiдзначалася музикальнiстю, ритмiчнiстю i щирiстю негритянських тАЮспiрiчуелiвтАЭ i тАЮблюзiв".

Бiльшiсть вiршiв В. Лiндсея побудованi за зразком балади: строфи з чiтко вираженим ритмом i римою закiнчуються повторюваним прозовим рефреном, цiллю якого i пiдкреслити ритмомелодику попередньоi строфи.

В. Лiндсей внiс в американську поезiю теми i ритми негритянського фольклору i шумного американського життя. Це був пристрасний провiдник краси, темпераментний полiтичний поет, який вiдкликнувся на полiтичну злобу дня щирими, але наiвними восхваляннями чи прокляттями.

Блискуча технiка вiрша В. Лiндсея залишила глибокий слiд i ii пiдхопили i розвивали багато поетiв.

Життя не особливо пестило В. Лiндсея. Визнання прийшло тодi, коли йому було вже за тридцять. За лiтературним успiхом прийшла втома, яка загрожувала творчим безплiддям якого вiн не змiг пережити. Вiн закiнчив життя самогубством, коли йому було птАЩятдесят два роки.

Роберт Фрост, iдиний зi всiх американських лiтераторiв став лауреатом Пулiтцеровськоi премii чотири рази. У 1961р. вiн був вибраний тАЮпоетом-лауреатом" штату Вермонт. Р. Фрост прийшов у лiтературу в перiод тАЮпоетичного ренесансу" 10-х рокiв ХХ ст. У центрi його творчостi завжди стояла людина.

У 1913р. побачила свiт перша збiрка поезiй Р. Фроста тАЮВоля хлопчикатАЭ (тАЮA BoyтАЩs WillтАЭ). А у 1914р. окрилений успiхом поет видаi другу збiрку тАЮНа пiвнiч вiд Бостона" (тАЮNorth of BostonтАЭ). В цей час йому виповнилося 45 рокiв. Вiк, звичайно, був досить солiдним для початкiвця. Тим паче, що поети дуже тепло зустрiли вiршi Р. Фроста, в яких iх iмпонували романтичнi картини природи.

Раннiй Фрост наслiдував романтичнi традицii. Вiн знаходився пiд сильним впливом П. Шелли. Р. Фрост досконало вивчав латинську i грецьку лiтературу, знав античну фiлософiю.

Мотиви боязнi смертi i тАЮхристиянськоi покоритАЭ у вiршах поета постiйно змiнювалися оптимiзмом. Якщо ж у першiй книзi Р. Фроста переважали твори, написанi в дусi романтичноi традицii, у другу збiрку увiйшли оригiнальнi як за формою, так i за змiстом вiршi-дiалоги, або, як iх називаi американська критика, тАЮдраматичнi дiалоги". Тут вперше втiлився фростiвський птАЩятистопний ямб, якому вiн намагався надати тАЮрозмовну iнтонацiютАЭ. Створюючи свою теорiю вiрша, поет спирався на досвiд Вергiлiя, Шекспiра, Водсворта. У своiх естетичних пошуках Р. Фрост пiшов далi, намагаючись тАЮстворити героя з того, у кому нiхто ще не помiтив героя". Згодом правда життя стала основним обтАЩiктом зображення у його поезiях. РЖ якщо деякi поети i критики бачили у ньому лише романтика, поета-пейзажиста, то згодом його чекала слава поета-новатора, який внiс нову течiю в Уiтменiвську традицiю.

Серед багатьох поетiв, якi заявили про себе в голос у перiод тАЮпоетичного вiдродження", Карл Сендберг видiлявся не тiльки яскравим талантом, а й особистою людською привабливiстю. До цього часу вiн пройшов важкi життiвi випробовування. Йому навiть не вдалося закiнчити коледж через брак грошей. Почесний диплом про закiнчення Ломбард-коледжа був вручений К. Сендберговi у день його вiсiмдесятилiття, коли вiн уже був всесвiтньо вiдомим поетом, членом Академii Наук.

Поету-початкiвцю вдалося видати двi збiрки: тАЮБезжальний екстазтАЭ (тАЮThe Reckless Ecstasy", 1904) i тАЮПлач троянди" (тАЮThe Plaint of a RoseтАЭ, 1905). Камернiсть i субтАЩiктивiзм цих збiрок не принесли поетовi успiху. Пiзнiше вiн сам вiдмовився вiд них як вiд iнородного тiла у своiй поезii. РЖ тiльки десять рокiв пiзнiше тридцятивосьмирiчний К. Сендберг увiрветься у рiчище тАЮпоетичного ренесансу" збiркою тАЮЧiкаго", вiршi якоi зазвучать вагомо i незвичайно. Збiрка викликала бурхливi суперечки серед критикiв. Деякi з них твердили, що Сендберг - новоявлений Уiтмен; деякi критики повтАЩязували його творчiсть з iмажистами, оскiльки поет iнодi друкувався у iх виданнях. Мало мiсця також i несприйняття творчостi К. Сендберга: твердив, що навiть дитина може написати вiршi краще.

