Народнi традицiйнi знання: медицина та ветеринарiя

Мiнiстерство освiти i науки Украiни

Вiнницький державний педагогiчний унiверситет

iм. М. Коцюбинського

РЖнститут iсторii, етнологii i права

Реферат:

Народнi традицiйнi знання: медицина та ветеринарiя

Вiнниця. 2008

План

Вступ

1. Рослинне лiкування

2. Лiкування продуктами тваринного i мiнерального походження

3. Народнi лiкарi

4. Ветеринарiя

Список використаних джерел та лiтератури

Вступ

Народнi знання украiнцiв, що складалися протягом столiть через набуття життiвого та виробничого досвiду i ТСрунтувалися на спостереженнях над навколишнiм природним середовищем, включають у себе народну медицину та метеорологiю, народну астрономiю i метрологiю.

Народна медицина тАФ одна з найважливiших галузей народних знань, яка визначаi соцiально-гiгiiнiчнi норми, побутову культуру, психологiчнi норми спiлкування, ii можна розглядати як складову традицiйноi культури. В народнiй медицинi поiдналися позитивнi емпiричнi знання, засоби лiкування, словом, досвiд мiсцевих спостережень, свiтогляднi уявлення та вiрування рiзних епох. Це тАФ народнi уявлення про анатомiю i фiзiологiю людини, народне розумiння етiологii захворювань, погляди на народних лiкарiв, методи дiагностики та профiлактики, санiтарно-гiгiiнiчнi норми, класифiкацiю лiкувальних засобiв.

Народна медицина маi два начала тАФ рацiональне та iррацiональне. Традицiйно головне мiсце у рацiональному лiкуваннi населення Украiни посiдають трави, що було одним з основних напрямiв народноi лiкарськоi терапii. Спостерiгаючи за навколишньою природою i накопичуючи знання про властивостi рослин, люди протягом столiть виробляли правила збору, сушiння, зберiгання та застосування лiкарських трав.

Науково доведено, що бiологiчно активнi речовини утворюються i накопичуються в рослинах у певнi перiоди iхнього розвитку, тому й заготовляти iх необхiдно у точно визначений час.

Система народних знань тАФ важлива складова традицiйно-побутовоi культури, рацiональнi вiдомостi з рiзних галузей знань, набутi протягом багатовiковоi трудовоi дiяльностi народу. Потреби розвитку господарства спонукали людину виявляти закономiрностi у природi, спостерiгати небеснi свiтила, пiзнавати й тлумачити рiзноманiтнi явища оточуючого свiту.

Система народних знань обiймаi народну медицину, ветеринарiю, народний календар i метеорологiю, народну астрономiю та метрологiю, народнi професiйно-вйробничi,знання та iн. На рiзних iсторичних етапах традицiйнi знання рiзною мiрою поiднували рацiональнi елементи народного досвiду з iррацiональними нашаруваннями попереднiх епох.

Незважаючи на певний розвиток наукових знань, украiнцi навiть на початку XX ст. користувалися у повсякденному життi досвiдом предкiв. Разом iз тим на протязi столiття система народних знань зазнавала чимраз вiдчутнiшого впливу науки. Зростав рiвень освiчеВнностi населення, народнi знання поступово очищалися вiд забобонних уявлень та вiрувань.

Однак цей процес мав i своi вади, головна з яких тАФ девальвацiя значущостi рацiональних народних знань, нiгiлiстичне ставлення до безцiнних скарбiв народного досвiду. Традицiйнi народнi знання з математики, метрологii, астрономii повнiстю витiсВннились сучасними науковими знаннями, що iнтенсивно поширюються через систему шкiльноi та вищоi освiти. РЖз зникненням багатьох народних промислiв та ремесел губляться й пов'язанi з ними професiйно-виробничi знання й навички. Проте окремi елементи система народних знань i сьогоднi широко побутують серед сiльського населення. Це стосуiться насамперед народноi медицини та метеорологii.

