Мiграцiйнi процеси та змiни етнiчного складу населення Украiни наприкiнцi XVIII - початку XX ст.

Мiнiстерство освiти i науки Украiни

Вiнницький державний педагогiчний унiверситет iм. М. Коцюбинського

РЖнститут РЖсторii, Етнологii i Права

Кафедра словтАЩянських народiв

РЖндивiдуальна навчально-дослiдна робота

на тему:

ВлМРЖГРАЦРЖЙНРЖ ПРОЦЕСИ ТА ЗМРЖНИ ЕТРЖЧНОГО СКЛАДУ НАСЕЛЕННЯ УКРАРЗНИ НАПРИКРЖНЦРЖ XVIII - ПОЧАТКУ XX СТ.В»

Основним завданням навчально-дослiдного роботи i зтАЩясувати мiграцiйнi процеси та змiни етнiчного складу населення Украiни наприкiнцi XVIIIст. початку XXст.

Наприкiнцi XVIIIст. тАУ початку XX ст. украiнськi землi були до складу великоi Росiйськоi РЖмперii. Росiя активно засиляла украiнцями захопленi нею територii.

Бiльш того, жоден iз завойовникiв не залучав до своiх планiв мiсцевого населення в таких величезних масштабах, як Москва. Вона переселяла украiнцiв на загарбанi землi iнших народiв.

Важливим напрямом стало заселення наших земель росiянами, пiдкореними народами, наслiдком чого стало падiння частки украiнцiв на своiх землях.

Украiнську шляхту приваблювали високими посадами, титулами, нагородами, землями мiсцевого населення та iн.

Селянам, якi переселялися на новi мiсця, надавали землi понад 60 десятин на родину, звiльняли на декiлька рокiв вiд податкiв, вiйськовоi служби, надавали на пiльгових умовах грошовi кредити та iн.

Саме завдяки таким умовам у дослiджуваний нами перiод спостерiгаiться переселення украiнцiв майже по всiй величезнiй територii Росiйськоi iмперii.

Основна маса украiнського етносу в межах Росii мешкала у Лiвобережнiй i Правобережнiй Украiнi та Новоросii.

Перед дослiдником, який прагне простежити змiни в загальнiй кiлькостi украiнського етносу в свiтi або в конкретному регiонi, виникаi багато труднощiв, не всi з яких вiн може подолати. Особливо значнi труднощi перед науковцями постають при визначеннi кiлькостi украiнського народу в XVIII тАФ на початку XX ст.

Вiдомий украiнський етнограф В. Наулко у згаданiй статтi подаi кiлькiсть украiнцiв у свiтi, на територii колишнього СРСР та Украiни за 1719тАФ1989 рр.

Значний внесок у дослiдження кiлькостi украiнцiв на територii колишнього СРСР та Украiни зроблено московськими демографами.

Вiдомо, що ревiзii, тобто обчислення населення, на украiнських землях бiльш-менш систематизовано розпочалися в Росiйськiй iмперii, до якоi входило приблизно 80% украiнських земель з XVIII ст.

Для нас бiльший iнтерес становлять матерiали ревiзiй XVIII, нiж XIX ст. Переписи XVIII ст. мiстили в собi данi про кiлькiсть представникiв багатьох нацiональностей, якi мешкали на територii Росiйськоi iмперii, в тому числi й про украiнцiв. До IV ревiзii (1782 р.) украiнське населення не обкладалося подушним податком, а оскiльки це було майже головною метою ревiзiй, то вони ранiше i велися не зовсiм сумлiнно. У манiфестi щодо проведення IV ревiзii зверталася особлива увага на украiнцiв, якi вперше в Росii переписувались на загальних умовах. На жаль, матерiали цiii ревiзii не можна порiвнювати з наступними, адже до неi не увiйшло населення Правобережноi Украiни, яке було приiднане до складу Росii за II i III подiлами Речi Посполитоi в 1793 i 1795 рр.¹

Загальновiдомо, що на кiлькiсть украiнцiв Правобережжя значною мiрою вплинув потiк переселенцiв з цiii територii в другiй половинi XVIII ст. у Новоросiйську губернiю i на Пiвнiчний Кавказ. Тому для порiвняння змiн кiлькостi населення можна брати кiлькiсть украiнцiв по V ревiзii 1795 р. i за переписом 1897 р. Слiд пiдкреслити, що V ревiзiя була останньою, в якiй видiлялися украiнцi як окремий етнос.

