Мiстами Украiни. РЖсторiя. Природа. Мистецтво

Мiстами Украiни. РЖсторiя. Природа. Мистецтво

Вiнницька область

Цей регiон знаходиться в Центральнiй Украiнi, у межах краю, що маi спiвучу назву тАУ Подiлля. Подiльська земля охоплювала територiю сучасних Вiнницькоi та Хмельницькоi, центральний i пiвденний схiд Тернопiльськоi та невелику частину РЖвано-Франкiвськоi областей. Ще в Галицько-волинському лiтописi (кiнець XIII тАУ початок XIV ст.) вона згадуiться пiд назвою ВлПониззяВ». Найменування ВлПодiлляВ» починаi зустрiчатись у пiзнiших документах XIV ст.

Поверхня Вiнницькоi областi являi собою хвилясту рiвнину. РЗi пiвнiчно-схiдна частина зайнята Приднiпровською височиною, пiвденно-захiдна тАУ Подiльським плато. Територiю регiону, так би мовити, по дiагоналi з пiвнiчного заходу на пiвденний схiд перетинаi Пiвденний Буг (до речi, на ньому розташованi мiсто-курорт Хмiльник, вiдоме як оздоровниця на базi радонових вод, i сама Вiнниця), з пiвденного заходу обiймаi Днiстер, а всього на нiй тАУ 204 рiчки протяжнiстю бiльше як 10 кiлометрiв кожна. Земна поверхня тут почленована глибокими рiчковими долинами, подекуди тАУ ярами та балками.

Пiвденнiй частинi областi каньйоноподiбнi долини рiчок Приднiстров'я взагалi надають вигляду гiрськоi мiсцевостi. Скажiмо, рiчка Лядова на дiлянцi мiж селами Нижчий Олчедаiв та Яришiв i рiчка Мурафа поблизу сiл Буша й Бука тинка несуть своi води на глибинi 110 метрiв, долина рiчки Немиi вiд села Озаринцi до впадiння в Днiстер маi глибину 90 метрiв.

Рiчка Русава на шестикiлометровому вiдрiзку мiж селами Вила та Стiна, спадаючи на 20 метрiв, стаi справжнiм гiрським потоком. Мiсцевостi поблизу села Стiна долина Русави (глибина цiii долини тут сягаi 80тАУ85 метрiв), яри, що пiдступають до неi, вiдшаровування вапнякiв, виходи гранiтiв, мальовничi лiси, рiчковi пороги в мiсцях виходу кристалiчних порiд i мiнiатюрнi водоспади надають справдi неповторноi краси.

Додамо, що область належить до лiсостеповоi фiзико-географiчноi зони. Природна рослиннiсть регiону, подiбно до iнших регiонiв украiнського Лiсостепу, представлена передусiм залишками лугiв i Хмiльник. Вежа замку фортецi (1534) степiв. Також досить поширеними тут i дубовi, грабовi, липовi, ясеневi, кленовi та в'язовi лiси.

Бiльш-менш iнтенсивне заселення територii сучасноi областi почалось у добу пiзнього палеолiту з освоiння долини Днiстра, а в перiод неолiту охопило й пiвденно-бузький басейн. З-помiж кiлькох сотень археологiчних пам'яток пiзнiших часiв тАУ стоянок, поселень, могильникiв тАУ заслуговуi на окрему згадку насамперед ранньоскiфське городище поблизу мiста Немирова. Це поселення виникло в епоху бронзи, коли, за свiдченням фахiвцiв, особливо яскраво проявлялася залежнiсть характеру будiвництва вiд природних умов. Тут, як i всюди в зонi Лiсостепу, головними будiвельними матерiалами були дерево та глина. Це поселення невелике за розмiрами; розпланування його тАУ колове iз загоном для худоби в центрi. Серед жител переважали землянки й напiвземлянки.

Ще цiкавiшим об'iктом i залишки також розташованого бiля сучасного Немирова скiфського поселення доби раннього залiзного вiку. Це величезне городище площею близько 1000 гектарiв, розмiщене на зручному для оборони пiдвищеннi iз включенням у його зону джерел питноi води. Поселення мало три захиснi лiнii, висота валiв яких досягала 5тАУ9 метрiв, завдяки чому городище дiстало назву Великi Вали. До цього комплексу входили поряд iз невеликими додатково укрiпленими житловими осередками тАУ акрополями тАУ також суттiво бiльшi за розмiрами вiльнi територii, що не мали забудови i призначалися, ймовiрно, для захисту населення й худоби пiд час вiйськових нападiв.

Для пiвденно-захiдноi частини краю було притаманним використання зручних природних об'iктiв для розмiщення поселень, монастирiв, храмiв тощо. Наприклад, у крутосхилах днiстровськоi долини поблизу села Лядова Могилiв-Подiльського району природнi процеси утворили два яруси великих гротiв. Вони використовувалися людьми для проживання ще за часiв палеолiту. Тут iснували не лише окремi стоянки первiсноi людини, а й цiлi печернi мiста. А в XI ст. у цих гротах був створений уперше в краi скельний християнський монастир, що з перервами проiснував до наших часiв.

В iншому мiсцi тАУ в ущелинi пiщаниковоi скелi понад рiчкою Буша бiля однойменного села видатний украiнський iсторик, археолог i етнограф Володимир Антонович (його разом iз Миколою Костомаровим i Михайлом Грушевським шанобливо називають Влбатьками украiнськоi iсторiографiiВ») вiдкрив залишки давньослов'янського печерного храму VIтАУVII ст.