Безумовно, що верлiбр К. Сендберга значною мiрою походить вiд верлiбра У. Уiтмена. Рiзноманiтнiсть сендберговського вiрша вiдлякувало багатьох прихильникiв Р. Фроста, який твердив, що написати бiлi вiршi - це все одно, що тАЮграти в тенiс без сiтки". А сам Сендберг з добродушною усмiшкою говорив, що форма вiрша заганяi поета у тупiк, як розгадування кросворду, тАЮчим бiльше рими, тим менше поезii i тим бiльше небезпеки, що вона ухилить поета вiд того, що вiн хотiв сказати на початку вiрша". При цьому вiн казав: тАЮЯкщо вiрш вписуiться у риму - то це добре, а якщо не вписуiться - теж добре". Але це була лише зовнiшня безтурботнiсть. До верлiбру К. Сендберг вiдносився дуже серйозно, вважаючи, що вiльний вiрш даi поетовi можливiсть яскравiше висловити свою творчу iндивiдуальнiсть.

Намагаючись осмислити джерела, якi живили рядки з книги тАЮЧiкаготАЭ, американський критик Девiд Перкiнс писав: тАЮВiрш тАЮЧiкаго" - це iмiтацiя Уiтмена. Деякi строфи збiрника тАЮЧiкаго" - одна з близьких iнтерпретацiй Е. Робiнсона, деякi вiршi - iмпресiонiстськi, деякi поiднують iмпресiонiзм з переважаючою образнiстю японського вiрша. Що стосуiться iмажизму, то Сендберг казав, що вiн не маi до нього нiякого вiдношення. Проте його вiршi тяжiють до конкретностi i обтАЩiктивностi властивоi американським iмажистам.

Сендбер виступав як поет великого мiста, у якому все для нього було надзвичайним, де все вiн сприймав iз захопленням. В цьому поет продовжував урбанiзм Бодлера i Уiтмена, якi у ХРЖХ ст. пiдняли тему мiста i його мешканцiв. Урбанiстичнi мотиви звучали у 10-тi роки у творчостi В. Маяковського, Е. Верхарна, Г. Апполiнера, Т. Елiота. Але якщо лiричний герой Т. Елiота вiдчуваi своi безсилля перед величезним чудовиськом - сучасним мегаполiсом, то мiськi вiршi К. Сендберга - свiтлi, чистi i захоплюючi.

У 1918р. виходить збiрка вiршiв К. Сендберга тАЮЗбиральники кукурудзи" (тАЮCornhuskersтАЭ). Тут, на вiдмiну вiд урбанiстичних мотивiв тАЮЧiкаго", домiнуi селянська тематика. Поет славить красу природи рiдноi землi в усi пори року, а особливо в кiнцi лiта i восени, коли люди винагороджуються за свою працю щедрим врожаiм. Багатство кольорiв рiдного краю - постiйне джерело натхнення поета.

Кiнець 10-х - початок 20-х рокiв - плодовитий перiод у творчостi К. Сендберга. Перша свiтова вiйна стала приводом для написання громадянськоi лiрики.

У бiльшостi вiршiв збiрки тАЮДим i сталь" (тАЮSmoke and Steel", 1920) поет не тiльки наслiдуi традицii уiтменiвського вiльного вiрша, але продовжуi кращi естетичнi начала у творчостi свого учителя.К. Сендберг протестуi проти жорстокого полювання тАЮсильних свiту цього". Уже в збiрцi тАЮДим i сталь" помiчаiмо тенденцiю поступового вiдходу поета вiд соцiальноi тематики в субтАЩiктивний свiт. Вiршi, народженi у цьому свiтi, часто нагадують iмажистськi явища або предмети, якi запамтАЩятовуються в них у момент реалiзацii своiх вищих якостей. Наприклад, у вiршах тАЮСтаромодна взаiмна любов", тАЮЛiтнi зорiтАЭ, тАЮСтаруха з корзиною". У них проявилися впливи японськоi поетики. Це помiтила американська критика. У збiрцi тАЮДим i сталь" вiдчуваiться вплив вiршiв тАЮхайкутАЭ. Сендберг став бiльш уважним до образу, оскiльки вiн брав участь у виданнях iмажистiв у 1914р.. За допомогою тАЮхайкутАЭ вiн заволодiв таiмницею мудростi образу.

В серединi 20-х рокiв у творчостi К. Сендберга вiдчуваються песимiстичнi мотиви. З роками удосконалюiться естетична основа поета.