Уже наступна, VI ревiзiя (1811 р.) не передбачала облiку украiнцiв, якi враховувалися разом iз росiянами i бiлорусами. Це один з напрямiв русифiкацii слов'янського населення Росiiю. Окремо видiлялися лише iвреi, iноземнi колонiсти та народи Сибiру.

Нацiональна приналежнiсть вiдновлюiться лише за Всеросiйським переписом 1897 р. Складнiсть полягаi в тому, що за переписом 1795 р. обчислювалося лише чоловiче населення (ревiзька душа).

У XVIIIтАФXX ст. украiнцi компактно проживали на своiх рiдних споконвiчних землях. Протягом XVIII тАФ початку XX ст. цi землi входили до складу Росiйськоi та Австро-Угорськоi iмперiй.

До Росiйськоi iмперii входили Лiвобережна та Правобережна Украiна i так звана Новоросiя; до Австро-Угорськоi тАФ Схiдна та Захiдна Галичина, Буковина та Закарпаття.

Кiлькiсть украiнцiв на землях двох iмперiй за перiод, що охоплюi початок XVIII ст. тАФ перше двадцятирiччя XX ст. пiдрахував вiдомий московський демограф В. М. Кабузан разом з С. РЖ. Брук (табл.1).

Таблиця 1. Розселення украiнцiв у Росiйськiй та Австро-Угорськiй iмперiях на початку XVIII i в XX ст. у кордонах кiнця XIX ст. (тис. осiб, % до населення регiону)

Формування украiнського етносу розпочалося ще за часiв Киiвськоi Русi i навiть ранiше. Його основу становили стародавнi пiвденнослов'янськi племена: поляни, древляни, дулiби, дреговичi, волиняни, сiверяни та iн.

Центром формування украiнського етносу стали землi Поднiпров'я тАФ Киiвщина, Полтавщина i пiвдень Чернiгiвщини. Його становлення вiдбувалося у вiдчайдушнiй боротьбi з печенiгами, половцями, турецько-татарськими, польсько-литовськими, молдавськими та росiйськими загарбниками.

У цьому процесi визначну роль вiдiграла визвольна вiйна украiнського народу пiд проводом Б. Хмельницького, яка стала могутнiм поштовхом до самоусвiдомлення народу. ii наслiдком було утворення Украiнськоi держави, яка сприяла подальшому розвитку нацiональноi свiдомостi, культури, мови, духовностi, звичаiв, побуту та iн.

На жаль, з тих часiв ми не маiмо вiдомостей про одну з найважливiших характеристик етносу тАФ його чисельнiсть та деякi iншi. Саме на споконвiчних украiнських землях на початку XVIII ст. мешкало понад 90% украiнцiв. У наступнi часи вiдбуваiться переселення украiнцiв з рiдних земель.

Зростаючi економiчнi, полiтичнi та культурнi зв'язки мiж окремими частинами свiту i регiонами зумовили переселення до украiнських земель представникiв iнших народiв.

Тому ще за часiв Киiвськоi Русi i навiть ранiше на землях украiнського народу оселялися греки, вiрмени, iвреi, поляки, нiмцi, болгари та представники iнших народiв.

Цей роздiл присвячено розгляду розселення украiнцiв на своiх рiдних землях, якi входили до складу Росiйськоi й Австро-Угорськоi iмперiй.

У 1719 р. на землях, пiдкорених двома iмперiями, мешкало майже 5740 тис. украiнцiв, у тому числi на землях Росii тАФ 4449,8 тис, або 77,6%.

Наприкiнцi XVIII ст. загальна кiлькiсть украiнцiв тут зросла до 10 440 тис. осiб, з них у Росii тАФ 8163,7 тис. осiб (78,2%).

Через 100 рокiв украiнцiв стало 26 195,5 тис. осiб, у тому числi в Росii тАФ 22 380 тис. осiб (85,5%).

Наведенi данi говорять про те, що основна частина украiнцiв, або понад три чвертi, мешкала в межах росiйських кордонiв.

Загарбання споконвiчних украiнських земель Росiйською iмперiiю до XVIII ст. було одним з основних напрямiв експансiонiстськоi полiтики Москви i мало попередню багатосотрiчну iсторiю.

На початку XIV ст. невеличке Московське князiвство займало лише частину Володимиро-Суздальськоi землi, i ця частка дорiвнювала 2тАФ3 районам сучасноi Украiни. На кiнець цього сторiччя внаслiдок територiальних завоювань Московське князiвство володiло вже площами, якi приблизно в чотири рази перевищували метрополiю.