Як зазначено у ВлПовiстi врем'яних лiтВ», мiж Пiвденним Бугом i Днiстром жили уличi. Що стосуiться державноi приналежностi територii регiону, то у ХтАУXIII ст. вона входила до складу Киiвськоi Русi, з 1199 р. тАУ до Галицько-волинського князiвства. Краiм пролягав вельми умовний кордон мiж володiннями, з одного боку, слов'ян, з другого тАУ печенiгiв iз половцями. 1240 р. цi землi зазнали Батиiвоi навали, пiсля чого бiльш анiж столiття перебували у складi Подiльського улусу, пiд контролем ханiв Золотоi Орди.

1362 р. ординцi були витiсненi з краю литовськими феодалами на чолi з великим князем Ольгердом, який призначив намiсником усього Подiлля свого небожа тАУ князя Федора Корiатовича (Корятовича). Саме останнiй того-таки або наступного року заснував Вiнницю (хоча в цьому мiсцi поселення на скелястому правому березi Пiвденного Бугу виникло ще наприкiнцi XIII ст.). Початок мiсту поклав дерев'яний замок-фортеця на високому лiвому березi рiки. Вiн мав подвiйнi дубовi стiни та шiсть веж iз бiйницями. Фортецю оточував глибокий рiв, через який було перекинуто мiст.

Трохи пiзнiше, 1383 р., великий князь Вiтовт наказав заснувати на берегах рiчки Мурашка поселення Княжа Лука, яке згодом дiстало назву Карачова Пустинь, а з 1579 р. тАУ Шаргород. У цьому мiстi збереглися руiни замку, уперше зведеного у XIV ст., а неподалiк, до речi, розташовуiться городище часiв Киiвськоi Русi.

Важливою фортецею на кiлька столiть стало захоплене литовцями 1362 р. поселення Хмiльник. Це було зумовлено його розмiщенням поблизу сумнозвiсного Чорного шляху, яким здiйснювали регулярнi навали татарськi й турецькi орди. Укрiплення Хмiльника перiодично руйнувалися, одначе кожного разу досить швидко вiдновлювалися.

У серединi XV ст. автономiя Схiдного Подiлля (вiдповiдна iсторична область, яка займала територiю теперiшньоi Вiнницькоi i частину Хмельницькоi областей, також вiдома пiд назвою ВлБрацлавщинаВ») була скасована, i 1466 р. утворено Брацлавське воiводство, що включало Брацлавський, Вiнницький та Звенигородський повiти. Адмiнiстративним центром його до 1598 р. був Брацлав, згодомтАУВiнниця.

Унаслiдок того, що населення краю постiйно страждало вiд спустошливих турецько-татарських нападiв, на Брацлавщинi у XIV тАУ першiй половинi XVI ст. iснувала дуже незначна кiлькiсть вiдносно великих поселень: лише два мiста i чотири мiстечка. Пiсля укладення Кревськоi унii 1385 р. у краi поступово посилювався польський вплив. Остаточно ж Брацлавське воiводство вiдiйшло до Польщi пiсля Люблiнськоi унii 1569 р.; у складi цiii держави воно перебувало, з кiлькома тривалими перервами, аж до другого ii подiлу.

На Брацлавщинi в першiй половинi XVII ст. виникла велика кiлькiсть тАУ близько 100 тАУ мiст i мiстечок. У серединi XVII ст. на територii воiводства було не меншяк 500 мiських i сiльських поселень. Внутрiшнiй устрiй бiльшостi мiст у цi часи спирався на норми магдебурзького права iз самоврядуванням i розселенням жителiв за нацiональною ознакою по дiльницях.

На Брацлавщинi з'явилися новi мiськi осередки з прямокутними ринковими майданами й ратушами, рiвними дiлянками та будинками по Влчервоних лiнiяхВ» площ i вулиць тАУ Янiв, Лiтин, Ямпiль тощо.

Мiсто Шаргород, фактично засноване 1585 р. на мiсцi поселень, про якi йшлося ранiше, розташувалося на високому мисi при злиттi рiчок Ковбасноi та Мурашки. З пiвнiчного, напiльного боку його захищав прямокутний оборонний комплекс, що складався з чотирьох башт i мурiв (iмовiрно, це був замок, пiзнiше перетворений на монастир). З пiвденно-схiдного боку мису було розташовано укрiплений двiр князя Я. Замойського. У рядове розпланування мiста було вписано мурованi будiвлi костелу, синагоги й церкви. Першою з цих трьох споруд 1589 р. була збудована синагога оборонного типузключоподiбними стрiльницями для ведення верхнього бою, що влаштованi в аттику хвилястого абрису, складеного з окремих ланок тАУ забраних у стовпчики криволiнiйних щитiв i нарiжних цилiндричних веж. Фахiвцi пiдкреслюють, що ця непересiчна споруда маi великий (близько 15х15 метрiв) молитовний зал, перекритий дев'ятьма квадратними, в планi зiмкненими склепiннями на попружних арках, якi спираються на восьмиграннi стовпи й грубi стiни. (Тут доречно згадати, що Шаргород у XVIтАУXIX ст. був центром такого напрямку юдаiзму, як хасидизм.)

З-помiж споруд, що з'явились у схiднiй частинi Подiльського краю протягом першоi половини XVII ст., насамперед заслуговуi на згадку бароковий костел, зведений 1603 р. у Хмiльнику. У Вiнницi в цей перiод було збудовано iзуiтський та домiнiканський монастирi, засновано iзуiтський колегiум i зведено комплекс фортифiкацiйних споруд, що пiзнiше дiстав назву ВлМуриВ».