Рослинне лiкування

Використовували корiнь, листя чи квiтки залежно вiд того, яку частину рослини вважали цiлющою. Листя зазвичай збирали перед цвiтiнням; пiдземну частину (коренi, бульби) тАФ восени чи ранньою весною, коли у рослини припиняiться рух сокiв; кору ж, навпаки, заготовляли пiд час руху сокiв тАФ навеснi; насiння i плоди тАФ у перiод iхнього достигання. Квiти рекомендували збирати на початку цвiтiння рослин.

Традицiйно лiкарськi трави часто заготовляли у святковi днi, особливо на РЖвана Купала. Радили йти по трави в "жiночi" днi (середа, п'ятниця), якi, за народним повiр'ям, i найбiльш сприятливими. Вважалося, що трави можна збирати тiльки до обiду. В Украiнi побутував звичай брати iз собою окрайчик хлiба, солi i класти на те мiсце, де росла рослина. РЖнколи радили класти й грошi, мотивуючи це платою землi за траву. Збираючи трави, "шептали".

Слiд зазначити, що iснували i певнi табу. Так, збирати трави могли тiльки дiвчатка та жiнки старшого вiку, а жiнкам, якi "перуться", "цвiтуть", це робити не годилося.

Украiнцi широко застосовували трави, лiкувальнi властивостi яких вiдомi ще вiд часiв Киiвськоi Русi, згадки про них зустрiчаються в лiкарських i господарських порадниках, травниках.

Найкориснiшими вважаються: полин гiркий, м'ята, аiр, лопух, звiробiй, пiдбiл, золототисячник, валер'яна, конвалiя, материнка, дивина, деревiй, або "кривавник", "серпориз", "серпоризнiк", подорожник великий i подорожник середнiй, веронiка лiкарська, ромашка лiкарська, чебрець, мучниця.

Зазначимо про лiкувальнi властивостi деяких iз них.

Так, шанують украiнцi звiробiй, який вважаiться травою, що лiкуi 90 хвороб. Звiробiй ефективний при лiкуваннi жiночих хвороб, шлунково-кишкового тракту, печiнки, нирок, запальних процесiв, наривiв, "чирякiв".

Не менш популярний i полин гiркий, що маi властивостi посилювати апетит та полiпшувати травлення. До того ж, у народi полин вживали вiд пропасницi, вважали добрим жовчогiнним та глистогiнним засобом.

Однiiю з найулюбленiших лiкарських рослин i ромашка лiкарська. Внутрiшньо, у виглядi чаiв та вiдварiв, ii вживали при болях у животi, кольках, розладу та спазмах шлунка. Зовнiшньо тАФ настоiм ромашки промивали гнiйнi рани, виразки, полоскали горло при хворобах застудного характеру. Широко ромашка застосовувалася при лiкуваннi жiночих та дитячих хвороб.

Шанований в Украiнi й аiр, який використовували при захворюваннях шлунково-кишкового тракту, головному й зубному болю, ним промивали рани та гнiйнi виразки, а також як жовчогiнний засiб.

Слiд зазначити, що в народнiй фiтотерапii широко застосовували отруйнi рослини, серед яких чи не найперше мiсце посiдаi чистотiл. Його властивостi були вiдомi ще за часiв Киiвськоi Русi при лiкуваннi шкiрних хвороб. У Середньовiччi чистотiлом лiкували не тiльки шкiрнi хвороби, а й водянку та хвору печiнку. Вживаiться чистотiл як зовнiшньо (при бороВндавках, грибках, лишаях та iнших шкiрних хворобах), так i внутрiшньо тАФ при захворюваннях жовчного мiхура, болях у грудях, ядусi, кашлi, застудi.