Наприкiнцi XV тАФ на початку XVI ст. територiальна експансiя Москви значно розширилася. До неi була приiднана вся пiвнiч iвропейськоi частини сучасноi Росii (включаючи Пiвнiчний i Пiвденний Урал).

Починаючи з середини XVI ст. до перших десятирiч XVIII ст. Московське князiвство захопило Казанське та Астраханське ханства, Башкирiю, приiднало пiвнiчно-схiдну частину Украiни, Захiдний i Схiдний Сибiр, пiвденно-схiдне Заволжя, землi тунгусiв, якутiв, бурятiв, усю Гетьманщину, частину Слобiдськоi Украiни, майже весь Далекий Схiд (крiм Примор'я, Сахалiну i Камчатки).

Захоплюючи величезнi земельнi простори, московськi царi дiйшли думки, що така локальна назва iхньоi держави не вiдповiдаi сучасному становищу. 22 жовтня 1721 року ii перейменували у Всеросiйську iмперiю, а ii населення отримало назву ВлросiяниВ» замiсть старих тАФ ВлмосковитиВ», ВлмосковиниВ», ВлмоскалiВ». Одночасно поширюiться тиск на украiнський етнос з метою замiни назви ВлукраiнцiВ» на принизливе ВлмалоросиВ».

З набуттям новоi назви загарбницькi намагання Росii тривали.

У 1721 р. молода iмперiя захопила Естляндiю, Лiфляндiю, частину узбережжя Фiнськоi затоки. Процес пiдкорення земель i народiв тривав протягом наступних рокiв XVIII ст. РЖмперiя приiднуi до себе Запорожжя, значну частину земель вiд Троiцька до Петропавловська (на пiвденному Уралi i Заураллi), Волинь, Полiсся, Схiдне Подiлля, Бiлорусь i Курляндiю, Причорномор'я i Приазов'я, пiвнiчно-захiдну частину Пiвнiчного Кавказу та Крим.

Активнi загарбання Росii продовжувалися i в XIX ст.: були приiднанi Середня Азiя та Закавказзя, Далекий Схiд, Фiнляндiя, Бессарабiя, Польща, Казахстан, Бухара та Хiва, Пiвнiчний Кавказ.

Початок XX ст. для Росii тАФ це росiйсько-японська вiйна, однiiю з основних причин якоi були територiальнi суперечки.

Продовженням територiальних вимог стала Перша свiтова вiйна. ii наслiдки призвели до розвалу чотирьох iвропейських iмперiй: Росii, Австро-Угорщини, Нiмеччини й Туреччини. На iхнiх територiях утворилися новi незалежнi держави, бiльшiсть населення яких в основному становили народи, що мешкали на цих землях.

З кожним кроком розширення своiх земельних просторiв перед росiйським урядом усе гострiше поставало питання про iх утримання пiд своiю владою.

Жодна iз загарбницьких iмперiй не використовувала у своiх намаганнях такоi кiлькостi представникiв iнших народiв, як це робила Росiя. Одним з таких народiв став украiнський етнос. Саме цим можна пояснити те, що чим бiльше захоплювала чужих територiй Росiя, тим бiльше украiнцiв на них оселялося.

Для реалiзацii своiх намiрiв правлячi кола Росii використовували рiзнi засоби створення сприятливих умов життя на чужих землях: звiльнення вiд податкiв, вiйськовоi служби, надiлення у великих розмiрах землею, високi службовi посади, зарахування до росiйського дворянства, ордени тощо.

Внаслiдок визвольноi вiйни пiд проводом Б. Хмельницького в основному Украiна приiдналася до Московського царства.

На початку XVIII ст. до складу Росii входили Лiвобережна Украiна, частина Новоросii, Курська та Воронезька губернii, значною мiрою заселенi украiнцями. Обидвi Галичини увiйшли до складу Австро-Угорщини в 1772 р. внаслiдок першого подiлу Польщi. Закарпаття було частиною Королiвства Угорського. За другим та третiм подiлами Польщi в 1793 р. i 1795 р. до Росii вiдiйшли Правобережна Украiна, Бiлорусь та Литва, де мешкали украiнцi. В 1812 р. до Росii приiднали Бессарабiю, де в частинi повiтiв, особливо Хотинському, жила значна кiлькiсть украiнцiв.

За рiшенням Вiденського конгресу 1815 р. до Росii увiйшло царство Польське, в якому украiнцiв за переписом 1795 р. було 5%.