У ходi Нацiонально-визвольноi вiйни украiнського народу iз середини XVII ст. на Схiдне Подiлля поширився полково-сотенний устрiй. З 1648 р. тут iснували Брацлавський (22 сотнi) та Кальницький (пiзнiше тАУ Вiнницький; 19 сотень) полки, населення яких брало участь у боротьбi украiнського народу. У листопадi 1649 р. Богдан Хмельницький, повертаючись iз-пiд Зборова, зупинився у Вiнницi. А на початку 1651 р. вiйсько полякiв, якi порушили перемир'я, майже два тижнi штурмувало це мiсто. Оборона Вiнницi ввiйшла до числа славних сторiнок iсторii украiнського народу.

Невмирущою славою пiд час Нацiонально-визвольноi вiйни вкрили себе захисники поселення Буша, яке тодi було великим мiстом-фортецею (нинi тАУ село Ямпiльського району). Тут восени 1654 р. шеститисячний загiн козакiв пiд проводом сотника Гречки героiчно бився з удесятеро бiльшим польським вiйськом. Коли неминучiсть поразки стала очевидною, захисники Бушi почали вбивати один одного, щоб не зганьбити себе потраплянням у полон. Дружина сотника Мар'яна Завiсна, вбивши свого чоловiка, пiдпалила запаси пороху в льосi; вибух поховав небагатьох захисникiв фортецi, котрi ще лишалися живими. Як символ незламностi украiнського духу стоiть у Бушi фортечна вежа, вiдновлена в серединi XIX ст.

За Андрусiвським перемир'ям 1667 р. Подiлля залишилось у складi Польщi. Але невдовзi, вже 1672 р., його територiю окупувало вiйсько Османськоi iмперii. Турки утворили тут Подiльський ейялет (Сарматське князiвство) iз центром у Кам'янцi. Лише пiсля Карловицького конгресу 1698тАУ1699 рр. Подiлля знову повернулося до складу Речi Посполитоi. Однак населення краю, як i всiii Правобережноi Украiни, весь цей час вело боротьбу проти iноземних загарбникiв. Особливо впертий опiр чинила Брацлавщина.

Наприкiнцi польськоi доби, у 1782 р., для графа С. Потоцького, який 1775 р. перенiс свою резиденцiю до Тульчина, у цьому мiстi за проектом архiтектора О. Лакруа було створено палацовий ансамбль тАУ певно, найграндiознiший iз подiбних комплексiв XVIII ст., що розташовувалися на територii сучасноi Украiни. До садиби, крiм парку зi ставками, каналами, альтанками й скульптурами, входили рiзноманiтнi житловi будинки, театр, оранжерея, лазня, манеж, стайнi тощо. Особливе враження на вiдвiдувачiв справляли корпуси навколо величезного курдонера. Центральнi осi споруд видiлялися портиками з трикутними фронтонами та ефектною лоджiiю з iонiчними колонами.

Далеко не всi елементи величного ансамблю пощадив час. Зокрема, був утрачений парк. Однак навiть i те, що збереглося до наших днiв, усе ще вражаi. Пiсля приiднання Правобережноi Украiни до Росiйськоi iмперii (1793) на землях регiону було створено Подiльське (7 повiтiв) i Брацлавське (9 повiтiв) намiсництва. Трохи згодом територiя сучасноi Вiнницькоi областi увiйшла до складу Подiльськоi губернii (12 повiтiв) iз центром у Кам'янцi, створеноi 1797 р.

Вiд XIX ст. у Вiнницi залишилися пам'ятки, пов'язанi з Миколою Пироговим (1810тАУ1881) тАУ видатним хiрургом i анатомом, педагогом, громадським дiячем, засновником воiнно-польовоi хiрургii та анатомо-експериментального напряму в хiрургii, музей-садиба якого розташована на пiвденно-захiднiй околицi сучасного мiста. Збереглися будинок, у якому вiн проживав упродовж останнiх двадцяти рокiв свого життя, i чудовий парк iз дуже високою ялиною, котру Пирогов посадив власноруч. За кiлометр вiд садиби тАУ церква-усипальниця (1881тАУ1885), у пiдвалi якоi знаходиться забальзамоване тiло М. Пирогова. А в другiй половинi XIX ст. Вiнниця подарувала Украiнi та свiтовi Михайла Коцюбинського; нинi в будинку, де народився письменник, розмiщено його лiтературно-меморiальний музей.

У XIX ст. низку цiкавих споруд одержав Немирiв тАУ пiсля пожеж 1803 р. i 1811 р., що повнiстю знищували це мiстечко (у якому, до речi, 1821 р. народився росiйський поет Микола Некрасов, а протягом 1855тАУ1859 рр. проживала украiнська письменниця Марко Вовчок). РЖдеться про чоловiчий та жiночий корпуси гiмназii (1815), Троiцьку церкву (1876тАУ1881), будинок iпархiального училища (1881) тощо. А мальовнича садиба М. Щербатовоi (архiтектори тАУ Г. Грiнер та Е. Крамарж) i одним iз нечисленних зразкiв монументального палацово-паркового будiвництва другоi половини XIX ст. на територii Украiни. Серед кiлькох будiвель i розкiшного парку, котрий пiсля 1885 р. перетворювали на пейзажний, вирiзняiться двоповерховий палац, складне розпланування примiщень якого позначене рiзними вирiшеннями кожного з чотирьох фасадiв.