Окрiм того, для лiкування широко застосовували сумiшi лiкарських рослин. Зокрема, зубний бiль лiкували вiдваром з полину, нiмицi, корiння таВнтарського зiлля (аiру). При болях у животi радили пити вiдвар зi звiробою, деревiю, мати-мачухи та золото тисячника. При сильному кашлi вживали вiдвар iз чебрецю, туi, мати-мачухи, суницi. Сумiшi з лiкарських трав використовували при виготовленнi купелi, особливо для маленьких дiтей. Серед них найбiльш шанованими були череда, м'ята, чебрець, ромашка, чистотiл, любисток.

З означених рослин виготовляли рiзноманiтнi лiкарськi препарати. Зокрема, внутрiшнього застосування тАФ вiдвари, настоянки, соки, порошки; зовнiшньо тАФ у виглядi ванн, клiзм, примочок, припарок, компресiв, мазi.

Властивостi низки лiкарських трав дослiджуi, визнаi та долучаi до вживання й офiцiйна медицина.

Лiкувати допомагали i дерева.

Вагоме мiсце у народному лiкуваннi займала береза. Широко використовують бруньки, листя i сiк берези. Горiлчана настоянка на березових бруньках слугувала натиранням при ревматичних болях та як ранозагоюючий засiб, нею лiкували екзему. Настоянка з листя берези застосовувалася при запальних хворобах нирок i сечового мiхура. З березового листя робили компреси для вигрiвання.

Здавна широку лiкувальну дiю приписували дубу, а особливо його корi. Зокрема, нею гоiли рани, полоскали горло при хворобах слизовоi оболонки порожнини рота, при зубному болi, приймали внутрiшньо у виглядi вiдвару при розладах шлунка, кишечника та сечового мiхура.

Шанованим деревом в Украiнi i вiльха. З ii листя робили постiль для тих, хто страждаi на ревматизм та частi застуди. Кору вживали для полоскання горла. Молоденькi листочки вiльхи прикладали до наривiв та чирякiв.

При хворобах застудного характеру широко вживали чаi та вiдвари з цвiту липи, яблук, груш, вишнi. Широке застосування мали чаi, настоянки, вiдвари з плодiв калини, iх також використовували як сечогiнний, проносний, потогiнний та заспокiйливий засiб.

Населення тих регiонiв Украiни, насамперед Карпат i Полiсся, якi багатi на хвойнi i мiшанi лiси, традицiйно в практицi лiкування широко використовували сосну й сосновi бруньки у виглядi вiдвару та настоянок як вiдхаркувальний, дезiнфiкуючий, протизапальний i сечогiнний засоби. Сосновими бруньками лiкувалися при застудних хворобах, запаленнях дихальних шляхiв, бронхiв, а також при ревматизмi та хворобах шкiри. З бруньок навiть готували варення.

В народнiй медицинi украiнцiв широко використовуються лiсовi ягоди. Так, чорницi вживали при пониженiй кислотностi шлункового соку, каменях нирок, недокрiв'i. Радили iсти ягоди чорницi i тим, у кого проблеми iз зором. Вiдвар з чернишняка (листя чорницi) пили при застудi, хворобах шлунка, зокрема виразцi. Популярною i також суниця. Вiдвар з ii листя вживали при шкiрних хворобах, хворобах печiнки i селезiнки. Ягоди брусницi кориснi при гастритах, проносах, ревматизмi. Вiдваром з ii листя лiкувалися при ниркових каменях, ревматизмi, подагрi. Загальновiдомi лiкувальнi властиВнвостi плодiв малини при застудах, шлунково-кишкових хворобах, ревмаВнтизмi, дiабетi.

У лiкувальнiй практицi всього населення Украiни широко застосовують овочi, зерновi та технiчнi культури.

Здавна у народнiй медицинi перше мiсце посiдали часник i цибуля. Витяжками з часнику й цибулi промивали виразки, часник використовували, щоб уберегтися вiд епiдемiй. Цибуля i часник слугували лiками при застудних захворюваннях. Сiк iз цибулi додавали у молоко i закапували в нiс.