Ще одним важливим етапом у поетичнiй бiографii К. Сендберга стаi збiрка тАЮНарод - так! тАЭ (тАЮThe People, YesтАЭ, 1936). Деякi критики твердять, що саме тут поет досягаi свого iдейного, морального, естетичного i художнього апогею. За задумом i художнiм втiленням книга К. Сендберга перегукуiться з тАЮЛистями трави" У. Уiтмена. Цi книги зближуi не лише композицiйна схожiсть, iх iднаi також великий гуманiстичний потенцiал.

Книга налiчуi 107 пронумерованих вiршiв, звтАЩязаних мiж собою спiльною iдеiю. У збiрцi тАЮНарод - так! тАЭ прослiдковуються сильнi фольклорнi мотиви. Сам К. Сендберг прекрасно виконував народнi пiснi i балади, акомпануючи собi на гiтарi. З глибини народноi мудростi вiн черпав своi образи i легенди, з невичерпних джерел живоi мови вiн поповнював свiй лексичний запас.

Останнi двi книги - тАЮШирота Сендберга" (тАЮThe Sandburg Range", 1953) i тАЮВiршi урожайноi пори (тАЮHavest Poems", 1960) - це своiрiднi ретроспекцii, фiлософськi роздуми над життям. Загальний художнiй рiвень цих збiрок, як звичайно, високий, але вони не додають нiчого якiсно нового у творчiсть видатного поета.

Карл Сендберг виступав новатором у сферi мови, поетики i естетики. Американський критик Г. Голден називав К. Сендберга тАЮголосом спiваючоi Америки", зазначаючи, що сама його мова з драматичними паузами i середньозахiдним дiалектом була тАЮрiзновидом спiву". Продовжуючи цю думку, iнший американський критики Девiд Перкiнс вiдзначаi: тАЮйого словник простий i рiдко його можна назвати тАЮпоетичнимтАЭ чи тАЮабстрактним". Вiн використовуi iнтонацiю розмовноi мови, коли це потрiбно. Можна зустрiти в його поезii i сленг, i сильну народну метафору.. Виконуi вiн i синтаксичнi паралелi i повторитАЭ.

Як уже згадувалося, верлiбр К. Сендберга близький до верлiбру автора тАЮЛистiв трави". Ключем до розгадки його таiмницi можуть служити слова У. Уiтмена: тАЮРитм я визнаю не зовнiшнiй, регулярний i розмiрений: короткий склад i довгий склад.. - як кроки кривого, - така поезiя менi чужа. Морськi хвилi не викочуються через рiвнi промiжки часу, як i пориви вiтру мiж соснами, проте i в ревi хвиль, i в шепотi вiтру мiж деревами i дивний ритм.. Власне цю рiзноманiтнiсть мелодii i ритму я стараюся вловититАЭ. Творчо розвиваючи теорiю поетики свого учителя, К. Сендберг йде далi. тАЮОдне iз засобiв, за допомогою яких Сендберг досягаi бiльш тонкого почуття ритму, i володiння складом, тембром i наголосом голосних". Засобами поетики автор викликаi у читача майже фiзичне вiдчуття сумного i святкового передзвону дзвонiв. Проте головна заслуга видатного поета - у плодотворному розвитковi демократичних традицiй, закладених У. Уiтменом, у привнесеннi своii, новоi, тАЮсендберговськоiтАЭ течii.

З усiii рiзноманiтностi модернiстських шкiл, течiй i груп в захiднiй лiтературi ХХ столiття iмажизм був найбiльш впливовим напрямом в англомовнiй поезii. Вiн мав найбiльший вплив на весь хiд ii подальшого розвитку. РЖмажисти вперше заявили про себе у 1909р. у стiнах невеликого лондонського ресторану, де був створений поетичний клуб, який з часом отримав назву тАЮшкола iмажизму". Творцем клубу був англiйський поет i фiлософ Т. ХтАЩюм, а духовним батьком iмажизму став американський поет Ера Паунд.

РЖмажисти почали не тiльки з бунту проти тАЮтуманноi", за iх поняттям, романтичноi традицii, але й повстали проти пошлостi естетики тАЮдiлового свiту". Естетичнi цiнностi i зразки вони шукали в далекому минулому, не зiпсованому пороками буржуазноi цивiлiзацii. Захоплення верлiбром виходило у iмажистiв з iх захоплення давньогрецькою поезiiю. Йшло воно i з верлiбра У. Уiтмена. Деякi iмажисти зверталися також до досвiду вiльного вiрша французьких поетiв. Прихильники iмажизму намагалися створити своi поетичнi теорii, заснованi на складних метричних формах.

Свiтоглядною основою цього лiтературного напряму була фiлософiя iнтуiтивiзму. Своiрiдним естетичним кредо для багатьох iмажистiв стали вимоги iх метра Езри Паунда, виголошенi у статтi тАЮДекiлька заборон iмажистатАЭ (A Fen DontтАЩs by a ImagistтАЭ): тАЮНе використовуйте жодного зайвого слова, яке не виявляло б нiчого нового. Бiйтеся абстракцiй. Не повторюйте у вiршах того, що було сказане у гарнiй прозi".