З-помiж архiтектурних пам'яток Вiнниччини початку XX ст. заслуговують на згадку насамперед вокзал у Жмеринцi, який на момент зведення був найбiльшим на територii Украiни, а нинi маi статус пам'ятки архiтектури нацiонального значення, та вельми привабливий палац, споруджений у Хмiльнику. На нашу думку, вони певною мiрою поповнили скарбницю регiону та всього Подiльського краю тАУ заповiтноi Влкраси УкраiниВ».

Волинська область

Цей регiон розташований на пiвнiчному заходi Украiни, у межах iсторико-географiчноi областi, що мала назву, вiд якоi пiшло найменування адмiнiстративноi областi Украiни, тАУ Волинь. Волинська земля охоплювала територiю сучасних Волинськоi та Рiвненськоi, частини Житомирськоi Львiвськоi й Тернопiльськоi областей, а також прилеглi терени, що нинi належать Польщi та Бiлорусi. У Х ст, найбiльш вiдомими центрами Волинi стали Буськ, Луцьк (Лучеськ), Червень, Белз, а згодом тАУ Берестя, Дорогичин, Пересопниця, Холм, Кременець та iн. Назву ж край отримав вiд свого першого полiтичного центру тАУ мiста Волинь (Велинь), городище якого знаходиться поблизу сучасного мiста Володимир-Волинський. Саме останнi, що було засноване близько 988 р. великим князем киiвським Володимиром Святославичем i одержало (за iменем славетного фундатора) назву Володимир, уже на початку XI ст. змiнило Волинь як полiтичний центр Волинськоi землi, а у XII ст. набуло статусу столицi Володимиро-Волинського князiвства.

Поверхня сучасноi Волинськоi областi являi собою рiвнину та подiляiться на три частини: пiвнiчна частина зайнята Полiською низовиною, середня тАУ Волинським пасмом, пiвденна тАУ Волинською височиною, що сильно почленована балками й рiчковими долинами. У регiонi i 130 рiчок довжиною бiльше нiж 10 кiлометрiв i 224 (!) озера. Територiiю областi проходить частина Головного РДвропейського вододiлу, який розмежовуi басейни рiчок Чорного й Балтiйського морiв, зокрема Днiпра (саме тут тАУ поблизу села Голядина Любомльського району тАУ бере початок Прип'ять, яка i найбiльшою за площею басейну, довжиною та воднiстю правою притокою Днiпра) й Захiдного Бугу (до речi, останнiй тече вздовж захiдного кордону областi). Бiльша частина територii регiону тАУ так зване Волинське Полiсся тАУ перебуваi в межах природноi зони змiшаних лiсiв.

Уславленi Шацькi озера (загалом iх близько тридцяти), що знаходяться на пiвнiчному заходi областi, за чистоту вод дiстали поетичну назву Влблакитнi очi ВолинiВ». Найвiдомiшим iз них i легендарне озеро Свiтязь, найглибше в Украiнi: його максимальна глибина становить 58,4 метра, середня тАУ 7 метрiв. На територii Шацького поозер'я 1983 р. було створено нацiональний природний парк. Окрiм 22 озер, по його теренах розкиданi сосновi бори, дiброви, вiльшаники, березняки, луки, багато болiт, найбiльше з яких тАУ ВлКнязь БагонВ» тАУ вiдiграi велику екологiчну роль.

РД в регiонi й iншi дуже цiкавi природнi об'iкти. Наприклад, на сходi розташоване величезне Черемське болото площею 1091 гектар, яке простягаiться й на територiю сусiдньоi Рiвненськоi областi. Серед цього болота знаходяться озера Черемське та Редичi. 2001 р. було створено Черемський заповiдник. У ньому мешкаi чимало рiдкiсних птахiв, занесених до Червоноi книги Украiни (чорнi лелеки, сiрi журавлi, рудi шулiки, тетеруки, глухарi), i звiрiв, представлених типовими полiськими видами (вовки, борсуки, норки, горностаi, бобри, рисi звичайнi; останнi зараз на Волинi водяться лише тут). Вельми багатою i й флора заповiдника, яка налiчуi десятки назв рослин, занесених до Червоноi книги (жировник Лезеля, шейхцерiя болотна, росичка середня, смiлка литовська тощо).

Першi людськi поселення на територii сучасноi Волинськоi областi з'явилися в перiод пiзнього палеолiту, близько 15 тис. рокiв тому. Варте окремоi згадки поселення бронзового вiку Пустинка (у Любомльському районi), ретельно дослiджене фахiвцями. Це неукрiплене поселення площею близько 3 гектарiв складалося з 15тАУ20 жител, розташованих уздовж рiчки в один ряд, i подiлялося яром на двi частини, центрами яких були круглi в планi культовi будiвлi. Центральна частина пiдвищення залишалася незабудованою.

Володимир-Волинський. Житла, що в планi наближалися до прямокутника, Успенський собор (1156тАУ1160) були напiвзаглибленi в землю, iнодi мали два примiщення; iхнi стiни обмазувалися глиною. Поруч iз майже кожним iз жител розмiщувалася господарська споруда, яку будували здебiльшого на палях.