Хворi на ангiну полоскали горло водою з потовченим часником, а також натирали груди спиртовою настоянкою на часнику. При кашлi часником радили мастити пiдошви хворого. Часник прикладали до хворих зубiв, радили його iсти при болях у серцi, окрiм того, ця рослина використовувалася в рецептах для лiкування нiг, екземи. Цибулю, переважно печену, прикладали до наривiв.

Традицiйно використовуються й iншi городнi культури. Досить широке застосування маi картопля. Терту картоплю прикладали до наривiв, при болях у спинi, "у боцi". Сиру картоплю радили прикладати до мiрця укусу оси чи бджоли, при мозолях, опiках. Гарячу картоплю пiд час застуди прикладали до нiг, грудей, над вареною гарячою картоплею робили iнгаляцii.

Сiк моркви вживався як протиглисний засiб, а накладена на гнiйнi рани терта морква очищала iх i сприяла заживленню. Сiк моркви з жиром вживали при болю в грудях. Морква використовувалася i в дiiтичному харчуваннi: при захворюваннi нирок радили включити моркву в рацiон. Терту сируморкву прикладали до грижi. Варенi буряки радять iсти при болю в печiнцi, соком буряка полоскали хворе горло. Капусту найчастiше застосовували при головних болях, капустяним листям обкладалися при грижах, прикладали до мiсця iн'iкцii. Пiд час застуди листок капусти радили ошпарити окропом, намастити медом i прикласти на нiч до грудей. Намочену в соку квашеноi капусти тканину прикладали при "болячцi", сухотах, ранах, наривах. Чорну редьку радили iсти при хворобах печiнки. Розсiл iз квашених огiркiв пили при болях у животi, змочену розсолом тканину прикладали до ураженого лишаiм мiсця.

Зерновi культури найбiльш уживанi при хворобах застудного характеру, зокрема з висiвок гречаноi, житньоi чи пшеничноi муки роблять компреси.

Лiкування продуктами тваринного i мiнерального походження

Широко використовувались у народному лiкуваннi украiнцiв продукти тваринного походження.

Здавна вiдомi тут лiкувальнi властивостi молочних продуктiв. ЗагальВнновiдоме вживання гарячого молока з рiзними компонентами при застудах. Найчастiше молоко вживають з маслом i медом, содою, з яйцем та маслом, медом та перцем, бiлком та медом чи маслом. Компреси з кефiру радили прикладати до наривiв. Сиворотку з оцтом прикладали до укусу бджоли. Пили сиворотку i вiд "здуття". Молоко та сироватку жителi Киiвщини вжиВнвали вiд сухот, лихоманки, при кровохарканнi, цинзi. Несолоне масло засВнтосовувалося при грудних хворобах. До наривiв радили прикладати сметану з медом. Свiжу сметану скрiзь застосовували при гнiйнiй висипцi, золотусi, наривах.

Традицiйно у лiкуваннi широко застосовували жири. Найбiльш популярними були свинячий, гусячий, собачий, борсуковий, iжаковий. Ними переважно розтиралися при застудi, вживали як ранозагоювальнi засоби при запаленнi легенiв, астмi, туберкульозi.

Внутрiшнi несолоне сало свинi ("сiтку") використовували як засiб вiд наривiв, ран, пухлин, затвердiнь у грудях, ним розтирали хворе мiсце. При застудi найбiльш уживаний спосiб тАФ розтирання спини хворого жиром, для бiльш повного ефекту тАФ розтопленою "сiткою" натирали ще й ноги хворого. Несолоне сало радили прикладати i до рiзноманiтних вивихiв, синцiв, ударiв, ран, а також при зубному та грудному болях.

При застудi, крiм свинячого, використовувався i гусячий жир. Його розiгрiвали, намащували на льняну шматинку i обкладали горло. Щоб пiдсилити вигрiвання, рекомендувалося додатково обкласти горло овечою вовною. Гусячий жир вважався найкращим засобом при опiках шкiри. При болях у спинi, а також застудi використовувався топлений нутряний козячий жир. Ним намащували аркуш паперу i прикладали до спини, обмотуючи теплим шматком тканини, або розтирали груди хворого.