Е. Паунд порiвнюi майстернiсть поета з грою скрипаля. Поет повинен чути i вiдчувати кожне слово, кожен звук так, як музикант чуi i вiдчуваi кожну ноту: тАЮНе змушуйте кожен рядок завмирати в кiнцi, а наступний починатися з пiдйому. Нехай початок наступного рядка пiдхоплюi пiдйом ритмiчноi хвилi, якщо не хочете довжелезних пауз. Одним словом, робiть так, як музикант, як хороший музикант, коли ви маiте справу з тiiю галуззю вашого мистецтва, яка бiльш усього подiбна до музики". Звiльняючи поета вiд зайвоi описовостi, Е. Паунд вимагаi вiд нього, як вiд фотографа, помiтити i зафiксувати у вiршах явище чи предмет у момент виявлення у нього найкращих якостей.

Бунт iмажистiв проти романтичних канонiв перетягнули на iх бiк багатьох талановитих поетiв, таких як Х. Дулiтл, Е. Лоуелл, У.К. Уiльямс, Дж.Г. Флетчер. РЗх новаторство у галузi вiршотворення захоплювало на рiзних етапах К. Сендберга, М. Мура, У. Стiвенса та iнших поетiв наступних десятилiть.

Молодi поети, звертаючись до iмажизму, щиро вiрили в iстинну революцiйнiсть iх естетичних новацiй: тАЮМи хотiли викинути на смiтник застарiлi форми, вичерпанi штампи i передати якомога правдивiше бачення i вiдношення до свiту. Ми були молодi i цiлком серйозно були готовi голодувати i терпiти обмеження заради поезii, яку надiялися створити. Але час показав обмеженiсть i субтАЩiктивiзм естетики iмажизму. Основними недолiками i мажизму було те, що посвяченим в iмажизм не дозволялося робити висновки про життя. Поетовi дозволялося лише констатувати, але в нiякому випадку аналiзувати, що призводило до безплiдного естетизму, який був i залишаiться беззмiстовним.

Ездра Паунд (1885-1972), один iз основоположникiв i теоретикiв iмажизму, народився у США, у штатi Айдахо. Закiнчив Пенсiльванський унiверситет. У 1908р. поет виiхав в РЖталiю, а потiм в Англiю. В Лондонi вiн зблизився з iмажистами i незабаром стаi, разом з Т. ХтАЩюмом, одним з метрiв цього напряму. З початку 20-х рокiв Ера Паунд живе в Парижi. Поет поступово вiдходить вiд радикальних настроiв молодостi. В 1929р. вiн знову iде в РЖталiю, де вiн знаходить подiбнiсть своiх полiтичних переконань з платформою Муссолiнi. В роки свiтовоi вiйни Е. Паунд був звинувачений за профашистськi погляди. Поету готувався смертний вирок. Проте медична експертиза взнала Е. Паунда душевнохворим i вiн потрапив у психiатричну лiкарню. У 1958р., у звтАЩязку зi зверненням ряду iталiйських дiячiв лiтератури i мистецтва - учасникiв Спротиву, поет був звiльнений з лiкарнi i знову повернувся в РЖталiю. Вiн проживав там своi останнi роки, перебуваючи в станi душевноi кризи.

Для iсторii американськоi лiтератури особливо важливим i раннiй етап творчостi поета, коли вiн виступав не тiльки новатором у галузi технiки вiрша, але й бунтарем, який критично осмислював дiйснiсть. Естетичний iдеал раннього Паунда був звернений в далеке минуле: в давнiй Китай, античний Рим, iталiйське середньовiччя. За його уявленням, поезiя давнiх могла повернути сучаснiй лiтературi глибину i свiжiсть початкового значення слова. Кумирами Е. Паунда були iталiйський поет ХРЖРЖРЖ столiття, друг i учитель Данте Гвидо Кавалькантi, а також французькi новатори вiрша Франсуа Вiйон i Поль Верлен, яких роздiляли чотири столiття.

Мотивами бунтарства проникнутi його першi книги вiршiв, виданi за кордоном: тАЮЗгасаюче свiтлотАЭ (1908, РЖталiя) i тАЮЛюдина" (1909, Англiя). У 1925р. вийшла перша збiрка тАЮПiсень (тАЮКантостАЭ) Е. Паунда. До цього жанру поет звертався протягом всього творчого шляху. Пiснi (iх було задумано100) створювалися в дусi тАЮБожественноi комедii" Данте.