Наприкiнцi VII тАУ на початку Х ст. на територii сучасноi областi жили слов'янськi племена дулiбiв, бужан i волинян. У ХтАУXIII ст. вона входила до складу Киiвськоi Русi, у другiй половинi XII ст. тАУ Володимиро-Волинського князiвства, у XIIIтАУXIV ст. тАУ Галицько-волинського князiвства. На неi постiйно зазiхали войовничi сусiди. Так, Володимир Великий тричi (981, 990, 992) успiшно давав вiдсiч польським князям. Пiзнiше, 1018 р., у розпал громадянськоi вiйни в Киiвськiй державi, Польща таки захопила Червенськi мiста i Белзьку волость. Цi землi 1030тАУ1031 рр. знову вiдвоював Ярослав Мудрий.

У Володимирi-Волинському на згадку про виконання iз самого початку iснування оборонних функцiй залишилися грандiознi землянi вали, а на згадку про здобуття статусу столицi князiвства тАУ величний Успенський собор, який було зведено у 1156тАУ1160 рр. Фахiвцi зазначають, що архiтектура цього собору надзвичайно близька до подiбних чернiгiвських i киiвських пам'яток, рiзниця спостерiгаiться лише у другорядних деталях. До храму ведуть три портали, його пiдлога вкрита керамiчними плитками, а стiни розмальованi фресками.

Як вiдомо, саме волинський князь Роман Мстиславич iз роду Мономаховичiв 1199 р. силою об'iднав Галичину з Волинню. Незабаром, 1202 р., вiн здобув Киiв, де посадив на престол залежного вiд себе князя, i фактично зосередив пiд своiю владою всi, за винятком Чернiгiвського князiвства, пiвденно-руськi землi вiд Карпат i Дунаю до Днiпра. Таким чином було покладено початок Галицько-волинськiй державi. Згодом, коли 1214 р. захiднi агресори тАУ польський князь та угорський король тАУ уклали договiр про розподiл галицько-волинськоi спадщини, саме мiсто Володимир з волостю вони залишили за синами Романа Мстиславича Данилом i Васильком. РЖ Влзбирати докупиВ» землi, якi становили спадщину iхнього батька, Романовичi почали з того, що утвердилися на Волинi, де мали прихильнiсть i знатi, i простого люду. Коли брати 1238 р. остаточно здобули Галич, Данило, залишивши за собою Галичину, вiддав Волинь молодшому братовi; незважаючи на цей подiл, обидва князiвства й далi iснували як iдина Галицько-волинська держава.

Навеснi 1238 р. саме на Захiднiй Волинi, пiд Дорогичином, Данило Галицький розбив ущент тевтонських рицарiв Добжинського ордену, чим припинив iхню експансiю. 1254 р. вiн уклав вiйськовий союз проти Золотоi Орди з литовським князем Мiндовгом i цього та наступного року здобув низку перемог над татарами. Коли ж останнi перейшли в контрнаступ, то були розгромленi також на Захiднiй Волинi, пiд Володимиром i Луцьком. Лише через зраду литовцiв не справдилися тодi намiри Данила Романовича рушити на Поднiпров'я та визволити Киiв. А татари тим часом оговтались i, зiбравши величезне вiйсько, повернули та навiть змiцнили втраченi позицii. 1259 р. Романовичi пiд тиском ординцiв вимушенi були зруйнувати укрiплення найбiльших фортець: Володимира, Луцька, Кременця, Львова. Не скорився та зберiг своi фортифiкацiйнi споруди лише Холм, який Данило Романович ранiше зробив столицею своii держави та де вiн 1264 р. був похований.

Наступник Василька Романовича на волинському престолi тАУ його син Володимир (1270тАУ1289) тАУ залишив по собi пам'ять як покровитель просвiти, культури й мистецтва, котрий значнi кошти видiляв на спорудження храмiв i замкiв, розбудову мiст. Галицько-волинський лiтопис убачаi в ньому Влкнижника i великого фiлософа, якого не було перед ним у цiлiй землiВ», вихваляi його за людянiсть, щедрiсть, лагiднiсть до пiдлеглих, особливо вбогих. Коли наприкiнцi XIII ст. завдяки зусиллям князя Лева Даниловича було вiдновлено iднiсть Галицько-волинськоi держави, син останнього Юрiй РЖ перенiс ii столицю до Володимира-Волинського, iменуючи себе Влкоролем Русi та князем Володимири'В». Його сини Андрiй i Лев правили спiльно i, пiдкреслюючи спадкоiмнiсть традицiй Киiвськоi держави, титулувалися Влкнязями всiii РусiВ»; вони вели запеклу боротьбу проти ординцiв. Наступний правитель, Юрiй II Болеслав, видав свою дочку за Любарта тАУ сина великого литовського князя Гедимiна тАУ та, не маючи власних синiв, оголосив, що пiсля його смертi Любарт стане спадкоiмцем Влу Володимирi, Луцьку й усiй Волинськiй землiВ»; Юрiй II пав жертвою боярськоi змови, померши 1340 р. унаслiдок отруiння на бенкетi у Володимирi-Волинському. Влада останнього галицько-волинського князя Любарта-Дмитра вже фактично поширювалася лише на територiю Волинi.

Луцьк. Верхнiй замок Любарта (кiнець ХРЖРЖРЖ тАУ ХVРЖРЖРЖ ст.): Владича башта

Про високий культурний рiвень та видатнi мистецькi досягнення Галицько-Волинськоi держави нагадуi побудована у Володимирi-Волинському наприкiнцi XIII тАУ на початку XIV ст. Василiвська церква, що не маi аналогiв у свiтовiй архiтектурi. Ця вельми приваблива споруда являi собою багатопелюсткову ротонду. До речi, такий тип храму на руських землях пiсля монголо-татарського нашестя майже зникаi, Василiвська церква i генiальним винятком.