Найефективнiшим для лiкування туберкульозу вважався собачий та борсуковий жири, якi додавали у молоко або чай. iжаковий жир використовуВнвали для загоювання ран та наривiв, ним лiкували астму.

З лiкувальною метою використовували i яйця. Вареним неочищеним яйцем вигрiвали нариви, сирим бiлком змащували опiки, зупиняли пронос при холерi.

Що стосуiться лiкiв мiнерального походження, то найбiльш уживаними були сiль та руда глина. РЖз солi робили гарячi компреси при застудних захворюваннях, прикладаючи iх до горла та носа. Розчином солi радили промивати рани. З рудоi глини робили компреси при вивихах i синцях.

Народнi лiкарi

Народна медицина як галузь традицiйноi культури пов'язана не тiльки з рацiональними, а й з iррацiональними народними знаннями, носiями яких були народнi лiкарi.

Традицiйно особу народного лiкаря розцiнювали двояко: розрiзнялися "поганi" (чаклуни, вiдьмарi) i "добрi" (знахарi).

Дiяльнiсть перших, за народним переконанням, була заснована на зв'язку з нечистою силою i спрямована на здiйснення зла, наслання недуги, лиха, iм приписували найтяжчi хвороби, в тому числi психiчнi. Знахар, навпаки, не знався з нечистим, не запродував йому своii душi, а одержував своi знання вiд Бога, використовував свою силу з добрими намiрами, насамперед для лiкування. Хоча слiд зазначити, що досить часто в уявленнях народу не було чiткого розмежування функцii знахаря i чарiвника.

Основною дiяльнiстю знахаря було лiкування магiчних хвороб: "урокiв", "дання", "пiдвiю", "ляку" тощо.

Однiiю з найпоширенiших хвороб, якi побутували в Украiнi, були "уроки ". За народним переконанням, могли наслати "уроки", "зурочити" особи, якi вже народилися з "поганими" очима або яких мати у дитинствi два рази вiдлучала вiд грудей. Можливiсть зурочення приписували й людям, якi за способом життя, специфiчною поведiнкою, зовнiшнiм виглядом (антропологiчним вiдхиленням) рiзнилися з рештою. Окрiм того, за стiйким народним переконанням, "зурочити" може будь-хто, якщо скаже чи подумаi щось у "лиху годину". Щоб захиститися вiд "зурочення", використовували рiзноманiтнi обереги: носили iз собою свячену сiль, пришпилювали у непомiтному мiсцi шпильку, тримали дулю в кишенi. Лiкування вiд "зурочення" розпочиналося з того, що знахар шептав замовляння на воду, а потiм тiiю водою напував хворого. Окрiм цього, застосовувалися й iншi дii. Зокрема, "зуроченого" "стирали" тричi по обличчю пеленою нижньоi сорочки або ж брали неповну склянку холодноi води, кидали туди три крихти свiжого хлiба i три жаринки з вугiлля. У цю воду знахар вмочав пальцi правоi руки i тричi "стирав" по обличчi хворого.

Багато способiв та методiв лiкування пов'язано з "ляком " тАФ хворобою, яка виникаi внаслiдок того, що людина когось або чогось злякаiться. Ляк, за народним переконанням, треба було обов'язково "викачувати" i "не задавнювати", бо з такого ляку могла виникнути епiлепсiя. Викачування переляку вiдбувалося найчастiше за допомогою яйця чи хлiбного м'якуша. Часом його "виговорювали" на воду, виливали на вiск.