Е. Паунд намагався показати читачевi галерею картин дiйсностi вiд давнього свiту до сучасностi, показуючи крах людських iлюзiй у свiтi наживи. Проте Прокрустове ложе тАЮнеокласичних" канонiв вiршотворення, винайдених Е. Паундом, настiльки ускладнюють сприйняття тАЮПiсеньтАЭ, що вони часом бiльше схожi на ребуси, нiж на поезiю у звичайному розумiннi. У бiльшiй мiрi це стосуiться останньоi спроби поета продовжити своi тАЮПiснiтАЭ в РЖталii на схилi життя. Заодно Е. Паунд намагався переоцiнити своi естетичнi та iдейнi принципи.

Пiснi Е. Паунда залишилися незавершеними: зi ста задуманих було написано лише девтАЩяносто; бiльшiсть з них не вiдбивали у повнiй мiрi задум поета, оскiльки змiст загубився у хитромудрих сплетiннях iмажистськоi ускладненоi образностi.

Одним iз найбiльш значних творiв Е. Паунда i поема тАЮХтАЩю Селвiн Моберлi" (тАЮHugh Selvyn Mauberly", 1920). У нiй автор послiдовно виступаi проти порокiв сучасного йому суспiльства. Е. Паунд бунтуi проти загибелi прекрасного. Вiн не може змиритися з тАЮрiзаниноютАЭ, яку називають тАЮсвiтовою вiйноютАЭ. Жертви народiв надзвичайно великi, а головне - беззмiстовнi.

РЖдейний бунт поета пiдсилюiться бунтом естетичним, вiн наполягаi, щоб новий змiст втiлився у новi художнi форми. Ця вимога походить з основних естетичних умов iмажистiв. У поемi тАЮХтАЩю Селвiн Моберлi" вiдчуваються манери письма Дж. Джойса, але ii самобутнiсть незаперечна як в iдейно-естетичному, так i у формально-структурному (оригiнальне вiршування). Не випадково цей твiр мав вплив на iншого представника англомовноi поезii - Томаса Елiота i його поему тАЮНеплiдна земля". РЖмажистську теорiю вiршування Е. Паунд викладаi також у рядi вiршiв.Е. Паунд намагаiться тАЮвдихнути живу душутАЭ у сучасне мiсто, про що вiн заявляi у вiршi тАЮНью-ЙорктАЭ, називаючи це велике дитя цивiлiзацii тАЮбiлоснiжною коханою".

Е. Паунд сказав своi слово в американськiй лiтературi, i воно було почуте i пiдхоплене такими великими майстрами, як Т. Елiот, Х. Дулiтл, Р. Фрост, Е. Хемiнгуей, Дж. Джойс. Вони зобовтАЩязанi йому не тiльки як редакторовi, який благословив iхнi першi твори, але i як поетовi, який значною мiрою визначив iх естетичний iдеал i художнi кредо.

Найбiльш послiдовним продовжувачем Езри Паунда став Томас Стернз Елiот, одна з найвагомiших лiтературних постатей в iсторii англомовноi поезii ХХ столiття.

Сучасники i спiввiтчизники високо цiнували поетичний талант Т. Елiота. Критики твердять, що те, що зробив Т. Елiот не можна буде вiдкинути. Вiн займав значне мiсце серед людей того часу. Вiн допомагав iм краще зрозумiти свiт.

РЖмажисти, в тому числi i Т. Елiот, внесли в американську поезiю мотиви незадоволення сучасним суспiльством. Поет пригадуi, як у 1923р. двадцятирiчним юнаком вперше вiдкрив для себе тАЮНеплiдну землю". Вона вiдрiзнялася вiд усього, що видавалося тодi в американських друкарнях.

Народився Т. Елiот 26 березня 1988 року в м. Сент-Луiсi в багатiй американськiй сiмтАЩi. У 1910р. вiн закiнчуi Гарвардський унiверситет i iде для продовження навчання в Париж, де вiдвiдуi Сорбонну. Повернувшись у Гарвард, Т. Елiот вивчаi фiлософiю. У 1913-1914рр. вiн навчався в Англii, в Оксфордi, а також у Нiмеччинi.

Пiсля закiнчення першоi свiтовоi вiйни певний час працюi у школi а згодом - у банку. Певний час обiймаi посаду замiсника редактора журналу тАЮЕгоiсттАЭ, потiм видаi i редагуi журнал тАЮКрайтерiон", а з 1935р. стаi директором видавничоi форми тАЮФейбер енд ФейбертАЭ. У 1948р.Т. Елiот був лауреатом Нобелiвськоi премii, а з часом король Георгiй VI нагороджуi його орденом тАЮЗа заслуги". Помер поет у 1965 року. Творчiсть Т. Елiота достатньо важка для розумiння, оскiльки поет вважав твори мистецтва явищем iманентним. Кожен його образ - це знак, який висловлюi, виражаi настрiй поета, його субтАЩiктивне вiдношення до свiту.