Восени 1349 р. Польща, попередньо домовившись з Ордою, здiйснила похiд проти Галицько-волинськоi держави, у результатi якого бiльшiсть ii мiст i теренiв була захоплена, а сама держава припинила iснування. Шляхом збройноi боротьби князь Любарт до 1352 р. спромiгся повернути пiд свою владу Волинську землю, яка за умовами укладеного перемир'я вiдходила до Великого князiвства Литовського. 1366 р. Польща захопила додатково частину територii Захiдноi Волинi з мiстами Холм i Белз. У складi Литви Волинь зберiгала статус удiльного князiвства до 1392 р., коли до влади в державi прийшов князь Вiтовт, який рiшуче проводив курс на ii централiзацiю. 1445 р. статус Волинського князiвства, що поширювалося й на Схiдне Подiлля, було поновлено, проте пiсля смертi поборника особливоi ролi руських земель Свидригайла 1452 р. Волинь остаточно перетворилася на звичайну провiнцiю.

У спадок вiд княжоi та литовськоi доби ми отримали вражаючi замки Луцька. За описами 1545 та 1552 ррВ» його мiськi укрiплення тАУ Окольний, або Нижнiй, замок тАУ спочатку були дерев'яними. До середини XVI ст. бiльше як половину споруд цього замку замiнили мурованими. Пiд час iх зведення ефективно використовувалися природнi захиснi рубежi тАУ рiчка Стир, ii рукави та заболочена заплава. Мiськi укрiплення проходили майже паралельно вiдрiзкам береговоi лiнii, органiчно поiднуючись iз князiвським Верхнiм замком, або замком Любарта. Останнiй, збудований наприкiнцi XIII тАУ протягом XIV ст., належить до наймогутнiших замкiв Волинi. Вiн розташований на пагорбi мiж рiчкою Стир та ii рукавом Глушець. Цей замок складався з трьох масивних башт тАУ В'iзноi, Стировоi (Свидригайловоi) та Владичоi тАУ й оборонних мурiв, усi його

Володимир-Волинський. Палати iпископiв (ХVРЖ ст.) укрiплення були вимуруванi з цегли. Нинi вiн i домiнантою ансамблю архiтектурних пам'яток мiста, якi 1985 р. були об'iднанi в iсторико-культурний заповiдник ВлСтарий ЛуцькВ».

У Волинськiй областi, у селiЗимне, розташований, так би мовити, ВлзразковийВ» Святогiрський монастир-фортеця кiнця XV ст. Спецiалiсти пiдкреслюють, що саме в цей перiод у розплануваннi вiтчизняних монастирiвфортець з'явились елементи регулярностi: вiдрiзки оборонних мурiв мiж баштами стали прямолiнiйними, а пристосованi до флангового обстрiлу башти вiдносно рiвномiрно розмiщувалися вздовж мурiв. Указанi принципи втiлено у Святогiрському монастирi, форма плану якого тАУ близька до прямокутника трапецiя, узгоджена з рельiфом мiсцевостi. Незвичним i розташування Успенськоi церкви. На противагу традицii, цей оборонний храм поставлено не в центрi монастирського двору, а на його межi, у створi оборонного муру. Таке розмiщення церкви характерне для замкових комплексiв, а для монастирiв-фортець воно i унiкальним.

Пiсля Люблiнськоi унii 1569 р. всю територiю Волинi захопила Польща. Тут було створено Волинське воiводство, яке складалося з Луцького, Володимирського i Кременецького повiтiв. Луцьк став його адмiнiстративним центром.

На теренi Волинськоi областi найпомiтнiшими спорудами та комплексами XVI ст. i ренесанснi палати iпископiв у Володимирi-Волинському, замок (1564) у селi Олика Кiверцiвського району, Михайлiвська церква (1567) у селi Гiшин Ковельського району, Загорiвський монастир у селi Новий Загорiв Локачинського району; XVII ст. тАУ iзуiтськi костел (1610) i колегiум та Хрестовоздвиженська церква в Луцьку, Троiцький храм (1635тАУ1640) у селi Олика, Успенська церква iз саркофагом i мармуровим бюстом визначного полiтичного й церковного дiяча А. Киселя в селi Низкиничi РЖваничiвського району; XVIII ст. тАУ церква Рiздва Богородицi в Каменi-Каширському, монастир тринiтарiiв у Луцьку, кiлька храмiв у Володимирi тАУ Волинському та Покровська церква в селi Метельне Кiверцiвського району, яка являi собою найдосконалiший витвiр волинськоi школи народного дерев'яного зодчества.

Унаслiдок трьох подiлiв Речi Посполитоi (1772, 1793, 1795) Волинь, за винятком Кременецького повiту, була приiднана до Росiйськоi iмперii. РЗi терени в перiод до 1795 р. входили до складу РЖзяславського, потiм, до 1797 р., тАУ Волинського намiсництва, з 1797 р. тАУ Волинськоi губернii, центром якоi спочатку був Новоград-Волинський, а з 1804 р. тАУ Житомир (обидва мiста належать до сучасноi Житомирськоi областi).