Дуже страшною хворобою i епiлепсiя. Як зазначалося вище, однiiю з причин цiii хвороби, за народними уявленнями, мiг бути "задавнений ляк". Пiд час нападу людину радили накривати шматиною, хусткою, взагалi будь-якою тканиною чорного кольору, пiд голову клали землю i пiр'я з чорного пiвня. При епiлепсii радили пити вiдвари з бiлоi водяноi лiлii, з листя черемхи, з корiння чорнобилю. Причому корiння чорнобилю радили копати лише дерев'яною лопатою i пити лише дерев'яною ложкою. Сушили i терли в iжу мiсце (плаценту) з чорноi свинi.

Однiiю з найстрашнiших хвороб вважали "даннi". ii зазвичай "дають", "упирають на горiлку" пiд час гулянки люди, якi володiють знаннями з чорноi магii. Щоб захиститися вiд "дання", необхiдно було пiдкласти мiзинець пiд чарку, з якоi п'iш. Якщо вона трiсне тАФ хтось мав намiр дати "даннi". До речi, окрiм хвороби, пiд "данням" часто розумiли також намовлене зi шкiдливою метою зiлля або якiсь речi, якi пiдкидають комусь, щоб заподiяти лихо. "Даннi" переважно дiагнозували i лiкували так само, як i "вроки" тАФ вишiптували на воду. "Вишептати" мiг як знахар, так i людина, яка "дала даннi".

Народ приписував появу деяких хвороб вiтровi, а особливо вихоровi тАФ раптовому поривовi вiтру, який знiмався зненацька вiд землi i закручувався спiраллю. За народними повiр'ями, у такому вихорi перебуваi нечистий, а ще казали, що це злий дух жениться або чарiвники пускають хвороби за вiтром. Вважалося, коли хтось потрапить у цей вихор, буде довго i тяжко хворiти, iнколи аж до смертi. При виникненнi вихору радили хреститися i падати на землю. А ще намагалися на всяк випадок носити при собi обереги, зокрема нiж або iнший гострий предмет, який необхiдно було кинути у саму круговерть.

Слiд зазначити, що знахарi часто лiкували хвороби, виникнення яких мало рацiональне пояснення, проте лiкувалися iррацiональними методами. До таких хвороб належить "рожа", "волос", "зуби", "удар", "золотнiк".

"Рожу" розпiзнавали за зовнiшнiми ознаками. Це, здебiльшого, почерВнвонiння шкiри, свербiж, iнколи з'являлися пухирi.

"Рожу" спалювали таким чином: знахарка бере три чи дев'ять льняних пасом (бажано освячених) та шматок червоноi тканини. Тканину кладе на хворе мiсце, бере одно пасмо льону, пiдпалюi i шепче замовляння. Процес повторювався вiдповiдно три чи дев'ять разiв.

Причиною виникнення "волосу" могли слугувати нариви на пальцях рук чи нiг. Назва цiii хвороби мотивуiться вiруванням у проникнення в органiзм людини водяного ниткоподiбного черв'яка, що нiбито утворився iз кiнськоi волосини. Обов'язковими атрибутами при лiкуваннi "волосу" мали бути дев'ять пшеничних колоскiв та мисочка з теплою водою. Колоски зв'язували, прикладали до хворого мiсця, поливали гарячою водою.

Лiкування зубного болю в украiнцiв традицiйно пов'язуiться з фазою мiсяця, причому головну роль у лiкуваннi вiдводять "молодику". Пов'язано це з тим, що дiя мiсяця вважалася сприятливою в перiод його зростання. Щоправда, iнколи вважали, що бiльше сприяi лiкуванню старий мiсяць. Тут головну роль вiдiгравала аналогiя, бо старий сходить, а молодий ще розвиВнваiться. Вiдповiдно бiль маi зiйти, як i старий мiсяць. Як правило, зубний бiль замовляли.

"Удар", "звих"тАФ це хвороба, яка, з одного боку, маi цiлком рацiональне пояснення: падiння i необережне ступання призводять до пошкодження тканини органiзму, порушення м'язових волокон. Проте, за народним переконанням, ця хвороба i демонiчною iстотою. Коли ж упала, то це значить, що з нею нечистий бавиться, до того ж удар нiколи сам не пройде. Удар здебiльшого замовляли. Примовляючи, водили рукою чи свяченим ножем по хворому мiсцi.