У1719 р. в Лiвобережнiй Украiнi украiнцiв мешкало 1755,4 тис. осiб, або 95,9% загальноi кiлькостi населення, у Правобережнiй тАФ 2138 тис. осiб (86%) i Новоросii тАФ лише 7,5 тис. осiб (1,6%), загалом 3900,9 тис. осiб, якi становили 87,6% украiнцiв iмперii (табл. 4).

Протягом XVIII ст. загальна кiлькiсть украiнцiв на цих землях швидко зростала. У 1795 р. на Лiвобережжi iх стало 3121,6 тис. осiб (93,1%), Правобережжi тАФ 3006 тис. осiб (87,9%). У зв'язку з прискореним освоiнням земель у Новоросii iх стало 848,3 тис. осiб (52,5%). Таке швидке зростання кiлькостi й питомоi ваги украiнцiв у Новоросii тАФ яскраве вiдображення iхньоi провiдноi ролi в освоiннi земельних просторiв цього краю. Загальна кiлькiсть украiнцiв зросла до 6975,9 тис. осiб.

Наведенi данi свiдчать, що за цей перiод при зростаннi загальноi кiлькостi украiнцiв на Лiвобережжi та Правобережжi iх питома вага серед мiсцевого населення дещо знизилася, лише в Новоросii зросла. Також знизилася i питома вага украiнцiв серед усiх тих, що мешкали в кордонах Росii, до 85,4%.

З одного боку, це свiдчить про переселення украiнцiв зi своiх етнiчних земель, з iншого тАФ про переiзд на нашi землi представникiв iнших народiв.

Значний вплив на штучне скорочення кiлькостi украiнцiв на iхнiх землях мала русифiкаторська полiтика росiйського уряду, яка особливо активiзувалася за царювання Петра РЖ, Катерини II та у другiй половинi XIXст. (валуiвський циркуляр 1863 р. та Емський акт 1876 р.).

Тенденцii, якi чiтко визначилися у XVIII ст., набули подальшого розвитку протягом XIX ст.

Так, у 1897тАФ1900 рр. загальна кiлькiсть украiнцiв у зазначених трьох регiонах зросла до 18105,1 тис. осiб. iх стало бiльше на Лiвобережжi тАФ 6118,7 тис. осiб, Правобережжi тАФ 7357,5 тис. осiб i в Новоросii тАФ 4628,9 тис. осiб. При зростаннi загальноi кiлькостi украiнцiв у всiх згаданих трьох регiонах тривало падiння iх частки: на Лiвобережжi тАФ до 80,3%, Правобережжi тАФ до 76,9% i навiть у Новоросii тАФ до 42,9%.

У 1910тАФ1917 рр. украiнцiв на iхнiх землях стало 24109,4 тис. осiб, а iх частка серед украiнцiв iмперii зменшилася до 77,8%, тобто iх стало за межами Украiни понад 6,9 млн. осiб, тодi як наприкiнцi XIX ст. iх там було майже 4,3 млн. осiб. Скорочуiться i iх питома вага серед украiнцiв iмперii в цiлому до 80,9%. Цi тенденцii тривають i протягом перших десятирiч XX ст. На Лiвобережжi частка украiнцiв зросла до 81,6%, Правобережжi тАФ до 77,8%, а в Новоросii зменшилася до 41,3%. .

Отже, за 200 рокiв вiд початку XVIII ст. основна кiлькiсть украiнцiв, якi жили пiд гнобленням Росiйськоi iмперii на своiх рiдних землях, зросла з 3900,9 тис. осiб у 1719 р. до 24109,4 тис. осiб у 1910тАФ1917 рр. Але за цей перiод iх питома вага серед украiнцiв Росii поступово знижувалася з 87,6 до 77,7%. Одночасно з цим зростаi i загальна кiлькiсть та питома вага украiнцiв, якi оселилися за межами Лiвобережжя, Правобережжя та Новоросii.

На нашу думку, певний iнтерес становлять i змiни в окремих регiонах цих трьох земель (табл. 5).

Лiвобережна Украiна. До неi входили три губернii: Чернiгiвська, Полтавська та Харкiвська. Наприкiнцi XVIII ст. загальна кiлькiсть украiнцiв у них була вiдповiдно 918,8 тис. осiб, 1354,8 тис. осiб i 848 тис. осiб, а частка iх щодо всього населення тАФ 89,99 i 88,9%.