Уже пiсля першоi свiтовоi вiйни Т. Елiот стаi найбiльш впливовим поетом серед iмажистiв. Але з часом вiн тАЮвiдгалужуiться" вiд iмажистiв i створюi свою теорiю. Вiн багато уваги придiляi реформуванню вiрша.Т. Елiот часто вiдмовляiться вiд традицiйного римування, створюi своi конструкцii верлiбра, дуже складнi, схожi на давньогрецький вiрш. Якщо ж вiн навiть i зберiгаi риму, то привносить багато нового i смiливого.

У 1916р.Т. Елiот опублiкував дисертацiю тАЮДосвiд i предмет пiзнання у фiлософii БредлитАЭ. Фiлософiя, до якоi звернувся поет, була iдеалiстичною метафiзикою. Вона стала свiтоглядною основою його творчостi.

Т. Елiот вiдомий i як лiтературний критик, адже вiн написав бiля 400 праць. Сила впливу Елiота-критика була не меншою, нiж Елiота-поета. У своiх статтях - вiд тАЮТрадицii й iндивiдуального таланту" (1919) i до тАЮНотаток до визначення культуритАЭ (1948) - вiн заявляi, що найбiльшою умовою збереження культури i у тому, щоб зберегти ii i надалi культурою меншостi. Свою потребу писати для вибраних Т. Елiот пояснюi тим, що велика аудиторiя не в станi повнiстю осмислити те, що вiдбуваiться в навколишньому свiтi, всю складнiсть i протирiччя його явищ, в цей час, як поет повинен вiдображати цi явища. У своiму есе тАЮМетафiзичнi поети" вiн твердить, що в умовах сучасноi йому цивiлiзацii поет повинен бути складним для розумiння. Поет повинен бути все бiльш хаотичним, алегоричним, непрямим i, якщо необхiдно, змiнити значення слова. Звiдси - технiка його вiрша з серiiю ускладнених i зашифрованих образiв. Т. Елiот висуваi тезу про те, що сучасна поезiя повинна вiдображати хаос сучасного свiту. Намагаючись зрозумiти хаос сучасного свiту з позицiй iдеалiстичноi метафiзики, Т. Елiот приходить до песимiзму i втрачаi вiру в людину, у можливостi ii розуму. Основну функцiю поезii вiн вбачаi у розвитку мови. Говорячи про поезiю для вибраних, Т. Елiот твердить, що завжди повинен бути невеликий авангард людей, якi i незалежнi i випереджують свiй час, вони завжди готовi сприймати все нове швидше. Розвиток культури не означаi, що всi повиннi пiднятися на високий щабель, це було би рiвнозначним тому, якби заставляли всiх iти в одну ногу. Це означаi пiдтримку тiii елiти, за якою йде основний, але бiльш пасивний загiн читачiв, який вiдстаi вiд неi бiльше, нiж на одне поколiння.

У 1950р. поет виголосив промову на тему тАЮДанте у моiму життi" в iталiйському iнститутi. Тут вiн висловлюi своi вiдношення до великих поетiв минулого. Вiн, зокрема, сказав: тАЮДо справжнього розумiння великих майстрiв, таких, як Шекспiр, iдеш все життя, тому що на кожному етапi творчого зростання - а цей процес повинен тривати до смертi - ти розумiiш iх все краще. Такими великими майстрами i Шекспiр, Данте, Гомер i Вергiлiй".

РЖдейно-естетична програма Т. Елiота формуiться з початком 20-х рокiв. Проте багато з тих, хто вiтав формальнi новацii поета, не завжди розумiли iдейно-естетичну платформу автора. Багато критикiв не можуть погодитися з тим, що поет пише для так званого тАЮiнтелектуального читача". Ця поезiя ризикуi стати надто рафiнованою, елегiйною, незрозумiлою i нецiкавою для загалу, для всiх, крiм автора i його найближчого оточення.

Перша книга Т. Елiота тАЮПруфрок та iншi спостереження" (тАЮPrufrock and Other ObservationsтАЭ, 1917) була зустрiта критикою досить спокiйно. Багато помiтили у нiй наслiдування французьких символiстiв, але тут були i цiлком оригiнальнi речi. тАЮЛюбовна пiсня Альфреда ПруфрокатАЭ (тАЮThe Love Sond of J. Alfred PrufrockтАЭ) стала програмним твором раннього Елiота. Вiрш висловлював настроi розгубленостi, якi панували у перiод вiйни. Ключ до розумiння образу Пруфрока даi епiграф, для якого став уривок з тАЮБожественноi комедii" - зверненi до Данте слова Гвiдо де Монтельфельтро з вогненноi щiлини на восьмому колi пекла, де карають лукавих радникiв i тАЮкожний дух поглинутий вогнем". Епiграф зливаiться з монологом Пруфрока i нiби приiднуi його до безвихiдноi вiчноi муки самотностi.