В архiтектурi росiйський перiод не принiс регiону особливих досягнень. На нашу думку, можна згадати хiба що модерний вокзал у Ковелi (1907 р., архiтектор тАУ О. Вербицький). Однак Украiна маi бути вдячна чарiвнiй Волинськiй землi хоча 6 за те, що вона з народженоi 1871 р. дiвчинки Лариси Косач виплекала генiальну поетесу Лесю Украiнку. Людина, чия душа не затремтить вiд урочистого хвилювання в мить, коли обабiч шосе Ковель тАУ Луцьк з'являться обриси музею-садиби, що дiстав у народi зворушливу назву ВлБiлий будиночокВ», i чужою для украiнськоi культури. А втiм, автор упевнений, що серед читачiв його книжки таких осiб немаi. РЖ, покидаючи територiю Волинськоi областi, бiльшiсть iз нас подумки чи вголос промовлятиме пам'ятний iз дитинства рядок Лесиного вiрша: ВлПрощай, Волинь! Прощай, рiдний куточок!В»

Днiпропетровська область

Цей регiон розташований на пiвденному сходi Украiни, у басейнi середньоi й нижньоi течii Днiпра. Його поверхня являi собою хвилясту рiвнину з розвиненою долинно-балочною мережею. Пiвнiчно-захiдна частина областi зайнята Приднiпровською височиною, яка на пiвднi поступово переходить у Причорноморську низовину; на сходi розташована Приднiпровська низовина. У рiчковiй системi регiону пануi Днiпро; у межах областi знаходяться частини Днiпродзержинського, Каховського та Днiпровського водосховищ. Принагiдне згадаiмо, що останнi, утворене 1932 р. греблею Днiпровськоi ГЕС, дозволило створити умови для наскрiзного судноплавства по Днiпру вiд гирла до Киiва i вище. Загалом на територii областi тАУ 145 рiчок протяжнiстю бiльше як 10 кiлометрiв, що належать до басейну Днiпра. Майже вся територiя областi розорана, природна ж рiзнотравно-типчакова i типчаково-ковилова рослиннiсть зустрiчаiться на схилах балок i рiчкових долин. Регiон належить до степовоi фiзико-географiчноi зони. Вiдносно великi лiсовi масиви тАУ Самарський бiр (дубово-сосновий) та Дiбровський лiс (дуб, берест, ясен, клен, липа).

1990 р. на територii Днiпропетровського та Петрикiвського районiв, на лiвому березi Днiпровського водосховища бiля гирла рiчки Орiль було створено Днiпровсько-Орiльський природний заповiдник (до нього увiйшла також i акваторiя Днiпра 50 метрiв завширшки). Його пiщана поверхня вкрита заплавними лiсами. Переважають дубово-кленовi лiси, певна частка площ зайнята лiсами з верби бiлоi, тополi бiлоi, осокора та зiльхи. До Червоноi книги Украiни занесено 25 видiв рiдкiсних тутешнiх рослин. У заповiднику живуть лосi, оленi, козулi, дикi кабани, вовки, лисицi, зайцi, iнотоподiбнi собаки, ондатри, куницi, видри, горностаi, 149 видiв птахiв, характернi представники iхтiофауни (тобто мiсцевi риби). До територii заповiдника безпосередньо прилягаi Миколаiвський степ тАУ дiтянка, що являi собою, як зазначають фахiвцi, цiнний зразок рiзнотравнотипчаково-ковилових степiв.

У мiстi Кривий Рiг i яскрава пам'ятка природи загальнодержавного значення тАУ величнi Скелi Мопра (також iхню назву подають як ВлСкелi МОПРаВ»). Загадковий другий елемент цього найменування тАУ не що iнше, як абревiатура росiйськоi назви нинi призабутоi ВлМеждународной организации помощи борцам революцииВ», яка iснувала в СРСР у 1922тАУ1947 рр. Зв'язок шедеврiв природи й утворень радянського перiоду вiтчизняноi iсторii посилюi те, що скелi розташованi в парку iм. газети ВлПравдаВ» та в селищi колишнього рудника МОПРа. Сюди i сенс завiтати всiм, хто поцiновуi незвичнi, неповторнi краiвиди: запевняiмо, що ви довго перебуватимете пiд сильним враженням вiд побаченого. Додамо, що в межах цього мiста i ще 14 пам'яток природи, ландшафтний заказник ВлПiвнiчна Червона БалкаВ», ботанiчний сад i два парки тАУ пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Територiю сучасноi Днiпропетровськоi областi люди почали замешкувати ще в епоху раннього палеолiту. А поселення епохи мезолiту РЖгрень-8 i одним iз постiйних поселень, де в цю добу з'являються землянки та напiвземлянки тАУ категорiя споруд (як житлових, так i господарчих), що пройде через усю давню iсторiю вiтчизняноi архiтектури. Це поселення розташовувалося вздовж рiчки по краю тераси; його протяжнiсть становила близько 600 метрiв. Тут вiдкрито десять напiвземлянкових жител площею до 50 квадратних метрiв кожне, якi групувались у три осередки.