Через 100 рокiв в усiх цих губернiях кiлькiсть украiнцiв зросла: у Чернiгiвськiй губернii до 1526,1 тис. осiб, Полтавськiй тАФ до 2583,1 тис. осiб i Харкiвськiй тАФ до 2009,5 тис. осiб. Але в усiх трьох губернiях вiдбулося падiння питомоi ваги украiнцiв серед усього населення. Бiльше воно було в Чернiгiвськiй тАФ до 66,4%, Харкiвськiй тАФ до 80,6%, тобто в тих, якi мають безпосереднi кордони з Росiiю, i менше в Полтавськiй тАФ до 93%. РЖнша тенденцiя простежуiться в першi роки XX ст. У 1910тАФ 1917 рр. при зростаннi кiлькостi украiнцiв у Чернiгiвськiй губернii до 1707.7 тис. осiб, Полтавськiй тАФ до 3438,4 тис. осiб i Харкiвськiй тАФ до 3030.8 тис. осiб пiдвищилася iх питома вага серед населення порiвняно з кiнцем XIX ст. вiдповiдно до 67,4, 94,1 i 85,7%. Але в жоднiй з них частка украiнцiв не досягла рiвня останнiх рокiв XVIII ст.

Правобережна Украiна. До неi входили: Киiвська, Волинська, Подiльська губернii. Тут також, як i на Лiвобережжi, наприкiнцi XVIII ст. в усiх трьох губернiях основним етносом були украiнцi тАФ вiдповiдно 1023,4 тис. осiб, 1004,4 тис. осiб, 978,2 тис. осiб тАФ 89,2, 89,3, 85,1%.

Через 100 рокiв загальна кiлькiсть украiнцiв у Киiвськiй губернii зросла до 2819,1 тис. осiб, Волинськiй тАФ до 2095,6 тис. осiб i Подiльськiй тАФ до 2442,8 тис. осiб. Як i в губернiях Лiвобережжя, в них вiдбулося падiння частки украiнцiв вiдповiдно до 79,2, 70,1 i 80,9%.

За першi десятирiччя XX ст. у цих губернiях спостерiгаються тенденцii, тотожнi тенденцiям Лiвобережжя. Зросла загальна кiлькiсть украiнцiв у Киiвськiй тАФ до 3608,1 тис. осiб, Волинськiй тАФ до 2698,7 тис. осiб i Подiльськiй тАФ до 3056,8 тис. осiб. Але, на вiдмiну вiд губернiй Лiвобережжя, тут тривало зменшення процента украiнцiв серед населення до 76,5, 69,7 i 80,1%. Це значною мiрою зумовила Перша свiтова вiйна, яка безпосередньо зачепила цi землi у значно бiльших розмiрах, нiж землi Лiвобережжя.

Новоросiя. До неi входили Катеринославська, Херсонська, Таврiйська, Бессарабська губернii та Донська область.

На вiдмiну вiд Лiвобережноi та Правобережноi Украiни частина земель Новоросii й навiть окремих повiтiв почала заселятися значно пiзнiше i вiдрiзнялася бiльшою строкатiстю нацiонального складу населення, а в деяких iз них за кiлькiстю украiнцi не становили бiльшостi населення на початку XVIII ст.

Так, якщо в 1719 р. на землях Лiвобережжя мешкали 1831 тис. осiб, Правобережжя тАФ 2485 тис. осiб, то в Новоросii тАФ лише 465 тис. осiб. У другiй половинi, особливо в останнiй чвертi, XVIII ст. розпочалося швидке заселення Новоросii мешканцями Лiвобережноi та Правобережноi Украiни й деяких губернiй Росii.

Саме завдяки переселенцям населення Новоросii зростало швидшими темпами порiвняно з Лiвобережжям та Правобережжям. У 1795 р. в Новоросii мешканцiв було 1618 тис. осiб, тобто iх кiлькiсть за цей час зросла в 3,5 рази, тодi як на Лiвобережжi тАФ в 1,8 рази, Правобережжi тАФ майже в 1,4 раз.

Свiдченням того, що найбiльшу кiлькiсть серед переселенцiв становили украiнцi, i те, що за цей перiод загальна кiлькiсть украiнцiв зросла в Новоросii з 37,5 тис. осiб до 848,3 тис. осiб, а iх питома вага пiдвищилася серед населення з 1,6 до 52,5%'. Наведенi данi, пiдрахованi демографами Москви, спростовують думку великодержавних росiйських шовiнiстiв про те, що так званий Новоросiйський край було освоiно росiянами, адже за тi самi роки XVIII ст. iх кiлькiсть зросла з 72 тис. осiб (15,5% всього населення) до 308 тис. осiб (19,1%), тобто наприкiнцi XVIII ст. iх було менше, нiж украiнцiв, на 540,3 тис. осiб.