Побудова вiрша, його ритмiка й iнтонацiя значною мiрою визначаiться характерним для Елiота зверненням на лiтературний контекст. Натяки, посилання на багатьох поетiв-символiстiв i модернiстiв керують мовою твору i навiть розвитком оповiдi. Образ Пруфрока - це, по сутi, образ самого автора. У вiршi маi мiсце його протест, але цей протест своiрiдний i малоефективний: тАЮпробуджений людськими голосами", автор хоче загинути разом зi своiм двiйником. Любовна пiсня Пруфрока так i не зазвучала, ii задавили сумнiви героя. На постiйне питання: тАЮЧи смiю я?. тАЭ приходить вiдповiдь: тАЮЧи буде достойним пiсля всього цього.. тАЭ. Герой шукаi причину своii бездiяльностi в самому собi, намагаючись одночасно виправдати свою iнертнiсть:

No! I am not Prince Hamlet, nor

was meant to be;

Am an attendant lord, one that

will do

To swell a progress, start a sense

or two,

Advice the prince i no doubt, an

easy tool,

Referential, glad to be use,

Politic, cautious, and meticulous;

Full of high sentence, but

a bit obtuse;

At times, indeed, almoust ridiculous

Almost, at times, the Fool!

У цьому гiркому самоаналiзi звучать гiркi ноти, вчуваiться голос людини, яка надаремно змарнувала себе. Проте йому добре вiдома жорстокiсть навколишнього свiту:

And I have known the eyes

already, known

them all -

The eyes that fix you in a formulated phrase,

And when I am formulated, sprawing

on a pin,

When I am pinned and wriggling

on the wall,

Then how should I beginтАж

У Альфредi Пруфроцi була задушена людина. Спроба протесту була невдалою. У вiршi вiдчуваiться самотнiсть героя, який готовий розчинитися у тАЮжовтому туманi вечоратАЭ, який асоцiюiться в уявленнi поета з бездомним котом.

У 1920р. виходить збiрка вiршiв Т. Елiота тАЮPoemsтАЭ. Почуття розчарування i безвиходi наповнюi тАЮГеронтiонтАЭ (тАЮGerontionтАЭ) - один з програмних вiршiв збiрки. Тут зображена та ж людська невблаганнiсть, але вже не перед любовтАЩю, а перед смертю. Лiричний герой заховався у маску тАЮстарцятАЭ. Вiрш наповнений анонiмними роздумами.

History has many passages,

Contrived corridors

And issues, deceives with whispering

ambitious,

Guide us by vanities. Think know

She gives when our attention is

distracted

And when she gives, gives with such

Supple confusionsтАж

Особистiсть тут повнiстю вiдсутня: i лише стан свiдомостi. Перед читачем - потiк посилань, рiзноманiтний набiр iмен i географiчних назв. Людина перебуваi наодинцi сама з собою, вона створюi свою iсторiю, в хитрих колiзiях якоi - фальш i самообдурювання.

тАЮСуiнiх серед соловтАЩiвтАЭ (тАЮSweeney Among the Nightinggales", 1920) - один з вiршiв Т. Елiота сатиричного плану. Це своiрiдний тАЮтваринний епос", герой якого символiзуi незмiнне начало в людинi. З метою iронiчного ефекту людина в тому чи iншому образi вимальовуiться на фонi паралельноi мiфологiчноi чи iсторичноi лiтературноi ситуацii.

Вiдчай поета перед хаосом цивiлiзацii, вiдчуття катастрофи, що наближаiться, особливо рiзко вираженi у поемi тАЮНеплiдна земля", 1922 (тАЮThe Waste LandтАЭ). Слово тАЮwasteтАЭ маi ще й iнше значення: тАЮспустошена". Ця поема, незважаючи на ii песимiзм i вiдчай, i одним з найбiльш значущих творiв Т. Елiота. Провiдний, обтАЩiднуючий образ поеми - мiф про безплiдну землю, яка гине вiд недостатньоi кiлькостi животворноi води. Здавалося, цей сюжет надзвичайно влучно передавав характеристику тодiшнього свiту з його похмурими мiстами, з людьми, якi стали рабами речей, i жили висохлим життям, оскiльки iх праця втрачала будь-який смисл.

У поемi Т. Елiоту вдалося висловити настроi iнтелiгенцii, якi поширювалися на заходi пiсля першоi свiтовоi вiйни. Образи висохлоi, спустошеноi землi символiзують духовне безсилля людини:

We are the roots that clutch,

want branches grow

Out of this stony rubbish? Son of man,

You cannot say, or guess,

for you know only

A heap of broken images,

where the sun beats,

And the dead tree gives no

shelter

the cricket no relief,

And the dry stone no

Sound of water

Смерть, розрухи, страждання, на думку Т. Елiота, складають постiйний смисл земного життя. Все це змiшано i змiщено у часi. Але у порiвняннi переваги надаються минулому.