Терени нинiшнього регiону входили до складу Великоi Скiфii, розквiт котроi, як вiдомо, припав на VтАУIV ст. до н. е. Фахiвцi пiдкреслюють, що з погляду розвитку архiтектури кочовi племена цього перiоду залишили нам у спадок практично тiльки поховальнi пам'ятки. На територii Днiпропетровщинb розташована, зокрема, славнозвiсна трiйка так званих скiфських ВлцарськихВ» курганiв: Чортомлик, Товста Могила, Олександропiльський курган. Пiдземна частина всiх цих грандiозних комплексiв складалася з глибоких прямокутних у планi вертикальних шахт i поховальних камер. Чортомлик, розташований за 22 кiлометри на пiвнiчний захiд вiд Нiкополя, i одним iз найбiльших скiфських курганiв. Першим його дослiдником (1862тАУ1863) був видатний росiйський iсторик i археолог РЖван Забiлiн. Розмiри кургану справдi вражають: на час розкопок вiн був заввишки тАУ 21 метр, дiаметром тАУ 350 метрiв; насип, що споруджувався у кiлька прийомiв iз пластин дерну, був укрiплений кам'яною, овальною у планi (80 на 90 метрiв) крепiдою, висота якоi досягала мiсцями 2,8 метра. РЖснуi версiя, що центральну могилу можна датувати другою половиною IV ст. до н. е. i що в нiй похований цар Атей, який загинув 339 р. у битвi з Фiлiппом II Македонським. За правлiння Атея територiя Великоi Скiфii простягалася вiд Дону до Дунаю; вiн карбував власну монету, що в тi часи було ознакою полiтико-економiчноi могутностi.

Центральна могила кургану Чортомлик складалася з п'яти камер, якi були пограбованi ще в давнину. Проте й загальна кiлькiсть знахiдок археологiв сягаi 7000 одиниць. У першiй з камер (№5) було виявлено не тiльки залишки похованого чоловiка, а й численнi речi: зброю (вiстря до стрiл, залiзний меч, бойовi пояси, ножi), високохудожнi твори грецького прикладного мистецтва вiйськового призначення (футляр для лука iз зображенням епiзодiв життя молодого Ахiлла та пiхви для меча, на яких зображено битву грекiв з амазонками), рiзнi золотi прикраси, бронзовий посуд, iншi побутовi предмети. У камерi №4 знаходилися дерев'яний саркофаг iз похованням жiнки, прикрашеноi золотими гривною (гривна тАУ це металевий обруч, шийна прикраса, вiдома з бронзового вiку), сережками, браслетами, перснями, та поховання служницi зi срiбною амфорою, на якiй зображено скiфiв, що приборкують диких коней, срiбним тазом i чотирнадцятьма амфорами. У камерi №3 розмiщувалися поховання двох знатних воiнiв у повному, дуже пишному озброiннi. У камерi №2 поруч iз кiстяком чоловiка лежали зброя, казан, прикраси, п'ять амфор. У камерi №1 було виявлено кiстяк собаки та велику кiлькiсть рiзноманiтних предметiв. Нарештi, окремi комплекси утворюють три поховання, у яких було знайдено одинадцять коней у повному вбраннi, а поряд було поховано двох ВлконюхiвВ».

РЖнший скiфський курган IV ст. до н. е. тАУ Товста Могила тАУ розташовуiться неподалiк мiста Орджонiкiдзе. Вiн був дослiджений значно пiзнiше вiд кургану Чортомлик, лише 1971 р., киiвським археологом Б. Мозолевським, який, до речi, дослiджував i Чортомлик тАУ 1979 р. та (разом iз Р. Ролле) 1981 р. Товста Могила була усипальницею знатноi сiм'i, що належала до одного з племен царських скiфiв (див. ВлВступВ»). Цей курган суттiво поступаiться Чортомлику за розмiрами: його висота тАУ 8,6 метра, дiаметр тАУ 57 метрiв. Товста Могила, подiбно до Чортомлику, також була пограбована в давнину, однак i пiд час ii вивчення на археологiв чекало багато знахiдок. Курган був обведений по колу ровом, у якому виявлено залишки тризни тАУ кiстки тварин i уламки посуду. Вiдкрито центральну й бiчну гробницi. У першiй поховано знатного скiфа сорока-п'ятдесяти рокiв, який лежав на дерев'яному помостi. Його одяг був прикрашений золотими бляшками. У цiй гробницi були виявленi срiбний рiг-ритон, бронзова булава, зброя тощо. Поруч у коридорi зберiгалися численнi речi, зокрема близько 600 золотих предметiв, серед яких заслуговуi на окрему згадку славетна золота пектораль (нагрудна прикраса). У бiчнiй гробницi поховано жiнку двадцяти-тридцяти рокiв у золотому головному уборi iз золотими браслетами i перснями на руках та золотими пiдвiсками бiля скронь; поряд iз жiнкою в саркофазi лежала малолiтня дитина. Неподалiк було знайдено срiбний i скляний посуд, бронзове дзеркало, а в однiй iз двох нiш-катакомб для зберiгання iжi тАУ бронзовi жаровню й казан.

Третiй iз найвiдомiших скiфських курганiв Днiпропетровщини тАУ Олександропiльський тАУ подiбно до Чортомлику, знаходиться поблизу мiста Нiкополь i був дослiджений у XIX ст. (спочатку тАУ А. Терещенком у 1852тАУ1854 ррВ» трохи згодом тАУ А. Люценком у 1855тАУ1856 рр.). Вiн належить до пiзнiшого перiоду тАУ датуiться III ст. до н. е. Тут у двох камерах-катакомбах розмiщенi поховання знатних осiб.

Правобережна частина сучасноi Днiпропетровськоi областi у ХтАУXIII ст. входила до складу Киiвськоi Русi. Проте найбiльший внесок у розбудову украiнськоi державностi Днiпропетровщина зробила пiзнiше, коли на ii територii розмiщувалася легендарна Запорозька Сiч. Принагiдне зау

Вместе с этим смотрят:

"Нивхи"

32-я Стрелковая дивизия (результаты поисковой работы группы "Память" МИВлГУ)

4 capitals of Great Britain

About Canada

Description of Canada