Наприкiнцi XVIII ст. в Катеринославськiй губернii було 364,8 тис. осiб украiнцiв (79,8% всього населення), Херсонськiй тАФ 285,8 тис. осiб (83,7%), Таврiйськiй тАФ 25,8 тис. осiб (12,5%), Бессарабськiй тАФ 59,2 тис. осiб (23,5%) i Донськiй областi тАФ 112,7 тис. осiб (31,3%).

З чотирьох губернiй i однiii областi абсолютну бiльшiсть серед населення украiнцi становили в двох губернiях i значну кiлькiсть в областi.

У наступнi 100 рокiв iх кiлькiсть зросла в усiх губернiях i областi.

У 1897тАФ1900 рр. iх стало в Катеринославськiй губернii 1456,4 тис. осiб,

Херсонськiй тАФ 1462 тис. осiб, Таврiйськiй тАФ 611,1 тис. осiб,

Бессарабськiй тАФ 379,7 тис. осiб i Донськiй областi тАФ 719,7 тис. осiб. За цей час вiдбулося падiння питомоi ваги украiнцiв серед населення в Катеринославськiй губернii до 68,9%, Херсонськiй тАФ до 53,5%, Бессарабськiй тАФ до 19,6%, Донськiй областi тАФ до 28,1%. Лише в Таврiйськiй губернii зросла iх питома вага до 42,2%. Саме тому, що в чотирьох регiонах з п'яти вiдбулося падiння питомоi ваги украiнцiв, вона зменшилася i в цiлому в Новоросii з 52,5 до 42,9%.

Слобожанщина. Вона заселилася предками украiнцiв тАФ сiверянами. Курщина ще за часiв князя Олега входила в Киiвську Русь. Серед першопрохiдцiв тут був Дмитро Вишневецький, який ставив заслiн вiд Кримськоi орди, що зазiхала на Московськi землi. Москва сплачувала козакам жалування i надалi. Сюди переходили украiнськi козаки з Дону. Значна частина козакiв прийшла на Слобожанщину пiсля укладення Зборiвського договору 1649 р., Берестейськоi битви 1651 р. Освоiння Слобожанщини набуваi значних масштабiв пiсля Переяславськоi Ради 1654 р. Заселення земель Дикого Поля тривало за грамотами гетьмана РЖ. Мазепи, який ВлпожалувавВ» землi украiнськiй старшинi. Йому тут також належало 49 сiл, селищ i слобiд, в яких мешкали так званi Влвiльнi черкасиВ».

Тому зовсiм не випадково, що наприкiнцi XIX ст. серед мiсцевого населення переважали украiнцi. Так, у 1897 р. лише на територii сучасних Харкiвськоi, Воронезькоi та Курськоi областей серед 6054 тис. осiб мiсцевого населення украiнцiв було 3417 тис. осiб, або 56,3%, а серед мешканцiв Харкiвськоi областi з 2492,3 тис. осiб украiнцiв було 2009 тис. осiб (80,7%), Воронезькоi тАФ вiдповiдно 1967 тис. осiб i 854 тис. осiб (43,3%), Курськоi тАФ 1604,5 тис. осiб i 523,3 тис. осiб (32,6%). А в таких повiтах, як Острогозький, украiнцiв було 90%, Богучарський тАФ 70%, Гайворонський тАФ 60%. Перехiд цих повiтiв до складу Росiйськоi Федерацii тАФ це ще один приклад великодержавницькоi полiтики колишнього Радянського Союзу.

У першi десятирiччя XX ст. тривало зростання загальноi кiлькостi украiнцiв в усiх губернiях. Збереглася також тенденцiя падiння iх частки в Катеринославськiй губернii до 2403,9 тис. осiб (65,8%), Херсонськiй тАФ 1807,8 тис. осiб (52,7%). При зростаннi загальноi кiлькостi украiнцiв у Донськiй областi до 987,5 тис. осiб не зменшилася iх частка серед населення. При збiльшеннi кiлькостi украiнцiв у Таврiйськiй губернii до 900,5 тис. осiб i Бессарабськiй тАФ до 469,2 тис. осiб зросла також iх питома вага серед населення до 47,1 i 21,8%.

Таким чином, за перiод з 1795 р. по 1910тАФ1917 рр. у всiх губернiях i областях краю вiдбулося загальне зростання кiлькостi украiнцiв при значному падiннi iх питомоi ваги серед населення Катеринославськоi губернii на 14%, Херсонськоi тАФ на 31%, Бессарабськоi тАФ на 1,7%, Донськоi областi тАФ на 3,2%, i лише в Таврiйськiй губернii iх питома вага зросла на 23,1%.