У поемi тАЮНеплiдна земля" знову використовуiться мiфологiчна основа. На користь задуманого академiзму твору свiдчить велика кiлькiсть примiток. Поема присвячена Езрi Паундовi, який одним iз перших оцiнив ii. тАЮНеплiдна земля" певним чином продовжуi тАЮГеронтiонтАЭ.

Як основу сюжету Елiот використовуi легенду про святого Грааля. Грааль - магiчний талiсман, який знiмаi прокляття з казковоi краiни царя-рибалки. У поемi дii надзвичайний персонаж - живий мрець, якому немаi спокою нi у смертi, нi у воскресiннi. Образ набуваi символiчного значення.

Пiсля поради Езри Паунда, Т. Елiот розбив свою поему на птАЩять частин.

Своiрiдним продовженням iдей тАЮНеплiдноi землi" стала поема тАЮСкорбна середатАЭ (тАЮAsh - WednesdayтАЭ, 1930). Цей твiр позначаiться тим, що у ньому автор вiдходить вiд реальностi в мiстичну релiгiйнiсть. Таким чином, душевна напруга була знята.

Протест поета проти моралi мiщанства знаходить найбiльш повне вираження у поемi (тАЮThe Hollon menтАЭ, 1925). Вона також продовжувала мотиви вiдчаю i безнадii, якi прозвучали у тАЮНеплiднiй землi". Тут цi мотиви досягають своii кульмiнацii:

Shape without form, shape

without colour,

Paralysed force, gesture without

motion;

Those who have crossed

with direct eyes, fo deathтАЩs

other Kingdom

Remember us - if all-not

as lort

Violent souls, but only

As the hollow men

The stuffed men.

Його iдейно-естетична позицiя була чiтко сформульована наприкiнцi 20-х рокiв. Про Елiота можна сказати так: тАЮКласицист у лiтературi, реалiст у полiтицi i англокатолик у релiгiiтАЭ. Поеми тАЮСередовище димутАЭ (1930 р) i тАЮЧотири квартетитАЭ (1936-1943 рр) ще раз засвiдчують утвердження в Т. Елiота цих принципiв - i як поета, i як лiтературного критика.

Незважаючи на всi протирiччя, Т. Елiот залишаiться одним iз значних явищ в англомовнiй поезii ХХ столiття; оскiльки вiн значно впливав на характер ii подальшого розвитку.

Американська поезiя ХХ столiття - явище в основному тАЮпостромантичнетАЭ. Проте цей тАЮпостромантизмтАЭ був не запереченням, а своiрiдним продовженням традицiй, закладених У. Уiтменом i Е. Дiкiнсон у другiй половинi ХРЖХ ст. Власне iх творчiсть значною мiрою визначила шляхи розвитку поетичного жанру у лiтературi США. Реалiстична i модернiстська поезiя - два найбiльш вагомi напрями - живилися з iдейно-естетичних джерел цих двох великих майстрiв-романтикiв.

тАЮПоетичний ренесанстАЭ 10-х рокiв XX столiття дав лiтературi Америки багато нових iмен, серед яких були: Роберт Фрост, Карл Сендберг, Томас Елiот та iншi. Цi поети могли обтАЩiднуватися у рiзноманiтнi школи, проголошувати власнi манiфести, робити революцii у вiршах i в життi, проте незмiнним залишався у них величезний вплив уiтменiвськоi традицii на iх творчiсть, що виявлявся в оновленнi вiрша i пошуках правди. Цей вплив не зменшився i в наступнi роки, коли на поетичну арену виходять новi iмена, новi поетичнi таланти.

Характерною особливiстю поезii США ХХ ст. було те, що основнi ii течii не перебували в самоiзоляцii; вони постiйно взаiмодiяли i взаiмовпливами, створюючи одне цiлiсне явище. Без сумнiву, мiж ними були вiдмiнностi, особливо в iдейно-естетичному планi, але також не можна заперечувати той факт, що новi художнi засоби, прийоми, методи однiii школи ставали з часом набутком всiii американськоi поезii.

Велика роль у становленнi реалiстичного методу в лiричнiй поезii належить Р. Фросту, К. Сендберговi, Е. Робiнсовi, Е. Мастерсовi та В. Лiндсею. Пошук нових художнiх форм поiднувався в iхнiй творчостi з правдивим вiдображенням життя.

Великi модернiсти Т. Елiот i Е. Паунд, створюючи теорii i практику тАЮiмажизму", намагалися втекти з оточуючого свiту у свiт тАЮпоезii для вибраних". РЖнтелектуальнiсть поезii, вишуканiсть, вiртуознiсть форми робл

Вместе с этим смотрят:

"Грусть и святость" (Поэтическое богословие Николая Рубцова)

"Донские рассказы" Михаила Шолохова

"Живопись слова" в японской поэзии

"Записки из подполья" как исток философии экзистенциализма Ф.М. Достоевского

"Подпольный человек" Ф.И. Достоевского