Особливо ретельно ставилися до лiкування "пiдiрваного живота ", який мiг викликати низку iнших хвороб. Зокрема шлунка, хребта, серця, легенiв, а iнколи й бездiтнiсть у жiнок.

Пiдiрваний живiт, як правило, "ставили" у такий спосiб: народний лiкар, знайшовши, де "враз" б'iться, помаленьку тиснув на нього рукою, пiдводячи до пупа та примовляючи молитву. "Ставили живiт" ще й так: хворому на пуп клали шматочок хлiба чи зрiзану картоплину, у якi встромлювали дев'ять сiрникiв, запалювали i накривали горщиком. А ще ставили на живiт череп'яний горщик з гарячою водою, кидали туди дев'ять маленьких камiнцiв. "Ставили золотнiк" i на "сокiру": сокиру ставили лезом до пiдлоги, а на обух налягали. Всi цi засоби були направленi на те, щоб притягнути "враз" до пупа.

Пiсля "встановлення вразу" рекомендували декiлька днiв нiчого важкого не пiднiмати, утриматися вiд фiзичних навантажень.

При замовляннi кровi особливих обрядодiй не застосовували. Як правило, воно зводилося до того, що знахарка свяченим ножем хрестила ушкоджене мiсце i замовляла його.

Слiд зазначити, що лiкування такого виду хвороб передбачало i лiкування словом. Власне, в нероздiльностi рацiонального та iррацiонального i виявляi себе специфiка народноi медичноi практики.

Цей жанр фольклору ввiбрав у себе багато давнiх мiфiв та магiчних уявлень. Замовляння умовно можна подiлити на два види. Зразки першого виду тАФ це об'iмнi тексти, в яких i зачин, основна частина та кiнцiвка. Основна частина розпочинаiться з того, що виконавець магiчноi дii не бере на себе вiдповiдальностi лiкувати, а звертаiться по допомогу до вищих сакральних сил. Найчастiше звернення направлене до РЖсуса Христа, Богородицi, святих. Наступним етапом i вiдшукування хвороби, називають всi ii можливi причини, пiсля чого виконавець обрядодiй застосовуi принцип кумуляцii тАФ намагаiться перелiчити всi частини тiла, де ця хвороба може бути зосереджена. Наступним етапом i "вигнання" хвороби.

Цей процес умовно можна подiлити на декiлька видiв: хворобу вiдсилали туди, звiдки вона була наслана, у глухi, нелюднi мiсця або ж туди, де iй начебто буде краще, анiж у тiлi хворого. Насамкiнець iде закрiплення у виглядi молитви "Отче наш" або слова "амiнь". Цiй групi замовлянь притаманна розвинена оповiдь, чiтко виражений сюжет. Сукупнiсть текстiв цiii групи формуi певний унiверсальний тип, який може бути використаний для лiкування бiльшостi хвороб. Замовляннями цього типу найчастiше лiкують такi хвороби, як "ляк", "уроки", "даннi", "пiдвiй".

Другий вид характеризуiться невеликими за обсягом текстами, якi часто складаються з одноготАФдвох речень, побудованих за принципом подiбностi або у виглядi дiалогу. Замовляння цього виду застосовують при лiкуваннi таких хвороб, як "рожа", "волос", "зуби", "удар", "кров", "золотнiк".

Ветеринарiя

Народна ветеринарiя тАФ важлива дiлянка народного досвiду, що обiймаi рацiональнi знання, iррацiональнi уявлення та практичнi навички лiкування свiйських тварин. Особливу увагу украiнцi придiляли тим тваринам, вiд яких залежало успiшне ведення господарства (конi, велика рогата худоба, свинi).