Отже, при розглядi змiни в складi населення регiонiв Лiвобережжя, Правобережжя та Новоросii протягом XIX тАФ початку XX ст. простежуiться загальна тенденцiя до зростання кiлькостi украiнцiв у кожному з них при падiннi iх питомоi ваги, за винятком Таврiйськоi губернii, де питома вага iх значно зросла.

Зi сторiнок iсторii украiнських земель вiдомо, що ще за стародавнiх часiв Киiвськоi Русi i навiть ранiше на них оселялися представники iнших народiв, тобто вони за нацiональним складом населення були багатонацiональними. Але слiд пiдкреслити, що i за тих часiв украiнцi становили абсолютну бiльшiсть мiсцевого населення. У розглянутi роки ця закономiрнiсть зберiгалася.

Аналiз нацiонального складу населення одвiчних украiнських земель свiдчить, що протягом XVIII тАФ початку XX ст. на них невпинно вiдбуваiться падiння питомоi ваги украiнського етносу. Одночасно з цим зростаi чисельнiсть i питома вага украiнськоi людностi на широких просторах Росiйськоi iмперii вiд росiйських земель iвропейськоi ii частини до Уралу, Сибiру, Камчатки, Далекого Сходу, Казахстану, Середньоi Азii та Кавказу. Це один з важливих напрямкiв послаблення потужностi людського потенцiалу украiнства на його одвiчних украiнських землях.

Важливим напрямком цього процесу, русифiкаторськоi полiтики iмперii було збiльшення чисельностi та частки росiйського населення на наших одвiчних землях.

Це розпочалося пiсля входження Гетьманщини до Московського царства, пiсля Переяславськоi Ради 1654 р. Спочатку переселення росiян на нашi землi вiдбувалося досить повiльно, але поступово воно впроваджувалося все iнтенсивнiше.

Росiяни. До початку XVIII ст. росiян практично не було нi на Лiвобережжi, нi на Правобережжi. Лише на землях Новоросii в 1678 р. iх було 27 тис, або 6,7% всього населення. У 1719 р. налiчуiться вже 40 тис. росiян на Лiвобережжi, якi становили лише 2,2% мiсцевого населення. Зростаi iх кiлькiсть у Новоросii до 72 тис. осiб (15% населення), i вiдсутнi вони на Правобережжi. Наприкiнцi XVIII ст. вони вже розселилися в усiх регiонах на Лiвобережжi тАФ 175 тис. осiб (5,2% населення), Правобережжi тАФ 4 тис. осiб (0,1%), в Новоросii тАФ 308 тис. осiб (19,1%).

Слiд пiдкреслити, що за цей промiжок на Лiвобережжi питома вага украiнцiв скоротилася на 2,8%, а росiян збiльшилася на 3,3%, тобто iх прирiст фактично повнiстю вiдбувся за рахунок украiнськоi людностi.

Швидшими темпами зростала кiлькiсть украiнства в Новоросii тАФдо 848,3 тис. (52,5%). Це наочне пiдтвердження провiдноi ролi украiнцiв в освоiннi новоросiйських земель, у тому числi й Кримського пiвострова.

Протягом наступного сторiччя тривало зростання як загальноi кiлькостi росiян, так i питомоi iх ваги серед населення в усiх трьох регiонах: на Лiвобережжi тАФ до 1010 тис. осiб (13,3%), Правобережжi тАФ до 413 тис. осiб (4,3%) i особливо в Новоросii тАФ до 3213 тис. осiб (29,8%).

За першi десятирiччя XX ст. при загальному зростаннi кiлькостi росiян у регiонах лише в Новоросii збiльшуiться як iх кiлькiсть, так i питома вага тАФ до 4496 тис. осiб, 30,7% в 1916тАФ1917 рр., а на Лiвобережжi iх частка знижуiться до 12,8%, як i на Правобережжi тАФ до 3,4% при зростаннi iх абсолютноi кiлькостi вiдповiдно до 1249 тис. осiб i 426 тис. осiб.

Швидкими темпами в цих трьох украiнських регiонах (Лiвобережна, Правобережна Украiна та Новоросiя) зростаi не лише загальна кiлькiсть росiян, а й iх питома вага серед мiсцевого населення.

Таким чином, протягом XVIII тАФ початку XX ст. безперервно зростала на украiнських землях кiлькiсть i питома вага росiян, а на початку XX ст. вони пiсля украiнцiв стали найбiльшим нацiональним загоном.

РДвреi. Складною i суперечливою була доля iврейського населення на украiнських землях. Вони становлять тут одну з найдавнiших нацiональних меншин. Першi iврейськi общини з'явилися в Криму, на Пiвднi в РЖ ст. На початку X ст. вони виiздили з Хозарii та Вiзантii й оселялися в Киiвi, утворюючи навiть iврейськi вулицi поблизу нинiшньоi Львiвськоi площi. Вони займалися торгiвлею, ремеслом, платили податки в князiвську казну, навiть у тi часи, коли були iх погроми, пограбування i вигнання за мiсто. У XVIтАФXVII ст. почалось масове переселення iвреiв на украiнськi землi iз захiдних територiй, що були пiд владою Польщi та Литви.

Пiсля II та III (1793 та 1795 рр.) подiлiв Польщi, коли Правобережжя перейшло пiд владу Росiйськоi iмперii, на ii територii зосталася значна кiлькiсть iвреiв.

У Росii iм заборонялося володiти землею й знаряддями виробництва, було встановлено для них смугу осiлостi з 1791 р., яка обмежувала кордони iх розселення лише районами Правобережноi Украiни. Переважна бiльшiсть iвреiв Правобережноi Украiни проживала в мiстах i мiстечках Подiльськоi i Волинськоi губернiй. iм дозволялось оселятися на землях Новоросii. РДвреi активно переселяються в Пiвнiчну Таврiю та Крим, прагнучи вийти з Вллiнii осiлостiВ».

Це зумовило формування численних громад у морських портах Пiвдня Украiни тАФ в Одесi, Миколаiвi, Херсонi, Катеринославi, Судаку, Керчi та iн.

Протягом XIX ст. кiлькiсть iврейського населення на Правобережжi зростала. Лише мiж 1820 i 1880 рр. це зростання становило 150% при збiльшеннi всього населення на 90%. iх збiльшенню значною мiрою сприяли iврейська релiгiя, яка заохочувала багатодiтнiсть, а також життiвий уклад, ефективна общинна самодопомога.

У другiй половинi XIX ст. на Миколаiвщинi, Херсонщинi, РДлизаветградщинi та Марiупольщинi виникло 38 iврейських землеробських колонiй з населенням понад 42 тис. осiб. З'явились iврейськi землеробськi поселення в Криму, неподалiк вiд Джанкоя i Перекопа, заснованi переселенцями з Вiтебськоi, Гомельськоi, Волинськоi, а пiзнiше Херсонськоi губернiй². У 1897 р. в межах Росiйськоi iмперii налiчувалося 2430,4 тис. iвреiв (на територii, яка увiйшла до складу СРСР), у тому числi в межах Украiни тАФ 1644,4 тис. осiб, або 67,5% iх загальноi кiлькостi.

Нiмцi на украiнських землях. Першi згадки про появу нiмцiв на украiнських землях можна зустрiти в пам'ятках ще за часiв Киiвськоi держави. ii розвиток зумовив розширення економiчних, полiтичних та культурних зв'язкiв з краiнами свiту, особливо РДвропи. Вже в XI ст. спостерiгаiться поява нiмцiв-купцiв у складi посольств. iх невеликi групи походять з Вiдня, Любека, Ренсбурга, Майнца.

Вони започатковують торгiвельнi стосунки з Киiвом, Володимиром-Волинським, Луцьком та iншими мiстами. Спочатку переважна частина нiмцiв оселялася в мiстах.

Залучення нiмцiв до життя на землях Росiйськоi iмперii досить iнтенсивно розпочалося ще за часiв iмператора Петра РЖ, на початку XVIII ст.

Активне переселення iх на землi Причорномор'я розпочалося пiсля Кючук-Кайнарджiйського миру 1774 р. Але переважну бiльшiсть серед тих переселенцiв становили украiнцi. Згiдно з манiфестами Катерини II вiд 4 грудня 1762 р. i 22 липня 1763 р., iм надавались широкi привiлеi: свобода вiросповiдання, звiльнення вiд податкiв, вiйськовоi повинностi, право на мiсцеве самоврядування, до 65 десятин землi на родину. В 1870 р. цi особливi права було скасовано, тобто привiлеi iснували понад 100 рокiв i сприяли економiчному розвитку цих регiонiв та зростанню кiлькостi населення в ни

Вместе с этим смотрят:

"Нивхи"

32-я Стрелковая дивизия (результаты поисковой работы группы "Память" МИВлГУ)

4 capitals of Great Britain

About Canada

Description of Canada