У народнiй ветеринарii застосовувались переважно тi ж засоби, що i в народнiй медицинi. Найпопулярнiшими були лiки рослинного характеру. Так, при розладах травлення у тварин iх напували вiдварами деревiю, звiробою, дубовоi кори, кмину, а при затвердiннях шлунку давали пити вiдвар iз насiння льону. Невеликi рани лiкували соком або товченим листом ранника, промивали вiдваром ромашки, живокосту, чебрецю. Хворе вим'я худоби змащували вiдваром живокосту. Шкiрнi недуги та висипки лiкували водяним вiдваром гiрчака, тютюну, а також дьогтем та домашнiм квасом.

Часто рослиннi лiки використовувалися у поiднаннi з мiнеральними речовинами, тваринними жирами тощо. Так, вiд сибiрськоi виразки худобу лiкували домашнiм квасом, змiшаним iз селiтрою та нашатирним спиртом. Тварин, хворих на чумку, напували вiдваром на буряковому квасi насiння льону, конопель, зернових iз додатком iржавого залiза, дьогтю, часнику та мiдного купоросу. Мiдний купорос (синiй камiнь) використовували також для лiкування такого поширеного недугу тварин, як ящур. Для зниження температури тiла худобу змащували розчином рудоi глини, буряковим квасом. При здуттi худоби вiд перегодовування ii напували огiрковим розсолом чи олiiю або ж закрiплювали iй в ротi солом'яне перевесло i ганяли до сильного спiтнiння. Подекуди у таких випадках заганяли тварин у воду на пiвтори-двi години, а iнодi вдавалися до кровопускання.

Н. в. нагромадила й певнi знання про значення санiтарii та гiгiiни для успiшного догляду за свiйськими тваринами. Щоб запобiгти захворювань, худобу не тримали у вогких чи холодних мiсцях, не давали iй пити застояну воду, перiодично змiнювали мiсце випасу й водопою, стежили за своiчасною ковкою коней та волiв тощо.

Як i народна медицина, Н. в. тiсно поiднувала рацiональнi знання з магiчними дiями. Щодо причин хвороб, то найчастiше iх пов'язували зi впливом Влдурного окаВ» чи зловмисними дiями вiдьом (видоювання чужих корiв). Коли домашнi лiкування тварин було безуспiшним, зверталися до людей, що мали у цьому певний досвiд (знахарiв, костоправiв, коновалiв).

Список використаних джерел та лiтератури

1. Давидюк В. Давидюк Г. Народна медицина та ветеринарiя // Берегиня. тАУ 1999. - №3. тАУ С. 77-87.

2. Колодюк РЖ. Куди веде корiння знахарства // Киiвська старовина. тАУ 2006. - №1. тАУ С. 46-53.

3. Лозко Г. С. Украiнське народознавство. тАУ К., 1995. тАУ 368 с.

4. Наконечна Ю., Украiнець А. Народна медицина: традицii та сучаснiсть // Берегиня. тАУ 2004. - №2. тАУ С. 56-65.

5. Наулко В. РЖ. Культура i побут населення Украiни. тАУ К., 1993. тАУ 288 с.

6. Паламарчук Л. Культура здоровтАЩя в традицiях украiнського народу // Хiмiя. Бiологiя. тАУ 2004. - №24. тАУ С. 49-53.

7. Пономарьов А. Украiнська минувшина: iлюстрований етнографiчний довiдник. тАУ К., 1993. тАУ 256 с.

8. Тимченко А. Категорii часу в народнiй медицинi украiнцiв // НГтЕ. тАУ 2003. - №2. тАУ С. 106-112.

9. Украiнська етнологiя. За ред. В. Борисенко. тАУ К., 2007. - 400 с.

10. Украiнське народознавство / За ред. С. П. Павлюка. тАУ К., 2006. тАУ 568с.

Вместе с этим смотрят:

"Нивхи"

32-я Стрелковая дивизия (результаты поисковой работы группы "Память" МИВлГУ)

4 capitals of Great Britain

About Canada

Description of Canada